Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №638/21201/24 — Запорізький апеляційний суд

Суд: Запорізький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: споживчого кредиту

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №638/21201/24

Суддя: Кухар С. В.

Дата документу 10.11.2026 Справа № 638/21201/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 638/21201/24

Провадження №22-ц/807/2312/26

Головуючий в 1-й інстанції – Скользнєва Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Подліянової Г.С., Полякова О.З.,

секретарБєлова А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2026 року, постановлену у м. Запоріжжі (повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року) у справі за заявою ОСОБА_1 про відстрочення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року у справі № 638/21201/24,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання судового рішення, за результатом розгляду якої просив суд відстрочити виконання рішення Жовтневого районного суду місті Запоріжжя від 31 березня 2025 року по справі № 638/21201/24 на час проходження військової служби. В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Жовтневого районного суду міста Запоріжжя від 31 березня 2025 року у справі № 638/21201/24 з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» стягнуто заборгованість у розмірі 84 800,60 грн. та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн. Зазначає, що він станом на 24.02.2026 є військовослужбовцем Збройних Сил України за контрактом. Участь у бойових діях, перебування на передовій, а також специфіка проходження військової служби унеможливлює виконання рішення суду. А його грошове забезпечення спрямовується на забезпечення базових потреб, пов`язаних з проходженням служби. Вважає, що зазначені обставини ускладнюють виконання рішення суду. Посилаючись на вказане ОСОБА_1 просив суд відстрочити виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року у справі №638/21201/24 на час проходження ним військової служби.

Ухвалою Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відстрочення виконання судового рішення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 25 вересня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення про задоволення його заяви про відстрочення виконання судового рішення.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки сукупності обставин, які, на думку скаржника, істотно ускладнюють виконання судового рішення, зокрема проходженню військової служби за контрактом, безпосередній участі у заходах із забезпечення оборони України та виконання бойових завдань, що зумовлюють особливий режим служби й обмежують можливість вільно розпоряджатися власним часом і фінансовими ресурсами. Проходження військової служби підтверджується відповідними довідками військових частин, натомість суд першої інстанції помилково визначив дату її початку. Апелянт також вважає передчасним висновок суду про відсутність доказів скрутного матеріального становища, оскільки для відстрочення виконання рішення не вимагається доведення абсолютної неплатоспроможності боржника, а необхідно встановити обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Зазначає, що його основне щомісячне грошове забезпечення становить близько 21470 грн, додаткова винагорода за виконання завдань із захисту України не є гарантованою фіксованою виплатою, а також він несе постійні витрати, зокрема на оплату житлово-комунальних послуг. Крім того, посилається на добровільне часткове погашення заборгованості в розмірі 5000 грн, що, на переконання апелянта, свідчить про добросовісність та відсутність наміру ухилятися від виконання судового рішення. Вважає, що суд першої інстанції не врахував необхідності забезпечення балансу інтересів стягувача та боржника, оскільки відстрочення не припиняє обов`язку сплатити присуджену заборгованість, а лише надає додатковий час для її погашення з урахуванням об`єктивних обставин проходження військової служби.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в провадженні Олександрівського районного суду міста Запоріжжя перебувала цивільна справа 638/21201/24 за позовом АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішенням Жовтневого районного суду місті Запоріжжя від 31 березня 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за Договором про надання банківських послуг «Monobank» від 03.04.2018, станом на 25.08.2024, в розмірі 84 800,60 грн. та судовий збір в розмірі 3 028,00 грн. (т. 1 а.с. 134-137).

Рішення суду набрало законної сили 17 червня 2025 року.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з відсутності у боржника виняткових або надзвичайних обставин в розумінні ст. 435 ЦПК України, які б могли утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, а також той факт що відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця, у випадках, встановлених законом, встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи, тяжке захворювання її самої чи членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 5 ст. 435 ЦПК України розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу, як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 Постанови від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

При цьому, виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Горнсбі проти Греції»). Термін, протягом якого судове рішення залишається невиконаним, може ставити під сумнів розумність строків судового захисту. При вирішенні питання про затримку виконання судового рішення, слід враховувати інтереси обох сторін, як стягувача так і боржника, та дотримуватися їх балансу.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є доведення заявником факту існування обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення та/або роблять його неможливим.

Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.06.2021 року у справі № 9901/598/19.

Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен ураховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини, а також інтереси сторони, на користь якої ухвалене рішення, тобто стягувача.

Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами (правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 796/43/2018, від 19.06.2019 року у справі № 2-55/10).

Обґрунтовуючи підстави для відстрочення виконання судового рішення, заявник в тому числі посилався на те, що стягнення усієї суми боргу поставить його у скрутне матеріальне становище, оскільки розмір його доходу не є фіксованим.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відстрочення виконання рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2025 року, оскільки із заявою про відстрочення його виконання ОСОБА_1 звернувся у червні 2026 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення судового рішення, що суперечить імперативним вимогам частини п`ятої статті 435 ЦПК України.

При цьому колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо необхідності оцінки сукупності обставин, пов`язаних із проходженням апелянтом військової служби, безпосередньою участю у заходах із забезпечення оборони України, виконанням бойових завдань, його матеріальним становищем, розміром грошового забезпечення та добровільним частковим погашенням заборгованості, оскільки за встановлених обставин питання про наявність підстав для відстрочення виконання судового рішення не підлягає дослідженню по суті у зв`язку зі спливом визначеного законом граничного строку.

Так, у постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 824/45/22 Верховний Суд, застосовуючи положення частини п`ятої статті 435 ЦПК України, дійшов висновку, що у разі звернення із заявою про відстрочення виконання судового рішення після спливу одного року з дня його ухвалення у задоволенні такої заяви необхідно відмовити, оскільки зазначена норма містить імперативну вимогу щодо неможливості відстрочення виконання судового рішення більше ніж на один рік з дня його ухвалення, яка не підлягає двоякому тлумаченню.

При цьому Верховний Суд прямо зазначив, що за таких обставин підстави для відстрочення виконання судового рішення значення не мають та не підлягають дослідженню.

До подібних висновків у пункті 56 постанови від 16 жовтня 2020 року дійшла Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2912/15, Верховний Суд у постановах від 03 жовтня 2024 року у справі № 824/50/22, від 07 листопада 2024 року у справі № 824/111/22.

Отже, наведені апелянтом обставини проходження військової служби, виконання бойових завдань та матеріального становища, незалежно від їх документального підтвердження, не можуть бути підставою для задоволення заяви, поданої після спливу встановленого частиною п`ятою статті 435 ЦПК України граничного строку.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції неправильно визначив дату початку проходження ним військової служби, також не спростовує правильності висновку про відсутність правових підстав для відстрочення виконання судового рішення, оскільки ця обставина не впливає на обчислення строку, встановленого частиною п`ятою статті 435 ЦПК України.

Таким чином, оскільки рішення суду ухвалено 31 березня 2025 року, а заява про відстрочення його виконання подана лише у червні 2026 року, тобто після спливу одного року з дня ухвалення рішення, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів також враховує, що безпідставне відстрочення виконання рішення суду підриває правовий принцип своєчасного та повного виконання судового рішення у цивільній справі, що є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду.

Отже, посилання скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у мотивувальній частині ухвали суду, та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Таким чином, відповідно до положень ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Крім того, оскільки відповідно до ухвали апеляційного суду від 06 жовтня 2026 року сплата апелянтом суми судового збору в розмірі 532,48 грн за подання апеляційної скарги була відстрочена до ухвалення рішення у справі, наразі зазначена сума підлягає стягненню.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 24 вересня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 532,48 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 12 листопада 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: Г.С. Подліянова

О.З. Поляков

Оригінал: reyestr.court.gov.ua