Суд: Шевченківський районний суд міста Дніпра
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 09 листопада 2026 р.
Справа: №932/9197/26
Суддя: Леміщенко О. О.
Справа № 932/9197/26
Номер провадження 2/932/3588/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2026 року м. Дніпро
Шевченківський районний суд міста Дніпра у складі головуючого судді Леміщенко О.О., за участю секретаря судового засідання Маншиліна Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
26 травня 2026 року адвокат Морозов В.Ю. через систему «Електронний суд» звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпро в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої вимоги представник позивача обґрунтовує тим, що 04 грудня 2025 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір позики, оформлений власноруч написаною та підписаною відповідачем розпискою від 04 грудня 2025 року. Відповідно до умов розписки відповідач отримала від позивача грошові кошти в розмірі 41000 грн та зобов`язалась повернути зазначену суму у строк до 01 лютого 2026 року. 11 травня 2026 року позивач направив відповідачеві письмову вимогу про повернення суми боргу в повному обсязі, яку було направлено поштою за адресою реєстрації відповідача: АДРЕСА_1 . Станом на дату подання позовної заяви вимога залишилась без будь-якого задоволення: борг не повернутий, відповіді від відповідача не надійшло. За таких обставин позивач вимушений реалізувати своє право на судовий захист. Просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором у розмірі 41000 грн; інфляційні втрати відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України за період прострочення з 02 лютого 2026 року по 26 травня 2026 року у розмірі 1703,57 грн; три відсотки річних відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України за період прострочення з 02 лютого 2026 року по 26 травня 2026 року у розмірі 384,16 грн; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн та сплачений судовий збір.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 липня 2026 року, справу було передано на розгляд судді Шевченківського районного суду міста Дніпра Леміщенко О.О.
Ухвалою від 23 липня 2026 року у справі було відкрите спрощене позовне провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін.
12 серпня 2026 року представником відповідача адвокатом Батиром В.А. надано відзив на позовну заяву, в якому він зазначив, що, як йому повідомила відповідач ОСОБА_3 , правовідносини між нею та позивачем склалися ще у 2018 році, коли вона працювала до 2020 року в одному з магазинів позивача на посаді продавця. В період з 2020 року до кінця 2025 року відповідачка працювала на підприємстві позивача на посаді менеджера. Наприкінці 2025 року позивач провів на підприємстві інвентаризацію і виявив недостачу товарів різного вжитку і недостачу грошових коштів. Відповідачка під примусом позивача погодилася скласти договір позики (скласти розписку), якою фактично грошові кошти вона не отримувала, а засвідчила заборгованість по інвентаризації. Оскільки договір позики від 04 грудня 2025 року між позивачем та відповідачкою не підтверджує факт отримання відповідачкою коштів у борг і виникнення у неї обов`язку з їх повернення на вимогу кредитора, то це свідчить про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача неіснуючого боргу, інфляційних втрат, трьох відсотків річних та судових витрат. Просиві відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
20 серпня 2026 року представником позивача ОСОБА_2 надано заперечення на відзив, в яких він зазначив, що вважає доводи відзиву необґрунтованими та такими, що не спростовують позовних вимог. Вважає, що саме існування розписки, власноручно написаної та підписаної відповідачем, яка містить суму позики, зобов`язання повернути кошти та строк повернення, і є доказом факту передання коштів. Вимога закону не передбачає обов`язкового текстуального формулювання на кшталт «кошти отримано до підписання цього договору» - таке формулювання є не юридичною вимогою до форми розписки, а вигаданою відповідачем підставою для заперечення. Відсутність цього словосполучення не спростовує та не применшує доказової сили розписки. Презумпцію правомірності розписки від 04.12.2025 у цій справі відповідач ОСОБА_3 не спростувала і доводи про безгрошовість договору належними, допустимими та достатніми доказами не довела. У відзиві не наведено жодного доказу на підтвердження: факту проведення інвентаризації на підприємстві позивача; факту виявлення недостачі; розміру такої недостачі; факту застосування до відповідача будь-якого тиску чи погроз. Немає ні акта інвентаризації, ні пояснень свідків, ні заяви до правоохоронних органів, ні будь-яких інших матеріалів. Голослівне твердження представника відповідача, викладене виключно в тексті процесуального документа, доказом у розумінні статей 76–78 ЦПК України не є та не може братися судом до уваги як самостійна підстава для відмови в позові. Звертає увагу суду на те, що якщо відповідач стверджує факт примушування її позивачем до складення розписки, такі дії за їх змістом охоплюються ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 355 Кримінального кодексу України (примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов`язань). Проте відповідач з часу стверджуваного примусу (грудень 2025 року) і до дати подання відзиву (12 серпня 2026 року), тобто протягом понад восьми місяців, до правоохоронних органів із відповідною заявою не зверталася. Це додатково свідчить про недостовірність та захисний характер цього доводу, спрямованого виключно на уникнення виконання грошового зобов`язання. Наведена представником відповідача судова практика є нерелевантною. Наполягав на задоволення позовних вимог у повному обсязі.
15 жовтня 2026 року засобами поштового зв`язку до суду надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_2 про долучення доказів – оригіналу розписки від 04 грудня 2025 року.
Позивач ОСОБА_1 та ого представник ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилися, 06 листопада 2026 року представник надав заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник Батир В.А. в судове засідання не з`явилися, представник 06 листопада 2026 року надав заяву про розгляд прави без їх участі, проти позовних вимог заперечував..
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами за відсутності учасників справи не здійснювалося.
Повно та всебічно дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, судом встановлено таке.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правовідносини по даній цивільній справі виникли 04 грудня 2025 року і регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до дослідженої в судовому засіданні розписки від 04 грудня 2025 року (оригінал), складеної російською мовою, « ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживающая по адресу АДРЕСА_2 НОМЕР_1 паспорт № НОМЕР_2 выдан 1211 25.09.2017 взяла у ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 паспорт НОМЕР_3 выдан 17.11.1997 г. проживающего по адресу АДРЕСА_3 в долг 41000,00 (сорок одна тысяча грн) Обязуюсь вернуть вышеуказанную сумму до 01.02.2026 г.».
08 травня 2026 року ТОВ «ЮКК «ХЬЮМАН РАЙТС» в інтересах ОСОБА_1 складено досудову вимогу ОСОБА_3 про повернення протягом 10 календарних днів з дати отримання вимоги грошових коштів в сумі 41000,00 грн, отриманих на підставі розписки від 04 грудня 2025 року, шляхом перерахування за вказаними реквізитами.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Правова позиція про те, що розписка боржника є документом, який підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання боржником від кредитора грошової суми, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18), а також у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21)
Така ж правова позиція підтверджена постановою Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі № 216/6127/23 (провадження № 61-14525св25), в якій Верховний Суд заначив, що передача коштів позикодавцем позичальнику підтверджується самим фактом власноручного складення та підписання боржником розписки про отримання коштів у борг, а письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Аналогічні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 27.04.2023 у справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22), від 24.01.2024 у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23) та від 19.05.2021 у справі № 128/891/20 ц (провадження № 61-4560св21).
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, наданим позивачем оригіналом розписки від 04 грудня 2025 року, написання якої відповідачем не заперечувалося, підтверджується укладання між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 договору письмового позики та отримання відповідачем ОСОБА_3 від позивача ОСОБА_1 грошей в сумі 41000,00 грн з обов`язком повернення цієї ж суми у строк до 01 лютого 2026 року.
При цьому суд не бере до уваги заперечення представника відповідача щодо суперечливого змісту розписки та вважає їх надуманими, оскільки використані при написанні розписки відповідачем словосполучення «взяла в борг» (в оригіналі «взяла в долг») та «зобов`язуюсь повернути» (в оригіналі «обязуюсь отдать») прямо та однозначно свідчать про реальне отримання відповідачем від позивача грошових коштів у зазначеному в розписці розмірі, та взяття відповідачем на себе обов`язку повернути цю ж грошову суму до настання вказаного у розписці строку – до 01 лютого 2026 року.
Так само суд не бере до уваги заперечення представника відповідача щодо написання розписки відповідачем під примусом позивача як безпідставні, оскільки будь-яких доказів на підтвердження цього факту суду не надано.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Відповідно до ч. 1 ст. 630 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу (…).
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Строк виконання зобов`язання за договором позики від 04 грудня 2025 року (за розпискою) настав 01 лютого 2025 року, доказів виконання зобов`язання повністю або частково відповідачем ОСОБА_3 суду не надано.
Таким чином, суд доходить висновку, що відповідачем ОСОБА_3 порушення зобов`язання, взяті на себе при укладанні договору позики від 04 грудня 2025 року шляхом написання розписки, зобов`язання в повному обсязі не виконане, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу в розмірі 41000,00 грн підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно зазначити таке.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В той же час, відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Встановлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року, який неодноразово було продовжено Указами Президента України і який діє до теперішнього часу.
Таким чином, оскільки договір позики від 04 грудня 2025 року між позивачем та відповідачем був укладений і діяв під час дії на території України воєнного стану, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та трьох відсотків річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача судових витрат, які складаються з витрат на правничу допомогу в сумі 20000,00 грн та сплаченого при зверненні до суду судового збору в сумі 1064,96 грн необхідно зазначити таке.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ч. 1). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 ст. 137 ЦПК України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Представником позивача на підтвердження витрат на правничу допомогу було надано суду копію договору про надання юридичних послуг від 11 травня 2026 року, укладеного між адвокатом Морозовим Вадимом Юрійовичем та ОСОБА_1 ; додатку №1 до договору про надання юридичних послуг від 11 травня 2026 року в якому визначено ціну договору – 20000,00 грн, яку сплачує замовник у якості авансового платежа на банківську картку або наручно після підписання договору; квитанцію про сплату коштів від 26 травня 2026 року, відповідно до якої ОСОБА_1 сплатив, а адвокат ОСОБА_1 отримав суму у розмірі 20000,00 грн відповідно до договору від 11 травня 2026 року; акт приймання-передачі наданих послуг від 26 травня 2026 року за договором про надання правової допомоги від 11 травня 2026 року, в якому зазначено обсяг наданих послуг та їх визначену вартість:
- консультації (4 години) 2000 грн;
- правовий аналіз матеріалів справи, аналіз боргової розписки від 04.12.2025 та обставин порушення (4 години) 2000 грн;
- аналіз чинного законодавства та моніторинг судової практики судів першої та апеляційної інстанції, а також практики Верховного Суду щодо стягнення заборгованості за договором позики (годин) 3000 грн;
- підготовка та збір доказової бази, обробка документів для формування позовних вимог, узгодження правової позиції з клієнтом (8 годин) 4000 грн;
- складання та написання позовної заяви, відправка позовної заяви до суду та відповідачу, оплата судового збору (18 годин) 9000 грн.
Розглянувши надані представником відповідача документи, суд виходить з того, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
Суд бере до уваги, що відповідно до позиції відповідача та його представника, вони повністю заперечували проти задоволення позовних вимог, в тому числі проти стягнення судових витрат, в зв`язку з чим оцінка обґрунтованості яких ними не надавалась.
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, доходить висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі за рахунок відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
При цьому, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за розпискою (договором позики), яка є єдиним доказом у справі; заявлена ціна позову становить 43087,73 грн, що дозволяє констатувати, що справа є малозначною.
За таких обставин, вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн є суттєво завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 гривень.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір в розмірі 1064,96 грн, тому, враховуючи, що позовні вимоги було задоволено частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1013,36 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 04 грудня 2025 року в сумі 41000 (сорок одна тисяча) грн 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп. та сплачений судовий збір в сумі 1013 (одна тисяча тринадцять) грн 36 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складений та підписаний суддею 10 листопада 2026 року.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .
Суддя О.О. Леміщенко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua