Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №420/22076/25
Суддя: Потоцька Н.В.
Справа № 420/22076/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Потоцької Н.В.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення, -
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якому позивач просить:
- Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , на користь військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) кошти в сумі 17822 грн. 55 коп. в рахунок відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 23.10.2023 року № 2139, було призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що призвели до неповернення з лікувального закладу, а також встановлення ступеня вини військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
В ході проведення службового розслідування встановлено, що вважати таким, що знайшов своє підтвердження факт не повернення з лікувального закладу до військової частини та відсутності на військовій службі з 16.09.2023 року по теперішній час солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону.
В ході проведення службового розслідування було виявлено, що згідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.06.2024 № 1603, що військовою частиною НОМЕР_1 , було здійснено переплату грошового забезпечення за період з 16 вересня 2023 року по 30 вересня 2023 року у розмірі 17 822 грн. 55 коп. , у зв`язку із виявленням факту не прибуття солдата ОСОБА_1 з лікувального закладу вчинене в умовах правового режиму воєнного стану.
Враховуючи що переплата грошового забезпечення, виявлена в зв`язку з фактом самовільного залишення військової частини - отже, з вини військовослужбовця та свідоме ігнорування щодо отримання будь-якої рекомендованої кореспонденції з військової частини НОМЕР_5 ОСОБА_3 являється не що іншим, як відмова від відшкодування в добровільному порядку шкоди, завданої отриманням грошового забезпечення без належної на те правової підстави.
Отже, станом на дату подання позову заборгованість в добровільному порядку не сплачено. За таких обставин, військова частина НОМЕР_5 вимушена звернутись з даним позовом до суду, за захистом своїх прав та законних державних інтересів.
Процесуальні дії
Ухвалою суду від 09.07.2025 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Копію ухвали від 09.07.2025 року направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку на адресу: АДРЕСА_1 , та відповідно до довідки Ф.20 поштове відправлення за трек-номером 0610272079032 повернуто 09.08.2025 року у зв`язку із відсутністю адресата за вказаною адресою.
Відзив до суду станом на дату розгляду справи не надходив.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
Солдата ОСОБА_1 призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/22 «Про загальну мобілізацію» на посаду стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, ВОС-100915, який прибув з ІНФОРМАЦІЯ_1 , з « 18» січня 2023 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення.
3 11.06.2023, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2023 №170, солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , стрілець - помічник гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що прибув в район безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області, ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №259 від 07.09.2023 року, солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, направлено на лікування у Комунальне некомерційне підприємство «Барвінківська центральна районна лікарня», (Барвінківської районної ради, Харківської області).
Згідно рапорту командира 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 вх. № 17753 від 23.10.2023, стало відомо, що 07.09.2023 року солдат ОСОБА_1 , стрілець помічник гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 вибув на лікування та 16.09.2023 вищевказаний військовослужбовець був виписаний після лікування і повинен був повернутись до тимчасового пункту дислокації військової частини, але по теперішній час не прибув.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №305 від 23.10.2023 року, солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який з 07.09.2023 року перебував на лікуванні, вважати таким, що 16.09.2023 року не повернувся з лікувального закладу. Виключено з усіх видів забезпечення з 16.09.2023 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) від 23.10.2023 року № 2139, було призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що призвели до неповернення з лікувального закладу, а також встановлення ступеня вини військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
В ході службового розслідування було отримано повідомлення від заступника командира військової частини НОМЕР_6 з медичної частини - начальника медичної частини ОСОБА_5 від 23.01.2024 №146, де зазначено, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 , солдат ОСОБА_6 , перебував на стаціонарному лікуванні у 65 МГ - КНП ЦМЛ (Лозова) в період з 07.09.2023 по 16.09.2023 з діагнозом: ВОСП (06.09.2023) лівого передпліччя з наявністю сторонніх тіла та дефектом м`яких тканин. (ХО ран). Виписаний до частини. На ВЛК не зареєстрований. В період з 16.09.2023 по теперішній час ОСОБА_6 не значиться.
Відповідно до вимог пункту 9 розділу III Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 № 608, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 р. за № 1503/31371 (надалі - Порядок проведення службового розслідування), були відібрані пояснення у військовослужбовців:
- капітана ОСОБА_7 , колишнього командира 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
- молодшого лейтенанта ОСОБА_8 , командира 3 механізованого взводу 1 механізованої роти і механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
- сержанта ОСОБА_9 , головного сержанта 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 ;
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №311 від 29.10.2023 року, солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив військову частину, вважати таким, що увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 29.10.2023 року.
За результатами проведеного службового розслідування заступником командира з морально-психологічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_10 складено та підписано Акт службового розслідування від 03.06.2024 року.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.06.2024 №1603 «Про результати службового розслідування за фактом неповернення з лікування солдата ОСОБА_1 », зокрема, наказано:
- службове розслідування вважати завершеним,
- солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 17.09.2023 не повернувся з лікування в тимчасове місце дислокації підрозділу ВЧ НОМЕР_1
- начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 призупинити нарахування та виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_11 з 17.09.2023 (з дня неповернення до військової частини НОМЕР_1 );
- позбавити солдата ОСОБА_1 премії за вересень 2023 року у повному обсязі;
- не здійснювати солдату ОСОБА_1 виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану за вересень 2023 року;
- помічнику командира частини з правової роботи - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 вжити заходів претензійно-позовної діяльності щодо стягнення з солдата ОСОБА_2 переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_12 на суму 17 822 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 55 копійок.
Відповідно до довідки-розрахунку №307/ФЕС переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за період з 16 по 30 вересня 2023 року було здійснено переплата грошового забезпечення у загальному розмірі 17822,55 грн.
Позивач вважає, що відповідач своїми діями завдав шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення, у зв`язку з чим звернувся до суду.
РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999 року №1075-XIV (далі по тексту - Закон 1075-XIV).
Згідно зі статтею 7 Закону №1075-XIV особи, винні у порушенні вимог цього Закону, притягаються до відповідальності згідно із законом.
Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі».
Згідно із частиною першою статті 1 Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі»: матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності; пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до ч.1, 2 статті 3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб» особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, в разі: 1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: наявність шкоди; протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; вина особи в завданні шкоди.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.
Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.
За приписами частин 1-3 статті 14 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством. Старший за службовим становищем командир (начальник) не рідше одного разу на квартал перевіряє законність і обґрунтованість притягнення осіб до матеріальної відповідальності та розмір сум, які підлягають стягненню. У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.
Отже, згідно зі статтями 10, 12 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування. Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування. Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.
У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.
Судом встановлено, що з 11.06.2023, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.06.2023 №170, солдат військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , стрілець - помічник гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що прибув в район безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області, ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №259 від 07.09.2023 року, солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, направлено на лікування у Комунальне некомерційне підприємство «Барвінківська центральна районна лікарня», (Барвінківської районної ради, Харківської області).
Згідно рапорту командира 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_4 вх. № 17753 від 23.10.2023, стало відомо, що 07.09.2023 року солдат ОСОБА_1 , стрілець помічник гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 вибув на лікування та 16.09.2023 вищевказаний військовослужбовець був виписаний після лікування і повинен був повернутись до тимчасового пункту дислокації військової частини, але по теперішній час не прибув.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №305 від 23.10.2023 року, солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який з 07.09.2023 року перебував на лікуванні, вважати таким, що 16.09.2023 року не повернувся з лікувального закладу. Виключено з усіх видів забезпечення з 16.09.2023 року.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно господарської діяльності) від 23.10.2023 року № 2139, було призначено службове розслідування з метою уточнення причин і умов, що призвели до неповернення з лікувального закладу, а також встановлення ступеня вини військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №311 від 29.10.2023 року, солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_2 , стрільця - помічника гранатометника 3 механізованого відділення 3 механізованого взводу 1 механізованої роти 1 механізованого батальйону, який самовільно залишив військову частину, вважати таким, що увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 з 29.10.2023 року.
За результатами проведеного службового розслідування заступником командира з морально-психологічного забезпечення 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_1 майором ОСОБА_10 складено та підписано Акт службового розслідування від 03.06.2024 року.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 04.06.2024 №1603 «Про результати службового розслідування за фактом неповернення з лікування солдата ОСОБА_1 », зокрема, наказано:
- службове розслідування вважати завершеним,
- солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 17.09.2023 не повернувся з лікування в тимчасове місце дислокації підрозділу ВЧ НОМЕР_1
- начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 призупинити нарахування та виплату грошового забезпечення солдату ОСОБА_11 з 17.09.2023 (з дня неповернення до військової частини НОМЕР_1 );
- позбавити солдата ОСОБА_1 премії за вересень 2023 року у повному обсязі;
- не здійснювати солдату ОСОБА_1 виплату додаткової винагороди на період дії воєнного стану за вересень 2023 року;
- помічнику командира частини з правової роботи - начальнику юридичної служби військової частини НОМЕР_1 вжити заходів претензійно-позовної діяльності щодо стягнення з солдата ОСОБА_2 переплати грошового забезпечення солдату ОСОБА_12 на суму 17 822 (сімнадцять тисяч вісімсот двадцять дві) гривні 55 копійок.
Позивач вважає, що відповідач своїми діями завдав шкоди державі у вигляді переплати грошового забезпечення в сумі 17822,55 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що доказів того, що за наслідками службового розслідування командир військової частини видав наказ про притягнення відповідача, як винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню, і цей наказ був доведений до відповідача під підпис, як того вимагає частина 7 статті 8 Закону №160-ІХ, позивач до суду не надав та в матеріалах справи такі докази відсутні.
Також відсутні будь які відомості щодо вжитих заходів для добровільного відшкодувати Відповідачем завданої шкоди.
Позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом про стягнення з відповідача шкоди в сумі 17822,55 грн. При цьому, правовою підставою, яка дає йому право на звернення до суду з таким позовом, вказує статтю 12 Закону №160-IX та статтю 1212 ЦК України.
Слід зазначити, що згідно з нормами Закону №160-IX відшкодування шкоди здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини до винної особи у таких випадках:
- у разі завдання шкоди військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ними зборів, якщо така особа відмовилася від добровільного відшкодування шкоди (частина 3 статті 10 Закону №160-IX),
- у разі відшкодування посадовою особою шкоди, завданої у зв`язку з виплатою незаконно звільненому чи перемішеному військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, якщо посадова особа, винна у незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, відмовилася від добровільного відшкодування такої шкоди (частина 2 статті 6, частина 4 статті 10 Закону №160-IX),
- у разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності шляхом пред`явлення цивільного позову в кримінальному провадженні (частина 5 статті 10 Закону №160-ІХ),
- у разі звільнення військовослужбовця, притягнутого до матеріальної відповідальності, з військової служби - якщо він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ),
- у разі звільнення військовослужбовця з військової служби якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності не було прийнято до його звільнення і він відмовився від добровільного відшкодування шкоди (частина 1 статті 12 Закону №160-ІХ).
У спірних правовідносинах таких випадків не установлено.
Позивач не надав суду доказів того, що військовослужбовець ОСОБА_1 на час подання цього позову вже був звільнений з військової служби, при цьому був ознайомлений із наказом «Про результати службового розслідування» та відмовився від добровільного відшкодування шкоди, що згідно зі статтею 12 Закону №160-ІХ давало б військовій частині НОМЕР_1 право на звернення з позовом про відшкодування шкоди (збитків) у судовому порядку.
Щодо шкоди про стягнення якої позивач пред`явив цей позов, то позивач розуміє кошти грошового забезпечення, виплаченого відповідачу за час його військової служби з 17.09.2023 року по 30.09.2023 року коли відповідач фактично був відсутній на службі після лікування, і через це грошове забезпечення йому не повинно було виплачуватися.
Суд зазначає, що за правилами статей 1212, 1215 ЦК України обов`язковою умовою утримання/стягнення з військовослужбовця виплаченого йому грошового забезпечення є або рахункова помилка з боку фінансового органу військової частини, або допущення зловживань (недобросовісності) з боку військовослужбовця.
Так, позивач добровільно виплатив відповідачу грошове забезпечення за період його військової служби з 17.09.2023 року по 30.09.2023 року і при нарахуванні грошового забезпечення рахункових/лічильних помилок не допустив.
У цей період позивач не вживав заходів щодо перевірки та встановлення місця перебування відповідача, не з`ясовував поважність причин не явки його на службу і продовжував нараховувати та виплачувати грошове забезпечення. Також, у цей період позивач не видавав накази про призупинення військової служби відповідача та про призупинення виплати йому грошового забезпечення.
Отже, несвоєчасне виявлення факту відсутності відповідача на службі (після повернення з лікування) та переплата йому грошового забезпечення відбулася з вини позивача.
Крім того, позивач в позовній заяві стверджує, що до заподіяння шкоди у виді надлишкових виплат грошових коштів призвело самовільне залишення військової частини або місця служби, тобто позиція відповідача фактично зводиться до того, що таке діяння містить ознаки військового кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України, проте позивач не надав суду обвинувальний вирок щодо відповідача, який би доводив вину останнього у такому правопорушенні.
Відтак, позивач не довів недобросовісність з боку відповідача, яка б призвела до надлишкових виплат грошових коштів та покладала б на нього обов`язок повернути ці кошти позивачу, як безпідставно набуті.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Як зазначено в п.4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналіз наведених положень дає підстави суду дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не доведено правомірність стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів, у вигляді грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди у розмірі 17822,55 грн.
У п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої, усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в надані ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди не підлягають задоволенню.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно ч.1 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Виходячи з необхідності відмови судом у задоволенні позовних вимог позивача, у суду відсутні підстави, передбачені ст. 139 КАС України, для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2-9, 243-246, 250, 255, 293-297 КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
У задоволенні адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої отриманням без належної на те правової підстави грошового забезпечення - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Військова частина НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 , ел. пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 , тел. НОМЕР_7 )
ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_8 )
Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА
.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua