Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: містобудування; архітектурної діяльності
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №320/44947/25
Суддя: Головенко О.Д.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 листопада 2026 року м.Київ № 320/44947/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОБСЛУГОВУЮЧОГО КООПЕРАТИВУ "САДОВЕ ТОВАРИСТВО "АРГЕНТУМ-ПЛЮС" до Виконавчого комітету Феодосівської сільської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення,
в с т а н о в и в:
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОБСЛУГОВУЮЧИЙ КООПЕРАТИВ "САДОВЕ ТОВАРИСТВО "АРГЕНТУМ-ПЛЮС" з позовом до Виконавчого комітету Феодосівської сільської ради Обухівського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення від від 21.08.2025 № 93.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справі в порядку письмового провадження.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 21.08.2025 виконавчим комітетом Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області ухвалено рішення “Про демонтаж тимчасової споруди” № 93, яким вирішено демонтувати тимчасову споруду розташовану на землях комунальної власності Феодосіївської сільської ради поруч з територією котеджного містечка «Вітаград» с. Ходосівка Обухівського району Київської області, які є складовою частиною контрольно-пропускного пункту та створюють перешкоду для доступу до території ОК «Садове товариство «АРГЕНТУМ-ПЛЮС».
Вказує, що контрольно-пропускний пункт (далі - “КПП”) не має жодних складових частин, які мали б ознаки тимчасової споруди, та сам по собі не є тимчасовою спорудою, а представляє собою об`єкт нерухомого майна, капітальну будівлею з фундаментом, і через це його демонтаж у представленому в рішенні порядку призведе до його руйнування, а транспортування конструкції на майданчик для тимчасового зберігання взагалі не представляється можливим. КПП розміщений у межах території, що входить до розробленого детального плану території ОК “СТ “АРГЕНТУМ-ПЛЮС”, з урахуванням затверджених надалі змін до детального плану території, тобто встановлений з дотриманням усіх передбачених законом процедур. Крім того наявність нежитлової споруди КПП за межами населеного пункту не створює жодних реальних перешкод для доступу третіх осіб, а органом, що ухвалив рішення, не надано жодних доказів на підтвердження наявності шкоди чи обмеження прав інших осіб.
Позивач вважає рішення незаконним, безпідставним та необґрунтованим, у зв`язку з чим просить суд визнати його протиправним та скасування.
Представник відповідача направляв відзив на дану позовну заяву, де вказує, що проти позову заперечує та просить відмовити у його задоволені.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши письмові докази, які були надані сторонами, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що до Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради надійшло звернення гр. ОСОБА_1 , в якому громадянка повідомляє про те що в грудні 2023 року з підстав особистої неприязні та нетерпимості, ОСОБА_2 вдався до виключно свавільних та протиправних дій та відключив її будинок від електропостачання, а з січня 2024 року обмежив їй, членам родини, сервісним службам, медичним працівникам та іншим у праві вільного проїзду до будинку через самовільно споруджений КПП, який є єдиним доступним способом потрапляння мешканців на територію КМ Вітаград», зокрема в зверненні гр. ОСОБА_1 просила демонтувати самовільно встановлене в 2022 році на земельній ділянці комунальної форми власності майно – об`єкт самочинного будівництва КПП-1, що вказане вище.
Також, до Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради надійшло депутатське звернення народного депутата України ОСОБА_3 , в якому йшлось про те що в ході депутатської діяльності, до нього звернулися мешканці Феодосіївської територіальної громади – мешканці КМ «Вітаград» на території с. Ходосівка Обухівського району Київської області. Вони скаржаться на те, що громадянин ОСОБА_2 у відповідному котеджому містечку в с. Ходосівка, на земельній ділянці яка належить територіальній громаді Феодосіївської ОТГ, розташованої між земельними ділянками з кадастровими номерами 3222487000:03:001:0723 та 3222487000:03:001:5065, самовільно збудував КПП. З квітня 2024 року він не допускає на територію котеджного містечка автомобілі мешканців, транспортні засоби швидкої допомоги та інших екстренних служб, вимагаючи грошові кошти, без будь-яких на те правових підстав.
Розглянувши вказані звернення, відповідачем 21.08.2025 Виконавчим комітетом Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області ухвалено рішення “Про демонтаж тимчасової споруди” № 93, згідно з яким вирішив:
Демонтувати тимчасову споруду розташовану на землях комунальної власності Феодосіївської сільської ради поруч з територією котеджного містечка «Вітаград» с. Ходосівка Обухівського району Київської області, які є складовою частиною контрольно-пропускного пункту та створюють перешкоду для доступу до території ОК «Садове товариство «АРГЕНТУМ-ПЛЮС».
Власнику (або уповноваженій особі) тимчасової споруди, зазначеної у п. 1 цього рішення, протягом 5 календарних днів з моменту оприлюднення рішення на офіційному веб-сайті Феодосіївської сільської ради провести їх добровільний демонтаж за власний рахунок.
У разі невиконання пункту 2 цього рішення у встановлений строк, доручити комунальному підприємству «Ходосівка», спільно з інспектором з благоустрою Феодосіївської сільської ради здійснити примусовий демонтаж тимчасової споруди з фото- та відеофіксацією процесу.
Демонтовану тимчасову споруду та її конструктивні елементи після демонтажу транспортувати на визначений виконавчим комітетом майданчик для тимчасового зберігання”.
Не погоджуючись з таким рішення Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради Обухівського району Київської області, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» детальний план території - одночасно містобудівна документація на місцевому рівні та землевпорядна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.
Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.
Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.
Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради.
Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Рішенням 42 сесії VІІІ скликання Фодосіївської сільської ради від 14.07.2025 було затверджено Порядок демонтажу самовільно встановлених/ розміщених тимчасових споруд на території Феодосіївської територіальної громади.
Даний порядок демонтажу самовільно встановлених/розміщених тимчасових споруд передбачає механізм, підстави, терміни і порядок проведення демонтажу тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, кіосків, тимчасових гаражів, металевих конструкцій, павільйонів, лотків, парканів, тимчасових та стаціонарних рекламних засобів (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами та іншого, що не є капітальною спорудою (далі - ТС).
Згідно порядку, самовільно встановлена ТС – споруда, яка встановлена без паспорта прив`язки; з відхиленням від паспорта прив`язки або паспорт прив`язки анульовано; у якої закінчився строк дії паспорта прив`язки та/або термін дії договору про встановлення особистого строкового сервітуту; не внесена до комплексної схеми розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Феодосіївської територіальної громади; до комплексної схеми розміщення пересувних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території Феодосіївської територіальної; до комплексних схем розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності на території парків і скверів Феодосіївської територіальної громади; місце для розміщення якої не визначено іншими рішеннями сільської ради чи виконавчого комітету.
Пунктом 2.1. порядку передбачено, що ТС підлягає демонтажу, а відповідна земельна ділянка приведенню у належний стан з відновленням її благоустрою у наступних випадках:
припинення дії строку паспорта прив`язки; анулювання паспорта прив`язки;
відсутності паспорта прив`язки; в разі самовільного розміщення ТС;
розміщення ТС з відхиленням від паспорта прив`язки;
самовільної зміни власником (користувачем) ТС її призначення;
закінчення терміну дії документації для встановлення ТС, яка видавалася до набрання чинності Порядку;
в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно п. 2.4 Порядку у випадку виявлення встановлення ТС, які підпадають під демонтаж відповідно до п. 2.1, інспектором з благоустрою складається протокол про адміністративне правопорушення та власнику ТС вручається припис про усунення порушень при розміщенні тимчасових споруд на території Феодосіївської територіальної громади (додаток 1 до Порядку) щодо добровільного демонтажу ТС в термін 7 днів з моменту отримання вимоги.
Як вбачається з матеріалів справи, що на засіданні комісії з демонтажу самовільно встановлених/розміщених тимчасових споруд на території Феодосіївської сільської територіальної громади, яке відбулось 01.08.2025 по питанню №1 (Депутатське звернення народного депутата України Красова Олексія щодо демонтажу тимчасової споруди на території котеджного містечка «Вітаград» в с. Ходосівка Обухівського району Київської області) було прийнято рішення інспектору з благоустрою Феодосіївської сільської ради Миколі Капітанському підготувати припис про усунення порушень при розміщенні самовільно встановлених/розміщених тимчасових споруд на території Феодосіївської сільської територіальної громади, протягом 5 робочих днів з моменту прийняття рішення повідомити власника або уповноважених осіб, що у разі незабезпечення безперешкодного доступу до ОК «Садове товариство «Аргентум Плюс» через землі комунальної власності Феодосіївської сільської ради, буде проведений демонтаж споруди, яка створює перешкоду для доступу на територію садового товариства.
У зв`язку з невиконанням вимог припису інспектора з благоустрою та відсутністю добровільного демонтажу тимчасової споруди на території котеджного містечка «Вітаград» с. Ходосівка, на засіданні комісії з демонтажу самовільно встановлених/розміщених тимчасових споруд на території Феодосіївської сільської територіальної громади, яке відбулось 11.08.2025 було прийнято рішення рекомендувати Виконавчому комітету Феодосіївської сільської ради розглянути проект рішення про демонтаж вказаної тимчасової споруди.
На засіданні Виконавчого комітету Феодосіївської сільської ради від 21.08.2025 було прийнято рішення № 93 «Про демонтаж тимчасової споруди», згідно пункту першого якого було вирішено демонтувати тимчасову споруду на землях комунальної власності Феодосіївської сілської ради поруч з територією котеджного містечка «Вітаград» с. Ходосівка Обухівського району Київської області, які є складовою частиною контрольно-пропускного пункту та створюють перешкоду для доступу до території ОК «Садове товариство «АРГЕНТУМ-ПЛЮС».
Суд погоджується, що розташування контрольно-пропускного пункту передбачено містобудівною документацією місцевого рівня – детальним планом території який було затверджено Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 09.04.2019 № 242 «Про затвердження ОБСЛУГОВУЮЧОМУ КООПЕРАТИВУ «САДОВЕ ТОВАРИСТВО «АРГЕНТУМ-ПЛЮС» детального плану території індивідуального садівництва в адміністративних межах Ходосівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, проте, намагання позивача аргументувати законність встановлення КПП та зокрема в`їздних воріт виключно на підставі відповідного детального плану території є безпідставними, оскільки сам по собі детальний план території не дає права на будівництво чи будь-які роботи по встановленню тимчасових споруд на території, тим більше на території земель комунальної власності.
Також слід звернути увагу на позицію Верховного Суду викладену в постанові від 12.10.2023 у справі № 420/847/20, у якій зазначено, що суд бере до уваги висновки щодо застосування норм права викладені в постановах Верховного Суду у справах № 806/22/18 та № 260/259/20, де наводились ознаки тимчасовості споруд. У цих постановах суд відзначав, що капітальна будівля завжди тісно пов`язана із земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки воно має фундаментну основу. Це означає, що капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди.
Про тимчасовий характер будівлі (споруди) може свідчити те, що така є тимчасовою збірно-розбірною будівлею, зведена (влаштована) без фундаменту, з недовговічного матеріалу, сезонного використання без утеплення основних огороджувальних конструкцій (навіси, палатки, кіоски, накриття, літні душі, вбиральні, теплиці, покриті поліетиленовою плівкою, тощо). Такі критерії тимчасовості споруди визначені у п. 2 розділу ІІІ Інструкцію про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна.
Беручи до уваги вищевикладені висновки Верховного Суду щодо застосування норм права та проаналізувавши, зокрема, положення законів України «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про благоустрій населених пунктів», Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони Верховний Суд в постанові від 07.08.2023 у справі № 440/7204/21 визначив такі основні критерії, за якими здійснюється віднесення споруди до тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, а саме:
це невелика (площею до 30 кв. метрів) одноповерхова споруда;
може мати невелике (площею до 30 кв. метрів) приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон) або не мати такого приміщення;
виготовляється з полегшених збірно - розбірних конструкцій;
встановлюється тимчасово без улаштування фундаменту.
Що стосується ознак капітальності споруд та будівель, слід врахувати, що визначення поняття «капітальна споруда» законодавство не містить, на чому наголошено й у роз`ясненнях Міністерства будівництва, архітектури та житлово комунального господарства України від 01.10.2006 «Щодо визначення капітальності будівель».
Водночас згідно з п. 1 Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507, спорудою є будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.
Враховуючи відсутність у законодавстві визначення поняття «капітальна споруда», суд звертає свою увагу на приписи ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України, згідно з якою до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, враховуючи вищевикладене, до ознак капітальних споруд (об`єктів) слід віднести такі, як споруда, будівля або інший об`єкт, будівельні системи, які належать до об`єктів будівництва, визначених у нормах абзацу 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», завжди тісно пов`язані з земельною ділянкою, на якій вони розташовані, та мають фундаментну основу; капітальну будівлю не може бути без негативних наслідків для конструкції розібрано і переміщено, адже в даному випадку всій споруді буде завдано непоправної шкоди; створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; переміщення цих об`єктів є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення».
Позивач в позовній заяві вказує, що КПП функціонує на зазначеній території, не містить частин з ознаками тимчасової споруди, однак в заяві від 27.08.2025, яку було надіслано на адресу відповідачу повідомляє, що 26.08.2025 на виконання рішення ОК “СТ” АРГЕНТУМ-ПЛЮС” було проведено демонтаж тимчасової споруди (в`їзних автоматичних воріт), розташованої на землях комунальної власності Феодосіївської сільської ради поруч з територією котеджного містечка «Вітаград» с. Ходосівка Обухівського району Київської області, яка була складовою частиною контрольно-пропускного пункту.
Тобто, дана заявка вказує на те, що позивач визнає відповідні ворота є саме тимчасовою спорудою, а також, доводить, що їх демонтаж проведено без негативних наслідків для конструкції, оскільки їх було демонтовано та переміщено, без завданння непоправної шкоди.
Дослідивши та надавши оцінку наявним у матеріалах справи письмовим доказам і поясненням сторін (їх представників) за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. 1 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
За приписами ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Згідно з ч. 3 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, в порядку адміністративного судочинства можуть розглядатися спори щодо будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень без обмежень, але відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови, що такі рішення, дії (бездіяльність) є юридично значимими для позивача, тобто порушують його права та інтереси шляхом обмежень у реалізації суб`єктивних прав чи покладення на нього необґрунтованих обов`язків.
У розумінні ст. 19 КАС України, предметом розгляду по суті в порядку адміністративного судочинства є не будь-які рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а лише ті, що породжують права та обов`язки учасників спірних відносин.
Згідно з п.п. 1, 2, 7, 8 ч. 1 ст. 4 КАС України у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.
Одночасно, суд акцентує увагу, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах, в межах яких виник спір.
При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.
Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.
Таким чином, здійснюючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права встановлюється при розгляді справи по суті, та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявнику.
Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення в постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі № 800/134/15, від 15.12.2015 у справі № 800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.
Також, Верховний Суд в постанові від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17 констатував, що з огляду на вимоги ст. 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.
Крім того, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (ст. 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Згідно п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 26.09.2018 у справі №524/10548/14-а розкриває правову природу акта індивідуальної дії, де вказує, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб`єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.
Як вже було зазначено судом вище, позивач звернувся до відповідача з заявою від 27.08.2025 та повідомив, що 26.08.2025 ним на виконання рішення ОК “СТ” АРГЕНТУМ-ПЛЮС” було проведено демонтаж тимчасової споруди (в`їзних автоматичних воріт), розташованої на землях комунальної власності Феодосіївської сільської ради поруч з територією котеджного містечка «Вітаград» с. Ходосівка Обухівського району Київської області, яка була складовою частиною контрольно пропускного пункту.
Таким чином, будучи ненормативним індивідуальним актом, оспорюване у цій справі рішення вичерпало свою дію після фактичного демонтажу тимчасової споруди (в`їзних автоматичних воріт), розташованої на землях комунальної власності Феодосіївської сільської ради поруч з територією котеджного містечка «Вітаград» с. Ходосівка Обухівського району Київської області, яка була складовою частиною контрольно-пропускного пункту, у зв`язку з чим звернення до суду з проханням скасувати оскаржуване рішення є неналежним способом захисту.
Проаналізувавши зміст наведених норм та судової практики, у взаємозв`язку з доводами та вимогами позивача, викладеними у позові та наявними у справі доказами, суд дійшов висновку про те, що, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що відповідачами порушені права та/або інтереси, що належать безпосередньо позивачу та, які підлягають судовому захисту і можуть бути відновлені у заявлений ним спосіб, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що викладена у його рішенні від 30.10.2014 у справі «Швидка проти України» вказано, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод покликана гарантувати не якісь теоретичні або ілюзорні права, а права, які є ефективними на практиці.
В той же час, суд при вирішенні даної справи виходить з того, що позивачем не надано жодного допустимого доказу про допущення відповідачем протиправних дій, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.
Відповідно до положень ч. 1 та 2 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частинами 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб`єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов`язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.
Керуючись ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд
в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua