Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №440/8417/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Суд: Другий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №440/8417/26

Суддя: Семененко М.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 р.Справа № 440/8417/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, повний текст складено 30.07.26 по справі № 440/8417/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Полтавській області) в якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру виплаченої з 01.03.2025 індексації пенсії, визначеної пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209 “Про індексацію пенсійних та страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення”, а також щодо обмеження розміру виплаченої з 01.03.2026 індексації пенсії розміром 2595 грн;

- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії без обмеження розміру збільшення індексації з 01.03.2025, визначеної пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 №209, та з 01.03.2026 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію по інвалідності від захворювання, що пов`язане з наслідками аварії на ЧАЕС, відповідно до Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII). ГУ ПФУ в Полтавській області нараховано підвищення пенсії (індексацію) за 2025 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 року №209 “Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році” (далі - Постанова № 209) і до виплати обмежено 1500 грн, а також нараховано підвищення (індексацію) за 2026 рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 № 236 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткові заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році" ( далі – Постанова №236) і до виплати обмежено розміром 2595 грн. За таких обставин позивач вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка виразилась у відмові в нарахуванні та виплаті пенсії з 01.03.2025 та з 01.03.2026 з урахуванням підвищення (індексації), встановленої Постановами №209 та №236.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Обґрунтовує свою позицію посиланням на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 12 травня 2026 року у справі № 600/1447/25-а, який, на його переконання, свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог. У зв`язку з цим скаржник просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до вимог частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 308, пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач отримує в ГУ ПФУ в Полтавській області пенсію по інвалідності в розмірі відшкодування фактичних збитків, визначених на рівні 70% від заробітної плати, відповідно до Закону № 796-XII.

З матеріалів пенсійної справи встановлено, що з 01.03.2025 перерахунок проведено відповідно до вимог Постанови №209.

Заробітна плата для обчислення пенсії з 01.03.2025 склала 47 363,41 грн (7,25066х6532,29 (5426,60х1,0796х1,115)), розмір пенсії з 01.03.2025 без обмеження максимальним розміром склав 31 916,50 грн, в тому числі:

"- 1919,49 грн" - обмеження індексації з 01.03.2025 (оскільки відповідно до підпункту 3 Постанови №209, розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбачене пунктом 1 і 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 грн).

З 01.03.2026 перерахунок проведено на виконання вимог Постанови №236.

Заробітна плата для обчислення пенсії з 01.03.2026 склала 53094,41 грн (7,25066х7322,70 (5426,60х1,0796х1,115*1,121)), розмір пенсії з 01.03.2026 без обмеження максимальним розміром склав 34 605,10 грн, в тому числі:

"- 1416,70 грн" - обмеження індексації з 01.03.2026, (оскільки відповідно до підпункту 3 Постанови №236, розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбачене пунктом 1 і 2 цієї постанови, не може перевищувати 2595,00 грн).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо обмеження індексації пенсії сумою 1500 грн при проведенні перерахунку з 01.03.2025 та сумою 2595 грн при проведенні перерахунку з 01.03.2026, позивач звернувся до суду з позовом.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що в діях відповідача щодо нарахування позивачу індексації в сумі 1500 грн та 2595 грн відсутня протиправність.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом (стаття 46 Конституції України).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, а також форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Так, пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо.

Закон №796-ХІI визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.

Крім того, Закон №796-XII спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Згідно із статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Частиною першою статті 54 Закону №796-XII установлено, що пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Відповідно до частини четвертої статті 54 цього Закону розміри пенсії, передбачені частиною третьою цієї статті, починаючи з 2022 року щороку з 1 березня індексуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з урахуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV).

У свою чергу, частиною другою статті 42 Закону №1058-IV передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

У разі відсутності дефіциту коштів Пенсійного фонду для фінансування виплати пенсій у солідарній системі розмір щорічного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, передбачений абзацом другим цієї частини, може бути збільшений, але не повинен перевищувати 100 відсотків показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення.

Розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини.

Приписами статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-XII) визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення).

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Підстави для проведення індексації визначені статтею 4 Закону №1282-XII, відповідно до якої індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 46 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” від 19.11.2024 №4059-ІХ (далі - Закон №4059-ІХ) установлено, що у 2025 році у період дії воєнного стану пенсії, призначені (перераховані), крім інших, відповідно до Закону №796-XII (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

У підпункті 3 пункту 2 Постанови № 209 установлено, що з 1 березня 2025 р.: розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною третьою статті 54 Закону № 796-XII підвищені відповідно до підпункту 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 р. № 185 Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році (далі – Постанова № 185) (Офіційний вісник України, 2024 р., № 24, ст. 1525), підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Пунктом 3 Постанови № 209 установлено, що:

у разі, коли розмір підвищення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 і підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не досягає 100,00 гривень, встановлюється щомісячна доплата до пенсії в сумі, що не вистачає до зазначеного розміру, яка враховується під час подальших перерахунків пенсії;

розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500,00 гривень;

пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 46 Закону №4059-ІХ і постанови Кабінету Міністрів України від 3 січня 2025 р. № 1 Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану (Офіційний вісник України, 2025 р., № 9, ст. 769).

Статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" (далі - Закон №4695-IX) установлено, що у 2026 році у період дії воєнного стану в Україні пенсії, призначені (перераховані), крім інших, відповідно до Закону №796-XII (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням до суми перевищення коефіцієнтів у розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.

У підпункті 3 пункту 2 Постанови № 236 установлено, що з 1 березня 2026 р. розміри пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, передбачені частиною третьою статті 54 Закону №796-XII, підвищені відповідно до підпункту 3 пункту 2, підпункту 3 пункту 2 Постанови № 209, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови.

Пунктом 3 цієї Постанови № 236 установлено, що:

розмір підвищення пенсії в результаті її перерахунку, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 2595,00 гривень;

пенсії, перераховані відповідно до цієї постанови, виплачуються з урахуванням положень статті 30 Закону №4695-IX і постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 р. № 1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану".

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновків, що підставою для проведення індексації пенсій, призначених особам, які мають право на пенсію згідно із Законом №796-XII, є нездійснення у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 64 цього Закону. При цьому стаття 54 Закону №796-XII містить відсилочну норму, передбачаючи, що для забезпечення індексації пенсії проводиться перерахунок пенсій із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону №1058-IV, яка своєю чергою встановлює, що розмір та порядок такого збільшення визначаються у межах бюджету Пенсійного фонду за рішенням Кабінету Міністрів України з урахуванням мінімального розміру збільшення, визначеного абзацом другим цієї частини. Пунктом 6 розділу "Прикінцеві положення" Закону №4059-ІХ та пунктом 5 розділу "Прикінцеві положення" Закону №4695-IX установлено, що у 2025-2026 роках частина друга статті 42 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", стаття 54 Закону №796-XII застосовуються у порядку, на умовах та у строки, що визначені Кабінетом Міністрів України.

Отже, нормами Законів надано право Кабінету Міністрів України визначати розмір, умови та порядок збільшення пенсій з метою їх індексації.

Відповідно до Постанов №209 та №236 Кабінет Міністрів України запровадив тимчасове (на 2025-2026 роки) обмеження максимального розміру індексації пенсій, а саме: розмір підвищення пенсії за результатами індексації не може перевищувати 1500,00 грн у 2025 році та 2595,00 грн у 2026 році.

Суд апеляційної інстанції вважає, що встановлене пункт 6 Постанови №209 та пунктом 5 Постанови №236 обмеження максимальної суми індексації пенсії у розмірі 1500,00 грн та 2595,00 грн. у період спірних правовідносин, які виникли у 2025 та 2026 роках, відповідає приписам чинного правового регулювання, зокрема, з урахуванням норм п.6 розд. "Прикінцеві положення" Закону №4059-ІХ та норм п.5 розд. "Прикінцеві положення" Закону №4695-IX.

Судова колегія звертає увагу, що відповідно до позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 26.12.2011 №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозицій Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року на території України введений воєнний стан.

Відповідно до статті 1 Закону України від 12 травня 2015 року №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, воєнний стан як особливий правовий режим вимагає вчинення уповноваженими суб`єктами стратегічних та оперативних заходів, спрямованих на захист держави, здійснення яких водночас пов`язане з небезпекою для життя і здоров`я.

Відповідно до пункту 4 Указу № 64/2022 Кабінет Міністрів України зобов`язано невідкладно, зокрема, забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України доручено забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

Такі положення Указу № 69/2022 в повній мірі кореспондуються з абзацами другим та третім підпункту 2 пункту 22 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими установлено, що в умовах воєнного стану або для здійснення згідно із законом заходів загальної мобілізації Кабінет Міністрів України може приймати рішення, зокрема щодо порядку застосування і розмірів державних соціальних стандартів та гарантій, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевих бюджетів та фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування.

Вказані положення неконституційними не визнавалися, є чинними і узгоджуються, зокрема з Рішенням від 25 січня 2012 року №3-рп/2012, в якому Конституційний Суд України зазначив про наявність у КМУ права встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Як зазначено вище, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Розміри соціальних виплат залежать від соціально-економічних можливостей держави.

У статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року (далі - Конвенція) зазначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи («SporrongandLonnroth v. Sweden», № 7151/75, № 7152/75, п. 73). Має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти шляхом вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності («PressosCompaniaNaviera S.A. andothers v. Belgium»), №17849/91, п.33).

Вирішуючи, чи була дотримана ця вимога, Суд визнає, що держава користується широкою свободою розсуду як щодо вибору способу вжиття заходів, так і щодо встановлення того, чи виправдані наслідки вжиття таких заходів із огляду на загальний інтерес для досягнення мети закону, про який ідеться. Проте суд не може не скористатися своїм повноваженням щодо здійснення перевірки та повинен визначити, чи було дотримано необхідного балансу в спосіб, сумісний з правом заявника на «мирне володіння [його] майном» в розумінні першого речення статті 1 Першого протоколу («ZvolskyаndZvolska v. theCzechRepublic», № 46129/99, п. 63).

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) ЄСПЛ, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована ЄСПЛ і у справі Стре проти Сполучного Королівства («Stretch v. theUnitedKingdom», № 44277/98, п. 37).

Також у цій справі Суд вважає за необхідне врахувати висновки ЄСПЛ у справі «Grudiс v. Serbia» (заява №31925/08, пункт 72) про те, що у сфері соціального законодавства, у тому числі в сфері пенсійних виплат, держави користуються широкою свободою розсуду, що в інтересах соціальної справедливості та економічного добробуту може законно змусити їх коригувати, обмежувати або навіть зменшувати розмір пенсійних виплат, які, як правило, виплачуються кваліфікованому населенню.

За аналогічних обставин у справах «Valkovandоthers v. Bulgaria» (заява № 2033/04), «Khoniakina v. Georgia» (заява № 17767/08) ЄСПЛ не констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та визнає можливість, що виплати соціального страхування можуть бути зменшені або припинені, однак, розглядаючи питання відповідності таких дій, у кожній конкретній справі Суд зобов`язаний ураховувати всі відповідні обставини справи та з`ясувати, чи було законним таке втручання, чи мало легітимну мету таке втручання та чи не поклало таке втручання надмірний тягар на особу, якої це стосується.

Вказане вище у сукупності свідчить про те, що реалізація Кабінетом Міністрів України покладених на нього повноважень в частині обмеження верхньої межі індексації спрямовано на утримання зростання нерівності між розмірами пенсійних виплат різних категорій пенсіонерів з метою збалансування наявного фінансового ресурсу держави та досягнення справедливого балансу між захистом інтересів якомога більшої кількості громадян, особливо тих, чиї пенсії є дуже низькими. Вказана стратегія Уряду передусім сприяє забезпеченню соціальної справедливості та економічної стабільності в умовах воєнного стану, коли держава в першу чергу зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, саме для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії рф.

Вищенаведені висновки суду щодо повноважень Кабінету Міністрів України визначати верхню межу індексації пенсійних виплат та правомірність такого обмеження узгоджуються зі сталою судовою практикою, сформованою та неодноразово підтриманою Верховним Судом у постановах від 07.06.2024 у справі від 07.06.2024 у справі №420/25804/23, від 13.06.2024 у справі №120/14637/23, від 25.06.2024 у справі №420/24063/23, від 09.07.2024 у справі №120/13867/23, від 31.07.2024 у справі №380/27728/23, від 21.11.2024 у справі №580/2617/24, від 04.12.2024 у справі №140/31522/23, від 23.02.2026 у справі № 380/9952/24, від 12.05.2026 у справі № 300/2056/25 тощо, які в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в діях відповідача щодо нарахування позивачу індексації в сумі 1500,00 грн та 2595,00 грн відсутня протиправність.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 12 травня 2026 року у справі № 600/1447/25-а колегія суддів відхиляє, оскільки у мотивувальній частині вказаної постанови Верховний Суд не відступав від раніше сформованих Верховним Судом висновків у подібних правовідносинах, зокрема наведених вище. До того ж, за змістом постанови Верховного Суду від 12 травня 2026 року у справі № 600/1447/25-а Верховний Суд не надавав оцінку питанню правомірності обмеження максимального розміру індексації пенсії, встановленого відповідною постановою Кабінету Міністрів України, а його висновки стосуються протиправності обмеження максимального розміру самої пенсії (пункти 42 та 43 постанови Верховного Суду від 12 травня 2026 року у справі № 600/1447/25-а), що є відмінним від правовідносин у справі, яка розглядається апеляційним судом.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права, а також сталу судову практику у подібних спорах.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 статті 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, відповідно до вимог статті 327, частини 1 статті 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 по справі № 440/8417/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий

Оригінал: reyestr.court.gov.ua