Суд: Коростенський міськрайонний суд Житомирської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Самовільне залишення військової частини або місця служби
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №279/6558/26
Суддя: Невмержицька О. А.
Справа № 279/6558/26
1-кп/279/781/26
У Х В А Л А
іменем України
11 листопада 2026 року
Коростенський міськрайонний суд Житомирської області в складі: головуючого-судді ОСОБА_1 , з секретарем ОСОБА_2 , за участю дистанційно прокурора ОСОБА_3 , дистанційно обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши в м.Коростені у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 62025240020001540 від 01.03.2025 по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України,
В С Т А Н О В И В :
В провадженні Коростенського міськрайонного суду Житомирської області перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 за ч. 5 ст. 407 КК України.
Обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою закінчує свою дію 22.11.2026 року. Завершення судового розгляду до спливу вказаного строку не можливо.
Прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки процесуальні ризики, які стали підставою для обрання йому такого запобіжного заходу не зменшились. Дане клопотання мотивовано необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст.177 ч.1 п.1,5 КПК України.
У судовому засіданні прокурор клопотання підтримав, сторона захисту заперечила проти його задоволення, посилаючись на те, що може бути обрано менш суворий запобіжний захід, ризики відсутні.
Заслухавши позиції сторін, оцінивши їх доводи, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог ст.331 ч.3 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
При розгляді питання щодо обрання чи продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слід враховувати і серйозність звинувачення та ризик втечі обвинуваченого. Водночас «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення кримінальних правопорушень.
ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п`ять років (ст.407 ч.5 КК України), що відповідно до п.4 ч.2 ст.183 КПК України дає можливість застосувати до нього запобіжний захід у виді тримання під вартою, не припинили існувати та не зменшилися ризики того, що він може переховуватись від суду та змінювати місце проживання; вчинити інше кримінальне правопорушення, а жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може бути застосований з метою запобігти вказаним ризикам, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_4 доцільним є на час судового провадження продовження йому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таку позицію щодо обвинуваченого суд грунтує на позиції Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», згідно якої тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду, тому суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків для застосування обвинуваченим більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, в судовому засіданні не встановлено.
Даних, які б вказували на неможливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою не встановлено.
Враховуючи вище зазначене, суд дійшов висновку про те, що клопотання підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.177,178,183,194,331,371,372 КПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Клопотання прокурора задовольнити.
Застосований до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням застави в розмірі тридцяти прожиткових мінімумів для працездатний осіб, що становить 99840 (дев`яносно дев`ять тисяч вісімсот сорок) гривень, продовжити до 09 січня 2027 року включно.
Ухвала в частині запобіжного заходу діє до 09 січня 2027 року.
Копію ухвали вручити прокурору, направити обвинуваченому, уповноваженій особі місця ув`язнення.
Ухвала підлягає негайному виконанню та може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а обвинуваченим в той же строк з дня отримання копії ухвали, що не зупиняє її виконання.
Суддя: ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua