Суд: Харківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №520/31140/26
Суддя: Смагар С.В.
Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Харків
12 листопада 2026 року № 520/31140/26
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу № 520/31140/26 за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.03.2023 року по 27.08.2026 року включно;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23.03.2023 року по 27.08.2026 року у сумі 281 604 гривні 64 копійки.
Аргументуючи ці вимоги, позивач зазначив, що проходив військову службу з 10 серпня 2015 року по 22 березня 2023 року і весь час був зарахований на грошове забезпечення до відповідача, а 22 березня 2023 року звільнений з військової служби за станом здоров`я. Вказав, що у день звільнення всі належні йому суми виплачені не були: перерахунок грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 200/350/24 у сумі 115 311,81 грн, а також індексація грошового забезпечення у сумі 84 638,92 грн та індексація-різниця у сумі 239 871,81 грн на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року у справі № 200/351/24 перераховані йому лише 28 серпня 2026 року, а тому за статтями 116 і 117 Кодексу законів про працю України він має право на середній заробіток за час затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців. Навів розрахунок, за яким середньоденне грошове забезпечення становить 1 530,46 грн, а середній заробіток за 184 дні - 281 604,64 грн, і послався на Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, та на практику Верховного Суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2026 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку з несплатою судового збору. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2026 року, у зв`язку з усуненням недоліків у встановлений строк, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), витребувано у відповідача належно засвідчену копію наказу від 22.03.2023 № 88, довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні календарні місяці служби, що передували місяцю звільнення, із зазначенням середньоденного (одноденного) розміру грошового забезпечення, а також довідку про дати та суми всіх виплат, здійснених у зв`язку зі звільненням, у тому числі на виконання рішень у справах № 200/350/24 та № 200/351/24, та установлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач 20 жовтня 2026 року подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що норми статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України та Порядку обчислення середньої заробітної плати на військовослужбовців не поширюються, оскільки виплата грошового забезпечення регулюється спеціальним законодавством, яке не передбачає виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Послався на абзац третій пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, за яким військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу, і вказав, що позивач цим правом не скористався. Стверджував, що право на перерахунок та індексацію грошового забезпечення виникло у позивача на підставі судових рішень, ухвалених після звільнення, ці рішення виконано в добровільному порядку з надходженням цільових коштів 28 серпня 2026 року, а тому на день звільнення спірні суми позивачу не належали і вина відповідача відсутня. Послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» та постанови Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 810/1543/17 і від 10 квітня 2019 року у справі № 823/1919/16, не погодився з розрахунком позивача і зазначив, що при звільненні з позивачем проведено повний розрахунок. До відзиву додав витребувані судом документи.
Відповіді на відзив позивач не подавав.
Розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.
ОСОБА_1 проходив військову службу з 10 серпня 2015 року і був зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Витягом із наказу начальника територіального центру комплектування та соціальної підтримки ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 22 березня 2023 року № 88 старшого солдата ОСОБА_1 , звільненого наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 21 березня 2023 року № 18-РС у відставку за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я, з 22 березня 2023 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Цим самим наказом визначено до виплати, зокрема, грошові компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 і 2023 роки та додаткової відпустки учасника бойових дій за 2016-2023 роки, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 7 повних календарних років служби та грошову компенсацію вартості за недоотримане речове майно у сумі 24 252,30 грн.
Згідно з довідкою відповідача про нарахування та утримання грошового забезпечення позивача за період 01/2023-12/2023 позивачу нараховано: за січень 2023 року - 45 744,38 грн, за лютий 2023 року - 44 552,73 грн, за березень 2023 року - 22 930,95 грн, у квітні 2023 року - 232 588,10 грн, з яких грошова допомога на оздоровлення - 22 930,95 грн, компенсація за невикористані відпустки після звільнення - 113 125,28 грн, одноразова грошова допомога - 80 258,29 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 березня 2024 року у справі № 200/350/24 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 30 січня 2020 року по 22 березня 2023 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки, грошових компенсацій за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2023 роки і додаткової відпустки учасника бойових дій за 2016-2023 роки та одноразової допомоги при звільненні з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, і провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 22 березня 2024 року у справі № 200/351/24 відповідача зобов`язано нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року та індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 лютого 2023 року.
Згідно з довідками-розрахунками відповідача від 26 червня 2026 року на виконання зазначених судових рішень позивачу нараховано: перерахунок грошового забезпечення за рішенням у справі № 200/350/24 - 117 067,83 грн, індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року - 85 927,84 грн, індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 13 лютого 2023 року - 243 524,68 грн, а всього 446 520,35 грн.
Ці суми перераховано позивачу 28 серпня 2026 року в розмірі 115 311,81 грн, 84 638,92 грн і 239 871,81 грн, що підтверджується банківською випискою, доданою до позовної заяви, і платіжними інструкціями від 28 серпня 2026 року № 71, № 72 і № 73 з відмітками органу Державної казначейської служби України про оплату 28 серпня 2026 року. Та обставина, що виплату здійснено 28 серпня 2026 року, відповідач підтвердив у відзиві.
Отже, у день звільнення - 22 березня 2023 року - відповідач виплатив позивачу не всі належні йому суми: 446 520,35 грн залишалися невиплаченими і були перераховані позивачу лише 28 серпня 2026 року.
Не погоджуючись із ненарахуванням та невиплатою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Щодо строку звернення до суду суд зазначає таке. Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Висновок щодо норми права, яка підлягає застосуванню до випадків обчислення строків звернення до суду з вимогами про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні викладено в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20.
Щодо моменту, коли позивач мав дізнатися про порушення своїх прав, то Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 сформувала висновки, де зазначила, що за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
З урахуванням викладеного, з позовом про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні особа може звернутися в місячний строк з моменту фактичного розрахунку у повному обсязі. Суми, з невиплатою яких позивач пов`язує свої вимоги, перераховано йому 28 серпня 2026 року, а позовну заяву подано через підсистему «Електронний суд» 27 вересня 2026 року, тобто в межах місячного строку. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено, і спір підлягає вирішенню по суті.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно із частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX, чинній з 19 липня 2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Оскільки позивача звільнено з військової служби з 22 березня 2023 року, тобто після набрання чинності зазначеною редакцією, до спірних правовідносин застосовується саме вона, а отже середній заробіток за час затримки розрахунку стягується не більш як за шість місяців.
Наведені норми Кодексу законів про працю України застосовуються і до військовослужбовців - як загальні норми, оскільки питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні спеціальним законодавством не врегульовані. Такий висновок викладено, зокрема, у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19. З огляду на це доводи відповідача про непоширення на позивача статей 116 і 117 Кодексу законів про працю України суд відхиляє.
У цій самій постанові Верховний Суд сформулював висновок про те, що розмір відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум: якщо всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить і розмір середнього заробітку, а відтак середній заробіток за час затримки стягується залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 підтвердила, що й після 19 липня 2022 року суд враховує співмірність відшкодування, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Доводи позивача про те, що після 19 липня 2022 року середній заробіток за час затримки розрахунку стягується за весь шестимісячний період без урахування співмірності, з посиланням на постанови Верховного Суду від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 22 лютого 2024 року у справі № 560/831/23 та у справі № 380/19103/22, суд відхиляє. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 відступила від висновку, викладеного Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності. Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що виплата середнього заробітку за статтею 117 Кодексу законів про працю України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, і законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а останній за часом висновок Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні підлягає застосуванню і у цій справі.
Суд також ураховує висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 13 січня 2025 року у справі № 380/864/24, за яким підстави для застосування відповідальності за статтею 117 Кодексу законів про працю України наявні і в тому разі, коли остаточний розрахунок зі звільненим працівником проведено на виконання рішення суду. Відтак та обставина, що суми перерахунку та індексації грошового забезпечення відповідач виплатив на виконання рішень у справах № 200/350/24 і № 200/351/24, від відповідальності його не звільняє.
Доводи відповідача про те, що право на перерахунок та індексацію грошового забезпечення виникло у позивача лише на підставі судових рішень, ухвалених після звільнення, суд відхиляє. Рішеннями у справах № 200/350/24 і № 200/351/24 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування позивачу грошового забезпечення та індексації в належному розмірі за періоди служби, що передували звільненню. Отже, ці суми належали позивачу за час проходження служби, мали бути виплачені йому не пізніше дня звільнення, а судові рішення лише підтвердили порушення відповідачем обов`язку з їх нарахування. Наведені відповідачем рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» та постанови Верховного Суду у справах № 810/1543/17 і № 823/1919/16 стосуються відповідальності за затримку виконання судового рішення про стягнення вже присудженої заборгованості, тоді як предметом цього спору є затримка розрахунку при звільненні.
Умова частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України про відсутність спору про розмір належних звільненому працівникові сум у цій справі додержана. Розмір сум, які підлягали виплаті позивачу при звільненні і не були виплачені, визначений рішеннями суду у справах № 200/350/24 і № 200/351/24, які відповідач виконав; спору щодо розміру саме цих сум між сторонами немає.
Посилання відповідача на абзац третій пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, суд також відхиляє. Ця норма встановлює гарантію для військовослужбовця, а не покладає на нього обов`язку відмовлятися від виключення зі списків особового складу; обов`язок провести всі розрахунки при звільненні покладено на відповідача, і невикористання позивачем зазначеної гарантії від цього обов`язку відповідача не звільняє.
Вина відповідача полягає в тому, що він не нарахував і не виплатив позивачу належні суми у строк, визначений статтею 116 Кодексу законів про працю України, а необхідність звернення позивача до суду у справах № 200/350/24 і № 200/351/24 сама по собі свідчить про те, що затримка розрахунку сталася з вини відповідача.
Відтак бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є протиправною, а належним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити цей середній заробіток.
Перевіряючи розрахунок позивача, суд виходить із такого. Позивач обчислив середньоденне грошове забезпечення як частку від ділення грошового забезпечення за два останні календарні місяці служби - січень 2023 року (45 744,38 грн) і лютий 2023 року (44 552,73 грн) - на 59 календарних днів цих місяців, що становить 1 530,46 грн. Однак до цих сум позивач включив додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», яка згідно з довідкою відповідача про нарахування та утримання грошового забезпечення позивача за 2023 рік нарахована йому в січні та лютому 2023 року у розмірі по 30 000,00 грн («премія захисникам»).
Абзацом першим пункту 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. За змістом пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати, грошова винагорода за сумлінну працю та зразкове виконання службових обов`язків.
Верховний Суд у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, а тому за змістом Порядку № 100 не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України.
З огляду на це грошове забезпечення позивача, що враховується при обчисленні середнього заробітку, становить за січень 2023 року 15 744,38 грн (45 744,38 - 30 000,00), за лютий 2023 року - 14 552,73 грн (44 552,73 - 30 000,00), а середньоденне грошове забезпечення - 513,51 грн ((15 744,38 + 14 552,73) / 59). Наведені суми грошового забезпечення взято з довідки відповідача про нарахування та утримання грошового забезпечення позивача за 2023 рік. Шість місяців з дня, наступного за днем звільнення, становлять період з 23 березня 2023 року по 22 вересня 2023 року, тобто 184 дні; середній заробіток за 184 дні становить 94 485,84 грн (513,51 х 184).
Довідку-розрахунок відповідача від 20 жовтня 2026 року № 09/02/2308, за якою середньоденне грошове забезпечення позивача становить 635,32 грн, суд не бере до уваги. Суми грошового забезпечення за січень 2023 року (14 552,72 грн) і лютий 2023 року (22 930,95 грн), наведені у цій довідці, не відповідають сумам, нарахованим позивачу за ці місяці згідно з довідкою самого відповідача про нарахування та утримання грошового забезпечення: сума 22 930,95 грн нарахована позивачу за березень, а не за лютий 2023 року, а сума за січень 2023 року навіть без урахування додаткової винагороди становить 15 744,38 грн.
Водночас позивач не застосував до обчисленої суми частку несвоєчасно виплачених йому при звільненні сум. Оскільки за висновками, викладеними у постанові судової палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку визначається прямо пропорційно частці невиплачених сум, суд обчислює цю частку самостійно.
За наявними у справі доказами загальний розмір сум, які належали позивачу у зв`язку зі звільненням, становить 726 291,70 грн, з яких 279 771,35 грн нараховано при звільненні (грошове забезпечення, нараховане у березні 2023 року, - 22 930,95 грн, у квітні 2023 року - 232 588,10 грн, і грошова компенсація вартості за недоотримане речове майно - 24 252,30 грн), а 446 520,35 грн - виплачено лише 28 серпня 2026 року. Отже, частка несвоєчасно виплаченої суми становить 446 520,35 / 726 291,70 (61,48 відсотка), а середній заробіток за час затримки розрахунку - 58 089,40 грн (94 485,84 х 446 520,35 / 726 291,70). У цій сумі позовна вимога підлягає задоволенню, а в частині різниці між заявленою сумою 281 604,64 грн і сумою 58 089,40 грн - задоволенню не підлягає.
Частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Правомірності ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідач не довів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (параграф 58 рішення у справі Серявін та інші проти України). Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Відтак решта доводів та аргументів сторін, наведених у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовує.
Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139-143 КАС України.
Керуючись статтями 9, 77, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; поштова адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 березня 2023 року по 22 вересня 2023 року.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 березня 2023 року по 22 вересня 2023 року у сумі 58 089 (п`ятдесят вісім тисяч вісімдесят дев`ять) грн 40 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 464 (чотириста шістдесят чотири) грн 72 коп.
В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.
Рішення ухвалене та повне судове рішення складено 12 листопада 2026 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Другого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Смагар С.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua