Суд: Третій апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів
Дата: 05 листопада 2026 р.
Справа: №340/6410/24
Суддя: Божко Л.А.
ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
06 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 340/6410/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),
суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військовогї частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26.11.2024 в адміністративній справі №340/6410/24 (суддя Брегей Р.І.) за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення від 13 вересня 2024 року про відмову в перетинанні державного кордону України.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не зазначив в оскаржуваному рішенні, який саме документ не подано позивачем та якої конкретної вимоги Правил перетинання державного кордону громадянами України не дотримано. Відповідач не подав відзиву на позов і не обґрунтував фактичних підстав прийняття спірного рішення.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Апелянт посилається на можливість обмеження права громадян України на виїзд за кордон в умовах воєнного стану, обов`язок громадянина документально підтвердити наявність передбачених законодавством підстав для виїзду та повноваження органів Державної прикордонної служби України перевіряти такі документи.
За твердженням відповідача, позивач не надав належного військово-облікового документа з відповідними відмітками. Водночас сама наявність відмітки про військовий облік не підтверджує права особи на перетинання державного кордону під час воєнного стану.
Крім того, апелянт зазначає про неналежне засвідчення рішень виконавчого комітету Кропивницької міської ради від 27 серпня 2024 року № 869 та № 863, а також посилається на положення Цивільного кодексу України щодо встановлення піклування судом.
На підтвердження своєї позиції відповідач наводить висновки Верховного Суду щодо обмеження права на виїзд за межі України під час воєнного стану, необхідності подання підтвердних документів та правової природи рішення про відмову в перетинанні державного кордону.
Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є братами, що підтверджується матеріалами справи.
Рішенням органу місцевого самоврядування від 27 серпня 2024 року позивача призначено законним представником неповнолітнього брата у зв`язку з позбавленням батьків батьківських прав.
Матеріали справи містять документи про призначення соціальної допомоги та документи, що підтверджують встановлення ОСОБА_2 інвалідності.
04 вересня 2024 року Управлінням з питань захисту прав дітей Кропивницької міської ради погоджено виїзд неповнолітнього до Німеччини для медичного обстеження.
13 вересня 2024 року позивач разом із братом прибув для перетинання державного кордону України.
Як встановив суд першої інстанції, під час паспортного контролю позивач подав документи щодо обставин виїзду, зокрема посвідчення про приписку до призовної дільниці, яке містить відмітку про взяття на військовий облік. Також матеріали справи містять відомості про уточнення ним облікових даних 10 липня 2024 року за допомогою електронного застосунку «Резерв+».
За результатами прикордонного контролю відповідач прийняв рішення від 13 вересня 2024 року про відмову позивачу в перетинанні державного кордону України.
Підставою відмови зазначено ненадання до паспортного контролю документа, який дає право на перетинання державного кордону під час дії воєнного стану.
Водночас у рішенні не визначено, якого саме документа бракувало, які з поданих документів не відповідали встановленим вимогам та яке конкретне положення Правил перетинання державного кордону громадянами України позивачем не виконано.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантовано право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
За приписами статті 64 Конституції України в умовах воєнного стану можуть установлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Право, передбачене статтею 33 Конституції України, не належить до переліку прав, обмеження яких заборонено в умовах воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який діяв на час виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 3 цього Указу передбачено можливість тимчасового обмеження на період дії правового режиму воєнного стану конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема передбачених статтею 33 Конституції України.
Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» передбачено можливість установлення особливого режиму в`їзду і виїзду та обмеження свободи пересування громадян у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Отже, в умовах воєнного стану право громадянина України на виїзд за межі держави може зазнавати передбачених законодавством обмежень.
Разом із тим запровадження воєнного стану не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку перевірити конкретні обставини звернення особи та прийняти індивідуальне рішення, яке відповідає вимогам законності й обґрунтованості.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57 затверджено Правила перетинання державного кордону громадянами України, які підлягають застосуванню в редакції, чинній на дату прийняття оскаржуваного рішення.
Пунктом 2-1 Правил урегульовано, зокрема, виїзд за межі України під час воєнного стану осіб, які супроводжують дітей з інвалідністю.
Зазначений пункт передбачає відповідну підставу для батьків, опікунів, піклувальників, прийомних батьків та батьків-вихователів, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років, за умови документального підтвердження повноважень супроводжуючої особи та інвалідності дитини передбаченими Правилами документами.
Таким чином, під час вирішення питання про можливість виїзду позивача відповідач мав перевірити не лише його вік та військово-обліковий статус, а й заявлену ним підставу виїзду як законного представника дитини з інвалідністю, яку він супроводжував.
За статтями 6 та 7 Закону України «Про прикордонний контроль» перетинання державного кордону здійснюється після проходження прикордонного контролю та з дозволу уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України. Перевірка документів охоплює встановлення їх дійсності, належності відповідній особі та з`ясування наявності підстав для відмови в перетинанні державного кордону.
Статтею 14 цього Закону встановлено вимогу щодо прийняття обґрунтованого рішення про відмову в перетинанні державного кордону із зазначенням причин такої відмови.
Наведені положення означають, що наявність у відповідача повноважень здійснювати прикордонний контроль не є самостійним підтвердженням правомірності будь-якого рішення, прийнятого за його результатами.
Причини відмови повинні бути викладені так, щоб особа могла зрозуміти фактичну та правову підстави обмеження її права, а суд - перевірити відповідність рішення законодавству.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України адміністративний суд перевіряє, чи прийняте рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно.
Обґрунтованість рішення передбачає врахування обставин, які мають значення для його прийняття, та наведення зрозумілих мотивів застосування відповідної норми права до встановлених фактів.
У цій справі відповідач обмежився загальним посиланням на відсутність документа, який надає право на перетинання державного кордону під час воєнного стану.
Проте з такого формулювання неможливо встановити, чи відмовлено позивачу через відсутність військово-облікового документа, документів про повноваження законного представника, документів про інвалідність дитини або через недоліки оформлення певного з поданих документів.
Не наведено в рішенні й оцінки документів щодо супроводу неповнолітнього брата, хоча ці обставини становили заявлену позивачем підставу для виїзду.
За таких обставин недоліки мотивування оскаржуваного рішення стосуються суті прийнятого владного рішення та перешкоджають установленню конкретної причини відмови.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про ненадання позивачем військово-облікового документа.
Суд першої інстанції встановив подання позивачем посвідчення про приписку до призовної дільниці, яке містило відмітку про взяття на військовий облік. В апеляційній скарзі відповідач не навів належного обґрунтування, яке спростовувало б зазначений висновок суду.
Саме по собі твердження про відсутність належних відміток без визначення їх змісту, правової підстави обов`язковості та конкретного недоліку поданого документа не доводить правомірності відмови.
Водночас колегія суддів погоджується із загальним твердженням апелянта, що документ про перебування на військовому обліку самостійно не підтверджує наявності всіх необхідних умов для виїзду за кордон під час воєнного стану.
Однак у спірних правовідносинах позивач обґрунтовував право на виїзд сукупністю обставин і документів щодо супроводу дитини з інвалідністю. Тому оцінка лише військово-облікового документа без урахування інших поданих документів не є достатньою.
Так само досягнення позивачем повноліття саме по собі не доводить його належності до категорії військовозобов`язаних. Військово-обліковий статус особи встановлюється відповідно до законодавства та підтвердних документів.
При цьому недосягнення 25-річного віку також не утворює самостійної та безумовної підстави для виїзду за межі України в умовах воєнного стану.
Отже, визначальним для вирішення цього спору є належна перевірка конкретної заявленої підстави виїзду та обґрунтованість прийнятого за результатами такої перевірки рішення.
Щодо посилання відповідача на необхідність призначення піклувальника виключно судом колегія суддів зазначає таке.
Цивільний кодекс України розмежовує опіку над малолітніми та піклування над неповнолітніми особами.
Оскільки на час виникнення спірних правовідносин брат позивача досяг 16-річного віку, правова оцінка повноважень його законного представника має здійснюватися з урахуванням положень законодавства про піклування.
Водночас частина четверта статті 60 Цивільного кодексу України, яка передбачає встановлення піклування судом у разі виявлення під час розгляду справи факту позбавлення неповнолітньої особи батьківського піклування, не встановлює виключної судової процедури для всіх випадків призначення піклувальника.
Статтями 61 та 63 цього Кодексу передбачено повноваження органу опіки та піклування щодо встановлення піклування та призначення піклувальника з урахуванням установлених законом винятків. Тому наведені апелянтом приписи статті 60 не можуть застосовуватися відокремлено від зазначених положень.
Відтак сама відсутність судового рішення про призначення позивача піклувальником не є достатньою підставою для заперечення його повноважень, підтверджених рішенням уповноваженого органу.
Використання в описі обставин справи терміна «опікун» потребує розмежування з поняттям «піклувальник» відповідно до віку дитини. Проте пункт 2-1 Правил охоплює обидві категорії законних представників. Тому відповідне термінологічне питання саме по собі не спростовує висновку суду про необґрунтованість спірної відмови.
Доводи щодо неналежного засвідчення рішень виконавчого комітету Кропивницької міської ради також не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Відповідач мав визначити, які саме документи пред`явлено під час контролю, в якій формі, у чому полягав недолік їх оформлення та якою нормою встановлено вимогу, яку не виконано.
Загального посилання на нормативний акт, що регулює роботу з електронними документами та виготовлення паперових копій, недостатньо для встановлення невідповідності конкретного документа вимогам законодавства.
Крім того, спірне рішення не містить посилань на неналежне засвідчення зазначених рішень органу місцевого самоврядування як причину відмови.
Посилання апелянта на практику Верховного Суду щодо можливості обмеження виїзду під час воєнного стану та необхідності документального підтвердження підстав для перетинання державного кордону не суперечать наведеній правовій оцінці.
Так, у постанові від 31 серпня 2023 року у справі № 380/572/23 Верховний Суд виходив із необхідності підтвердження підстав виїзду відповідними документами. Водночас у тій справі було встановлено пред`явлення особою лише паспорта громадянина України для виїзду за кордон за відсутності інших необхідних документів. У справі, яка переглядається, суд першої інстанції встановив подання документів щодо спеціальної підстави виїзду - супроводу дитини з інвалідністю. Отже, застосування загального правового висновку потребує врахування відмінностей установлених обставин.
Правова природа відмови в перетинанні державного кордону як індивідуального акта одноразового застосування також не виключає судової перевірки його законності.
Можливість повторного звернення особи для проходження прикордонного контролю не усуває її права оскаржити вже прийняте щодо неї рішення.
Водночас скасування відмови від 13 вересня 2024 року не означає надання позивачу безумовного дозволу на будь-яке подальше перетинання державного кордону. Під час наступного звернення відповідні обставини та документи підлягають перевірці за законодавством, чинним на час такого звернення.
Отже, з урахуванням установлених судом першої інстанції обставин відповідач не довів, що оскаржуване рішення містило належну фактичну та правову підстави відмови, а також що подані позивачем документи були перевірені з урахуванням заявленої ним підстави виїзду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення відповідача.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не свідчать про неправильне застосування ним норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є підставою для скасування судового рішення.
Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин адміністративної справи, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки аргументам учасників справи.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та вирішив спір із додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для скасування рішення суду за доводами апеляційної скарги не встановлено.
Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись статтями 139, 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Військовогї частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2024 року в адміністративній справі № 340/6410/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Головуючий - суддя Л.А. Божко
суддя Ю.В. Дурасова
суддя О.М. Лукманова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua