Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: акцизного податку, крім акцизного податку із ввезених на митну територію України підакцизних товарів (продукції)
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №320/41712/25
Суддя: Жукова Є.О.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 листопада 2026 року м. Київ справа №320/41712/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “ГЛУСКО РІТЕЙЛ”
доЦентрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платника податків
провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення.,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю “ГЛУСКО РІТЕЙЛ” (далі - позивач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач), в якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 08.05.2025 № 989/Ж10/31-00-07-03-04-24.
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має ліцензію на право зберігання пального від 15.10.2020 №10070414201900048. Між позивачем та Приватним акціонерним товариством “УКРНАФТА”, 08.01.2024 укладено договір №16/01/62-НП про надання послуг із зберігання нафтопродуктів. Відповідно до статті 14 Податкового кодексу України визначено, що не є продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів відповідального зберігання, які не передбачаються прав власності на такі договори. Крім того, на думку позивача, відповідач під час проведення перевірки залишив поза увагою факт відсутності придбання пального позивачем. Акцизну накладну позивач зареєстрував відповідно до вимог пункту 231.3 статті 231 Податкового кодексу України, оскільки в момент повернення пального зі зберігання відбувалася реалізація пального в розумінні розділу VI Податкового кодексу України, однак при такій передачі не відбувалася торгівля пальним, оскільки у позивача власного пального на акцизному складі не було. Позивач зазначає, що реєстрував акцизну накладну на ПАТ “УКРНАФТА”, оскільки останній фізично отримував пальне у позивача виключно в межах правовідносин зі зберігання пального. З урахуванням цього, позивач вважає, що позиція контролюючого органу суперечить змісту Закону №481/95-ВР, що регулює правовідносини по ліцензуванню оптової торгівлі пальним, оскільки відбувається ототожнення господарської діяльності зі зберігання пального і господарську діяльність з оптової торгівлі пальним.
А тому, на думку позивача, позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.09.2025 відкрито провадження у справі №320/41712/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача: матеріали проведеної перевірки позивача; обґрунтований та вмотивований розрахунок спірного податкового - повідомлення рішення; засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст.94 КАС України усі письмові докази, які слугували підставою для прийняття відповідачем спірного податкового повідомлення - рішення.
23.09.2025, представником відповідача через систему “Електронний Суд” подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі з підстав того, що в період з 10.09.2024 по 15.09.2024 у Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЛУСКО РІТЕЙЛ” за адресою розташування нафтобази була відсутня ліцензія на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі. В ході перевірки встановлено, що згідно даних ЄРАН 2019 та наданих пояснень позивачем, 11.09.2024 складено та зареєстровано акцизну накладну на відвантаження на адресу ПАТ “УКРНАФТА” підакцизного пального (код УКТ ЗЕД 2710194300) у загальному обсязі 18 915, 49 літрів. З урахуванням цього, позивачем здійснено реалізацію пального за відсутності ліцензії на право оптової торгівлі пальним, чим порушено ст. 15 Закону України № 481 та ст.29 Закону України № 3817.
13.10.2026, представником відповідача через систему “Електронний Суд” подано клопотання про прискорення розгляду справи.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В С Т А Н О В И В:
На підставі наказу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 27.03.2025 №168/Ж1, направлень на перевірку від 27.03.2025 №279/Ж3/31-00-07-03-04-17, №280/Ж3/31-00-07-03-04-17, №281/Ж3/31-00-07-03-04-17, №282/Ж3/31-00-07-03-04-17 та на підставі п.п.191 1.4 п.191.1 ст. 191, керуючись п.п.20.1.4, п.п.20.1.6, п.п.20.1.8., п.п.20.1.9, п.п.20.1.10, п.п.20.1.11, п.п.20.1.13, п.п.20.1.14 п.20.1 ст.20, п.п.80.2.5 п.80.2 ст.80 та підпункту 69.351 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ “Перехідні положення” Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI, зі змінами та доповненнями, Закону України від 19 грудня 1995 року №481/95-ВР “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального” (із змінами і доповненнями), Закону України від 18.06.2024 №3817-ІХ “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального”, Закону України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг” від 06 липня 1995 року № 265/95-ВР (із змінами) проведена фактична перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю “ГЛУСКО РІТЕЙЛ”.
За результатами проведення перевірки, складено акт фактичної перевірки від 11.04.2025 №1066/ж5/31-00-07-03-04-19/24812228 (далі-Акт), яким встановлено порушення статті 15 Закону України №481/95-ВР від 19.12.1995 року та статті 29 Закону України №3817-ІХ від 18.06.2024 року.
На підставі акту перевірки, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.05.2025 №989/Ж10/31-00-07-03-04-24.
Не погоджуючись із податковим повідомленням - рішенням, позивач звернувся до Державної податкової служби України зі скаргою від 26.05.2024 № 410.
Рішенням Державної податкової служби України від 21.07.2025 № 20925/6/99-00-06-03-01-06 про результати розгляду скарги, податкове повідомлення - рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.
Не погоджуючись з правомірністю оскаржуваного рішення та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків.
Відповідно до пункту 61.1 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Пунктом 75.1 статті 75 ПК України встановлено, що контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні, фактичні перевірки.
Згідно з підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті ПК України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки встановлений статтею 80 ПК України.
Відповідно до підпункту 80.2. пункту 80.2 статті 80 ПК України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав:
у разі коли за результатами перевірок інших платників податків виявлено факти, які свідчать про можливі порушення платником податків законодавства щодо виробництва та обігу підакцизних товарів, здійснення платником податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, та виникає необхідність перевірки таких фактів (пп. 80.2.1);
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів (пп. 80.2.2);
письмового звернення покупця (споживача), оформленого відповідно до закону, про порушення платником податків установленого порядку проведення розрахункових операцій, касових операцій, патентування або ліцензування (пп. 80.2.3);
неподання суб`єктом господарювання в установлений законом строк обов`язкової звітності про використання реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій, розрахункових книжок та книг обліку розрахункових операцій, подання їх із нульовими показниками (пп. 80.2.4);
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального (пп. 80.2.5);
у разі виявлення за результатами попередньої перевірки порушення законодавства з питань, визначених у пункті 75.1.3 (пп. 80.2.6);
у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації (пп. 80.2.7).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено фактичну перевірку, за результатом якої складено акт від 11.04.2025 №1066/ж5/31-00-07-03-04-19/24812228, яким встановлено, що за адресою розташування нафтобази СГ, позивач отримав ліцензію на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі №990514201900160 терміном дії з 01.07.2019 до 02.07.2024 (термін дії подовжено до 10.09.2024). Наступна ліцензія на право оптової торгівлі за наявності місць оптової торгівлі СГ отримано №990514202400148 терміном дії з 16.09.2024 до 16.09.2029 року. Тобто в період з 10.09.2024 по 15.09.2024 ліцензія на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі за адресою розташування нафтобази була відсутня.
В період з 10.09.2024 по 15.09.2024, відповідно до бази ЄРАН, а також пояснень СГ, позивачем здійснено з нафтобази відвантаження нафтопродуктів ПАТ “Укрнафта”. Відповідно до п.14.1.212 ст.14 Податкового кодексу України, реалізація пального - будь які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження), пального з переходом права власності на таке пальне чи без такого переходу, за плату (компенсацію).
Враховуючи це, перевіркою встановлено, що в період з 10.09.2024 по 15.09.2024 ТОВ “ГЛУСКО РІТЕЙЛ” здійснено оптову реалізацію (відвантаження) палива з акцизного складу (нафтобази) без ліцензії на право оптової торгівлі пальним, за наявності місць оптової торгівлі, чим порушено вимоги статті 15 Закону України №481/95-ВР від 19.12.1995 року та статті 29 Закону України №3817-ІХ від 18.06.2024 року.
Як вбачається з матеріалів справи, 08.01.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю “ГЛУСКО РІТЕЙЛ” (далі - виконавець) та ПАТ “УКРНАФТА” (далі - замовник) укладено договір №16/01/62-НП про надання послуг по зберіганню нафтопродуктів.
Відповідно до пункту 1.1. за цим договором, виконавець надає, а замовник приймає та сплачує комплекс послуг з приймання, зберігання, обліку та відвантаження нафтопродутків замовника.
Згідно з пунктом 1.1.1., зазначений в пункті 1.1. Договору включає комплекс послуг, що надаються виконавцем в себе наступне:
прийом від замовника продукту з урахуванням технологічної можливості розміщення партії нафтопродуктів в резервуарах бази пального виконавця;
проведення випробування проб продукту в належним чином атестованій лабораторії бази пального, за показниками, які входять до сфери об`єктів та процесів вимірювань, на які поширюється свідоцтво про відповідність системи вимірювань;
сумісне зберігання продукту відповідно до умов цього Договору та положень чинного законодавства;
облік продукту, що зберігається в резервуарах бази пального виконавця;
видача продукту замовника з резервуарів виконавця на його вимогу;
організація відвантаження (перевалки) продукту на наливному пункті виконавця, шляхом автомобільного наливу продукту в спеціалізовані транспортні засоби (автомобільні цистерни) замовника або вказаних ним третіх осіб - одержувачів продукції;
здійснення вимірювань кількості продукту об`ємно масовим методом в резервуарах бази пального та мірах повної місткості.
Згідно з пунктом 1.3. Договору, надання послуг здійснюється виконавцем на території України та із застосуванням технологічного обладнання цілісних майнових комплексів, що знаходяться за адресами:
Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, 164-А (ліцензія на зберігання пального за реєстраційним №10070414201900048);
Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул. Єсеніна, 24-Б (ліцензія на зберігання пального за реєстраційним №04640414201900144).
Як зазначає позивач, в період з 10.09.2024 по 15.09.2024 було здійснено одне відвантаження зі зберігання нафтопродуктів на користь ПАТ “УКРАНАФТА”, згідно договору №16/01/62-НП.
Акцизну накладну позивач зареєстрував відповідно до вимог пункту 231.3 статті 231 Податкового кодексу України, оскільки в момент повернення пального зі зберігання відбувалася реалізація пального в розумінні розділу VI Податкового кодексу України, однак при такій передачі не відбувалася торгівля пальним, оскільки у позивача власного пального на акцизному складі не було.
Позивач зазначає, що реєстрував акцизну накладну на ПАТ “УКРНАФТА”, оскільки останній фізично отримував пальне у позивача. Ні позивач, ні ПАТ “УКРНАФТА” не є покупцем/продавцем пального, а дані правовідносини стосуються виключно з надання послуг зберігання пального.
Так, основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров`я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України визначені Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» № 481/95-ВР від 19.12.1995 (із змінами та доповненнями, далі - Закон № 481).
Відповідно до ст.1 Закону № 481, оптова торгівля пальним - діяльність із придбання та подальшої реалізації пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик суб`єктам господарювання (у тому числі іноземним суб`єктам господарювання, які діють через своє зареєстроване постійне представництво) роздрібної та/або оптової торгівлі та/або іншим особам.
Із викладеного слідує, що для того, щоб господарська діяльність суб`єкта господарювання підпадала під визначення «оптова торгівля пальним», така діяльність має складатись одночасно із двох складових: 1) придбання пального; 2) реалізація пального іншим особам (оптова або роздрібна торгівля).
Відповідно до ст.936 Цивільного кодексу України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.
Положенням ст. 944 ЦК України встановлено, що зберігач не має права без згоди власника користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.
Зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України).
Як вбачається з Договору, позивач, як виконавець, приймає на зберігання пальне ПАТ “УКРНАФТА” і зобов`язаний його повернути зі зберігання на вимогу його власника, або уповноваженій ним особі, в межах договорів зберігання пального. Тобто, позивач, взявши на зберігання пальне, не має права розпоряджатися ним в особистих цілях.
За правилами пп. 14.1.6. п. 14.1 ст. 14 ПК України, акцизний склад — це:
а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;
б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Відповідальне зберігання - господарська операція, що здійснюється платником податків і передбачає передачу згідно з договорами схову матеріальних цінностей на зберігання іншій фізичній чи юридичній особі без права використання у господарському обороті такої особи з подальшим поверненням таких матеріальних цінностей платнику податків без зміни якісних або кількісних характеристик (пп.14.1.32. п.14.1 ст.14 ПК України).
За приписами пп.14.1.202 п.14.1 ст.14 ПК України, продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Отже, наведеною нормою чітко визначено, що не є продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів відповідального зберігання, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.
Разом з тим, відповідно до пп.14.1.212 п.14.1 ст.14 ПК України, реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного.
Суд уважає, що в акті перевірки для визначення терміну «реалізація пального», посилання відповідача на п.14.1.212 ст.14 ПК України є помилковим, позаяк дана норма надає розширене тлумачення терміну «реалізація пального», як будь-яка фізична передача пального, лише для застосування до конкретних правовідносин, а саме розділу VI ПК України - Акцизний податок.
Правовідносини ж по ліцензуванню оптової торгівлі пальним регулюються Законом № 481, тому визначення реалізації пального згідно п. 14.1.212 ст.14 ПК України до цих правовідносин не застосовуються.
Відповідно до ст.1 Закону № 481, терміни «пальне», «електронна сигарета», «рідини, що використовуються в електронних сигаретах», вживаються в Законі у значеннях, наведених у Податковому кодексі України.
Натомість, в цьому Законі відсутнє посилання на застосування інших термінів у значеннях, наведених в Податковому кодексі України.
За наведеного, оптова торгівля, шляхом придбання і реалізації пального, в розумінні ст.1 Закону № 481, можлива лише шляхом набуття суб`єктом господарювання пального у власність, і, відповідно, подальшої передачі права власності на пальне іншому суб`єкту господарювання, на підставі певних господарських договорів, як приклад договір купівлі-продажу, чи договір поставки, тощо.
Разом з тим, акцентуючи свою увагу на передачі пального від позивача до ПАТ “УКРАНАФТА” , відповідач взагалі залишає поза увагою факт відсутності придбання відповідного пального позивачем. Суд вважає, що контролюючий орган мав встановити факт придбання позивачем пального, яке надалі передавалось ПАТ “УКРНАФТА”, однак, такий факт не встановлений.
Крім того, під час перевірки посадові особи відповідача не дослідили правових підстав надходження та передачі пального з акцизного складу позивача. Єдиною підставою для висновків акта перевірки зазначено факт реєстрації позивачем акцизних накладних.
Відповідно до п. 231.3 ст. 231 ПК України, особа, яка реалізує пальне або спирт етиловий, зобов`язана скласти акцизну накладну в двох примірниках у разі реалізації пального або спирту етилового:
а) з акцизного складу до іншого акцизного складу, в тому числі через трубопровід або з використанням акцизного складу пересувного, у разі якщо до реалізації пального або спирту етилового такий інший акцизний склад уже відомий;
б) з акцизного складу до акцизного складу пересувного;
в) з акцизного складу пересувного до іншого акцизного складу пересувного;
г) з акцизного складу пересувного до акцизного складу.
Особа, яка склала акцизну накладну в двох примірниках, зобов`язана зареєструвати перший примірник такої акцизної накладної в Єдиному реєстрі акцизних накладних, а другий примірник такої акцизної накладної в день її складання надіслати розпоряднику акцизного складу - отримувачу пального або спирту етилового.
Аналогічні норми наведені і в Порядку ведення Єдиного реєстру акцизних накладних затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 24 лютого 2016 № 114.
Позивачем стверджується, що акцизні накладні він реєстрував згідно вимог п. 231.3 ст. 231 ПК України, оскільки в момент повернення пального зі зберігання відбувалась «реалізація пального» в розумінні розділу VI ПК України. Однак, при такій передачі не відбувалась торгівля пальним, оскільки позивач власного пального на акцизному складі не має.
Позивач реєстрував акцизні накладні саме на ПАТ “УКРНАФТА”, позаяк даний суб`єкт господарювання безпосередньо фізично отримував пальне у позивача. Ні позивач, ні ПАТ “УКРАНАФТА”, не є покупцем/продавцем пального, а беруть участь у відповідних правовідносинах, як суб`єкти що надають послуги (зберігання та наливу).
За наведеного позиція контролюючого органу, відображена в акті перевірки, суперечить змісту Закону № 481, оскільки контролюючий орган ототожнює господарську діяльність зі зберігання пального і господарську діяльність з оптової торгівлі пальним.
Відповідно до п.4.1.4. ст.4 ПК України, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципові презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу;
В силу приписів п.56.21 ст.56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
На думку суду, пп.14.1.202 п. 14.1 ст. 14 ПК України та пп. 14.1.212 п. 14.1 ст.14 ПК України припускають неоднозначне трактування прав та обов`язків платників податків, в частині визначення поняття «реалізація пального», тому для застосування Закону № 481, мають прийматись положення пп. 14.1.202 п. 14.1 ст.14 ПК України, тобто на користь платника податку.
Також, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, у позивача, у тому числі, в період, який перевірявся, наявні ліцензії на право зберігання пального за адресою: Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, буд.164-А, а саме: ліцензія №10070414201900048, терміном дії з 15.10.2019 по 15.10.2024, та ліцензія №10070414202400300, терміном дії з 15.10.2024 по 15.10.2029рр.
Крім того, відповідно до статті 29 Закону України “Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального” від 18.06.2024 № 3817, оптова торгівля пальним здійснюється суб`єктом господарювання за наявності ліцензії на право оптової торгівлі пальним. Роздрібна торгівля пальним здійснюється суб`єктом господарювання за наявності ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним.
Суб`єкти господарювання здійснюють оптову або роздрібну торгівлю пальним виключно у споживчій тарі об`ємом до 5 літрів включно без отримання ліцензії на право оптової торгівлі пальним, на право роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального.
Суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право оптової торгівлі пальним на кожне місце оптової торгівлі пальним, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання або місцезнаходженням постійного представництва нерезидента.
Суб`єкти господарювання отримують ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним на кожне місце роздрібної торгівлі пальним.
Оптова торгівля пальним (крім оптової торгівлі пальним за відсутності місць оптової торгівлі) та роздрібна торгівля пальним здійснюються виключно з місць оптової або роздрібної торгівлі пальним відповідно.
Оптова торгівля пальним за відсутності місць оптової торгівлі здійснюється:
з місця/в місці зберігання пального, оптової торгівлі пальним, в якому ліцензіат здійснює придбання та/або отримує послуги із зберігання пального, за умови що відпуск пального здійснюється суб`єктом господарювання, який отримав відповідно ліцензію на право зберігання пального, на право оптової торгівлі пальним у такому місці;
у транспортному засобі, на якому переміщується та/або в якому зберігається пальне.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не доведено факт оптової торгівлі позивачем пального, а тому застосування штрафу не знаходить своє правове підтвердження.
Враховуючи викладене у сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 08.05.2025 № 989/Ж10/31-00-07-03-04-24 є протиправним та таким, що прийнято не у межах та спосіб визначений Податковим кодексом України, а тому підлягає скасуванню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛУСКО РІТЕЙЛ» є обґрунтованим і підлягає задоволенню.
Крім того, відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 8 160,00 грн., що підтверджується квитанцією від 07.08.2025 №10024.
З урахуванням вищезазначеного, суд вважає за необхідне присудити на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 8 160, 00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛУСКО РІТЕЙЛ» - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків від 08.05.2025 № 989/Ж10/31-00-07-03-04-24.
3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ГЛУСКО РІТЕЙЛ» за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків судовий збір у сумі 8 160,00 грн. (вісім тисяч сто шістдесят гривень).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua