Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №420/16715/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №420/16715/26

Суддя: Тарновецький І.І.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/16715/26

Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

Дата і місце ухвалення: 17 серпня 2026 року, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Тарновецького І.І.,

суддів: Бойка А.В.,

Шевчук О.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі № 420/16715/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01 березня 2026 року основного розміру його перерахованої пенсії десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити з 01 березня 2026 року перерахунок основного розміру його пенсії без обмеження її розміру десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням вже виплачених сум.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження ОСОБА_1 розміру пенсії з 01 березня 2026 року із застосуванням коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2026 року без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», з урахуванням раніше проведених виплат.

Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до статті 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі – Закон № 3668-VI) максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-XII), не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а зазначений Закон є чинним з 01 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався.

Апелянт вказує, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII лише в редакції Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тоді як норма статті 2 Закону № 3668-VI залишилась чинною.

Апелянт посилається на статтю 58 Конституції України, на постанову Верховного Суду України від 06 березня 2017 року у справі № 490/5309/16-а, на постанови Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 183/342/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 та від 21 травня 2021 року у справі № 347/2083/16.

Також апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що з 01 січня 2026 року пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, прийнятою на виконання статті 30 Закону України від 03 грудня 2025 року № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» (далі – Закон № 4695-IX).

Крім того, апелянт вважає необґрунтованим стягнення з нього судових витрат, оскільки відповідно до статті 73 Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) забороняється використання коштів Пенсійного фонду України на цілі, не передбачені цим Законом.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі.

Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону № 2262-XII.

З 01 березня 2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області обчислило суму пенсійного забезпечення позивача із застосуванням коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Відповідно до розрахунку пенсії з 01 березня 2026 року пенсія позивача з урахуванням надбавок, доплат, підвищення пенсії та індексації нарахована в загальному розмірі 32 349,85 грн.

Водночас з 01 березня 2026 року відповідач здійснює виплату пенсії позивачу в розмірі 25 950 грн.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження розміру пенсії, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Законом № 4695-IX та постановою Кабінету Міністрів України № 1778 встановлено додаткові підстави для обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, без внесення змін до цього Закону, що суперечить частині третій статті 1-1 цього Закону, а право на соціальний захист, передбачене статтею 46 Конституції України, не належить до прав, які можуть бути обмежені в умовах воєнного стану.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною третьою статті 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини другої статті 64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, строк дії якого неодноразово продовжувався та який триває на час розгляду справи.

Пунктом 3 Указу Президента України № 64/2022 визначено, що у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30– 34, 38, 39, 41– 44, 53 Конституції України.

Отже, право на соціальний захист, гарантоване статтею 46 Конституції України, не віднесено до прав, які можуть обмежуватися на період дії правового режиму воєнного стану.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.

Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян України, які перебували на військовій службі, визначаються Законом № 2262-XII.

Згідно з абзацом третім преамбули Закону № 2262-XII держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунку призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

За змістом частин першої та третьої статті 1-1 Закону № 2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону № 1058-IV та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.

Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону № 1058-IV.

Щодо доводів апелянта про обмеження пенсії позивача максимальним розміром колегія суддів зазначає таке.

Статтею 2 Закону № 3668-VI встановлено, що максимальний розмір пенсій (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Аналогічне обмеження було передбачено частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яким було встановлено обмеження максимального розміру пенсії.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта в тому, що зазначене рішення Конституційного Суду України стосувалось положень частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та не стосувалось статті 2 Закону № 3668-VI.

Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України (Другий сенат) від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону № 3668-VI, які поширюють свою дію на Закон № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року.

Пунктом 2 резолютивної частини цього рішення встановлено, що зазначені приписи втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно зі статтею 151-2 Конституції України рішення, ухвалені, висновки, надані Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними та не можуть бути оскаржені.

Отже, з 12 квітня 2023 року приписи статті 2 Закону № 3668-VI не підлягають застосуванню до пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 2262-XII, а тому доводи апелянта про те, що зазначена норма є чинною та неконституційною не визнавалась, не відповідають дійсності.

За таких обставин посилання апелянта на статтю 58 Конституції України та на постанови Верховного Суду України від 06 березня 2017 року у справі № 490/5309/16-а, Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 183/342/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 24 червня 2020 року у справі № 580/234/19 та від 21 травня 2021 року у справі № 347/2083/16 колегія суддів відхиляє, оскільки зазначені постанови ухвалені до визнання статті 2 Закону № 3668-VI неконституційною в частині пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, а спірні правовідносини виникли з 01 березня 2026 року, тобто після втрати чинності відповідними приписами відповідно до рішення Конституційного Суду України від 12 жовтня 2022 року № 7-р(II)/2022.

Правило про незворотність дії закону в часі, закріплене статтею 58 Конституції України, не надає суб`єкту владних повноважень права застосовувати після 12 квітня 2023 року норму, яка втратила чинність у відповідній частині, до правовідносин, що виникли після цієї дати.

Колегія суддів також зазначає, що Верховний Суд у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 20 липня 2022 року у справі № 340/2476/21, від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21, від 30 серпня 2022 року у справі № 440/994/20 та від 17 березня 2023 року у справі № 340/3144/21 неодноразово висловлював правову позицію щодо протиправності обмеження пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, максимальним розміром.

Щодо доводів апелянта про застосування до пенсії позивача коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778, колегія суддів зазначає таке.

Статтею 30 Закону № 4695-IX встановлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначеної норми Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» (далі – Постанова № 1778), пунктом 1 якої встановлено, що у період воєнного стану у 2026 році пенсії, призначені (перераховані), зокрема, відповідно до Закону № 2262-XII, розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

- до частини пенсії, що перевищує 10 і не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, – 0,5;

- до частини пенсії, що перевищує 11 і не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, – 0,4;

- до частини пенсії, що перевищує 13 і не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, – 0,3;

- до частини пенсії, що перевищує 17 і не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, – 0,2;

- до частини пенсії, що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, – 0,1.

Таким чином, Законом № 4695-IX та Постановою № 1778 встановлено додаткові підстави для зменшення фактичної суми пенсійної виплати особам, пенсії яким призначені відповідно до Закону № 2262-XII, без внесення відповідних змін до цього Закону та Закону № 1058-IV, що суперечить частині третій статті 1-1 Закону № 2262-XII.

Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є положення статті 1-1 Закону № 2262-XII, які мають пріоритет перед положеннями Закону № 4695-IX, що приймається на один бюджетний рік та предметом регулювання якого не є пенсійні правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 95 Конституції України бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Згідно з частиною другою статті 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Конституційний Суд України у рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 та від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 неодноразово наголошував, що закон про Державний бюджет України не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і гарантій, передбачених спеціальними законами, а також встановлювати нове (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Питання правомірності застосування статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, було предметом розгляду Верховного Суду.

У постанові від 11 вересня 2025 року у справі № 120/1081/25 Верховний Суд дійшов висновку, що застосування при перерахунку пенсій осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-XII, положень статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та постанови Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1, якими передбачено виплату таких пенсій із застосуванням коефіцієнтів до частини пенсії, що перевищує десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність, є протиправним, оскільки обмежує конституційне право на соціальний захист, а зміна умов і норм пенсійного забезпечення таких осіб можлива лише шляхом внесення змін до Закону № 2262-XII.

Стаття 30 Закону № 4695-IX та Постанова № 1778 містять аналогічне правове регулювання на 2026 рік, а тому наведений висновок Верховного Суду підлягає врахуванню і у спірних правовідносинах.

Аналогічного висновку щодо протиправності застосування статті 30 Закону № 4695-IX та Постанови № 1778 до пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, Верховний Суд дійшов у постанові від 17 червня 2026 року у справі № 580/1002/26.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Доводи апелянта про те, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний виконувати чинну Постанову № 1778, не спростовують наведених висновків, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Конституції України відповідач зобов`язаний діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а при колізії норм перевагу має акт вищої юридичної сили та спеціальний закон.

Колегія суддів враховує, що згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, а ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на пенсію, яке передбачене національним законодавством, становить «майно» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а будь-яке втручання у таке право повинно ґрунтуватися на законі, який є доступним, чітким і передбачуваним.

Отже, як обмеження пенсії позивача максимальним розміром, так і застосування до неї коефіцієнтів, передбачених Постановою № 1778, є підставами для зменшення пенсійної виплати, які не ґрунтуються на положеннях спеціального закону, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про протиправність дій відповідача та обґрунтовано зобов`язав його здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 01 березня 2026 року без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою № 1778, з урахуванням раніше проведених виплат.

Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету, держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства, проте, якщо чинне положення закону передбачає виплату певних надбавок і дотримано всіх вимог, необхідних для цього, органи державної влади не можуть відмовити у їх виплаті, поки відповідні положення є чинними.

Колегія суддів також враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2011 року, заява № 4909/04).

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року.

Доводи апелянта щодо необґрунтованості стягнення з нього судового збору колегія суддів відхиляє, оскільки відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, а положення статті 73 Закону № 1058-IV не встановлюють винятків із цього правила.

З огляду на результат апеляційного розгляду підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року у справі № 420/16715/26 - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий: І.І. Тарновецький

Судді: А.В. Бойко

О.А. Шевчук

Оригінал: reyestr.court.gov.ua