Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: Справи щодо захисту політичних (крім виборчих) та громадянських прав, зокрема щодо
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №320/33833/26
Суддя: Вісьтак М.Я.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 року справа №320/33833/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: вул. Березняківська, 4А, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
Суть спору та процесуальні дії у справі.
ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:
- Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.05.2026р, щодо встановлення належності до громадянства України.
- Зобов?язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області встановити належність ОСОБА_1 до громадянства України та видати йому паспорт громадянина України.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
Правова позиція сторін.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 , народився у 1965 році в місті Куня-Ургенч Туркменської Радянської Соціалістичної Республіки Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Позивач зазначає, що після проголошення незалежності України та набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 08 жовтня 1991 року, у редакції 1993 року, він постійно проживав на території України, у зв`язку з чим вважає себе громадянином України відповідно до статті 2 зазначеного Закону. На підтвердження належності до громадянства України позивач посилається на такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий УВС-200 22 вересня 1993 року. Позивач вважає, що факт видачі цього документа вже після проголошення незалежності України підтверджує його належність до громадянства України; паспорт радянського зразка 1974 року серії НОМЕР_2 від 05 грудня 1992 року, у який було проставлено штамп «Громадянин України». На думку позивача, зазначена відмітка свідчить про встановлення його належності до громадянства України державними органами в період становлення української державності; трудову книжку серії НОМЕР_3 від 02 серпня 1984 року; посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, серії НОМЕР_4 від 20 червня 1995 року; свідоцтво про закінчення навчання в Київській обласній автошколі від 03 жовтня 1991 року; довідку Майданівського старостинського округу № 4 Бородянської селищної ради від 04 квітня 2023 року № 01-45-39; копію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 18 жовтня 1994 року. Позивач зазначає, що з 1988 року проживав у селі Майданівка Бородянського, нині Бучанського, району Київської області. З 01 травня 1988 року він працював у Київському міжобласному центрі ВАЗ, філії селища Бородянка, на посаді учня жерстяника. У період з 05 липня 1991 року до 08 жовтня 1992 року був переведений на посаду жерстяника в акціонерне товариство «Київ-Лада». Наведені обставини, за твердженням позивача, підтверджуються записами у його трудовій книжці. З метою оформлення паспорта громадянина України сучасного зразка позивач звернувся до відповідача, надавши зазначені вище документи. Однак відповідач висловив сумніви щодо належності позивача до громадянства України та фактично відмовив в оформленні паспорта. Як зазначає позивач, у відповіді від 01 червня 2026 року № 8010.4-29357/80.1-26 відповідач послався на результати проведеної перевірки, відповідно до яких позивач був тимчасово зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у періоди з 10 січня 1991 року до 10 січня 1993 року та з 01 червня 1993 року до 01 червня 1994 року на підставі паспорта громадянина колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік зразка 1974 року, оформленого 06 грудня 1982 року в місті Омську російської федерації. З огляду на зазначене відповідач дійшов висновку про відсутність підстав вважати позивача громадянином України. Водночас, як наголошує позивач, у зазначеній відповіді відповідач не надав оцінки обставині видачі йому 05 грудня 1992 року паспорта радянського зразка 1974 року серії НОМЕР_2 , у який було проставлено штамп «Громадянин України». З метою отримання вичерпної інформації щодо підстав видачі позивачу паспорта громадянина України для виїзду за кордон у 1993 році його адвокат звернувся до відповідача з адвокатським запитом від 08 липня 2026 року № 53. У зазначеному запиті адвокат просив повідомити, чи отримував ОСОБА_1 05 грудня 1992 року паспорт із відміткою «Громадянин України» серії НОМЕР_2 , та, у разі підтвердження цього факту, надати належним чином засвідчену копію заяви-анкети позивача про отримання зазначеного паспорта. Крім того, адвокат просив повідомити, чи видавався 22 вересня 1993 року ОСОБА_1 паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , та, у разі підтвердження факту його видачі, надати належним чином засвідчену копію заяви-анкети позивача про оформлення цього документа. У відповідь на адвокатський запит відповідач листом від 13 липня 2026 року повідомив, що в архівах Управління Державної міграційної служби відсутні будь-які відомості щодо номера та серії паспорта громадянина України для виїзду за кордон, виданого ОСОБА_1 , а також відсутні дані про те, що позивач узагалі отримував такий паспорт. При цьому, як зазначає позивач, у відповіді від 13 липня 2026 року відповідач знову не надав жодної інформації щодо паспорта радянського зразка 1974 року серії НОМЕР_2 від 05 грудня 1992 року, у який було проставлено штамп «Громадянин України».
02.11.2026 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подало письмовий відзив на позовну заяву, із змісту якого вбачається, що останній просить суд у задоволенні позову відмовити.
Зазначає, що відповідно до статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є, зокрема, усі громадяни колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, які станом на 24 серпня 1991 року постійно проживали на території України, а також особи, які станом на 13 листопада 1991 року проживали в Україні та не були громадянами інших держав. 20 травня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перевірку належності до громадянства України та оформлення паспорта громадянина України. За результатами перевірки архівних та облікових даних встановлено, що позивач був тимчасово зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , у періоди з 10 січня 1991 року до 10 січня 1993 року та з 01 червня 1993 року до 01 червня 1994 року на підставі паспорта громадянина колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік зразка 1974 року, оформленого 06 грудня 1982 року в місті Омську російської федерації. Відповідач стверджує, що факт постійного проживання позивача на території України станом на 24 серпня 1991 року або 13 листопада 1991 року матеріалами перевірки не підтверджено. Наявність тимчасової реєстрації, на його думку, не є достатньою підставою для визнання позивача громадянином України. Крім того, відповідач зазначає, що позивач є громадянином російської федерації, що підтверджується паспортом громадянина російської федерації серії НОМЕР_6 , виданим 06 жовтня 2021 року. На переконання відповідача, механізм визнання належності до громадянства України за статтею 3 Закону України «Про громадянство України» призначений для врегулювання правового статусу колишніх громадян Союзу Радянських Соціалістичних Республік, які після проголошення незалежності України не врегулювали питання свого громадянства в інших державах. Такий механізм не поширюється на осіб, які після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік набули громадянства інших держав. Відповідач вважає, що позивач до набуття громадянства російської федерації не скористався процедурою встановлення належності до громадянства України, натомість набув громадянство іншої держави. У зв`язку з цим підстави для визнання його громадянином України за зазначеною нормою відсутні. На підтвердження своєї позиції відповідач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 640/21632/22. За результатами розгляду заяви позивача відповідач листом від 01 червня 2026 року № 8010.4-29357/80.1-26 повідомив про відсутність підстав вважати його громадянином України. Відповідач вважає, що заяву розглянуто повно та всебічно, архівні відомості перевірено, а відповідь надано в межах повноважень і відповідно до вимог законодавства. Тому доводи позивача про неналежний розгляд його заяви та протиправну бездіяльність відповідач вважає необґрунтованими. Також відповідач зазначає, що позивач перебуває на території України без документів, які надають право на проживання. Зокрема, 19 грудня 2023 року стосовно нього прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни № 3215130100014619, а також рішення про заборону в`їзду в Україну № 3215110100012086 строком на три роки. За твердженням відповідача, позивач ухиляється від виконання рішення про примусове повернення. Щодо вимог про зобов`язання встановити належність позивача до громадянства України та видати паспорт відповідач зазначає, що вирішення цих питань належить до компетенції органів Державної міграційної служби України. Рішення про належність до громадянства приймається уповноваженим органом за результатами всебічного дослідження та оцінки поданих документів і матеріалів. На думку відповідача, зобов`язання судом прийняти конкретне рішення про визнання позивача громадянином України та видати йому паспорт означало б втручання у повноваження міграційного органу та порушення принципу розподілу влади. Відповідач посилається на частину четверту статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та практику Верховного Суду, відповідно до яких суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише за умови, що виконано всі передбачені законом вимоги та орган не має права діяти на власний розсуд. За наявності дискреційних повноважень суд може зобов`язати орган повторно вирішити відповідне питання з урахуванням правової оцінки суду. На підтвердження цієї позиції відповідач посилається, зокрема, на постанови Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 1640/2594/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 820/1560/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 2040/5550/18 та від 10 жовтня 2019 року у справі № 826/19954/16. Крім того, відповідач обґрунтовує правомірність участі свого представника у справі в порядку самопредставництва та на підставі довіреності, посилаючись на положення Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та Положення про Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області. З огляду на викладене відповідач вважає, що діяв у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а тому просить відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
27.10.2026 позивач подав письмову відповідь на відзив, у якій зазначив, що визначальним для встановлення належності до громадянства України є факт постійного проживання на її території станом на 24.08.1991. При цьому тимчасова реєстрація не спростовує фактичного постійного проживання, оскільки з 1988 року він проживав і працював в Україні, що підтверджується наданими документами. Позивач також наголошує, що видача йому 22.09.1993 паспорта громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 та проставлення у паспорті радянського зразка штампа «Громадянин України» свідчать про визнання його громадянства державними органами. Вважає, що відповідач безпідставно не надав оцінки цим обставинам і документам, які підтверджують його проживання та трудову діяльність в Україні, обмежившись посиланням на паспорт громадянина СРСР, виданий у 1982 році в місті Омську. Крім того, позивач зазначає, що набуття у 2000 році громадянства російської федерації не припинило автоматично громадянство України, оскільки відповідно до статті 19 Закону України «Про громадянство України» його припинення пов`язується з виданням відповідного указу Президента України, якого щодо нього не видавалося. Також позивач повідомляє, що рішення про примусове повернення від 19.12.2023 та заборону в`їзду в Україну оскаржуються ним у судовому порядку у справі № 367/128/24, яка перебуває на розгляді Ірпінського міського суду. Вважає, що до вирішення цієї справи обставини, покладені в основу зазначених рішень, не можуть вважатися остаточно встановленими.
Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.
Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.
На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).
Згідно з ст. 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За змістом ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Встановлені судом обставини.
Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 , виданим 21 травня 1965 року міським бюро ЗАГС м. Куня-Ургенч Ташаузької області Туркменської РСР, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Куня-Ургенч Ташаузької області Туркменської РСР. Його батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 .
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_8 , виданої 02 серпня 1984 року на ім`я ОСОБА_1 , встановлено, що позивач з 01 червня 1988 року працював учнем учбово-виробничої майстерні у смт Бородянка, а з 05 липня 1991 року у малярно-акумуляторному цеху акціонерного товариства «Київ-Лада». 08 жовтня 1992 року звільнений за угодою сторін на підставі пункту 1 статті 36 КЗпП України. Надалі, у період з 1995 по 1999 рік, здійснював трудову діяльність на приватних підприємствах російської федерації.
Згідно з довідкою Майданівського старостинського округу № 4 Бучанського району Київської області від 04 квітня 2023 року № 01-45-39, ОСОБА_1 з травня 1989 року по жовтень 1994 року проживав без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до свідоцтва про закінчення навчання серії НОМЕР_9 та екзаменаційної картки водія, виданих Українським республіканським добровільним товариством автомотолюбителів (КОАЛУ м. Вишгород), позивач у період з 22 лютого 1991 року по 22 жовтня 1991 року проходив навчання за програмою підготовки водіїв категорії «В», склав теоретичний і практичний іспити 22– 23 жовтня 1991 року та отримав посвідчення водія. У документах зазначено місце проживання: АДРЕСА_3 . При цьому суд встановив, що в екзаменаційній картці зазначено дату народження ІНФОРМАЦІЯ_2 , тоді як у свідоцтві ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно із закордонним паспортом громадянина НОМЕР_10 , виданим УВС-200 22 вересня 1993 року, документ оформлено на ім`я ОСОБА_1 ( ОСОБА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця Туркменської РСР.
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 , виданого 18 жовтня 1994 року Відділом реєстрації актів громадянського стану Бородянського райвиконкому Київської області (актовий запис № 169), шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 розірвано.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_4 від 20 червня 1995 року, виданим Київською обласною державною адміністрацією на ім`я ОСОБА_1 , йому надано право на пільги та компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), за умови проживання або відпрацювання в цій зоні не менше чотирьох років станом на 01 січня 1993 року.
Відповідно до паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_11 , виданого 26 червня 2010 року Відділом № 1 УФМС росії по Омській області в Совєтському адміністративному окрузі м. Омська, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець м. Куня-Ургенч, мав реєстрацію за адресою: АДРЕСА_4 з 20 вересня 1995 року. З реєстраційного обліку знятий 15 січня 2022 року.
Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_12 від 01 квітня 2000 року (актовий запис № 410), виданим Совєтським відділом управління РАЦС Адміністрації Омської області, 01 квітня 2000 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зазначений як громадянин України, росіянин, уклав шлюб із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зазначеною як громадянка України, українка.
Відповідно до закордонного паспорта громадянина російської федерації серії НОМЕР_6 , виданого 06 жовтня 2021 року органом МВС 0960, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженець Туркменської РСР/СРСР, зазначений як громадянин російської федерації. Строк дії паспорта до 06 жовтня 2026 року.
Згідно з актом встановлення фактичного місця проживання від 11 травня 2026 року № 99, складеним депутатом Бородянської селищної ради за участю свідків та затвердженим селищним головою, ОСОБА_1 та ОСОБА_7 проживали без реєстрації за адресою: АДРЕСА_5 , з 09 лютого 2022 року по лютий 2023 року, а з лютого 2023 року за адресою: АДРЕСА_6 .
20 травня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Державної міграційної служби із заявою про оформлення належності до громадянства України на підставі пункту 3 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України». У заяві позивач посилався на проставлення 05 грудня 1992 року УВС Бородянського району Київської області у його паспорті СРСР напису «Громадянин України».
У заяві позивач просив перевірити його належність до громадянства України, у разі підтвердження оформити паспорт громадянина України та надати письмову відповідь за результатами розгляду. До заяви долучив копії свідоцтва про народження, паспортів, свідоцтв про укладення та розірвання шлюбу, трудової книжки серії НОМЕР_8 від 02.08.1984 р., посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю серії НОМЕР_4 від 20.06.1995 року, документа про закінчення навчання в Київській обласній автошколі від 03.10.1991 р, довідки про проживання в с. Майданівка та акта встановлення фактичного місця проживання від 11 травня 2026 року.
За результатами розгляду заяви ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області листом від 01 червня 2026 року № 8010.4-29357/80.1-26 повідомило позивача, що за результатами перевірки встановлено його тимчасову реєстрацію за адресою: АДРЕСА_2 , у періоди з 10 січня 1991 року по 10 січня 1993 року та з 01 червня 1993 року по 01 червня 1994 року на підставі паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року, оформленого 06 грудня 1982 року в м. Омську. Також зазначено, що постійне проживання позивача в Україні станом на 24 серпня або 13 листопада 1991 року не підтверджено. У листі також наведено відомості про прийняття 19 грудня 2023 року рішення про примусове повернення позивача до країни походження або третьої країни та заборону в`їзду в Україну. Вказано, що відсутні підстави вважати позивача громадянином України.
08.07.2026 адвокатом позивача подано до відповідача адвокатський запит № 53 щодо підтвердження факту видачі ОСОБА_1 паспорта СРСР серії НОМЕР_2 зі штампом «Громадянин України» від 05.12.1992 та паспорта для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 від 22.09.1993, а також надання копій відповідних заяв-анкет.
Листом від 13.07.2026 № 8010.4-37614/80.3-26 відповідач повідомив про відсутність у картотеках заяв на ім`я позивача, а також відомостей про особу, якій видано закордонний паспорт серії НОМЕР_1 . За даними ЄІАС УМП ДМС України позивач паспортами громадянина України та для виїзду за кордон не документований.
Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (стаття 55 Конституції України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства.
Закон України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III відповідно до Конституції України визначає правовий зміст громадянства України, підстави та порядок його набуття і припинення, повноваження органів державної влади, уповноважених вирішувати питання громадянства України, а також порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб.
Відповідно до п. 1 статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про громадянство України» питання громадянства України регулюються Конституцією України, зазначеним Законом та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі встановлення міжнародним договором України інших правил, ніж передбачені цим Законом, застосовуються правила відповідного міжнародного договору.
Судом встановлено, що, не погодившись із результатами розгляду ЦМУ ДМС заяви від 20.05.2026 про перевірку належності до громадянства України, які були доведені до його відома листом від 01.06.2026 № 8010.4-29357/80.1-26, позивач звернувся до суду з цим позовом, вважаючи, що відповідачем не забезпечено належного та повного розгляду поданої ним заяви й документів на підтвердження належності до громадянства України.
Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"» затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який визначає процедуру розгляду відповідних заяв і подань, повноваження уповноважених органів та порядок прийняття рішень з питань громадянства України.
Відповідно до п. 8 розділу II Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента від 27 березня 2001 року № 215/2001 перевірка належності до громадянства України стосується осіб, які перебувають за кордоном і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України; осіб, які перебувають на території України на законних підставах і в яких відсутні документи, що підтверджують громадянство України, або якщо виникла необхідність перевірки факту перебування таких осіб у громадянстві України.
Для перевірки належності до громадянства України заявник подає заяву про перевірку належності до громадянства України, у якій викладає, у зв`язку з якими обставинами потребує проведення перевірки належності до громадянства України.
Разом із заявою про перевірку належності до громадянства України особа подає:
1. документи, що підтверджують факт прописки особи на території України станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року;
2. документи, що підтверджують, що особа станом на 24 серпня 1991 року або на 13 листопада 1991 року проживала на території України (трудова книжка, документи про освіту тощо).
Відповідно до абз. 5–6 п. 117 розділу IV Порядку, за результатами перевірки належності до громадянства України та підтвердження наявності фактів, з якими пов`язана належність особи до громадянства України, керівник територіального органу Державної міграційної служби України або його заступник приймає рішення про перевірку належності до громадянства України, зокрема засобами інформаційно-комунікаційної системи Державної міграційної служби України.
За результатами перевірки належності до громадянства України особі видається довідка про належність або неналежність до громадянства України, зразок якої затверджується Міністром внутрішніх справ України.
Так, 20.05.2026 ОСОБА_1 звернувся до ЦМУ ДМС із заявою, у якій просив перевірити його належність до громадянства України та, у разі підтвердження такої належності, оформити паспорт громадянина України. На підтвердження викладених у заяві обставин позивач подав відповідні документи, зокрема свідоцтво про народження, документи про проживання та трудову діяльність на території України, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також документи, на які він посилався як на підтвердження визнання його громадянином України.
За результатами розгляду звернення відповідач листом від 01.06.2026 № 8010.4-29357/80.1-26 повідомив позивача про відсутність підстав вважати його громадянином України, пославшись, зокрема, на відсутність підтвердження його постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991, а також на наявність рішень про примусове повернення та заборону в`їзду в Україну.
Щодо вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо неналежного розгляду заяви від 20.05.2026, щодо встановлення належності до громадянства України, суд вказує таке.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2021 у справі №9901/345/20 зазначила, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у неприйнятті рішення або нездійсненні юридично значущих та обов`язкових дій на користь заінтересованої особи, які відповідно до закону належать до компетенції такого суб`єкта, є об`єктивно необхідними та реально можливими для виконання, проте фактично не вчинені.
При цьому для визнання бездіяльності протиправною недостатньо встановлення лише факту неналежного або несвоєчасного виконання певних дій. Під час вирішення питання щодо наявності протиправної бездіяльності необхідно враховувати конкретні причини, умови та обставини, через які відповідні дії не були виконані або були виконані з порушенням установлених строків, юридичний зміст та значущість таких дій, тривалість бездіяльності, а також її вплив на права та інтереси особи.
Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд зазначає, що відповідач, отримавши заяву позивача від 20.05.2026 та додані до неї документи, був зобов`язаний провести передбачену законодавством перевірку належності позивача до громадянства України, дослідити подані документи й обставини, на які він посилався, та прийняти за результатами такої перевірки відповідне рішення.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач обмежився направленням листа від 01.06.2026, у якому повідомив про відсутність підстав вважати позивача громадянином України, не забезпечивши належного проведення передбаченої спеціальним Порядком процедури перевірки та не прийнявши відповідного рішення.
Суд наголошує, що протиправна бездіяльність відповідача у спірних правовідносинах полягає не в ненаданні позивачу письмової відповіді, а в невиконанні покладених на нього обов`язків щодо проведення передбаченої законодавством перевірки, належного дослідження поданих документів та обставин, а також прийняття за результатами такої перевірки відповідного рішення.
При цьому направлення позивачу інформаційного листа, який містить висновок відповідача про відсутність підстав вважати його громадянином України, саме по собі не свідчить про виконання зазначених обов`язків та не усуває допущеного порушення.
Окрім цього, суд вважає, що лист від 01.06.2026 № 8010.4-29357/80.1-26 за своєю юридичною природою не є рішенням, прийнятим за результатами передбаченої законодавством процедури перевірки належності особи до громадянства України, а лише містить повідомлення відповідача про його позицію щодо порушеного заявником питання.
Однак зі змісту вказаного листа та наданих відповідачем матеріалів не вбачається, що подані позивачем документи були належним чином перевірені та оцінені в сукупності. Зокрема, відповідач не навів мотивів відхилення документів, які стосуються проживання позивача на території України до та після проголошення незалежності України, його трудової діяльності, а також документів, на які позивач посилається як на підтвердження оформлення йому документів громадянина України.
Саме по собі посилання відповідача на відсутність відомостей у відповідних обліках та на наявність рішень про примусове повернення і заборону в`їзду не замінює передбаченої законодавством перевірки належності особи до громадянства України та не звільняє відповідача від обов`язку з`ясувати обставини, на які посилається заявник, у межах предмета відповідної процедури.
Суд вважає за доцільне вказати, що належний розгляд заяви з питань громадянства України передбачає не лише надання заявникові письмової відповіді, а й проведення уповноваженим органом усіх процедурних дій, передбачених Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001, та прийняття за результатами їх проведення відповідного рішення.
Суд зауважує, що заява з питань громадянства України не є звичайним зверненням громадянина у розумінні Закону України «Про звернення громадян», оскільки підстави, порядок та хронологія її розгляду регулюються спеціальним Законом України «Про громадянство України» та прийнятими на його виконання нормативно-правовими актами.
Зокрема, відповідно до пункту 116 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001 у редакції Указу Президента України від 11.02.2026 № 110/2026, працівник територіального органу ДМС перевіряє повноту поданих заявником документів, відповідність їх оформлення вимогам законодавства України, а також те, чи підтверджують вони наявність фактів, визначених статтею 3 Закону України «Про громадянство України», з якими пов`язана належність особи до громадянства України. З цією метою проводяться перевірки за даними інформаційно-комунікаційної системи ДМС, отримується інформація з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, від відповідного органу реєстрації, а також з інших державних та єдиних реєстрів й інформаційних баз.
Отже, належний розгляд заяви передбачає перевірку не лише відомостей, які містяться в інформаційних обліках ДМС, а й поданих заявником документів та обставин, на які він посилається на підтвердження належності до громадянства України. У разі виявлення недоліків в оформленні документів Порядок № 215/2001 передбачає процедуру їх повернення для усунення таких недоліків із повідомленням заявника про відповідні підстави.
Крім того, пунктом 116 Порядку № 215/2001 передбачено, що рішення про встановлення, оформлення, перевірку належності особи до громадянства України або про відмову в задоволенні клопотання про встановлення чи оформлення такої належності приймається керівником територіального органу ДМС або його заступником не пізніше ніж у тримісячний строк із дня прийняття заяви. Таким чином, результатом розгляду заяви має бути відповідне рішення уповноваженої посадової особи, а не лише інформаційний лист із викладенням позиції органу щодо відсутності підстав для визнання особи громадянином України.
Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2022 року у справі № 707/1463/19 зазначив, що юридичне значення для вирішення питання про належність особи до громадянства України має факт її постійного проживання на території України станом на визначені законом дати. При цьому сама по собі тимчасова реєстрація місця проживання в Україні не підтверджує такого факту, якщо особа продовжувала перебувати на постійному реєстраційному обліку в іншій державі.
Водночас у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 511/2413/19 Верховний Суд наголосив на необхідності оцінки доказів у їх сукупності під час встановлення факту постійного проживання особи на території України. Отже, відповідні обставини можуть підтверджуватися не лише відомостями про реєстрацію місця проживання, а й іншими документами, які свідчать про фактичні життєві обставини особи, зокрема її трудову діяльність та інші зв`язки з територією України.
На необхідність з`ясування обставин перебування особи на території України у відповідний період, зокрема можливих виїздів за її межі, Верховний Суд звернув увагу й у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 501/3550/22. Тобто під час вирішення питання про постійне проживання необхідно встановити не лише наявність окремих фактів перебування особи в Україні, а й обставини, які дають змогу зробити висновок про характер та безперервність такого проживання.
З огляду на наведені правові висновки суд зазначає, що подані позивачем документи, зокрема трудова книжка, довідка про проживання в селі Майданівка, документи щодо навчання в автошколі, посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також відомості про реєстрацію місця проживання, підлягали дослідженню та оцінці відповідачем у сукупності. При цьому жоден із зазначених документів окремо не обов`язково підтверджує факт постійного проживання позивача станом на 24 серпня або 13 листопада 1991 року, однак їх сукупність може мати значення для з`ясування відповідних обставин.
Однак, із листа відповідача від 01 червня 2026 року та наданих ним пояснень не вбачається, що зазначені документи були належним чином досліджені й оцінені в сукупності, а також що відповідач з`ясував обставини, які могли свідчити про постійне проживання позивача в Україні або, навпаки, спростовувати його. Саме по собі посилання на відсутність підтвердження постійної реєстрації позивача на відповідну дату не звільняло відповідача від обов`язку перевірити інші подані докази та надати їм належну оцінку.
За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не забезпечив належного розгляду заяви позивача відповідно до спеціального порядку провадження з питань громадянства України. Надання позивачу листа-відповіді саме по собі не свідчить про належне виконання відповідачем покладених на нього повноважень, оскільки передбачена законодавством процедура перевірки належності до громадянства України не була завершена прийняттям відповідного рішення.
Враховуючи наведене, з метою захисту прав позивача суд вважає за доцільне визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо непроведення належної перевірки за заявою ОСОБА_1 від 20.05.2026 про перевірку належності до громадянства України та неприйняття за результатами її розгляду відповідного рішення.
Щодо вимоги про зобов`язання відповідача встановити належність ОСОБА_1 до громадянства України та видати йому паспорт громадянина України, суд зазначає таке.
Вирішення питання про належність позивача до громадянства України потребує проведення уповноваженим органом передбаченої законодавством перевірки, дослідження поданих документів та встановлення відповідних юридично значущих обставин.
Суд не може підміняти уповноважений орган ДМС у здійсненні таких повноважень та самостійно встановлювати належність позивача до громадянства України, оскільки це належить до компетенції відповідного органу.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України, у разі якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає здійснення суб`єктом владних повноважень дискреційних повноважень, суд зобов`язує його вирішити відповідне питання з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 20.05.2026 та прийняти за результатами розгляду відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Тому вимога про зобов`язання відповідача безпосередньо встановити належність позивача до громадянства України та видати йому паспорт громадянина України задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З огляду на викладене, проаналізувавши приписи законодавства України та оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх взаємний зв`язок і достатність у сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з вищенаведених підстав.
Судові витрати по справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 2662, 50 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2 від 04.08.2026 року, копія якої долучена до матеріалів справи.
Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок відповідача витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,25 грн.
На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: вул. Березняківська, 4А, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області щодо непроведення належної перевірки за заявою ОСОБА_1 від 20.05.2026 про перевірку належності до громадянства України та неприйняття за результатами її розгляду відповідного рішення.
3. Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.05.2026 про перевірку його належності до громадянства України відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27.03.2001 № 215/2001, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та прийняти за результатами її розгляду рішення у встановленому законодавством порядку.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір за рахунок бюджетних асигнувань Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (адреса: вул. Березняківська, 4А, м. Київ, 02152 ЄДРПОУ 42552598) у розмірі 1331,25 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 25 копійок.
5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Вісьтак М.Я.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua