Рішення від 10 листопада 2026 р. у справі №160/21001/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №160/21001/26

Суддя: Горбалінський Володимир Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 рокуСправа № 160/21001/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Горбалінського В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

17.07.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250029193 від 21.04.2026 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугою років, через незарахування до страхового стажу та стажу за вислугу років ОСОБА_1 періодів трудової діяльності, підтверджених у трудовій книжці НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати до страхового стажу та до стажу за вислугу років ОСОБА_1 , що дає право на пенсію за вислугу років, періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1993 року, призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону №1788-ХІІ, починаючи з 14.04.2026 року та у зв`язку з цим здійснювати виплату пенсії ОСОБА_1 у повному обсязі з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». В свою чергу, позивач зауважує, що відповідач оскаржуваним рішенням протиправно відмовив позивачу у призначення пенсії за вислугу років та відмовив у зарахуванні до страхового та спеціального стажу періодів роботи з посиланням на наявність недоліків заповнення трудової книжки. У зв`язку з чим, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

31.07.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області отримало копію ухвали про залучення співвідповідача 03.08.2026 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позовну заяву не подав, як і заяви про визнання позовних вимог.

Відповідно до ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

14.04.2026 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсі за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

21.04.2026 року Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за принципом екстериторіальності розглянуло заяву ОСОБА_1 та прийняло рішення №047250029193, яким відмовило заявнику в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у зв`язку з відсутністю необхідно спеціального стажу станом на 11.10.2017 року.

Також в даному рішенні зазначено, що страховий стаж заявника становить 32 роки 00 місяців 15 днів.

Крім цього в даному рішенні зазначено, що заявнику до страхового стажу не зараховано періоди трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 16.08.1993 року, оскільки запис про зміну прізвища внесено з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок, а саме, на першій (титульній) сторінці зазначено, що прізвище « ОСОБА_2 » (укр.) змінено на « ОСОБА_3 » (укр.), згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 24.09.1993 року, в якому зазначено прізвище « ОСОБА_4 » (укр.). В долученій до ЕПС довідці від 25.03.2026 року №446/02 про підтвердження стажу роботи дошлюбне прізвище зазначено « ОСОБА_2 » (укр.), що не відповідає прізвищу в свідоцтві про шлюб.

Також в даному рішенні зазначено, що стаж враховано частково згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ок-5) від 14.04.2026 року та додаткових документів.

Непогоджуючись із оскаржуваним рішенням, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд виходить з наступного.

Вирішуючи питання щодо врахування до страхового стажу періодів роботи згідно трудової книжки, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Суд зазначає, що відповідачем не зараховано періоди роботи позивача згідно трудової книжки, оскільки на думку відповідача на першій (титульній) сторінці зазначено, що прізвище « ОСОБА_2 » (укр.) змінено на « ОСОБА_3 » (укр.), згідно свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 24.09.1993 року, в якому зазначено прізвище « ОСОБА_4 » (укр.).

Суд звертає увагу відповідача, що на першій (титульній) сторінці трудової книжки позивача прізвище позивача написано російською мовою, а саме: « ОСОБА_2 » та в подальшому « ОСОБА_3 ».

Таким чином суд вважає про безпідставність твердження відповідача про допущення помилки при заповненні трудової книжки позивача.

При цьому суд звертає увагу на те, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо періодів роботи позивача відповідачем до суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги при зарахуванні періодів роботи позивача до страхового стажу.

Суд також зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а.

Окрім цього, Верховний Суд в постанові від 06.03.2018 року по справі №754/14898/15-а, зауважив, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

При цьому суд зазначає, що відповідачем було частково враховано страховий стаж позивача, а саме: 32 роки 15 днів на підставі відомостей про застраховану особу.

Таким чином суд доходить висновку, що відповідачем було частково враховано періоди роботи позивача згідно її трудової книжки.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області оскаржуваним рішенням протиправно не враховано позивачу до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки за виключенням врахованих на підставі відомостей про застраховану особу.

З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання врахування позивачу до спеціального стажу періодів роботи, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Як встановлено судом в трудовій книжці позивача містяться наступні записи щодо періодів роботи позивача:

- 16.08.1993 року – принята на должность учителя немецкого языка;

- 27.08.1996 року – освобождена от занимаемой должности по ст.36 п.5 КЗоТ Украины в связи с переводом в СШ №22;

- 27.08.1996 року – принята по переводу по ст.36 п.5 КЗоТ Украины учителем иностранного языка в СШ №2;

- 04.04.1997 року – уволена по сокращению ст.40 п.1 КЗоТ Украины;

- 27.08.1998 року – принята на должность учителя иностранного языка;

- 01.02.2001 року – уволена с занимаемой должности по переводу, п.5 ст.36 КЗоТ Украины;

- 01.02.2001 року – принята на должность учителя иностранного языка из СШ №5;

- 10.04.2026 року – звільнена з посади за власним бажанням в зв`язку із виходом на пенсію за вислугою років, ч.1 ст.38 КЗпП України.

В Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України №909 від 04.11.1993 року, наявні наступні навчальні заклади: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи; та наступне найменування посади: учитель.

Як встановлено судом, позивач протягом вищезазначених періодів роботи працювала на посаді учителя в загальноосвітніх навчальних закладах.

Отже суд доходить висновку, що пенсійним органом протиправно не зараховано періоди роботи позивача з 16.08.1993 року по 27.08.1996 року, з 27.08.1996 року по 04.04.1997 року, з 27.08.1998 року по 01.02.2001 року та з 01.02.2001 року по 10.04.2026 року до спеціального стажу.

Таким чином суд дійшов висновку про необхідність зобов`язання відповідача зарахувати позивачу до спеціального стажу відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 16.08.1993 року по 27.08.1996 року, з 27.08.1996 року по 04.04.1997 року, з 27.08.1998 року по 01.02.2001 року та з 01.02.2001 року по 10.04.2026 року.

Крім цього суд вважає безпідставним посилання на п.2-1 розділу XV Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки положення вказаного пункту не розповсюджується на спірні правовідносини.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про необхідність визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250029193 від 21.04.2026 року.

Вирішуючи питання щодо призначення позивачу пенсії, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати:

з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Як встановлено судом спеціальний стаж позивача становить 31 рік 03 місяці 03 дні, з урахуванням періодів, які підлягають зарахування до спеціального стажу, а саме: періоди роботи з 16.08.1993 року по 27.08.1996 року, з 27.08.1996 року по 04.04.1997 року, з 27.08.1998 року по 01.02.2001 року та з 01.02.2001 року по 10.04.2026 року.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як встановлено судом позивачу виповнилось 55 років 14.02.2026 року, а позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років 14.04.2026 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Таким чином пенсія за вислугу років позивачу підлягала призначенню з 15.02.2026 року, тобто з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на той факт, що позивач набула беззаперечне право на призначення пенсії за вислугу років суд доходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 15.02.2026 року.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача здійснювати виплату пенсії у повному обсязі з видатків бюджету Пенсійного фонду України на виплату пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у загальному порядку, встановленому цим Законом, а не з видатків на погашення заборгованості з виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) на виконання ретроспективних судових рішень та видатків на виплату пенсій у солідарній системі, перерахованих на виконання рішень суду, суд зазначає наступне.

Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Водночас на момент розгляду справи відсутні встановлені обставини фактичного здійснення відповідачем виплат пенсії після проведення перерахунку та, відповідно, відсутній факт порушення прав позивача у цій частині.

Тобто заявлені вимоги спрямовані на врегулювання можливих правовідносин у майбутньому.

Крім того, за своїм змістом така позовна вимога фактично стосується порядку виконання можливого рішення суду у цій справі, оскільки спрямована на визначення способу та механізму подальших дій відповідача після здійснення перерахунку пенсії.

Водночас питання виконання судового рішення, у тому числі щодо способу та порядку його реалізації, не є предметом розгляду суду у цій справі.

Верховний Суд у постанові від 15.05.2024 року у справі №160/14647/22 вказав, що при вирішенні спору суд зобов`язаний надати оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного способу захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для відмови у задоволенні позову.

З огляду на викладене, оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, суд приходить висновку про відмову у задоволені даних позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Повно та всебічно дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Згідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Як встановлено судом позивачем заявлено 2 основні вимоги немайнового характеру та подано до суду вказану позовну заяву за допомогою системи «Електронний суд», а отже позивачу необхідно було сплатити судовий збір за дану позовну заяву у розмірі 2 129,92 грн., виходячи з розрахунку 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 331,20 грн.) із застосуванням коефіцієнту 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

В свою чергу, позивачем при зверненні до суду з даною позовною заявою сплачено судовий збір у розмірі 2 130,00 грн., а отже позивачем переплачено судовий збір на 0,08 грн.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що судовий збір у розмірі 1 064,96 грн., пропорційно розміру задоволених позовних вимог, підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.77, 90, 139, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №047250029193 від 21.04.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 за виключенням періодів роботи врахованих на підставі відомостей про застраховану особу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 16.08.1993 року по 27.08.1996 року, з 27.08.1996 року по 04.04.1997 року, з 27.08.1998 року по 01.02.2001 року та з 01.02.2001 року по 10.04.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до п.«е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 15.02.2026 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. Олександра Борисенка, 7, код ЄДРПОУ 21084076) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1 064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Горбалінський

Оригінал: reyestr.court.gov.ua