Суд: Львівський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: військової служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №380/7750/26
Суддя: Андрусів Уляна Богданівна
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 рокусправа № 380/7750/26
м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У. Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , Головного управління справами Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач-2), Головного управління справами Міністерства оборони України (далі - відповідач-3), у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_3 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у період з 02.03.2022 по 11.03.2023 та з 03.02.2024 по 23.01.2026 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінету Міністрів Україні від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 02.03.2022 до 31.12.2022 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 до 11.03.2023 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 12.03.2023 до 31.12.2023 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2024 до 03.02.2024 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 03.02.2024 до 31.12.2024 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2025 до 31.12.2025 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2026 до 23.01.2026 грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням, усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2025-2026 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2026 роки), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахуваня та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 до 11.03.2023 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – березень 2018 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 02.03.2022 до 11.03.2023 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – березень 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 щодо ненарахуваня та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 12.03.2023 до 02.02.2024 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – березень 2018 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_3 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 12.03.2023 до 02.02.2024 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 03.02.2024 до 23.01.2026 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) – березень 2018 року;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 03.02.2024 до 23.01.2026 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління справами Міністерства оборони України щодо неоформлення довідки про склад і вартість неотриманого ОСОБА_1 речового майна та щодо невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно ОСОБА_1 при його звільненні з військової служби;
- зобов`язати Головне управління справами Міністерства оборони України оформити довідку про склад і вартість неотриманого ОСОБА_1 речового майна, нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно станом на день його звільнення з військової служби – 26.01.2026.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за періоди з 02.03.2022 до 11.03.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 03.02.2024 до 23.01.2026 – у військовій частині НОМЕР_2 . Вказує, що за періоди з 02.03.2022 до 11.03.2023, з 03.02.2024 до 23.01.2026 відповідач -1 та відповідач-2 неправильно нараховував та виплачував йому грошове забезпечення, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018. Стверджує, що у зв`язку з наведеними обставинами отримував усі щомісячні додаткові види грошового забезпечення, грошову допомогу на оздоровлення, грошову компенсацію за невикористані дні основної відпустки за 2025-2026 роки та додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2022-2026 роки у заниженому розмірі. Вказує, що після прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704. Наголошує, що оскільки грошове забезпечення військовослужбовця є базовою величиною, з якого відповідач-2 повинен обраховувати суму грошової компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки, грошової допомоги на оздоровлення за спірні періоди, в даному випадку такі виплати мають бути перераховані з урахуванням грошового забезпечення, розрахованого виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови № 704.
Стосовно індексації грошового забезпечення стверджує, що базовим місяцем під час здійснення індексації грошового забезпечення у період з 01.01.2016 до 28.02.2018 є січень 2008 року, в якому постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців. Наголошує, що таке нарахування індексації повинно здійснюватися до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовців, яке відбулося у березні 2018 року, відповідно до постанови №704, на підставі якої розмір посадового окладу військовослужбовців з 01.03.2018 було змінено. З огляду на наведене, з 01.03.2018 при виплаті індексації грошового забезпечення базовим місяцем є березень 2018 року. Стосовно періоду з 01.01.2023 до 31.12.2023, звертає увагу, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ (абз. 18 п. 3 Прикінцевих положень) зупинено на 2023 рік дію: Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Покликаючись на приписи постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, просить здійснити виплату індексації грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб. Крім того зазначає, що звертався до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою від 31.03.2026 та до ГУС МОУ із заявою від 22.04.2026, в яких, зокрема, просив підготувати та видати йому довідку про вартість неотриманого ним речового майна за період проходження військової служби, після чого нарахувати і виплатити (з урахуванням даних такої довідки) відповідну грошову компенсацію за неотримане речове майно станом на день його звільнення з військової служби, на 23.01.2026, однак відповіді на такі не отримував, нарахування й виплату грошової компенсації за неотримане речове майно позивачу не здійснені.
Вважаючи бездіяльність відповідачів, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення у належному розмірі, видачі довідки про склад і вартість неотриманого речового майна протиправною та такою, що порушує його право на соціальний захист, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою судді від 03.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
11.05.2026 відповідач-3 подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. Свою позицію мотивує тим, що обов`язковими умовами для прийняття рішення про виплату грошової компенсації є подання рапорту (заяви), наявність наказу командира (начальника) військової частини та довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Тобто право на отримання компенсації прямо пов`язане з волевиявленням військовослужбовця (вибір між отриманням речового майна або грошової компенсації) та реалізується виключно шляхом подання рапорту (заяви), а позивач за такою виплатою до відповідача-3 не звертався, тому такі вимоги задоволенню не підлягають.
12.05.2026 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказав, що до 01.04.2024 військова частина НОМЕР_2 не була включена до мережі розпорядника бюджетних коштів та перебувала на фінансовому забезпеченні в Фінансовому управлінні Генерального штабу Збройних Сил України, яким здійснювалось нарахування та виплата грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 за частину оспорюваного періоду – до 29.02.2024 включно. Стверджує, що вимоги щодо здійснення перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 03.02.2024 до 01.04.2024 має бути поданий до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, як належного відповідача. Крім того вказує, що спірний період, з 03.02.2023 до 18.06.2025 входить в період дії постанови № 481 в редакції, що не передбачає застосування розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
На виконання вимог ухвали від 28.04.2026 надано довідку про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій №91 від 29.04.2026.
14.05.2026 представниця позивача подала відповідь на відзив відповідача-3. Свою позицію мотивує тим, що ОСОБА_1 звертався до командира військової частини НОМЕР_2 із заявою про видачу довідки про вартість неотриманого речового майна за період проходження військової служби з 02.03.2022 до 23.01.2026 та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на підставі постанови від 16.03.2016 №178. Вказує, що листом від 16.04.2026 №2076/2527 військова частини НОМЕР_2 повідомила, що позивач під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 перебував на речовому забезпеченні в Головному управління справами Міністерства оборони України. Зважаючи на наведене позивач 22.04.2026 скерував до відповідача-3 заяву про видачу довідки про вартість неотриманого речового майна за період проходження військової служби з 02.03.2022 до 23.01.2026 та виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно на підставі постанови №178, яка йому вручена, однак відповіді не отримав.
18.05.2026 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, у якому вказує, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 02.03.2022 до 11.03.2023, після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 позивача направлено для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_3 . Щодо кількості невикористаних днів щорічних та додаткових відпусток на момент виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 наголошує, що щорічна основна відпустка за 2022 та 2023 роки ОСОБА_1 не надавалась, грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік він не отримував; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не отримував; додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2023 рік йому не надавалась. Констатує, що за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 позивачу індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась, що підтверджується довідкою про доходи та картками особового рахунку, у яких відображені суми індексації за відповідні місяці 2022 року та січень 2023 року. Крім того зазначає, що позивач пропустив строк звернення до суду.
22.05.2026 представниця позивача подала відповідь на відзив відповідача-1, у якій наголошує, що покликання відповідача на відсутність фінансування для виплати грошового забезпечення та індексації, позивач вважає необґрунтованими, оскільки грошове забезпечення та індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов`язань, шляхом невиділення на такі цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів. Крім того стосовно строку звернення позивач просить врахувати обмеження доступу до правової допомоги під час проходження нею військової служби по мобілізації в умовах воєнного стану у період проходження військової служби та об`єктивний стан здоров`я ОСОБА_1 . Крім того стверджує, що під час проходження військової служби у складі Збройних Сил України постійно виконував функції із захисту держави та не має реальної змоги займатися приватними справами, в тому числі займатися захистом своїх прав та інтересів у судовому порядку, у зв`язку з чим просив суд визнати наведені обставини поважними причинами пропуску нею строку звернення до суду та поновити строк звернення до суду з цим адміністративним позовом, якщо суд дійде підстав про його пропуск.
Ухвалою суду від 04.06.2026 заяву представниці позивача про залучення до участі в справі співвідповідача задоволено. Залучено до участі у справі співвідповідача військову частину НОМЕР_3 .
Ухвалою суду від 04.06.2026 прийнято до розгляду заяву представника позивача про збільшення позовних вимог в адміністративній справі №380/7750/26.
19.06.2026 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву (з урахуванням уточнених позовних вимог).
24.06.2026 представниця позивача подала відповідь на відзив відповідача-2. Свою позицію мотивує тим, що з метою з`ясування органу, на фінансовому забезпеченні якого перебував позивач у період проходження військової служби у спірний період представницею позивача направлені адвокатській запити, зокрема, й до військових частин НОМЕР_4 та НОМЕР_3 , а також до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України. Стверджує, що листом від 23.05.2026 №222/3/29/1631 військова частина НОМЕР_4 повідомила, що за період з 12.03.2023 до 02.02.2024 військова частина НОМЕР_4 на фінансовому забезпеченні Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України не перебувала. Зважаючи на це, з відповіді на адвокатський запит довідалася, що ОСОБА_2 перебував на грошовому забезпеченні у Фінансовому управлінні з 03.02.2024 до 29.02.2024. Водночас, на переконання представниці відповідача, це не звільняють його від обов`язку провести нарахування та виплату грошового забезпечення, виходячи з вірного розміру прожиткового мінімуму, та індексації грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.
23.06.2026 на адресу суду від співвідповідача надійшли заперечення, у яких констатовано, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_4 з 12.03.2023 до 02.02.2024, однак позовних вимог за цей період не заявлено.
31.07.2026 відповідач-2 подав додаткові пояснення, до яких додав постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на які сторони покликаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Позивач за періоди з 02.03.2022 до 11.03.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 02.03.2023 до 02.02.2024 – у військовій частині НОМЕР_4 , з 03.02.2024 до 23.01.2026 – у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_5 .
Військова частина НОМЕР_6 перебувала на фінансово-економічному забезпеченні військової частини НОМЕР_3 , що підтверджується листом від 20.05.2026 №222/3/29/1590.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2022 №47 солдата ОСОБА_1 з 02.03.2022 призначено на посаду, присвоєно військове звання відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та зараховано на всі види забезпечення.
Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.08.2024 №230 солдата призваного по мобілізації ОСОБА_3 з 05.08.2024 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Цим же наказом вирішено виплатити грошову компенсацію за 03 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік. Виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік. Виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2024 рік та грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2023-2024 роки.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 13.03.2023 №27ДСК солдата ОСОБА_1 вважати таким, що 12.03.2023 прибув з військової частини НОМЕР_1 , справи та посаду співробітника військової частини НОМЕР_4 прийняв та приступив до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою співробітника військової частини НОМЕР_4 , з 12.03.2023 зараховано до списків особового складу частини та на всі види забезпечення.
Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 02.02.2024 №34ДСК солдата ОСОБА_1 з 02.02.2024 виключено зі списків частини, всіх видів забезпечення та направлено до Центру розроблення та супроводження проєктів (м. Київ).
За змістом витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03.02.2024 №38 солдата ОСОБА_1 з 03.02.2024 зараховано у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 до списків особового складу, на всі види забезпечення та допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою старшого оператора відділення планування розвитку технологічних рішень відділу розробки, супроводу інформаційно-комунікаційних систем та оборонних технологій військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 23.01.2026 №24 сержанта ОСОБА_1 з 23.01.2026 виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення. Також наказано виплатити грошову компенсацію за 30 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2025 рік та за 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2026 рік та грошову компенсацію за 70 діб невикористаної додаткової відпустки за 2022-2026 роки.
За змістом довідки про доходи ОСОБА_1 від 16.02.2026 №597/3, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , позивачу виплачено індексацію за період з квітня 2022 року до січня 2023 року на суму 11060,26 грн.
Відповідно до довідки №66 про нараховані та виплачені суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2024 до 23.01.2026, виданої військовою частиною НОМЕР_2 ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася індексації грошового забезпечення за період з серпня 2024 року до грудня 2024 року на суму 775,15 грн, з липня 2025 року до грудня 2025 року на суму 799,38 грн.
У відповідь на адвокатський запит від 12.02.2026 листом від 12.03.2026 № 2076/1763 відповідач-2 повідомив, що позивач у період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 відповідно до листа Головного управління справами Міністерства оборони України (вих. 70/174-сл від 02.03.2026) речовим майном за період з 01.2025 до 23.01.2026 не забезпечувався. Вказав, що довідка про вартість майна, що належить до видачі військовослужбовцю видається за наявності підстав для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Також надав довідку №66 про нараховані та виплачені суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2024 до 23.01.2026, витяг з наказу військової частини НОМЕР_2 від 03.02.2024 №38, довідку №64 про нараховані та виплачені суми при звільненні з військової служби.
У відповідь на адвокатський запит від 04.02.2026 листом від 18.02.2026 №690/192/ВихЗПІ відповідач-1 надав картки особового рахунку за 2022-2023 роки, довідку про доходи №397/3 від 16.02.2026, витяги з наказів командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування та виключення зі списків особового складу.
Листом від 02.03.2026 №70/174-сл відповідач-3 повідомив позивачу, що зарахований на речове забезпечення до Головного управління справами Міністерства оборони України у січні 2025 року відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 №38 від 03.02.2024 та речового атестату №8 від 06.02.2024. За період з 01.2025 по теперішній час речовим майном не забезпечувався. Крім того вказав, що станом на 25.02.2026 ОСОБА_1 із заявою (рапортом) про видачу йому довідки про вартість майна, що належить до видачі до Головного управління справами Міністерства оборони України не звертався.
22.04.2026 позивач звернувся до відповідача-3 із заявою щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане майно на підставі постанови №178. Крім того просив виготовити та надати довідку про вартість неотриманого речового майна за період проходження військової частини з 02.03.2022 до 23.01.2026.
В матеріалах справи відсутня відповідь на зазначене звернення позивача.
Вважаючи поведінку відповідачів протиправною, тобто такою, що порушує його право на нарахування індексації грошового забезпечення в повному обсязі, а також грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, позивач пред`явив цей позов.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України регламентовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз цієї норми дає змогу виснувати, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
За правилами ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Приписами ст. 40 Закону №2232-XII регламентовано, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців унормовано Законом України від 20.12.1991 №2011-XI «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII), ст. 1 якого встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом ч. 2, 3 ст. 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абз. 1, 2 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оброни України від 26.06.2018 №260 (далі – порядок № 260).
Згідно з п. 2 розділу І порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать винагороди та допомоги.
За правилами п. 3 розділу І порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є штат військової частини (установи, організації); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до абз. 4 п. 8 порядку №260 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).
30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова №704), п. 1 якої, серед іншого, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14; додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу в розмірах згідно з додатком 15.
Відповідно до п. 2 постанови №704 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 постанови №704 (у первинній редакції на дату прийняття) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Також додатки 1, 12, 13, 14 до постанови №704 (у редакції, чинній до 01.10.2020) містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Постанова №704 набрала чинності 01.03.2018.
Разом з тим, 21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – постанова №103), п. 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 п. 4 викладено у такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому зміни до додатків, у тому числі до приміток додатків 1, 14, не вносилися. За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем безпосередньо для супроводу та зв`язку з нормою, а відтак вона не має визначального значення.
Отже, з 24.02.2018 (з дати набрання чинності постанови №103) змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме: замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Суд акцентує на тому, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) п. 4 вже був викладений в редакції змін згідно з п. 6 постанови №103.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови №704.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Тобто з 29.01.2020 (з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18), п. 6 постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п. 4 постанови №704 у первісній редакції.
Крім того, суд звертає увагу, що 01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VІІІ (далі - Закон №1774-VІІІ).
За змістом п. 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Оскільки ця норма чинна та за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 постанови №704, у редакції до внесення змін постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови № 704, то відсутні правові підстави для обчислення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.
Застосування зазначених нормативно-правових актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді.
Верховний Суд, зокрема, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24, від 18.08.2025 у справі №300/8187/24 та інших, виснував, що оскільки зміни, внесені постановою №103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018».
У постанові від 02.08.2022 в справі №440/6017/21 Верховний Суд наголосив на тому, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням».
За змістом ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вищенаведені висновки Верховного Суду до обставин справи, що розглядається, суд зазначає, що для вирішення питання про наявність у позивача права на перерахунок грошового забезпечення станом на 01.01.2022, 01.01.2023 необхідно встановити чи відбулось зростання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій регламентовано Законом України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі - Закон №2017-III).
За дефініцією, закріпленою ст. 1 Закону №2017-III, державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти (ст. 6 Закону №2017-III).
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому за правилами ч. 2 ст. 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (п. 1) та порядок встановлення державних стандартів (п. 3).
Таким чином, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
Натомість, Закон України від 02.12.2021 №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік», таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема, грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018, на 2022, 2023 роки відповідно, не містять.
Тобто розрахунковою величиною для визначення розміру грошового забезпечення позивача є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022 та на 01.01.2023.
Також суд звертає увагу, що крім посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (щомісячних основних виплат) постановою №704 та постановою №260 встановлено для військовослужбовців виплату щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, винагород та премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.
Викладене дозволяє виснувати про наявність у позивача права на перерахунок та виплату грошового забезпечення за періоди з 02.03.2022 до 11.03.2023, з 12.03.2023 до 19.05.2023, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно. Тобто відповідач-1 та свіввідповідач протиправно застосували при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.
Зважаючи на встановлені судом обставини, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є:
- зобов`язання відповідача-1 здійснити перерахунок та виплату позивачу місячного грошового забезпечення за період з 02.03.2022 до 11.03.2023, нарахованих та виплачених за цей період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, з урахуванням виплачених сум;
- зобов`язання співвідповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу місячного грошового забезпечення за період з 12.03.2023 до 19.05.2023, нарахованих та виплачених за цей період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови №704, з урахуванням виплачених сум.
Стосовно позовних вимог про здійснення перерахунку грошового забезпечення за період з 20.05.2023 до 23.01.2026 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на відповідний рік, суд зазначає таке.
12.05.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704», якою внесено зміни до п. 4 постанови №704, виклавши абц. 1 у такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Пунктом 3 постанови №481 установлено, що видатки, пов`язані з виконанням пункту 2 цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, передбачених у державному бюджеті на відповідний рік для утримання відповідних державних органів.
Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 і саме з цієї дати діяла нова редакція п. 4 постанови №704, яким замість розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року» запроваджено сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704. В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24, у якій предметом спору була правомірність вказаної постанови №481, скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, якими визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» - відмовлено.
У цій постанові Верховний Суд зазначив, що саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом №2011-ХІІ.
При цьому, під «умовами» слід розуміти встановлення КМУ необхідних обставин, які роблять можливим здійснення нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям та іншим, прирівняним до них осіб.
Під «порядком» розуміється, що Уряд має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, методу здійснення нарахування грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.
Під «складовими грошового забезпечення» слід розуміти посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням, щомісячні (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразові додаткові види грошового забезпечення. При цьому, базовий критерій для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовця є визначальною величиною, оскільки саме від цього показника (шляхом множення на відповідні тарифні коефіцієнти) обчислюються основні види виплат при розрахунку грошового забезпечення.
Отже, за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців) встановлюються та регулюються актами Кабінету Міністрів України, а саме постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення.
Таким чином, оскільки постановою Верховного Суду у справі №320/29450/24 скасовано рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано протиправною та нечинною постанову №481, прийняту Кабінетом Міністрів України, та встановлено, відповідно, правомірність дій Уряду при прийнятті вказаної постанови №481, суд не має правових підстав не брати до уваги вказаний нормативний акт під час розгляду адміністративної справи.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 643/17966/14-ц та від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 сформульовано висновок, що якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.
Відтак з 20.05.2023 є чинними положення постанови № 704 з урахуванням змін, внесених постановою № 481, відповідно до яких замість розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовується стала розрахункова величина у розмірі 1762,00 грн.
Рішеннями Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 та від 25.01.2012 № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень Кабміну щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави.
Конституційний Суд зазначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабміну, виданих у межах його компетенції.
Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постанові від 05.06.2024 у справі №910/14524/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Тобто суд має додержуватися закону, від приписів якого він не може відступити у зв`язку з їх диспозитивністю, і не підміняти його своїм власним висновком. Суд як орган державної влади наділений державою певними функціями і повноваженнями, є джерелом утвердження законності та справедливості, основним принципом його роботи має бути «dura lex, sed lex». Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).
З дня набрання чинності постанови № 481 (20.05.2023) у відповідних суб`єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1 і 14 до постанови №704.
Таким чином, починаючи з 20.05.2023 до 23.01.2026 суб`єкти владних повноважень правомірно застосовували сталу розрахункову величину для посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 1762 грн, тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Відтак, не підлягає задоволенню як похідна вимога щодо виплати 01.01.2026 до 23.01.2026 щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, грошової компенсації за невикористані дні основної відпустки за 2025-2026 роки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022-2026 роки, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 та 14.
Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідачів здійснити нарахувати та виплатити за період з 02.03.2022 до 23.01.2026 індексацію грошового забезпечення з урахуванням березня 2018 року як базового місяця, відповідно до абз. 4 п. 5 порядку № 1078, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України від 03.07.1991 №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон України №1282-ХІІ) індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно з ч. 1, 6 ст. 2, ч. 1 ст. 4 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії, стипендії, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Згідно зі ст. 18 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
З огляду на викладене, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці і у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації обов`язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) покладається на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності та виду юридичної особи.
Частиною 2 ст. 5 Закону №1282-ХІІ регламентовано, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення регулюються Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - порядок №1078).
У п. 1-1 порядку № 1078 визначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (з 01.01.2016 - 103 відсотка). Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2013 року місяця опублікування Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 06.02.2003 №491-IV. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищував поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з п. 6 порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме:
1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів;
2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету;
3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів;
4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;
5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються;
6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів;
7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Тобто сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України №1282-ХІІ, підлягає обов`язковому нарахуванню та виплаті.
Положеннями Закону №1282-XII та порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Разом з тим, виплата індексації не ставиться, вищевказаними нормативно-правовими актами, у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації. Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17.
Відповідно до положень п. 2, 5 порядку № 1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже, підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
Згідно з п. 10-2 порядку №1078 для працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, яких переведено на іншу роботу (місце проходження служби) на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість та у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці (умов проходження служби) у разі продовження такими особами роботи (проходження служби), для новоприйнятих працівників, військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, а також для тих, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати (грошового забезпечення), передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (посадового окладу), за посадою, яку займає працівник, військовослужбовець, поліцейський, особа рядового і начальницького складу.
Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави дійти висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
При цьому, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв`язку з набранням чинності постановою №704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни місяця підвищення (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.
Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою №704 визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Відповідно до абз. 1 п. 5 порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Згідно із абз. 2 п. 5 порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Якщо розмір підвищення грошового доходу військовослужбовця перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у п. 1-1 порядку №1078.
Тобто, з березня 2018 року підлягає до виплати сума індексації грошового забезпечення, визначена на підставі вищевикладених положень порядку №1078. У разі коли величина індексу споживчих цін перевищить поріг в розмірі 103 відсотка, то сума індексації підлягає до виплати в підвищеному розмірі, аж до наступного підвищення тарифної ставки (окладу), при якому сума збільшення грошового забезпечення (заробітної плати) перевищить таку суму індексації.
Вказані правові висновки неодноразово викладені Верховним Судом, зокрема в постановах від 22.12.2022 у справі №380/14479/21, від 02.11.2022 у справі №120/12718/21-а.
За змістом довідки про доходи ОСОБА_1 від 16.02.2026 №597/3, виданої військовою частиною НОМЕР_1 позивачу виплачувалася поточна індексація за період з квітня 2022 року (нараховано квітні за березень2022 року) до січня 2023 року (нараховано в січні за грудень 2022 року) на суму 11060,26 грн. Обґрунтованих доводів, які б вказували на те, що розмір індексації був розрахований неправильно, позивач не навів. Відтак вимоги про зобов`язання відповідача-1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення з березня по грудень 2022 року є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Водночас, суд звертає увагу, що Прикінцевими положеннями Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Отже, підприємства, установи, організації у 2023 році звільнені від обов`язку здійснювати нарахування та виплату індексації доходів, зокрема, оплати праці (грошового забезпечення). Обчислення індексу споживчих цін для нарахування сум індексації у 2023 році не здійснюється.
Указаний припис Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» є чинним та неконституційним не визнавався.
Разом з тим, оскільки дію Закону №1282-XII зупинено на 2023 рік, то підзаконний нормативно-правовий акт - порядок №1078, який прийнятий на виконання вимог ч. 2 ст. 6 вказаного Закону, також не діяв протягом 2023 року.
Таким чином, оскільки дія Закону №1282-XII була зупинена на 2023 рік, то підстави для проведення нарахування суми індексації грошового забезпечення, механізм розрахунку якої визначено порядком № 1078, у 2023 році були відсутні.
Відповідний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 18.12.2025 у справі №380/5270/24 та від 23.12.2025 у справі №420/35557/23.
З наведених норм суд виснує про відсутність підстав для нарахування позивачеві індексації грошового забезпечення з 01.01.2023 до 31.12.2023.
Крім того суд зазначає, що ст. 39 Закону України від 09.11.2023 №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.
Отже, починаючи з січня 2024 році право на проведення індексації заробітної плати працівників було поновлено, однак обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадилося наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року.
Також, ст. 34 Закону України від 19.11.2024 №4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2025 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2024 року, у січні 2025 року не нараховується.
Крім того, ст. 41 Закону України від 03.12.2025 №4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з січня 2026 року, який приймається за 1 або 100 відсотків. Сума індексації, яка склалася у грудні 2025 року, у січні 2026 року не нараховується.
Вказані норми Законів України є чинними та неконституційними не визнавались, а отже, підлягали врахуванню відповідачем під час нарахування позивачеві індексації грошового забезпечення.
Отже, якщо приріст індексу споживчих цін (коефіцієнт індексації) обчислюється з 01.01.2024, то в силу вимог п. 5 порядку №1078 приріст розраховується з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення, тобто таким місяцем є грудень 2023 року.
Індексація грошових доходів проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103%.
Порядком №1078 визначено, що індекс споживчих цін обчислюється Державною службою статистики України і публікується в офіційних періодичних виданнях не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним.
Індекси споживчих цін опубліковані Державною службою статистики України в газеті «Урядовий кур`єр» та становили (по відношенню до попередніх місяців): за січень - 100,4% (дата опублікування 13.02.2024); за лютий - 100,3% (12.03.2024); за березень - 100,5% (11.04.2024); за квітень - 100,2% (14.05.2024); за травень - 100,6% (12.06.2024).
У червні 2024 року по відношенню до травня 2024 року індекс споживчих цін становив 102,2%, за період січень-червень 2024 року - 104,3% (дата опублікування 12.07.2024).
Так, наростаючим підсумком індекс споживчих цін у період з січня по червень 2024 року перевищив 103% лише в червні 2024 року і склав 104,3%. До червня 2024 року перевищення індексом споживчих цін показника 103% не було.
Відповідно до п. 1-1 порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Місяцем, в якому офіційно опублікований індекс споживчих цін за червень 2024 року, є липень 2024 року, тобто, підвищення заробітної плати військовослужбовця у зв`язку з її індексацією повинно здійснитись у серпні 2024 року.
З наведеного випливає, що починаючи з січня по липень 2024 року у відповідача-2 не виникало підстав для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, оскільки не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
За змістом довідки №66 про нараховані та виплачені суми індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2024 до 23.01.2026, виданої військовою частиною НОМЕР_2 , позивачу з серпня 2024 року до грудня 2024 року виплачувалась поточна індексація, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Крім того, індексація грошових доходів населення в Україні у 2025 році базується на січневому рівні як базовому (встановлено на 100%), з обчисленням наростаючим підсумком, починаючи з лютого.
Згідно з опублікованими даними Держстату за наростаючим підсумком лютого, березня, квітня та травня 2025 року в червні індекс споживчих цін становить 104,4 %, тобто поріг індексації перевищений лише в цьому місяці. Отже, право на індексацію виникло вперше у липні 2025 року, коли кумулятивний індекс споживчих цін перевищив поріг у 103%. Таким чином, суд зазначає, що за період січень-червень 2025 року індексація грошового забезпечення військовослужбовців не проводилась, адже не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України. Починаючи з липня 2025 року до грудня 2025 року індексація грошового забезпечення нараховувалась та виплачувалась, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог і у вказаній частині.
Крім того, згідно з опублікованими даними Держстату за наростаючим підсумком лютого, березня, квітня та травня 2026 року в червні індекс споживчих цін становить 104,2 %, тобто поріг індексації перевищений лише в цьому місяці. Отже, право на індексацію виникло вперше у червні 2026 року, коли кумулятивний індекс споживчих цін перевищив поріг у 103%. Таким чином, за період січень-травень 2026 року індексація грошового забезпечення військовослужбовців не проводилась, адже не було перевищення порогу індексації 103% відповідно до даних Державної служби статистики України.
При цьому, оскільки позивач був звільнений з військової служби у січні 2026 року, тобто на момент його звільнення поріг індексації 103% не було перевищено, військова частина НОМЕР_2 правомірно не нараховувала позивачеві індексацію грошового забезпечення у 2026 році.
Враховуючи наведені норми, та оскільки ст. 39 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», ст. 34 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та та ст. 41 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» є чинними, неконституційними не визнавались, а тому підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що до моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення про визнання нормативно-правового акта чи його окремих приписів неконституційними такі приписи зберігають чинність і є обов`язковими для всіх суб`єктів правовідносин, зокрема й для органів державної влади та їх посадових осіб.
Тож відповідно до такої фундаментальної засади, як правовладдя (верховенство права), складовою якої є принцип правової визначеності, жоден орган державної влади не звільняється від обов`язку дотримуватися закону, який зберігає чинність до його скасування або зміни в установленому конституційним порядком способі.
Велика Палата Верховного Суду також наголошувала, що законодавець формує єдину систему законодавства у сфері публічних правовідносин, в якій презюмується конституційність кожного схваленого парламентом закону до моменту спростування цієї презумпції рішенням Конституційного Суду України.
Такий висновок Велика Палата Верховного Суду сформулювала в постанові від 11.12.2025 у справі №990/244/23.
Зважаючи на наведені нормативні приписи та встановлені обставини справи суд виснує, що у періоди з 02.03.2022 до 23.01.2026 поточна індексація позивачу виплачувалась правомірно. Підстав для її перерахунку не має. Відтак, у цій частині вимог слід відмовити.
З урахуванням цього не підлягає задоволенню похідна вимога в частині здійснення компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача-3 оформити довідку про склад і вартість неотриманого позивачем речового майна, нарахувати і виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно станом на день його звільнення з військової служби – 26.01.2026, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до 1 п. 2 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 (далі - порядок №178) виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з п. 3 порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця, переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.
Пунктом 4 порядку №178 визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Відповідно до п. 5 порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
За змістом п. 4 розділу ІІІ Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 №232 (далі - інструкція №232), військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна.
При цьому, порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, визначено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З наведеного вище вбачається, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в п. 3 порядку №178 словосполучення у разі звільнення з військової служби, а не, наприклад, при звільненні з військової служби, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
У п.4 порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, поданої у вигляді звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством прав та інтересів.
Суд установив, що сержант ОСОБА_1 під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_2 перебував на речовому забезпеченні в Головному управління справами Міністерства оборони України. За період з 01.2025 по теперішній час речовим майном не забезпечувався. Речова служба військової частини НОМЕР_2 не відкріплена від органу забезпечення та станом на 10.04.2026 забезпечення та облік речового майна військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 здійснюється Головним управлінням справами Міністерства оборони України, що підтверджується листами від 16.04.2026 №2076/2527, №70/174-сл від 02.03.2026.
22.04.2026 позивач звернувся до відповідача-3 із заявою щодо виплати грошової компенсації вартості за неотримане майно на підставі постанови №178. Крім того просив виготовити та надати довідку про вартість неотриманого речового майна за період проходження військової частини з 02.03.2022 до 23.01.2026.
Відповідь на заяву відсутня в матеріалах справи.
На час розгляду справи відповідачем-3 також не надано до суду доказів нарахування та виплати позивачеві компенсації вартості неотриманого ним речового майна.
Щодо доводів представника відповідача-3 про неподання позивачем заяви, суд зазначає наступне.
Обов`язок відповідача-3 щодо виплати компенсації виникає з моменту реалізації права позивачем шляхом висловлювання побажання щодо їх реалізації. Таким чином, зазначені гарантії реалізуються за відповідним зверненням заявою (рапортом) службовця на підставі наказу або рішення керівника установи та довідки про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7.
Разом з тим суд звертає увагу, що позивач не позбавлений права на звернення до відповідача із рапортом (заявою) про виплату йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, оскільки, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження служби.
Такі висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Верховного Суду від 05.12.2018 у справі №808/2442/16.
Враховуючи, що позивачем реалізовано право на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно шляхом подання 22.04.2026 відповідної заяви, яка вручена 26.04.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення за №R645010006121, тому у відповідача-3 з моменту її подання виникає обов`язок щодо виплати відповідної компенсації.
Разом з тим, відповідно до п. 4, 5 порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Суд не враховує доводи відповідача-3 стосовно того, що позивач не проходив службу у Головному управління справами Міністерства оборони України, оскільки за п. 5 постанови № 178 довідку про вартість речового майна видає саме речова служба військової частини (органу забезпечення). Законодавство пов`язує цю функцію з органом, який веде облік, а не з місцем безпосереднього виконання службових обов`язків.
З метою ефективного захисту порушеного права позивача суд уважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача-3 щодо невидачі позивачу довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 26.01.2026, та щодо ненарахування і невиплати йому грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та зобов`язати відповідача-3 видати позивачу довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 26.01.2026, та на її підставі нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.
Стосовно доводів відповідача-1 про пропуск строку звернення до суду, суд звертає увагу на таке.
Відповідно до приписів ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У зазначених положеннях КАС України відсутні норми, які б регулювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями ст. 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2023 в справі №460/17052/21, надаючи оцінку поняттям грошова винагорода, одноразова грошова допомога при звільненні та оплата праці і заробітна плата, які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності 19.07.2022, до КЗпП України внесено зміни.
Так, пунктом 18 ч. 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, Законом №2352-IX внесено зміни до ст. 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які стосуються стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, предметом спору у якій є перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця за період з 01.02.2020 по 30.03.2023, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків:
«Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні)».
Тобто для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
З урахуванням правової позиції, викладеної в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Зважаючи на це, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.
У розглядуваній справі предметом спору є донарахування та виплата грошового забезпечення, індексації грошового забезпечення за період з 02.03.2022 до 23.01.2026 та видачі довідки про склад і вартість неотриманого ОСОБА_1 речового майна.
Як вбачається з прохальної частини позовної заяви позовні вимоги, адресовані військовій частині НОМЕР_1 , охоплюються періодом з 02.03.2022 до 11.03.2023.
Як зазначалося вище, згідно з ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Тобто за період з 02.03.2022 до 19.07.2022 право позивача на звернення до суду з вимогою про донарахування грошового забезпечення не обмежувалося строком.
Стосовно періоду з 19.07.2022 до 11.03.2023, суд звертає увагу на те, листом від 18.02.2026 №690/192/ВихЗПІ відповідач-1 надав картки особового рахунку за 2022-2023 роки, довідку про доходи №397/3 від 16.02.2026.
Доказів одержання позивачем документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум грошового забезпечення до вказаної дати матеріали справи не містять. Позивач звернувся до суду з позовом 22.04.2026, тому тримісячний строк не пропущено.
Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За правилами ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Згідно з ч. 1 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за пред`явлення цього адміністративного позову, тому підстави для розподілу цього виду судових витрат відсутні.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, то питання щодо їх стягнення вирішуватиметься судом протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення за умови подання відповідних доказів. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, підлягатиме залишенню без розгляду.
Керуючись ст. 2, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд
у х в а л и в:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 , Головного управління справами Міністерства оборони України, військової частини НОМЕР_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 02.03.2022 до 11.03.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 02.03.2022 до 11.03.2023, нарахованих та виплачених за цей період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
4. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_3 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 12.03.2023 до 19.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
5. Зобов`язати військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 місячного грошового забезпечення за період з 12.03.2023 до 19.05.2023, нарахованих та виплачених за цей період одноразових додаткових видів грошового забезпечення, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.
6. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління справами Міністерства оборони України щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 26.01.2026, та щодо ненарахування і невиплати йому грошової компенсації вартості неотриманого речового майна.
7. Зобов`язати Головне управління справами Міністерства оборони України видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належало до видачі станом на 26.01.2026, та на її підставі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна.
8. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
9. Судовий збір розподілу не підлягає.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач – ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_7 ).
Відповідач-1 – військова частина НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_8 ).
Відповідач-2 – військова частина НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Відповідач-3 – Головне управління справами Міністерства оборони України (місцезнаходження: пр. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168; ЄДРПОУ 24978319)
Співвідповідач – військова частина НОМЕР_3 (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ НОМЕР_10 ).
СуддяАндрусів Уляна Богданівна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua