Постанова від 11 листопада 2026 р. у справі №200/927/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

Суд: Перший апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи зі спорів з приводу реалізації державної політики у сфері освіти, науки, культури та спорту

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №200/927/25

Суддя: Пивовар Ірина Вікторівна

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року справа №200/927/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Донецького окружного адміністративного суду 19 травня 2025 року у справі № 200/927/25 (головуючий суддя у І інстанції - Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Міністерства освіти і науки України, третя особа: Державне підприємство «Інфоресурс» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо формування довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 150755, яка видана ОСОБА_1 , із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти «Ні, порушує»;

- зобов`язати Міністерство освіти і науки України сформувати нову довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти ОСОБА_1 , із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти: «Так, не порушує».

Позивач вважає, що Міністерство освіти і науки України протиправно сформувало щодо нього довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти № 150755, із зазначенням відомостей про порушення ним послідовності отримання освіти.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 10.07.2024 № 150755 інформації щодо ОСОБА_1 про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Зобов`язано Міністерство освіти і науки України прийняти рішення про те, що ОСОБА_1 не порушує рівень послідовності здобуття освіти та внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, в графу «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - «Так, не порушує».

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач під час попереднього навчання не завершив відповідної освітньої програми, не пройшов атестації та не отримав документа про здобуття вищої освіти.

За таких обставин суд дійшов висновку, що попереднє незавершене позивачем навчання не може свідчити про здобуття ним відповідного рівня освіти, а відтак не є підставою для встановлення порушення послідовності її здобуття.

Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, суд першої інстанції частково змінив обраний позивачем спосіб захисту та зобов`язав відповідача прийняти відповідне рішення та внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Міністерство освіти і науки України звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Апелянт стверджує, що навчання позивача протягом майже семи років за спеціальністю 222 «Медицина», яка передбачає здобуття ступеня магістра на основі повної загальної середньої освіти без попереднього здобуття ступеня бакалавра, свідчить про фактичне здобуття ним освіти відповідного рівня, незважаючи на незавершення навчання та відсутність диплома.

МОН України, посилаючись на законодавче визначення поняття «вища освіта», вважає, що зарахування позивача у 2023 році на навчання за першим (бакалаврським) рівнем вищої освіти після попереднього навчання на магістерському рівні свідчить про порушення послідовності здобуття освіти, встановленої частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Відповідач наголошує, що МОН України не формує та не видає довідок про здобувачів освіти, а тому вважає помилковим висновок суду першої інстанції щодо необхідності покладення на нього обов`язку прийняти рішення про дотримання позивачем послідовності здобуття освіти та внести зміни до ЄДЕБО.

Апелянт також зазначає, що суд першої інстанції не врахував наявності визначеного законодавством порядку внесення відомостей до ЄДЕБО та їх коригування, здійснення якого належить до компетенції суб`єктів освітньої діяльності.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.08.2026 справу передано судді-доповідачу – Пивовар І.В.

Матеріали справи надійшли на адресу суду апеляційної інстанції 02.10.2026.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 28.10.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з 01.09.2023 навчається у Закладі вищої освіти «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» за спеціальністю 172 «Електронні комунікації та радіотехніка» на денній формі навчання (наказ про зарахування від 17.08.2023 № 195-с).

У період з 01.09.2016 по 31.07.2023 позивач навчався у Донецькому національному медичному університеті за спеціальністю 222 «Медицина», з якого був відрахований за академічну неуспішність без отримання диплома.

З метою збору документів для отримання відстрочки від призову на військову службу відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», позивачем була отримана довідка про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти від 10.07.2024 № 150755. У вказаній довідці зазначено, що позивач порушує послідовність здобуття освіти відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про освіту».

Таке порушення зумовлено тим, що листом Міністерства освіти і науки України № 1/9758 від 03.06.2024 встановлено особливості формування в ЄДЕБО довідки про здобувача освіти. Зі змісту вказаного листа вбачається, що у випадку, якщо особу було раніше відраховано з навчального закладу, то при подальшому зарахуванні в інший навчальний заклад, особа вважається такою, що порушує послідовність отримання освіти.

Позивачем 17.01.2025 направлена відповідачу заява про внесення зміни у довідці здобувача освіти № 150755, яка згідно листа Міністерства освіти і науки № 3/787-25 від 23.01.2025 не була задоволена.

Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся зі вказаним позовом до суду.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов наступних висновків з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Відповідно до частини першої статті 53 Конституції України кожен має право на освіту.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 3 Закону України «Про освіту» (далі Закон № 2145-VIIІ) кожен має право на якісну та доступну освіту. Право на освіту включає право здобувати освіту впродовж усього життя, право на доступність освіти, право на безоплатну освіту у випадках і порядку, визначених Конституцією та законами України.

В Україні створюються рівні умови доступу до освіти. Ніхто не може бути обмежений у праві на здобуття освіти. Право на освіту гарантується незалежно від віку, статі, раси, стану здоров`я, інвалідності, громадянства, національності, політичних, релігійних чи інших переконань, кольору шкіри, місця проживання, мови спілкування, походження, соціального і майнового стану, наявності судимості, а також інших обставин та ознак.

Право особи на освіту може реалізовуватися шляхом її здобуття на різних рівнях освіти, у різних формах і різних видів, у тому числі шляхом здобуття дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти та освіти дорослих.

Пунктом 23 частини першої статті 1 Закону № 2145-VIII визначено, що рівень освіти - завершений етап освіти, що характеризується рівнем складності освітньої програми, сукупністю компетентностей, які визначені, як правило, стандартом освіти та відповідають певному рівню Національної рамки кваліфікацій.

Згідно з частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII рівнями освіти є: дошкільна освіта; початкова освіта; базова середня освіта; профільна середня освіта; перший (початковий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; другий (базовий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; третій (вищий) рівень професійної (професійно-технічної) освіти; фахова передвища освіта; початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень вищої освіти; другий (магістерський) рівень вищої освіти; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень вищої освіти.

Частиною другою статті 17 Закону № 2145-VIII встановлено, що рівні, ступені вищої освіти, порядок, умови, форми та особливості її здобуття визначаються спеціальним законом.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 40 Закону № 2145-VIII після успішного завершення навчання за освітньою програмою здобувачі освіти (крім вихованців дошкільних закладів освіти) отримують відповідний документ про освіту.

Документи про освіту видаються закладами освіти та іншими суб`єктами освітньої діяльності.

Інформація про видані документи про середню, професійну (професійно-технічну), фахову передвищу та вищу освіту вноситься до Єдиного державного реєстру документів про освіту в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Отже, аналіз наведених положень законодавства свідчить, що здобуття певного рівня освіти пов`язується із завершенням відповідного етапу навчання за освітньою програмою, а його результат підтверджується документом про освіту. При цьому особливості здобуття вищої освіти, зокрема порядок та умови набуття відповідних освітніх ступенів, визначаються спеціальним законодавством.

Відповідно до преамбули Закону України від 01.07.2014 № 1556-VII «Про вищу освіту» (далі Закон № 1556-VII) цей Закон встановлює основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях.

Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п`ятою статті 5 Закону № 1556-VII підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за відповідними освітніми програмами на таких рівнях вищої освіти: початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти; перший (бакалаврський) рівень; другий (магістерський) рівень; третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень.

Початковий рівень (короткий цикл) вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування типових спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Перший (бакалаврський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування складних спеціалізованих задач у певній галузі професійної діяльності.

Другий (магістерський) рівень вищої освіти передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності до розв`язування задач дослідницького та/або інноваційного характеру у певній галузі професійної діяльності.

Третій (освітньо-науковий/освітньо-творчий) рівень передбачає набуття здобувачами вищої освіти здатності розв`язувати комплексні проблеми в галузі професійної та/або дослідницько-інноваційної діяльності.

Здобуття вищої освіти на кожному рівні вищої освіти передбачає успішне виконання особою освітньої програми, що є підставою для присудження відповідного ступеня вищої освіти: 1) молодший бакалавр; 2) бакалавр; 3) магістр; 4) доктор філософії/доктор мистецтва.

Бакалавр – це освітній ступінь, що здобувається на першому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти освітньо-професійної програми, обсяг якої становить 180-240 кредитів ЄКТС. Для здобуття освітнього ступеня бакалавра на основі освітнього ступеня молодшого бакалавра або на основі фахової передвищої освіти заклад вищої освіти має право визнати та перезарахувати кредити ЄКТС, максимальний обсяг яких визначається стандартом вищої освіти.

Особа має право здобувати ступінь бакалавра за умови наявності в неї повної загальної середньої освіти.

Магістр – це освітній ступінь, що здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) у результаті успішного виконання здобувачем вищої освіти відповідної освітньої програми. Ступінь магістра здобувається за освітньо-професійною або за освітньо-науковою програмою. Обсяг освітньо-професійної програми підготовки магістра становить 90-120 кредитів ЄКТС, обсяг освітньо-наукової програми - 120 кредитів ЄКТС. Освітньо-наукова програма магістра обов`язково включає дослідницьку (наукову) компоненту обсягом не менше 30 відсотків.

Особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону № 1556-VII атестація осіб, які здобувають ступінь молодшого бакалавра, бакалавра чи магістра, здійснюється екзаменаційною комісією, до складу якої можуть включатися представники роботодавців та їх об`єднань, відповідно до положення про екзаменаційну комісію, затвердженого вченою радою закладу вищої освіти (наукової установи).

Заклад вищої освіти на підставі рішення екзаменаційної комісії присуджує особі, яка успішно виконала освітню програму на певному рівні вищої освіти, відповідний ступінь вищої освіти та присвоює відповідну кваліфікацію.

Статтею 7 Закону № 1556-VII встановлено, що документ про вищу освіту видається особі, яка успішно виконала відповідну освітню програму та пройшла атестацію.

Встановлюються такі види документів про вищу освіту за відповідними ступенями: диплом молодшого бакалавра; диплом бакалавра; диплом магістра; диплом доктора філософії/доктора мистецтва.

Невід`ємною частиною диплома молодшого бакалавра, бакалавра, магістра, доктора філософії/доктора мистецтва є додаток до диплома європейського зразка, що містить структуровану інформацію про завершене навчання. У додатку до диплома наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України.

Інформація про видані дипломи вноситься закладами вищої освіти, крім вищих військових навчальних закладів, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти (ЄДЕБО).

Згідно із статтею 8 Закону № 1556-VII засади функціонування ЄДЕБО визначаються законодавством.

Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у ЄДЕБО, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що за змістом наведених правових норм здобуття особою певного рівня вищої освіти пов`язується з успішним виконанням відповідної освітньої програми, проходженням установленої законодавством атестації та присудженням відповідного ступеня вищої освіти, що підтверджується документом про вищу освіту.

Крім того зазначені норми чітко передбачають умову здобуття рівня освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII. Обов`язковою характеристикою є завершеність етапу освіти.

Приписами пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі Закон № 3543-XII) встановлено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.

Цією нормою Закону № 3543-XII визначено, що особа має право на відстрочку, якщо здобуває рівень освіти вищий за раніше здобутий. Тобто раніше здобутий рівень освіти повинен підтверджуватись відповідним освітнім документом.

Законодавцем граматична конструкція норм Закону № 3543-XII викладена як така, що вказує на факт завершеності процесу здобуття освіти.

Ключовим є розуміння терміну «здобутий», що означає «вже завершений», у свою чергу термін «здобуває» вказує на процес, який триває. Законодавство України про освіту, зокрема Закон № 2145-VIIІ чітко визначає, що здобуття рівня освіти підтверджується отриманням диплома. На переконання суду, законодавець однозначно використовує термін «здобутий» для позначення завершеного і офіційно підтвердженого рівня освіти.

Так, незавершена освіта не є показником досягнення певного рівня освіти, оскільки особа не пройшла весь необхідний навчальний курс і не підтвердила свої знання, вміння та навички. Це положення закріплене в статті 23 Закону № 3543-XII, яка чітко визначає, що відстрочка надається особам, які здобувають новий рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий. Отже, вказаний Закон вимагає порівнювати поточний рівень освіти із рівнем, який особа вже завершила. Тому враховується тільки та освіта, яка була дійсно здобута.

Водночас, в жодному із зазначених вище нормативних актів не встановлено будь-яких особливостей для осіб, які були раніше відраховані із навчального закладу.

З матеріалів справи вбачається, що позивач навчається у Закладі вищої освіти «Міжнародний науково-технічний університет імені академіка Юрія Бугая» за денною формою здобуття освіти за освітнім рівнем бакалавр.

Раніше здобував освітній рівень магістр у Донецькому національному медичному університеті, який не завершив. Тобто, позивач не здобув жодного рівня вищої освіти.

Позивач не проходив атестацію на здобуття бакалавра чи магістра екзаменаційною комісією навчального закладу, а також не отримував відповідний диплом як особа, яка успішно виконала певну освітню програму та пройшла атестацію та додаток до диплома, в якому наводиться інформація про результати навчання особи, освітні компоненти, отримані оцінки і здобуту кількість кредитів ЄКТС, а також відомості про національну систему вищої освіти України, що свідчить про незавершеність рівня освіти у позивача.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що позивач упродовж 2016-2023 років навчався на другому (магістерському) рівні вищої освіти за спеціальністю 222 «Медицина», а в подальшому вступив для здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти, колегія суддів уважає за необхідне врахувати особливості нормативного регулювання підготовки фахівців медичного спрямування, чинного на час вступу позивача до Донецького національного медичного університету.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1556-VII вища освіта передбачає здобуття освіти на відповідних рівнях, зокрема, першому (бакалаврському) та другому (магістерському).

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 1556-VII (у редакції, чинній станом на 01.09.2016) передбачено, що магістр є освітнім ступенем, який здобувається на другому рівні вищої освіти та присуджується закладом вищої освіти за результатами успішного виконання здобувачем відповідної освітньої програми.

За загальним правилом, установленим цією нормою, особа має право здобувати ступінь магістра за умови наявності в неї ступеня бакалавра.

Водночас абзацом третім частини п`ятої статті 5 Закону № 1556-VII (у редакції, чинній на час вступу позивача до Донецького національного медичного університету) було встановлено спеціальне правило, згідно з яким ступінь магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямування здобувається на основі повної загальної середньої освіти та присуджується закладом вищої освіти (науковою установою) за результатами успішного виконання відповідної освітньої програми обсягом 300-360 кредитів ЄКТС.

Таким чином, законодавець передбачив особливий порядок здобуття ступеня магістра медичного спрямування, який, на відміну від загального порядку підготовки магістрів, не вимагав попереднього здобуття освітнього ступеня бакалавра.

На виконання положень Закону № 1556-VII постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти» від 29.04.2015 № 266 (у редакції, чинній на час вступу позивача до Донецького національного медичного університету) затверджено перелік галузей знань і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.

У зазначеному переліку в межах галузі знань 22 «Охорона здоров`я» передбачено спеціальність 222 «Медицина».

Особливості прийому на навчання за цією спеціальністю у 2016 році були конкретизовані Умовами прийому на навчання до вищих навчальних закладів України в 2016 році, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки України від 15.10.2015 № 1085, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 04.11.2015 за № 1351/27796 (далі Умови прийому № 1085).

Пунктом 3 розділу I Умов прийому № 1085 передбачено, що перелік спеціальностей медичного, фармацевтичного та ветеринарного спрямувань, за якими може здійснюватися навчання для здобуття ступеня магістра та освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста на основі повної загальної середньої освіти, наведено в додатку 1 до цих Умов.

Відповідно до додатка 1 до Умов прийому № 1085 до зазначеного переліку включено, зокрема, спеціальність 222 «Медицина» галузі знань 22 «Охорона здоров`я».

Отже, нормативне регулювання, чинне на момент вступу позивача у 2016 році, прямо передбачало можливість зарахування особи, яка має повну загальну середню освіту, для здобуття ступеня магістра за спеціальністю 222 «Медицина» без попереднього здобуття ступеня бакалавра.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає, що сам факт зарахування позивача у 2016 році на другий (магістерський) рівень вищої освіти за спеціальністю 222 «Медицина» за відсутності раніше здобутого ступеня бакалавра відповідав передбаченим законодавством особливостям підготовки фахівців медичного спрямування.

Аналіз наведених вище норм Закону України «Про освіту» та Закону України «Про вищу освіту» свідчить про необхідність розмежування процесу навчання особи за певним рівнем освіти та юридичного факту здобуття нею відповідного рівня освіти.

Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 сформулював правовий висновок, згідно з яким, здобуття першого (бакалаврського) рівня вищої освіти розпочинається із зарахування особи до закладу освіти та завершується у зв`язку з успішним виконанням освітньої програми і отриманням передбаченого законом документа про вищу освіту. Саме з моменту отримання такого документа особа вважається такою, що завершила навчання та фактично здобула вищу освіту за відповідним ступенем.

Наведений підхід послідовно розвинений Верховним Судом у постанові від 20.05.2026 у справі № 280/9417/24, у якій зазначено, що до успішного виконання освітньої програми, проходження атестації та видачі документа про вищу освіту навчання особи за певним рівнем вищої освіти не може розглядатися як здобуття нею такого рівня освіти. Зарахування особи на навчання з подальшим відрахуванням до його завершення, незалежно від підстав такого відрахування, не створює юридичного факту здобуття відповідного рівня вищої освіти та не може враховуватися при визначенні послідовності здобуття освіти у розумінні частини другої статті 10 Закону України «Про освіту».

При цьому, Верховний Суд наголосив на необхідності розрізняти процес навчання та юридичний факт здобуття рівня освіти, оскільки, зміна освітнього статусу особи пов`язується не із самим фактом зарахування, тривалістю навчання чи попередньою спробою здобути освіту, а з успішним виконанням освітньої програми, проходженням атестації та отриманням документа про вищу освіту встановленого зразка.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 07.11.2025 у справі № 160/31314/24, від 11.11.2025 у справі № 280/11497/24, від 12.11.2025 у справі № 620/16629/24, від 14.11.2025 у справі № 160/30918/24, від 25.11.2025 у справі № 160/34591/24, від 26.11.2025 у справі № 160/29658/24, від 15.01.2026 у справі № 300/2794/25 та від 03.03.2026 у справі № 340/7912/24, що безпосередньо відзначено Верховним Судом у постанові від 20.05.2026 у справі № 280/9417/24, як аналогічний підхід до вирішення спорів у подібних правовідносинах

У справі, що розглядається встановлено, що позивач у період із 01.09.2016 по 31.07.2023 навчався у Донецькому національному медичному університеті за спеціальністю 222 «Медицина», проте був відрахований за академічну неуспішність без отримання диплома.

Отже, навчання позивача за відповідною освітньою програмою не було завершене, а ступінь магістра за його результатами не присуджувався.

Також суд враховує висновки Верховного Суду викладені у постанові від 14.11.2025 у справі № 160/30918/24, відповідно до яких порушенням послідовності вважається, якщо особа одночасно або повторно здобуває освіту того ж самого або нижчого рівня, вже маючи завершений вищий рівень освіти. Наприклад, якщо особа з дипломом магістра вступає на ще одну магістерську програму або на бакалаврат, це розцінюється як порушення послідовності.

Оскільки у цій справі суд встановив, що позивач раніше не здобув вищої освіти за ступенем бакалавра чи магістра, що підтверджується відсутністю відповідних документів про освіту, колегія суддів доходить висновку, що поточне здобуття позивачем першого (бакалаврського) рівня вищої освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

З огляду на це колегія суддів вважає необґрунтованим довід Міністерства освіти і науки України, що позивач протяг семи років набував сукупність систематизованих знань, умінь i практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних i громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей за освітнім рівнем магістра, а згодом був зараховаиий за освітнім рівнем бакалавра.

Законодавством не визначено обсяг фактично отриманих освітніх послуг, тривалість попереднього навчання або обсяг сформованих особою знань, умінь та компетентностей, як критерії встановлення факту здобуття певного рівня освіти.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про те, що позивач порушив послідовність здобуття освіти внаслідок вступу у 2023 році на перший (бакалаврський) рівень вищої освіти після попереднього навчання за магістерською програмою, ґрунтуються на ототожненні проходження навчання на відповідному освітньому рівні зі здобуттям такого рівня освіти.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо відображення в довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 10 липня 2024 року № 150755 інформації про порушення послідовності здобуття позивачем освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIIІ, є протиправними.

Щодо довідки про здобувача освіти за даними ЄДЕБО, достовірність відображених у якій відомостей фактично оспорює позивач, колегія суддів зазначає, що порядок її формування передбачений Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі Порядок № 560).

Відповідно до пункту 62 Порядку № 560 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIIІ, а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, надають до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки довідку про здобувача освіти, сформовану в Єдиній державній електронній базі з питань освіти за формою, визначеною у додатку 9, та документи (нотаріально засвідчені копії документів), що підтверджують зарахування на навчання до інтернатури згідно з додатком 5.

Додатком 5 до Порядку № 560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону № 3543-XII.

Вказаним переліком передбачено, що документами, що підтверджують право на відстрочку для здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти, у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIIІ, а також докторантів та осіб, зарахованих на навчання до інтернатури є довідка про здобувача освіти, сформована в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, або довідка закладу освіти про зарахування на навчання до інтернатури та довідка закладу охорони здоров`я про місце роботи на посаді лікаря-інтерна.

Додатком 9 до Порядку № 560 затверджено форму довідки про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Верховний Суд у постанові від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 виходив із того, що відображення у сформованій довідці відомостей про порушення послідовності за відсутності раніше здобутого відповідного рівня освіти не узгоджується із законом та зачіпає право особи на достовірну інформацію в сфері освіти.

Відповідно до статті 8 Закону № 1556-VII, засади функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти визначаються законодавством.

Інформація про здобувачів освіти та працівників закладів вищої освіти, що міститься у Єдиній державній електронній базі з питань освіти, надається безоплатно центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, для використання у статистичних цілях.

Статтею 74 Закону № 2145-VIII встановлено, що у системі освіти функціонує інтегрована інформаційна система - Єдина державна електронна база з питань освіти (ЄДЕБО).

ЄДЕБО містить такі складові: Реєстр суб`єктів освітньої діяльності, Реєстр здобувачів освіти, Реєстр документів про освіту, Реєстр сертифікатів зовнішнього незалежного оцінювання, Реєстр студентських (учнівських) квитків, Реєстр педагогічних, науково-педагогічних працівників, Реєстр сертифікатів педагогічних працівників (далі - публічні електронні реєстри у сфері освіти).

Положення про ЄДЕБО та порядок її ведення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Інформація, що міститься в ЄДЕБО, крім інформації з обмеженим доступом, є відкритою, у тому числі у форматі відкритих даних, та з урахуванням потреб осіб з порушенням зору. Особа має повний безоплатний доступ до всіх відомостей про себе, що містяться в ЄДЕБО.

Доступ осіб до інформації, що міститься в ЄДЕБО, здійснюється через: офіційні веб-сайти держателя ЄДЕБО та адміністратора ЄДЕБО; Єдиний державний веб-портал електронних послуг.

Держателем ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - держатель ЄДЕБО) є центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, що здійснює організаційні заходи, пов`язані із забезпеченням функціонування ЄДЕБО та її складових.

Власником ЄДЕБО є держава в особі центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратором ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор ЄДЕБО) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки.

Адміністратор ЄДЕБО:

- здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення ЄДЕБО;

- відповідає за технічне і технологічне забезпечення ЄДЕБО, збереження та захист інформації (даних), що містяться в ЄДЕБО;

- забезпечує надання та анулювання доступу до ЄДЕБО;

- проводить навчання для роботи з ЄДЕБО;

- здійснює інші заходи, передбачені законом.

Створення, ведення та адміністрування ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти здійснюються відповідно до цього Закону та Законів України «Про захист інформації в інформаційно-комунікаційних системах», «Про захист персональних даних», «Про авторське право і суміжні права» та «Про публічні електронні реєстри».

Суб`єктами ведення ЄДЕБО є, зокрема, держатель та адміністратор ЄДЕБО.

Адміністратором ЄДЕБО та публічних електронних реєстрів у сфері освіти (далі - адміністратор ЄДЕБО) є визначена Кабінетом Міністрів України юридична особа, що належить до сфери управління центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки. Адміністратор ЄДЕБО: здійснює заходи із створення та супроводження програмного забезпечення ЄДЕБО; відповідає за технічне і технологічне забезпечення ЄДЕБО, збереження та захист інформації (даних), що містяться в ЄДЕБО; забезпечує надання та анулювання доступу до ЄДЕБО; проводить навчання для роботи з ЄДЕБО; здійснює інші заходи, передбачені законом.

Відповідно до пункту 1 розділу І Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2018 за №1132/32584 (далі Положення) це Положення розроблено відповідно до статті 74 Закону №2145-VIIІ з метою визначення порядку функціонування Єдиної державної електронної бази з питань освіти в галузі освіти як автоматизованої системи збирання, оброблення, зберігання та захисту інформації щодо здобувачів освіти, суб`єктів освітньої діяльності, що формується (створюється) та використовується для забезпечення потреб фізичних та юридичних осіб.

Пунктом 5 розділу І Положення передбачено, що власником ЄДЕБО та виключних майнових прав на її програмне забезпечення є держава. Розпорядником ЄДЕБО є Міністерство освіти і науки України, технічним адміністратором - Державне підприємство «Інфоресурс», що належить до сфери управління розпорядника ЄДЕБО.

Основні функції уповноважених суб`єктів у ЄДЕБО визначені розділом ІV Положення, зокрема, розпорядник ЄДЕБО, зокрема, вживає організаційних заходів, пов`язаних із забезпеченням функціонування ЄДЕБО; використовує інформацію, що міститься в ЄДЕБО, у тому числі персональні дані, з метою прийняття управлінських рішень та виконання повноважень, визначених законодавством; вносить до ЄДЕБО іншу інформацію, визначену законодавством; забезпечує верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначеної підпунктами 1, 2 пункту 8, абзацами п`ятим - сьомим підпункту 1 та підпунктом 4 пункту 9 розділу III цього Положення, що підтверджується накладенням кваліфікованого електронного підпису.

Технічний адміністратор ЄДЕБО забезпечує: функціонування ЄДЕБО у порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; здійснення заходів із технічного і технологічного забезпечення ЄДЕБО, створення, модернізації і супроводження її програмного забезпечення та веб-сайту з інформаційно-пошуковою системою доступу до відкритих даних, що містяться в ЄДЕБО; структурну систематизацію даних, що містяться в ЄДЕБО, відповідно до державних та/або галузевих класифікаторів; взаємодію ЄДЕБО з іншими автоматизованими системами, інформаційними ресурсами та державними реєстрами у випадках та у порядку, визначених законодавством; оброблення, ведення обліку та зберігання в ЄДЕБО замовлень, поданих суб`єктами освітньої діяльності в електронній формі, на формування інформації, що відтворюється в документах про освіту, студентських (учнівських) квитках державного зразка, в порядку, визначеному розпорядником ЄДЕБО; оброблення в ЄДЕБО інформації про прийом, відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення здобувачів професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та освіти дорослих, в тому числі післядипломної освіти; внесення та верифікацію в ЄДЕБО інформації, визначена відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО; виконання інших заходів із забезпечення функціонування ЄДЕБО у порядку та обсягах, передбачених відповідно до законодавства розпорядником ЄДЕБО.

З вищевикладеного вбачається, що саме Міністерство освіти і науки України має повноваження щодо внесення змін до ЄДЕБО про відсутність порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII щодо позивача.

Процес здобуття освіти позивачем є послідовним у розумінні пункту 1 частини третьої статті 23 Закону № 3543-XII та частини другої статті 10 Закону № 2145-VIII, проте Міністерство освіти і науки України в порушення чинного законодавства України не забезпечило належного функціонування системи ЄДЕБО, що призвело до порушення його прав.

Крім того доводи апелянта, що внесення відомостей про здобувачів освіти не належить до компетенції Міністерства освіти і науки України колегія суддів вважає необґрунтованим.

Так, відповідно до пункту 5 розділу I Положення про Єдину державну електронну базу з питань освіти, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 08.06.2018 № 620, розпорядником цієї бази та володільцем інформації, що в ній міститься, є Міністерство освіти і науки України, а технічним адміністратором - Державне підприємство "Інфоресурс". Розпорядник бази встановлює вимоги до її апаратного та програмного забезпечення, тоді як суб`єкти освітньої діяльності таких повноважень не мають і не можуть змінювати технічні параметри й алгоритми її функціонування.

У постанові від 20.05.2026 у справі № 280/9417/24 Верховний Суд зазначив, що формування довідки про здобувача освіти є результатом виконання вказаним Міносвіти закріплених за ним у законі повноважень, це ж Міністерство є володільцем усієї інформації, яка міститься в ЄДЕБО, має повний доступ до неї та не позбавлене технічної можливості і повноважень сформувати довідку про здобувача освіти з дотриманням вимог законодавства. Верховний Суд також наголосив, що якщо автоматизований алгоритм ЄДЕБО формує результат (документ), який не відповідає змісту закону та фактичним обставинам, Міносвіти як розпорядник ЄДЕБО не може перекладати відповідальність на технічний алгоритм або на заклад освіти, який не має повноважень змінювати параметри такого алгоритму.

Заклад вищої освіти, в якому навчається позивач, не мав технічної можливості сформувати довідку з іншим змістом відомостей, оскільки вона формується автоматично засобами програмного забезпечення, вимоги до якого визначає саме відповідач. А отже, відображення в Єдиній державній електронній базі з питань освіти недостовірних відомостей про порушення позивачем послідовності здобуття освіти є наслідком виконання владних повноважень саме Міністерством освіти і науки України.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив, що процес здобуття освіти позивачем відповідає послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону № 2145-VIII, тоді як Міносвіти, в порушення приписів чинного законодавства України, не забезпечило належного функціонування системи ЄДЕБО, що призвело до порушення прав позивача.

Цифровізація адміністративних процедур, як зазначив Верховний Суд у постанові від 20.05.2026 у справі № 280/9417/24, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також від обов`язку забезпечити достовірність інформації, яка використовується для реалізації прав особи.

У межах спірних правовідносин порушення прав ОСОБА_1 полягає у відображенні в ЄДЕБО недостовірних відомостей про те, що поточне здобуття ним освіти порушує послідовність, визначену частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», а також у відмові Міністерства освіти і науки України внести відповідні зміни до таких відомостей.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про визнання протиправними дії Міністерства освіти і науки України щодо відображення в довідці Єдиної державної електронної бази з питань освіти інформації щодо позивача про порушення послідовності здобуття освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту».

Водночас, визначаючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд першої інстанції частково змінив запропонований позивачем спосіб захисту та зобов`язав Міністерство освіти і науки України прийняти рішення про те, що позивач не порушує рівень послідовності здобуття освіти та внести зміни до Єдиної державної електронної бази з питань освіти, в графу «На підставі даних, що містяться в Єдиній державній електронній базі з питань освіти, поточне здобуття освіти, поточне здобуття освіти не порушує послідовності, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту» - «Так, не порушує».

Разом із тим, відображення відповідачем в довідці про здобувача освіти за даними ЄДЕБО від 10.07.2024 № 150755 інформації про порушення послідовності здобуття позивачем освіти не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні пункту 19 частини першої статті 4 КАС України.

Відтак покладення на Міністерство освіти і науки України обов`язку прийняти окреме рішення про відсутність порушення позивачем послідовності здобуття освіти не відповідає характеру спірних правовідносин та не є належним способом відновлення порушеного права.

При цьому необхідність зміни визначеного судом першої інстанції способу захисту порушеного права позивача не спростовує правильності висновків цього суду щодо суті спірних правовідносин та наявності підстав для задоволення позову, оскільки встановлення протиправності поведінки суб`єкта владних повноважень і визначення належного способу відновлення порушеного права є взаємопов`язаними, проте самостійними питаннями судового розгляду.

Крім того, колегія суддів враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29.10.2025 у справі № 200/5372/24 та від 12.11.2025 у справі № 620/16629/24, щодо належного способу захисту порушеного права здобувача освіти у правовідносинах, пов`язаних із відображенням у ЄДЕБО відомостей про дотримання послідовності здобуття освіти.

З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені у справі обставини колегія суддів вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Міністерства освіти і науки України сформувати нову довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти ОСОБА_1 із зазначенням у відповідній графі відомостей про дотримання послідовності здобуття ним освіти, визначеної частиною другою статті 10 Закону України «Про освіту», - «Так, не порушує».

Отже, погоджуючись із висновками суду першої інстанції щодо протиправності дій відповідача та наявності підстав для задоволення позову, колегія суддів доходить висновку про необхідність зміни оскаржуваного судового рішення в частині визначеного способу захисту порушеного права позивача шляхом покладення на Міністерство освіти і науки України обов`язку сформувати нову довідку відповідного змісту.

Решта доводів скаржника висновків суду першої інстанції в іншій частині не спростовують.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги відповідача.

При цьому суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі "Федорченко та Лозенко проти України" (заява № 387/03, 20.09.2012, п. 53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом", тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Одночасно суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до положень частини першої статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку щодо протиправності дій відповідача і наявності підстав для задоволення позовних вимог, однак неправильно застосував норми матеріального права при визначенні належного способу захисту порушеного права позивача, поклавши на Міністерство освіти і науки України обов`язок прийняти окреме рішення про відсутність порушення позивачем послідовності здобуття освіти, що не відповідає характеру спірних правовідносин та нормативно визначеному порядку реалізації відповідних повноважень.

Зазначене відповідно до пункту 4 частини першої статті 317 КАС України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Отже, апеляційна скарга Міністерства освіти і науки України підлягає частковому задоволенню, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року – зміні в частині визначеного способу захисту порушеного права позивача шляхом викладення відповідного абзацу резолютивної частини в новій редакції.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частини другої статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки таких витрат позивач не поніс, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України на рішення Донецького окружного адміністративного суду 19 травня 2025 року у справі № 200/927/25 – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі № 200/927/25 – змінити.

Викласти абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі № 200/927/25 у такій редакції:

«Зобов`язати Міністерство освіти і науки України (ЄДРПОУ 38621185) сформувати нову довідку про здобувача освіти за даними Єдиної державної електронної бази з питань освіти ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), із зазначенням відомостей про послідовність отримання освіти: «Так, не порушує».».

В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 травня 2025 року у справі № 200/927/25 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 12 листопада 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua