Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №460/15412/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

Суд: Рівненський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №460/15412/26

Суддя: О.Р. Гресько

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

11 листопада 2026 рокум. Рівне№460/15412/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – відповідач), в якому просила суд:

-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.02.2026 №172350007483 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 28.01.2026, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 23.10.2001 та періоди виплати допомоги по безробіттю з 16.12.2005 по 19.03.2006.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що вона звернулася до пенсійного органу із заявою та відповідними документами на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Однак їй було відмовлено у такому призначенні, оскільки не підтверджено факт постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.

Ухвалою суду від 17.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачем, у встановлений судом строк, відзив на позовну заяву подано не було.

Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає в селі Ясинець Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області з 22.11.1971 по 25.08.1988, з 06.07.1992 по 15.05.2025 (дата видачі довідки Виконавчого комітету Дубровицької міської ради №384; а.с.10).

Позивач має статус громадянина (громадянки), яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 3 серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською облдержадміністрацією 18.10.1993 (а.с.9).

28.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

05.02.2026 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийнято рішення №172350007483 про відмову у призначенні пенсії, у зв`язку з не підтвердженням факту постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення (а.с.15).

У даному рішенні зазначено, що вік позивача становить 54 роки 2 місяці 6 днів, страховий стаж 30 років 7 місяці 17 днів.

Крім того, у оскаржуваному рішенні вказано: «Результати розгляду документів додатних до заяви:

-за доданими документами до страхового стажу не зараховано періоди навчання згідно документа про освіту диплом серія НОМЕР_2 з 01.09.1988 по 26.07.1992, оскільки ім?я заявниці у дипломі не відповідає даним паспорта сторінки №2;

- період з 17.08.1992 по 23.10.2001 запис №2-4 трудової книжки серія НОМЕР_3 враховано частково з урахуванням відомостей державного реєстру застрахованої особи (довідки форма Ок-5) про нараховані та сплачені суми внесків.

Період постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 25 днів, що є недостатнім для визначення права на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років.

Період постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 15.05.2025 становить 35 років 3 місяці 10 днів.

Не враховано період проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період навчання з 01.09.1988 по 26.07.1992 згідно диплому серія НОМЕР_2 , оскільки періоди навчання на території російської федерації.

Вказані обставини не дають можливості визначити право на зниження пенсійного віку.

Додатковий коментар: відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» зі зниженням пенсійного віку на 6 років, оскільки не підтверджено факт постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення».

Вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, позивач звернулася до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Законом України, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника (ч.1 ст.9 Закону №1058-IV).

Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV. Так, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

Водночас, основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).

Статтею 49 Закону №796-ХІІ визначено, що пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді: а) державні пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в ст.55 Закону № 796-XII.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років, але не менше 15 років страхового стажу.

Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).

При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

Системний аналіз зазначених правових норм вказує на те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-IV і з урахуванням додаткових пільг встановлених Законом № 796-XII.

У спірних правовідносинах право позивача на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 6 років, тобто після досягнення 54 річного віку, не є спірним у даній справі та за змістом спірного рішення не був підставою для відмови у призначенні пенсії.

У рішенні про відмову у призначенні пенсії від 05.02.2026 №172350007483 відповідач вказав, що страховий стаж позивача становить 30 років 7 місяців 17 днів. Проте, період постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 10 місяців 25 днів, що є недостатнім для визначення права на пенсію зі зниженням пенсійного віку на 6 років

Отже, суть спору між сторонами у даній справі зведена виключно до наявності чи відсутності у позивача необхідного періоду постійного проживання (постійної роботи) у зоні гарантованого добровільного відселення.

Відповідно до пп.7 п.2.1 розділу 2 «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), документами, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи є:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування;

посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із застосуванням ст.55 Закону №796-XII для підтвердження права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку заявником надається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).

У постановах від 19.09.2019 у справі № 556/1172/17, від 11.03.2024 у справі №500/2422/23, від 19.09.2024 у справі № 460/23707/22, від 02.10.2024 у справі №500/551/23 Верховний Суд зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням, або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

У постанові від 11.11.2024 у справі № 460/19947/23 Верховний Суд зауважив на тому, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII. Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або роботою на цій території.

Висновки аналогічного характеру викладено і у постанові Верховного Суду від 16.12.2025 у справі №460/6098/24.

У ході розгляду справи судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в селі Ясинець Сарненського (Дубровицького) району Рівненської області з 22.11.1971 по 25.08.1988, з 06.07.1992 по 15.05.2025 (дата видачі довідки Виконавчого комітету Дубровицької міської ради №384). Село Ясинець відноситься до третьої категорії добровільного гарантованого відселення від наслідків аварії на ЧАЕС (а.с.10).

При цьому, судом враховано, що відповідно до диплому серія НОМЕР_2 позивач у період з 01.09.1988 по 26.07.1992 навчалася на території російської федерації.

Суд зауважує, що територія російської федерації є чистою зоною, а тому період навчання правомірно не враховано пенсійним органом до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення.

Відтак, позивач проживала на території гарантованого добровільного відселення 2 роки 10 місяців 6 днів, а саме: у період з 26.04.1986 (дата аварії на ЧАЕС) по 25.08.1988, з 27.07.1992 по 01.01.1993 (кінцева дата, яка враховується під час призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку). Таким чином, позивач проживала у цій зоні менше 3-х років.

Водночас, покликання позивача на акт про встановлення факту проживання від 12.02.2026 суд вважає безпідставним та необґрунтованим, оскільки з заявою про призначення пенсії позивач звернулася 28.01.2026, оскаржуване рішення прийнято 05.02.2026. Тобто, акт про встановлення факту проживання від 12.02.2026 до пенсійного органу не подавався та не досліджувався під час прийняття рішення щодо призначення пенсії.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.07.2000 по 23.10.2001 та періоди виплати допомоги по безробіттю з 16.12.2005 по 19.03.2006, суд зазначає наступне.

У оскаржуваному рішенні серед іншого вказано, що період з 17.08.1992 по 23.10.2001 запис №2-4 трудової книжки серія НОМЕР_3 враховано частково з урахуванням відомостей державного реєстру застрахованої особи (довідки форма Ок-5) про нараховані та сплачені суми внесків.

Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг, яке, в силу положень ст.2 Закону №1058-ІV гарантується, зокрема, солідарною системою загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Відповідно до ст.1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з ч.3 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У силу приписів ч.1 ст.15 Закону №1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є, зокрема, страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є, зокрема, роботодавці.

Згідно з ч.2 ст.20 Закону №1058-IV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

За приписами ч. 6 ст. 20 Закону №1058-IV страхувальники зобов`язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (ч.12 ст.20 Закону №1058-IV).

Відповідно до положень ст.106 Закону №1058-IV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Згідно з п.10 ч.1 ст.1 Закону №2464-VI страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Зокрема, ч.1 ст.4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Отже, обов`язок щодо сплати страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника - роботодавця, оскільки він здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи - працівника.

Застрахована особа не повинна відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства за страховими внесками не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу такої особи періодів її роботи.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 20.03.2019 у справі №688/947/17, від 30.09.2019 у справі №414/736/17, від 23.07.2019 у справі №617/927/17.

Таким чином, усі місяці роботи, в тому числі ті, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі-працівнику заробітну плату та утримало відповідні страхові внески з неї, повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески чи ні або незалежно від того, чи обліковуються вказані страхові внески відповідачем у реєстрі застрахованих осіб.

Отже, записами в трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_3 , а саме (за спірний період): №2 - 17.08.1992 прийнята тимчасово в дитячий садок на посаду вихователя; №3 – 18.12.1999 НСП «Горинь» реформовано в СВН «Горинь»; №4 - 23.10.2001 звільнена з роботи по ст.39 КЗпП України (за власним бажанням) підтверджено спірний період роботи позивача.

Відповідні записи вчинені без перекреслень, містять посилання на документи на підставі яких вони вчинені, а також печатки та підписи відповідальних осіб.

Доказів того, що трудова книжка містить недостовірні чи підробні відомості відповідачем не наведено та судом не встановлено.

При цьому, з розрахунку страхового стажу позивача вбачається, що період роботи з 01.07.2000 по 23.10.2001 не зараховано відповідачем до її страхового стажу (а.с.27).

Тому, неврахування відповідачем періоду роботи позивача починаючи з 01.07.2000 по 23.10.2001 з такої підстави як відсутність інформації про нараховані та сплачені суми страхових внесків є протиправним, оскільки покладає на позивача надмірний індивідуальний тягар за ймовірні порушення роботодавцем вимог законодавства.

Будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про несплату роботодавцем страхових внесків з вини позивачки, суду не надано.

Відтак, спірний період роботи позивача з 01.07.2000 по 23.10.2001 підлягає зарахуванню до її страхового стажу.

Крім того, у трудовій книжці колгоспника серії НОМЕР_3 зазначено, що з 16.12.2005 розпочато виплату допомоги по безробіттю, згідно ст.23 п.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис №19). 19.03.2006 припинено виплату допомоги по безробіттю згідно ст.31 п.1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (запис №20).

Відповідні записи вчинені без перекреслень, містять посилання на документи на підставі яких вони вчинені, а також печатки та підписи відповідальних осіб.

Поряд з цим, суд зазначає, що в оскаржуваному рішенні відсутні підстави щодо не врахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду виплати допомоги по безробіттю з 16.12.2005 по 19.03.2006.

Проте, відповідно до розрахунку страхового стажу позивача період виплати допомоги по безробіттю з 16.12.2005 по 19.03.2006 не зараховано відповідачем до її страхового ОСОБА_1 (а.с.27).

Таким чином, період виплати допомоги по безробіттю з 16.12.2005 по 19.03.2006 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Водночас, суд зазначає, що зі змісту позовних вимог не вбачається, що позивач просить суд зарахувати до її страхового стажу період навчання з 01.09.1988 по 26.07.1992.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відтак, судом не досліджується питання щодо наявності або відсутності у позивача права на зарахування до її страхового стажу періоду навчання з 01.09.1988 по 26.07.1992.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що у адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені обставини у справі, суд вважає, що відповідачем спірне рішення прийнято без урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому суд дійшов висновку щодо його протиправності, та, як наслідок, про скасування рішення.

Разом з цим, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 14 цієї частини, та стягнення з відповідача суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до ст.58 Закону №1058-IV органом, який призначає пенсії є Пенсійний фонд.

Як встановлено, саме до повноважень Пенсійного органу віднесено вирішення питання щодо зарахування стажу для призначення пенсії.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону, слід зазначити, що суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії та самостійно зарахувати стаж для призначення пенсії, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

Відтак, такі повноваження є дискреційними, тобто такими, які дають можливість на власний розсуд суб`єкту владних повноважень визначити повністю або частково зміст рішення або вибрати один з кількох варіантів прийняття рішень, передбачених нормативно-правовим актом.

З огляду на наведене, у даному випадку належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2026 про призначення пенсії за віком згідно з п.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов задоволено частково, суд стягує на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 665,60 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 05.02.2026 №172350007483 про відмову у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 28.01.2026 про призначення пенсії за віком згідно з п.2 ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти відповідне рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області судовий збір у сумі 665,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7,м. Рівне,Рівненський р-н, Рівненська обл.,33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076)

Повний текст рішення складений 11.11.2026.

Суддя Олег ГРЕСЬКО

Оригінал: reyestr.court.gov.ua