Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №300/6470/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військового обліку, мобілізаційної підготовки та мобілізації

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №300/6470/26

Суддя: Григорук О.Б.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2026 р. справа № 300/6470/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів в частині, зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

08.09.2026 адвокат Лука Тарас Миколайович звернувся до суду через систему "Електронний суд" в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), Військової частини НОМЕР_3 , просить:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №147 від 21.05.2025 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до Військової частини НОМЕР_5 ;

визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21.05.2025 № 145 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення, а також призначення на посаду та визнання таким, що приступив до виконання обов`язків;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_3 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач з 13.05.2018р. є присвяченим і охрещеним ОСОБА_2 , що підтверджується відповідною довідкою. Позивач повідомляв компетентні органи про те, що через свої релігійні переконання, які останньому не дозволяють проходити військову службу, він не підлягає призову на військову службу за призовом по мобілізації та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативного (невійськовою) службою, що гарантовано йому ч. 4 ст. 35 Конституції України. Вважає, що призов позивача на військову службу під час мобілізації, здійснено не в порядку, діючого законодавства, а незаконно, тобто без дотримання процедури такого призову, а саме: примусове утримання у ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулося без наявності правових підстав, оскільки він не був порушником правил військового обліку. Порушення вищеописаної процедури призову позивача на військову службу, порушення організації проведення ВЛК, є протиправними діями ІНФОРМАЦІЯ_2 , які тягнуть за собою визнання протиправними і скасування всіх інших рішень, які були прийняті Військовою частиною НОМЕР_3 на основі оспорюваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_2 № 147 від 21.05.2025 про його призов на військову службу. В даній справі спостерігається істотне (фундаментальне) порушення, яке напряму визначає поведінку ІНФОРМАЦІЯ_2 з питань призову позивача, оскільки порушення процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, передбаченої Порядком № 560, затримання з метою примусової мобілізації менше ніж за одну добу (з 20.05.2025 по 21.05.2025), без надання останньому можливості надати медичні документи, тощо, примусового утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 у наведений період з позбавленням можливості надання медичних документів та позбавлення мобільного зв`язку, позбавленням права на правову допомогу, що може бути кваліфіковано як позбавлення волі громадянина за ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст. 146-1 КК України, відповідно, таке порушення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 процедури не може створювати негативні наслідки для позивача. З цих підстав йдеться не про звільнення позивача з військової служби, а про виключення зі списків особового складу військової частини, адже позивач неправомірно був зарахований спірним наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 до таких списків.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.09.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 09.09.2026 виправлено описку, допущену в ухвалі суду від 09.09.2026 про відкриття провадження (а.с. 20, 21).

10.11.2026 до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідно до якого представник відповідача вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. Зазначено, що громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 21.05.2025 призваний по призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_2 у Військову частину НОМЕР_5 . Таким чином солдат ОСОБА_1 , будучи придатним до військової служби 21.05.2025 згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 призваний на військову службу під час мобілізації та відправлений до Військової частини НОМЕР_5 , де був прийнятий. Звертає увагу, що ОСОБА_1 перебував на військовому обліку військовозобов`язаних та на дату призову не мав чинного бронювання чи відстрочки. Згідно картки обстеження та медичного огляду від 20.05.2025 та довідки ВЛК від 20.05.2025 гр. ОСОБА_1 був оглянутий всіма необхідними лікарями та відносно нього було проведено всі необхідні дослідження. Рішення ВЛК позивач не оскаржував. Що стосується права на альтернативну службу, то це право під час військового стану не застосовується. Також, зазначено, що оспорюваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 147 від 21.05.2025 є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та зарахування його до військової частини. Скасування наказу керівника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 147 від 21.05.2025 є безпідставним та не відновить попереднього правового становища. Окрім того, позивач є обвинуваченим у кримінальному провадженні за фактом самовільного залишення військової частини.

Військова частина НОМЕР_3 скористалася правом на подання відзиву, який надійшов до суду через систему "Електронний суд" 23.09.2026 Відповідно до відзиву відповідач заперечив проти позову, просив відмовити в задоволенні позову з мотивів, що відповідач діяв в межах повноважень та в спосіб, визначений чинним законодавством. Визнання протиправним і скасування наказу територіального центру комплектування та соціальної підтримки про мобілізацію, не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу, тобто не змінює її правового статусу з військовослужбовця на військовозобов`язаного, а також не має своїм правовим наслідком визнання протиправним наказу командира військової частини в частині зарахування військовослужбовця до списків особового складу військової частини. Також зазначено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.05.2025 №152, солдат ОСОБА_1 , курсант навчального взводу навчальної батареї навчального самохідноартилерійського дивізіону, вважається таким, що 27.05.2025 самовільно залишив територію Військової частини НОМЕР_3 , з 27.05.2025 знятий з усіх видів забезпечення, відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 призупинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно довідки Управління соціального захисту населення Калуської районної державної адміністрації від 12.06.2026 № 1201/05-08 пройшов альтернативну (невійськову службу) з 01.11.2017 по 26.02.2020 (а.с. 10).

Відповідно до довідки Релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" (код ЄДРПОУ 20819222) від 13.05.2026 № 2568 позивач з 13.05.2018 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання свідків Єгови в Україні (а.с. 11).

Згідно наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по основній діяльності) від 21.05.2025 № 147 "Про призов на військову службу по мобілізації" на виконання вимог Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (зі змінами), Закону України "Про загальну мобілізацію" (зі змінами) та з метою підготовки і проведення поставки військовозобов`язаних до військових частин, згідно поіменного списку, призвано ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації до Військової частини НОМЕР_5 (а.с. 12).

Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21.05.2025 № 145 відповідно до Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" (зі змінами) № 69/2022 від 24.02.2022 ОСОБА_1 з 21.05.2025 зараховано в списки особового складу військової частини та на всі види забезпечення, призначено на посаду курсанта, вважати таким, що з 21.05.2025 справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою, встановлено посадовий оклад (а.с. 13).

У відповідності до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 28.05.2025 № 152 солдата ОСОБА_1 відповідно до наказу командира військової частини (з адміністративної діяльності) "Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини солдатом ОСОБА_1 " від 27.05.2025 № 1671-АД, вважати таким, що 27.05.2025 самовільно залишив територію Військової частини НОМЕР_3 , з 27.05.2025 зняти з усіх видів забезпечення, відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 № 260 призупинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини (а.с. 13).

При вирішенні цього спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України визначає Закон України від 25 березня 1992 року № 2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу".

Відповідно до частин 5, 9 статті 1 Закону № 2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією РФ проти України", затвердженого Законом України від 03.03.2022 № 2105-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який Указами Президента України неодноразово продовжувався та триває дотепер.

Згідно з статтею 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно з пунктом 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.

За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 3543-XII:

мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;

особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій;

Обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначено статтею 22 Закону № 3543-XII.

Зокрема, приписами частини 5 статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до пункту 8 Положення № 154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

У відповідності до пункту 9 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, серед іншого: ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"; оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов`язаним та резервістам; взаємодіють з місцевими держадміністраціями, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування з питань військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, бронювання військовозобов`язаних на період мобілізації та на воєнний час; здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку); розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.

Згідно пункту 11 Положення № 154 Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: здійснюють взяття громадян України на військовий облік призовників; розподіляють призовників під час їх взяття на військовий облік призовників і направлення для проходження базової військової служби за видами (родами сил і військ) Збройних Сил, іншими військовими формуваннями.

Згідно пункту 12 Положення № 154 керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки має право: видавати у межах своїх повноважень накази та розпорядження; здійснювати інші функції відповідно до законодавства.

Аналіз наведених правових норм вказує на те, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки наділені повноваженнями щодо призову громадян на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 (далі - Порядок № 1487).

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік ведеться з метою визначення наявних людських мобілізаційних ресурсів та їх накопичення для забезпечення повного та якісного укомплектування Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - інші військові формування) особовим складом у мирний час та в особливий період.

Для забезпечення військового обліку громадян України використовується Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів, який призначений для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з пунктом 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Таким чином, обов`язки щодо ведення обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Щодо доводів позивача про те, що він з 13.05.2018р. є присвяченим і охрещеним Свідком Єгови, що підтверджується відповідною довідкою, повідомляв компетентні органи про те, що через свої релігійні переконання, які останньому не дозволяють проходити військову службу, він не підлягає призову на військову службу за призовом по мобілізації та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативного (невійськовою) службою, що гарантовано йому ч. 4 ст. 35 Конституції України, суд зазначає наступне.

Статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII встановлено перелік військовозобов`язаних, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, де зазначено інші військовозобов`язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.

Частиною четвертою статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу".

Так, організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначені Законом України "Про альтернативну (невійськову) службу" від 12 грудня 1991 року № 1975-ХІІ, відповідно до статті 1 якого альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

Положеннями статті 2 Закону № 1975-ХІІ передбачено, що право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною першою статті 4 Закону № 1975-ХІІ визначено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

При цьому частиною другою цієї ж статті Закону обумовлено, що не підлягають направленню на альтернативну службу громадяни: звільнені відповідно до законодавства від призову на строкову військову службу; яким відповідно до законодавства надано відстрочку від призову на строкову військову службу (на строк дії відстрочки).

Згідно зі статтею 5 Закону № 1975-ХІІ альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10 листопада 1999 року № 2066 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю (далі - Положення № 2066).

Пунктами 2, 3 Положення № 2066 передбачено, що громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

На альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідне рішення місцевою держадміністрацією.

Отже, право кожного на свободу світогляду і віросповідання міститься у положеннях статті 35 Конституції України, які кореспондуються з приписами статті 9 "Свобода думки, совісті і релігії" Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу сповідувати свою релігію або переконання; передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Наведене свідчить, що свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає обмеженням, лише встановленим законом, і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Зі змісту позову висновується, що позивач є служителем Релігійного об`єднання свідків Єгови в Україні, що, на його переконання, дає право на заміну військової служби альтернативною.

Водночас з вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що ані Законом № 2232-ХІІ, ані Законом № 3543-ХІІ, не передбачено право на заміну військової служби альтернативною службою під час мобілізації.

Із системного аналізу зазначених правових норм висновується, що альтернативна служба запроваджується замість строкової військової служби в мирний час для громадян, чиї релігійні переконання не дозволяють виконувати військовий обов`язок.

Водночас заміна військової служби за призовом під час мобілізації на альтернативну службу чинним законодавством України під час воєнного стану не передбачена.

У спірних правовідносинах, які склались у цій справі, позивач не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, яка дає право на заміну такої служби альтернативною.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Враховуючи те, що позивач підлягає мобілізації на військову службу під час мобілізації в особливий період, а не особою, яка підлягає призову на строкову військову службу, підстави для заміни військової служби альтернативною відсутні.

Крім того, варто зауважити, що Законом № 3543-ХІІ не передбачено надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних та не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян Законом № 2232-ХІІ також не визначено.

ЄСПЛ, неодноразово розглядаючи справи за заявами членів Релігійного об`єднання "Свідки Єгови" (зокрема у рішенні від 31.07.2008 "Релігійне товариство Свідків Єгови та інші проти Австрії" ("Religionsgemeinschaft der Zeugen Jehovas and Others v. Austria", заява № 40825/98), констатував, що особливе ставлення влади до заявників, аніж до інших релігійних організацій, є порушенням статті 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 9 Конвенції.

Так, ЄСПЛ нагадав, що право релігійного товариства на автономне існування у державі є незамінним для плюралізму у демократичному суспільстві. Відповідно до національного права релігійні об`єднання користуються привілейованим становищем у різних ділянках суспільного життя. З огляду на ці переваги державі належить залишатись нейтральною і надати на недискримінаційних умовах справедливі можливості усім релігійним групам, зокрема щодо реалізації їхніх прав.

Суд зауважує, що в Україні наразі надзвичайне становище, при якому життя нації перебуває під загрозою і про наявність якого офіційно оголошено.

"Сіракузькі принципи, що стосуються обмежень і відхилень від положень Міжнародного пакту про громадянські і політичні права", прийняті 1984 р. Економічною і Соціальною Радою ООН, передбачають, що у питаннях тлумачення допустимих обмежень прав і свобод необхідно, зокрема, дотримуватися таких принципів: "сфера застосування обмеження не може бути витлумачена таким чином, щоб поставити під загрозу сутність відповідного права"; "щоб обмеження вважалося необхідним, воно повинно переслідувати законні цілі і бути співмірним цим цілям", "при застосуванні обмеження, держава не повинна застосовувати заходи, які призводять до більшого обмеження прав, ніж це необхідно для досягнення мети, для якої вводяться обмеження" (пункти 2, 10, 11 розділу А частини 1).

Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 953/8287/24 сформував правову позицію щодо відмови від військової служби з релігійних переконань.

Так, право сповідувати свою релігію або переконання не є абсолютним. Частина 2 ст. 35 Конституції України, ч. 3 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права і ч. 2 ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод допускають таке обмеження в інтересах громадського порядку або безпеки, здоров`я чи моралі, а також захисту прав і свобод інших людей. Усі ці положення вимагають, щоб таке обмеження було встановлено законом і було виваженим (пропорційним до заявленої мети). Як і в інших випадках, закон, який визначає застосування таких обмежень, має бути чітким, зрозумілим для відповідної особи, а його застосування має бути передбачуваним та точним, щоб захистити особу від свавілля.

Верховний Суд врахував, що положення ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права не допускають відступу за будь-яких обставин. Відступ від зобов`язань, передбачених ст. 9 Конвенції з прав людини і основоположних свобод , допускається відповідно до її ст. 15, однак з 4 квітня 2024 року заявлений раніше Україною відступ від зобов`язань за цією статтею було відкликано. Таким чином, ці положення міжнародних договорів діють у повному обсязі.

Законодавець чітко відрізняє два види військової служби: строкову військову службу та військову службу за призовом під час мобілізації. Якщо в разі призову на строкову військову службу для сумлінного відмовника доступна можливість замінити таку службу альтернативною відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу", то в разі призову під час мобілізації закон не передбачає такої можливості й, відповідно, процедури заміни. На думку об`єднаної палати, національне законодавство відповідає критеріям доступності і чіткості. Також не викликає сумніву, що неможливість для військовозобов`язаного відмовитися від призову під час мобілізації є свідомим й послідовним вибором законодавця.

Верховний Суд вказав на неможливість відмовитися від військової служби на підставі переконань також має легітимну мету в ситуації, в якій перебуває держава, оскільки українське суспільство змушене захищатися від військового нападу сусідньої держави. Військові дії агресора мають широкомасштабний характер й охопили майже всі області України, протяжність лінії оборони сягнула значної частини її кордону. Україна обороняється від нападу держави, яка значно переважає її за площею, кількістю населення, озброєння, а також володіє ядерною зброєю. Ці та інші фактори можуть характеризуватися як непередбачувана та виключна ситуація (див., наприклад, рішення у справі "Cristian-Vasile Terhes against Romania" від 13 квітня 2021 року, № 49933/20).

У такій ситуації загальну військову мобілізацію оголошено з легітимною метою оборони від агресії, яка загрожує існуванню нації. Захист нації та життя її людей може розглядатися як легітимний інтерес у громадській безпеці для захисту прав і свобод інших людей, включно й цивільних осіб. Якщо існування України поставлено під загрозу, то держава повинна вжити всіх можливих заходів для самозбереження (у тому числі мобілізації військовозобов`язаних). Така легітимна мета дозволяє державі впроваджувати пропорційні обмеження, у тому числі виключати можливість відмови від військової служби з міркувань, зумовлених певними переконаннями.

Верховний Суд також не залишив поза увагою посилання сторони захисту на численні рішення ЄСПЛ, що стосуються відмови від військової служби через релігійні переконання (зокрема, рішення "Bayatyan v. Armenia" від 7 липня 2011 року, № 23459/03). Погоджуючись з тлумаченням ЄСПЛ ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в контексті сумлінної відмови від військової служби, об`єднана палата, однак, вважає, що ситуація, в якій перебуває Україна внаслідок масштабної агресії з боку російської федерації, не дає можливості вважати висновки ЄСПЛ, які стосувалися подій в обстановці мирного часу, беззастережно застосовними до питання, яке вирішує об`єднана палата.

Таким чином, Верховний Суд у постанові від 17 лютого 2026 року у справі № 953/8287/24 дійшов висновку, що право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною (невійськовою) службою, гарантоване ч. 4 ст. 35 Конституції України, поширюється на ситуацію, що загрожує існуванню нації. Відповідно підхід законодавця, який виключив можливість такої заміни, відповідає ст. 35 Конституції в сукупності зі статтями 17 та 65 Основного Закону України.

Як уже зазначалось, альтернативна служба у розумінні Закону № 1975-ХІІ запроваджується замість проходження саме строкової військової служби. Разом з цим Законом № 3543-ХІІ альтернативна (невійськова) служба під час мобілізації/воєнного стану не визначена.

Таким чином, жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 03 листопада 2026 року у справі № 120/15493/24.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, оскільки жодні релігійні переконання не можуть бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов`язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни, є необґрунтованими доводи представника позивача про те, що позивач через свої релігійні переконання, які не дозволяють проходити військову службу, не підлягає призову на військову службу за призовом по мобілізації та бажає скористатися правом на заміну виконання військового обов`язку альтернативного (невійськовою) службою.

Щодо аргументів представника позивача про те, що призов позивача на військову службу під час мобілізації, здійснено незаконно, тобто без дотримання процедури такого призову, а саме: примусове утримання у ІНФОРМАЦІЯ_2 відбулося без наявності правових підстав, оскільки позивач не був порушником правил військового обліку; порушено організацію проведення ВЛК; порушення процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, передбаченої Порядком № 560, затримання з метою примусової мобілізації менше ніж за одну добу (з 20.05.2025 по 21.05.2025), без надання останньому можливості надати медичні документи, тощо, примусового утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 у наведений період з позбавленням можливості надання медичних документів та позбавлення мобільного зв`язку, позбавленням права на правову допомогу, що може бути кваліфіковано як позбавлення волі громадянина за ч. 1 ст. 146, ч. 1 ст. 146-1 КК України, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 78 КАС України передбачено, що вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 73 КАС України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 76 КАС України).

Представником позивача належними та достатніми доказами не доведено наявності факту примусового утримання позивача у ІНФОРМАЦІЯ_2 , порушення процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, передбаченої Порядком № 560, процедури проведення Військово-лікарсько комісію медичного огляду позивача.

Поданий представником позивача Талон-повідомлення єдиного обліку про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію № 14977 ОСОБА_3 щодо утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , працівниками ТЦК (а.с. 10 зворот) є повідомленням про кримінальне правопорушення та іншу подію, однак таке повідомлення не дає змогу дійти висновку про наявність або відсутність цих обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на вищенаведене, відсутні підстави для визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 № 147 від 21.05.2025 в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до Військової частини НОМЕР_5 ; визнання протиправним та скасування наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 21.05.2025 № 145 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та всі види забезпечення, а також призначення на посаду та визнання таким, що приступив до виконання обов`язків та зобов`язання Військову частину НОМЕР_3 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_3 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, тому слід відмовити в задоволенні позову.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправними та скасування наказів в частині, зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua