Суд: Одеський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №420/29298/26
Суддя: Басова Н.М.
Справа № 420/29298/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 листопада 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом адвоката Шикіра Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов адвоката Шикіра Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач, військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладену в листі від 14.08.2026 року №3233, у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 24.07.2026 року в частині: проведення нарахування та виплати належних йому основних і додаткових видів грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 до початку самовільного залишення військової частини; нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, за періоди безпосередньої участі у бойових діях та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони; нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, за періоди стаціонарного лікування та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення; виплати сум грошового забезпечення, нарахованих та/або відображених у персоніфікованій звітності, але фактично не виплачених Позивачу; визначення кількості невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток; оформлення документів, необхідних для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням, отриманим у 2022 році під час захисту Батьківщини;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 недоотримані суми основних і додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.11.2020 до дня, що передував даті початку самовільного залишення ним військової частини, включаючи: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; надбавку за особливості проходження військової служби; премію; інші щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на отримання яких виникло у Позивача протягом зазначеного періоду; суми грошового забезпечення, нараховані та/або відображені Військовою частиною НОМЕР_1 в особових картках грошового забезпечення, розрахунково-платіжних документах та персоніфікованій звітності, але фактично не виплачені Позивачу, та з урахуванням сум, які були фактично нараховані та виплачені ОСОБА_1 за зазначений період;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, у розмірі до 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно календарним дням його документально підтвердженої безпосередньої участі у бойових діях або здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони у період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , зокрема за період виконання бойового завдання, під час якого Позивач у 2022 році отримав поранення, пов`язане із захистом Батьківщини, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168, у розмірі 100 000,00 грн у розрахунку на місяць пропорційно календарним дням документально підтверджених періодів: перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я у зв`язку з пораненням, отриманим у 2022 році під час захисту Батьківщини; переміщення з одного закладу охорони здоров`я до іншого в межах такого стаціонарного лікування; повторного стаціонарного лікування, якщо необхідність такого лікування була зумовлена наслідками зазначеного поранення; перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення на підставі постанови військово-лікарської комісії, з урахуванням сум додаткової винагороди, фактично виплачених Позивачу за відповідні періоди;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2020 до дня, що передував даті початку самовільного залишення ним військової частини, відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум індексації;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 визначити за кожний календарний рік проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 кількість належних, фактично використаних та невикористаних ним днів щорічної основної відпустки і додаткової відпустки як учаснику бойових дій та направити до Військової частини НОМЕР_2 довідку із зазначенням кількості невикористаних днів відповідних відпусток;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 оформити документи, які належать до її компетенції та необхідні для вирішення питання про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням, отриманим у 2022 році під час захисту Батьківщини, та направити оформлені документи до уповноваженого органу для розгляду питання про призначення і виплату такої допомоги.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач з листопада 2020 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , у 2022 році під час виконання завдань із захисту Батьківщини отримав поранення, після чого перебував на лікуванні та медичній реабілітації.
У 2025 році позивач самовільно залишив військову частину, надалі добровільно повернувся до проходження служби і з 17.11.2025 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Позивач вказує, що 24.07.2026 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив провести повну фінансову та документальну перевірку правильності нарахування і виплати йому грошового забезпечення за весь період служби у військовій частині НОМЕР_1 , нарахувати та виплатити всі невиплачені суми до дати початку самовільного залишення військової частини, додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за безпосередню участь у бойових діях та за періоди лікування після поранення, провести помісячний розрахунок індексації грошового забезпечення, визначити кількість невикористаних днів відпусток та оформити документи для отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням.
Листом від 14.08.2026 № 3233 відповідач надав позивачу картки особового рахунку за 2020-2025 роки, повідомив про направлення 27.11.2025 його документів до військової частини НОМЕР_2 , а в задоволенні інших вимог рапорту відмовив з посиланням на відсутність обов`язку та повноважень здійснювати перевірку власної діяльності за попередні періоди.
На думку позивача, така відповідь є протиправною, оскільки відповідач підмінив предмет звернення, не провів помісячного розрахунку грошового забезпечення, додаткової винагороди та індексації, не вирішив питання відпусток та документів для одноразової грошової допомоги, а обов`язок доказування правомірності своєї відмови в силу частини другої статті 77 КАС України покладається саме на відповідача.
Позивач зазначає, що необхідність помісячної перевірки підтверджується розбіжностями між сумами доходу, відображеними у відомостях Пенсійного фонду України за формами ОК-5 та ОК-7, а банківські виписки не дають змоги встановити, за який період та з яких складових здійснено кожну виплату.
Факт самовільного залишення військової частини, на думку позивача, не може анулювати його право на грошове забезпечення та винагороди за фактично відслужений час. Позивач посилається, зокрема, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 щодо складу грошового забезпечення.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів та витребувано у військової частини НОМЕР_1 засвідчені належним чином документи, що стосуються позивача, зокрема накази по стройовій частині, довідку про дати перебування у списках особового складу і на грошовому забезпеченні, грошовий атестат, особові картки грошового забезпечення, розрахунково-платіжні документи, розрахунки індексації грошового забезпечення, бойові накази та розпорядження, документи щодо поранення, лікування, відпусток та одноразової грошової допомоги. Цією ж ухвалою встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, відзив та витребувані судом докази до суду не надав, про неможливість їх подання суд не повідомив. Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_4 , видане 15.04.2019).
Згідно з карткою особового рахунку військовослужбовця за 2020 рік позивача, старшого солдата, зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 з 12.10.2020 та наказом від 12.10.2020 № 198 призначено на посаду старшого навідника з посадовим окладом 2910,00 грн. Відповідно до картки особового рахунку за 2025 рік позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 15.11.2025.
24.07.2026 позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом про проведення повної фінансової та документальної перевірки, перерахунок усього грошового забезпечення за період служби у військовій частині НОМЕР_1 , нарахування і виплату невиплачених сум до дати самовільного залишення військової частини, додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях, додаткової винагороди в розмірі до 100000 гривень за періоди лікування після поранення, індексації грошового забезпечення, вирішення питання невикористаних відпусток та оформлення виплат, пов`язаних з пораненням. Рапорт зареєстровано відповідачем 06.08.2026 за вхідним № 19081.
У рапорті позивач зазначив, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 орієнтовно з 2020 року по 2025 рік, у 2022 році отримав поранення, обставини якого підтверджуються довідкою про обставини травми та медичними документами, за періоди лікування отримував переважно основне грошове забезпечення, а додаткова винагорода за безпосередню участь у бойових діях йому не була нарахована або була нарахована не в повному обсязі. Конкретних дат поранення, періодів лікування, бойових (спеціальних) завдань, місяців, за які грошове забезпечення чи його окремі складові виплачені не в повному обсязі, рапорт не містить.
Листом від 14.08.2026 № 3233 відповідач на рапорт позивача надав засвідчені копії карток особового рахунку позивача за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 роки та повідомив, що 27.11.2025 за вих. № 0666/35/15113 до військової частини НОМЕР_2 направлені документи позивача як військовослужбовця, виключеного зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , який самовільно залишив військову частину, а саме витяги із наказів на 5 арк., грошовий атестат, речовий атестат, продовольчий атестат, атестат РАО, посвідчення про відрядження та припис. У задоволенні інших вимог рапорту, зокрема щодо проведення додаткових внутрішніх службово-фінансових перевірок, витребування документів у межах перевірки та проведення суцільних перерахунків за минулі періоди, відповідач відмовив, зазначивши, що не має обов`язку й законних повноважень здійснювати перевірку власної діяльності за попередні періоди за відсутності встановлених законом підстав або відповідного рішення уповноваженого органу, а всі виплати грошового забезпечення за період перебування позивача у списках особового складу військової частини НОМЕР_1 здійснювались на підставі наказів командира та відповідно до вимог наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260.
Відповідно до карток особового рахунку позивачу за період з листопада 2020 року по липень 2025 року щомісяця нараховувались посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія (у лютому 2022 року нараховану премію утримано), а також щорічно грошова допомога для оздоровлення (у грудні 2020 року, жовтні 2021 року, грудні 2022 року, листопаді 2023 року, серпні 2024 року, червні 2025 року) та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань (у грудні 2020 року, грудні 2021 року, грудні 2022 року). У серпні, вересні та жовтні 2025 року нарахування позивачу не здійснювались, у листопаді та грудні 2025 року нараховано окремі суми основних видів грошового забезпечення.
Згідно з картками особового рахунку позивачу нараховувалась додаткова винагорода на період дії воєнного стану: з березня 2022 року по лютий 2023 року за статтею «премія захисникам» (у тому числі 87292,62 грн за червень та 100000,00 грн за липень 2022 року), у серпні - жовтні 2022 року за статтею «винагорода до рівня 100 тисяч іншим», у жовтні - грудні 2022 року, січні та лютому 2023 року за статтею «винагорода за безпосередню участь в бойових діях», з березня 2023 року по липень 2025 року за статтею «винагорода додаткова 100 тисяч» (зокрема по 100000,00 грн за березень, червень, липень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2023 року, квітень, травень, жовтень, листопад 2024 року, березень, червень, липень 2025 року), а також у окремих місяцях 2024-2025 років за статтею «винагорода додаткова 30 тисяч».
Відповідно до карток особового рахунку позивачу нараховувалась індексація грошового забезпечення щомісяця з листопада 2020 року по грудень 2022 року, у січні 2023 року, у лютому, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2024 року (з подальшим сторнуванням у липні 2024 року суми, нарахованої у лютому 2024 року), у січні 2025 року, а також у листопаді та грудні 2025 року.
Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу за формами ОК-5 та ОК-7, сформованими 13.07.2026, страхувальником військова частина НОМЕР_1 (код НОМЕР_5 ) відображала доходи позивача з листопада 2020 року по липень 2025 року, а також у жовтні та листопаді 2025 року, а з листопада 2025 року страхувальником позивача є військова частина НОМЕР_2 . За даними форми ОК-5 сума заробітку для нарахування пенсії у 2022 році не перевищувала 97500,00 грн та 100500,00 грн на місяць, у 2023 році 100500,00 грн, у 2024 році 120000,00 грн, тоді як за формою ОК-7 за окремі місяці відображено більші суми доходу (зокрема за травень 2022 року 102138,01 грн, червень 2022 року 114949,59 грн, вересень і жовтень 2022 року по 115214,18 грн).
Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 13.07.2026 місце проживання позивача зареєстровано з 11.06.1999 за адресою: АДРЕСА_1 .
До позовної заяви також додано виписку по картковому рахунку позивача, яка відображає надходження коштів, зокрема від військової частини НОМЕР_1 .
Довідки про обставини травми, медичних документів щодо поранення та лікування, виписок із медичних карт стаціонарного хворого, постанов військово-лікарської комісії, документів про встановлення ступеня втрати працездатності, документів щодо медичної евакуації та відпусток для лікування, на які позивач посилається в рапорті та позовній заяві, до матеріалів справи не додано. Згідно з квитанцією про доставку документів до Електронного кабінету від 21.09.2026 № 8819517 разом з позовною заявою відповідачу надіслано рапорт з додатками, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, відповідь відповідача, картки особового рахунку за 2020-2025 роки, три клопотання, копію посвідчення учасника бойових дій, ордер та фотокопію посвідчення, інших документів серед додатків немає.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 55 Конституції України гарантовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 березня 2023 року у справі № 9901/41/21 (пункт 17) зазначила, що позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права та інтереси рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас гарантоване статтею 55 Конституції України та конкретизоване в законах України право на належний судовий захист прав та інтересів особи передбачає можливість звернення до суду лише в разі існування спірних правовідносин, тобто в разі встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Таке порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Зазначений висновок застосовано Верховним Судом, зокрема, у постанові від 24 вересня 2026 року у справі № 320/7783/24.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. У зв`язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі Порядок № 260), який застосовується судом у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди та допомоги.
Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Отже, законодавство гарантує військовослужбовцю виплату грошового забезпечення в повному обсязі та покладає на військову частину обов`язок виплатити недоотримані суми за весь період, протягом якого військовослужбовець мав на них право. Водночас судовому захисту підлягає право на конкретну виплату, яка належала військовослужбовцю за певний період і не була нарахована або виплачена в належному розмірі. Тому вимоги позивача суд оцінює окремо щодо кожного виду виплат, з`ясовуючи, чи підтверджується матеріалами справи порушення відповідного права позивача.
Щодо вимог про нарахування та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.11.2020 до дня, що передував даті початку самовільного залишення військової частини, а також сум, нарахованих та/або відображених у персоніфікованій звітності, але не виплачених, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, згідно з картками особового рахунку, наданими самим відповідачем, позивачу протягом усього періоду служби у військовій частині НОМЕР_1 щомісяця нараховувались усі основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років), щомісячні додаткові види (надбавка за особливості проходження служби, премія), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення (грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань). Картки містять помісячні суми нарахувань, утримань та сум до виплати.
Позивач ні в рапорті, ні в позовній заяві не зазначив жодного конкретного виду грошового забезпечення, місяця чи розміру, в якому, на його думку, грошове забезпечення нараховано або виплачено не в повному обсязі, не навів розрахунку недоплати та не вказав, з яких підстав розмір того чи іншого виду грошового забезпечення, відображений у картках особового рахунку, є неправильним. Вимоги позивача по суті зводяться до проведення відповідачем повної перевірки та перерахунку всього грошового забезпечення без визначення того, яке саме право позивача порушено.
Посилання позивача на розбіжності між відомостями форм ОК-5 та ОК-7 як на доказ недоплати судом не приймаються з наступних підстав.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» максимальна величина бази нарахування єдиного внеску є максимальною сумою доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок. Суми, відображені у формі ОК-5 як заробіток для нарахування пенсії (97500,00 грн, 100500,00 грн, 120000,00 грн на місяць), відповідають п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої у відповідних періодах, тобто максимальній величині бази нарахування єдиного внеску, тоді як у формі ОК-7 відображено повну суму доходу.
Отже, наведені позивачем розбіжності зумовлені різним змістом відомостей, що відображаються у цих формах, і не свідчать про невиплату позивачу нарахованого грошового забезпечення. Зазначене узгоджується і з картками особового рахунку, згідно з якими єдиний внесок нараховувався позивачу у межах максимальної величини бази (зокрема у червні та липні 2022 року по 21450,00 грн, що становить 22 відсотки від 97500,00 грн).
Банківська виписка, як вказує і сам позивач, підтверджує лише надходження коштів на його рахунок. Позивач не зазначив жодної суми, яка, будучи нарахованою відповідачем, не надійшла на його рахунок, а тому твердження про наявність нарахованого, але не виплаченого грошового забезпечення є припущенням.
Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення до дня, що передував даті початку самовільного залишення військової частини, однак не зазначає цієї дати.
Відповідно до карток особового рахунку та відомостей Пенсійного фонду України нарахування грошового забезпечення позивачу здійснювались по липень 2025 року включно, у серпні - жовтні 2025 року не здійснювались. Позивач не стверджує, що у серпні - жовтні 2025 року він фактично виконував обов`язки військової служби, та зазначає, що предметом позову не є грошове забезпечення за період самовільного залишення військової частини.
Щодо вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди за періоди безпосередньої участі у бойових діях суд зазначає таке.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі Постанова № 168).
Відповідно до абзацу першого пункту 1 Постанови № 168 на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Абзацом другим пункту 1 Постанови № 168 передбачено, що виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022 року № 793, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, Постанову № 168 доповнено пунктом 2-1, відповідно до якого порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
Відповідно до пункту 17 розділу I Порядку № 260 на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
На виконання пункту 2-1 Постанови № 168 та пункту 17 розділу I Порядку № 260 Міністр оборони України видав окремі рішення у формі директив від 07.03.2022 року № 248/1217, від 25.03.2022 року № 248/1298, від 18.04.2022 року № 248/1529 та окреме доручення від 23.06.2022 року № 912/з/29, якими визначено, що безпосередньою участю у бойових діях або забезпеченням здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії вважається виконання бойових (спеціальних) завдань у районах ведення воєнних (бойових) дій, визначених рішеннями Головнокомандувача Збройних Сил України, а також визначено документи, які підтверджують таку участь.
Наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 року № 44, який застосовується з 01 лютого 2023 року, Порядок № 260 доповнено розділом XXXIV, пунктом 2 якого визначено розміри додаткової винагороди та види бойових (спеціальних) завдань, за виконання яких вона виплачується у розмірі 100000 гривень, а пунктом 4 встановлено, що підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно-вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи), корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Як зазначено у правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 27.11.2024 року у справі № 500/6011/23, Міністр оборони України як очільник відповідного міністерства, реалізуючи делеговані йому повноваження щодо визначення порядку та умов виплати додаткової винагороди, видав окремі рішення у формі директив та окреме доручення, якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії в період здійснення зазначених заходів», встановив порядок визначення районів ведення бойових дій, визначив вимоги щодо документального підтвердження безпосередньої участі у бойових діях та заходах. Документальним підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах проведення воєнних (бойових) дій слугують, зокрема, бойовий наказ (бойове розпорядження), журнал бойових дій або журнал ведення оперативної обстановки, бойове донесення або постова відомість, рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) про участь кожного військовослужбовця у бойових діях, у виконанні бойових (спеціальних) завдань. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.04.2025 року у справі № 560/13116/23.
Отже, умовою для виплати військовослужбовцю додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, відповідно до пункту 1 Постанови № 168, є безпосередня участь військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії у районах здійснення зазначених заходів у період їх здійснення, яка має бути підтверджена відповідними документами.
Верховний Суд у постановах від 21.03.2024 у справі № 560/3159/23 та від 20.08.2026 у справі № 120/12405/23 зазначив, що відсутність окремих документів або недотримання формальних процедур їх передачі не може автоматично виключати право позивача на винагороду, якщо інші належні та допустимі докази підтверджують його безпосередню участь у бойових діях; суди зобов`язані досліджувати характер службових завдань, які виконував військовослужбовець, місце їх виконання, а також об`єктивні причини відсутності документального підтвердження цих дій.
Таким чином, навіть за відсутності окремих документів, визначених директивами Міністра оборони України та розділом XXXIV Порядку № 260, право на додаткову винагороду у збільшеному розмірі може бути встановлено судом лише за наявності інших належних та допустимих доказів, які підтверджують, що військовослужбовець у конкретний період виконував бойові (спеціальні) завдання у районі ведення бойових дій.
Як встановлено судом, відповідач протягом 2022-2025 років нараховував позивачу додаткову винагороду на період дії воєнного стану, у тому числі у збільшеному розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць, що відображено у картках особового рахунку за статтями «винагорода за безпосередню участь в бойових діях» та «винагорода додаткова 100 тисяч», а у червні та липні 2022 року у сумах 87292,62 грн та 100000,00 грн за статтею «премія захисникам».
Позивач у рапорті та позовній заяві лише загально стверджує, що під час служби у військовій частині НОМЕР_1 виконував бойові завдання, у тому числі у період, коли отримав поранення, однак не зазначає, у які саме дні чи періоди, у яких районах та у складі якого підрозділу він виконував бойові (спеціальні) завдання, на підставі яких бойових наказів (розпоряджень), за які саме місяці додаткова винагорода нарахована йому в меншому розмірі, ніж належало, та яку кількість днів безпосередньої участі у бойових діях відповідач не врахував. Не зазначено в позовній заяві навіть дати отримання поранення, яке, за твердженням позивача, мало місце під час виконання бойового завдання у 2022 році. Будь-яких доказів на підтвердження цих обставин (витягів з бойових наказів (розпоряджень), журналів бойових дій, рапортів командира підрозділу, довідки про обставини травми тощо) позивач до суду не надав.
Суд враховує, що відповідач також не надав витребуваних ухвалою суду від 24.09.2026 бойових наказів, журналів бойових дій, рапортів та інших документів.
Відповідно до частини дев`ятої статті 80 КАС України у разі ухилення учасника справи від подання витребуваних судом доказів суд може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або може розглянути справу за наявними в ній доказами.
Однак ухилення сторони від надання витребуваних доказів може бути підставою для визнання судом відповідної обставини лише тоді, коли така обставина є конкретно визначеною та ґрунтується на певних доказах.
У цій справі позивач не визначив ні періодів, ні характеру бойових (спеціальних) завдань, участь у яких він стверджує, ні місяців, за які винагорода, на його думку, недоплачена, а тому сама по собі відсутність у матеріалах справи документів військової частини не дає суду підстав для висновку про безпосередню участь позивача у бойових діях у періоди, за які додаткова винагорода у збільшеному розмірі йому не нараховувалась. Суд не може підміняти командування військової частини та встановлювати факт виконання військовослужбовцем бойових (спеціальних) завдань за відсутності будь-яких даних про такі завдання.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність умов, з якими пункт 1 Постанови № 168 пов`язує виникнення права на додаткову винагороду, збільшену до 100000 гривень, понад суми, які вже нараховані йому відповідачем, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про нарахування та виплату додаткової винагороди за періоди стаціонарного лікування та відпустки для лікування після поранення суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 1 Постанови № 168 (у редакції, чинній у 2022 році) відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
До доповнення Порядку № 260 розділом XXXIV порядок включення військовослужбовців Збройних Сил України до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, визначався Окремим дорученням Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29, пунктом 7 якого передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100 000 гривень, також включаються військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Пунктами 11, 12 розділу XXXIV Порядку № 260 визначено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються, зокрема, військовослужбовці, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом), отриманим після введення воєнного стану та пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку з отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, за весь час (періоди) перебування на такому лікуванні або у відпустці.
З аналізу наведених норм вбачається встановлення умов, необхідних для виплати збільшеної до 100 000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, а саме: пов`язаність поранення (контузії, травми, каліцтва) із захистом Батьківщини, а також факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення. Для виплати такої винагороди за час перебування у відпустці для лікування додатково необхідна наявність висновку (постанови) військово-лікарської комісії про отримання тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини.
Верховний Суд у постанові від 19.03.2026 у справі № 600/367/24 послався на свою постанову від 27.08.2025 у справі № 280/7364/23 і зазначив, що у період дії воєнного стану додаткова винагорода у розмірі до 100 000 грн на місяць підлягає виплаті військовослужбовцям за час їх перебування на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а також у відпустці для лікування після тяжкого поранення за наявності відповідного підтвердження, зокрема висновків ВЛК та медичних документів. Саме формулювання постанови ВЛК має вирішальне значення для вирішення питання про право на виплату додаткової винагороди: якщо поранення (контузія, травма, каліцтво) кваліфіковане як пов`язане із захистом Батьківщини, виплата здійснюється; натомість, якщо встановлено, що поранення (контузія, травма, каліцтво) пов`язане лише з виконанням обов`язків військової служби (поза бойовими діями) або взагалі не пов`язане з проходженням військової служби, підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн відсутні.
У цій же постанові Верховний Суд виснував, що Постанова № 168 не вимагає безперервного перебування на стаціонарному лікуванні безпосередньо з моменту отримання поранення, і у разі повторного перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні за медичними показниками, пов`язаними з раніше отриманим пораненням, що пов`язане із захистом Батьківщини, виплата додаткової винагороди здійснюється в розмірі до 100 000 грн.
Отже, на чому наголошує і сам позивач, право на додаткову винагороду за періоди лікування пов`язується з двома обставинами: отриманням поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, та перебуванням на стаціонарному лікуванні (у відпустці для лікування після тяжкого поранення) саме внаслідок цього поранення, що має бути підтверджено довідкою про обставини травми, постановою військово-лікарської комісії та медичними документами.
Як встановлено судом, жодного з таких документів до матеріалів справи не надано. Позивач не зазначив ні дати отримання поранення, ні його характеру, ні періодів стаціонарного лікування, найменувань закладів охорони здоров`я, періодів відпустки для лікування, ні висновку військово-лікарської комісії щодо причинного зв`язку поранення. Посилання позивача на те, що довідка про обставини травми та медичні документи були додані до рапорту, матеріалами справи не підтверджуються, оскільки ці документи не надані суду ні разом з позовною заявою, ні в подальшому.
Водночас за даними карток особового рахунку позивачу у 2022 році нараховувалась додаткова винагорода у збільшеному розмірі, зокрема 87292,62 грн за червень, 100000,00 грн за липень, а у серпні - жовтні 2022 року також за статтею «винагорода до рівня 100 тисяч іншим». За відсутності даних про періоди лікування встановити, чи існують періоди стаціонарного лікування, за які винагорода у збільшеному розмірі не нарахована, неможливо.
Невиконання відповідачем ухвали суду в частині подання витребуваних документів щодо лікування позивача не звільняє позивача від обов`язку зазначити конкретні обставини, з якими він пов`язує своє право (періоди лікування та його зв`язок з пораненням), та подати наявні в нього документи на їх підтвердження, які, за його ж твердженням, у нього є.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачем не доведено існування періодів стаціонарного лікування чи відпустки для лікування після поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини, за які йому не нарахована додаткова винагорода, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.11.2020 до дня, що передував даті початку самовільного залишення військової частини, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі Закон № 1282-XII) індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, і які не мають разового характеру, у тому числі й оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації.
Частиною другою статті 6 Закону № 1282-XII визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078), підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Пунктом 2 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 3 розділу «Прикінцеві положення» Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону № 1282-XII.
Статтею 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Статтею 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.
Як встановлено судом, згідно з картками особового рахунку позивачу нараховувалась індексація грошового забезпечення щомісяця з листопада 2020 року по грудень 2022 року, у січні 2023 року, у вересні - грудні 2024 року та у січні 2025 року. Відсутність нарахування індексації у 2023 році узгоджується із зупиненням на 2023 рік дії Закону № 1282-XII, а обчислення індексу споживчих цін у 2024 та 2025 роках здійснювалось з місяця, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
Позивач не навів доводів і не надав доказів того, що індексація грошового забезпечення за будь-який конкретний місяць нарахована йому в меншому, ніж належало, розмірі, не зазначив, який місяць, на його думку, мав бути базовим для обчислення індексу споживчих цін, та не навів розрахунку. Вимога позивача по суті зводиться до проведення відповідачем помісячного розрахунку індексації за весь період служби, однак сама по собі незгода позивача з відсутністю такого розрахунку не свідчить про порушення його права на індексацію.
За таких обставин суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.11.2020 до дня, що передував даті початку самовільного залишення військової частини, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимог про визначення кількості невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток і направлення відповідної довідки до військової частини НОМЕР_2 суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу першого пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII під час дії воєнного стану військовослужбовцям, крім військовослужбовців, які проходять базову військову службу, надається частина щорічної основної відпустки загальною тривалістю не більше 30 календарних днів, додаткова відпустка, визначена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з дозволу командира (начальника) військової частини, а також відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більше 10 календарних днів.
Згідно з абзацом першим пункту 21 статті 10-1 Закону № 2011-XII у разі ненадання військовослужбовцям щорічної основної відпустки у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, така відпустка надається після закінчення таких періодів. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Відповідно до абзацу третього пункту 21 статті 10-1 Закону № 2011-XII невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки», що не були надані військовослужбовцям в особливий період з моменту оголошення мобілізації, підлягають грошовій компенсації, яка виплачується у рік звільнення військовослужбовців зі служби.
Отже, не надані під час дії воєнного стану щорічні відпустки надаються після закінчення відповідного періоду, а право на грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, не надані в особливий період, реалізується у рік звільнення військовослужбовця з військової служби, а під час проходження служби військовослужбовець реалізує право на відпустку шляхом звернення до командира військової частини, в якій він проходить службу.
Як встановлено судом, позивач з військової служби не звільнений, з листопада 2025 року проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 . Позивач не стверджує та не надав доказів того, що він звертався до командира військової частини НОМЕР_2 з рапортом про надання щорічної основної чи додаткової відпустки і що у наданні відпустки йому відмовлено через відсутність відомостей про використання відпусток під час служби у військовій частині НОМЕР_1 . Також позивач не вказав, яка кількість днів відпусток, на його думку, залишилась невикористаною за кожен рік служби у військовій частині НОМЕР_1 , та не навів норми закону, яка покладає на військову частину, з якої військовослужбовця виключено зі списків особового складу, обов`язок складати і направляти до нової військової частини окрему довідку про невикористані дні відпусток. Згідно з листом відповідача від 14.08.2026 № 3233 документи позивача, у тому числі витяги з наказів та грошовий атестат, направлені до військової частини НОМЕР_2 27.11.2025.
Таким чином, матеріалами справи не підтверджено порушення права позивача на відпустку або на грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, яке могло б бути відновлене зобов`язанням відповідача скласти та направити до військової частини НОМЕР_2 окрему довідку, а вимога в такому формулюванні спрямована на захист права, яке може бути порушене в майбутньому, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства та наведеним висновком Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 9901/41/21.
Отже, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Водночас питання обліку використаних позивачем відпусток під час служби у військовій частині НОМЕР_1 відповідач має розглянути по суті під час повторного розгляду рапорту позивача, про що зазначено нижче.
Щодо вимог про оформлення документів, необхідних для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням, та їх направлення до уповноваженого органу суд зазначає таке.
Відповідно до підпункту 7 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через один рік після звільнення її з військової служби.
Згідно з пунктом 2 статті 16-2 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 10 статті 16-3 Закону № 2011-XII визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі Порядок № 975).
Відповідно до пункту 18 Порядку № 975 у разі часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності одноразова грошова допомога виплачується залежно від ступеня втрати працездатності, який установлюється експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи або медико-соціальною експертною комісією.
Згідно з пунктом 21 Порядку № 975 військовослужбовець, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, подає уповноваженому органу заяву про виплату одноразової грошової допомоги та завірену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією або витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, документа, що свідчить про причини та обставини поранення, а також документів, що посвідчують особу. Уповноваженим органом за змістом пункту 20 Порядку № 975 є, зокрема, орган за місцем проходження служби військовослужбовця.
Згідно з пунктом 23 Порядку № 975 керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації документів, передбачених пунктами 20 і 21 цього Порядку, розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги.
Отже, процедура призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням без встановлення інвалідності ініціюється заявою самого військовослужбовця, поданою до уповноваженого органу за місцем проходження служби, а обов`язковою передумовою для її призначення є встановлення експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи або медико-соціальною експертною комісією відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку.
Як встановлено судом, позивач не надав доказів встановлення йому інвалідності або ступеня втрати працездатності, постанови військово-лікарської комісії щодо причинного зв`язку поранення, а також доказів звернення із заявою про виплату одноразової грошової допомоги до будь-якого уповноваженого органу.
З листопада 2025 року позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , а не у відповідача. Позивач також не зазначив, які саме документи, що належать до компетенції відповідача і необхідні для призначення одноразової грошової допомоги, відповідач відмовився оформити, а за твердженням самого позивача довідка про обставини травми у нього наявна.
За таких обставин підстав для зобов`язання відповідача оформити та направити до уповноваженого органу документи для призначення позивачу одноразової грошової допомоги суд не вбачає, а позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Водночас питання видачі документів, які належать до компетенції відповідача та стосуються обставин поранення позивача під час служби у військовій частині НОМЕР_1 , відповідач має розглянути по суті під час повторного розгляду рапорту позивача.
Щодо вимоги про визнання протиправною відмови відповідача, викладеної в листі від 14.08.2026 № 3233, суд зазначає таке.
Як встановлено судом, відповідач розглянув рапорт позивача, надав йому засвідчені копії карток особового рахунку за весь період служби у військовій частині НОМЕР_1 , які містять помісячні відомості про нараховане грошове забезпечення, утримання та суми до виплати, повідомив про направлення документів позивача до нової військової частини та зазначив, що всі виплати здійснювались на підставі наказів командира та відповідно до Порядку № 260.
Водночас у задоволенні інших вимог рапорту відповідач відмовив, зазначивши, що не має обов`язку й законних повноважень здійснювати перевірку власної діяльності за попередні періоди за відсутності встановлених законом підстав або відповідного рішення уповноваженого органу (суду, державних органів контролю/аудиту).
Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Встановлення невідповідності діяльності суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, є достатньою підставою для задоволення адміністративного позову за умови, що встановлено порушення прав та інтересів позивача.
Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.
Наведена відповідачем підстава відмови не ґрунтується на законі. Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє грошове забезпечення, а згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Отже, обов`язок військової частини перевірити повноту виплати належного військовослужбовцю грошового забезпечення за період, коли він перебував на її фінансовому забезпеченні, та виплатити недоотримані суми прямо передбачений законодавством і не залежить від наявності рішення суду чи органу державного фінансового контролю.
Посилання відповідача на статтю 19 Конституції України у цьому випадку є безпідставним, оскільки розгляд рапорту військовослужбовця про виплату йому належних сум і надання на нього вмотивованої відповіді є обов`язком військової частини, а не діями поза межами її повноважень.
Рапорт позивача, хоча й містив вимоги загального характеру, стосувався його індивідуальних прав на конкретні види виплат, зокрема додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, за безпосередню участь у бойових діях та за періоди лікування після поранення, отриманого у 2022 році під час служби у військовій частині НОМЕР_1 , індексації грошового забезпечення, обліку відпусток та документів щодо поранення.
Документи, на підставі яких такі питання вирішуються (накази командира про виплату додаткової винагороди, бойові накази та розпорядження, документи про обставини поранення та лікування, розрахунки індексації, документи обліку відпусток), створюються та зберігаються саме у військовій частині, а позивач самостійного доступу до них не має.
Однак відповідач по суті цих питань рапорт не розглянув: у листі не зазначено, чи враховані відповідачем періоди лікування позивача після поранення при нарахуванні додаткової винагороди, на підставі яких наказів нараховувалась винагорода у збільшеному розмірі, за якими правилами нараховувалась індексація, які відпустки позивач використав, та які документи щодо поранення позивача наявні у військовій частині.
Крім того, відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності свого рішення, відзиву на позов не подав, витребуваних ухвалою суду від 24.09.2026 доказів не надав і обґрунтованості своєї відмови не довів.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відмова відповідача, викладена в листі від 14.08.2026 № 3233, у задоволенні рапорту позивача від 24.07.2026 в частині вимог, наведених у позовній заяві, не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, зокрема критеріям законності та обґрунтованості, а тому є протиправною.
Разом з тим, як зазначено вище, матеріали справи не містять даних, які б дозволили суду встановити конкретні періоди, види та розміри виплат, що належали позивачу і не були йому нараховані, а встановлення таких обставин на підставі первинних документів військової частини та видання наказів про виплату належить до компетенції командира військової частини.
Суд не може підміняти суб`єкта владних повноважень і вирішувати питання, які законом віднесені до його компетенції, за відсутності встановлених фактичних обставин. Тому позовні вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу конкретні суми, визначити дні відпусток з направленням довідки та оформити документи для одноразової грошової допомоги задоволенню не підлягають з підстав, наведених вище.
Відновленням порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 24.07.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження наявних у військовій частині документів та з наданням вмотивованої відповіді щодо кожної з вимог рапорту.
У зв`язку з цим, враховуючи приписи частини другої статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім і необхідним (ефективним).
Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 судом враховуються, однак висновки щодо складу грошового забезпечення військовослужбовця не підтверджують факту нарахування чи виплати позивачу грошового забезпечення в меншому, ніж належало, розмірі.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності своєї відмови, викладеної в листі від 14.08.2026 № 3233. Водночас обов`язок суб`єкта владних повноважень доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов`язку навести конкретні обставини, з якими він пов`язує виникнення свого права на конкретні виплати, та подати наявні у нього докази на їх підтвердження, а тому вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому грошове забезпечення, додаткову винагороду та індексацію, визначити дні відпусток і оформити документи для одноразової грошової допомоги є необґрунтованими з наведених вище підстав.
За таких обставин суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.
Питання про розподіл судових витрат по сплаті судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктами 1 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, доказів понесення інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов адвоката Шикіра Дмитра Олександровича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , викладену в листі від 14.08.2026 № 3233, у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 24.07.2026 в частині: проведення нарахування та виплати належних йому основних і додаткових видів грошового забезпечення за період проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 до початку самовільного залишення військової частини; нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за періоди безпосередньої участі у бойових діях та здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони; нарахування та виплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168, за періоди стаціонарного лікування та перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, пов`язаного із захистом Батьківщини; нарахування та виплати індексації грошового забезпечення; виплати сум грошового забезпечення, нарахованих та/або відображених у персоніфікованій звітності, але фактично не виплачених; визначення кількості невикористаних днів щорічної основної та додаткової відпусток; оформлення документів, необхідних для вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги у зв`язку з пораненням, отриманим у 2022 році.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 24.07.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження наявних у військовій частині документів та надати вмотивовану відповідь щодо кожної з вимог рапорту.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Басова
Оригінал: reyestr.court.gov.ua