Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №420/32853/25
Суддя: Тарновецький І.І.
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
————————————————————————
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/32853/25
Головуючий в 1 інстанції: Лебедєва Г.В.
Дата і місце ухвалення: 18 травня 2026 року, м. Одеса
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Тарновецького І.І.,
суддів: Бойка А.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 420/32853/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09 вересня 2025 року № 155250036582 про відмову у призначенні пенсії;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати їй з 08 липня 2025 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «з» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як водію міського пасажирського транспорту із зарахуванням до загального стажу роботи періодів роботи з 01 жовтня 1991 року по 15 березня 1993 року, з 14 квітня 1993 року по 01 листопада 1993 року, з 27 січня 1994 року по 30 липня 1994 року, з 05 серпня 1994 року по 31 грудня 1997 року, з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року та з 01 березня 2009 року по 28 червня 2009 року згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 , а до пільгового стажу – періоду роботи з 01 квітня 1996 року по 12 червня 2019 року згідно з довідкою від 04 липня 2025 року № 11, виданою комунальним підприємством «Одесміськелектротранс»;
- звернути рішення до негайного виконання в межах одного місяця.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року (з урахуванням ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року про виправлення описки) адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09 вересня 2025 року № 155250036582 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 01 жовтня 1991 року по 15 березня 1993 року, з 14 квітня 1993 року по 01 листопада 1993 року, з 27 квітня 1994 року по 30 липня 1994 року, з 05 серпня 1994 року по 31 грудня 1997 року, з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року, з 01 березня 2009 року по 28 червня 2009 року згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи водієм міського пасажирського транспорту періоди роботи з 01 квітня 1996 року по 07 квітня 2002 року, з 20 липня 2002 року по 16 червня 2003 року, з 03 листопада 2003 року по 04 лютого 2005 року, з 23 грудня 2006 року по 09 липня 2008 року, з 10 серпня 2008 року по 04 вересня 2008 року, з 23 лютого 2009 року по 19 червня 2011 року, з 10 жовтня 2011 року по 05 грудня 2011 року, з 01 червня 2012 року по 02 березня 2016 року, з 15 квітня 2016 року по 09 грудня 2016 року, з 12 серпня 2017 року по 17 жовтня 2018 року, з 30 жовтня 2018 року по 12 червня 2019 року в комунальному підприємстві «Одесміськелектротранс» згідно з довідкою від 04 липня 2025 року № 11 та трудовою книжкою серії НОМЕР_1 .
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2025 року про призначення пенсії з урахуванням висновків суду в цій справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 968,96 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що заяву позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» розглянуто ним за принципом екстериторіальності, а після прийняття рішення про відмову електронну пенсійну справу засобами програмного забезпечення передано до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання позивачки, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
На думку апелянта, саме Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області має як обов`язок, так і можливість виконати зобов`язальну частину судового рішення.
Апелянт вказує, що обчислення стажу, призначення, перерахунок та виплата пенсії належать до виключної компетенції органів Пенсійного фонду України, а тому зобов`язання суду зарахувати до страхового та пільгового стажу позивачки спірні періоди роботи є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, посилаючись при цьому на постанови Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 21 грудня 2019 року у справі № 663/574/17.
Крім того, апелянт, посилаючись на пункт 10.2 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», вважає помилковим одночасне застосування судом першої інстанції формулювання «визнати протиправним та скасувати» щодо рішення суб`єкта владних повноважень.
Апелянт також зазначає, що за результатами розгляду заяви позивачки її страховий стаж становив 26 років 3 місяці 2 дні, пільговий стаж був відсутній, а періоди роботи за записами трудової книжки та довідкою від 04 липня 2025 року № 11 не зараховано у зв`язку з непідтвердженням зміни прізвища позивачки з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », тоді як періоди з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року та з 01 березня 2009 року по 28 червня 2009 року – у зв`язку з відсутністю інформації про роботу в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року апелянту поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі.
Справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог учасниками справи не оскаржується, а тому в цій частині колегією суддів не переглядається.
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 05 серпня 1994 року працює у комунальному підприємстві «Одесміськелектротранс» (раніше – ОТТУ «депо ім. Леніна», згодом перейменоване в ООТУ трамвайне депо № 1).
02 вересня 2025 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах як водію міського пасажирського транспорту.
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, яким прийнято рішення від 09 вересня 2025 року № 155250036582 про відмову у призначенні пенсії.
Відповідно до зазначеного рішення страховий стаж позивачки становить 26 років 3 місяці 2 дні, пільговий стаж відсутній.
До страхового та пільгового стажу позивачки не зараховано періоди роботи за записами трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02 жовтня 1991 року та довідкою від 04 липня 2025 року № 11, оскільки не підтверджено зміну прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 », а також періоди роботи з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року та з 01 березня 2009 року по 28 червня 2009 року, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу за формою ОК-5 відсутня інформація про роботу за вказані періоди.
Підставою для відмови у призначенні пенсії зазначено відсутність необхідного страхового та пільгового стажу та недосягнення позивачкою пенсійного віку.
Не погоджуючись із таким рішенням, позивачка звернулася до суду з цим адміністративним позовом.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що на звороті титульної сторінки трудової книжки позивачки зазначено про зміну прізвища на « ОСОБА_3 » з посиланням на відповідний документ, а вказаний запис завірено печаткою та підписом відповідальної особи, у зв`язку з чим відмова у зарахуванні періодів роботи за записами трудової книжки з підстав непідтвердження зміни прізвища є необґрунтованою.
Суд першої інстанції також зазначив, що відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про роботу та сплату страхових внесків за окремі періоди не може мати негативних наслідків для працівника, оскільки обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків покладено на страхувальника.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що період роботи позивачки водієм міського пасажирського трамвая підтверджується записами трудової книжки та уточнюючою довідкою комунального підприємства «Одесміськелектротранс» від 04 липня 2025 року № 11, а тому підлягає зарахуванню до пільгового стажу.
З огляду на те, що призначення пенсії з урахуванням висновків суду належить до повноважень органу Пенсійного фонду України, суд першої інстанції обрав спосіб захисту у вигляді зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, пропорційно, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення та своєчасно.
Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 114 Закону № 1058-IV пенсія за віком на пільгових умовах призначається водіям міського пасажирського транспорту (автобусів, тролейбусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у технологічному процесі важких і шкідливих виробництв, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у жінок, у тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.
Пунктом «з» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі – Закон № 1788-XII) також передбачено право на пенсію за віком на пільгових умовах водіїв міського пасажирського транспорту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі № 360/3611/20, з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020, дійшла висновку про наявність колізії між нормами Закону № 1788-XII та Закону № 1058-IV в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та про необхідність застосування підходу, найбільш сприятливого для особи.
Колегія суддів зауважує, що доводи апеляційної скарги не стосуються питання визначення віку, з досягненням якого позивачка набуває право на пенсію за віком на пільгових умовах, а суд першої інстанції не зобов`язував відповідача призначити позивачці пенсію, а зобов`язав повторно розглянути її заяву з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж – період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок, який обчислюється за даними персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 20 Порядку № 637 передбачено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, які визначають право на пенсію на пільгових умовах, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Підпунктом 5 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі – Порядок № 22-1), передбачено, що для призначення пенсії за віком на пільгових умовах надається довідка про підтвердження наявного трудового стажу, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку № 637.
Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Порядок ведення трудових книжок на час виникнення спірних правовідносин визначався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (далі – Інструкція № 58).
Інструкцією № 58 передбачено, що зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів, при цьому нові дані записуються з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Як встановлено судом першої інстанції, трудова книжка серії НОМЕР_1 від 02 жовтня 1991 року заповнена на прізвище « ОСОБА_2 » (мовою оригіналу), а на звороті її титульної сторінки зазначено про зміну прізвища на « ОСОБА_3 » з посиланням на документ, на підставі якого внесено відповідні зміни.
Вказаний запис завірено підписом відповідальної особи та печаткою підприємства.
Ім`я та по батькові, зазначені в трудовій книжці (« ОСОБА_4 » мовою оригіналу), відповідають даним позивачки, а відповідачем не наведено жодних обставин, які б свідчили про належність трудової книжки іншій особі.
Колегія суддів зазначає, що працівник не може нести відповідальність за правильність ведення та оформлення трудової книжки роботодавцем, а неточності чи недоліки в оформленні трудової книжки самі по собі не можуть бути підставою для позбавлення особи права на зарахування до стажу періодів роботи, факт яких підтверджено.
Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а та від 28 січня 2025 року у справі № 300/8132/23, у якій Верховний Суд наголосив на необхідності дослідження додаткових документів саме у разі наявності конкретних обґрунтованих сумнівів щодо достовірності записів у трудовій книжці.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про протиправність незарахування відповідачем до страхового стажу позивачки періодів роботи за записами трудової книжки з підстав непідтвердження зміни прізвища.
Щодо періодів роботи з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2004 року та з 01 березня 2009 року по 28 червня 2009 року колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до статті 14 Закону № 1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці – підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 20 Закону № 1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Частиною дванадцятою статті 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Згідно зі статтею 106 Закону № 1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник.
Пунктом 1 частини другої статті 6 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» також передбачено обов`язок платника своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Отже, обов`язок щодо нарахування та сплати страхових внесків, а також щодо подання звітності до органів Пенсійного фонду України покладено законом на страхувальника, а невиконання ним цього обов`язку не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді незарахування періодів її роботи до страхового стажу.
Такий правовий підхід послідовно застосовується Верховним Судом, зокрема у постановах від 27 березня 2018 року у справі № 208/6680/16-а, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 01 листопада 2018 року у справі № 199/1852/15-а, від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17, від 17 липня 2019 року у справі № 144/669/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 683/1814/16-а та від 23 березня 2020 року у справі № 535/1031/16-а.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно із записами № 7 – № 32 трудової книжки позивачки з 05 серпня 1994 року вона працює в комунальному підприємстві «Одесміськелектротранс», записи підписані уповноваженою особою та завірені печаткою, виправлень чи закреслень не містять.
При цьому згідно з формою РС-право періоди роботи позивачки на цьому ж підприємстві, які безпосередньо передують спірним періодам та настають після них, відповідачем зараховано до страхового стажу.
За таких обставин відсутність в індивідуальних відомостях про застраховану особу інформації про роботу позивачки у спірні періоди не може бути підставою для незарахування таких періодів до її страхового стажу.
Щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи позивачки водієм міського пасажирського трамвая колегія суддів зазначає, що такі періоди підтверджуються записами трудової книжки та уточнюючою довідкою комунального підприємства «Одесміськелектротранс» від 04 липня 2025 року № 11, виданою на підставі книг наказів, особових карток за формою П-2 та особових рахунків.
Зазначена довідка містить відомості про періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професію, характер виконуваної роботи та зайнятість повний робочий день, а зазначені в ній періоди роботи узгоджуються із записами трудової книжки.
Апелянт не навів доводів щодо невідповідності зазначеної довідки вимогам законодавства, а єдиною підставою для її неврахування в оскаржуваному рішенні зазначено непідтвердження зміни прізвища позивачки, яку колегія суддів визнала необґрунтованою.
Щодо доводів апелянта про неналежність його як відповідача, на якого покладено обов`язок щодо відновлення порушених прав позивачки, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 1.1 розділу I Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб.
Згідно з пунктом 4.2 розділу IV Порядку № 22-1 після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який розглядає заяву та приймає відповідне рішення.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується апелянтом, оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, яке за принципом екстериторіальності було визначено органом, відповідальним за розгляд заяви позивачки.
Відтак саме Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області є суб`єктом владних повноважень, рішення якого визнано протиправним, а тому покладення на нього обов`язку повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням висновків суду, а також зарахувати до її стажу спірні періоди, є належним способом відновлення порушеного права.
Подальша передача електронної пенсійної справи до органу Пенсійного фонду України за місцем проживання позивачки не позбавляє апелянта можливості виконати судове рішення, оскільки електронна пенсійна справа обробляється засобами програмного забезпечення Пенсійного фонду України, доступ до якого мають усі його територіальні органи.
Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України.
Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, а також зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Дискреційні повноваження – це повноваження, які надають суб`єкту владних повноважень можливість у межах, визначених законом, самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Зарахування до страхового та пільгового стажу періодів роботи, факт яких підтверджено належними документами, не є дискреційним повноваженням органу Пенсійного фонду України, оскільки законодавство не передбачає для нього можливості обрати інший правомірний варіант поведінки.
Як убачається з резолютивної частини рішення суду першої інстанції, суд не зобов`язав відповідача безпосередньо призначити позивачці пенсію, не визначив її розміру, а зобов`язав зарахувати до стажу спірні періоди, щодо яких встановлено протиправність відмови, та повторно розглянути заяву позивачки з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Отже, остаточне рішення щодо призначення пенсії має бути прийняте саме компетентним органом Пенсійного фонду України, а обраний судом першої інстанції спосіб захисту відповідає вимогам статті 245 КАС України та не свідчить про підміну судом повноважень суб`єкта владних повноважень.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а, від 01 жовтня 2019 року у справі № 804/3646/18 та від 21 грудня 2019 року у справі № 663/574/17 колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини у зазначених справах не є подібними до обставин цієї справи.
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо неправильності визначення судом першої інстанції способу захисту шляхом визнання рішення протиправним та його скасування.
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт чи окремі його положення.
Таким чином, визнання індивідуального акта протиправним та його скасування є передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України способом судового захисту порушеного права, а тому відповідне формулювання резолютивної частини рішення суду першої інстанції не суперечить положенням процесуального закону.
Посилання апелянта на постанову Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» не спростовує наведеного висновку, оскільки зазначені роз`яснення надавалися із застосуванням Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 6 КАС України та статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає певні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в таких виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Колегія суддів також враховує, що, як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2011 року, заява № 4909/04).
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели чи могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року.
З огляду на результат апеляційного розгляду підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 травня 2026 року у справі № 420/32853/25 - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий: І.І. Тарновецький
Судді: А.В. Бойко
О.А. Шевчук
Оригінал: reyestr.court.gov.ua