Суд: Другий апеляційний адміністративний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №520/25069/25
Суддя: Спаскін О.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 р.Справа № 520/25069/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Мельников Р.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/25069/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області , в якому просила
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до страхового стажу періоду здійснення трудової діяльності з 15.08.1986 по 21.10.1987 рік, з 22.10.1987 по 19.07.1989 рік;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 відповідно до статей 26, 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до страхового стажу періоду здійснення трудової діяльності з 15.08.1986 по 21.10.1987, з 22.10.1987 по 19.07.1989.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. задоволено адміністративний позов.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо не зарахування до страхового періоду здійснення трудової діяльності з 15.08.1986 по 21.10.1987 та періоду з 22.10.1987 по 19.07.1989.
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 відповідно до статей 26, 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» періоди здійснення трудової діяльності з 15.08.1986 по 21.10.1987 та з 22.10.1987 по 19.07.1989.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Дер-м, п.3, пов. 2, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022 ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір у сумі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 коп.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Відзив на апеляційну скаргу від позивачки не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.
Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою № ВЕБ-20001-Ф-С-25-169221 про перерахунок пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на підставі додатково поданих документів про зарахування до страхового стажу періодів здійснення трудової діяльності з 15.08.1986 по 21.10.1987 рік, з 22.10.1987 по 19.07.1989 рік.
У трудовій книжці серії НОМЕР_2 містяться записи про періоди трудової діяльності, серед яких, зокрема, є період з 15.08.1986 по 21.10.1987, коли Позивач працювала на посаді старшого економіста в Харківському управлінні вантажного транспорту «Автоколона 2250», прийнята на роботу 15.08.1986 на підставі наказу № 115 від 15.08.1986 - запис № 1.
Згідно з запису № 2 в Трудовій книзі від 29.04.1986 Харківське управління вантажного транспорту «Автоколона 2250» перейменовано в «Автотранспорте підприємство № 16357».
Відповідно до запису № 3 Позивач звільнена із посади шляхом переведення на посаду секретаря комітету комсомолу Харківського автотранспортного підприємства № 16357 на підставі наказу №140 від 22.10.1987.
Також у трудовій книжці серії НОМЕР_2 містяться записи про періоди трудової діяльності, серед яких, зокрема, є період з 22.10.1987 по 19.07.1989, коли Позивач працювала на посаді секретаря комітету комсомолу Харківського автотранспортного підприємства № 16357, прийнята на роботу 22.10.1987 на підставі наказу № 15 від 27.10.1987- запис № 4, і звільнена на підставі наказу №42 від 13.06.1989- запис № 5.
При розрахунку розміру її пенсії органами пенсійного фонду України зазначені періоди трудової діяльності не зараховані до страхового стажу.
У відповіді ГУ ПФУ в Харківській області від 15.09.2025 № 26912-27474/Щ-03/8-2000/25 повідомлено, що відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_2 до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період роботи з 15.08.1986 по 21.10.1987, оскільки запис №1 в трудовій книжці серії НОМЕР_2 внесено з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок. З 20.07.1989 до загального страхового стажу зараховано всі періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_2 , починаючи з 01.01.2024 стаж зараховано згідно даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Позивач вважаючи вищезазначене дії відповідача протиправними звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі-Закон №1058-ІV) підставою для призначення пенсії визначено наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Суд зауважив, що не всі недоліки оформлення трудової книжки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (в подальшому - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.
За змістом пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно із ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637 (в подальшому - Порядок № 637), основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В той же час, трудова книжка підтверджує загальний трудовий стаж особи.
Згідно із п. 2 Порядку № 637, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, за аналізу наведених норм слідує, що трудова книжка, в якій містяться всі необхідні та точні записи про періоди роботи, є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За наявності такої трудової книжки підтверджувати трудовий стаж іншими документами законодавством не вимагається. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Колегія суддів звертає увагу, що відмовляючи у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідач посилався на неточності записів трудової книжки позивача.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (далі за текстом - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
При цьому, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 за №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Згідно пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Поряд із цим, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації здійснено з вини адміністрації підприємства, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд в постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а зазначив, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки. Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов`язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірних періодів роботи позивача.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Тому, суд не погоджується із діями відповідача щодо неврахування трудового стажу позивача вказаного у його трудовій книжці, з підстав того, що вона заповнена з порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок.
У постанові від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 Верховний Суд зробив висновок, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а сумніви останнього щодо обґрунтованості їх видачі самі по собі не можуть бути підставою для відмови у неврахуванні заробітної плати при призначенні позивачу пенсії.
Судом встановлено, що відповідач не надавав належної оцінки записам у трудовій книжці позивача та документам, які позивач долучив до своєї заяви на підтвердження наявності підстав для призначення пенсії за віком, обмежившись в оскарженому рішенні лише твердженням про неврахування їх при визначенні стажу позивача.
Щодо надання позивачем довідки про періоди роботи, суд звертає увагу, що основним документом, що трудову діяльність, є трудова книжка. Проте якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток 5 до Порядку №637).
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така ж правова позиція викладена Верховним Судом (постанови від 27 лютого 2020 року у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020 року у справі №446/656/17, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 10 грудня 2020 року у справі №195/840/17, від 18 травня 2021 року у справі №229/2330/17).
Таким чином, відповідач має право, зокрема, у разі виникнення певних сумнівів щодо достовірності записів трудової книжки, чи відсутності окремих документів у архівних установах, для підтвердження стажу роботи, звертатися із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання певної інформації, в тому числі, уточнюючої довідки чи документів, що містять відомості про періоди роботи.
У той же час, оскаржуване рішення відповідача не містить жодного посилання на вжиття ним певних заходів з метою отримання уточнюючої інформації, щодо спірного періоду трудової діяльності повивача.
Колегія суддів зазначає, що трудова книжка позивача в частині спірних періодів оформлена відповідно до вимог законодавства, в трудовій книжці містяться відомості про роботу позивача, вказані записи вчинені на підставі наказів по підприємству про прийняття на роботу та звільнення, записи завірені підписом уповноваженої особи та печаткою підприємства.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що періоди трудової діяльності з 15.08.1986 по 21.10.1987 та з 22.10.1987 по 19.07.1989 рік відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_2 мають бути зараховані до страхового стажу позивача.
Інші доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.06.2026 по справі № 520/25069/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua