Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №583/2469/26 — Сумський апеляційний суд

Суд: Сумський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №583/2469/26

Суддя: Воронков Д. В.

Справа №583/2469/26

Номер провадження 22-ц/816/3036/26

Категорія - 39

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Воронкова Д.В. (суддя-доповідач), суддів: Щербаченко М.В., Нестеренка М.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 серпня 2026 року у складі судді Савєльєвої А.І., ухваленого в м. Охтирка Сумської області,

у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

У травні 2026 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» звернулося до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивує тим, що 23.08.2021 ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 уклали договір № 2666003304-441362 за допомогою вебсайту (https://koshelok.ua/), який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «КОШЕЛЬОК», відповідно до умов якого відповідачу був наданий кредит у розмірі 4000 грн з початковим строком кредитування 14 днів, дисконтною відсотковою ставкою 0,01% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період) та базовою процентною ставкою 2,2% на добу за передбачений договором продовжений строк користування кредитом. Указаний договір був підписаний позичальником одноразовим ідентифікатором, який був направлений на її номер телефону, указаний під час реєстрації в особистому кабінеті. Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі та перерахував грошові кошти на банківську картку, яку вказав відповідач в особистому кабінеті. Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує. Продовження користування кредитом після закінчення лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився на 90 днів, тобто до 04.12.2021 (загалом до 104 днів з моменту укладення договору). Станом на дату пред`явлення позову, утворилася заборгованість у розмірі 6637 грн 96 коп., що складається із: заборгованості за сумою кредиту (тіло кредиту) — 2227 грн 50 коп.; заборгованості за відсотками за користування позикою — 4410 грн 46 коп. які просять стягнути на свою користь, а також судовий збір у сумі 2662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 серпня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за кредитним договором № 2666003304-441362 від 23.08.2021 у розмірі 2851 грн 20 коп. (із яких: заборгованість за тілом кредиту — 2227 грн 50 коп., заборгованість за відсотками — 623 грн 70 коп.), судовий збір у сумі 1143 грн 50 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1718 грн 00 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладення кредитного договору в електронній формі та отримання відповідачем коштів підтверджено належними доказами. Сплативши нараховані за перші 14 днів проценти, відповідач, згідно з пунктом 2.2 договору, продовжила строк кредитування ще на 14 днів — до 19.09.2021 включно, за який правомірно нараховано відсотки в сумі 623 грн 70 коп.

Водночас, суд дійшов висновку, що умови пунктів 3.6–3.8 договору щодо автоматичного продовження строку кредитування ще на 90 днів через конструкцію (відкладальної обставини) є суперечливими, не забезпечують однозначного розуміння змісту споживачем, суперечать вимогам ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та підлягають тлумаченню за правилом contra proferentem проти кредитодавця. Оскільки після закінчення узгодженого строку кредитування нарахування регулятивних процентів за ст. 1048 ЦК України припиняється, а вимог про стягнення коштів у порядку ст. 625 ЦК України позивач не заявляв, суд відмовив у стягненні процентів за понадстроковий період. Крім того, визнавши розмір витрат на правничу допомогу в сумі 10 000 грн завищеним та неспівмірним, суд зменшив їх до 4000 грн та стягнув з відповідача пропорційно розміру задоволених вимог (42,95%).

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги.

24 вересня 2026 року представник ТОВ «КОШЕЛЬОК» у підсистемі «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 серпня 2026 року в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про повне задоволення позову а також стягнути понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції: судовий збір у сумі 3933 грн 60 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.

На обгрунтування заявлених вимог зазначено, що судом першої інстарнції не враховано, що сторони погодили всі істотні умови договору в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Відповідач скористалася коштами, вчинила конклюдентні дії щодо визнання боргу, сплативши 1778 грн, проте, до закінчення Лояльного періоду кредит у повному обсязі не повернула. Відповідно до пунктів 3.6–3.8 договору сам факт неповернення кредиту є погодженою сторонами відкладальною обставиною (ст. 212 ЦК України), що має наслідком продовження строку користування кредитом до 104 днів (до 04.12.2021) зі сплатою відсотків за встановленою договором ставкою. Скаржник наполягає, що договір недійсним у судовому порядку не визнавався, а отже, відповідно до презумпції правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та принципу обов`язковості договору (pacta sunt servanda, ст. 629 ЦК України) умови пунктів 3.6–3.8 є обов`язковими для виконання. Посилання суду на неясність умов договору та застосування правила contra proferentem апелянт вважає безпідставним, вказуючи, що умови договору є чіткими, зрозумілими та не містять ознак прихованої відповідальності чи омани споживача. Додав, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, зменшивши заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу з 10 000 грн. до 4000 грн. за відсутнсоті відповідного клопотання відповідача, що є порушенням ч.ч.5,6 ст. 137 ЦПК України

Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не подала, що, відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції.

Судове рішення місцевого суду в частині позовних вимог, які було задоволено, в апеляційному порядку не оскаржується та в цій частині апеляційним судом не переглядається.

23.08.2021 між ТОВ «КОШЕЛЬОК» та ОСОБА_1 в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему кредитодавця на вебсайті https://koshelok.ua було укладено договір № 2666003304-441362 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 4000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених договором.

Згідно з пунктом 2.1 договору кредит надається строком на 14 днів (Лояльний період), початком якого є дата підписання договору, а закінченням — дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця коштів.

Пунктом 2.2 договору визначено, що строк Лояльного періоду може бути продовжено позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Факт виконання позивачем зобов`язання щодо надання кредиту підтверджується повідомленням платіжної системи ТОВ «ТАС ЛІНК» про успішний переказ 23.08.2021 кредитних коштів у розмірі 4000 грн на платіжну картку, що зазначена відповідачем.

Укладений електронний договір підписано позичальником шляхом введення одноразового ідентифікатора -8296-, надісланого в смс-повідомленні на належний відповідачу номер мобільного телефону, що свідчить про дотримання письмової (електронної) форми правочину відповідно до статей 207, 1055 ЦК України та статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Разом із договором сторонами підписано Паспорт споживчого кредиту та Графік платежів, де погоджено строк кредитування тривалістю 14 днів (з 23.08.2021 по 05.09.2021 включно) з дисконтною ставкою 0,01% на день

У пунктах 3.6-3.8 договору сторони зазначили, що факт користування позичальником кредитом після закінчення Лояльного періоду є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом, при цьому, зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати проценти з розрахунку 730% річних, що становить 2,0% на день

За розрахунком позивача, загальний розмір заборгованості відповідача за договором становить 6637 грн 96 коп., із яких: 2227 грн 50 коп. — тіло кредиту, 4410 грн 46 коп. — проценти за користування кредитом.

04 вересня 2021 року відповідач ОСОБА_1 здійснила оплату в розмірі 978 грн (із яких 5 грн 20 коп. зараховано на погашення нарахованих процентів, а 972 грн 80 коп. — на погашення тіла кредиту).

05 вересня 2021 року відповідач здійснила оплату в розмірі 800 грн (із яких 30 коп. зараховано на погашення решти нарахованих за Лояльний період процентів, а 799 грн 70 коп. — на погашення тіла кредиту).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права.

Згідно із частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Особливості укладення кредитного договору в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.

Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України та частиною 1 статті 612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

З матеріалів справи встановлено факт укладення сторонами 23.08.2021 кредитного договору № 2666003304-441362 в електронній формі з накладенням одноразового ідентифікатора, факт перерахування коштів позичальнику та часткового погашення заборгованості відповідачем.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-80, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке в оскаржуваній частині відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування відсотків після закінчення лояльного періоду апеляційний суд відхиляє зважаючи на такі мотиви.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду (зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16), припис ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

В межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. Поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, а тому, регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України та охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК України не можуть застосовуватись одночасно.

З огляду на це, конструкція пунктів 3.6, 3.7 договору, згідно з якою невиконання зобов`язання з повернення кредиту визнається сторонами «відкладальною обставиною» в розумінні статті 212 ЦК України, що, нібито спричиняє автоматичну пролонгацію строку кредитування на 90 днів із нарахуванням підвищених процентів (730% річних), є штучною; не забезпечує однакового розуміння умов договору споживачем та суперечить вимогам ч. ч. 3, 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Неповернення боржником грошових коштів у погоджений строк є правопорушенням — простроченням виконання зобов`язання (ст. ст. 610, 612 ЦК України), наслідком якого є настання цивільно-правової відповідальності, врегульованої законом, а не юридичним фактом, що продовжує правомірне користування кредитними коштами.

Відхиляючи посилання представника позивача на презумпцію правомірності правочину (ст. 204 ЦК України) та відсутність зустрічного позову позичальника про визнання пунктів 3.6–3.8 договору недійсними, апеляційний суд враховує правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 (провадження № 61-4595сво25).

Згідно з вказаною постановою, Верховний Суд зазначив, що суд без позовної вимоги споживача може і зобов`язаний застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит, як тлумачення умов договору про споживчий кредит у разі наявності в ньому нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору суд самостійно здійснює тлумачення змісту правочину навіть за відсутності позовної вимоги про це, підлягає застосуванню імперативне правило ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (правило contra proferentem).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає обгрунтованою позицію суду першої інстанції про застосування правила тлумачення contra proferentem, в наслідок чого підстави для застосування пунктів 3.6 та 3.7 договору та подальшого продовження строку кредитування ще на 90 календарних днів відсутні, оскільки такі умови договору є суперечливими та за своєю суттю підміняють поняття нарахування процентів за користування кредитом фактичним нарахуванням сум, які мають ознаки відповідальності за прострочення.

Судом першої інстанції достовірно встановлено, що 04.09.2021 та 05.09.2021 (у межах 14-денного строку) відповідач ОСОБА_1 сплатила 1 778 грн. Таким чином, позичальник вчинила прямо передбачені пунктом 2.2 договору дії, правомірним наслідком яких стало продовження (пролонгація) початкового строку кредитування ще на 14 календарних днів — з 06.09.2021 по 19.09.2021 включно. За вказаний подовжений період за встановленою договором (п 3.5 Договору) базовою процентною ставкою 2,0% на добу місцевий суд законно та обґрунтовано визначив до стягнення проценти в сумі 623,70 грн (2 227,50 грн залишку тіла х 2,0% х 14 днів).

Посилання апелянта на розмір процентів за понадствокове користуваня кредитом за ставкою 2,2 % в день, не приймаються до уваги, як такі, що суперечать змісту п. 3.5 Договору.

Оскільки після 19.09.2021 позичальник дій, передбачених пунктом 2.2 договору, не вчиняла, право позикодавця нараховувати звичайні договірні проценти припинилося. Вимог про застосування наслідків порушення грошового зобов`язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем заявлено не було, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно відмовив у стягненні процентів за понадстроковий період.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції апеляційний суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до третьої та четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України).

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.»

Позивач в суді першої інстанції просив стягнути з відповідача 10 000 грн витрат на професійну правничу допомогу за послуги з оформлення додатку до договору про надання правничої допомоги, збір та аналіз доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справ та платіжних реквізитів для сплати судового збору, складання позовної заяви, формування додатків до позовної заяви, відправку позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє.

Враховуючи обставини справи, надані стороною позивача докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також ураховуючи, що дана справа не є справою значної складності, об`єм виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) є незначним, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений стороною позивача розмір вартості послуг за правничу допомогу у загальному розмірі 10 000 грн є завищеним і неспівмірним із предметом даного позову, у зв`язку з чим визначив розмір витрат у сумі 4000 грн.

Апеляційний суд звертає увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Приймаючи до уваги конкретні обставини цієї справи, обсяг виконаних адвокатом робіт та час витрачений адвокатом на надання відповідних послуг, колегія суддів набуває висновку, що визначений судом першої інстанції розмір витрат 4000 грн відповідає критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру. З врахуванням часткового задоволення позову, суд правильно визначив у відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції 1718 грн. коп.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України).

Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення в оскаржуваній частині слід залишити без змін.

Висновки суду щодо судових витрат.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга залишена апеляційним судом без задоволення, то відсутні підстави для відшкодування заявнику апеляційної скарги судових витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КОШЕЛЬОК» залишити без задоволення.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 25 серпня 2026 року залишити без змін.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК».

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - Д.В. Воронков

Судді: М.В. Щербаченко

М.В. Нестеренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua