Суд: Закарпатський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: осіб, звільнених з публічної служби
Дата: 11 листопада 2026 р.
Справа: №260/5469/26
Суддя: Ващилін Р.О.
ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
і м е н е м У к р а ї н и
12 листопада 2026 року м. Ужгород№ 260/5469/26
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ващиліна Р.О., розглянувши в письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить:
1) визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, що полягає у невиплаті з 3 червня 2026 року нарахованого довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 в розмірі 81 840,53 грн;
2) зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснювати виплату довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 у встановленому рішенням Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області № 07175 0000274 від 09 червня 2026 року розмірі в сумі 81 840,53 грн щомісячно у встановлений строк.
Позовні вимоги аргументовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці. Зазначає, що на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі № 260/4812/24 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснило з 03.06.2026 перерахунок її довічного грошового утримання, розрахувавши розмір такого в сумі 81 840,53 грн щомісячно. Однак у червні та липні 2026 року відповідач виплатив їй лише частину розрахованого довічного грошового утримання в сумі 64 094,18 грн. Крім того, позивач зазначає, що після перерахунку пенсійну справу засобами програмного забезпечення передано до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, тому саме на нього покладено обов`язок виплачувати довічне грошове утримання у встановленому розмірі, а правових підстав для його часткової виплати немає.
09 вересня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позов № 0700-0902-8/57250 від 08.09.2026, відповідно до змісту якого проти задоволення позову заперечив. Зокрема, вважає, що рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі № 260/4812/24 дії зобов`язального характеру щодо перерахунку та виплати позивачу довічного грошового утримання покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Таке рішення було виконано з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821, яка на момент його виконання була чинною. В подальшому правила фінансування пенсійних виплат, нарахованих / перерахованих за рішеннями судів регламентуються положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046. Така виплата здійснюється , виходячи з виділених на ці цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису державного бюджету / доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України. Наголошує, що відповідно до статей 23, 116 Бюджетного кодексу України виплата можлива лише за наявності бюджетних призначень, а головне управління не має технічних і правових можливостей здійснювати виплату поза встановленим порядком, тому є неналежним відповідачем.
14 жовтня 2026 року позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій з доводами відповідача не погоджується. Зауважує, що постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821 визнано протиправною та нечинною в судовому порядку у справі № 320/51895/25, а тому з 08.06.2026 вона не підлягала застосуванню. Крім того, позивач вважає, що постанова Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 на спірні правовідносини не поширюється, оскільки рішення про перерахунок її утримання прийнято до набрання чинності цією постановою.
Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, розглянувши доводи сторін, наведені ними в письмових заявах, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що рішенням Вищої ради правосуддя від 14.08.2018 №2604/0/15-18 ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 ) звільнено з посади судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у зв`язку з поданням нею заяви про відставку, а наказом Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №266/02-06 від 03.09.2018 №227/ос суддю було відраховано зі штату цього суду з 04.09.2018.
Станом на день виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі – ГУ ПФУ в Закарпатській області) та отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі № 260/4812/24, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2026, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – ГУ ПФУ в Донецькій області) від 28.06.2024 № 071750000274 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Зобов`язано ГУ ПФУ в Донецькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату з 01.01.2023 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці на підставі довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 11.06.2024 № 855, виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, з урахуванням фактично виплачених сум.
Вказане рішення суду набрало законної сили 27.05.2026.
На виконання цього рішення суду ГУ ПФУ в Донецькій області прийняло рішення від 09.06.2026 № 071750000274 про перерахунок пенсії, яким здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 . Згідно з наявним в матеріалах справи перерахунком розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача з 01.01.2023 становить 81 840,53 грн. Однак фактично щомісячне довічне грошове утримання ГУ ПФУ в Закарпатській області виплачує ОСОБА_1 в сумі 64094,18 грн, що підтверджується випискою по картці АТ «Акцент-Банк» від 23.07.2026 № EMF9-IMJ9-MQSI-NMDF.
Частковість виплати нарахованого щомісячного довічного грошового утримання ГУ ПФУ в Закарпатській пояснює застосуванням порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.
Вважаючи бездіяльність ГУ ПФУ в Закарпатській області щодо невиплати щомісячного довічного грошового утримання в перерахованому розмірі протиправною та такою, що порушує її конституційні права, позивач звернулася з цим адміністративним позовом до суду.
Приймаючи рішення по суті спірних правовідносин, суд виходить з наступного.
Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини, п. 4 частини першої Європейської соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Статтею 46 Конституції України також передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.
Відповідно до ч. 3 ст. 142 Закону №1402, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно ч. 3 ст. 135 Закону №1402 базовий розмір посадового окладу судді становить:
1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 135 Закону №1402).
Нормами ч. 4 ст. 142 Закону №1402 передбачено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), одержуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 5 ст. 142 Закону №1402).
Тобто, нормами Закону №1402 розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці поставлено в залежність від суддівської винагороди діючого судді та передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду здійснювати перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді.
В свою чергу розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, прямо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, законом визначено як розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, так і орган, на який покладено обов`язок його виплати, – орган Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває суддя у відставці. Позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Закарпатській області, яке фактично здійснює їй виплату довічного грошового утримання. Тому суд відхиляє доводи відповідача про те, що питання виплати перерахованого на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі № 260/4812/24 щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 здійснює ГУ ПФУ в Донецькій області.
Суд встановив, що розмір щомісячного довічного грошового утримання позивача обраховано у сумі 81 840,53 грн на підставі рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 09.06.2026 № 071750000274, прийнятого на виконання рішення суду у справі № 260/4812/24, яке набрало законної сили.
Визначений ГУ ПФУ в Донецькій області розмір щомісячного довічного грошового утримання не є спірним, однак виплачується відповідачем не в повному розмірі. Правомірність часткового його виплати ГУ ПФУ в Закарпатській області обґрунтовує нормами постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.
З цього приводу суд зазначає наступне.
За змістом статей 129 та 129-1 Конституції України, обов`язковість судового рішення є однією з фундаментальних засад судочинства. Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає виконанню на всій території України, а держава зобов`язана забезпечити його реалізацію у визначеному саме законом порядку. Цей принцип є невід`ємною складовою права на справедливий суд, закріпленого статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.
Правові засади виконання судових рішень та державні гарантії їх виконання визначені Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» та Законом України від 05.06.2012 № 4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».
Зазначені закони регулюють, зокрема, виконання рішень, боржниками за якими є державні органи.
Однак 14 липня 2025 року Кабінету Міністрів України постановою № 821 затвердив Порядок здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень (далі – Порядок № 821).
Цим Порядком Уряд визначив механізм здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, зокрема, за період, що передує даті набрання чинності рішенням суду, за джерелами їх виплати (фінансування).
Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку № 821, перераховані пенсії за рішенням суду – сума пенсії або щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), визначена як різниця між розміром призначеної/перерахованої на виконання судового рішення суми виплати та визначеним органом Пенсійного фонду України розміром, з урахуванням положень нормативно-правових актів.
Пунктами 5 та 6 Порядку № 821 передбачено здійснення виплат нарахованих за минулий час сум пенсій та перерахованих пенсій за рішеннями суду в межах коштів, передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік.
Згідно з п. 7 Порядку № 821, для забезпечення виплат за рішеннями суду, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці) проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на зазначені цілі бюджетним асигнуванням відповідно до розпису державного бюджету/помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, які передбачені бюджетом Пенсійного фонду України на відповідний рік, але не більшій від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.
Разом з тим, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04 березня 2026 року у справі № 320/51895/25, залишеним без змін постановами Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 та Верховного Суду від 10.09.2026, визнано протиправною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 № 821.
Приймаючи таке рішення Верховний Суд у постанові від 10.09.2026 у справі № 320/51895/25 зазначив, що приписи Порядку № 821 встановлюють додаткові умови та часові параметри для отримання соціальної виплати у належному розмірі особами, порушені права яких були захищені у судовому порядку, що ставить обов`язковість виконання судового рішення у залежність від обсягів бюджетного фінансування, що суперечить конституційній нормі, за якою порядок виконання судового рішення визначається законом, і не може бути змінений підзаконним актом. Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями розширювати права Пенсійного фонду України, дозволяючи його органам самостійно визначати черговість, частковість чи пропорційність виконання остаточних судових рішень. Усі питання щодо порядку погашення заборгованості за судовими рішеннями підлягають виключно законодавчому регулюванню.
У цій же постанові Верховний Суд наголосив, що виконання судового рішення є законним комплексом дій, спрямованих на повне відновлення порушеного права особи, і не може бути поставлене підзаконним актом у залежність від волі боржника чи наявності поточного бюджетного фінансування.
Відповідно до ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України, нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 08 червня 2026 року Постанова № 821 втратила чинність, тому на момент проведення виплати щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на виконання рішення ГУ ПФУ в Донецькій області від 09.06.2026 № 071750000274 встановлений нею механізм не підлягав застосуванню.
Застосовуючи ці висновки до спору щодо дій органу Пенсійного фонду України, Верховний Суд у постанові від 20.10.2026 у справі № 520/29667/25 зазначив, що перерахунок пенсії та виплата визначених за його результатами сум є взаємопов`язаними елементами реалізації права на пенсійне забезпечення. Проведення перерахунку не усуває порушення, якщо виплата його результатів обмежується на підставі приписів, які суперечать закону. Посилання на необхідність здійснення бюджетних платежів у межах відповідних призначень також не є достатнім обґрунтуванням правомірності спірних дій. Бюджетне планування та визначення джерел фінансування виконання судових рішень належать до організації діяльності держави. Однак ці повноваження не можуть тлумачитися як дозвіл установлювати підзаконним актом додаткові обмеження виконання остаточного судового рішення або змінювати обсяг належної особі виплати.
Саме по собі внесення нарахованих сум до відповідної інформаційної системи не усуває правових наслідків застосування до позивача обмежень, установлених цим Порядком. Облік заборгованості є організаційною дією та не може підміняти виплату належних особі коштів. Визнання відповідачем відповідних сум заборгованістю не надає йому права визначати інші, не встановлені законом умови їх отримання.
Щодо посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 19.08.2026 № 1046 «Деякі питання використання коштів бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання)» (далі – Постанова № 1046), суд зазначає наступне.
Постановою № 1046 внесено зміни до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених на фінансове забезпечення виплати пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за пенсійними програмами, та дефіциту коштів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.02.2025 № 157, та визнано такою, що втратила чинність, Постанову № 821.
Згідно з абз. 1 п. 2 Постанови № 1046, розподіл видатків на виплату пенсій, перерахованих на виконання рішень суду, та розподіл видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування на виконання ретроспективних судових рішень (за час, що передує даті набрання рішенням суду законної сили), передбачених бюджетом Пенсійного фонду України на 2026 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 5 лютого 2026 р. № 127, здійснюється пропорційно всім одержувачам пенсій за рішеннями суду, які включено до електронних пенсійних справ та сформованого на їх підставі переліку пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), нарахованих на виконання рішень суду станом на 1 число місяця, що передує місяцю, в якому проводиться їх виплата, виходячи із виділених на зазначені цілі бюджетних асигнувань у межах помісячного розпису доходів і видатків бюджету Пенсійного фонду України, але не більше від належної до виплати суми, що обліковується в переліку.
Отже, Постановою № 1046 по суті відтворено механізм пропорційної та залежної від бюджетних асигнувань виплати перерахованих за рішенням суду пенсій, який Верховний Суд у постанові від 10.09.2026 у справі № 320/51895/25 визнав таким, що не може встановлюватися підзаконним актом. Такий механізм обмежує виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання в розмірі, визначеному ч. 3 ст. 142 Закону № 1402 та встановленому на виконання рішення суду, що набрало законної сили, тому суперечить ст. 129-1 Конституції України, ч. 5 ст. 142 Закону № 1402 та ч. 1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Сталою є правова позиція Верховного Суду про те, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19 та від 10.01.2023 у справі № 340/507/22, такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.
Більше того, на момент виникнення спірних правовідносин Постанова № 1046 взагалі ще не була прийнята.
Верховний Суд у своїй постанові від 16.05.2018 р. у справі №826/23192/15 зазначив, що вирішуючи спори, суд повинен досліджувати правомірність рішення суб`єкта владних повноважень на момент його прийняття (вчинення) та не може обґрунтовувати юридичну правильність (правомірність) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому. Рішення суду не може ґрунтуватися на тих фактичних обставинах, які на момент його ухвалення хронологічно ще не відбулися, проте, ймовірно, могли мати місце у майбутньому.
Не змінює наведеного висновку і посилання відповідача на п. 14 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» від 03.12.2025 № 4695-IX, яким установлено, що, починаючи з 1 січня 2026 року, видатки з бюджету Пенсійного фонду України на виплати за ретроспективними судовими рішеннями та виплати перерахованих за рішенням суду пенсій здійснюються за окремими напрямами у розрізі джерел їх виплати у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Ця норма передбачає лише виокремлення відповідних видатків у бюджеті Пенсійного фонду України за джерелами їх виплати та не наділяє Кабінет Міністрів України повноваженнями визначати інший порядок виконання судових рішень чи обмежувати розмір належних особі виплат. Аналогічного висновку щодо змісту пункту 25 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» дійшов Верховний Суд у постановах від 10.09.2026 у справі № 320/51895/25 та від 20.10.2026 у справі № 520/29667/25.
Відсутність бюджетних асигнувань, на яку посилається відповідач, також не є підставою для невиплати позивачу щомісячного довічного грошового утримання в повному розмірі, оскільки виконання судового рішення не може бути поставлене в залежність від наявності поточного бюджетного фінансування.
Європейський суд з прав людини у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України» зауважив, що реалізація особою права, яке пов`язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов`язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.
Отже, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, крізь призму встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 241, 243, 255, 257, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (місцезнаходження: пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ – 20453063) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області щодо невиплати з 03 червня 2026 року ОСОБА_1 нарахованого щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 81 840,53 грн.
3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснювати з 03 червня 2026 року виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі, встановленому рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.06.2026 № 071750000274, – 81 840,53 грн щомісячно, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ – 42098368) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_1 ) 1331,20 грн. (Одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 коп.) судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяР.О. Ващилін
Оригінал: reyestr.court.gov.ua