Суд: Івано-Франківський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №300/5366/26
Суддя: Панікар І.В.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"12" листопада 2026 р. справа № 300/5366/26
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області, за змістом якого просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.07.2026 № 092950015444;
- зобов`язати відповідача провести перерахунок та виплату пенсії з 01.07.2026, зарахувавши до страхового стажу період роботи в Коломийському міжрайонному фтизіопульмонологічному диспансері (на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство "Коломийський клініко-діагностичний центр" Коломийської міської ради) з 01.01.2004 по 13.04.2020 включно в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Позовні вимоги мотивовані тим, що при призначенні позивачу пенсії за віком не враховано у подвійному розмірі період його роботи в Коломийському міжрайонному фтизіопульмонологічному диспансері, який у подальшому реорганізовано та перейменовано на комунальне некомерційне підприємство «Коломийський клініко-діагностичний центр» Коломийської міської ради, що призвело до заниження розміру пенсійних виплат. Позивач зазначає, що 06.07.2026 звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, долучивши відповідні довідки від 03.06.2026 № 19 та № 20, однак, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.07.2026 № 092950015444 йому відмовлено у проведенні такого перерахунку. На переконання позивача, зазначена відмова є протиправною, оскільки відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в інфекційних закладах охорони здоров`я підлягає зарахуванню до стажу роботи у подвійному розмірі. Відтак, позивач вважає, що має право на зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу у подвійному розмірі та перерахунок пенсії з 01.07.2026.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.07.2026 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.31).
12.08.2026 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий представником Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, відповідно до якого відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За результатами розгляду заяви позивача від 07.07.2026 № 7732 щодо зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 по 13.04.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 13.07.2026 №092950015444 про відмову у перерахунку пенсії. Відповідач посилається на положення частини четвертої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до яких пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за періоди з 01.01.2004 застосовується виключно для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. На переконання відповідача, положення статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо зарахування періодів роботи в окремих закладах охорони здоров`я у подвійному розмірі після 01.01.2004 не підлягають застосуванню при обчисленні страхового стажу для визначення розміру пенсії. Відтак відповідач вважає, що період роботи позивача з 01.01.2004 по 13.04.2021 правомірно зараховано до страхового стажу в одинарному розмірі, а оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог чинного законодавства. З огляду на викладене відповідач просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі (а.с.34-35).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Івано-Франківської області та отримує пенсію за віком відповідно Закону України від 09.07.2003 № 1058 «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
06.07.2026 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про проведення перерахунку пенсії шляхом зарахування до страхового стажу у подвійному розмірі періоду роботи з 01.01.2004 по 14.04.2020 відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Однак, після опрацювання системою поданої заяви, згідно принципу екстериторіальності органом, що призначає пенсію визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
За результатами розгляду заяви позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 13.07.2026 № 092950015444 про відмову у перерахунку пенсії, вказавши, що відповідно до положень статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пільговий порядок обчислення стажу, передбачений законодавством, що діяло раніше, за періоди з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (а.с.6-7).
Вважаючи рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.07.2026 № 092950015444 протиправним та таким, що порушує його право на належне пенсійне забезпечення, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частини 1 і 2 даної статті).
Законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон №1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
За приписами частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі статтею 40 Закону № 1058-IV, заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі – Порядок № 637).
Відповідно до пунктів 1-2 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших-документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Отже, за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній застосовуються норми Порядку № 637 щодо підтвердження трудового стажу.
Як встановлено із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.12-16) ОСОБА_1 :
- з 19.09.1994 - прийнятий на посаду водія І класу в Коломийській фтизіопульмонологічний диспансер (наказ № 133 від 19.09.1994);
- з 13.04.2020 – звільнити з роботи в зв`язку з переведенням до КНП Коломійський фтизіопульмонологічний центр Коломійської міської ради Івано-Франківської області (наказ № 270к від 13.04.2020);
- з 14.04.2020 – прийнятий на посаду водія до КНП Коломійський фтизіопульмонологічний центр Коломійської міської ради Івано-Франківської області (наказ № 2к - 1 від 14.04.2020).
Суд зазначає, що трудова книжка містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття на роботу, місце роботи, найменування посади та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку посаду (роботу).
Розділом 2 Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 № 909 (далі - Перелік № 909) передбачено, що до закладів і установ віднесені: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри. В зазначених закладах і установах право на призначення пенсії за вислугу років мають право: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Відповідно до статті 1 Закону України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" туберкульоз - соціально небезпечна інфекційна хвороба, що викликається мікобактеріями туберкульозу; протитуберкульозні заклади - лікувально-профілактичні заклади охорони здоров`я (протитуберкульозні диспансери, лікарні, санаторно-курортні, інші заклади) чи їх структурні підрозділи, в яких надається медична допомога хворим на туберкульоз. Перелік протитуберкульозних закладів затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я.
Перелік протитуберкульозних закладів затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України № 514 від 16.07.2009.
Згідно з цим наказом (підпункт 1.1), до протитуберкульозних закладів відносяться, зокрема, лікарняні: медичний центр (фтизіатричний, фтизіопульмонологічний); територіальне медичне об`єднання (протитуберкульозне, фтизіатричне); протитуберкульозний диспансер; Туберкульозна лікарня ( у т.ч. дитяча); лікарня "Хоспіс" для хворих на туберкульоз.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" інфекційні хвороби - розлади здоров`я людей, що викликаються живими збудниками (вірусами, бактеріями, рикетсіями, найпростішими, грибками, гельмінтами, кліщами, іншими патогенними паразитами), продуктами їх життєдіяльності (токсинами), патогенними білками (пріонами), передаються від заражених осіб здоровим і схильні до масового поширення.
Статтею 7 зазначеного Закону регламентовано, що лікування хворих на інфекційні хвороби може проводитися в акредитованих у встановленому законодавством порядку державних і комунальних спеціалізованих закладах (відділеннях) охорони здоров`я та клініках наукових установ, а також в акредитованих закладах охорони здоров`я, заснованих у встановленому законодавством порядку на приватній формі власності. У разі якщо перебіг інфекційної хвороби легкий, а епідемічна ситуація в осередку інфекційної хвороби благополучна, лікування такого хворого під систематичним медичним наглядом може здійснюватися амбулаторно, крім випадків, передбачених статтями 22, 27 і 31 цього Закону.
Так, відомості трудової книжки позивача підтверджують його трудову діяльність у період з 01.01.2004 по 13.04.2020 на посаді водія у Коломийському фтизіопульмонологічному диспансері. Також відповідач у справі не спростовує, що Коломийський фтизіопульмонологічний диспансер (на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство "Коломийський клініко-діагностичний центр" Коломийської міської ради) як лікувальний заклад призначений для надання лікування інфекційного захворювання і в розумінні статті 60 Закону України № 1788-ХІІ є закладом для лікування туберкульозної інфекційної хвороби.
Відтак, судом встановлено, що позивач у спірний період з 01.01.2004 по 13.04.2020 працював в Коломийському фтизіопульмонологічному диспансері (на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство "Коломийський клініко-діагностичний центр" Коломийської міської ради), однак, такий період роботи не враховано у подвійному розмірі.
В даному аспекті суд вказує на таке.
01.01.2004 набрав чинності Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Цей Закон розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII (далі – Закон № 1788-XII).
Так, положеннями статті 60 Закону № 1788-XII передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Прикінцевими положеннями Закону № 1058-IV визначено, що до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах за списками № 1 і 2, а також за вислугу років, здійснюється за названим Закону разі досягнення пенсійного віку та за наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров`я України та Пенсійного Фонду України від 29.12.2005 № 625/15-05/039-6 №10.01.09/2606 № 16918/02-20 заклади охорони здоров`я: протитуберкульозні кабінети, психіатричні кабінети, кабінети інфекційних захворювань, психоневрологічні відділення, психіатричні бригади швидкої допомоги відносяться до таких, час роботи в яких зараховується до стажу роботи в подвійному розмірі.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27 лютого 2020 року у справі № 462/1713/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 310/385/17 (2-а/310/47/17), від 23 січня 2019 року у справі № 485/103/17 та від 4 грудня 2019 року у справі №689/872/17.
Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, положення Закону України № 1788-ХІІ застосовуються у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Провівши системний аналіз вказаних норм, суд дійшов висновку, що Закон України № 1058-IV не передбачає обмежень щодо застосування статті 60 Закону України № 1788-ХІІ під час обчислення пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, а сама редакція статті 60 Закону України № 1788-ХІІ є чинною на теперішній час.
Положення статті 24 Закону України № 1058-IV також не скасовують та не зупиняють дію статті 60 Закону № 1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція щодо застосування положень статті 24 Закону № 1058-IV та статті 60 Закону № 1788-ХІІ викладена у постанові Верховного Суду від 27.02.2020 у справі № 462/1713/17, яка, у силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов`язковою для врахування.
Відтак, суд дійшов висновку, що позивач у спірний період працював в Коломийському фтизіопульмонологічному диспансері (на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство "Коломийський клініко-діагностичний центр" Коломийської міської ради) на посаді водія, що дає йому право на пільгове обчислення, передбачене статтею 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Посилання відповідача на те, що пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та вислугу років - є безпідставним, оскільки вимогами абзацу 4 частини четвертої статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом.
Відтак, слід визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.07.2026 № 092950015444 про відмову у перерахунку пенсії згідно статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії з 01.07.2026, зарахувавши до страхового стажу період роботи в Коломийському міжрайонному фтизіопульмонологічному диспансері (на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство "Коломийський клініко-діагностичний центр" Коломийської міської ради) з 01.01.2004 по 13.04.2020 включно в подвійному розмірі відповідно до статті 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд вказує наступне.
Так, в довідці за № 19 від 03.06.2026 (а.с.24-26) зазначено, що ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати, а саме:
- відповідно до наказу № 3-В §6 від 13.04.2004 - 20.04.2004 - 4 к.д.;
- відповідно до наказу № 9-В §4 від 12.03.2015, з 12.03.2015 по 13.03.2015 - 2 к.д.
Згідно з частинами 1, 2 статті 84 Кодексу законів про працю України (в редакції, станом на час спірних правовідносин) у випадках, передбачених статтею 25 Закону України "Про відпустки" працівнику за його бажанням надається в обов`язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачено, що відпустка без збереження заробітної плати є одним з видів відпусток.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про відпустки» (в редакції, станом на час спірних правовідносин) за сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік.
Статтею 181 Кодексу законів про працю України передбачено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу. Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується.
Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 08 лютого 2016 року № 713/039/161-16 періоди, зокрема, відпусток без збереження заробітної плати, якщо вони були пов`язані з виробничою необхідністю, працівникам, які працюють в шкідливих і важких умовах праці, можуть бути зараховані до пільгового стажу, але не більше 1 місяця в календарному році.
Водночас, пільги по обчисленню стажу за роботу в деяких медичних закладах передбачено статтею 60 Закону № 1788-ХІІ. Зокрема, вказаною нормою Закону № 1788-ХІІ передбачено, що робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров`я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров`я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров`я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Статтею 21 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем - фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець - фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовим договором можуть встановлюватися умови щодо виконання робіт, які вимагають професійної та/або часткової професійної кваліфікації, а також умови щодо виконання робіт, які не потребують наявності у особи професійної або часткової професійної кваліфікації.
Працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі, за винятком випадків, передбачених законодавством (стаття 30 Кодексу законів про працю України).
Отже, робота в розумінні статей 21, 30 Кодексу законів про працю України є виконання певних дій працівником в межах трудових правовідносин за трудовим договором.
Аналіз наведених норм прав свідчить про те, що пільги, передбачені статтею 60 Закону № 1788-ХІІ, стосуються саме часу фактичного виконання роботи в деяких медичних закладах, вказаних у цій статті, внаслідок чого, на думку суду, період перебування осіб, які працюють у цих закладах, у відпустці без збереження заробітної плати зараховується до спеціального стажу роботи, проте в одинарному розмірі.
Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 314/404/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 349/422/16-а.
З врахуванням наведеного суд доходить висновку, що підстав для зарахування позивачу у подвійному розмірі періоду перебування у відпустці без збереження заробітної плати немає.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в своєму Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» ЄСПЛ вказав, що норма статті 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Сутність цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечать при цьому виконання своїх зобов`язань. Суд визнав, що вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачені національним законодавством (пункт 145 рішення).
Стаття 13 Конвенції, крім іншого визначає те, що засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Констатація порушення прав фізичної особи внаслідок дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень без зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, не призводить до захисту порушених прав, оскільки не передбачає способу чи механізму їх відновлення, що суперечить меті адміністративного судочинства, а саме ефективному захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Як йшлося вище, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції можливий за наявності двох обов`язкових умов: забезпечення поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Відсутність бажаного результату виключає можливість визначення ефективності правового захисту, оскільки бажаний результат встановлює межі (кінцеву мету) правового захисту, який полягає у використанні передбачених законом можливостей для поновлення порушеного, визнання невизнаного, чи присудження оспорюваного права саме в цих межах.
Так, відповідно до пунктів 4.1, 4.2 постанови правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Порядок 22-1), заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Із вказаного встановлено, що після реєстрації Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області заяви, органом пенсійного забезпечення, який її розглядав і вирішував за принципом екстериторіальності питання про наявність чи відсутність права на перерахунок пенсії, в розумінні Порядку № 22-1 є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Внаслідок чого, дії зобов`язального характеру щодо перерахунку позивачу пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про перерахунок позивачці пенсії, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постановах від 08.02.2024 в справі №500/1216/23, від 07.05.2024 в справі № 460/38580/22, від 18.09.2024 в справі № 240/6201/23.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області необхідно здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.07.2026, зарахувавши до стажу період роботи з 01.01.2004 по 13.04.2020 у Коломийському фтизіопульмонологічному диспансері (на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство "Коломийський клініко-діагностичний центр" Коломийської міської ради) в подвійному розмірі згідно статті 60 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням висновків суду, що можливості зарахування періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати, та з урахуванням уже проведених платежів за вказаний період пенсійних виплат.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів у повному обсязі правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, позивач, згідно з квитанцією від 20.07.2026 підтвердив сплату судового збору в сумі 1331,20 грн за подання цього адміністративного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області сплачений судовий збір в розмірі 1331,20 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 — задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 13.07.2026 № 092950015444 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 01.07.2026, зарахувавши до стажу період роботи з 01.01.2004 по 13.04.2020 у Коломийському фтизіопульмонологічному диспансері (на сьогодні Комунальне некомерційне підприємство "Коломийський клініко-діагностичний центр" Коломийської міської ради) в подвійному розмірі згідно статті 60 ЗУ "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням уже проведених платежів за вказаний період пенсійних виплат, та з урахуванням висновків суду, що можливості зарахування періодів перебування у відпустці без збереження заробітної плати
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1331.20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
Позивач:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ).
Відповідач:
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, площа Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122).
Суддя /підпис/ Панікар І.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua