Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №420/6955/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Суд: Одеський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: забезпечення права особи на звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №420/6955/26

Суддя: Юхтенко Л.Р.

Справа № 420/6955/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді: Юхтенко Л.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення колі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання (місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення колі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання (місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81), в якій просив:

Визнати протиправною та скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про переведення до іншого виправного закладу, оформлене протоколом засідання комісії від 27 лютого 2026 року (витяг з протоколу № №1.1/17-2026 ).

Зобов`язати Центральну комісію Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення засудженого до іншої виправної колонії з урахуванням висновків, висловлених у рішенні суду по цій справі.

Ухвалою суду від 17 березня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі відповідно до вироку Апеляційного суду Херсонської області від 22.12.2006 по справі №1-4 2006 р.

До засудження місце проживання Позивача було зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 .

Представник позивача зазначає, що із близьких родичів Позивача, місце проживання у м. Херсон зареєстровано також за його сестрою, ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_3 .

Зі слів Позивача, на час судового розгляду кримінальної справи його утримували у слідчому ізоляторі на території м. Херсон, а після набрання вироком законної сили – перевели відбувати покарання до Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)», де він відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі по цей день та ніколи не переводився до будь-яких інших виправних установ.

Таким чином, представник позивача звертає увагу, що з самого початку засуджений ОСОБА_1 був направлений відбувати покарання до виправного закладу, який знаходиться на значній віддаленості від місця проживання його сестри та від місця проживання, де Позивач був зареєстрований до засудження.

Наведене позбавило Позивача на реалізацію права на побачення із сестрою, оскільки виправна колонія у Сумській області знаходиться на значній відстані від Херсонської області, а усі посилки необхідно направляти поштою, що збільшує час на їх доставку.

З метою реалізації свого права відбувати покарання ближче до місця зареєстрованого проживання, Позивач подав через адміністрацію ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» заяву про переведення, до якої додано відповідні документи.

Окрім того, аналогічну заяву від імені ОСОБА_1 подана також її представником, адвокатом Бєрьозкою Ю. В.

Листом від 10.02.2026 №1-3/31 ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» повідомила, що матеріали стосовно засудженого ОСОБА_1 направлені до Центральної комісії Департаменту з питань виконання покарань.

04.03.2026 Позивача ознайомлено із витягом №1.1/17-2026 з протоколом засідання Центральної комісії від 27.02.2026 (далі – Протокол), відповідно до якого засудженому ОСОБА_1 відмовлено «у переведенні до секторів максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу у зв`язку з відсутністю місць у державних установах «Петрівська виправна колонія (№49)», «Кропивницький слідчий ізолятор» та відсутністю виправних установ із секторами максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу в Миколаївській області». Інших підстав для відмови Позивачу у переведенні у Протоколі не зазначено.

Позивач вважає Протокол Центральної комісії необґрунтованим та таким, що порушує вимоги Кримінально-виконавчого кодексу України та інших підзаконних актів.

Так, представник позивача зазначає, що відповідачем не була розглянута можливість переведення ОСОБА_1 до звичайних жилих приміщень у інших виправних колоніях максимального рівня безпеки або секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня.

Представник позивача звертає увагу, що згідно із абз. 1 ч. 1 ст. 140 КВК України у виправних колоніях максимального рівня безпеки засуджені тримаються в умовах суворої ізоляції у звичайних жилих приміщеннях та приміщеннях камерного типу.

Абзацами 7-8 ч. 1 цієї ж статті визначено, що у приміщеннях камерного типу тримаються чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КВК України засуджені до довічного позбавлення волі відбувають покарання: чоловіки - у секторах максимального рівня безпеки виправних колоній середнього рівня безпеки та виправних колоніях максимального рівня безпеки. У період дії воєнного стану в Україні та протягом двох років після його припинення чи скасування чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі, можуть відбувати покарання у секторах максимального рівня безпеки слідчих ізоляторів з дотриманням вимог суворої ізоляції від інших категорій осіб, які тримаються у цих установах. Згідно із ч. 1 ст. 151 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, розміщуються в приміщеннях камерного типу, як правило, по дві особи і носять одяг спеціального зразка.

Тим не менше, представник позивача зазначає, що законодавство дозволяє змінювати умови тримання засуджених до позбавлення волі.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 151-1 КВК України цього Кодексу зміна умов тримання засуджених до довічного позбавлення волі здійснюється в порядку, визначеному статтею 100 цього Кодексу.

Згідно із ч. 2 цієї ж статті засуджені до довічного позбавлення волі чоловіки можуть бути переведені: з приміщень камерного типу, в яких тримаються дві особи, до багатомісних приміщень камерного типу виправної колонії максимального рівня безпеки з наданням дозволу на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру в порядку, встановленому законодавством, після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п`яти років строку покарання; з багатомісних приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки - після фактичного відбуття у таких приміщеннях не менш як п`яти років строку покарання.

Відповідно до ч. 1 ст. 100 КВК України залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі залучення до неї, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до виправної колонії (сектору) іншого рівня безпеки.

Представник позивача, проаналізувавши наведені норми законодавства, підсумовує, що:- чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі можуть утримуватись не лише у приміщеннях камерного типу, але і у звичайних жилих приміщеннях;- зміна умов тримання чоловіків засуджених до позбавлення волі, можлива не лише в межах однієї виправної колонії, але і шляхом переведення до іншого виправного закладу;- на час воєнного стану та протягом двох років після його припинення чи скасування чоловіки, засуджені до довічного позбавлення волі, можуть утримуватись у секторах максимального рівня безпеки слідчих ізоляторів.

У контексті обставин цієї справи представник позивача звертає увагу, що: ОСОБА_1 відбуває покарання вже майже 25 років, а відтак – є можливим розглядати зміну умов його тримання шляхом переведення до звичайних жилих приміщень у інших виправних закладах; ОСОБА_1 став на шлях виправлення, відбуває покарання дисципліновано, за останні 5 років не вчиняв істотних дисциплінарних правопорушень, з 2018 року почав відвідувати християнську церкву у ДУ «Роменська виправна колонія (№56)», до праці не залучається через обмеженість робочих місць у виправній колонії, хоча раніше у певні періоди працював на швейному виробництві.

Окрім того, представник позивача звертає увагу, що у результаті пошуку та аналізу інформації з доступних джерел є підстави вважати, що є недостовірною наведена у Протоколі інформація щодо відсутності вільних місць у виправних закладах Кропивницької та Миколаївської областей, що підтверджено звітами ХГП.

До канцелярії суду 02 квітня 2026 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що Комісією розглянуто клопотання ОСОБА_1 про переведення засудженого до довічного позбавлення волі із державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» (далі – Установа) до секторів максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу державних установ «Петрівська виправна колонія (№ 49)», «Кропивницький слідчий ізолятор» та виправних установ Миколаївської області та прийнято рішення від 27.02.2026 про відмову в переведенні, враховуючи відсутність вільних місць для тримання такої категорії осіб, як засуджені до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу як на момент розгляду клопотання так і на сьогоднішній день.

У виправних колоніях та слідчих ізоляторах, розташованих на території Миколаївської області, відсутні сектори максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу.

Представник відповідача зазначає, що відповідно до статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії . Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Таким чином, представник відповідача звертає увагу, що, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що існують виняткові обставини, які перешкоджають подальшому перебуванню позивача у Установі.

На думку представника відповідача, сам по собі факт віддаленості місця проживання сестри позивача, від місця його перебування не є винятковою обставиною, що перешкоджає подальшому перебуванню ОСОБА_1 в Установі.

Щодо зміни умов тримання, представник відповідача зазначає, що зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії (сектору) іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з керівником територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до виправної колонії (сектору) з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією.

Разом з тим, позивачем не надано жодного доказу того, що ОСОБА_1 звертався до адміністрації державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» із заявою про зміну умов тримання, ініціював відповідну процедуру або що адміністрацією установи розглядалось таке питання та приймалось будь-яке рішення з цього приводу та відсутні відомості про винесення начальником установи відповідної постанови щодо зміни умов тримання засудженого або про направлення у встановленому порядку подання до уповноваженого органу для вирішення питання про переведення до іншої установи (сектору) іншого рівня безпеки.

Таким чином, на думку представника відповідача, позивач фактично не реалізував передбачений законом механізм зміни умов тримання, не ініціював відповідну процедуру та не отримав жодного рішення, яке могло б бути предметом оскарження.

Також, на думку представника відповідача, посилання позивача на звіти ХГП є безпідставними, оскільки вказані відомості не містять достовірної інформації щодо фактичної наявності вільних місць саме у секторах максимального рівня безпеки для осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

До суду 08 квітня 2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої представник наполягав на задоволенні позовних вимог, посилаючись на безпідставність доводів відповідача.

Своєю чергою до суду 20 квітня 2026 року від відповідача надійшли заперечення, відповідно до яких представник просить відмовити у задоволенні позову.

Вивчивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджено копією паспорта громадянина України.

Сторони не заперечують, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі відповідно до вироку Апеляційного суду Херсонської області від 22.12.2006 по справі №1-4 2006 р. у Державній установі «Роменська виправна колонія (№56)».

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджено копією паспорта громадянина України.

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 НОМЕР_3 та свідоцтва про народження НОМЕР_4 ОСОБА_1 мають тих самих батьків, а отже є рідні брат і сестра.

ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 14.09.2002 року, що підтверджено витягом з реєстру територіальної громади.

Відповідно до листа від 15.01.2026 року № 245/14-04-10 відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради повідомив, що відповідно до відомостей реєстру територіальної громади, станом на 15.01.2026 місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 .

Суд встановив, що позивач подав через адміністрацію ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» заяву про переведення до іншої виправної колонії, в якій просив перевести його з ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» до іншої виправної колонії з числа тих, що розташовані на території Миколаївської або Кіровоградської областей.

На обґрунтування заяви позивач зазначив, що він до засудження проживав та був зареєстирований у м. Херсон. Також у м. Херсон проживає його рідна сестра. Також позивачем зауважено, що відбування його покарання ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» суттєво перешкоджає реалізації його прав на побачення з родичами, що визначені ст. 110 КВК України.

До заяви позивачем додано: копію паспорту громадянина України ОСОБА_1 ; довідку-витяг з особової справи ОСОБА_1 ; копію відповіді щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 ; копію відповіді щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 ; копію паспорту громадянина України ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; витяг з Реєстру територіальної громади м. Херсон, сформований за допомогою веб-порталу «ДІЯ» щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 (роздрукований у паперовій формі).

Також суд встановив, що аналогічну заяву від імені ОСОБА_1 подана також її представником, адвокатом Бєрьозкою Ю. В., до заяви додано аналогічний пакет документів та, додатково: документи на підтвердження повноважень представника (ордер адвоката та копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю); копія відповіді щодо зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 (надійшла у електронній формі).

Листом від 10.02.2026 №1-3/31 ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» повідомила, що матеріали стосовно засудженого ОСОБА_1 направлені до Центральної комісії Департаменту з питань виконання покарань.

У позовній заяві зазначено, що 04.03.2026 Позивача ознайомлено із витягом №1.1/17-2026 з протоколом засідання Центральної комісії від 27.02.2026 (далі – Протокол), відповідно до якого засудженому ОСОБА_1 відмовлено «у переведенні до секторів максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу у зв`язку з відсутністю місць у державних установах «Петрівська виправна колонія (№49)», «Кропивницький слідчий ізолятор» у та відсутністю виправних установ із секторами максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу в Миколаївській області».

Судом досліджено звіти Харківської правозахисної групи щодо відвідувань виправних установ.

Проаналізувавши положення чинного законодавства, обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги належать задоволенню, з огляду на таке.

Згідно із частини першої статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України №1129-VI від 11 липня 2003 року (далі, - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними. (частина друга статті 1 КВК України).

Частина друга статті 7 КВК України визначає, що засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Відповідно до частини четвертої статті 7 КВК України правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Положеннями частини першої статті 8 КВК України передбачено, що засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

За правилами частин першої та другої статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Згідно із частиною шостою статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5 затверджено Положення про центральну та міжрегіональну комісії з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року за №266/30134 (далі - Положення № 266/30134).

Відповідно до пункту 2 розділу I Положення № 266/30134 центральна комісія — колегіальний орган, що утворюється в Департаменті, який в межах компетенції розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, визначає засудженим до позбавлення волі вид установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, обмеження волі, здійснює їх направлення і переведення для відбування покарання до установ (дільниць виправних центрів, секторів), коли вирішення таких питань виходить за межі повноважень міжрегіональної комісії, а також виконує функції міжрегіональної комісії щодо установ виконання покарань та слідчих ізоляторів Автономної Республіки Крим, Київської області, міст Києва та Севастополя.

Згідно з п. 1 розділу ІІ Положення №266/30134 міжрегіональна комісія утворюється наказом керівника міжрегіонального управління у кількості не менше семи осіб.

До складу міжрегіональної комісії обов`язково входять керівники підрозділів з контролю за виконанням судових рішень, оперативної роботи, підрозділів режиму, нагляду та безпеки міжрегіонального управління.

Керівник міжрегіонального управління затверджує склад міжрегіональної комісії, призначає голову, заступника голови та секретаря комісії. Головою міжрегіональної комісії призначається заступник керівника міжрегіонального управління. Секретарем міжрегіональної комісії є керівник підрозділу з контролю за виконанням судових рішень міжрегіонального управління.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Положення №266/30134 міжрегіональна комісія відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: розглядає матеріали та здійснює переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі з однієї установи виконання покарань (сектору) до іншої установи виконання покарань (сектору) в межах зони діяльності міжрегіонального управління у разі виникнення небезпеки їх життю і здоров`ю, а також інших виняткових обставин, які перешкоджають їх подальшому перебуванню в цій установі виконання покарань (секторі); розглядає питання та здійснює переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі для відбування покарання з однієї установи виконання покарань (сектору) до іншої установи виконання покарань (сектору) в межах зони діяльності міжрегіонального управління без зміни рівня безпеки згідно з вимогами статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України; розглядає питання та здійснює переведення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, для відбування покарання з однієї установи виконання покарань (сектору) до іншої установи виконання покарань (сектору) в межах зони діяльності міжрегіонального управління без зміни рівня безпеки згідно з вимогами статей 100, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України у разі відсутності в установі виконання покарань багатомісних приміщень камерного типу або звичайних жилих приміщень; направляє матеріали на розгляд центральної комісії з питань переведення засуджених згідно з вимогами статей 57, 93, 100, 101, 147, 151-1 Кримінально-виконавчого кодексу України.

Пунктом 1 розділу IV Положення №266/30134 закріплено, що у своїй діяльності центральна та міжрегіональна комісії керуються Конституцією України та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України та Міністерства юстиції України, іншими актами законодавства, Положенням про Міністерство юстиції України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року N 228, вироком суду, а також цим Положенням та матеріалами про особу засудженого.

Формою роботи комісій є засідання. Засідання скликаються залежно від потреби прийняття рішення, надходження запитів, звернень, листів тощо, але не рідше одного разу на місяць та не пізніше ніж протягом 30 днів з дня надходження звернення.

Центральна та міжрегіональна комісії мають право залучати спеціалістів органів, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів та інших установ для розгляду і вирішення питань, що належать до їх компетенції.

Засідання центральної та міжрегіональної комісій вважаються правоможними, якщо на них присутні не менше ніж дві третини їх складу. Рішення комісії приймається простою більшістю голосів присутніх членів комісії з урахуванням висновків її членів. У разі рівного розподілу голосів голос головуючого є вирішальним.

Член комісії у разі незгоди з рішенням, прийнятим комісією, має право у письмовій формі викласти свою окрему думку, яка додається до протоколу засідання комісії.

Відповідно до розділу V Положення №266/30134 рішення центральної та міжрегіональної комісій оформлюються протоколом засідання комісії щодо визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі (додаток 1), та протоколом засідання комісії щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань (дільниць виправних центрів, секторів) (додаток 2).

Протокол засідання комісії підписують усі присутні на засіданні члени комісії.

Про прийняте центральною або міжрегіональною комісією рішення уповноваженим представникам органів, громадських об`єднань, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації чи заінтересованим особам, якими було ініційоване питання, надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), засудженому рішення оголошується під підпис на витягу з протоколу засідання комісії.

Порядок переведення засуджених врегульовано Положенням про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року № 680/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 року № 265/30133 (далі - «Положення № 265/30133»).

Так, пункт 1 розділу ІV Положення № 265/30133 передбачено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця проживання засудженого до засудження» здійснюється на підставі заяви засудженого, підпис якого засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. До заяви про переведення додається довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта (іншого документа, що посвідчує особу) та документа, що підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування до засудження. Заява засудженого подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.

Пунктом 2 розділу ІV Положення №265/30133 встановлено, що переведення засудженого для подальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави «відповідно до місця постійного проживання близьких родичів засудженого» здійснюється на підставі заяви засудженого або близького родича (за письмовою згодою засудженого). Підпис засудженого на заяві засвідчує керівник виправної чи виховної колонії. Заява подається через адміністрацію виправної чи виховної колонії до міжрегіональної або центральної комісії.

У заяві про переведення має міститися додаткова інформація щодо близьких родичів засудженого відповідно до ступеня їх спорідненості та місця їх постійного проживання.

До заяви про переведення додаються довідка-витяг з особової справи засудженого, копія паспорта засудженого та близьких родичів (іншого документа, що посвідчує особу), а також оригінали або нотаріально засвідчені копії довідки про реєстрацію місця проживання або місця перебування близького родича, який звернувся із заявою, документів, що підтверджують наявність родинних стосунків (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо).

До свідоцтва про народження дитини засудженого додатково додаються довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування дитини та інформація служби у справах дітей за місцем проживання дитини та за місцем проживання засудженого про позбавлення або поновлення його батьківських прав.

Згідно з пунктом 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

Одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Повертаючись до обставин у цій справі, суд зазначає, що підставою для відмови у переведенні позивача до іншого виправного заходу було відсутність вільних місць у секторах максимального рівня для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу державних установ`Петрівська виправна колонія (№ 49)», «Кропивницький слідчий ізолятор» та відсутністю виправних установ із секторами для відбування покарання чоловіками засудженими до довічного позбавлення волі у багатомісних приміщеннях камерного типу в Миколаївській області.

Також у відзиві на позовну заяву відповідач звернув увагу на відсутність у заяві позивача та його сестри виняткових обставин для переведення позивача до іншої виправної установи.

При цьому, на думку представника, віддаленність місця розташування виправної установи де перебуває позивач до його місця проживання та місця проживання його сестри не є винятковою обставиною для переведення засудженого.

Водночас, воля позивача перевестися до іншої виправної колонії, наближеної до місця проживання його рідних, обумовлена бажанням підтримувати сімейні стосунки, що наразі є ускладненим через значну відстань.

Надаючи оцінку доводам та заперечення сторін, суд виходить із застосування норм права таким чином.

За правилами частин першої та другої статті 93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Сестра позивача - ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 з 14.09.2002 року, що підтверджено витягом з реєстру територіальної громади.

Відповідно до листа від 15.01.2026 року № 245/14-04-10 відділ реєстрації місця проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг Херсонської міської ради повідомив, що відповідно до відомостей реєстру територіальної громади, станом на 15.01.2026 місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 .

Однак, позивач відбуває покарання в ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» вже 25 років, та відстань до м. Херсон становить більш 700 км.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2015 року в справі «Вінтман проти України» (заява №28403/05) зазначено, що засуджені до позбавлення волі мають «надалі користуватись основоположними правами та свободами, гарантованими Конвенцією, окрім права на свободу».

Отже, не постає питання, що засудженого до позбавлення волі може бути позбавлено усіх прав за статтею 8 Конвенції тільки тому, що він має статус особи, яку за вироком суду було позбавлено волі. У своїй практиці ЄСПЛ також визнав, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин і перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їхньої волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя. Тому ЄСПЛ не заперечує, що національні органи влади повинні мати широкі дискреційні повноваження щодо питань, які стосуються виконання покарань, проте розподіл засуджених по установах виконання покарань не повинен залишатися цілком на розсуд адміністративних органів влади. Інтереси засуджених щодо підтримання принаймні якихось сімейних і соціальних зв`язків повинні братись до уваги.

Суд зауважує, що диспозиція статті 93 КВК України законодавцем визначена таким чином, що визначає врахування критерію територіальності при визначенні місця відбування покарання «як правило», тобто у переважній більшості випадків, і лише допускає виключення з такого правила.

Таким чином, відповідач мав керуватись критерієм виключності підстав вже при переведенні засудженого варто при дотриманні вказаного загального правила при первісному виборі місця для відбування засудженим покарання у виді позбавлення волі.

Суд враховує, що Верховний Суд неодноразово у своїй практиці наголошував, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) ( постанови Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №826/7728/17, 16 травня 2019 року у справі №822/3011/17, від 23 жовтня 2019 року у справі №822/190/18, від 17 червня 2021 року у справі №826/2276/18, від 19 березня 2020 року у справі №826/13693/18).

Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб`єкта владних повноважень ураховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Як вже зазначалось, суттєва відстань від місця проживання близьких родичів позивача до місця його відбування покарання є перешкодою у спілкуванні засудженого з рідними.

Натомість, вказаній обставині при визначенні місця відбування покарання позивача, належної оцінки відповідачем надано не було, тобто оскаржуване рішення Департаменту не відповідає критерію обґрунтованості.

Аналогічний висновок був зроблений в постанові Верховного Суду від 15 листопада 2024 року по справі № 620/9415/23.

Враховуючи вищевикладені та встановлені судом обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги: визнати протиправною та скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про переведення до іншого виправного закладу, оформлене протоколом засідання комісії від 27 лютого 2026 року (витяг з протоколу № №1.1/17-2026 ), є обгрунтованими, доведеними доказами, а тому належать задоовленню.

Як вже було зазначено, до виключної компетенції органів виконавчої влади, у цьому випадку Департаменту, належить прийняття рішення про суті спірного питання, і саме відповідач має розглянути можливість переведення позивача до конкретної колонії за його заявою, максимально наближеного до місця проживання його родичів, в тому числі надаючи оцінку кількості вільних місць про що йшлось при прийнятті рішення.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги: зобов`язати Центральну комісію Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення засудженого до іншої виправної колонії з урахуванням висновків, висловлених у рішенні суду по цій справі, є правомірними та належать задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч.1,3 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, оцінюючи встановлені факти, виходячи із заявлених позовних вимог, суд вважає, що ці вимоги є обґрунтованими, правомірними та належать задоволенню.

У зв`язку з тим, що позов задоволено, сплачений судовий збір належить стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі, якій належав до сплати відповідно до Закону України «Про судовий збір» (за основну позовну вимогу).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 12, 72, 77,90, 139, 246, 255,295,297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місце відбування покарання особам, засудженим до позбавлення колі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання (місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) та Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- задовольнити.

Визнати протиправни та скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 про переведення до іншого виправного закладу, оформлене протоколом засідання комісії від 27 лютого 2026 року (витяг з протоколу № №1.1/17-2026 ).

Зобов`язати Центральну комісію Департаменту з питань виконання кримінальних покарань з питань визначення засудженим до позбавлення волі виду установи виконання покарань, місця відбування покарання особам, засудженим до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення волі, арешту та обмеження волі, їх направлення і переведення для відбування покарання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення засудженого до іншої виправної колонії з урахуванням висновків, висловлених у рішенні суду по цій справі.

Стягнути з Департаменту з питань виконання кримінальних покарань (код ЄДРПОУ 43501242, місце знаходження: 04050, м. Київ, вул. Юрія Іллєнка, 81) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст.ст. 295,297 КАС України, з урахуванням п.п.15.5 п. 15 ч. 1 Перехідних положень КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Л.Р. Юхтенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua