Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №640/17452/22
Суддя: Горобцова Я.В.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року м. Київ справа №640/17452/22
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
в с т а н о в и в:
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі – відповідач-1, ГУ ПФУ в м. Києві), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача від 11.01.2022, викладену в листі від 19.01.2022 2600-0204-8/9356, у проведенні перерахунку та виплати пенсії позивачу на підставі документів, доданих до заяви про перерахунок пенсії від 05.01.2022;
- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії за віком позивачу на підставі доданих до його заяви від 05.01.2022 документів з моменту призначення пенсії, а саме з 12.09.2021, з врахуванням раніше проведених виплат.
В обґрунтування заявлених вимог позивачем зазначено, що при призначенні позивачу у 2021 році пенсії за віком відповідачем протиправно не було враховано наявний трудовий (страховий) стаж за час роботи керівником гуртка Ялтинської станції юних натуралістів з 15.08.1983 по 03.01.1984 (відсутність у трудовій книжці номеру наказу від 15.08.1983) та вчителем Ялтинської середньої школи № 7 з 02.01.1986 по 13.09.1994 (відсутність підпису відповідальної особи).
Позивач вказує, що 05.01.2022 він звернувся до відповідача з заявою про перерахунок пенсії до якої додав довідки № 1698/01-09 від 12.11.2021, № 1698/01-09/1 від 12.11.2021 та № 535 від 26.11.2021, які підтверджують не враховані відповідачем записи у трудовій книжці.
Проте відповідач листом від 19.01.2022 2600-0204-8/9356 повідомив про відмову щодо перерахунку пенсії згідно заяви від 05.01.2022 на підставі відповідного рішення від 11.01.2022.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.10.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю.
26.08.2024 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 26.08.2024 справа розподілена судді Горобцовій Я.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 справу прийнято до свого провадження суддею Горобцовою Я.В. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вказує, що позивачем до заяви була додана довідки про стаж № 535 від 26.11.2011 видана Муніципальною бюджетною загальноосвітньою установою «Ялтинська середня школа № 7 імені Наді Лисановой» та № 1698/01-09 від 12.11.2021 видана Департаментом освіти і молочної політики Адміністрації міста Ялта Республіки Крим Російської Федерації і завірені відповідними печатками.
Проте відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 з 01.12.20144 на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, не функціонують.
Таким чином будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, підготовлені або видачі органами з території, які непідконтрольні українській владі, не підлягають реєстрації та виконанню.
Крім того відповідач-1 зазначає, що позивачем у вказаній справі в якості відповідача вказано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, проте оскаржуване рішення у даній справі було прийнято саме Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, оскільки заява позивача від 05.01.2022 за принципом екстериторіальності передані на розгляд до Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
Відповідач-2 у відзиві проти позовних вимог заперечив.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в м. Києві та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_2 від 02.11.2021.
05.01.2022 позивач звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві з заявою про перерахунок пенсії, до якої було додано копію трудової книжки та довідки № 1698/01-09 від 12.11.2021, № 1698/01-09/1 від 12.11.2021 та № 535 від 26.11.2021
За принципом екстериторіальності документи позивача надійшли на розгляд до Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, яким і винесено рішення від 11.01.2022 про відмову в призначенні пенсії позивачу.
Листом від 19.01.2022 2600-0204-8/9356 ГУ ПФУ в м. Києві повідомив позивачу про відмову щодо перерахунку пенсії згідно його заяви від 05.01.2022 на підставі відповідного рішення від 11.01.2022.
Як вбачається з оскаржуваного рішення від 11.01.2022 та відзиву підставою для відмови позивачу у задоволенні його заяви від 05.01.2022 та перерахунку пенсії є те, що відповідачем-2 не зараховано до стажу позивача період його роботи керівником гуртка Ялтинської станції юних натуралістів з 15.08.1983 по 03.01.1984 (через відсутність у трудовій книжці номеру наказу від 15.08.1983) та вчителем Ялтинської середньої школи № 7 з 02.01.1986 по 13.09.1994 (через відсутність підпису відповідальної особи).
Вважаючи протиправними дії відповідачів щодо відмови у перерахунку пенсії позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання вимог статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637), пунктом 3 якого визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно із пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 20.01.2022 у справі № 219/4003/17, від 28.12.2021 у справі №539/1398/17, від 12.12.2019 у справі №219/2866/17, від 21.11.2019 у справі №701/1232/16-а, від 08.05.2018 у справі № 559/484/17, від 07.11.2019 у справі № 686/19477/16.
Тобто, законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах.
Порядок ведення трудових книжок працівників визначено в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженій наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, відповідно до пункту 2.2 якої до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.
До прийняття наведеної вище Інструкції порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, регламентувався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162, правилами якої було також передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Відповідно до п. 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Як вбачається матеріалів справи предметом спору у даному випадку є неврахуванням відповідачем до загального трудового стажу позивача період роботи керівником гуртка Ялтинської станції юних натуралістів з 15.08.1983 по 03.01.1984 (через відсутність у трудовій книжці номеру наказу від 15.08.1983) та вчителем Ялтинської середньої школи № 7 з 02.01.1986 по 13.09.1994 (через відсутність підпису відповідальної особи).
В матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 01.09.1983.
Судом встановлено, що трудова книжка позивача містить наступні записи про його трудову діяльність позивача у спірний період:
- № 1 від 15.03.1983 позивача прийнято на роботу керівником гуртка Ялтинської міської станції юних натуралістів (наказ від серпня 1983 року, прізвище та підпис відповідальної особи, наявна печатка).
- № 2 від 03.01.1984 позивач звільнений з займаної посади у зв`язку з переведенням вчителем в середню школу № 5 в м. Ялта (наказ № 795 від 29.12.1983, прізвище та підпис відповідальної особи, наявна печатка).
- № 3 від 03.01.1984 позивач призначений на посаду вчителя географії в середню школу № 5 в м. Ялта (наказ № 100 від 29.12.1983, прізвище та підпис відповідальної особи, наявна печатка).
- № 4 від 29.04.1984 позивач звільнений від займаної посади у зв`язку з призовом на службу в армію (наказ № 139 від 29.04.1984, прізвище та підпис відповідальної особи, наявна печатка).
- № 5 служба в радянській армії з 15.05.1987 по 26.11.1985
- № 6 від 02.01.1986 позивач назначений на посаду вчителя географії (наказ ГОРОНО № 39 від 14.01.1986).
- № 7 від 13.09.1994 позивач звільнений за власним бажанням (наказ № 150 від 13.09.1994).
Вказані записи у трудовій книжні позивача підтверджують факт його роботи, в них є посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою підприємства, не містять виправлень.
Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що надана позивачем трудова книжка НОМЕР_3 від 01.09.1983 підтверджує страховий стаж позивача у спірний період з 15.08.1983 по 03.01.1984 та з 02.01.1986 по 13.09.1994 включно.
Крім того, в матеріалах справи наявні вказані вище довідки, які також були додані позивачем до заяви 05.01.2022 про перерахунок пенсії, зокрема:
- № 1698/01-09 від 12.11.2021, яка видана Департаментом освіти і молодіжної політики Адміністрації міста Ялта Республіки Крим, згідно якої підтверджено роботу позивача на посаді керівника кружка генетиків-селекціонерів м. Ялта з 15.08.1983 (наказ про призначення № 377 від 15.08.1983) по 03.01.1983 р. (наказ про звільнення № 795 від 29.12.1983).
- № 1698/01-09/1 від 12.11.2021, яка видана Департаментом освіти і молодіжної політики Адміністрації міста Ялта Республіки Крим, згідно якої підтверджено роботу позивача на посаді вчителя географії в Ялтинській середній загальноосвітній школі № 7 м. з 02.01.1986 (наказ про призначення № 39 від 14.01.1986) по 13.09.1994 (даними про дату та номер наказу про звільнення Департамент освіти і молодіжної політики Адміністрації міста Ялта не володіє).
- № 535 від 26.11.2021, яка видана Муніципальною бюджетною загальноосвітньою установою «Ялтинська середня школа № 7 імені Надії Лисанової» муніципального утворення міський округ Ялта Республіки Крим, згідно якої підтверджено роботу позивача вчителем географії у Середній школі № 7 м. Ялти з 02.01.1986 (наказ Ялтинського міського відділу народної освіти Кримської області про прийняття на роботу від 14.01.1986 № 39) по 13.09.1994 (наказ по середній школі № 7 м. Ялти від 13.09.1994 № 150).
Як вбачається з оскаржуваного рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області від 11.01.2022 та відзиву на позовну заяву підставою для відмови позивачу у перерахунку пенсії та зарахування до його трудового стажу періодів роботи з 15.08.1983 по 03.01.1984 та з 02.01.1986 по 13.09.1994 є те, що додані довідки про стаж № 535 від 26.11.2011 та № 1698/01-09 від 12.11.2021 видані на територіях, які тимчасово не контролюються українською владою, органи державної влади, не функціонують.
Проте, статтями 1 та 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII (далі – Закон № 1207-VII) визначено, що тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дії Конституції та законів України.
Крім того, згідно статтею 9 Закону № 1207-VII будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконним, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органом та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Частиною четвертою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України.
Зі змісту преамбули Закону № 1207-VII вбачається, що Україна згідно з Конституцією України є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1049 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією 1997 року та іншим міжнародно-правовим актам є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
Основою гуманітарної, соціальної та економічної політики держави Україна стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист і повноцінна реалізація національно-культурних, соціальних та політичних прав громадян України, у тому числі корінних народів та національних меншин.
Тобто, одним з основних напрямків політики держави України стосовно населення тимчасово окупованої території України є захист та повноцінна реалізація, зокрема, соціальних прав громадян України.
Приписи статті 1 Закону № 1207-VII визначають, що тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року.
Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».
При цьому, на думку суду, визнання, у виняткових випадках, актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
В іншому рішенні від 08.07.2004 у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» Європейський Суд з прав людини, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров`я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов`язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як зазначено в п. 333 цього рішення, суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Вона повинна усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією.
Враховуючи викладене суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих установою, що знаходиться на окупованій території, як доказів, оскільки неприйняття цих документів призведе до порушень та обмежень прав позивачки на соціальний захист та гарантоване їй право на пенсійне забезпечення.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 02.10.2018 по справі № 569/14531/16-а.
Як вбачається з матеріалів справи, надані позивачем довідки № 1698/01-09 від 12.11.2021, № 1698/01-09/1 від 12.11.2021 та № 535 від 26.11.2021 видані організаціями, що знаходяться на не підконтрольній Україні території.
Водночас, ГУ ПФУ у Вінницькій області не було враховано, що відомості, які зафіксовані у довідках, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України.
Отже доводи відповідачів щодо правомірності не прийняття наданих позивачем довідок № 1698/01-09 від 12.11.2021, № 1698/01-09/1 від 12.11.2021 та № 535 від 26.11.2021 є необґрунтованими.
Суд вважає за необхідне підкреслити, що відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Аналізуючи наведене вище суд приходить до висновку, що надана позивачем трудова книжка НОМЕР_3 від 01.09.1983 та довідки № 1698/01-09 від 12.11.2021, № 1698/01-09/1 від 12.11.2021 та № 535 від 26.11.2021 є належними доказами при вирішенні питання про перерахунок пенсії позивачу та підтверджують страховий стаж позивача з 15.08.1983 по 03.01.1984 та з 02.01.1986 по 13.09.1994 включно.
Щодо певних недоліків трудової книжки позивача, на які посилаються відповідачі, зокрема, відсутність у трудовій книжці номеру наказу від 15.08.1983 та відсутність підпису відповідальної особи, суд вважає за необхідне зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи.
Так, в постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №687/975/17 викладена правова позиція, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретній посаді, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Окрім того, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Судом встановлено, що в трудовій книжці позивача вказано посади де працював позивач, містяться дати прийняття на роботу та звільнення, міститься номери наказів про прийняття на роботу та звільнення, як на підставу внесення записів, вони завірені підписом повноважної особи та печаткою, не містять виправлень, містять прізвище та ініціали особи яка зробила ці записи.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідачами не враховано, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.
При розгляду даної справи суд також враховує що, обставини, які підлягають встановленню і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача (її відсутність) неможливості надати повний об`єм необхідних для реалізації його прав документів та повноти записів у наявних підтверджуючих страховий стаж документах з огляду на те, що обов`язок належного оформлення таких документів покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 159/4178/16-а.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 27.03.2018 по справі №569/15943/16-а, «…відсутність у відповідача можливості перевірити достовірність наданих позивачем документів, які підтверджують його право на пільгову пенсію, внаслідок проведення антитерористичної операції та знаходження підприємств на тимчасово окупованій території, не може порушувати його право на отримання пенсії».
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд також вказує, що відповідачем не наводилося позивачу жодних доказів, що дані, які містяться в довідці № 804 від 20.06.2011 Спільного підприємства з іспанським інвестором «Інтерсплав» містять неправдиві або недостовірні дані. В судовому порядку вказані довідки недійсними також не визнавались, підприємством не відкликані.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 справа №175/4336/16-а, від 25.09.2018 справа №242/65/17, від 11.07.2019 справа №423/1156/17.
Крім того, при вирішенні даної справи суд враховує те, що за наявності у відповідача будь-яких сумнівів щодо недоліків заповнення трудової книжки застрахованої особи, відповідачем необхідно враховувати наступне.
Спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі – Інструкція).
Згідно з пунктом 2.6 Інструкції у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Відповідно до пункту 2.8 Інструкції якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності – вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності – облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму.
Відповідно до п. 4.1 Інструкції № 58 від 29.07.1993 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Аналогічні норми містить Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, яка втратила чинність на підставі наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 «Про затвердження Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників».
Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
На переконання суду, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Правова позиція про те, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Судом не встановлено недостовірності вказаних записів та трудової книжки в цілому, а тому її належить розглядати як належний та допустимий доказ у справі.
Суд також враховує, що обов`язок належного оформлення таких документів як трудова книжка покладається не на працівника, а на роботодавця чи інших уповноважених осіб, обставини, які підлягають встановленню у даній справі і доказуванню, значно віддалені у часі, при цьому враховує ступінь вини позивача (її відсутність).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, стосовно якої ведеться трудова книжка, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Верховний суд у своїх постановах від 28.02.2019 у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17, від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, суд зазначає, що чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем його трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків за порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
З урахуванням тієї обставини, що дії відповідача у розглядуваній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях відповідача, як суб`єкта владних повноважень, оскільки алгоритм їх дій чітко зазначений законодавчо, у даному випадку задоволення позову в частині дій зобов`язального характеру не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.
Як зазначено в пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року, засіб захисту, що вимагається статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Також суд зазначає, що за приписами частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відтак, з метою належного захисту прав позивача слід вийти за межі позовних вимог.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що належним способом захисту прав позивача буде:
- скасування рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області про відмову позивачу у перерахунку пенсії від 11.01.2022;
- зобов`язання ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати позивачу періоди роботи з 15.08.1983 по 03.01.1984 та з 02.01.1986 по 13.09.1994 до загального стажу та провести позивачу відповідний перерахунок його пенсії з урахуванням вказаних періодів, починаючи з дати призначення пенсії.
В силу статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем під час розгляду справи було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи не було спростовано відповідачем.
У даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття спірного рішення, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір на загальну суму 1984,40 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 1984,40 грн. підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1 та відповідача-2.
Керуючись статями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 11.01.2022 №262140006337 про відмову ОСОБА_1 в у проведенні перерахунку та виплати пенсії позивачу на підставі документів, доданих до заяви про перерахунок пенсії від 05.01.2022
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) періоди роботи з 15.08.1983 по 03.01.1984 керівником гуртка Ялтинської станції юних натуралістів та з 02.01.1986 по 13.09.1994 вчителем Ялтинської середньої школи № 7 до загального стажу та провести відповідний перерахунок пенсії з урахуванням вказаних періодів, починаючи з дати призначення пенсії.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; код ЄДРПОУ 42098368).
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) судовий збір у сумі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (21005, м. Вінниця, вулиця Зодчих, 22; код ЄДРПОУ 44096797).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua