Суд: Запорізький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: споживчого кредиту
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №332/7693/23
Суддя: Кухар С. В.
Дата документу 10.11.2026 Справа № 332/7693/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний № 332/7693/23
Провадження №22-ц/807/2338/26
Головуючий в 1-й інстанції – Ретинська Ю.І.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Онищенка Е.А., Полякова О.З.,
секретарБєлова А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжі у справі за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП Банк» про захист прав споживачів,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2023 року Акціонерне товариство «ОТП Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Свої вимоги мотивувало тим, що 28.07.2019 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір №2025042142, який за правовою природою є змішаним договором кредитного договору та Договору про видачу і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток. Згідно умов договору, попередньо ознайомившись зі всіма умовами надання банківських послуг, правилами, тарифами, в тому числі із положеннями договорів та усіх додатків до них, невід`ємною частиною яких є заява-анкета про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» та які розміщені на офіційному сайті АТ «ОТП БАНК» www.otpbank.com.ua, позичальник бажав оформити поточний (картковий) рахунок та отримати електронний платіжний засіб. На виконання умов вищевказаного договору АТ «ОТП БАНК» свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконало повністю. У зв`язку з порушеннями відповідачем зобов`язань за кредитним договором утворилась заборгованість в розмірі 112551,05 грн, яка на даний час не погашена, що порушує права та законні інтереси Банку. Посилаючись на означені обставини представник Акціонерного товариства «ОТП Банк» просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, а також судові витрати, які були ним понесені у зв`язку зі зверненням із позовом до суду у вигляді судового збору в розмірі 2684,00 грн.
13.10.2025 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява, відповідно до якої представник позивача за зустрічним позовом просив визнати недійсним пункт Розділу 4 паспорту споживчого кредиту до договору № 2025042142 від 28.07.2019 щодо стягнення з ОСОБА_1 щомісячно 350,00 грн. за послуги з «СМС Довідки» та зобов`язати відповідача за зустрічною позовною заявою провести перерахунок заборгованості за договором з урахуванням нікчемності комісії.
Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року позовні вимоги Акціонерного товариства «ОТП Банк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «ОТП БАНК» заборгованість по картковому рахунку за договором № 2025042142 від 28.07.2019 року у розмірі 98849,17 (дев`яносто вісім тисяч вісімсот сорок дев`ять) гривень 17 копійок та судовий збір в розмірі 2684,00 гривень.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «ОТП БАНК» про визнання нікчемними умов комісії - відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 28 вересня 2026 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині часткового задоволення вимог первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки строку кредитування та правомірності нарахування процентів за користування кредитом після його закінчення. Вказує, що відповідно до паспорта споживчого кредиту кредит у розмірі 17203,00 грн надано строком на 24 місяці, який закінчився 28 липня 2021 року, однак банк продовжував нараховувати проценти за користування кредитом до 30 червня 2022 року. Апелянт стверджує, що після закінчення строку кредитування право банку нараховувати договірні проценти припинилося, а тому нараховані за період з 29 липня 2021 року до 30 червня 2022 року проценти в сумі 19123,00 грн не підлягають стягненню.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
До апеляційного суду в судове засідання надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Працевитого Г.О. про відкладення розгляду справи, мотивована неможливістю його участі в судовому засіданні у цій справі 10 листопада 2026 року о 10 год. 00 хв.у зв`язку з призначенням на 10 листопада 2026 року о 09 год. 30 хв. судового засідання в іншій цивільній справі № 332/4069/25 яка перебуває в провадженні Запорізького апеляційного суду.
Разом із тим колегія суддів не вбачає підстав для задоволення цієї заяви. Як убачається з відомостей про призначення судових засідань, обидві зазначені справи призначені до розгляду на одну дату в Запорізькому апеляційному суді, який розташовано в одному приміщенні, при цьому головуючим у них визначено одного й того самого суддю — Кухаря С.В. Судове засідання у справі № 332/4069/25 призначено на 09 год. 30 хв., а у цій справі — на 10 год. 00 хв., тобто з часовим інтервалом, який дає можливість здійснити їх послідовний розгляд. Таким чином, обставина, на яку посилається представник, не свідчить про наявність об`єктивної перешкоди для його участі в судовому засіданні, оскільки розгляд обох справ відбувається в одному суді та за участю того самого головуючого судді, а час їх призначення узгоджений таким чином, щоб забезпечити можливість представнику взяти участь у кожному з них. За таких обставин наведені в заяві мотиви не є поважною причиною для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим у її задоволенні відмовлено.
Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про дату, час і місце його проведення повідомлені належним чином. Заяв про відкладення розгляду справи від них не надходило. З огляду на наведене, а також з урахуванням положень статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 28.07.2019 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 2025042142, який за правовою природою є змішаним договором кредитного договору та Договору про видачу і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток.
Згідно умов договору, попередньо ознайомившись зі всіма умовами надання банківських послуг, правилами, тарифами, в тому числі із положеннями договорів та усіх додатків до них, невід`ємною частиною яких є заява-анкета про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк» та які розміщені на офіційному сайті АТ «ОТП БАНК» www.otpbank.com.ua, позичальник бажав оформити поточний (картковий) рахунок та отримати електронний платіжний засіб.
Відповідно до умов договору, АТ «ОТП БАНК» взяв на себе зобов`язання з відкриття карткового рахунку, надання картки держателю, а також виконання розрахункового обслуговування платіжних операцій, здійснених з використанням картки.
На картковий рахунок відкритий за заявою Відповідача було встановлено кредитний ліміт, порядок користування яким визначено правилами користування карткою.
Згідно умов обслуговування кредитної лінії, за користування кредитом, Банк нараховує проценти, які розраховуються Банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається тарифами Банку.
На виконання умов вищевказаного договору АТ «ОТП БАНК» свої зобов`язання по видачі відповідних сум кредиту виконав повністю.
Відповідач виконував взяті на себе зобов`язання з істотним порушенням умов Договору, сплачуючи щомісячні платежі не в повному обсязі та/або не сплачуючи взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.
Заборгованість ОСОБА_1 за договором № 2025042142 від 28.07.2019 року станом на 10.10.2023 становила 112551,05 гривень, з яких: 69000,00 грн заборгованість по тілу кредиту; 43551,05 грн заборгованість по відсотках; 0,00 грн пеня (а.с. 20-35).
За період з 23.05.2025 по 30.09.2025 відповідачем було сплачено в рахунок заборгованості 13701,88 грн, про що свідчить розрахунок заборгованості, станом на 22.05.2026.
Ані розрахунок заборгованості станом на 10.10.2023, ані розрахунок заборгованості станом на 22.05.2026 не містять нарахувань комісії згідно відповідного пункту Розділу 4 паспорту споживчого кредиту по договору № 2025042142 від 28.07.2019.
Встановлено, що 30.06.2022 та у період з 23.05.2025 по 30.09.2025 відповідач здійснював поповнення карткового рахунку, що свідчить про дію кредитної карти, відповідно, про дію договору на обслуговування вказаного кредитного рахунку.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов до висновку, що первісний позов законний, обґрунтований, але підлягає частковому задоволенню з урахуванням сплаченої суми заборгованості, а саме в загальній сумі 98849,17 грн. Вимога зустрічної позовної заяви про визнання пункту Розділу 4 паспорту споживчого кредиту до договору № 2025042142 від 28.07.2019 щодо стягнення з ОСОБА_1 щомісячно 350,00 грн за послуги з «СМС Довідки» недійсним - не відповідає належному способу захисту у вказаній справі. Обрання позивачем за зустрічною позовною заявою неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, зважуючи на наступне.
За первісним позовом щодо стягненням заборгованості за кредитним договором підлягають встановленню обставини, як наявності між сторонами договірних правовідносин, так і невиконання позичальником взятих на себе зобов`язань. Перевірці підлягають доводи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування процентів за користування кредитними коштами після 28 липня 2021 року та правильності визначення загального розміру заборгованості.
При цьому колегія суддів враховує, що розрахунок заборгованості за кредитним договором не містить нарахувань комісії за послугу «СМС Довідка», а апеляційна скарга не містить доводів щодо цієї складової. Тому зазначене питання у розрізі вимог зустрічного позову не є предметом апеляційного перегляду.
Згідно ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
В силу статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст.ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.
Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог АТ «ОТП Банк» надало суду копію кредитного договору № 2025042142 від 28.07.2019 року, який за своєю правовою природою є змішаним договором кредитування та договором про видачу й обслуговування міжнародних кредитних платіжних карток; паспорт споживчого кредиту; заяву-анкету про надання банківських послуг; документи щодо відкриття карткового рахунку та встановлення кредитного ліміту, а також розрахунок заборгованості та виписку за картковим рахунком за період з 02.08.2019 по 10.10.2023 року.
Отже, укладення між сторонами кредитного договору № 2025042142 від 28.07.2019 року, відкриття відповідачу карткового рахунку та надання можливості користуватися кредитними коштами підтверджуються наданими банком письмовими доказами.
Зміст вказаних договорів свідчить про те, що сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину: суми кредиту, строку кредитування, розміру та порядку нарахування процентів, порядку здійснення розрахунків.
Підписавши зазначені документи та отримавши кредитні кошти, відповідач погодився з умовами кредитування, а договір кредиту між сторонами вважається укладеним у письмовій формі.
За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі N 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про недійсність укладеного між сторонами кредитного договору № 2025042142 від 28.07.2019 року або спростовували презумпцію його правомірності. Відповідачем таких доказів також не надано, а зазначений договір у встановленому законом порядку недійсним не визнано.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про доведеність наявності кредитних правовідносин між АТ «ОТП Банк» та відповідачем.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору банк відкрив відповідачу картковий рахунок та встановив кредитний ліміт, у межах якого останній отримав можливість користуватися кредитними коштами за допомогою платіжної картки.
Факт використання відповідачем кредитних коштів підтверджується випискою за картковим рахунком за період з 02.08.2019 по 10.10.2023, у якій відображено здійснені ним видаткові операції, зокрема розрахунки за допомогою платіжної картки, зняття готівки та перекази коштів. Водночас виписка містить відомості про поповнення карткового рахунку відповідачем, у тому числі після 28 липня 2021 року, що свідчить про продовження користування ним кредитною лінією та виконання окремих зобов`язань за договором.
Таким чином, надані банком виписка за картковим рахунком та розрахунок заборгованості у сукупності підтверджують фактичне використання відповідачем кредитних коштів, їх часткове повернення та наявність непогашеної заборгованості.
Щодо строку кредитування, фактичного користування кредитною лінією та розміру заборгованості колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що після 28 липня 2021 року банк утратив право нараховувати проценти за користування кредитними коштами, оскільки такі доводи ґрунтуються на неправильному визначенні строку кредитування та не враховують характеру укладеного між сторонами договору.
Так, апелянт посилається на те, що паспортом споживчого кредиту передбачено кредит у сумі 17 203 грн строком на 24 місяці, а тому, на його думку, після 28 липня 2021 року нарахування процентів за правилами статті 1048 ЦК України мало бути припинено.
Однак такий висновок не враховує іншої умови паспорта споживчого кредиту, відповідно до якої строк кредитної лінії встановлено протягом 36 місяців із правом пролонгації. Отже, для визначення періоду, протягом якого банк мав право нараховувати договірні проценти за користування кредитними коштами, необхідно враховувати не лише зазначений апелянтом 24-місячний строк, а й окремо визначений сторонами строк кредитної лінії.
Зміст цих умов свідчить про те, що сторони погодили не лише надання певної суми коштів на визначений період, а й відкриття відповідачу кредитної лінії, у межах якої він міг неодноразово використовувати кредитні кошти за допомогою платіжної картки. При цьому встановлений кредитний ліміт визначав граничний обсяг коштів, доступних для використання, а не загальну суму всіх кредитних коштів, які могли бути використані відповідачем протягом строку дії кредитної лінії.
Особливістю такого кредитування є те, що після надходження коштів на картковий рахунок та погашення за їх рахунок використаної частини кредиту відповідна сума знову стає доступною позичальнику в межах установленого ліміту. Відтак позичальник може повторно використовувати кошти, здійснюючи нові видаткові операції, а заборгованість за тілом кредиту формується з урахуванням усього руху коштів за рахунком: їх використання, надходження та погашення.
Саме такий механізм користування кредитною лінією відображено в наданій банком виписці за картковим рахунком та деталізованому розрахунку заборгованості, витребуваному судом (т.с.2 а.с.4-20).
Зокрема, з досліджених документів убачається, що відповідач використовував кредитні кошти для зняття готівки через банкомати, оплати товарів і послуг у торговельних мережах, здійснення переказів. Так, для прикладу, 11 травня 2021 року у виписці відображено низку операцій зі зняття готівки через банкомат, кожна з яких становила 1000 грн. Аналогічні операції зі зняття готівки здійснювалися відповідачем і 04 червня 2021 року, а 09 червня 2021 року зафіксовано подальше зняття готівки та інші видаткові операції. За операціями, відображеними у виписці на початку серпня 2021 року, відповідач оплачував товари та послуги через торговельні мережі та заклади на суми від 233,70 грн до 2420,00 грн, приймав перекази, зокрема 13 серпня 2021 року у сумі 2500 грн, однак і після цього продовжував здійснювати видаткові операції. Зокрема, 21 серпня 2021 року ним проведено оплату товарів і послуг на суму 5100 грн, а 22 серпня 2021 року здійснено зняття готівки через банкомат двома операціями по 1000 грн кожна, тощо.
Наведені операції мають істотне значення для оцінки доводів апеляційної скарги, оскільки вони підтверджують, що відповідач не припинив користування кредитною лінією після 28 липня 2021 року. Навпаки, після цієї дати він продовжував здійснювати розрахунки платіжною карткою, знімати готівку та проводити перекази, а надходження коштів на рахунок не супроводжувалися остаточним припиненням користування кредитним лімітом.
Таким чином, виписка відображає не одноразове отримання відповідачем кредитних коштів із подальшим невиконанням обов`язку їх повернути, а послідовне використання ним доступного кредитного ліміту, часткове поповнення рахунку та подальше здійснення нових видаткових операцій. Саме ця обставина пояснює, чому фактичний обсяг використаних кредитних коштів і залишок заборгованості за тілом кредиту не обмежуються сумою 17 203 грн, зазначеною в паспорті споживчого кредиту.
Водночас деталізований розрахунок містить відомості не лише про видаткові операції та поповнення рахунку, а й про періодичне нарахування банком процентів за користування кредитною лінією. Зокрема, такі нарахування відображені 29 липня 2021 року, 29 серпня 2021 року, 29 вересня 2021 року, 29 жовтня 2021 року, 27 листопада 2021 року, 29 грудня 2021 року, 29 січня 2022 року, 28 лютого 2022 року, 1 березня 2022 року, 29 березня 2022 року, 29 квітня 2022 року та 26 травня 2022 року.
Отже, нарахування процентів за період, який оспорює апелянт, здійснювалося не після спливу встановленого паспортом 36-місячного строку кредитної лінії, а в межах цього строку. Адже кредитну лінію відкрито 28 липня 2019 року строком на 36 місяців, тобто її первісний строк спливав 28 липня 2022 року. Відповідно, період з 29 липня 2021 року до 30 червня 2022 року, за який банк нарахував 19123 грн процентів, повністю охоплюється погодженим сторонами строком дії кредитної лінії.
За таких обставин посилання апелянта на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16, саме по собі не спростовує правильності висновків суду першої інстанції. Наведений правовий висновок стосується правових наслідків закінчення строку кредитування та розмежування договірних процентів за статтею 1048 ЦК України і відповідальності за прострочення грошового зобов`язання за статтею 625 цього Кодексу. Однак у цій справі апелянт помилково визначає дату закінчення строку кредитування, не враховуючи погодженого сторонами 36-місячного строку кредитної лінії.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що у наданому банком деталізованому розрахунку відображено не лише нарахування процентів за користування кредитною лінією, а й окремі нарахування процентів за прострочену заборгованість. Зокрема, починаючи з червня 2022 року, у розрахунку окремо зазначені нарахування процентів за прострочену заборгованість по кредитній лінії. Такий спосіб відображення операцій дає змогу розмежувати плату за користування кредитними коштами та нарахування, пов`язані з простроченням виконання зобов`язань.
Отже, довід апелянта про те, що банк після 28 липня 2021 року нарахував 19123 грн процентів поза межами строку кредитування, ґрунтується на ототожненні 24-місячного строку, на який він посилається, із погодженим сторонами строком дії кредитної лінії. Водночас, на переконання колегії суддів, матеріали справи підтверджують, що нарахування процентів за спірний період здійснювалося в межах 36-місячного строку кредитної лінії, а тому підстав вважати такі нарахування неправомірними з наведених апелянтом мотивів немає.
Не підтверджуються матеріалами справи й доводи апеляційної скарги в частині заперечення загального розміру заборгованості.
Так, із розрахунку заборгованості станом на 10 жовтня 2023 року вбачається, що її загальний розмір становив 112 551,05 грн, з яких 69 000 грн - заборгованість за тілом кредиту та 43 551,05 грн - заборгованість за процентами. Пеня банком не нараховувалася.
При цьому наданий банком деталізований розрахунок містить відомості про здійснені відповідачем видаткові операції, поповнення рахунку, нарахування процентів за користування кредитною лінією, а також окремі нарахування за простроченою заборгованістю. Тобто розрахунок не обмежується зазначенням підсумкової суми боргу, а відображає послідовність операцій, унаслідок яких сформувалася заборгованість.
Крім того, матеріали справи підтверджують, що відповідач і надалі здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості. Зокрема, у період з 23 травня до 30 вересня 2025 року ним було сплачено загалом 13 701,88 грн, що враховано судом при визначення остаточного розміру боргу.
Таким чином, після врахування зазначених платежів розмір заборгованості станом на 22 травня 2026 року становив 98 849,17 грн. Саме цю суму суд першої інстанції стягнув із відповідача на користь банку.
Колегія суддів також перевірила доводи апеляційної скарги з урахуванням контррозрахунку заборгованості, наданого представником відповідача на підтвердження заперечень проти розміру заявлених банком вимог.
Разом із тим цей документ не спростовує розрахунку заборгованості, наданого АТ «ОТП Банк», оскільки за своїм змістом містить переважно перелік операцій за картковим рахунком із зазначенням їхніх сум, зокрема видаткових операцій, поповнень рахунку та окремих платежів із погашення процентів. Водночас у ньому не визначено залишок заборгованості за тілом кредиту та процентами на відповідну дату, не наведено методики такого обчислення, застосованих процентних ставок, періодів і бази нарахування процентів, а також не зазначено, які саме операції банку чи складові його розрахунку є неправильними.
Зазначені наприкінці документа суми 97 684,69 грн та 166 429,61 грн самі по собі не дають змоги встановити розмір непогашеної заборгованості, оскільки в таблиці не розмежовано операції за їх правовою природою та призначенням. Зокрема, до загальної суми списань включено не лише зняття готівки, а й оплату товарів і послуг, перекази та інші операції, тоді як до сум погашення включено різні за характером платежі. Тому механічне зіставлення цих підсумкових показників не є належним способом визначення залишку боргу за кредитним договором.
Крім того, контррозрахунок не містить послідовного обчислення процентної заборгованості. Хоча в ньому відображено окремі операції з погашення процентів, а також записи про нарахування процентів за простроченим кредитом і перенесення процентів на прострочені, відповідні суми та порядок їх обчислення не наведені. Відтак цей документ не дає можливості перевірити правильність визначення відповідачем процентної заборгованості або встановити, що банк безпідставно включив до загальної суми боргу певні нарахування.
При цьому, наведені в контррозрахунку операції підтверджують фактичне користування відповідачем кредитною лінією і після 28 липня 2021 року. Зокрема, документ містить відомості про оплату товарів та послуг, зняття готівки й перекази коштів упродовж другої половини 2021 року та першої половини 2022 року. Також у ньому відображено неодноразові поповнення карткового рахунку, після яких відповідач продовжував здійснювати нові видаткові операції. Отже, цей документ не спростовує, а навпаки, узгоджується з висновком про те, що кредитний ліміт мав відновлюваний характер і відповідач продовжував користуватися ним у межах погодженого сторонами строку кредитної лінії.
За таких обставин колегія суддів вважає, що контррозрахунок представника відповідача не містить належного альтернативного обчислення заборгованості та не спростовує поданих банком виписки за картковим рахунком і деталізованого розрахунку. Саме лише наведення переліку операцій без визначення іншого залишку боргу та без обґрунтування помилковості конкретних нарахувань не є достатньою підставою для висновку про неправильність розрахунку позивача.
Натомість, колегія суддів враховує, що надані банком виписка за картковим рахунком і деталізований розрахунок заборгованості узгоджуються між собою та відображають фактичне використання відповідачем кредитних коштів, проведення ним видаткових операцій, поповнення рахунку, нарахування процентів і подальше часткове погашення заборгованості. Доказів, які б спростовували наведені відомості або свідчили про неправильність визначеного банком залишку боргу, відповідач не надав.
Отже, суд першої інстанції, встановивши факт укладення кредитного договору, надання відповідачу можливості користуватися кредитною лінією, фактичне використання ним кредитних коштів та наявність непогашеної заборгованості, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення первісного позову в сумі 98 849,17 грн.
Доводи апеляційної скарги наведених висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні умов кредитування та не містять належного спростування встановлених судом обставин щодо фактичного користування відповідачем кредитними коштами і розміру непогашеної заборгованості, за таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Працевитого Геннадія Олександровича слід залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року – без змін.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Працевитого Геннадія Олександровича залишити без задоволення.
Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 07 вересня 2026 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 12 листопада 2026 року.
Головуючий С.В. Кухар
Судді: Е.А. Онищенко
О.З. Поляков
Оригінал: reyestr.court.gov.ua