Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №520/22400/26
Суддя: Тарасенко І.М.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року № 520/22400/26
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення за період 01.03.2018 року по 26.06.2026 року (день фактичної виплати); 2) зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплати позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати сум індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 за весь період затримки виплати з 01.03.2018 року по 26.06.2026 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 до реформування).
Позивач зазначає, що під час проходження служби відповідачем не в повному обсязі виплачувалося належне йому грошове забезпечення, зокрема не нараховувалось та не виплачувалось в повному обсязі індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року у справі № 200/2473/24 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» щомісячну індексацію - різницю у розмірі 4067 (чотири тисячі шістдесят сім) грн 99 коп щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно.
На виконання зазначеного рішення відповідач нарахував та 26 червня 2026 року виплатив позивачу 113224,27 грн індексації грошового забезпечення.
Позивач вважає, що оскільки він право на відповідні виплати в нього виникло ще в період військової служби, а виплата сум грошового забезпечення на виконання рішення суду здійснена тільки 26.06.2026 року, він має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, що зумовило звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30 липня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надав суду відзив на позов, в якому зазначив, що враховуючи специфіку фінансування ІНФОРМАЦІЯ_5 , порядку підпорядкування та виконання управлінських директив, індексацію грошового забезпечення військовослужбовці реалізовували виключно через судові рішення, що мало місце і у випадку позивача.
З набранням судовим рішенням законної сили, останнє виконано відповідачем в частині зобов`язання здійснити виплату індексації-різниці грошового забезпечення. З надходженням цільових коштів за наданою заявкою, 26.06.2026 року індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року виплачена позивачу в повному обсязі.
Таким чином, право на перерахунок індексації-різниці грошового забезпечення у позивача виникло на підставі судового рішення, яке було ухвалено вже після її звільнення.
Крім того, відповідачем зазначено, що спірний період виплати індексації грошового забезпечення був з 01.03.2018 року по 31.12.2022 рік, отже в частині спірного періоду, а саме з 01.03.2018 року по 26.02.2021 рік діяв Закон 2050-ІІІ в редакції від 11.02.2003 року та виключав грошовий дохід – індексацію, а отже право на отримання компенсації втрати частини доходів за цей період у позивача – відсутне.
Крім того, відповідач зазначив, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, а вина відповідача у її не виплаті була відсутня, що виключає вину відповідача у несвоєчасному перерахунку індексації-різниці грошового забезпечення.
Право на виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку із порушенням строків здійснення перерахунку індексації-різниці грошового забезпечення, на думку представника відповідача, позивачем не доведено.
Відповідач вказує, що при звільненні з позивачем був своєчасно проведений повний розрахунок з дотриманням чинного законодавства. Жодних заперечень щодо розрахунку від позивача не надходило.
Отже, представник відповідача вважає, що 26.06.2026 року як день останнього фактичного розрахунку позивачем визначений безпідставно.
Враховуючи викладене у відзиві, відповідач вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки право на виплату індексації-різниці грошового забезпечення позивач набув після ухвалення судового рішення. Враховуючи специфіку фінансування ІНФОРМАЦІЯ_5 , даний факт виключає неправомірні дії зі сторони відповідача в частині несвоєчасного перерахунку індексації грошового забезпечення.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_3 .
Відповідно до витягу з наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_7 (по стройовій частині) від 16 березня 2015 року №17, позивача зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення з 16 березня 2015 року.
Позивача з 13 лютого 2023 року виключено зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_8 та знято з усіх видів забезпечення, а з продовольчого з 14 лютого 2023 року, що підтверджується витягом з наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_8 від 13 лютого 2023 року № 40.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року по справі № 200/2473/24 було зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення» щомісячну індексацію - різницю у розмірі 4067 (чотири тисячі шістдесят сім) грн 99 коп щомісячно за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року включно.
На виконання вказаного рішення, ІНФОРМАЦІЯ_2 26.06.2026 року було перераховано на рахунок позивача 113224,27 грн.
Позивач вважає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року за № 2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітну плату (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції за період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Механізм проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати визначений Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 159 компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Отже, визначальною умовою для виникнення права на компенсацію є наявність факту затримки виплати грошового доходу на один і більше календарних місяців, за умови, що такий дохід не має разового характеру.
При цьому суд звертає увагу, що індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця та однією з державних гарантій щодо оплати його праці, а тому на неї поширюються положення Закону № 2050-III.
Верховний Суд у своїй практиці послідовно виходить із того, що право на компенсацію втрати частини доходів особа набуває незалежно від того, чи були відповідні суми доходу попередньо нараховані, але не виплачені, або ж їх нарахування здійснено на виконання судового рішення.
Тобто саме по собі те, що відповідні суми індексації грошового забезпечення були нараховані відповідачем на виконання судового рішення, не виключає застосування до спірних правовідносин Закону № 2050-III.
Судове рішення від 18.07.2024 року у справі № 200/2473/24 не створило для позивача новий вид грошового доходу, а підтвердило наявність у нього права на отримання передбаченої законодавством щомісячної індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби.
Водночас суд ураховує, що предметом попереднього судового розгляду була саме щомісячна індексація-різниця у фіксованому розмірі 4067,99 грн, право на яку було підтверджено відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку № 1078.
За своєю правовою природою така виплата має щомісячний, а не одноразовий характер, оскільки підлягає виплаті щомісяця до наступного підвищення тарифних ставок (окладів).
При цьому суд ураховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07.05.2026 року у справі № 280/8933/24, щодо правової природи окремих додаткових грошових винагород та їх одноразового характеру.
Разом із тим наведений висновок не спростовує права позивача на компенсацію у цій справі, оскільки правова природа спірних виплат є іншою. На відміну від додаткової винагороди, яка була предметом розгляду у зазначеній справі, індексація-різниця відповідно до пункту 5 Порядку № 1078 є щомісячною виплатою, що має постійний характер та підлягає нарахуванню за кожний місяць відповідного періоду. Отже, підстави для поширення висновку Великої Палати Верховного Суду щодо одноразового характеру виплати на спірні правовідносини відсутні.
Оцінюючи доводи відповідача про те, що до 26.02.2021 року Закон № 2050-III не передбачав можливості компенсації втрати частини доходів у вигляді індексації, суд зазначає таке.
Законом України від 04.02.2021 року № 1214-IX було внесено зміни до статті 2 Закону № 2050-III, якими її доповнено прямою вказівкою на те, що до доходів, які підлягають компенсації, належить сума індексації грошових доходів громадян.
Однак зазначена обставина сама по собі не свідчить про те, що до набрання чинності цими змінами індексація грошового забезпечення взагалі не підлягала компенсації.
Так, у редакції Закону № 2050-III, яка діяла до внесення зазначених змін, до доходів, що підлягають компенсації, відносилася заробітна плата (грошове забезпечення). При цьому відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата включає основну заробітну плату, додаткову заробітну плату та інші заохочувальні й компенсаційні виплати.
Індексація заробітної плати та грошового забезпечення за своєю правовою природою є складовою відповідного грошового доходу, а не самостійною одноразовою виплатою, яка не пов`язана з оплатою праці.
Крім того, пунктом 4 Порядку № 1078 прямо передбачено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Отже, внесення Законом № 1214-IX відповідних змін до статті 2 Закону № 2050-III не може тлумачитися як встановлення заборони на компенсацію несвоєчасно виплаченої індексації за попередні періоди, оскільки така індексація вже охоплювалася поняттям заробітної плати (грошового забезпечення).
Таким чином, суд відхиляє відповідні заперечення відповідача.
Також суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на відсутність його вини у несвоєчасній виплаті індексації грошового забезпечення та на специфіку фінансування ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зі змісту статті 1 Закону № 2050-III вбачається, що обов`язок щодо компенсації втрати частини доходів виникає у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу.
При цьому законодавець не пов`язує виникнення права на таку компенсацію з наявністю вини роботодавця чи бюджетної установи, а визначає юридично значущою обставиною саме факт порушення строків виплати відповідного грошового доходу.
Відсутність бюджетних асигнувань або несвоєчасне надходження коштів не змінюють установлених законом строків виплати грошового забезпечення та не припиняють обов`язку суб`єкта владних повноважень забезпечити реалізацію гарантованого законом права особи.
Більше того, як убачається з матеріалів справи, право позивача на отримання індексації грошового забезпечення було підтверджене судовим рішенням, а фактична виплата відповідних сум відбулася лише 26.06.2026 року, тобто через тривалий час після закінчення періоду, за який така індексація належала позивачу.
Отже, посилання відповідача на порядок фінансування та відсутність його вини не спростовують факту несвоєчасної виплати належного позивачу грошового доходу.
Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що при звільненні позивача з військової служби з ним було проведено повний розрахунок, а тому підстав для компенсації немає.
Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу 13.02.2023 року, тоді як рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.07.2024 року встановлено його право на отримання щомісячної індексації-різниці за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року.
Таким чином, обставина проведення розрахунку з позивачем на дату звільнення не спростовує факту невиплати йому в установлені строки належних сум грошового забезпечення за попередній період проходження військової служби.
Водночас припинення військово-службових правовідносин не припиняє обов`язку відповідача здійснити належні позивачу виплати та передбачену законом компенсацію за порушення строків їх виплати.
Отже, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, яка була фактично виплачена йому 26.06.2026 року.
Разом із тим суд звертає увагу, що відповідно до статті 2 Закону № 2050-III необхідною умовою для проведення компенсації є затримка виплати доходу на один і більше календарних місяців.
Тому компенсація має обчислюватися окремо щодо кожної щомісячної суми індексації, починаючи з моменту виникнення передбаченої законом затримки її виплати, а не автоматично з першого дня періоду, за який така індексація нарахована.
Оскільки індексація за березень 2018 року підлягала виплаті у відповідному місяці, право на компенсацію за її несвоєчасну виплату виникло після спливу одного календарного місяця затримки, тобто з 01.05.2018 року.
Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III розмір компенсації має визначатися виходячи із суми індексації, яка підлягала виплаті за кожний відповідний місяць, після утримання податків та обов`язкових платежів, із застосуванням відповідних індексів інфляції за період затримки її виплати.
При цьому кінцевою датою такого періоду є 26.06.2026 року — дата фактичного перерахування позивачу заборгованості з індексації грошового забезпечення.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покладається на відповідача.
Однак відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів нарахування і виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу передбаченої законодавством компенсації.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне задовольнити позов частково, визнавши протиправною бездіяльність відповідача та зобов`язавши його нарахувати і виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за період з 01.05.2018 року по 26.06.2026 року відповідно до Закону № 2050-III та Порядку № 159.
При цьому суд не визначає конкретного розміру компенсації, оскільки її обчислення належить до повноважень відповідача та має здійснюватися відповідно до встановленого законодавством механізму з урахуванням сум індексації за кожний місяць, відповідних індексів інфляції та фактичної дати виплати заборгованості.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Приймаючи до уваги те, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», а відповідачем судові витрати не понесені, суд вирішує розподіл судових витрат у справі № 520/22400/26 не здійснювати.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 травня 2018 року по 26 червня 2026 року відповідно до Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159.
В іншій частині позовних вимог – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Тарасенко І.М.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua