Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №520/10891/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: осіб, звільнених з публічної служби

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №520/10891/26

Суддя: Спаскін О.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 р.Справа № 520/10891/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: П`янової Я.В. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/10891/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, у якому просив:

- визнати протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 у справі №520/13279/25 із застосуванням Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області виплачувати пенсію ОСОБА_1 після виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду 01.08.2025 у справі №520/13279/25 без застосування при виплаті пенсії Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 «Про затвердження Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу виплати пенсії ОСОБА_1 після виконання рішення суду у справі №520/13279/25 не у повному розмірі унаслідок обмеження розміру поточних платежів у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. - НОМЕР_1 ; зареєстрована адреса місця проживання - АДРЕСА_1 ) з 01.11.2025р. після виконання рішення суду у справі №520/13279/25 у повному розмірі без обмеження розміру поточних платежів у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

Позов у решті вимог залишено без задоволення.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 532,48 (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок) витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, Бюджетного кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.

Відзив на апеляційну скаргу від позивача не надходив. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України у військовому званні майор, отримує від ГУ ПФУ в Харківській області пенсію за вислугу років у порядку Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", обліковується як пенсіонер по лінії Міністерства оборони України, пенсійна справа №ФХ-103559.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025р. у справі №520/13279/25, яке набрало законної сили 02.09.2025р., було визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з приводу не проведення перерахунку пенсії заявника на підставі довідки від 26.03.2025р. №ФХ103559 з 01.04.2019р. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області провести перерахунок та виплату пенсії заявника з 01.04.2019р. з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премій у відповідності до вимог статей 9, 43 і 63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704.

У результаті виконання рішення суду у названій справі суб"єктом владних повноважень у жовтні 2025р. з 01.04.2019р. було проведено перерахунок пенсії заявника; після виконання згаданого рішення суду розмір пенсії заявника склав станом на 01.04.2019р. розмір пенсії склав 10.296,70 грн до нарахування, станом на 01.11.2025 – 15.792,00 грн до нарахування, а станом на 01.03.2026 розмір пенсії позивача після проведення індексації склав 17.702,83 грн до нарахування.

Разом із тим, за викладеними у позові твердженнями, у листопаді 2025 року позивач отримав пенсію у розмірі 11.146,10 грн (розмір пенсії до перерахунку на виконання рішення суду від 01.08.2025 у справі №520/13279/25), а з березня 2026 року після проведення індексації позивач отримує пенсію у розмірі 12.252,78 грн.

На звернення заявника з приводу розміру пенсії до виплати листом від 09.01.2026р. №2000-0203-8/4544 суб`єкт владних повноважень - відповідач сповістив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.08.2025 року по справі №520/13279/25 головним управлінням з 01.04.2019 року проведено перерахунок пенсії. Виплата нарахованої різниці в пенсії за судовим рішенням провадиться відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №821 від 14.07.2025 року (далі - Порядок). Різницю в пенсії, нараховану за період з 01.04.2019 по 31.10.2025, внесено до Реєстру судових рішень. Розмір пенсії за грудень 2025 року з урахуванням перерахунку становить 15.792,00 гри., з якого до виплати 11.146,10 гри., а поточний борг за відповідний період в розмірі 4645,90 грн обліковано в підсистемі «Реєстр судових рішень». З листопада 2025 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України №821 розпочато погашення заборгованості та виплачено 14.157 гривень 54 копійки. Отже, залишок невиплачених коштів, які нараховано на виконання рішення суду, виплачуватиметься за умов надходження відповідного фінансування.

Вважаючи дії відповідача щодо застосування Постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що виплата Головним управлінням ПФУ в Харківській області пенсії позивачу із застосуванням положень Порядку №821 є протиправною, оскільки призводить до обмеження конституційних прав позивача на соціальний захист та на обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч. 2, 3 ст. 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

У рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини).

Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002 року, «Ромашов проти України» від 27.07.2004 року, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Відповідно до частини 1 статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Виконання судового рішення може відбуватися у добровільному та примусовому порядку, а судовий контроль за виконанням рішення суду здійснює суд, що його ухвалив.

За приписами статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності судового рішення, що набрало законної сили, у тотожній справі ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги й з тих же підстав.

Відповідно до наведеної норми тотожними визнаються позови, у яких збігаються сторони, предмет і підстава, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників адміністративного процесу, вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду.

Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 11 квітня 2018 року у провадженні 11-257заі18.

Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової (юридичної) визначеності. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини, принцип правової визначеності передбачає дотримання правила «res judicata», тобто принципу остаточності рішення, який полягає в тому, що позивач, який порушив справу проти відповідача і отримав за результатами її розгляду остаточне рішення, не може ініціювати повторне судове провадження стосовно того ж самого відповідача, якщо судовий позов ґрунтується на тих самих фактичних обставинах, або ж нова вимога могла бути складовою частиною попередньої у першому рішенні.

Тобто, за вказаним принципом, жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного і обов`язкового до виконання рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового судового рішення. Res judicata є способом запобігання повторному розгляду справи та несправедливому відношенню до інших учасників судового процесу.

При цьому, суд звертає увагу, що предмет позову - це частина позову, яка становить матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під адміністративну юрисдикцію.

Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину, а також наявність підстав для звільнення від доказування. Під підставою позову розуміються обставини, з яких витікає право вимоги позивача, на яких позивач їх засновує.

У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №809/487/18 Верховний Суд зазначив, що підстави адміністративного позову це фактичні та юридичні обставини публічно-правового спору, які обґрунтовують можливість подання такого позову, це факти, які відповідно до норм матеріального права вказують на наявність (відсутність) між позивачем та відповідачем спірних правовідносин. Відтак, для встановлення тотожності підстав позову визначальне значення має коло обставин та фактів, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Не є зміною підстав адміністративного позову викладення одних і тих же обставин, але в іншій стилістичній формі або із зазначенням обставин, які були відомі заявникові під час подання ним первісної заяви, але були названі ним інакше.

Верховний Суд у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 916/1764/17 вказав, що не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.

Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18.

Колегія суддів зазначає, що вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 22 серпня 2024 року справа № 160/2735/23, від 23 жовтня 2024 року справа № 320/25216/23.

Підставою для звернення позивача до суду є неналежне, на його думку, виконання відповідачем судового рішення у справі № 520/13279/25.

Отже, спірні правовідносини виникли не внаслідок первинного вирішення питання про право позивача на пенсію у відповідному розмірі, оскільки таке право та відповідний обов`язок відповідача вже були визначені рішенням суду, яке набрало законної сили. Предметом незгоди позивача є спосіб та повнота реалізації цього судового рішення.

Сам факт прийняття відповідачем у процесі виконання судового рішення певного управлінського рішення або застосування ним нормативного регулювання не змінює процесуальної природи правовідносин, якщо такі дії вчинені саме з метою реалізації обов`язку, встановленого судовим рішенням. Визначальним у такому випадку є не форма відповідного акта чи дії суб`єкта владних повноважень, а їх функціональний зв`язок із виконанням судового рішення.

Такий підхід узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.07.2026 у справі № 990/282/24, якою підтверджено самостійне процесуальне значення інституту судового контролю та його спрямованість на забезпечення виконання вже ухваленого судового рішення.

При цьому встановлений КАС України механізм судового контролю має стадійний характер та передбачає послідовну перевірку виконання судового рішення і застосування відповідних процесуальних заходів у разі його невиконання або неналежного виконання. Така законодавча конструкція свідчить про те, що питання, які виникають безпосередньо у зв`язку з виконанням судового рішення, мають вирішуватися у межах спеціальної процедури судового контролю, а не шляхом повторного розгляду вже вирішеного спору в позовному провадженні.

Отже, якщо особа пов`язує порушення своїх прав саме з тим, що суб`єкт владних повноважень неналежно виконав покладений на нього судовим рішенням обов`язок, належним способом судового захисту є використання передбачених статтями 382, 382-1- 382-3, 383 КАС України процесуальних механізмів, спрямованих на забезпечення виконання цього рішення.

Інше тлумачення призвело б до ситуації, за якої кожна незгода особи зі способом виконання судового рішення могла б бути підставою для порушення нового адміністративного провадження, що фактично нівелювало б спеціальний інститут судового контролю та створювало можливість повторного судового розгляду правовідносин, щодо яких уже ухвалено остаточне судове рішення.

При цьому сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

Визначальним у розмежуванні нового адміністративного спору та спору щодо належного виконання судового рішення є не сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень нового рішення чи вчинення ним нових дій, а їх зміст, мета та безпосередній зв`язок із виконанням судового рішення. Якщо такі рішення чи дії є способом реалізації вже встановленого судом обов`язку, питання про їх правомірність підлягає вирішенню в порядку судового контролю за виконанням судового рішення.

Підставою для звернення позивача до суду є те, що відповідач, виконуючи судове рішення, застосував положення Постанови № 821, що, на переконання позивача, призвело до неправильного виконання рішення суду та порушення його прав.

Фактично доводи позивача зводяться до того, що відповідач, виконуючи рішення суду, неправильно визначив порядок його реалізації, оскільки застосував Постанову № 821, яка, на думку позивача, не підлягала застосуванню або була застосована помилково. Проте така обставина сама по собі не трансформує спір щодо виконання судового рішення у новий публічно-правовий спір.

За таких обставин застосування Постанови № 821 не є самостійним юридичним фактом, який породив нові публічно-правові відносини між сторонами. Застосування зазначеної постанови було лише способом, який обрав відповідач для реалізації покладеного на нього судовим рішенням обов`язку. Саме тому предметом незгоди позивача є не самостійна правомірність Постанови № 821, а правомірність її застосування відповідачем під час виконання судового рішення.

Отже, якщо застосування Постанови № 821 відбулося виключно під час виконання судового рішення, а позивач пов`язує порушення своїх прав саме з таким способом виконання рішення суду, належним процесуальним способом судового захисту є звернення із заявою в порядку статті 383 КАС України. Подання окремого адміністративного позову за таких обставин не відповідає спеціальному процесуальному механізму, визначеному КАС України, та фактично підміняє інститут судового контролю за виконанням судових рішень загальним позовним провадженням, що суперечить правовій природі цих процесуальних інститутів.

Колегія суддів зазначає, що питання щодо нарахування та виплати пенсії позивачу, які виникли у зв`язку з виконанням рішення суду, перебувають у безпосередньому зв`язку з предметом спору у зазначеній справі та стосуються належності виконання покладеного на відповідача судовим рішенням обов`язку.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції констатує, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 383, 383 КАС України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивачки, підтверджених таким рішенням суду.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.09.2026 у справі № 580/490/26.

Так, Верховний Суд у справі №580/490/26 відступив від висновку попередньо сформульованого висновку, відповідно до якого спір щодо правомірності застосування суб`єктом владних повноважень положень Постанови № 821, що виник під час виконання судового рішення, може бути предметом розгляду в порядку окремого адміністративного позову. Водночас судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду вважає правильним висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 30.04.2026 у справі №620/13341/25, згідно з яким у разі, якщо спір виник у зв`язку з виконанням судового рішення, а заявлені вимоги фактично спрямовані на перевірку правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, вчинених на стадії виконання такого рішення, цей спір не утворює нового предмета адміністративного судочинства. Відповідні питання підлягають вирішенню в межах спеціальних процедур судового контролю за виконанням судових рішень, установлених КАС України.

Так, Верховним судом у вищезазначеній справі вказано, що сама по собі обставина, що неналежне виконання судового рішення проявилося у прийнятті відповідачем нового індивідуального акта, здійсненні нового розрахунку або застосуванні нормативного акта, не є достатньою для висновку про виникнення нового адміністративного спору. Вирішальним є встановлення того, чи виникли внаслідок таких дій нові самостійні правовідносини щодо іншого предмета, який не був охоплений первісним судовим рішенням, чи відповідні дії є лише способом реалізації обов`язку, вже встановленого цим рішенням. У другому випадку спір стосується виконання судового рішення та підлягає вирішенню в порядку судового контролю.

За таких обставин, колегія суддів зазначає, що заявлені позивачем позовні вимоги стосуються саме порядку виконання судового рішення в іншій справі, а тому позивач має встановлене процесуальним законом право в порядку статей 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України подати до суду першої інстанції заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та/або заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду, у зв`язку з чим суд першої інстанції, помилково прийшов до висновку про наявність нового спору та розглянув даний спір по суті позовних вимог.

Колегія суддів зазначає, що неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду в тотожній справі, що набрало законної сили, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Після набрання рішенням законної сили сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ті ж позовні вимоги, з тих же підстав або оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Таким чином, колегія суддів вбачає наявність підстав для закриття провадження у справі, оскільки спір у даній справі виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що уже були предметом розгляду судів у інших провадженнях, проте, на стадії виконання таких судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

При цьому, правова оцінка питання щодо правомірності застосування Порядку №821 та належності виконання рішення № 520/13279/25 у межах цієї справи не надається, оскільки такі питання мають бути вирішені судом у порядку, передбаченому статтями 382, 383 КАС України.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги щодо необхідності скасування рішення суду першої інстанції підлягають врахуванню, однак з наведених вище підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі № 520/10891/26 - скасувати.

Закрити провадження у справі № 520/10891/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін

Судді Я.В. П`янова О.В. Присяжнюк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua