Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №160/13389/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №160/13389/26

Суддя: Луніна Олена Станіславівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 рокуСправа № 160/13389/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) під час розрахунку індексації грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), у загальному розмірі 83 568,73 грн, з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.

В мотивування заявлених позовних вимог позивачем зазначено, що з 04.06.2003 року по 28.10.2025 року він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . 30.04.2015 року йому було видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 . Позивач зазначає, що під час проходження військової служби йому не в повному обсязі нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення, незважаючи на те, що така виплата є гарантованою державою соціальною гарантією та обов`язковою складовою грошового забезпечення військовослужбовців відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078. Як вказує позивач, станом на день прийняття наказу про його звільнення з військової служби відповідачем не було проведено належного розрахунку щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за весь період проходження військової служби, зокрема за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року. При цьому відповідні суми індексації, які підлягали нарахуванню та виплаті, не були включені до належного йому грошового забезпечення. З метою з`ясування обставин нарахування та виплати індексації грошового забезпечення представником позивача було направлено до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит, у якому порушувалося питання щодо нарахування індексації грошового забезпечення з моменту зарахування позивача на військову службу та, зокрема, за період до 28.02.2018 року, а також щодо наявності правових підстав для її не нарахування. Однак, за результатами розгляду адвокатського запиту відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування індексації грошового забезпечення, не надавши, на переконання позивача, належного обґрунтування правомірності незастосування відповідного базового місяця та невиплати належних сум індексації. Позивач вважає, що під час розрахунку індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року військова частина НОМЕР_1 повинна була застосовувати січень 2008 року як місяць підвищення посадових окладів (базовий місяць), оскільки протягом зазначеного періоду, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 з 01.03.2018 року, розміри посадових окладів військовослужбовців, установлені постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294, не змінювалися. На думку позивача, саме незмінність посадових окладів упродовж зазначеного періоду зумовлювала необхідність проведення індексації грошового забезпечення із застосуванням січня 2008 року як базового місяця та врахування відповідного приросту індексу споживчих цін. Крім того, позивач зазначає, що сума індексації грошового забезпечення за спірний період повинна визначатися з урахуванням установленого законодавством прожиткового мінімуму для працездатних осіб та величини приросту індексу споживчих цін, а тому вважає, що належна йому до виплати сума індексації становить 83 568,73 грн. Також позивач наголошує, що відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, одночасно з виплатою належних йому сум індексації підлягає здійсненню компенсація утриманих сум податку на доходи фізичних осіб. З огляду на викладене позивач вважає, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця є протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим адміністративним позовом для захисту порушених, на його переконання, прав та законних інтересів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 року клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено. Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду. Відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

16.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що 04.06.2026 року за вхідним №1772-е до військової частини НОМЕР_1 надійшла копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.05.2026 року про відкриття провадження у справі №160/13389/26 за позовом ОСОБА_1 . Відповідач вказує, що, ознайомившись із позовною заявою, командування військової частини НОМЕР_1 не погоджується із заявленими позовними вимогами, вважає їх необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню та суперечать вимогам чинного законодавства України. Зокрема, відповідач зазначає, що відповідно до пункту 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення військовослужбовців виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Крім того, посилається на статтю 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункт 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, відповідно до яких індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Також відповідач звертає увагу на те, що у зв`язку з особливим періодом та необхідністю утримання понаднормової чисельності військовослужбовців, збільшення розмірів грошового забезпечення в Міністерстві оборони України вже у жовтні 2016 року не було забезпечено фінансовим ресурсом для виплати особовому складу грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції. Окремо відповідач наголошує, що індексація, на його думку, не є обов`язковою складовою грошового забезпечення військовослужбовців, не входить до його складу та здійснюється лише у випадках, передбачених законом і відповідним порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Крім того, військова частина НОМЕР_1 вважає, що виплата індексації грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень військової частини, посилаючись при цьому на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 та правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 30.07.2020 року у справі №826/10085/16. На підтвердження своєї правової позиції відповідач посилається на положення Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260, зокрема пункт 1.14, відповідно до якого роз`яснення з питань застосування положень цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів з питань виплати грошового забезпечення надаються директором Департаменту фінансів Міністерства оборони України та іншими посадовими особами в межах їх компетенції. Також відповідач зазначає, що у 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, у зв`язку з чим на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015 року №248/3/9/1/1150 Департаментом фінансів Міністерства оборони України до військових частин були доведені роз`яснення від 04.01.2016 року №248/3/9/1/2, відповідно до яких, у зв`язку із внесенням змін до Порядку №1078, індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення. На переконання відповідача, військова частина НОМЕР_1 діяла відповідно до доведених до неї роз`яснень уповноваженого структурного підрозділу Міністерства оборони України, а тому правові підстави для визнання її дій чи бездіяльності протиправними відсутні. Крім того, відповідач посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Ейрі проти Ірландії» від 09.10.1979 року та «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» від 12.10.2004 року, зазначаючи, що здійснення соціально-економічних прав значною мірою залежить від фінансового становища держави, а також на положення статті 51 Бюджетного кодексу України щодо здійснення керівниками бюджетних установ фактичних видатків на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення. На підтвердження викладених у відзиві обставин відповідачем надано пояснення фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , картки особового рахунку позивача за 2015-2018 роки на 4 аркушах та копію витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 . З огляду на викладене військова частина НОМЕР_1 просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

За викладених обставин, у відповідності до вимог статей 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 у період з 04.06.2003 року по 28.10.2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

30.04.2015 року позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 .

Як убачається з матеріалів справи, під час проходження військової служби позивач перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 , яка здійснювала нарахування та виплату належних йому видів грошового забезпечення відповідно до займаної посади, військового звання, вислуги років та інших установлених законодавством складових.

З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини стосуються нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів (базового місяця).

При цьому позивач наполягає на тому, що протягом зазначеного періоду індексація грошового забезпечення не нараховувалася та не виплачувалася в повному обсязі, у зв`язку з чим вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність.

З метою отримання інформації щодо порядку та обсягів нарахування грошового забезпечення, а також з`ясування обставин невиплати індексації представником позивача - адвокатом Поповим Артемом Олеговичем було направлено до військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит від 30.03.2026 року за вхідним №1433.

У вказаному адвокатському запиті порушувалися питання щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з моменту зарахування на військову службу до 28.02.2018 року із застосуванням базового місяця - січня 2008 року, а також щодо нарахування індексації-різниці за період з 01.03.2018 року до моменту виключення позивача зі списків особового складу.

За результатами розгляду зазначеного адвокатського запиту військовою частиною НОМЕР_1 надано письмову відповідь, у якій викладено позицію фінансово-економічної служби щодо порядку нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу.

Зокрема, у відповіді військової частини НОМЕР_1 зазначено, що з 01.01.2016 року грошове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України було збільшено за рахунок підвищення розмірів преміювання. У зв`язку із цим відповідач, посилаючись на статтю 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункт 6 Порядку №1078, зазначив, що індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.

Крім того, військова частина НОМЕР_1 послалася на роз`яснення Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 року №13700/з та №78/0/66/17, зазначивши, що механізм нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди, на думку відповідача, відсутній, а можливості здійснення відповідних виплат військовослужбовцям Збройних Сил України у період із січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було.

Також відповідач повідомив, що з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 відбулося збільшення посадових окладів військовослужбовців, у зв`язку з чим березень 2018 року було визначено місяцем підвищення посадових окладів, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснювалося з квітня 2018 року.

Водночас із наданої відповідачем інформації вбачається, що військова частина НОМЕР_1 заперечує наявність підстав для додаткового нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

На підтвердження відомостей про проходження позивачем військової служби та здійснення йому відповідних виплат відповідачем надано картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2015-2018 роки, які містять відомості про нарахування складових грошового забезпечення, утримання та загальні суми виплат за відповідні місяці.

Крім того, відповідач повідомив, що відповідно до вказівок Департаменту фінансів Міністерства оборони України грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та індексація грошового забезпечення до лютого 2020 року нараховувалися за розрахунково-платіжними відомостями форми №15. При цьому розрахунково-платіжні відомості щодо нарахування індексації грошового забезпечення за 2008-2015 роки, за твердженням відповідача, були знищені у встановленому порядку у зв`язку із закінченням строків їх зберігання.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що позивачем на підтвердження розміру заявлених вимог надано власний розрахунок належної до виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, відповідно до якого загальна сума індексації становить 83 568,73 грн.

Згідно з указаним розрахунком позивач визначив щомісячні суми індексації з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб та відповідної величини приросту індексу споживчих цін, застосовуючи січень 2008 року як базовий місяць.

Зокрема, відповідно до розрахунку позивача:

у грудні 2015 року сума індексації становила 2302,64 грн;

у січні-квітні 2016 року - 2359,14 грн щомісячно;

у травні 2016 року - 2482,40 грн;

у червні-листопаді 2016 року - 2710,05 грн щомісячно;

у грудні 2016 року - лютому 2017 року - 3177,60 грн щомісячно;

у березні-квітні 2017 року - 3 360 грн щомісячно;

у травні 2017 року - 3536,40 грн;

у червні-серпні 2017 року - 3730,06 грн щомісячно;

у вересні-листопаді 2017 року - 3896,78 грн щомісячно;

у грудні 2017 року - лютому 2018 року - 4258,75 грн щомісячно.

Таким чином, за розрахунком позивача, загальний розмір індексації грошового забезпечення за спірний період становить 83 568,73 грн.

Разом із тим суд зазначає, що наведений розрахунок є розрахунком, поданим позивачем на обґрунтування заявлених позовних вимог, та підлягає перевірці з урахуванням первинних документів щодо фактично нарахованого та виплаченого позивачу грошового забезпечення, установлених показників індексу споживчих цін, прожиткового мінімуму та положень Порядку №1078 у відповідних редакціях.

28.10.2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ №309, копію витягу з якого долучено до матеріалів справи. Зазначений документ надано позивачем на підтвердження обставин проходження військової служби та її припинення.

16.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на відсутність фінансових ресурсів для здійснення відповідних виплат, збільшення грошового забезпечення військовослужбовців з 01.01.2016 року, роз`яснення уповноважених органів Міністерства оборони України та відсутність, на його думку, правових підстав для нарахування індексації за спірний період.

На підтвердження своєї позиції відповідач долучив пояснення фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 , картки особового рахунку позивача за 2015-2018 роки та інші документи.

Отже, предметом доказування у цій справі є наявність або відсутність протиправної бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, а також правильність визначення розміру відповідних виплат з урахуванням фактичних обставин проходження позивачем військової служби та наявних у матеріалах справи первинних фінансових документів.

Вважаючи, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця, чим порушено його право на отримання належного грошового забезпечення та гарантованих державою соціальних виплат, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю та на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 9 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, сприяє комплектуванню Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань кваліфікованим особовим складом, а також стимулює закріплення військових кадрів.

Грошове забезпечення військовослужбовців відповідно до зазначеної норми підлягає індексації відповідно до закону.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03.07.1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».

Згідно зі статтею 1 цього Закону індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

За приписами статті 4 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотки.

Механізм проведення індексації грошових доходів населення визначений Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).

Згідно з пунктом 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, які одержані в гривнях на території України та не мають разового характеру, зокрема грошове забезпечення військовослужбовців.

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року №1013 внесено зміни до Порядку №1078, які набрали чинності з 15.12.2015 року та застосовуються з 01.12.2015 року.

Зазначеними змінами було запроваджено новий механізм визначення місяця, з якого розпочинається обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації, пов`язавши його з місяцем підвищення тарифних ставок (посадових окладів), а не з будь-яким підвищенням грошового доходу.

Так, відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку №1078 у редакції, чинній з 01.12.2015 року, у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифних ставок (окладів).

Отже, визначальним юридичним фактом для встановлення місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін, є саме підвищення посадового окладу за відповідною посадою, а не збільшення інших складових грошового забезпечення, зокрема премій, надбавок чи доплат.

Верховний Суд у постанові від 29.11.2023 року у справі №420/14978/22 дійшов висновку, що з 01.12.2015 року для визначення місяця підвищення доходу військовослужбовця та початку обчислення індексу споживчих цін наростаючим підсумком необхідно враховувати місяць останнього підвищення тарифної ставки (посадового окладу) за займаною посадою. При цьому Суд підтвердив правомірність застосування січня 2008 року для обчислення індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, оскільки протягом цього часу посадові оклади військовослужбовців не змінювалися.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 31.05.2022 року у справі №380/7071/21 та від 30.05.2023 року у справі №380/3632/21, відповідно до яких січень 2008 року є місяцем підвищення посадових окладів (базовим місяцем) для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, оскільки протягом цього періоду посадові оклади не підвищувалися.

Зазначені висновки Верховного Суду мають значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки спірні правовідносини виникли з аналогічних підстав та стосуються застосування положень Порядку №1078 під час нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовцям.

Досліджуючи обставини цієї справи, суд установив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 04.06.2003 року по 28.10.2025 року.

Отже, протягом усього спірного періоду з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року позивач перебував на військовій службі та отримував грошове забезпечення, яке відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078 належало до об`єктів індексації.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» посадові оклади військовослужбовців були встановлені з 01.01.2008 року.

Наступне підвищення посадових окладів військовослужбовців відбулося з 01.03.2018 року у зв`язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Таким чином, у період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року посадові оклади військовослужбовців не підвищувалися, а тому для обчислення індексації грошового забезпечення позивача за цей період підлягав застосуванню січень 2008 року як місяць останнього підвищення тарифних ставок (посадових окладів).

Суд зауважує, що збільшення окремих складових грошового забезпечення, зокрема премій, надбавок та доплат, саме по собі не свідчить про підвищення посадового окладу та не змінює місяць, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації.

Відтак, доводи відповідача про те, що з 01.01.2016 року відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців за рахунок підвищення розмірів преміювання, не спростовують обов`язку застосовувати відповідний місяць підвищення посадових окладів для обчислення індексації.

Щодо посилань відповідача на відсутність бюджетного фінансування суд зазначає таке.

Відповідно до статті 5 Закону №1282-XII підприємства, установи та організації підвищують розмір оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів відповідного бюджету.

Положеннями пункту 6 Порядку №1078 також визначено джерела коштів для проведення індексації грошових доходів населення.

Водночас зазначені положення не можуть тлумачитися як такі, що надають суб`єкту владних повноважень право на власний розсуд вирішувати питання щодо виконання встановленого законодавством обов`язку з індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Саме лише посилання на відсутність бюджетних асигнувань не є достатньою правовою підставою для невиконання державою встановлених законодавством соціальних гарантій.

При цьому орган державної влади, на який покладено обов`язок щодо нарахування та виплати грошового забезпечення, не може звільнятися від виконання такого обов`язку через недоліки фінансування або неналежну організацію бюджетного процесу.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої держава не може виправдовувати невиконання своїх зобов`язань перед особою лише відсутністю необхідних бюджетних коштів.

Зокрема, у справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що держава може запроваджувати, зупиняти чи припиняти виплату певних надбавок, здійснюючи відповідні законодавчі зміни, однак доки чинне положення законодавства передбачає виплату, а встановлені умови виконані, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у таких виплатах.

Отже, доводи військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності фінансового ресурсу для проведення індексації не спростовують наявності у позивача права на її отримання та не звільняють відповідача від обов`язку виконувати вимоги чинного законодавства.

Також суд критично оцінює посилання відповідача на роз`яснення Міністерства соціальної політики України та Департаменту фінансів Міністерства оборони України, оскільки такі роз`яснення не є нормативно-правовими актами, не встановлюють нових правил правового регулювання та не можуть змінювати або скасовувати приписи Закону №1282-XII і Порядку №1078.

Відповідно, внутрішні роз`яснення, листи та вказівки структурних підрозділів Міністерства оборони України не можуть бути самостійною правовою підставою для позбавлення військовослужбовця гарантованого законодавством права на індексацію грошового забезпечення.

Крім того, суд зазначає, що індексація грошового забезпечення не є дискреційним повноваженням відповідача, оскільки за наявності встановлених законодавством умов її нарахування та виплата є обов`язком уповноваженого органу, а не правом, реалізація якого залежить від власного розсуду такого органу.

При цьому дискреційні повноваження передбачають можливість вибору між кількома юридично допустимими рішеннями, тоді як у спірних правовідносинах порядок визначення права на індексацію та механізм її обчислення нормативно врегульовані.

Отже, відповідач не мав права довільно відмовлятися від нарахування індексації або самостійно змінювати визначений законодавством механізм її обчислення.

Оцінюючи надані сторонами докази щодо фактичного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем надано картки особового рахунку ОСОБА_1 за 2015-2018 роки, які містять відомості про нарахування окремих складових грошового забезпечення та здійснені виплати.

Разом із тим надані документи самі по собі не підтверджують належного проведення індексації грошового забезпечення за спірний період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадового окладу.

Більше того, з письмової відповіді військової частини НОМЕР_1 на адвокатський запит від 30.03.2026 року вбачається, що відповідач фактично заперечує наявність правових підстав для нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року.

При цьому відповідач не надав суду належних доказів здійснення повного перерахунку індексації грошового забезпечення позивача за вказаний період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

За таких обставин суд доходить висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року відповідно до вимог Закону №1282-XII та Порядку №1078.

Водночас суд вважає за необхідне окремо надати оцінку вимозі позивача щодо стягнення конкретної суми індексації грошового забезпечення у розмірі 83 568,73 грн.

Так, позивачем до матеріалів справи долучено власний розрахунок індексації грошового забезпечення, відповідно до якого сума індексації за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року становить 83 568,73 грн.

Однак суд звертає увагу, що визначення остаточного розміру належної позивачу індексації потребує врахування фактичних сум грошового забезпечення, які підлягали індексації у кожному відповідному місяці, установленого прожиткового мінімуму для працездатних осіб, величини приросту індексу споживчих цін, а також сум індексації, які могли бути фактично нараховані та виплачені позивачу.

При цьому картки особового рахунку, надані відповідачем, містять відомості про нарахування та виплати грошового забезпечення, однак не дають підстав для безумовного висновку про правильність або неправильність саме заявленої позивачем загальної суми 83 568,73 грн без проведення відповідного розрахунку.

Суд також ураховує правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.11.2023 року у справі №420/14978/22, у якій Суд погодився з необхідністю зобов`язання військової частини нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів та з урахуванням раніше виплачених сум.

Верховний Суд у зазначеній постанові виходив із того, що саме на уповноважений орган покладається обов`язок здійснити відповідний розрахунок індексації та провести її виплату відповідно до встановленого нормативного механізму.

Отже, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача в цій частині є зобов`язання військової частини НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за спірний період із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас вимога про стягнення конкретно визначеної позивачем суми 83 568,73 грн задоволенню не підлягає, оскільки такий розмір не підтверджений належним чином проведеним розрахунком, який би враховував усі фактичні обставини нарахування грошового забезпечення позивача протягом кожного місяця спірного періоду.

Щодо позовних вимог в частині виплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 за № 44 (далі - Порядок №44), цей порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Пунктом 2 Порядку № 44 передбачено, що грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з пунктом 4 Порядку №44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Аналіз наведених положень Порядку №44 дає підстави для висновку, що виплата грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, здійснюється за умови виплати грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат.

Отже, Порядком № 44 передбачено виплату грошової компенсації лише при виплаті грошового забезпечення, з якого утримуються відповідні податки.

Ураховуючи те, що судом застосовано спосіб захисту порушеного права позивача, який обрано ним самостійно, у вигляді зобов`язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за певний період, розмір якої відповідач повинен обчислити самостійно, суд доходить висновку про відсутність підстав для нарахування такої компенсації, оскільки виплати спірних сум позивачеві ще не здійснено.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 28.11.2023 у справі № 420/18163/21.

Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів та зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

В іншій частині позовних вимог, а саме щодо стягнення наперед визначеної суми індексації у розмірі 83 568,73 грн, належить відмовити.

Отже, позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено);5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця підвищення посадових окладів, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна

Оригінал: reyestr.court.gov.ua