Постанова від 08 листопада 2026 р. у справі №216/268/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

Суд: Третій апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: забезпечення екологічної безпеки, у тому числі при використанні природних ресурсів; екологічної безпеки поводження з відходами

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №216/268/25

Суддя: Сафронова С.В.

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

09 листопада 2026 рокум. Дніпросправа № 216/268/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Кальника В.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року у справі № 216/268/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області), у якому просила скасувати постанову державного інспектора з охорони навколишнього природного середовища Придніпровського округу від 31 грудня 2024 року № 6-05/216271 про накладення на неї адміністративного стягнення за статтею 48 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Рішенням Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. На обґрунтування апеляційної скарги апелянтка зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, не надав належної оцінки доказам та доводам позивачки, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про правомірність притягнення її до адміністративної відповідальності. Апелянтка вказує, що в оскаржуваній постанові від 31 грудня 2024 року № 6-05/216271 зазначено про встановлення 25 грудня 2024 року об 11:00 факту самовільного водокористування, а саме скидання забруднюючих речовин із надлишками зворотних вод зі ставка-накопичувача балки Свистунова у річку Інгулець без дозволу на спеціальне водокористування. На думку апелянтки, відповідач не надав належних доказів здійснення такого скидання саме в зазначені дату та час. Водночас акт перевірки від 27 грудня 2024 року № 117/2-5-14.1/24, за її твердженням, містить відомості про здійснення скидання у попередні періоди, останній з яких закінчився 15 березня 2024 року. Також апелянтка посилається на те, що скидання надлишків зворотних вод зі ставка-накопичувача балки Свистунова у річку Інгулець здійснювалося в міжвегетаційний період на підставі відповідних розпоряджень Кабінету Міністрів України. На час проведення перевірки у грудні 2024 року відповідного розпорядження не було прийнято, а будівництво нового трубопроводу для скидання шахтних вод не було завершено, у зв`язку з чим, за доводами апелянтки, технічна можливість здійснення такого скидання була відсутня. На підтвердження зазначених доводів апелянтка посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 6 червня 2023 року № 566 та лист Державного агентства водних ресурсів України від 13 січня 2025 року № 193/5/4/11-25. Крім того, апелянтка вважає, що суд першої інстанції не врахував правову невизначеність щодо необхідності отримання ДП «Кривбасшахтозакриття» дозволу на спеціальне водокористування, а також те, що підприємством оскаржується припис Державної екологічної інспекції у справі № 160/3091/25. Також апелянтка зазначає, що в березні 2024 року відповідач проводив позапланові перевірки підприємства, під час яких порушення, пов`язане з відсутністю дозволу на спеціальне водокористування, не було зафіксовано. На думку апелянтки, суд першої інстанції неправильно застосував статті 9, 18, 38, 251 КУпАП, не врахував презумпцію невинуватості, не надав належної оцінки доводам щодо крайньої необхідності та дійшов помилкового висновку про триваючий характер правопорушення.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган або посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність відповідної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом статті 252 КУпАП орган або посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Статтею 280 КУпАП визначено, що орган або посадова особа під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язані з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна конкретна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, під час розгляду справи суд має перевірити, чи підтверджуються належними доказами обставини, покладені в основу оскаржуваної постанови, та чи дотримано відповідачем вимоги законодавства під час притягнення позивачки до адміністративної відповідальності.

Як убачається з матеріалів справи, підставою для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за статтею 48 КУпАП стала відсутність дозволу на спеціальне водокористування під час здійснення діяльності, пов`язаної зі скиданням надлишків зворотних вод зі ставка-накопичувача балки Свистунова у річку Інгулець.

Статтею 48 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність, зокрема, за самовільне водокористування, що порушує право державної власності на води.

За змістом статей 44, 48 та 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування, яке полягає, зокрема, у скиданні забруднюючих речовин у водні об`єкти, здійснюється за наявності дозволу на спеціальне водокористування, крім випадків, прямо передбачених законом.

Відповідно до статті 74 Водного кодексу України скидання вод із накопичувачів промислових забруднених стічних, шахтних, кар`єрних та рудникових вод у поверхневі водні об`єкти здійснюється згідно з індивідуальним регламентом, погодженим у встановленому порядку.

Водночас наявність розпорядження Кабінету Міністрів України, яким дозволено періодичне скидання надлишків зворотних вод у міжвегетаційний період, не звільняє водокористувача від дотримання інших установлених законодавством вимог щодо спеціального водокористування.

У постанові від 20 лютого 2024 року у справі № 160/10310/20 Верховний Суд дійшов висновку про необхідність отримання ДП «Кривбасшахтозакриття» дозволу на спеціальне водокористування для діяльності, пов`язаної зі скиданням забруднюючих речовин у водні об`єкти із зворотними водами.

У зазначеній постанові Верховний Суд наголосив, що діяльність підприємства, пов`язана з відведенням, акумуляцією у ставку-накопичувачі та транзитом із подальшим скиданням надлишків шахтних вод у річку Інгулець у передбачений період, становить безперервний виробничий цикл.

Отже, сама по собі обставина, що фізичне скидання вод у річку здійснюється періодично, не означає автоматичного припинення відповідної діяльності в інші періоди року та не спростовує необхідності дотримання вимог законодавства про спеціальне водокористування.

За таких обставин колегія суддів відхиляє доводи апелянтки про те, що правова позиція Верховного Суду у справі № 160/10310/20 не може бути врахована під час розгляду цієї справи лише з огляду на відмінності в часі та фактичних обставинах здійснення скидання.

Водночас колегія суддів бере до уваги, що правовий висновок Верховного Суду щодо необхідності отримання дозволу не звільняє контролюючий орган від обов`язку довести склад конкретного адміністративного правопорушення. Проте в цій справі зазначений висновок має значення для оцінки характеру діяльності підприємства та доводів апелянтки про те, що відсутність фізичного скидання у певний день сама собою виключає можливість самовільного водокористування.

Щодо доводів апеляційної скарги про відсутність фактичного скидання вод саме 25 грудня 2024 року колегія суддів зазначає таке.

Апелянтка посилається на те, що акт перевірки від 27 грудня 2024 року № 117/2-5-14.1/24 містить відомості про здійснення скидання у попередні періоди, а саме з 20 січня 2021 року по 15 березня 2021 року, з 2 січня 2022 року по 4 березня 2022 року, з 10 листопада 2022 року по 15 березня 2023 року та з 26 січня 2024 року по 15 березня 2024 року.

Однак наведені в акті періоди скидання не спростовують автоматично висновку контролюючого органу про здійснення водокористування без належного дозвільного документа, якщо встановлені матеріалами перевірки обставини свідчать про продовження діяльності підприємства, пов`язаної з акумуляцією та відведенням зворотних вод.

У справах цієї категорії визначальним є не лише встановлення конкретного моменту фізичного скидання води, а й з`ясування характеру діяльності водокористувача, наявності відповідного дозволу та фактичного здійснення діяльності, для якої такий дозвіл необхідний.

Відсутність окремих фото- чи відеоматеріалів безпосередньо на момент, зазначений у протоколі, сама собою не свідчить про відсутність адміністративного правопорушення, оскільки відповідно до статті 251 КУпАП доказами можуть бути також письмові документи та інші фактичні дані, отримані в установленому законом порядку.

При цьому акт перевірки, протокол про адміністративне правопорушення та інші документи підлягають оцінці в сукупності, з урахуванням їхнього змісту та взаємного зв`язку.

Доводи апелянтки про те, що у грудні 2024 року відповідного розпорядження Кабінету Міністрів України про скидання надлишків зворотних вод не було прийнято, також не спростовують висновку про необхідність отримання дозволу на спеціальне водокористування. Таке розпорядження визначає умови та періодичність здійснення відповідного скидання, проте не підміняє дозвільного документа, необхідного відповідно до водного законодавства.

Щодо посилань апелянтки на постанову Кабінету Міністрів України від 6 червня 2023 року № 566 та лист Державного агентства водних ресурсів України від 13 січня 2025 року № 193/5/4/11-25 колегія суддів зазначає, що зазначені документи стосуються реалізації проекту з будівництва нового трубопроводу для скидання шахтних вод та подальшої експлуатації відповідного об`єкта.

Разом із тим сам факт прийняття рішення про будівництво нового трубопроводу та необхідність подальшого оформлення дозвільних документів для його експлуатації не є достатнім доказом припинення всієї діяльності підприємства, пов`язаної з накопиченням, відведенням і транзитом шахтних вод, або відсутності такої діяльності на момент перевірки.

Для підтвердження доводів про повну технічну неможливість здійснення водокористування апелянтка мала навести докази фактичного стану відповідних споруд, припинення їх експлуатації чи відсутності технічного зв`язку, які у своїй сукупності спростовували б висновки контролюючого органу. Саме посилання на постанову Кабінету Міністрів України № 566 не дає підстав для безумовного висновку про відсутність події правопорушення.

Не може бути самостійною підставою для скасування постанови й посилання апелянтки на те, що ДП «Кривбасшахтозакриття» оскаржує окремі положення припису Державної екологічної інспекції у справі № 160/3091/25.

Сам факт оскарження припису не свідчить про його незаконність та не спростовує обставин, установлених під час перевірки. До вирішення відповідного спору судом та набрання судовим рішенням законної сили факт оскарження припису не є достатньою підставою для висновку про відсутність складу адміністративного правопорушення в діях посадової особи.

Щодо посилань апелянтки на проведення позапланових перевірок у березні 2024 року колегія суддів зазначає, що відсутність у відповідних матеріалах перевірок висновку про порушення вимог щодо отримання дозволу сама собою не підтверджує наявності такого дозволу та не звільняє від необхідності дотримуватися встановлених законом вимог у подальшій діяльності.

Для вирішення цієї справи визначальними є обставини, встановлені за результатами перевірки, що передувала винесенню постанови від 31 грудня 2024 року № 6-05/216271, та наявність правових підстав для притягнення позивачки до адміністративної відповідальності з урахуванням характеру відповідного водокористування.

Колегія суддів також ураховує доводи апелянтки про те, що вона обіймає посаду начальника відділу екології ДП «Кривбасшахтозакриття» з 1 березня 2024 року.

Водночас саме по собі призначення на посаду після частини періодів скидання, зазначених в акті перевірки, не виключає відповідальності за правопорушення, яке, за висновками контролюючого органу та суду першої інстанції, полягало у здійсненні водокористування без необхідного дозволу протягом періоду виконання відповідних службових обов`язків.

Вирішуючи питання про відповідальність посадової особи, необхідно враховувати її посадові повноваження, характер покладених на неї обов`язків та обставини, які свідчать про наявність або відсутність вини в конкретному правопорушенні.

Доводи апелянтки щодо дати її призначення на посаду не спростовують автоматично висновків суду першої інстанції, якщо встановлені ним обставини щодо виконання нею відповідних посадових обов`язків у спірний період підтверджуються матеріалами справи.

Щодо доводів апеляційної скарги про застосування статті 38 КУпАП колегія суддів зазначає таке.

Статтею 38 КУпАП передбачено строки накладення адміністративного стягнення, які обчислюються з дня вчинення правопорушення, а в разі триваючого правопорушення — з дня його виявлення, якщо законом не передбачено іншого.

Як убачається з матеріалів справи, оскаржувану постанову винесено 31 грудня 2024 року, тоді як виявлення порушення, зафіксованого контролюючим органом, відбулося під час перевірки у грудні 2024 року.

За таких обставин між датою виявлення порушення та датою накладення адміністративного стягнення минув незначний проміжок часу, який не свідчить про пропуск установленого статтею 38 КУпАП строку.

З огляду на характер інкримінованого правопорушення, який полягає у здійсненні водокористування без необхідного дозволу в межах відповідної діяльності підприємства, сам факт того, що фізичне скидання води відбувалося в окремі визначені періоди, не є достатньою підставою для висновку про обов`язкове закінчення правопорушення до грудня 2024 року.

Отже, доводи апелянтки про порушення відповідачем строків накладення адміністративного стягнення не знайшли підтвердження.

Щодо посилань на статтю 18 КУпАП колегія суддів зазначає, що крайня необхідність виключає адміністративну відповідальність за наявності передбачених законом умов, зокрема коли небезпека, яка загрожує охоронюваним законом інтересам, не могла бути усунута іншими засобами, а заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Прийняття Кабінетом Міністрів України розпоряджень про скидання надлишків зворотних вод з метою запобігання аварійній ситуації на гідротехнічних спорудах саме собою не свідчить про наявність усіх умов крайньої необхідності під час вчинення конкретного адміністративного правопорушення.

Крім того, дозвіл на здійснення скидання у визначений період не означає звільнення від дотримання інших установлених законодавством вимог до спеціального водокористування.

Доводи апелянтки про можливі негативні наслідки неналежного поводження з шахтними водами заслуговують на увагу з огляду на характер діяльності підприємства та її значення для Криворізького регіону. Однак такі обставини не звільняють від необхідності дотримуватися вимог водного законодавства та не можуть автоматично замінити передбачений законом дозвільний документ.

Колегія суддів бере до уваги, що у справах про адміністративні правопорушення вина особи не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності події правопорушення та вини особи підлягають оцінці з урахуванням презумпції невинуватості.

Разом із тим у цій справі наведені апелянткою доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для притягнення її до адміністративної відповідальності. Вони зводяться переважно до незгоди з оцінкою доказів та правовою кваліфікацією обставин справи, однак не свідчать про наявність таких порушень, які відповідно до статті 317 КАС України є підставами для скасування оскаржуваного судового рішення.

Суд першої інстанції дослідив обставини справи, надав оцінку доказам та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не дають підстав вважати, що цей висновок є помилковим.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та не допустив таких порушень норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга ОСОБА_1 без задоволення.

Керуючись статтями 272, 286, 308, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Центрально-Міського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2025 року у справі № 216/268/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя В.В. Кальник

суддя Д.В. Чепурнов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua