Рішення від 08 листопада 2026 р. у справі №320/19572/26 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: прокуратури

Дата: 08 листопада 2026 р.

Справа: №320/19572/26

Суддя: Марич Є.В.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2026 року м. Київ справа №320/19572/26

Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (далі - відповідач-1, КДКП, Комісія) та Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення КДКП від 25.03.2026 року №162дп-26 про накладення дисциплінарного стягнення на начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні за участю дитини управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та накладення на неї дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури, поновлення позивачки на займаній посаді з 10.04.2026 та стягнення з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 10.04.2026 до дня фактичного поновлення її на посаді.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачем зазначено, що спірне рішення КДКП є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки в діях прокурора відсутній склад дисциплінарного проступку, передбачений п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, Комісія під час прийняття рішення діяла не у спосіб, визначений законом, була упередженою, необ`єктивною, порушила засади змагальності, вийшовши за межі дисциплінарної скарги, викладені в рішенні висновки є необґрунтованими, а обраний Комісією вид дисциплінарного стягнення - звільнення, застосовано до позивача з порушенням принципу пропорційності.

Ухвалою суду від 20.05.2026 року провадження у справі відкрите, вирішено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

У відповідь на клопотання сторони відповідача ухвалою суду від 01.09.2026 року вирішено перейти до розгляду справи у порядку загального позовного провадження, засідання у справі призначене на 02.09.2026 року об 11:30.

Ухвалою суду від 02.09.2026 ухвалено закрити підготовче провадження в адміністративній справі № 320/19572/26 та призначити судове засідання для розгляду справи по суті.

Від відповідачів надійшли відзиви на адміністративний позов, відповідно до яких відповідачі просять відмовити в задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач працювала органах прокуратури з травня 2007р.

З 27.02.2023р. позивач обіймала посаду начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора, а з 22.12.2025 по 10.04.2026 - перебувала на посаді начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні за участю дитини управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора.

У жовтні 2024 року в медіа поширилась інформація про викриття на незаконному збагаченні голови Хмельницької обласної МСЕК Тетяни Крупи.

У подальшому широкого розголосу в медійному просторі набула інформація про незаконне отримання прокурорами органів прокуратури Хмельницької та Черкаської областей статусу осіб з інвалідністю та пов`язані з цим можливі корупційні ризики.

Ураховуючи значний суспільний резонанс та актуальність вказаного питання Президентом України 22.10.2024 ініційовано засідання Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБОУ), за результатами якого прийнято рішення «Щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів», яке введено в дію Указом Президента України від 22.10.2025 № 732/2024.

З метою забезпечення захисту прав та законних інтересів громадян, посилення протидії корупції в державних органах і недопущення зловживань у сфері медико-соціальної експертизи, РНБОУ вирішила:

- рекомендувати Офісу Генерального прокурора спільно з іншими правоохоронними органами у місячний строк прозвітувати про вжиті заходи щодо виявлення, розслідування та протидії кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, а за результатами проведеної роботи ініціювати відповідні кадрові та організаційні рішення;

- Кабінету Міністрів України разом з Офісом Генерального прокурора забезпечити проведення повторних перевірок рішень МСЕК, на підставі яких прокурорам встановлено інвалідність.

На виконання рішення РНБО України від 22 жовтня 2024 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови від 25 жовтня 2024 року № 1207 та від 08 листопада 2024 року № 1276, якими внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи».

Наказом Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України) від 26 жовтня 2024 року № 1809 права та обов`язки Центральної МСЕК МОЗ покладено на Державну установу «Український державний науково-дослідний інститут медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» (далі - ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», державна установа, медичний заклад) і затверджено Положення про Центральну МСЕК МОЗ.

Згідно з пунктом 8 Положення про Центральну МСЕК МОЗ МСЕК проводить перевірку, зокрема й за запитами правоохоронних органів, обґрунтованості рішень, прийнятих обласними, Київською та Севастопольською центральними міськими комісіями, і за необхідності їх скасовує.

Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 15 листопада 2024 року № 1338 затверджено: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; Критерії встановлення інвалідності. У повному обсязі всі вони набули чинності з 01 січня 2025 року.

Наказом МОЗ України від 03 грудня 2024 року № 2022 права та обов`язки Центру оцінювання функціонального стану особи (далі - ЦОФСО) покладено на ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України». Пунктом 51 Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи визначено, що ЦОФСО проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих МСЕК у тому числі й на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19 грудня 2024 року № 4170-IX доповнено Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» статтею 69-1 «Комплексна оцінка обмежень життєдіяльності та оцінювання повсякденного функціонування особи», у якій визначено, що перевірка обґрунтованості рішень, прийнятих експертними командами або МСЕК, проводиться експертною командою ЦОФСО на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді або рішення, ухвали суду - стосовно особи, зазначеної в постанові слідчого, прокурора, ухвалі слідчого судді або рішенні, ухвалі суду, та за результатами моніторингу проведення оцінювання повсякденного функціонування особи.

Наказом Генерального прокурора від 16 жовтня 2024 року № 238 призначено службове розслідування з метою перевірки розміщеної в медіа інформації про можливі зловживання прокурорів під час отримання інвалідності.

Під час службового розслідування об`єктивно підтвердити або спростувати використання прокурорами органів прокуратури, зокрема й прокурором ОСОБА_1 , своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей із метою отримання інвалідності було неможливо без проведення процесуальних дій і прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні. Комісія з проведення службового розслідування не виявила інформації, яка могла б вказувати на можливі зловживання ОСОБА_1 під час отримання інвалідності. Оцінки діям ОСОБА_1 у межах цього службового розслідування не надано.

Згідно з інформацією Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора слідчі Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024000000000923 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 27 частини другої статті 358, частиною четвертою статті 358, частинами першою та другою статті 366, частинами четвертою, п`ятою статті 190, частиною четвертою статті 191, частиною другою статті 364, статтею 368-5, частиною третьою статті 369 КК України.

Під час досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні перевірці підлягають обставини законності встановлення МСЕК груп інвалідності працівникам низки державних і правоохоронних органів, зокрема й працівникам органів прокуратури, що стало підставою для нарахування та виплати їм із Державного бюджету України відповідних пенсій.

У зв`язку з цим перед МОЗ України ініційовано питання щодо організації перевірки достовірності діагнозів і достатності підстав для встановлення груп інвалідності низці працівників державних та правоохоронних органів. Стосувалося це й прокурора ОСОБА_1 , якій із 27 серпня 2018 року встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново.

Згідно з інформацією, отриманою з ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», у межах указаного кримінального провадження від Черкаського обласного центру медико-соціальної експертизи за вх. № 193/01-09/1 від 10 березня 2025 року до державної установи надійшли копії протоколів щодо ОСОБА_1 , опрацювання медичної документації триває, рішення про скасування або підтвердження інвалідності стосовно ОСОБА_1 не прийнято.

Прокурора ОСОБА_1 у межах кримінального провадження № 62024000000000923 для проведення допиту чи інших процесуальних дій не викликали, не допитували, про підозру їй не повідомляли, заходів забезпечення не застосовували.

Старший групи прокурорів у цьому провадженні надав дозвіл Комісії на розголошення під час дисциплінарного провадження відомостей досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 .

У межах цього кримінального провадження старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань постановою від 31 січня 2025 року залучив як спеціалістів працівників ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для перевірки обґрунтованості рішень МСЕК про встановлення груп інвалідності працівникам органів прокуратури, зокрема й ОСОБА_1 .

До Офісу Генерального прокурора 11 вересня 2025 року надійшов лист із ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08 вересня 2025 року № 3118/01-18 про забезпечення до 10 жовтня 2025 року явки низки працівників органів прокуратури до цієї державної установи, зокрема й ОСОБА_1 , для проведення перевірки достовірності встановлених діагнозів та обґрунтованості призначення їм груп інвалідності.

Генеральна інспекція 11 вересня 2025 року ОСОБА_1 через Інформаційну систему електронного документообігу Офісу Генерального прокурора (далі - ІС «СЕД») надіслала лист № 17/1/1-76117вн-25, до якого долучила вказаний лист від 08 вересня 2025 року № 3118/01-18 на 1 аркуші про необхідність до 10 жовтня 2025 року прибути до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для проходження перевірки обґрунтованості встановлення їй групи інвалідності.

Із вказаним листом ОСОБА_1 ознайомилася 12 вересня 2025 року в ІС «СЕД» органів прокуратури, що підтвердила у наданих поясненнях від 16 вересня 2025 року, у яких також зазначила, що «оскільки повідомлення- виклик для проходження медичного обстеження нею лише отримано, вона вивчить законодавство з цього питання та прийме відповідне рішення. Якщо воно відповідає вимогам чинного законодавства, поїде на обстеження».

Департамент кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора на виконання доручення заступника Генерального прокурора від 16 вересня 2025 року № 31/2/1-77695ВН-25 і доповідної записки прокурора у кримінальному провадженні № 62024000000000923 ОСОБА_1 16 жовтня 2025 року вручив під підпис повідомлення про необхідність прибути до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» у строк до 30 вересня 2025 року для проходження обстеження. Указаним повідомленням ОСОБА_1 роз`яснено вимоги статей 19, 43 Закону України «Про прокуратуру», статей 11, 16, 21 Кодексу, підстави проходження медичного огляду та наслідки відмови від його проходження. До цього повідомлення також додано копію листа із ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08 вересня 2025 року № 3118/01-18. Зазначене повідомлення Департамент кадрової роботи та державної служби вручив ОСОБА_1 під підпис лише 16 жовтня 2025 року, оскільки станом на 09 жовтня 2025 року вона перебувала у відпустці.

Згідно з усним повідомленням ОСОБА_1 від 13 жовтня 2025 року на обстеження до 10 жовтня 2025 року вона не виїжджала, позаяк мала інші нагальні справи.

Відповідно до інформації директора ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 17 листопада 2025 року № 909/01-18, наданої на запит Комісії, ОСОБА_1 до державної установи для проходження обстеження в умовах стаціонару на дату надання відповіді не з`явилася.

Таким чином, прокурор ОСОБА_1 будучи повідомленою про необхідність проходження медичного переогляду, до медичного закладу у строк, визначений у листі ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08 вересня 2025 року № 3118/01-18, не з`явилася та медичного огляду не пройшла.

Під час перевірки в дисциплінарному провадженні також не отримано даних щодо самостійного звернення ОСОБА_1 поза визначеним у листі періодом прибуття до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для проходження необхідних медичних процедур і перевірки обґрунтованості прийнятого рішення міжрайонною МСЕК № 2 м. Черкас від 27 серпня 2018 року з метою підтвердження правомірності отримання нею статусу особи з інвалідністю та спростування інформації про безпідставне отримання такого статусу, що негативно позначилося на авторитеті прокурора й органів прокуратури загалом, незважаючи на те, що в отриманому 16 жовтня 2025 року повідомленні ОСОБА_1 роз`яснено вимоги статей 19, 43 Закону № 1697-VII, статей 11, 16, 21 Кодексу, підстави проходження медичного огляду та наслідки відмови від його проходження.

Також установлено, що згідно з табелем обліку використання робочого часу відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Офісу Генерального прокурора (Генеральна прокуратура України) за серпень 2018 року, 17 серпня 2018 року (із пояснень ОСОБА_1 цього дня вона проходила ЛКК у КНП «Третя Черкаська міська лікарня» обліковано як відпустку без збереження заробітної плати прокурора цього відділу ОСОБА_1 , а 27 серпня 2018 року (день, коли вона проходила огляд у міжрайонній МСЕК № 2 м. Черкас) обліковано їй як робочий день, за який вона отримала заробітну плату.

Згідно з інформацією Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Офісу Генерального прокурора від 19 вересня 2025 року № 21-79020ВН-25 із 01 січня 2016 року й до 19 вересня 2025 року допомога по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася на підставі таких листків непрацездатності: АДО № 542361 із 27 квітня до 04 травня 2018 року; АДО № 546638 із 22 червня до 02 липня 2018 року; АКА № 454861 із 10 до

23 березня 2020 року; АКА № 465779 із 24 до 30 березня 2020 року; АДЯ № 559953 із 13 до 23 жовтня 2020 року; АЛГ № 910586 із 26 до 30 листопада 2020 року; ЛН № 2745711-2005196508-1 із 24 до 28 січня 2022 року; ЛН № 2745711-2005613199-1 із 29 січня до 02 лютого 2022 року; ЛН № 2745711-2006041302-1 із 03 до 07 лютого 2022 року. Інших листків непрацездатності (зокрема й електронні лікарняні) із 01 січня 2016 року і до 19 вересня 2025 року до цього Департаменту не надходило.

Таким чином, установлено, що документів, які підтверджували б тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки немає, у 2018 році ОСОБА_1 двічі перебувала на лікарняному із 27 квітня до 04 травня 2018 року (8 днів) і з 22 червня до 02 липня 2018 року (11 днів).

Міжрайонна МСЕК № 2 м. Черкас 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 за результатами первинного огляду встановила ІІ групу інвалідності безтерміново з причин загального захворювання.

Із пояснень ОСОБА_1 щодо проходження психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа встановлено, що під час проведення у жовтні 2024 року Офісом Генерального прокурора службового розслідування вона надала згоду на проходження такого дослідження та 12 листопада 2024 року прибула до поліграфолога, водночас через стан її здоров`я спеціаліст відмовив у його проведенні. Також ОСОБА_1 зазначила, що не бачить можливості проходження поліграфічного дослідження із застосуванням поліграфа, оскільки відповідно до частини 5 Розділу IV Інструкції про порядок проведення психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа в органах прокуратури України дослідження не проводиться, якщо у суб`єкта дослідження є захворювання (конфіденційна інформація).

За інформацією Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора від 28 серпня 2025 року № 07/1/1-71722ВН-25 і від 06 серпня 2025 року № 07/1/1-63939ВН-25, в особовій справі ОСОБА_1 наявна копія довідки до акта огляду МСЕК про встановлення ІІ групи інвалідності, яку надано до цього Департаменту 25 лютого 2025 року. На підставі вказаної довідки Департамент планово-фінансової діяльності‚ бухгалтерського обліку та звітності з березня 2025 року здійснює сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за пільговою ставкою.

ОСОБА_1 зі зверненнями щодо необхідності створення спеціальних умов праці, додаткового облаштування робочого місця з дотриманням вимог доступності та безбар`єрності до Офісу Генерального прокурора не зверталася.

ОСОБА_1 не військовозобов`язана та на військовому обліку не перебуває.

На розгляд до Комісії 17.07.2025 надійшла дисциплінарна скарга виконувача обов`язків керівника Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора ОСОБА_2 про вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, передбаченого п.п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII.

Автоматизованою системою розподілу дисциплінарних скарг для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження дисциплінарну скаргу розподілено члену Комісії ОСОБА_3 , яка 24 липня 2025 року прийняла рішення про відкриття дисциплінарного провадження №07/3/2-629дс-138дп-25 та розпочала перевірку викладених у дисциплінарній скарзі обставин.

Рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 25.03.2026 № 162дп -26 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено на неї дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Зокрема, у рішенні від 25.03.2026 № 162дп -26 зазначено: «з огляду на підвищену суспільну чутливість питань законності встановлення інвалідності працівникам органів прокуратури прокурор ОСОБА_1 була зобов`язана проявити належну добросовісність у підтвердженні правомірності набутого статусу з метою захисту власної репутації та авторитету органів прокуратури. Утім, вона не забезпечила проходження повторного медичного огляду та не вжила заходів для усунення сумнівів щодо законності встановлення їй групи інвалідності.

Така бездіяльність суперечить засадам професійної етики працівника органів прокуратури та негативно впливає на рівень суспільної довіри до інституту прокуратури.

Ураховуючи вищевикладене, Комісія розцінює дії прокурора ОСОБА_1 як вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у її об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Звертає увагу на себе і те, що в той момент, коли ОСОБА_1 обрала модель поведінки пасивного характеру, вона керувалася суб`єктивною думкою, власним переконанням, яке не було об`єктивним і не було підтверджене жодним фактом. Отже, прокурор діяла всупереч статті 10 Кодексу, яка передбачає, що прокурор має бути об`єктивним у відносинах з органами влади, громадськістю та окремими особами, а також усвідомлювати соціальну значущість прокурорської діяльності й міру відповідальності перед суспільством. Таким чином, прокурор порушила один із основних принципів професійної етики та поведінки прокурорів, зазначених у статті 4 Кодексу, - принцип об`єктивності. Дії прокурора ОСОБА_1 , які прямо пов`язані із суспільним резонансом і невдоволенням діяльністю органів прокуратури, є такими, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у її об`єктивності.

Отже, Комісія дійшла висновку, що прокурор ОСОБА_1 порушила вимоги пункту 10 частини першої статті 3, частини другої статті 17, частини третьої, пункту 4 частини четвертої статті 19 Закону № 1697-VII, статей 1, 4, 10, 11, 16, 21 Кодексу, чим вчинила дисциплінарний проступок, відповідальність за який передбачено пунктами 5, 6 частини першої статті 43 Закону України «Про прокуратуру», а саме: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Згідно з частиною 4 статті 48 Закону № 1697-VII рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. Під час вирішення питання щодо часу вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку необхідно врахувати таке.

Дії та бездіяльність прокурора ОСОБА_1 належать до триваючих правопорушень, а тому днем початку вчинення дисциплінарного проступку слід вважати 12 вересня 2025 року (день ознайомлення ОСОБА_1 із листом Генеральної інспекції від 11 вересня 2025 року № 17/1/1-76117вн-25 до якого долучено лист ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08 вересня 2025 року № 3118/01-18 про необхідність її прибуття до медичного закладу), а закінчення - 25 березня 2026 року (день розгляду Комісією висновку про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора ОСОБА_1 ).

Таким чином, строк для прийняття рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення, передбачений у частині четвертій статті 48 Закону № 1697-VII, не минув.

Дійшовши висновку про наявність у діях прокурора ОСОБА_1 дисциплінарного проступку та обираючи вид дисциплінарного стягнення стосовно неї, Комісія з огляду на вимоги частини третьої статті 48 цього Закону враховує очевидність і грубість допущеного порушення, характер та наслідки проступку, резонансність ситуації у медійному просторі, відсутність усвідомлення своєї вини та належної реакції з боку прокурора, у зв`язку з чим вважає, що такий проступок несумісний із подальшим перебуванням ОСОБА_1 на посаді в органах прокуратури.

Навіть враховуючи її позитивну характеристику, тривалий час роботи в органах прокуратури, а також відсутність дисциплінарних стягнень, підстав для накладення більш м`якого стягнення Комісія не вбачає. Застосування до прокурора ОСОБА_1 зазначеного виду дисциплінарного стягнення Комісія вважає пропорційним вчиненому нею дисциплінарному проступку.

Інших обставин, що мають значення для прийняття рішення, Комісія не встановила.

На підставі викладеного, керуючись статтями 43, 47- 49, 77, 78 Закону № 1697-VII, пунктами 110- 113, 115, 117 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Комісія вирішила притягнути до дисциплінарної відповідальності начальника відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальному провадженні за участю дитини управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Департаменту захисту інтересів дітей та протидії домашньому насильству Офісу Генерального прокурора ОСОБА_1 та накласти на неї дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури.

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач оскаржила його в судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України регулюється Законом України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон №1697-VII, у відповідній редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до статті 3 Закону №1697-VII діяльність прокуратури ґрунтується на засадах законності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, неухильного дотримання вимог професійної етики та поведінки.

Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 4 статті 19 Закону № 1697-VII прокурор зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, зобов`язаний додержуватися правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури.

Всеукраїнською конференцією прокурорів 27 квітня 2017 року затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів (із змінами, затвердженими всеукраїнською конференцією прокурорів від 21.12.2018, від 28.08.2021, далі - Кодекс), відповідно до Преамбули якого Кодекс визначає основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою.

Згідно зі статтею 4 Кодексу професійна діяльність прокурорів ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; поваги до прав і свобод людини і громадянина, недопущення будь-якого виду дискримінації; незалежності та самостійності; політичної нейтральності; презумпції невинуватості; справедливості, неупередженості та об`єктивності; професійної честі і гідності, формування довіри до прокуратури; прозорості службової діяльності, конфіденційності; утримання від виконання незаконних наказів та вказівок; недопущення конфлікту інтересів; компетентності та професіоналізму; доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості; поваги до незалежності суддів.

Рішенням Ради прокурорів України від 23 листопада 2022 року №36 затверджено Коментар Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів.

Даний Коментар Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів розроблений згідно з наказом Генерального прокурора від 12.09.2022 №180 у взаємодії з Офісом Генерального прокурора, обласними прокуратурами та за підтримки відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, Тренінгового центру прокурорів України.

Коментар містить роз`яснення положень Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, ситуативні (ілюстративні) приклади, з урахуванням результатів його практичного застосування, діяльності Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та судової практики.

Розглядаючи Кодекс та Коментар Кодексу суд зазначає слідуюче.

За статтею 11 Кодексу прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність.

Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживає заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому повинні керівники відповідних прокуратур.

Звертаючись до Коментаря статті 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, суд зауважує, що формування довіри до прокуратури - одне з основних завдань професійної етики прокурора. Реалізація такого завдання можлива лише за умови спільної та постійної роботи прокурорів над авторитетом інституту прокуратури у суспільстві, що досягається їх кропіткою та відповідальною працею, доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю прокурорів та сумлінним виконанням ними службових обов`язків.

Берегти свою гідність, зокрема професійну, на практиці означає відповідність індивіда вимогам моралі, професійної етики, а також певний рівень моральної культури оточуючих людей, що дозволяє бачити в іншому подібного собі.

Професійна честь потребує від прокурора підтримувати репутацію своєї професії (ділової репутації), захищати інтереси професійної спільноти, до якої він належить.

З наведеного слідує, що вчинення прокурором грубого порушення вимог статей 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів полягає у вчиненні дій, які не узгоджуються з усталеними вимогами до професійної компетентності, честі і гідності.

Статтею 16 Кодексу передбачено, що при виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність.

У Коментарі до вказаної статті 16 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів зауважено, що доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість є основоположними нормами поведінки прокурорів. Уявлення про останніх формується у більшості громадян крізь призму цих категорій.

Загальне визначення доброчесності зустрічається в Рекомендаціях Ради Організації економічного співробітництва та розвитку (OECD), яка трактує публічну доброчесність як послідовне дотримання та прихильність загальновизнаним етичним цінностям, принципам та нормам з метою відстоювання та забезпечення пріоритету суспільних інтересів над приватними в публічному секторі. Як високу моральну чесноту, чесність визначає доброчесність Великий тлумачний словник сучасної української мови, одночасно характеризуючи доброчесного як такого, що живе чесно, дотримується всіх правил моралі. Вищезазначене свідчить, що доброчесність не правова, а морально-етична, багатогранна категорія, яку навряд чи справедливо обмежувати певним набором елементів. Разом із цим важливо, щоб саме вони були чітко визначені законодавством та мали єдине загальне розуміння.

У цілому етичні норми поширюються на службову сферу, на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального й загального законодавства і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії. Таким чином, при виконанні службових обов`язків прокурорам важливо дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури, а порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими.

Під непристойним розуміється все, що виходить за межі загальноприйнятих моральних норм, а отже, непристойною поведінкою є сукупність вчинків, спосіб життя, що виходять за межі загальноприйнятих морально-етичних норм.

Як вбачається зі змісту постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі № 9901/19/17, ознаками непристойної поведінки прокурорів можна вважати її компрометуючий (звання прокурора) характер, шкоду (репутації прокурора та авторитету органів прокуратури), наявність наслідків (негативний громадський резонанс). Оскільки саме ці ознаки має встановити дисциплінарний орган, щоб констатувати вчинення прокурором грубого порушення правил прокурорської етики. Дисциплінованість визначається як звичай, уміння дотримуватися дисципліни, а дисциплінований - такий, що незмінно дотримується вимог дисципліни, правил поведінки, організований, витриманий, здійснює свою діяльність на засадах твердої дисципліни.

Таким чином, саме порушення прокурором вимог щодо доброчесності, зразковості поведінки та дисциплінованості можна кваліфікувати як грубе порушення вимог статті 16 Кодексу етики.

За змістом статті 19 Кодексу прокурор має суворо дотримуватись обмежень, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі неправомірно втручатися чи здійснювати у випадках чи порядку, не передбачених законодавством, вплив на службову діяльність іншого прокурора, службових, посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи суддів.

В свою чергу, за статтею 21 Кодексу прокурор діє на підставі закону, неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

Прокурору слід уникати особистих зв`язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків, дискредитувати його як представника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний суспільний резонанс.

Поза службою поводитися коректно і пристойно.

У Коментарі до згаданої вище статті 21 Кодексу роз`яснено, що наявність статусу прокурора покладає на особу посилену відповідальність, оскільки така особа є публічною, наділена владою та в очах суспільства представляє інституцію в цілому, а тому недопущення поведінки, що може зашкодити репутації, є однією із головних складових етичності прокурора.

Цей обов`язок випливає зі змісту:

- ст. 68 Конституції України, відповідно до якої кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей;

- ст. 19 Закону України «Про прокуратуру», за якими прокурор зобов`язаний виявляти повагу до осіб під час здійснення своїх повноважень, діяти лише на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, та додержуватися правил прокурорської етики, зокрема, не допускати поведінки, яка дискредитує його як представника прокуратури та може зашкодити авторитету прокуратури;

- ст. 41 Закону України «Про запобігання корупції», за якою особи, на яких поширюється дія цього Закону, діють неупереджено, незважаючи на приватні інтереси, особисте ставлення до будь-яких осіб, на свої політичні погляди, ідеологічні, релігійні або інші особисті погляди чи переконання.

Отже, виконання вимог цієї статті Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів, який є профільним нормативно-правовим актом, є прямим обов`язком кожного прокурора так само, як і обізнаність з положеннями цього Кодексу.

У протилежному випадку поведінка прокурора підриває авторитет як самого прокурора, так і органів прокуратури та держави в цілому. Такі дії мають своїм наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади, провокують соціальні конфлікти.

У відносинах з громадянами поза службою працівник прокуратури має бути взірцем законослухняності, добропорядності, додержання загальновизнаних норм моралі та поведінки (частина 2 статті 31 Кодексу професійної етики).

Також суд зазначає, що розділом IV «Особиста поведінка» Європейських інструкцій з питань етики та поведінки прокурорів (Будапештські принципи), ухвалених Конференцією генеральних прокурорів країн-членів Ради Європи у 2005 році, які згідно з частиною другою статті 3 Кодексу є нормативною базою правового регулювання відносин у сфері професійної етики та поведінки прокурорів, передбачено, що прокурори не повинні в приватному житті компрометувати своєю поведінкою чесність, законність та неупередженість органів прокуратури, мають завжди поважати і дотримуватись закону та поводитися таким чином, щоб збільшувалася суспільна довіра до їх професії.

Відповідно до Модельного кодексу поведінки державних службовців (Рекомендація №R (2000) 10 Комітету Міністрів державам-членам Ради Європи щодо кодексів поведінки державних службовців, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи на 106 сесії 11.05.2000), державний службовець має здійснювати свої повноваження відповідно до закону, і тих законних вимог і етичних стандартів, що стосуються його чи її функцій, завжди поводитись таким чином, щоб була забезпечена віра громадськості у чесність, безсторонність і ефективність публічної влади.

Згідно з Нормами професійної відповідальності та переліком необхідних прав та обов`язків прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23.04.1999, прокурори зобов`язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правилами та етикою їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

Верховним Судом у рішенні від 18.02.2019 у справі № 9901/721/18 наголошено, що правила професійної етики та поведінки прокурорів, є обов`язковими для прокурорів при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою. Прокурор зобов`язаний не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища. До дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать, зокрема, протиправні позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Окрім цього, згідно з Стандартами професійної відповідальності та викладенням основних обов`язків та прав прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23.04.1999, прокурори зобов`язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

Згідно з пунктом 51 Висновку Консультативної ради європейських прокурорів (КРЕП) від 23 листопада 2018 року № 13 (2018) «Незалежність, підзвітність та етика прокурорів» визначено, що повага до верховенства права зумовлює високі етичні стандарти у поведінці прокурорів та суддів, як під час, так і за межами виконання службових обов`язків, що дозволяє створити у суспільстві довіру до правосуддя. Прокурори діють від імені людей і в інтересах суспільства. Тому вони повинні завжди підтримувати особисту доброчесність і діяти відповідно до закону, справедливо, неупереджено та об`єктивно, поважаючи та дотримуючись основних прав і свобод, включаючи презумпцію невинуватості, право на справедливий суд і принципи рівності сторін, поділ влади та обов`язкову силу остаточних судових рішень. Вони зобов`язані бути вільними від політичного чи іншого впливу.

Згідно з частиною 1 статті 43 Закону № 1697-VII прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з таких підстав, зокрема:

вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури (пункт 5);

систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (пункт 6).

Відповідно, у розділі II Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів викладено основні вимоги до професійної поведінки прокурора і вони майже відтворюють зміст загальних обов`язків прокурора, наведених у ст. 19 Закону № 1697-VII, спеціальних актах законодавства у сфері запобігання корупції та іншого законодавства. Така подібність випливає із засад діяльності прокуратури визначених статтею 3 Закону № 1697-VII та основних принципів професійної етики прокурорів передбачених у ст. 4 Кодексу.

За правилами статей 32, 33 Кодексу професійної етики передбачено, що оцінка дотримання норм професійної етики та поведінки прокурора може проводитися під час дисциплінарного провадження та надаватися при вирішенні питань щодо підвищення по службі, присвоєння класного чину, підготовці характеристик та рекомендацій. Відповідно до Закону України "Про прокуратуру" прокурори зобов`язані неухильно дотримуватися вимог цього Кодексу.

Їх порушення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У разі систематичного (два і більше разів протягом одного року) або одноразового грубого порушення правил прокурорської етики прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності.

Згідно статті 44 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження здійснюється відповідним органом.

За змістом частини 1 та 2 статті 45 Закону № 1697-VII дисциплінарне провадження - це процедура розгляду відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку. Право на звернення до відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження щодо прокурорів, із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.

Згідно пункту 99 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийнятого всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 у редакції від 27.08.2024 (далі - Положення) після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі.

Повноваження члена органу під час здійснення перевірки визначаються ст. ст. 46, 77 Закону № 1697-VII та Положення.

Згідно з частинами першою - четвертою, шостою, дев`ятою-одинадцятою статті 46 Закону №1697-VII cекретаріат відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.

Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо: 1) дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора; 2) дисциплінарна скарга є анонімною; 3) дисциплінарна скарга подана з підстав, не визначених статтею 43 цього Закону; 4) з прокурором, стосовно якого надійшла дисциплінарна скарга, припинено правовідносини у випадках, передбачених статтею 51 цього Закону; 5) дисциплінарний проступок, про який зазначено у дисциплінарній скарзі, вже був предметом перевірки і щодо нього відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, прийняла рішення, яке не скасовано в установленому законом порядку.

За відсутності підстав, передбачених частиною другою цієї статті, член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення про відкриття дисциплінарного провадження щодо прокурора.

Після відкриття дисциплінарного провадження член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, проводить перевірку в межах обставин, повідомлених у дисциплінарній скарзі. У разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки.

Під час здійснення перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має право ознайомлюватися з документами, що стосуються предмета перевірки, отримувати їх копії, опитувати прокурорів та інших осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, керівників підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадян, громадських об`єднань необхідну для проведення перевірки інформацію. Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, має право надавати пояснення або відмовитися від їх надання стосовно себе.

Перевірка відомостей про наявність підстав для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності проводиться у строк, який не перевищує двох місяців із дня реєстрації дисциплінарної скарги, а в разі неможливості завершення перевірки протягом цього строку він може бути продовжений відповідним органом, що здійснює дисциплінарне провадження, але не більш як на місяць (частина 9).

Положення частини 9 статті 46 Закону № 1697-VII узгоджується із пунктом 106 Положення.

До завершення дисциплінарного провадження прокурор не може бути звільнений з посади прокурора у зв`язку з поданням заяви про звільнення за власним бажанням.

Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки готує висновок, який повинен містити інформацію про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора та виклад обставин, якими це підтверджується. Якщо за результатами перевірки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, встановив наявність дисциплінарного проступку, у висновку додатково зазначається характер проступку, його наслідки, відомості про особу прокурора, ступінь його вини, інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про накладення дисциплінарного стягнення, а також пропозиція члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, щодо конкретного виду дисциплінарного стягнення.

Висновок та зібрані у процесі перевірки матеріали передаються на розгляд відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, та мають бути отримані його членами не пізніш як за п`ять днів до засідання, на якому такий висновок розглядатиметься.

Зазначене вище узгоджується із положеннями пунктів 101, 102 Положення.

Основними засадами діяльності КДКП є верховенство права і законність, незалежність прокурорів і невтручання в прокурорську діяльність, колегіальність, відкритість і гласність, презумпція невинуватості, неупередженість та об`єктивність, змагальність (пункт 7 Положення).

Згідно приписів статті 47 Закону № 1697-VII розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження. На засідання запрошуються особа, яка подала дисциплінарну скаргу, прокурор, стосовно якого відкрито дисциплінарне провадження, їхні представники, а у разі необхідності й інші особи. Повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, має бути надіслано не пізніш як за десять днів до дня проведення засідання.

До повідомлення про час та місце проведення засідання відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, яке надсилається прокурору, додаються копія дисциплінарної скарги та висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

Висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли належним чином повідомлений прокурор: 1) повідомив про згоду на розгляд висновку за його відсутності; 2) не з`явився на засідання, не повідомивши про причини неявки; 3) не з`явився на засідання повторно.

Рішення про можливість розгляду висновку за відсутності відповідного прокурора приймає відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження.

Прокурор, який не братиме участі в засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, вправі надіслати письмові пояснення щодо висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, які оголошуються на засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.

Розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засадах змагальності. На засіданні відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, заслуховуються пояснення члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, який проводив перевірку, пояснення прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представника і в разі необхідності інших осіб. Зазначене узгоджується також із пунктом 111 Положення.

Прокурор, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, та/або його представник мають право давати пояснення, відмовитися від їх надання, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, заявляти клопотання, а також за наявності сумнівів у неупередженості та об`єктивності члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, подавати заяву про його відвід.

Також, суд зазначає, що згідно пункту 108 Положення розгляд висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора відбувається на засіданні органу, яке призначається не пізніше ніж через місяць після надходження висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора. У разі неможливості прийняття органом рішення протягом місяця цей строк може бути продовжений органом, але не більше як на місяць.

Згідно зі статті 48 Закону № 1697-VII відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, приймає рішення в дисциплінарному провадженні більшістю голосів від свого загального складу. Перед прийняттям рішення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, за відсутності прокурора, стосовно якого здійснюється провадження, і запрошених осіб обговорює результати розгляду висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

Член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, який проводив перевірку та готував висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора, не має права брати участі у голосуванні при прийнятті рішення за результатами розгляду зазначеного висновку та бути присутнім під час проведення такого голосування.

При прийнятті рішення у дисциплінарному провадженні враховуються характер проступку, його наслідки, особа прокурора, ступінь його вини, обставини, що впливають на обрання виду дисциплінарного стягнення.

Рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування особи на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці. Зазначене узгоджується із пунктом 117 Положення.

У разі відсутності підстав для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, своїм рішенням закриває дисциплінарне провадження.

Рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, викладається в письмовій формі, підписується головуючим і членами відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, які брали участь у розгляді висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку, і оголошується на засіданні цього органу. Рішення у дисциплінарному провадженні має містити: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду прокурора, який притягається до дисциплінарної відповідальності; 2) обставини, встановлені під час здійснення провадження; 3) мотиви, з яких відповідний орган, що здійснює дисциплінарне провадження, ухвалила рішення; 4) суть рішення за наслідками розгляду із зазначенням виду дисциплінарного стягнення в разі його накладення; 5) порядок і строк оскарження рішення.

За наявності окремої думки член відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, викладає її у письмовій формі та додає до справи, про що головуючий повідомляє на засіданні. Зміст окремої думки на засіданні не оголошується. За клопотанням прокурора, стосовно якого здійснюється дисциплінарне провадження, йому надається копія окремої думки члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження.

Копія рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, вручається прокуророві, стосовно якого воно прийнято, або у семиденний строк надсилається йому поштою рекомендованим листом із повідомленням про вручення. У цей же строк копія рішення надсилається керівникові органу прокуратури, в якому прокурор, стосовно якого воно прийнято, обіймає посаду.

Рішення відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, прийняте за результатами розгляду дисциплінарного провадження, оприлюднюється на її веб-сайті у семиденний строк.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1697-VII на прокурора можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення:

1) догана;

2) заборона на строк до одного року на переведення до органу прокуратури вищого рівня чи на призначення на вищу посаду в органі прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду (крім Генерального прокурора);

3) звільнення з посади в органах прокуратури.

Згідно частини першої статті 50 Закону № 1697-VII прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення, що узгоджується із положенням пункту 130 Положення.

Суд зазначає, що для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок, як вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та грубе порушення правил прокурорської етики, КДКП має установити, зокрема, факт вчинення таких дій, прийнятих рішень, порушення правил прокурорської етики, поведінку прокурора, ступінь вини, яка скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс.

Суд вказує зокрема, що перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленими частиною другою статті 2 КАС України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень. Єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, у зв`язку з чим, завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Відтак, в межах розгляду даної справи суд може надати правову оцінку рішенню КДКП виключно у контексті дотримання відповідної процедури, не втручаючись у надану відповідачем юридичну оцінку доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок прокурора на предмет їх достатності для застосованої кваліфікації та виду стягнення.

Водночас у рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v.Bulgaria» № 30985/96).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 травня 2024 року у справі №9901/865/18 дійшла висновку, що повноваження Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з дисциплінарним проступком прокурора, його особистих якостей, наявність чи відсутність шкоди авторитету прокуратури внаслідок дій чи бездіяльності прокурора, якому ставлять у провину вчинення дисциплінарного проступку, вибір виду дисциплінарного стягнення - є дискреційними та належать до її виключних повноважень, у зв`язку із чим результати такої оцінки не можуть бути об`єктом судового контролю.

Суд наголошує, що в контексті встановлених обставин справи, характеру спірних правовідносин адміністративний суд враховуючи положення статті 2 КАС України може оцінити повноту дослідження та врахування відповідним дисциплінарним органом усіх фактів та обставин, які ним з`ясовувались щодо діянь особи у контексті дотримання процедури, не втручаючись при цьому у дискреційні повноваження стосовно визначення дисциплінарного правопорушення, суворості обраного дисциплінарного стягнення і наданої юридичної оцінки доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок на предмет їх достатності.

Вказаний висновок суду узгоджується із правовими висновками Верховного Суду сформованими у постанові від 10 жовтня 2024 року у справі № 640/18630/20.

Враховуючи вище встановлене та зазначене, суд приходить до наступних висновків.

Щодо посилання позивачем на порушення КДКП порядку винесення спірного рішення.

Як встановлено судом, автоматизованою системою розподілу дисциплінарних скарг для вирішення питання про відкриття дисциплінарного провадження дисциплінарну скаргу розподілено члену Комісії ОСОБА_3 , яка 24 липня 2025 року прийняла рішення про відкриття дисциплінарного провадження № 07/3/2-629дс-138дп-25 та розпочала перевірку викладених у дисциплінарній скарзі обставин.

Комісія 10.09.2025 прийняла рішення № 181дп-25 про продовження строку перевірки в дисциплінарному провадженні до 17.10.2025. За результатами перевірки член Комісії ОСОБА_3 26.02.2026 склала висновок про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора ОСОБА_1 і того ж дня разом із матеріалами дисциплінарного провадження передала його на розгляд Комісії.

Відповідно до п. 109 Положення про порядок роботи відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження прийнятого Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 (далі - Положення) повідомлення про час та місце проведення засідання органу має бути надіслано не пізніше як за десять днів до дня проведення засідання. Прокурор вважається належним чином повідомлений, якщо повідомлення направлено на відому фактичну адресу місця його проживання або зазначену ним адресу електронної пошти, а в разі відсутності таких відомостей - на адресу прокуратури, у якій він обіймає посаду, з одночасним розміщенням інформації про це на офіційному вебсайті органу.

До повідомлення, яке надсилається прокурору, додаються копія дисциплінарної скарги та висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора.

Скаржника та прокурора ОСОБА_1 листом від 27.02.2026 № 07/3/2-726вих-26 (том 2 матеріалів дисциплінарного провадження, арк. 118 - 119) повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії - 11.03.2026 о 10-00 год.

У відповідності до п. 109 Положення, разом із вказаним повідомленням про засідання комісії, 27.02.2026 на адресу ОСОБА_1 , а також на зазначену нею (пояснення ОСОБА_1 від 05.08.2025 на ім`я члена комісії ОСОБА_3 том 1 матеріалів дисциплінарного провадження, арк. 20 - 21) адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , надіслано копію дисциплінарної скарги та висновок про наявність дисциплінарного проступку прокурора.

Отже, про висновок члена Комісії про наявність дисциплінарного проступку в її діях ОСОБА_1 була обізнана з 27.02.2026.

Водночас, у своїй заяві від 06.03.2026 голові Комісії ОСОБА_1 стверджувала, що отримала вказані документи лише 06.03.2026 та просила надати дозвіл на ознайомлення з матеріалами справи.

Відповідно до п. 37 Положення прокурор, стосовно якого органом розглядається питання, особа, яка подала дисциплінарну скаргу, та їх представники за письмовою заявою мають право ознайомлюватись із зібраними матеріалами, що стосуються їх або поданої ними скарги, робити з них копії з урахуванням обмежень, встановлених законодавством. Тобто надання жодного дозволу законодавством не вимагається.

Листом від 10.03.2026 № 07/3-889вих-26 (на зазначену прокурором адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 повідомлено про можливість ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження у приміщенні секретаріату Комісії у робочий час з понеділка по четвер з 09:00 до 18:00, у п`ятницю з 09:00 до 16:45 з можливістю фотокопіювання на власні технічні засоби.

У зв`язку з неявкою прокурора ОСОБА_1 на засідання Комісії та її клопотанням від 09.03.2026 про відкладення засідання для ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження й виготовлення копій з метою належної підготовки до засідання, Комісією 11.03.2026 відкладено розгляд висновку у дисциплінарному провадженні на 25.03.2026.

Протокольним рішенням Комісії відповідно до п. 108 Положення, продовжено розгляд висновку на один місяць. 13.03.2026 скаржника та прокурора (лист № 07/3/2-874-вих26, в тому числі на зазначену прокурором адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , том 2 матеріалів дисциплінарного провадження, арк. 132-134) повторно повідомлено про час і місце проведення засідання Комісії - 25.03.2026 о 10:00.

Водночас, у своїй заяві від 23.03.2026 голові Комісії, а також у позовній заяві ОСОБА_1 стверджує, що отримала повідомлення лише 19.03.2026, що «станом на 23.03.2026 доступ до матеріалів дисциплінарного провадження» їй не надано, а також що «матеріали надані не були».

Суд зауважує, що вказані твердження позивача про ненадання матеріалів/доступу до матеріалів є необґрунтованими та не підтверджені доказами.

Відтак, позивачем не наведено фактичних даних про невиконання Комісією дійсних вимог Положення щодо надання для ознайомлення учаснику провадження матеріалів дисциплінарного провадження або створення відповідачем-1 будь- яких перешкод у здійсненні цього права.

Фактично від дати направлення позивачу висновку у дисциплінарному провадженні (27.02.2026) до другого засідання КДКП, на яке позивач повторно не з`явилась (25.03.2026), у позивача був майже місяць для ознайомлення з матеріалами дисциплінарного провадження.

Разом з тим, відповідач-1 діяв у відповідності до вимог Положення.

Від скаржника участь у засіданні Комісії 25.03.2026 взяв начальник відділу службових розслідувань управління реалізації роботи з питань внутрішньої безпеки Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора Тракало Р.І.

Прокурор Тертична Я.В. листом від 23.03.2026 повідомила Комісії про необхідність відкласти засідання КДКП на іншу дату та надати можливість ознайомитися з матеріалами дисциплінарного провадження й виготовити їхні копії з метою належної реалізації нею права на захист, підготовки правової позиції та участі в засіданні.

Із матеріалами дисциплінарного провадження ОСОБА_1 ознайомилася в приміщенні Комісії упродовж 23- 24 березня 2026 року, про що свідчить її лист від 24.03.2026.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 46 Закону № 1697-VII та п. 110 Положення висновок про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку прокурора розглядається за його участю і може бути розглянутий без нього лише у випадках, коли, зокрема, належним чином повідомлений прокурор не з`явився на засідання повторно.

За вказаних обставин КДКП, враховуючи вимоги п. 3 ч. 3 ст. 47 Закону № 1697-VII, прийняла рішення про розгляд висновку за відсутності прокурора ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 110 Положення, письмові пояснення прокурора оголошуються на засіданні органу представником прокурора, а за його відсутності - членом органу, який проводив перевірку щодо такого прокурора у випадку, якщо прокурор, стосовного якого розглядається висновок у дисциплінарному провадженні, не бере участі у засіданні Комісії і завчасно надіслав до Комісії такі письмові пояснення щодо висновку про наявність чи відсутність дисциплінарного проступку.

Член Комісії ОСОБА_3 оголосила пояснення прокурора ОСОБА_1 , надані під час дисциплінарного провадження та службового розслідування щодо доводів, викладених у дисциплінарній скарзі.

Копію спірного рішення 31.03.2026 направлено ОСОБА_1 , скаржнику та Генеральному прокурору для застосування до прокурора дисциплінарного стягнення.

Отже, доводи ОСОБА_1 щодо недотримання процедури та незабезпечення права особи на участь у процесі прийняття рішення щодо неї є безпідставними.

Щодо доводів позивача про відсутність в її діях дисциплінарного проступку.

Як вже зазначалося, у жовтні 2024 року в засобах масової інформації з`явилася інформація про викриття на незаконному збагаченні голови Хмельницької обласної МСЕК. Під час обшуків, проведених за місцем її проживання та роботи, виявлено значну кількість готівкових коштів.

Окремі рішення МСЕК про встановлення групи інвалідності, у тому числі прокурорам супроводжувалися звинуваченнями у корупційних схемах і фальсифікаціях медичної документації.

У засобах масової інформації йшлося про те, що окремі державні службовці, прокурори та правоохоронці, знаючи про недостовірність медичних документів, використовували їх з метою подання до органів соціального захисту для незаконного одержання пенсій по інвалідності за рахунок коштів Державного бюджету України. В органах прокуратури виявлено непропорційно велику кількість випадків встановлення інвалідності за підозрілих обставин.

Питома вага рішень про встановлення груп інвалідності прийнята стосовно прокурорів, яким на той час було від 30 до 40 років.

Суспільний резонанс щодо системності вказаних правопорушень, зокрема масштабного встановлення фіктивної інвалідності прокурорам в окремих регіонах, сприяв зосередженню уваги громадськості на цій проблемі.

Слід зазначити, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 86 Закону № 1697-VII, прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Відповідно до ч. 9 ст. 86 Закону № 1697-VII прокурорам, визнаним особами з інвалідністю I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Тобто, у випадку визнання прокурора особою з інвалідністю, стаж роботи в органах прокуратури, необхідний для призначення пенсії, законом суттєво скорочено.

З огляду на широкий негативний суспільний резонанс, викликаний оприлюдненням відомостей про високий відсоток прокурорів, які мають статус особи з інвалідністю та сумніви суспільства щодо законності одержання пенсій по інвалідності за рахунок коштів Державного бюджету України, в тому числі і прокурорами, Президентом України ініційовано зазначене вище засідання РНБО України, за результатами якого ухвалено Рішення РНБО щодо протидії корупційним та іншим правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів та забезпечення перевірки законності рішень медико-соціальних експертних комісій, зокрема стосовно прокурорів.

Вказаним рішенням: рекомендовано Офісу Генерального прокурора спільно з іншими правоохоронними органами у місячний строк прозвітувати про вжиті заходи щодо виявлення, розслідування та протидії кримінальним правопорушенням під час встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, а за результатами проведеної роботи ініціювати відповідні кадрові та організаційні рішення; Кабінету Міністрів України забезпечити у тримісячний строк доповідь про результати перевірки робочими групами обґрунтованості рішень МСЕК щодо встановлення інвалідності посадовим особам державних органів, у разі виявлення фактів необґрунтованого прийняття таких рішень - ініціювання їх перегляду в установленому порядку та інформування за наявності підстав правоохоронних органів, а також інших уповноважених органів для вжиття ними відповідних заходів реагування; Кабінету Міністрів України разом з Офісом Генерального прокурора невідкладно забезпечити розроблення законопроєкту щодо проведення повторних перевірок рішень медико-соціальних експертних комісій (далі - МСЕК), на підставі яких прокурорам установлено інвалідність.

РНБО України, зокрема рекомендовано Офісу Генерального прокурора, іншим правоохоронним органам та Кабінету Міністрів України організувати перевірку рішень медико-соціальної експертизи, якими встановлено інвалідність працівникам прокуратури, зокрема шляхом витребування інформації та проходження повторних оглядів.

Рішення РНБО не містить будь-яких виключень щодо кола осіб, або часу прийняття рішення МСЕК про встановлення інвалідності.

Наказом Генерального прокурора від 16.10.2024 № 238 призначено службове розслідування з метою перевірки інформації про можливі зловживання прокурорів під час отримання інвалідності.

За результатами службового розслідування Офісом Генерального прокурора 09.12.2024 складено висновок службового розслідування щодо перевірки можливого зловживання прокурорами органів прокуратури під час отримання статусу особи з інвалідністю, який затверджено 13.12.2024 виконувачем обов`язків Генерального прокурора, згідно з яким підтвердити або спростувати опубліковану в медіа інформацію про використання прокурорами органів прокуратури, зокрема і ОСОБА_1 , своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей з метою отримання інвалідності неможливо без проведення процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень у кримінальному провадженні. Оцінки діям ОСОБА_1 у межах цього службового розслідування не надано.

Слідчими Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 21.10.2024 № 62024000000000923 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 4, 5 ст. 190, ч. 2, ст. 364, ч.ч. 1, 2 ст. 366, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 366-2 КК України, під час якого вживаються заходи щодо перевірки обґрунтованості встановлення інвалідності працівникам органів прокуратури.

Правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 та 29 січня 2019 року (справи № 800/454/17 та № 9901/728/18), підтверджують можливість використання відомостей досудового розслідування у дисциплінарному провадженні за умови отримання відповідного дозволу та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.

Старший групи прокурорів у цьому провадженні надав дозвіл Комісії на розголошення під час дисциплінарного провадження відомостей досудового розслідування стосовно ОСОБА_1 .

Перевірці у цьому кримінальному провадженні підлягають обставини законності встановлення МСЕК груп інвалідності працівникам низки державних і правоохоронних органів, зокрема й працівникам органів прокуратури, що стало підставою для нарахування та виплати їм із Державного бюджету України відповідних пенсій.

У зв`язку з цим перед МОЗ України ініційовано питання щодо організації перевірки достовірності діагнозів і достатності підстав для встановлення груп інвалідності низці працівників державних та правоохоронних органів. Стосувалося це й прокурора ОСОБА_1 , якій із 27 серпня 2018 року встановлено II групу інвалідності безтерміново.

У межах кримінального провадження № 62024000000000923 старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Чернобаєв С.І. постановою від 31.01.2025 залучив як спеціалістів працівників ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» для перевірки обґрунтованості рішень МСЕК про встановлення груп інвалідності працівникам органів прокуратури, зокрема й ОСОБА_1 (№ 2278 у списку).

До Офісу Генерального прокурора 11.09.2025 надійшов лист ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08.09.2025 № 3118/01-18 щодо необхідності забезпечення прибуття низки працівників органів прокуратури до цієї державної установи, зокрема й ОСОБА_1 , до 10.10.2025 для проведення перевірки достовірності встановлених їм діагнозів та обґрунтованості призначення груп інвалідності.

Генеральна інспекція Офісу Генерального прокурора 11.09.2025 через Інформаційну систему електронного документообігу Офісу Генерального прокурора (далі - ІС «СЕД») надіслала ОСОБА_1 лист № 17/1/1-76117вн-25, до якого долучила вказаний лист «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08.09.2025 № 3118/01-18 на 1 аркуші про необхідність до 10.10.2025 прибути до вказаної медичної установи для проходження перевірки обґрунтованості встановлення їй групи інвалідності.

Із вказаним листом ОСОБА_1 ознайомлена 12.09.2025 в ІС «СЕД» органів прокуратури, що підтвердила у наданих поясненнях від 16.09.2025, у яких також зазначила, що «оскільки повідомлення-виклик для проходження медичного обстеження нею лише отримано, вона вивчить законодавство з цього питання та прийме відповідне рішення. Якщо воно відповідає вимогам чинного законодавства, поїде на обстеження».

Департамент кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора на виконання доручення заступника Генерального прокурора від 16.09.2025 № 31/2/1-77695ВН-25 і доповідної записки прокурора у кримінальному провадженні № 62024000000000923 16.10.2025 повторно вручив ОСОБА_1 під підпис повідомлення про необхідність прибути до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» у строк до 30.09.2025 для проходження обстеження.

Указаним повідомленням ОСОБА_1 роз`яснено вимоги статей 19, 43 Закону України «Про прокуратуру», статей 11, 16, 21 Кодексу, підстави проходження медичного огляду та наслідки відмови від його проходження. До цього повідомлення також додано копію листа ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08.09.2025 № 3118/01-18.

Зазначене повідомлення Департамент кадрової роботи та державної служби вручив ОСОБА_1 під підпис лише 16.09.2025, оскільки станом на 09.10.2025 вона перебувала у відпустці.

Згідно з усним повідомленням ОСОБА_1 від 13.10.2025 на обстеження до 10.10.2025 вона не виїжджала, позаяк мала інші нагальні справи.

Відповідно до інформації директора ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 17.11.2025 №909/01-18, наданої на запит Комісії, ОСОБА_1 до державної установи для проходження обстеження в умовах стаціонару на дату надання відповіді не з`явилася.

Таким чином, прокурор ОСОБА_1 будучи повідомленою про необхідність проходження медичного переогляду, до медичного закладу у строк, визначений у листі ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08.09.2025 № 3118/01-18, не з`явилася та медичного огляду не пройшла.

Наказом Генерального прокурора від 12.08.2025 № 239 також призначено службове розслідування стосовно прокурора ОСОБА_1 , висновок якого, затверджений Генеральним прокурором 05.11.2025 та разом із матеріалами службового розслідування долучено до матеріалів дисциплінарного провадження.

Під час службового розслідування відомості про те, що ОСОБА_1 отримала статус особи з інвалідністю, оформила пенсію по інвалідності й отримує пенсійні виплати, підтверджено. Також комісія із проведення службового розслідування встановила, що на час завершення службового розслідування інформації щодо результатів перевірки правильності винесення МСЕК рішення про встановлення групи інвалідності ОСОБА_1 із Департаменту нагляду за додержанням законів органами Державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора, прокурори якого здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 62024000000000923, і з ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» або інших компетентних установ не надходило.

Під час службового розслідування комісія із проведення службового розслідування вживала заходів щодо отримання інформації про рух медичних документів стосовно ОСОБА_1 , які стали підставою для встановлення/ підтвердження/непідтвердження їй групи інвалідності.

Зокрема, 19.09.2025 комісія із проведення службового розслідування надіслала відповідний запит до управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Генеральної інспекції Офісу Генерального прокурора у зв`язку з отриманням інформації про те, що обґрунтованість встановлення інвалідності ОСОБА_1 було перевірено в 2020 році за запитом правоохоронних органів у межах кримінального провадження №42020000000001036.

Згідно з отриманою інформацією від 23.09.2025 № 17/2/1-79853вн-25 слідчі четвертого слідчого відділу (із дислокацією у місті Черкасах) територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні від 10.06.2020 № 42020000000001036 за фактами можливого внесення недостовірних відомостей до медичних документів закладів охорони здоров`я та МСЕК.

За наявною інформацією, під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42020000000001036 медико-експертних документів стосовно прокурора ОСОБА_1 не вилучали, судово-медичної експертизи щодо обґрунтованості встановлення МСЕК інвалідності II групи ОСОБА_1 не проводили. Для допиту як свідка або участі в інших процесуальних діях як учасника кримінального провадження ОСОБА_1 прокурори Генеральної інспекції не викликали.

Суд зауважує на те, що навіть, якщо вказані процесуальні дії у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_1 і проводилися, це не має значення для цієї справи, з огляду на правову позицію Верховного Суду викладену у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 (справа № П/9901/19/17) та від 14.04.2021 (справа № 9901/508/19), відповідно до якої «згідно з практикою Європейського суду з прав людини не є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод притягнення до дисциплінарної відповідальності на основі відомостей про факти, встановлені у кримінальному провадженні, якщо такі відомості аналізувалися в контексті правил службової етики, навіть якщо особа була у кримінальному провадженні виправданою… Більше того, гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі… Отже, зазначена гарантія не може бути поширена на дисциплінарні й інші провадження, які згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції охоплюються поняттям спору щодо прав та обов`язків цивільного характеру». Отже, встановлення (або спростування) вини особи у вчиненні кримінального правопорушення не впливає на висновки у дисциплінарному провадженні.

У поясненнях від 16.09.2025 ОСОБА_1 повідомила, що ознайомилася 12.09.2025 в ІС «СЕД» органів прокуратури із листом Генеральної інспекції від 11 вересня 2025 року № 17/1/1-76117вн-25, до якого долучено лист від 08 вересня 2025 року № 3118/01-18 із ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» на 1 аркуші про необхідність до 10.10.2025 прибути до вказаного медичного закладу для проходження перевірки обґрунтованості встановлення їй групи інвалідності. Зазначила, що «оскільки повідомлення-виклик для проходження медичного обстеження нею лише отримано, вона вивчить законодавство з цього питання та прийме відповідне рішення. Якщо воно відповідає вимогам чинного законодавства, поїде на обстеження».

Під час перевірки в дисциплінарному провадженні не отримано відомостей щодо самостійного звернення ОСОБА_1 , у тому числі поза визначеним у листі строком прибуття до ДУ «УкрдержНДІМСПІ МОЗ України», для проходження необхідних медичних процедур та перевірки обґрунтованості рішення міжрайонної МСЕК № 2 м. Черкас від 27.08.2018 з метою підтвердження правомірності набуття нею статусу особи з інвалідністю та спростування інформації про безпідставне отримання такого статусу, що негативно позначилося на авторитеті прокурора й органів прокуратури загалом.

При цьому, незважаючи на те, що в повідомленні від 16.10.2025 ОСОБА_1 було роз`яснено вимоги статей 19, 43 Закону № 1697-VII, статей 11, 16, 21 Кодексу, а також підстави проходження медичного огляду та наслідки відмови від його проходження, відомостей про вчинення нею відповідних дій не отримано.

Об`єктивних обставин, які б перешкоджали або унеможливлювали прибуття позивача до ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», не встановлено і позивачем не наведено.

Також установлено, що згідно з табелем обліку використання робочого часу відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання державного обвинувачення Офісу Генерального прокурора (Генеральна прокуратура України) за серпень 2018 року, 17.08.2018 (із пояснень ОСОБА_1 від 16.09.2025 цього дня вона проходила ЛКК у КНП «Третя Черкаська міська лікарня ШМД») обліковано як відпустку без збереження заробітної плати прокурора цього відділу ОСОБА_1 , а 27.08.2018 (день, коли вона проходила огляд у міжрайонній МСЕК № 2 м. Черкас) обліковано їй як робочий день, за який вона отримала заробітну плату.

Згідно з інформацією Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Офісу Генерального прокурора від 19.09.2025 № 21-79020ВН-25, із 01.01.2016 й до 19.09.2025 допомога по тимчасовій непрацездатності ОСОБА_1 нараховувалася та виплачувалася на підставі таких листків непрацездатності: АДО № 542361 із 27 квітня до 04 травня 2018 року; АДО № 546638 із 22 червня до 02 липня 2018 року; АКА № 454861 Із 10 до 23 березня 2020 року; АКА № 465779 із 24 до 30 березня 2020 року; АДЯ № 559953 із 13 до 23 жовтня 2020 року; АЛГ № 910586 із 26 до 30 листопада 2020 року; ЛН№ 2745711-2005196508-1 із 24 до 28 січня 2022 року; ЛН № 2745711-2005613199-1 Із 29 січня до 02 лютого 2022 року; ЛН № 2745711-2006041302-1 із 03 до 07 лютого 2022 року.

Інших листків непрацездатності (зокрема й електронні лікарняні) із 01.01.2016 і до 19.09.2025 до цього Департаменту не надходило.

Таким чином, установлено, що документів, які підтверджували б тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 за 2016 та 2017 роки немає. У 2018 році ОСОБА_1 двічі перебувала на лікарняних із 27 квітня до 04 травня 2018 року (8 днів) і з 22 червня до 02 липня 2018 року (11 днів).

Міжрайонна МСЕК № 2 м. Черкас 27 серпня 2018 року ОСОБА_1 , за результатами первинного огляду встановила II групу інвалідності безтерміново з причин загального захворювання.

До Департаменту кадрової роботи та державної служби Офісу Генерального прокурора Тертичною Я.В. лише 25.02.2025 надано копію довідки до акта огляду МСЕК про встановлення II групи інвалідності. На підставі вказаної довідки Департамент планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності з березня 2025 року здійснює сплату єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за пільговою ставкою.

ОСОБА_1 зі зверненнями щодо необхідності створення спеціальних умов праці, додаткового облаштування робочого місця з дотриманням вимог доступності та безбар`єрності до Офісу Генерального прокурора не зверталася. ОСОБА_1 не є військовозобов`язаною та на військовому обліку не перебуває.

Отже, прокурор Тертична Я.В. була належним чином повідомлена про наявність досудового розслідування у кримінальних провадженнях, постанову слідчого у кримінальному провадженні, рішення РНБО України, будучи належним чином повідомленою про необхідність проходження медичного переогляду в ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України», до медичного закладу не з`явилася, медичний огляд не пройшла, заходів на підтвердження законності отримання статусу особи з інвалідністю не вжила та ухилилася від виконання вимог керівництва держави та прокурора вищого рівня, якими вживалися заходи щодо забезпечення проведення перевірок рішень МСЕК, на підставі яких прокурорам встановлено інвалідність.

Щодо нормативних підстав для проходження прокурорами медичного огляду.

Як зазначалось раніше, базовим документом для перегляду рішення МСЕК щодо визначення групи інвалідності прокурорам, зокрема ОСОБА_1 , є рішення РНБО України від 22.10.2024, введене в дію Указом Президента України № 732/2024.

Рішення РНБО України є обов`язковими до виконання, оскільки відповідно до ст. 107 Конституції України вводяться в дію Указами Президента України. Такий порядок надає їм загальнообов`язкової сили та контроль їх виконання здійснюється через Кабмін та Секретаря РНБО. Рішення РНБО України стають обов`язковими актами після підписання Президентом, і контролюються на рівні виконавчої влади та Секретаріату РНБО України.

Прокурор була зобов`язана пройти повторне обстеження на виконання вищевказаного рішення РНБО, яке здійснювалася у межах конкретного кримінального провадження та стосувалася законності прийняття рішення на визначений момент часу, не створюючи безумовного та довічного імунітету від подальших перевірок, особливо з урахуванням зміни нормативного регулювання та підвищеного суспільного контролю.

На момент встановлення ОСОБА_1 у 2018 році інвалідності ці питання регламентувалися Положенням про медико-соціальну експертизу та Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Питання медико- соціальної експертизи» (далі - Постанова №1317), Інструкцією про встановлення груп інвалідності, затвердженою наказом МОЗ України від 05.09.2011 № 561 «Про затвердження Інструкції про встановлення груп інвалідності».

Відповідно до п. 13 Положення № 1317 (у редакції, чинній станом на грудень 2024 року), передбачено можливість проведення перевірки обґрунтованості рішень МСЕК та/або переогляду, зокрема за зверненнями правоохоронних органів або органів спеціального призначення з правоохоронними функціями.

За результатом переогляду Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ приймає рішення щодо скасування, підтвердження, зміни попереднього висновку або формування нового висновку. У разі відмови особи, зазначеної, зокрема, у запиті від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/ або неприбуття такої особи, крім випадів наявності виключних підстав, до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення комісії.

Вищевказана постанова Кабінету Міністрів України втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Про деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (далі - Постанова № 1338) з 01.01.2025.

У 2025 році надання (підтвердження, скасування) статусу особи з інвалідністю регламентується, зокрема, Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон від 21.03.1991 № 875-XII) із змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування медико-соціальної експертизи та впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» від 19.12.2024 № 4170-ІХ (далі - Закон від 19.12.2024 № 4170-ІХ), Постановою № 1338.

Постановою № 1338, окрім іншого, затверджено Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, яким запроваджено оцінювання та контролю у сфері встановлення інвалідності (далі - Порядок). Відповідно до п. 10 Порядку, рішення про встановлення інвалідності, прийняті до набрання чинності Постановою № 1338, переглядаються Центром оцінювання функціонального стану особи (далі - ЦОФСО) з дотриманням вимог, встановлених цим Порядком.

ЦОФСО проводить перевірку обґрунтованості рішень, прийнятих під час оцінювання та/або прийнятих медико-соціальними експертними комісіями (п. 51 Постанови № 1338) на виконання постанови слідчого, прокурора, ухвали слідчого судді стосовно особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді; за запитом робочої групи із забезпечення здійснення моніторингу у сфері оцінювання повсякденного функціонування особи, утвореної керівником обласної, Київської міської держадміністрації (військової адміністрації) (далі - робоча група з моніторингу); за результатами моніторингу оцінювання, здійснення якого забезпечується ЦОФСО.

Членам робочих груп з моніторингу забезпечується доступ до інформації про рішення, прийняті експертними командами та медико-соціальними експертними комісіями (без зазначення наявних у таких рішеннях персональних даних осіб, яким проведено оцінювання, та осіб, які входять до складу відповідних експертних команд та комісій).

Оцінювання проводиться на підставі медичних документів, сформованих за результатами повного медичного обстеження та проведених необхідних досліджень на базі державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова.

За результатами перевірки обґрунтованості рішень та оцінювання ЦОФСО приймає рішення щодо скасування, підтвердження або формування нового рішення. У разі відмови особи, зазначеної у постанові слідчого, прокурора або ухвалі слідчого судді, від повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень та/або неприбуття такої особи, крім випадків наявності виключних підстав, до ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» або Науково-дослідного інституту реабілітації осіб з інвалідністю навчально-наукового лікувального комплексу Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова приймається рішення про скасування попереднього рішення експертної команди.

Таким чином, навіть безстрокове встановлення інвалідності не виключає можливості повторної перевірки у разі виникнення визначених законодавством підстав.

Слід також зазначити, що обов`язок проходження повторного медичного огляду прокурорами, яким на підставі висновків МСЕК встановлено групу інвалідності, зокрема ОСОБА_1 , виник не формально, а як пряма відповідь держави на значний суспільний резонанс та існуючі корупційні ризики, і передбачений державними рішеннями, прийнятими для забезпечення прозорості та законності у сфері встановлення інвалідності працівникам прокуратури.

Наведені вище доводи свідчать про те, що позивач була персонально повідомлена про необхідність прибуття для проходження повторного медичного оцінювання, мала достатні часові проміжки для коригування робочого графіка, однак у жоден день із визначеного строку, а також і за його межами, до медичного закладу не прибула та об`єктивних причин, які б унеможливлювали виконання законної вимоги, не навела.

Щодо кваліфікації дій прокурора.

Важливо зазначити, що предметом оцінки у цьому дисциплінарному провадженні були не обставини встановлення інвалідності у 2018 році, а готовність прокурора ОСОБА_1 виконати законну вимогу щодо проходження повторного обстеження з метою підтвердження законності встановлення їй інвалідності, зокрема в умовах воєнного стану та підвищеного суспільного запиту (контролю).

У ОСОБА_1 було достатньо часу для проходження медичного огляду, яким вона не скористалася, проігнорувала лист ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08.09.2025 № 3118/01-18 та фактично ухилилася від проходження повторного медичного огляду для підтвердження законності набутого статусу особи з інвалідністю, хоча мала таку можливість.

Водночас її неприбуття до медичного закладу обґрунтовано породжує сумніви щодо дійсності II групи інвалідності, встановленої безтерміново. У таких випадках природно виникає припущення, що відсутність готовності підтвердити законність набутого статусу може свідчити про його неправомірність. Під сумнів ставиться не лише сам статус інвалідності, а й пов`язані з ним соціально-правові гарантії, зокрема можливість отримання пенсії по інвалідності.

Під час дисциплінарного провадження Комісією не встановлено обставин, які б свідчили про те, що стан здоров`я ОСОБА_1 потребував працепристосування. Також ОСОБА_1 не порушувала питання щодо скорочення тривалості робочого часу чи перерозподілу службового навантаження у зв`язку зі станом здоров`я.

Тобто фактично інвалідність не впливала на звичний спосіб життя прокурора під час виконання її професійних обов`язків.

Закон України «Про прокуратуру» (п.п. 2, 10 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 17, ч. 3, п. 4 ч. 4 ст. 19) прямо встановлює обов`язок прокурора діяти в інтересах закону, виконувати законні вимоги керівництва, дотримуватися службової дисципліни та утримуватися від дій, що дискредитують звання прокурора.

Основні етичні стандарти закріплено і у ст. ст. 1, 3, 4, 10, 11, 16, 21, 33 Кодексу, які вимагають доброчесності, відкритості, уникнення конфлікту інтересів та поведінки, що не підриває суспільну довіру до органів прокуратури.

Указані норми визначають правову природу відповідальності прокурора за дії або бездіяльність, що ставлять під сумнів його доброчесність та авторитет прокуратури.

Статтею 11 Кодексу встановлено, що прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність. Своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживає заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому повинні керівники відповідних прокуратур.

Верховний Суд у постанові від 16.02.2026 у справі № 990/332/24 зазначив, що «відповідно до статті 11 Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів прокурор повинен постійно дбати про свою компетентність, професійну честь і гідність, своєю доброчесністю, принциповістю, компетентністю, неупередженістю та сумлінним виконанням службових обов`язків сприяти підвищенню авторитету прокуратури та зміцненню довіри громадян до неї.

У разі поширення неправдивих відомостей, які принижують його честь, гідність і ділову репутацію, за необхідності вживає заходів до спростування такої інформації, у тому числі в судовому порядку. Сприяти йому в цьому повинні керівники відповідних прокуратур».

Верховним Судом у рішенні від 18.02.2019 справа № 9901/721/18 наголошено, що правила професійної етики та поведінки прокурорів, є обов`язковими для прокурорів при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою. Прокурор зобов`язаний не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища.

Водночас послідовна та тривала бездіяльність прокурора ОСОБА_1 свідчить про грубий характер дисциплінарного проступку, оскільки її небажання виконати пряму та обґрунтовану вимогу керівництва, попри належне інформування та достатність строків, об`єктивно підриває довіру суспільства до доброчесності органів прокуратури та ставить під сумнів готовність прокурора діяти відповідально, відкрито та в інтересах закону.

Така оцінка відповідає вимогам законодавства та усталеній практиці Верховного Суду щодо стандартів поведінки прокурора як носія публічної влади та гаранта дотримання закону.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.09.2021 (справа № 9901/501/19) та від 03.02.2021 (справа № 9901/229/19) зробила наступні правові висновки: «Для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок, як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, КДКП має установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс».

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття «правила прокурорської етики» очевидно не обмежується розміщеними в розділі IV Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів вимогами щодо взаємовідносин прокурора з колегами, іншими органами державної влади й посадовими особами, громадянами та засобами масової інформації, а є значно ширшим за змістом. Етичні норми поширюються і на службову сферу, і на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального й загального законодавства і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії».

Враховуючи викладене, відповідач-1 правомірно розцінив дії прокурора ОСОБА_1 як вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у її об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Судом враховано і ту обставину, що ОСОБА_1 обрала модель поведінки пасивного характеру, вона керувалася суб`єктивною думкою, власним переконанням, яке не було об`єктивним і не було підтверджене жодним фактом.

Отже, прокурор діяла всупереч статті 10 Кодексу, яка передбачає, що прокурор має бути об`єктивним у відносинах з органами влади, громадськістю та окремими особами, а також усвідомлювати соціальну значущість прокурорської діяльності й міру відповідальності перед суспільством. Таким чином, прокурор порушила один із основних принципів професійної етики та поведінки прокурорів, зазначених у статті 4 Кодексу, - принцип об`єктивності. Дії прокурора ОСОБА_1 , які прямо пов`язані із суспільним резонансом і невдоволенням діяльністю органів прокуратури, є такими, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у її об`єктивності.

Щодо твердження ОСОБА_1 про те, що такий склад правопорушення, як непроходження обстеження відсутній у нормативно-правових актах Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України).

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5- рп(II)/2020 до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Отже, необґрунтованими є посилання позивача на положення КЗпП України в контексті визначення складу правопорушення, оскільки, Закон № 1697-VII є спеціальним законом, яким врегульовано статус прокурора та відносини щодо притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності (підстави притягнення, склад правопорушення, порядок притягнення до відповідальності, тощо).

Позивач зазначає, що перелік дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури міститься у Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затверджений наказом виконувача обов`язків Генерального прокурора від 27.03.2025 № 69 (далі - Порядок № 69).

У вказаному порядку, на думку позивача, непроходження обстеження у медичному закладі не віднесено до переліку дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Водночас за змістом п. 2 розд. 1 Порядку № 69, до дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури, належать протиправні позаслужбові стосунки - використання прокурором своїх службових повноважень або службового статусу та пов`язаних із цим можливостей на користь своїх приватних інтересів або приватних інтересів третіх осіб.

Слід також зазначити, що відповідно до п. п. 5, 6 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII дисциплінарним проступком, зокрема є вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та систематичне (два і більше разів протягом одного року) або одноразове грубе порушення правил прокурорської етики.

Зазначені норми не містять вичерпного переліку таких дій, а навпаки - передбачають оціночний характер відповідних критеріїв, що обумовлює необхідність їх правозастосовного тлумачення саме спеціальним дисциплінарним органом.

Таким органом є Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів, яка є колегіальним органом, що відповідно до повноважень, передбачених цим Законом, визначає рівень фахової підготовки осіб, які виявили намір зайняти посаду прокурора, та вирішує питання щодо дисциплінарної відповідальності прокурорів, переведення та звільнення прокурорів з посади.

Порядок № 69 має підзаконний характер, носить організаційно-регламентний зміст і не може обмежувати чи звужувати повноваження Комісії, визначені законом. Крім того, вказаний нормативний акт не містить вказівки на те, що перелік дій, наведений, зокрема, у п. 2 розд. 1 Порядку № 69, є вичерпним.

Відсутність у зазначеному Порядку прямого посилання на віднесення відповідних діянь позивача до п. 5 ч. 1 ст. 43 Закону № 1697-VII не свідчить про незаконність рішення Комісії в цій частині, оскільки навіть за такої відсутності Комісія має повноваження самостійно визначати дії чи бездіяльність, які порочать звання прокурора та можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості й незалежності, а також у чесності та непідкупності органів прокуратури, і формувати з цього приводу відповідну практику притягнення прокурорів до дисциплінарної відповідальності.

Під дискреційним повноваженням суб`єкта владних повноважень розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи такому суб`єкту при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, цей суб`єкт має можливість самостійно (на власний розсуд) обирати один з кількох варіантів рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 при розгляді справи № 9901/865/18 сформувала правову позицію щодо дискреції повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, відповідно до якої повноваження КДКП стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з дисциплінарним проступком прокурора, його особистих якостей, наявність чи відсутність шкоди авторитету прокуратури внаслідок дій чи бездіяльності прокурора, якому ставлять у провину вчинення дисциплінарного проступку, вибір виду дисциплінарного стягнення - є дискреційними та належать до її виключних повноважень, у зв`язку із чим результати такої оцінки не можуть бути об`єктом судового контролю.

Окрім цього, згідно з Стандартами професійної відповідальності та викладенням основних обов`язків та прав прокурорів, прийнятих Міжнародною Асоціацією прокурорів 23.04.1999, прокурори зобов`язані завжди підтримувати честь та гідність професії, вести себе професійно, відповідно до закону, правил та етики їх професії, в будь-який час дотримуватись найбільш високих норм чесності.

Верховним Судом у рішенні від 18.02.2019 у справі № 9901/721/18 наголошено, що правила професійної етики та поведінки прокурорів, є обов`язковими для прокурорів при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою. Прокурор зобов`язаний не допускати будь-яких проявів, які можуть створити враження корупційних, у тому числі: вступати у позаслужбові стосунки з метою використання службових повноважень або службового становища.

При цьому така послідовна та тривала бездіяльність прокурора ОСОБА_1 свідчить про грубий характер дисциплінарного проступку, оскільки її небажання виконати пряму та обґрунтовану вимогу керівництва, попри належне інформування та достатність строків, об`єктивно підриває довіру суспільства до доброчесності органів прокуратури та ставить під сумнів готовність прокурора діяти відповідально, відкрито та в інтересах закону.

Така оцінка відповідає вимогам законодавства та усталеній практиці Верховного Суду щодо стандартів поведінки прокурора як носія публічної влади та гаранта дотримання закону.

Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 23.09.2021 (справа № 9901/501/19) та від 03.02.2021 (справа № 9901/229/19) зробила наступні правові висновки: «Для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності за такий дисциплінарний проступок, як одноразове грубе порушення правил прокурорської етики, КДКП має установити, зокрема, факт поведінки, що скомпрометувала звання працівника прокуратури, зашкодила репутації працівника прокуратури та авторитету прокуратури, викликала негативний громадський резонанс».

«Велика Палата Верховного Суду зауважує, що поняття «правила прокурорської етики» очевидно не обмежується розміщеними в розділі IV Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів вимогами щодо взаємовідносин прокурора з колегами, іншими органами державної влади й посадовими особами, громадянами та засобами масової інформації, а є значно ширшим за змістом. Етичні норми поширюються і на службову сферу, і на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального й загального законодавства і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії».

Метою повторного огляду було не покарання чи обмеження прав позивача, а підтвердження правомірності наданих йому соціальних гарантій і збереження його ділової репутації шляхом документального спростування сумнівів.

Таким чином, ОСОБА_1 , як особа, яка має відповідні професійні знання, будучи фаховим юристом, перебуваючи на посаді в органах прокуратури, будучи ознайомленою з вимогами щодо прокурорської етики послідовно ухилялася від виконання вимог прокурорів - процесуальних керівників у кримінальному провадженні, слідчого, прямої службової вимоги, не забезпечила проходження огляду, не навела документально підтверджених або інших об`єктивних перешкод для виконання законних вимог, не продемонструвала ініціативи для зняття суспільних сумнівів.

Щодо доводів позивача про притягнення її до дисциплінарної відповідальності поза межами строку, встановленого законодавством та вихід Комісії за межі дисциплінарної скарги, зміну предмету розгляду.

Відповідно до ч. 4 ст. 46 Закону № 1697-VII у разі виявлення під час перевірки інших обставин, що можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності, інформація про це включається у висновок члена відповідного органу, що здійснює дисциплінарне провадження, за результатами перевірки. Отже Комісія не зв`язана доводами дисциплінарної скарги.

Згідно з частиною 4 статті 48 Закону № 1697-VІІ рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення або рішення про неможливість подальшого перебування на посаді прокурора може бути прийнято не пізніше ніж через рік із дня вчинення проступку без урахування часу тимчасової непрацездатності або перебування прокурора у відпустці.

Щодо часу вчинення прокурором ОСОБА_1 дисциплінарного проступку Комісією враховано, що дії та бездіяльність прокурора ОСОБА_1 належать до триваючих правопорушень.

Так, згідно з висновками Верховного суду викладеними в рішенні від 10.04.2018 у справі №9901/480/18 початок перебігу річного строку для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності пов`язується з днем вчинення проступку, а не з днем його виявлення.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно зауважено, що окремі правопорушення можуть починатися з будь-якої протиправної дії чи бездіяльності, коли винна особа не виконує конкретний покладений на неї обов`язок або виконує його неповністю чи неналежним чином, а потім така бездіяльність триває протягом певного проміжку часу до моменту виконання установлених обов`язків або припинення правопорушення.

Правові позиції Верховного Суду викладені в постанові від 09.10.2019 у справі № 9901/921/18, в постанові від 27.05.2019 у справі №9901/196/19 дають підстави для твердження про необхідність оперувати у практичній діяльності поняттям «триваюче правопорушення». «Триваюче правопорушення» - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених правовою нормою, яке припиняються, або виконанням регламентованих обов`язків, або притягненням винної у невиконанні особи до відповідальності. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків.

Відтак днем обчислення річного строку для накладення на прокурора дисциплінарного стягнення буде день належного виконання ним установленого обов`язку або день припинення правопорушення.

Оскільки, позивач перебував у безперервному стані протиправної бездіяльності через невиконання та неналежне виконання своїх обов`язків, що тривали протягом часу процесуального керівництва і продовжувалось з боку позивача, тому таке правопорушення є триваючим.

Отже, днем початку вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку є 12.09.2025 (день ознайомлення ОСОБА_1 із листом Генеральної інспекції від 11.09.2025 № 17/1/1-76117вн-25 до якого долучено лист ДУ «Укрдержндімспі МОЗ України» від 08.09.2025 № 3118/01-18 про необхідність її прибуття до медичного закладу), а закінчення - 25.03.2026 (день розгляду Комісією висновку про наявність дисциплінарного проступку в діях прокурора ОСОБА_1 ).

Таким чином, строк для прийняття рішення про накладення на прокурора дисциплінарного стягнення, передбачений у частині четвертій статті 48 Закону № Закон № 1697-VII, не минув.

Щодо пропорційності обраного виду дисциплінарного стягнення.

Під час вирішення питання про правомірність притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності Комісія насамперед установлює наявність у його діях складу дисциплінарного проступку. Така оцінка здійснюється незалежно від кримінально-правової кваліфікації відповідних дій у межах кримінальних проваджень та від наслідків, які настали для особи за результатами досудового чи судового розгляду.

Фактичні обставини, причини їх виникнення, характер поведінки працівника, а також ступінь його вини з`ясовуються саме в межах дисциплінарного провадження. За його результатами Комісія визначає, чи утворюють дії особи склад дисциплінарного проступку, та обирає вид дисциплінарного стягнення відповідно до закону.

Такий підхід відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 16.10.2018 у справі № 800/531/17 та від 11.09.2018 у справі № 9901/14/17.

З огляду на встановлені у справі обставини, обраний відповідачем-1 вид дисциплінарного стягнення відповідає ступеню вини позивача, характеру та тривалості допущених порушень, а також наслідкам таких дій для авторитету органів прокуратури.

У дисциплінарних провадженнях, розпочатих із аналогічних підстав, КДКП послідовно враховує конкретну поведінку прокурора, як суб`єктивну сторону вчиненого діяння.

Зокрема, у низці справ, де прокурори певний час не виконували вимоги щодо проходження повторного медичного огляду, однак надалі з`являлися до медичного закладу для відповідного обстеження, тобто хоча і несвоєчасно, але вжили заходів із збереження репутації, Комісія, попри встановлення наявності дисциплінарного проступку, застосовувала більш м`які стягнення до такого прокурора, зокрема заборону на переведення або призначення на вищу посаду.

При виборі виду дисциплінарного стягнення щодо позивача Комісією враховано характер проступку його тривалість, вчинення прокурором неодноразових порушень законодавства і правил прокурорської етики, наслідки цих порушень у вигляді шкоди авторитету прокурора, органів прокуратури й держави в цілому, умисний характер, їх очевидність та грубість, особу прокурора, ступінь його вини, службову характеристику, професійний досвід та період роботи в органах прокуратури.

Зокрема, Комісія звернула увагу на те, що така поведінка підриває як авторитет самого прокурора, органів прокуратури, так і держави в цілому, тому що прокурори при здійсненні своїх повноважень представляють державу. Такі дії мають своїм наслідком зростання обурення в суспільстві діями органів влади, провокують соціальний конфлікт.

Посилена відповідальність на прокурора покладається і поза межами служби, під час приватного спілкування, прокурор повинен уникати дій, що можуть вплинути на неупередженість і об`єктивність виконання професійних обов`язків.

Етичні норми поширюються не тільки на службову сферу, а також на приватне життя прокурора, включають у себе як правила професійної діяльності в усіх аспектах, так і вимоги спеціального й загального законодавства і моральні засади суспільного життя. Зазначені норми формують стандарт поведінки, яка має бути взірцем законності, справедливості, дисципліни, людяності, порядності, ввічливості, сприяти довірі й повазі суспільства до органів прокуратури і представників цієї професії.

Тривалий досвід роботи в органах прокуратури, свідчить про те, що особа має усвідомлювати певним чином публічний характер своєї роботи, оскільки виступає від імені органу прокуратури, представляючи окремий напрямок прокурорської діяльності, за організацію якого відповідає згідно розподілу обов`язків.

Відтак, КДКП дійшла обґрунтованого висновку про те, що дисциплінарний проступок, вчинений ОСОБА_1 носить характер грубого порушення, що може бути підставою для застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з посади в органах прокуратури.

Застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з органів прокуратури є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення обґрунтувань неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Зазначене повністю узгоджується з позицією Верховного Суду у постанові від 15.03.2018 та Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 800/454/17, у яких суд відхилив доводи позивача про те, що накладене на нього стягнення не відповідає ступеню вини і тяжкості проступку. Суд зазначає, що вчинення прокурором дисциплінарного проступку, що має характер грубого порушення, є несумісним з подальшим зайняттям цим прокурором будь-якої посади в органах прокуратури і не може мати наслідком накладення більш м`якого стягнення ніж звільнення з посади в органах прокуратури. Тому, особа прокурора, відсутність дисциплінарних стягнень в силу вимог закону, наявність заохочення, не надають підстав для застосування більш м`якого дисциплінарного стягнення, а відповідно не надають підстав вважати, що Комісія порушила принцип пропорційності при прийнятті оскаржуваного рішення.

Крім того, КДКП є колегіальним органом, який відповідно до Закону № 1697-VII наділена дискреційними повноваженнями під час здійснення дисциплінарного провадження, що дозволяє їй на власний розсуд визначати вид дисциплінарного стягнення залежно від скоєного прокурором дисциплінарного проступку та застосовувати до нього обране Комісією дисциплінарне стягнення.

Вказане узгоджується із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними у постановах від 08.10.2019 у справі № 9901/855/18, від 12.04.2018 у справі № 9901/424/18, від 12.07.2018 у справі № 9901/565/18, від 17.02.2021 у справі № 420/3261/19.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді (Recommendation № R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проєктом нормативно-правового акта.

У пункті 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження визначаються як сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 при розгляді справи № 9901/865/18 сформувала правову позицію щодо дискреції повноважень Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, відповідно до якої повноваження Комісії стосовно оцінювання обставин, пов`язаних з дисциплінарним проступком прокурора, його особистих якостей, наявність чи відсутність шкоди авторитету прокуратури внаслідок дій чи бездіяльності прокурора, якому ставлять у провину вчинення дисциплінарного проступку, вибір виду дисциплінарного стягнення - є дискреційними та належать до її виключних повноважень, у зв`язку із чим результати такої оцінки не можуть бути об`єктом судового контролю.

Постановою Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 640/18630/20 зазначено, що в контексті встановлених обставин справи, характеру спірних правовідносин та наведених висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, адміністративний суд крізь призму вимог ст. 2 КАС України може оцінити повноту дослідження та врахування відповідним дисциплінарним органом усіх фактів та обставин, які ним з`ясовувались щодо діянь особи у контексті дотримання процедури, не втручаючись при цьому у дискреційні повноваження стосовно визначення «грубості» дисциплінарного правопорушення, суворості обраного дисциплінарного стягнення і наданої юридичної оцінки доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок на предмет їх достатності.

Також відповідну правову позицію щодо дискреційних повноважень у контексті спірних правовідносин Верховний Суд зазначив у постанові від 23.12.2025 при розгляді справи № 160/3384/21, в якій наголосив: «У підсумку Верховний Суд в означеній постанові виснував, що адміністративний суд крізь призму вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України може оцінити повноту дослідження та врахування відповідним дисциплінарним органом усіх фактів та обставин, які ним з`ясовувались щодо діянь особи у контексті дотримання процедури, не втручаючись при цьому у дискреційні повноваження стосовно визначення «грубості» дисциплінарного правопорушення, суворості обраного дисциплінарного стягнення і наданої юридичної оцінки доказам, зібраним у ході процедури проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок на предмет їх достатності.

Під час прийняття рішення у дисциплінарному провадженні щодо виду дисциплінарного стягнення, з огляду на вимоги ч. 3 ст. 48 Закону № 1697-VII, Комісією взято до уваги характер проступку, його тривалість, вчинення прокурором порушень законодавства і правил прокурорської етики, наслідки цих порушень у вигляді шкоди авторитету прокурора, органів прокуратури й держави в цілому, умисний характер, їх очевидність та грубість, особу прокурора, ступінь його вини, службову характеристику, професійний досвід та період роботи в органах прокуратури.

Діями, що суперечать вимогам та правилам прокурорської етики, ОСОБА_1 дискредитувала себе як працівника органів прокуратури, завдала шкоди авторитету прокуратури як державної інституції.

Фактична відмова прокурора ОСОБА_1 пройти медичне обстеження у межах досудового розслідування для перевірки законності встановлення їй II групи інвалідності скомпрометувало її як представника держави та підірвало довіру до органів прокуратури загалом.

Дії прокурора ОСОБА_1 та інших прокурорів, які не пройшли процедуру перевірки законності встановлення їм інвалідності, розцінюються суспільством та трактуються медіа як спосіб уникнення відповідальності, пов`язаної з незаконним встановленням інвалідності та безпідставним отриманням пенсійних виплат.

Законодавець прямо використовує формулювання «вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури», що означає, що для дисциплінарної відповідальності не потрібно доводити фактичне падіння довіри до органів прокуратури, суспільний резонанс або конкретні негативні наслідки. Достатньо встановити, що поведінка прокурора за своїм характером, обставинами є такою, що об`єктивно здатна поставити під сумнів його відповідність високим стандартам професії.

З урахуванням викладеного, КДКП обґрунтовано не застосувала до позивача більш м`яке стягнення замість звільнення з посади в органах прокуратури, оскільки вчинений прокурором ОСОБА_1 дисциплінарний проступок несумісний із подальшим зайняттям нею будь-якої посади у цих органах.

Таким чином, застосування до прокурора ОСОБА_1 найбільш суворого дисциплінарного стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури є пропорційним вчиненому нею дисциплінарному проступку.

Інші доводи та міркування, зокрема щодо питання скасування такого рішення, не впливають на правильність висновків Комісії, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відтак, враховуючи вимоги частини другої статті 2 КАС України, судом не встановлено протиправності спірного рішення КДКП та підстав його скасування.

Як наслідок інші заявлені похідні вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої та частини другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частини другої статті 77 КАС України).

Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Решта доводів сторін не впливають на висновки суду.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним та скасування рішення,, - відмовити.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Марич Є.В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua