Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №640/253/22 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №640/253/22

Суддя: Скрипка І.М.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2026 року Київ справа №640/253/22

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колумбус» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Колумбус» (ТОВ «Колумбус», товариство, платник податків) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (ГУ ДПС у м. Києві, податковий орган, контролюючий орган).

Просили визнати протиправними та скасувати прийняті Головним управлінням ДПС у м. Києві податкові повідомлення-рішення від 15.07.2021 № 00531480902 та № 00531610902.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.05.2022 (суддя Арсірій Р.О.), відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи.

На виконання положень пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України № 2825-ІХ, Окружним адміністративним судом міста Києва скеровано за належністю матеріали цієї справи до Київського окружного адміністративного суду.

За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Скрипці І.М.

Відповідно до ухвали від 31.12.2025 справу прийнято до провадження суддею Скрипкою І.М. за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що перевірка за висновками, якої прийняті оскаржувані рішення проведена ГУ ДПС у м. Києві з порушенням процедури, передбаченої законом.

Вказали, що наказ про проведення фактичної перевірки від 07.05.2021 № 3754-п не містить опису належних підстав для проведення перевірки, а саме: інформації, яка б свідчила про наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій, та інших документів, виробництва та обігу підакцизних товарів.

Позивач зазначає, що додаток 5 до вказаного наказу підписала неуповноважена особа.

Також висновки відповідача стосуються об`єктів, які фактично не перевірялися у ході перевірки.

Щодо висновків відповідача стосовно виявлених порушень у частині зберігання пального без ліцензії позивач вказав, що такі висновки зроблені без фактичної перевірки місць, де на думку відповідача зберігається пальне, необґрунтовані та зводяться до припущень.

Крім того, відповідачем не враховано, що пальне, яке на його думку зберігав позивач, було фактично використане у ході господарської діяльності позивача, а саме: зріджений газ – у виробничому процесі, дизельне паливо – для заправки у паливні баки автомобілів, якими користується товариство.

Щодо висновків відповідача про ненадання документів перевірки, позивач вказав, що за адресою проведення фактичної перевірки не поставлялося будь-яке пальне, відповідно, й документи щодо такого пального за цією адресою не складалися та не могли надаватися до перевірки.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого у задоволенні позову просить відмовити.

Зазначає, що фактична перевірка позивача проведена за наявності для того достатніх правових та фактичних підстав, з дотримання вимог законодавства.

Вказав, що позивачем не надано документів на письмовий запит.

Також у ході перевірки встановлено зберігання позивачем пального без оформлення відповідної ліцензії.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Посадовими особами ГУ ДПС у м. Києві, на підставі наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 07.05.2021 № 3754-п, проведено фактичну перевірку ТОВ «Колумбус» за адресою: м. Київ, пр-т Московський (нині Бандери), буд. 8, з метою здійснення функцій визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального.

Результати перевірки оформлені актом від 07.06.2021 № 44732/5/26-15-09-02/23383162, у якому зафіксовані порушення ТОВ «Колумбус» вимог:

- пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI (ПК України), а саме: не надано документи до перевірки, у тому числі на письмовий запит ГУ ДПС у м. Києві від 26.05.2021 6/н;

- частини восьмої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР (Закон №481/95-ВР), а саме - встановлено факти зберігання пального у місцях зберігання пального щодо яких не отримані ліцензії на зберігання пального.

30.06.2021 ТОВ «Колумбус» подано до ГУ ДПС у м. Києві письмові заперечення на вказаний Акт перевірки, в яких товариство заперечувало проти висновків, викладених в акті, та просило прийняти висновок, яким скасувати акт фактичної перевірки від 07.06.2021 № 44732/5/26-15-09-02/23383162.

Листом ГУ ДПС у м. Києві від 09.07.2021 № 18072/І/26-15-09-02-16 повідомлено ТОВ «Колумбус» про результати розгляду вказаних заперечень та про залишення без змін висновків акта фактичної перевірки від 07.06.2021 № 44732/5/26-15-09-02/23383162.

15.07.2021 на підставі вказаних висновків перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- № 00531480902, яким за порушення частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР до ТОВ «Колумбус» на підставі абзацу 9 частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР застосовано штраф у загальній сумі 1 000 000 грн;

- № 00531610902, яким за порушення пункту 85.2 статті 85 ПК України до ТОВ «Колумбус» на підставі пункту 121.1 статті 121 ПК України застосовано штраф у сумі 1 024 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями від 23.07.2021 № 00531480902 та № 00531610902, ТОВ «Колумбус» 02.08.2021 звернулося до Державної податкової служби України зі скаргою на вказані податкові повідомлення-рішення.

Рішенням Державної податкової служби України від 23.11.2021 № 26407/6-99-00-06-03-02-06 вказану скаргу ТОВ «Колумбус» залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 15.07.2021 № 00531480902 та № 00531610902 – без змін.

Позивач вважає, що перевірка проведена незаконно, її висновки необґрунтовані, а прийняті на підставі таких висновків рішення – протиправні та підлягають скасуванню, а тому звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив із такого.

Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 20.02.2020 у справі №826/17123/18 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення податкової перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність прийнятих за її висновками податкових повідомлень-рішень. При цьому таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

У постанові від 28.09.2022 у справі № 160/2552/21 Верховний Суд зауважив, що ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків і, на противагу йому, принцип формального порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення.

Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.

Відповідно до пунктів 61.1, 61.2 статті 61 ПК України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Згідно із підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України одним із способів здійснення податкового контролю є проведення перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно із підпунктом 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Порядок проведення фактичної перевірки врегульований статтею 80 ПК України.

Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України).

За нормами підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України передбачає альтернативні підстави проведення фактичної перевірки, які можуть застосовуватися як у сукупності, так і кожна окремо, а саме:

- наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками;

- здійснення функцій, визначених законом у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.

Здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального є самостійною обставиною, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб`єктів господарювання та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства. Достатньо самого факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництво і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).

Тобто, вказана норма дозволяє проведення фактичної перевірки, у тому числі на виконання функцій контролюючого органу, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, які в силу приписів статті 16 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» покладені на відповідача.

При цьому, слід зазначити, що окремою підставою, з якою законодавець пов`язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки, згідно положень підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, є також наявність та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками.

Тобто, саме за вказаною підставою контролюючий орган, окрім посилання на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 Податкового кодексу України, у наказі має зазначати конкретну інформацію, яка була наявна у контролюючого органу чи отримана ним в установленому порядку та свідчить про порушення платником податків відповідного законодавства.

Оскільки підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України встановлює в одному підпункті статті дві самостійні (окремі) підстави для проведення перевірки, то у наказі про призначення перевірки контролюючий орган поряд з юридичною підставою у вигляді нумераційного позначення зобов`язаний відобразити конкретну з таких двох фактичних підстав, яка і зумовила прийняття рішення про проведення перевірки, або ж обидві, в обсязі, достатньому для ідентифікації однієї з двох (або обох в сукупності у разі їх наявності). Відображення такої фактичної підстави не обов`язково має бути сформульоване тотожно до змісту правової норми, якою ця підстава встановлена, проте, повинна бути чітко визначена та змістовно відповідати правовій нормі.

У разі, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стала наявність (отримання) певної інформації, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен щонайменше зазначити про «наявність (отримання) інформації щодо можливого порушення» або ж зазначити реквізити документа, який слугував приводом для призначення перевірки і містить таку інформацію. Аналогічно, якщо фактичною підставою для призначення фактичної перевірки стало здійснення відповідних функцій, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України повинен саме про це зазначити. Відповідно, якщо підставою для призначення перевірки відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України стала сукупність фактичних підстав, передбачених цією нормою, то контролюючий орган у рішенні про проведення перевірки поряд із посиланням на підпункт 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України має це відобразити у вищезазначений спосіб. Саме такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки, оскільки надає платнику податків загальне розуміння про підставу її призначення та відповідний предмет перевірки.

Встановлено, що у наказі №2186-П від 09 грудня 2021 року підстави для призначення перевірки сформульовані таким чином: на виконання підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, а саме: здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального».

Тобто, у наказі ГУ ДПС у м. Києві, на підставі наказу «Про проведення фактичних перевірок» від 07.05.2021 № 3754-п поряд із покликанням на підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України (юридична підстава), зазначено «здійснення функцій, визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, реалізації та обліку пального» (фактична підстава).

Доводи позивача про те, що у наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, є помилковими, оскільки у наказі на проведення перевірки поряд із зазначенням підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України, зазначено мінімально достатні відомості про фактичну підставу призначення перевірки.

З урахуванням наведеного, зміст вказаного наказу про проведення фактичної перевірки відповідає усім передбаченим податковим законодавством вимогам.

Підписання додатку 5 до вказаного наказу в.о. начальника управління не свідчить про незаконність перевірки.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, при призначенні та проведенні вказаної перевірки позивача, не допустив порушень, які б могли свідчити про незаконність такої перевірки.

Щодо висновків перевірки про виявлені порушення, суд зазначає наступне.

За приписами частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону № 996-XIV).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Пунктом 85.2 статті 85 ПК України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно із пунктами 85.4, 85.8 статті 85 ПК України при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідно до пунктів 85.6, 85.7 статті 85 ПК України у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

За змістом пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо ж платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 44.7 статті 44 ПК України визначено, що у разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Аналіз зазначених норм свідчить, що платник податків зобов`язаний зберігати первинні документи на підставі яких формується податкова звітність та надавати такі документи посадовим особам контролюючого органу, які здійснюють податкову перевірку, як під час проведення перевірки, так і після її закінчення. Отримання копій документів оформляється описом. У разі відмови платника податків надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови. У разі не надання платником податків посадовим особам контролюючого органу первинних документів, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до пункту 121.1 статті 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.

Встановлено, що ГУ ДПС у м. Києві звернулося до ТОВ «Колумбус» із письмовим запитом від 26.05.2021 б/н з вимогою надати до перевірки пояснення та документальне підтвердження з питань дотримання вимог чинного законодавства у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального, а саме: картки рахунків та оборотно-сальдові відомості бухгалтерського обліку, інформацію та документи про фактичне місцезнаходження даних залишків пального в розрізі місць зберігання, що використовуються ТОВ «Колумбус» станом на 26.05.2021, документи, що підтверджують право власності місць зберігання та всі додаткові угоди, договори постачання нафтопродуктів, ТТН, видаткові накладні, акти прийому передачі нафтопродуктів, сертифікати відповідності, акти приймання нафтопродуктів за формою 5-НП, акти зливу нафтопродуктів, документи бухгалтерського та складського обліку, що підтверджують придбання пального та інші.

Матеріали справи не містять доказів надання ТОВ «Колумбус» документів у відповідь на вказаний запит.

Посилання позивача на те, що за адресою проведення фактичної перевірки не поставлялося будь-яке пальне, відповідно, й документи щодо такого пального за цією адресою не складалися та не могли надаватися до перевірки, суд розцінює критично, адже перевірка проводилася за місцем державної реєстрації позивача, позивач не повідомляв про зберігання документів за іншою адресою.

З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованим висновок перевірки про порушення ТОВ «Колумбус».

У зв`язку із цим, суд не знаходить належних підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.07.2021 № 00531610902.

За змістом частин сьомої, восьмої, десятої, шістнадцятої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва. Суб`єкт господарювання (у тому числі іноземний суб`єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії. Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п`ять років, а річна плата на право зберігання пального становить 780 гривень.

Частинами тридцять другою, тридцять восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію. Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:

документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об`єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;

акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об`єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;

дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій в сумі 500000 гривень. Водночас, така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

У зв`язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію, задля вирішення спірного у цій справі питання, підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов`язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання.

Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Не є акцизним складом, зокрема:

б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб`єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.

Критерій, визначений цим підпунктом, щодо загальної місткості ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не застосовується до ємностей суб`єктів господарювання, які є розпорядниками хоча б одного акцизного складу;

в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб`єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;

г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;

ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.

За визначенням у підпункті 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад пересувний - транспортний засіб (автомобільний, залізничний, морський, річковий, повітряний, магістральний трубопровід), на якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий на митній території України.

Транспортний засіб набуває статусу акцизного складу пересувного протягом періоду його використання для:

а) переміщення в ньому митною територією України пального або спирту етилового, що реалізується (крім пального або спирту етилового, що переміщується митною територією України прохідним транзитом або внутрішнім транзитом, визначеним підпунктом "а" пункту 2 частини другої статті 91 Митного кодексу України);

б) зберігання в ньому пального або спирту етилового на митній території України;

в) ввезення пального або спирту етилового на митну територію України, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які належить декільком розпорядникам акцизного складу пересувного, є декількома акцизними складами пересувними, кількість яких дорівнює кількості власників пального або спирту етилового, що переміщується та/або зберігається в такому транспортному засобі.

Транспортний засіб, в якому переміщується та/або зберігається пальне або спирт етиловий, право власності на які переходить від одного суб`єкта господарювання до іншого, вважається іншим акцизним складом пересувним.

Не є акцизним складом пересувним:

транспортний засіб, що використовується суб`єктом господарювання, який не є розпорядником акцизного складу та платником акцизного податку, для переміщення на митній території України власного пального або спирту етилового для потреб власного споживання чи промислової переробки;

паливний бак транспортного засобу.

При цьому, у відповідності до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:

до акцизного складу;

до акцизного складу пересувного;

для власного споживання чи промислової переробки;

будь-яким іншим особам.

Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:

у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;

при використанні пального суб`єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб`єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.

До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:

а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;

б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:

призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;

належать іншим особам;

виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;

в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті «б» цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.

Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб`єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Розпорядник акцизного складу пересувного - суб`єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:

реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;

ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.

При переході від одного суб`єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.

Не є розпорядником акцизного складу пересувного суб`єкт господарювання (перевізник, експедитор), який здійснює транспортування пального або спирту етилового.

Верховний Суд у постановах від 23.04.2025 у справі № 340/187/21, від 12.08.2025 у справі № 400/1849/21, від 12.09.2025 у справі № 500/2745/21 висновував, що системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв`язку дають підстави для формулювання такого правового висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складають об`єктивну та суб`єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Стверджуючи про порушення позивачем вимог частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР, відповідач зазначає, що відповідно повідомлень про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність за формою № 20-ОПП поданих до ДПС, ТОВ «Колумбус» за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 27 використовує з 01.12.2020 для здійснення своєї діяльності чотири ємності для зрідженого газу.

У ході аналізу бази даних Єдиного реєстру акцизних накладних (далі - ЄРАН) встановлено, що в адресу ТОВ «Колумбус» за період з 01.04.2020 по 09.12.2020 контрагентом-постачальником зареєстровано акцизні накладні з кодом операції « 3»: реалізація пального суб`єкту господарювання неплатнику на фізичне відвантаження (відпуск) пального з акцизних складів/пересувних акцизних складів на загальну кількість 39 253,07 л скрапленого газу.

Оскільки ТОВ «Колумбус» оформило ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №26510414202000356 терміном дії з 10.12.2020 до 10.12.2025, за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 27, відповідач зазначає, що у період з 01.04.2020 по 09.12.2020 за вказаною адресою позивач зберігав пальне без наявності на те відповідної ліцензії.

Також, в ході аналізу бази даних ЄРАН 2019 встановлено, що в адресу ТОВ «Колумбус» за період з 01.04.2020 по 26.05.2021 контрагентами-постачальниками зареєстровано акцизні накладні з кодом операції « 3»: реалізація пального суб`єкту господарювання неплатнику на фізичне відвантаження (відпуск) пального з акцизних складів/пересувних акцизних складів на загальну кількість 12 030,55 л дизельного палива.

Згідно вказаних акцизних накладних адреса місця зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки зазначена адреса: м. Київ, вул. Деревообробна, 5.

Відповідно до Єдиного державного реєстру суб`єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним ТОВ «Колумбус» жодних ліцензій за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 5 не отримувало.

Таким чином, перевіркою встановлено зберігання ТОВ «Колумбус» пального за адресою: м. Київ, вул. Деревообробна, 5 без наявності ліцензії на право зберігання пального.

Аналіз позиції відповідача свідчить, що вказані висновки ґрунтуються на даних Єдиного реєстру акцизних накладних щодо обсягів обігу пального.

За нормами підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Тобто, за своїм змістом фактична перевірка спрямована на встановлення фактичного стану здійснення господарської діяльності платника податків за місцем її провадження та не передбачає дослідження даних бухгалтерського чи податкового обліку.

Суд наголошує, що дані Єдиного реєстру акцизних накладних є інформаційно-аналітичними відомостями, що формуються на підставі податкової звітності платника податків, а отже їх аналіз належить до предмета документальної перевірки.

Таким чином, використання контролюючим органом зазначених даних як основного доказу на підтвердження висновків про обсяги зберігання позивачем отриманого пального або здійснення позивачем реалізації такого пального свідчить про вихід за межі повноважень, визначених для фактичної перевірки.

Фактично контролюючим органом було здійснено аналіз господарських операцій позивача без дотримання поряду проведення документальної перевірки, що є порушенням вимог чинного податкового законодавства.

У контексті викладених обставин та за наведеного правового регулювання місцем проведення фактичної перевірки у цій справі мало б бути фактичне місцезнаходження ємностей, у яких здійснюється зберігання пального, їх наявність чи відсутність та здійснення операцій з пальним, яке знаходиться/знаходилось у цих ємностях, підлягали перевірці, а не інформація, отримана з Єдиного реєстру акцизних накладних.

Встановлено, що фактична перевірка ТОВ «Колумбус» проведена за адресою його державної реєстрації: м. Київ, пр-т Бандери (колишній Московський), буд. 8.

Водночас, висновки перевірки щодо зберігання пального без ліцензії стосуються об`єктів за адресами м. Київ, вул. Бориспільська, 27 та м. Київ, вул. Деревообробна, 5.

З встановлених відомостей про місце та спосіб зберігання пального, мету придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального, відповідач навів зазначені вище дані з ЄРАН та вказав лише про те, що ТОВ «Колумбус» за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 27 використовує з 01.12.2020 для здійснення своєї діяльності чотири ємності для зрідженого газу.

Разом з цим, висновки перевірки щодо зберігання ТОВ «Колумбус» за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 27, стосуються періоду з 01.04.2020 по 09.12.2020.

Щодо наявності та характеристик місця/місць зберігання пального за адресою м. Київ, вул. Деревообробна, 5, відповідач не навів жодних відомостей. Також відповідач не дослідив обставини використання пального.

У свою чергу, позивач стверджує, що скраплений газ, придбаний за період з 01.04.2020 по 09.12.2020, доставлений за адресою м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 27, для використання у виробничому процесі. Дизельне пальне на загальну кількість 12 030,55 л придбане ТОВ «Колумбус» у ТОВ «КРАМБУС» та ТОВ «СПЕЦОІЛ УКРАЇНА» з 01.04.2020 по 26.05.2021 після доставки за адресою м. Київ, вул. Деревообробна, 5, використане для заправки у паливні баки автомобілів, якими користується товариство.

Однак, суд зауважує, що на підтвердження своїх доводів позивач надав лише лист ТОВ «СПЕЦОІЛ УКРАЇНА», у якому підтверджено, що ТОВ «СПЕЦОІЛ УКРАЇНА» здійснює постачання пального для ТОВ «Колумбус», передача пального здійснюється із пересувних складів безпосередньо у бак транспортних засобів ТОВ «Колумбус».

Таким чином, позивачем не надано жодних доказів використання у власній господарській діяльності вказаного скрапленого газу, а не його зберігання. У матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо діяльності ТОВ «Колумбус», що унеможливлює перевірку доводів позивача у цій частині. Водночас, позивач не заперечує розміщення за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 27, чотирьох ємностей для скрапленого газу.

Також зазначений лист ТОВ «СПЕЦОІЛ УКРАЇНА» не може слугувати беззаперечним доказом не зберігання позивачем вказаного дизельного пального, адже позивачем не надано жодного підтвердження використання автомобілів у своїй діяльності, а також пального у відповідних обсягах.

За таких обставин суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проаналізувавши наявні матеріали справи та доводи сторін, суд констатує, що у досліджуваному випадку відповідач не виконав вказаного обов`язку та не довів наявності у діях позивача ознак податкового правопорушення, відповідальність за яке передбачена абзацом восьмим частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР.

З урахуванням наведеного, наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 15.07.2021 № 00531480902.

Резюмуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог на суму 1 000 000 грн, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору на суму 15 000 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Колумбус» - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 15.07.2021 №00531480902.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ ВП: 44116011; місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Колумбус» код ЄДРПОУ: 23383162; місцезнаходження: 04073, м. Київ, просп. Бандери, буд. 8) судовий збір у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч гривень) грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua