Рішення від 09 листопада 2026 р. у справі №160/29747/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: проходження служби, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №160/29747/26

Суддя: Прудник Сергій Володимирович

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 рокуСправа № 160/29747/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

21.09.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 18.09.2026 року через систему “Електронний суд” позовна заява ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Луганської обласної державної адміністрації щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 посадового окладу державного службовця, який безпосередньо виконував функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту, безпеки інформаційних технологій, та інших похідних виплат (надбавок, доплат, премій тощо, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року із підвищенням на 20 відсотків відповідно до Схеми посадових окладів на посадах державної служби за групами оплати праці з урахуванням юрисдикції державних органів у 2018 році, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року №24), а за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року - із застосуванням коефіцієнта 1,2 відповідно до схем посадових окладів на посадах державної служби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 у відповідних редакціях, чинних протягом 2019-2023 років;

- зобов`язати Луганську обласну державну адміністрацію здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 посадового окладу державного службовця, який безпосередньо виконував функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту, безпеки інформаційних технологій, та інших похідних виплат (надбавок, доплат, премій тощо, розмір яких визначається із застосуванням розміру посадового окладу) за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року із підвищенням посадового окладу на 20 відсотків, а за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року - із застосуванням коефіцієнта 1,2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 у редакціях, чинних у відповідні періоди, з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 08.05.2007 року проходив державну службу на різних посадах у Луганській обласній державній адміністрації, зокрема у період з 01.09.2016 року по 31.08.2026 року обіймав посаду начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації. Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації від 20.08.2026 року №265-к його звільнено із займаної посади за угодою сторін з 31.08.2026 року. Позивач стверджує, що під час проходження державної служби безпосередньо виконував функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту, технічного захисту інформації та безпеки інформаційних технологій в апараті Луганської обласної державної адміністрації, у зв`язку з чим мав право на визначення посадового окладу із застосуванням підвищення на 20 відсотків у 2018 році та коефіцієнта 1,2 протягом 2019-2023 років відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 “Питання оплати праці працівників державних органів” у редакціях, чинних у відповідні періоди. На підтвердження безпосереднього виконання зазначених функцій позивач посилається на наказ керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 10.04.2018 року №16, яким затверджено Положення про відділ інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату облдержадміністрації та посадову інструкцію начальника цього відділу, а також на наказ від 08.06.2018 року №21, яким його призначено відповідальним за захист інформації, адміністратором безпеки та документів в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації. Крім того, позивач зазначає, що виконання ним відповідних функцій підтверджується наказами керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 04.12.2019 року №36, від 16.04.2020 року №11, від 08.12.2020 року №29, від 08.10.2021 року №10 та від 08.03.2024 року №2, якими на нього покладалися обов`язки щодо забезпечення захисту інформації, адміністрування безпеки, адміністрування документів та системного адміністрування в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації. На переконання позивача, наведені розпорядчі документи підтверджують, що виконання функцій із забезпечення захисту інформації становило безпосередню складову його службових обов`язків, а тому відповідач був зобов`язаний визначати розмір його посадового окладу з урахуванням відповідного підвищення, передбаченого схемами посадових окладів державних службовців, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15. Позивач вказує, що 14.01.2026 року звернувся до керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації зі службовою запискою №09-05/2, в якій просив здійснити перерахунок посадового окладу за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року із застосуванням передбаченого законодавством підвищення, провести відповідний перерахунок усіх похідних складових заробітної плати, здійснити донарахування та виплату належних сум, а також надати довідку-розрахунок. Однак листом від 06.02.2026 року №7/01.01-29-789 Луганська обласна державна адміністрація повідомила позивача про відсутність підстав для проведення відповідного перерахунку, посилаючись на те, що накази керівника апарату облдержадміністрації, якими на позивача покладено функції із забезпечення захисту інформації, не містять положень про застосування підвищувального коефіцієнта до його посадового окладу, а окремі розпорядчі документи щодо встановлення такого підвищення не приймалися. Позивач вважає зазначену позицію відповідача протиправною, оскільки положення постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 передбачали визначення посадових окладів державних службовців, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, із застосуванням відповідного підвищення. На його думку, право на такий розмір посадового окладу виникало внаслідок фактичного виконання відповідних службових функцій, підтвердженого посадовою інструкцією та наказами керівника апарату, і не могло ставитися в залежність виключно від прийняття окремого наказу про встановлення підвищувального коефіцієнта. У зв`язку із цим позивач вважає, що відповідачем порушено його право на належну оплату праці, гарантоване статтею 43 Конституції України та положеннями Закону України “Про державну службу”, оскільки протягом спірного періоду посадовий оклад визначався без урахування встановленого законодавством підвищення, що, відповідно, вплинуло на розміри інших складових заробітної плати, які обчислювалися залежно від посадового окладу. Вважаючи бездіяльність Луганської обласної державної адміністрації щодо не нарахування та невиплати посадового окладу із застосуванням підвищення на 20 відсотків за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року та коефіцієнта 1,2 за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року, а також відповідних похідних виплат протиправною, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою з метою захисту порушених прав та зобов`язання відповідача здійснити належний перерахунок і виплату заробітної плати.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 22.09.2026 року передана судді Пруднику С.В.

28.09.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у ОСОБА_1 : пояснення, щодо дотримання строку звернення до суду. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 27.10.2026 року. Судом попереджено ОСОБА_1 ро можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

15.10.2026 року від представника Луганської обласної державної адміністрації Геращенко Оксани Ігорівни до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки Луганська обласна державна адміністрація під час визначення розміру посадового окладу позивача та нарахування йому заробітної плати діяла відповідно до вимог чинного законодавства. Представник відповідача вказує, що розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 31.08.2014 року №677-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації. Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - начальника обласної військової адміністрації від 20.08.2026 року №265-к позивача звільнено із зазначеної посади з 31.08.2026 року. Відповідач не заперечує, що наказом керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 10.04.2018 року №16 затверджено Положення про відділ інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату облдержадміністрації та посадову інструкцію начальника цього відділу. Крім того, наказом від 08.06.2018 року №21 позивача призначено відповідальним за захист інформації, адміністратором безпеки та документів в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації. У подальшому наказом від 16.04.2020 року №11 на позивача покладено функції відповідального за захист інформації, адміністратора безпеки та документів, системного адміністратора в автоматизованих системах апарату, а відділ інформаційно-комп`ютерного забезпечення визначено підрозділом, відповідальним за забезпечення технічного захисту інформації та контроль за його станом. Аналогічні положення містилися в наказі від 08.12.2020 року №29, до якого наказом від 08.10.2021 року №10 внесено зміни щодо визначення позивача відповідальним за захист інформації, адміністратором безпеки, адміністратором документів та системним адміністратором в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації. Водночас представник відповідача наголошує, що зазначені розпорядчі документи регламентували функціональні обов`язки позивача та організацію роботи відповідного структурного підрозділу, однак не передбачали встановлення йому підвищеного посадового окладу із застосуванням коефіцієнта 1,2. Посилаючись на положення постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 “Питання оплати праці працівників державних органів” у редакціях, чинних протягом 2018-2023 років, представник відповідача зазначає, що відповідними схемами посадових окладів передбачено визначення посадових окладів державних службовців, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, із застосуванням відповідного підвищення. Разом із тим відповідач вважає, що застосування такого підвищення можливе виключно за наявності належних правових та фактичних підстав, зокрема підтвердження безпосереднього виконання державним службовцем спеціальних функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, а також відповідного внутрішнього розпорядчого акта уповноваженої посадової особи щодо встановлення підвищеного посадового окладу. На думку представника відповідача, безпосереднє виконання зазначених функцій передбачає особисте здійснення державним службовцем конкретних заходів із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, зокрема створення комплексних систем захисту інформації, моніторингу кіберзагроз, реагування на кіберінциденти та вжиття інших спеціальних заходів із захисту інформаційних ресурсів. При цьому виконання загальних обов`язків із комп`ютерного забезпечення, технічного обслуговування обладнання, адміністрування інформаційних систем та забезпечення їх функціонування, на переконання відповідача, не є достатньою підставою для застосування підвищувального коефіцієнта до посадового окладу. Представник відповідача стверджує, що накази, на які посилається позивач, не містять положень про застосування до його посадового окладу коефіцієнта 1,2, а окремі накази чи розпорядження щодо встановлення такого підвищення уповноваженою посадовою особою Луганської обласної державної адміністрації протягом спірного періоду не приймалися. Відповідач також зазначає, що листом від 06.02.2026 року №7/01.01-29-789 позивачу надано відповідь на його службову записку від 14.01.2026 року №09-05/2, в якій роз`яснено відсутність підстав для застосування підвищувального коефіцієнта та проведення перерахунку заробітної плати за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року. Крім того, представник відповідача звертає увагу, що у зв`язку з повномасштабною збройною агресією Російської Федерації документи відповідно до номенклатури справ Луганської обласної державної адміністрації залишилися на тимчасово окупованій території, що ускладнює можливість їх дослідження та підтвердження окремих обставин, на які посилається позивач. Окремо представник відповідача наголошує, що відповідно до Закону України “Про основні засади забезпечення кібербезпеки України” місцеві державні адміністрації належать до суб`єктів забезпечення кібербезпеки, однак виконання відповідних функцій у межах окремого структурного підрозділу апарату облдержадміністрації не є тотожним здійсненню заходів із забезпечення кібербезпеки в усій структурі обласної державної адміністрації, включаючи її самостійні структурні підрозділи, підпорядковані підприємства, установи та організації. Відповідач стверджує, що позивача не було визначено розпорядженням голови облдержадміністрації відповідальною особою за забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій у всій структурі облдержадміністрації. При цьому керівник апарату облдержадміністрації, наказами якого на позивача покладалися відповідні функціональні обов`язки, на думку відповідача, не є розпорядником бюджетних коштів, уповноваженим приймати рішення щодо встановлення підвищеного посадового окладу. На підтвердження зазначеного представник відповідача посилається на положення статей 6, 8, 39 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” та статті 22 Бюджетного кодексу України, якими визначено повноваження голів місцевих державних адміністрацій та головних розпорядників бюджетних коштів. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не звертався до голови облдержадміністрації з питанням покладення на нього функцій із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту в усій структурі облдержадміністрації, а також встановлення відповідного підвищення посадового окладу. Представник відповідача також заперечує проти доводів позивача щодо порушення його права на оплату праці, зазначаючи, що наявність наказів про призначення відповідальним за захист інформації не підтверджує виникнення заборгованості із заробітної плати, оскільки право на підвищений посадовий оклад, на переконання відповідача, не було належним чином оформлено та реалізовано. Окремо у відзиві відповідач порушує питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду. Посилаючись на частину п`яту статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, представник відповідача вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню місячний строк звернення до суду, оскільки спір виник у зв`язку з проходженням позивачем публічної служби. На думку відповідача, про незастосування підвищувального коефіцієнта до посадового окладу позивач повинен був дізнатися ще під час отримання заробітної плати за червень-липень 2018 року, оскільки наказ про покладення на нього обов`язків щодо захисту інформації прийнято 08.06.2018 року. Натомість позовну заяву сформовано через систему “Електронний суд” лише 18.09.2026 року. Відповідач також зазначає, що положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України щодо тримісячного строку звернення до суду у справах про виплату сум, належних працівникові при звільненні, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки, на його переконання, заявлене позивачем підвищення посадового окладу не становить наявної заборгованості із заробітної плати. При цьому представник відповідача звертає увагу, що 31.08.2026 року позивач отримав повідомлення №9/4 про суми, нараховані та належні йому при звільненні, однак вважає, що отримання такого повідомлення не змінює моменту, з якого позивач повинен був дізнатися про ймовірне порушення своїх прав. Також відповідач стверджує, що несвоєчасне заявлення позивачем вимог щодо застосування підвищувального коефіцієнта може призвести до додаткового фінансового навантаження на бюджет Луганської області та порушення принципу правової визначеності. У відзиві представник відповідача висловлює твердження про умисне незаявлення позивачем відповідних вимог протягом тривалого часу з метою завдання матеріальної шкоди місцевому бюджету. Крім того, представник відповідача зазначає, що відповідно до статей 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. При цьому покладення на суб`єкта владних повноважень обов`язку доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від необхідності обґрунтування заявлених позовних вимог. На переконання відповідача, позивачем не надано належних та достатніх доказів безпосереднього виконання ним спеціальних функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, які б зумовлювали застосування підвищувального коефіцієнта до його посадового окладу, а також не доведено факту порушення відповідачем його прав та законних інтересів. З огляду на викладене представник Луганської обласної державної адміністрації вважає, що правові підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання здійснити перерахунок посадового окладу й похідних виплат за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року відсутні, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

19.10.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника Луганської обласної державної адміністрації Геращенко Оксани Ігорівни про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.

20.10.2026 року від представника позивача - адвоката Ахтирської Рени Агабєковни до суду надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції представник позивача зазначає, що наказами керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 08.06.2018 року №21, від 04.12.2019 року №36, від 16.04.2020 року №11, від 08.12.2020 року №29, від 08.10.2021 року №10 та від 08.03.2024 року №2 на позивача було покладено обов`язки щодо забезпечення захисту інформації, адміністрування безпеки та функціонування автоматизованих систем апарату облдержадміністрації. Представник позивача наголошує, що зазначені обставини підтверджують безпосереднє виконання позивачем функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, що, на його переконання, є підставою для застосування підвищення посадового окладу на 20 відсотків за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року та коефіцієнта 1,2 за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 у редакціях, чинних у відповідні періоди. Крім того, представник позивача звертає увагу, що у листі від 06.02.2026 року №7/01.01-29-789 відповідач обґрунтував відмову в проведенні перерахунку заробітної плати відсутністю окремого розпорядчого документа щодо застосування підвищувального коефіцієнта, тоді як у відзиві на позовну заяву додатково заперечує сам факт безпосереднього виконання позивачем відповідних функцій, зокрема в період дистанційної роботи з 03.03.2022 року по 01.07.2023 року. На думку представника позивача, відсутність окремого наказу про встановлення підвищувального коефіцієнта не спростовує факту виконання позивачем відповідних посадових обов`язків та не може самостійно слугувати підставою для відмови у здійсненні належних виплат. Також представник позивача посилається на положення статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких обов`язок доказування правомірності оскаржуваної бездіяльності покладається на відповідача як суб`єкта владних повноважень. З огляду на викладене просить суд врахувати наведені заперечення проти доводів відповідача та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

26.10.2026 року від представника Луганської обласної державної адміністрації Геращенко Оксани Ігорівни до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач не погоджується з доводами представника позивача та просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначає, що позивачем не доведено наявності правових підстав для застосування до його посадового окладу підвищувального коефіцієнта 1,2 за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15. Представник відповідача наголошує, що накази керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації, на які посилається позивач, визначали його відповідальною особою за захист інформації, адміністратором безпеки та документів в автоматизованих системах виключно в межах апарату облдержадміністрації. На переконання відповідача, зазначені обов`язки стосувалися переважно адміністрування та забезпечення функціонування локальної комп`ютерної мережі й не підтверджують безпосереднього виконання функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій у розумінні спеціального законодавства. Крім того, представник відповідача зазначає, що обов`язковою підставою для застосування підвищувального коефіцієнта є наявність відповідного розпорядчого акта уповноваженої посадової особи, яка має право розпоряджатися бюджетними коштами. Водночас окремого розпорядження голови облдержадміністрації про встановлення позивачу підвищеного посадового окладу або покладення на нього відповідних функцій у межах усієї структури облдержадміністрації не приймалося. Також відповідач заперечує твердження представника позивача щодо зміни підстав відмови у проведенні перерахунку заробітної плати після звернення до суду. Зазначає, що у листі від 06.02.2026 року №7/01.01-29-789 лише констатовано відсутність належних правових підстав для застосування підвищувального коефіцієнта, тоді як у відзиві на позовну заяву наведено розширене правове обґрунтування цієї позиції. Окремо представник відповідача вказує на відсутність належних доказів фактичного здійснення позивачем заходів із виявлення та реагування на кіберінциденти, моніторингу кіберзагроз, проведення перевірок інформаційної безпеки та реалізації інших заходів із кіберзахисту. При цьому зазначає, що складений під час звільнення позивача акт передачі справ та майна не містить відомостей про передачу документів, які підтверджували б виконання таких функцій. Щодо періоду дистанційної роботи з 03.03.2022 року по 01.07.2023 року представник відповідача стверджує, що виконання відповідних функцій поза захищеними інформаційними системами державного органу було неможливим з огляду на встановлені вимоги інформаційної безпеки. Крім того, відповідач посилається на пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, зазначаючи, що позивач мав можливість дізнатися про незастосування підвищувального коефіцієнта ще у 2018 році. Також наголошує, що спірні суми не були нараховані, не обліковувалися як заборгованість із заробітної плати, а тому, на переконання відповідача, відсутні підстави вважати їх належними позивачу виплатами при звільненні. З урахуванням викладеного представник відповідача вважає, що Луганською обласною державною адміністрацією не допущено протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати заробітної плати позивачу, а заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

03.11.2026 року від представника позивача - адвоката Ахтирської Рени Агабєковни до суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, в якому представник позивача просить долучити додаткові письмові докази на підтвердження обставин виконання ОСОБА_1 функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій у Луганській обласній державній адміністрації. В обґрунтування поданого клопотання представник позивача зазначає, що на адвокатські запити від 23.10.2026 року отримано лист Адміністрації Держспецзв`язку від 30.10.2026 року №05/02/01-12826/2026 та лист Луганської обласної державної адміністрації від 29.10.2026 року №1/01.01-13-64-64, які, на переконання представника позивача, підтверджують покладення на позивача відповідних функціональних обов`язків. Зокрема, у листі Адміністрації Держспецзв`язку зазначено, що відповідно до листів Луганської обласної державної адміністрації від 17.03.2023 року №6/01.01-10-1054, від 10.05.2023 року №6/01.01-10-1801 та від 01.08.2023 року №1/01.01-10-3220 ОСОБА_1 був визначений відповідальною особою за кіберзахист в апараті облдержадміністрації. Водночас у листі Луганської обласної державної адміністрації підтверджено, що наказами керівника апарату від 08.06.2018 року №21, від 04.12.2019 року №36, від 16.04.2020 року №11, від 08.12.2020 року №29 та від 08.10.2021 року №10 позивача визначено відповідальним за захист інформації, адміністратором безпеки, адміністратором документів та системним адміністратором в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації. З огляду на викладене представник позивача просить приєднати зазначені документи до матеріалів справи для їх дослідження та оцінки судом під час вирішення спору по суті.

06.11.2026 року від представника Луганської обласної державної адміністрації Геращенко Оксани Ігорівни до суду надійшли заперечення на клопотання представника позивача про приєднання доказів до матеріалів справи, сформовані 05.11.2026 року через систему «Електронний суд», у яких представник відповідача просить відмовити у задоволенні зазначеного клопотання та визнати подані представником позивача докази неналежними і недопустимими. В обґрунтування своєї правової позиції представник відповідача зазначає, що долучені до клопотання лист Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 30.10.2026 року №05/02/01-12826/2026 та лист Луганської обласної державної адміністрації від 29.10.2026 року №1/01.01-13-64-64 не підтверджують наявності у позивача безумовного права на застосування підвищувального коефіцієнта до посадового окладу. Представник відповідача наголошує, що зазначені листи мають виключно інформаційний характер, не є розпорядчими документами та не містять відомостей, які б підтверджували безпосереднє виконання позивачем функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій у розумінні положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15. Зокрема, відповідач зазначає, що лист Луганської обласної державної адміністрації підтверджує відсутність розпорядчих документів щодо визначення осіб, відповідальних за забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій у спірний період. Водночас представник відповідача звертає увагу, що у листі Адміністрації Держспецзв`язку наведено інформацію про визначення позивача відповідальним за захист інформації, адміністратором безпеки, адміністратором документів та системним адміністратором в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації відповідно до наказів керівника апарату від 08.06.2018 року №21, від 04.12.2019 року №36, від 16.04.2020 року №11, від 08.12.2020 року №29 та від 08.10.2021 року №10. На переконання представника відповідача, зазначені накази не підтверджують покладення на позивача функцій із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту в усій структурі Луганської обласної державної адміністрації, а стосуються виконання ним обов`язків у межах апарату облдержадміністрації. Крім того, представник відповідача зазначає, що сам факт визначення особи відповідальною за певний напрям діяльності не є достатньою підставою для застосування підвищувального коефіцієнта 1,2, оскільки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 визначальним є саме безпосереднє виконання державним службовцем функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій. Відповідач стверджує, що позивачем не надано належних доказів здійснення заходів із побудови комплексної системи захисту інформації, моніторингу кіберзагроз, реагування на кіберінциденти та виконання інших спеціальних функцій у сфері кібербезпеки. Також зазначає, що складений під час звільнення позивача акт передачі справ та майна не містить відомостей про документи, які б підтверджували виконання ним зазначених функцій. Окремо представник відповідача наголошує, що обов`язковою правовою підставою для встановлення підвищеного посадового окладу є наявність відповідного локального розпорядчого акта уповноваженої посадової особи, яка має право розпоряджатися бюджетними коштами. Водночас відповідного рішення щодо застосування до посадового окладу позивача підвищувального коефіцієнта не приймалося. Крім того, представник відповідача заперечує доводи позивача про зміну підстав відмови у проведенні перерахунку заробітної плати після звернення до суду та зазначає, що у відзиві на позовну заяву відповідачем лише наведено розширене правове обґрунтування відсутності підстав для застосування підвищувального коефіцієнта. Посилаючись на положення статей 72, 75, 76, 77 Кодексу адміністративного судочинства України, представник відповідача вважає, що подані позивачем документи не підтверджують обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, та не спростовують правової позиції Луганської обласної державної адміністрації. З огляду на викладене представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні клопотання адвоката Ахтирської Рени Агабєковни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про приєднання доказів до матеріалів справи та визнати подані докази неналежними і недопустимими.

Вирішуючи питання щодо клопотання представника Луганської обласної державної адміністрації про відмову у задоволенні клопотання представника позивача про приєднання доказів до матеріалів справи та визнання поданих доказів неналежними і недопустимими, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За приписами частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи та підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення.

Згідно зі статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

За змістом статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частинами першою та другою статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Разом із тим частина четверта статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість подання доказів у додатковий строк, встановлений судом, у разі неможливості їх подання у встановлений законом строк з об`єктивних причин.

Крім того, відповідно до частини восьмої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість подання учасниками справи додаткових доказів за наявності об`єктивних причин, які перешкоджали їх своєчасному поданню, а також за умови належного обґрунтування таких причин.

Як встановлено судом, 03.11.2026 року представником позивача – адвокатом Ахтирською Реною Агабєковною подано клопотання про приєднання до матеріалів справи додаткових письмових доказів, а саме: адвокатських запитів від 23.10.2026 року, листа Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 30.10.2026 року №05/02/01-12826/2026 та листа Луганської обласної державної адміністрації від 29.10.2026 року №1/01.01-13-64-64 з додатками.

Зі змісту клопотання вбачається, що необхідність отримання зазначених документів представник позивача пов`язує із доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив, зокрема щодо відсутності доказів безпосереднього виконання позивачем функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій.

Суд звертає увагу, що адвокатські запити направлено 23.10.2026 року, а відповіді на них надано 29.10.2026 року та 30.10.2026 року, тобто після звернення позивача до суду з позовною заявою.

Таким чином, зазначені письмові відповіді об`єктивно не могли бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, оскільки на момент звернення до суду вони ще не були складені та отримані.

При цьому представник позивача обґрунтувала причини подання додаткових доказів та зазначила обставини, для підтвердження яких вони подаються.

Суд враховує, що предметом розгляду цієї адміністративної справи є правомірність ненарахування та невиплати позивачу посадового окладу із застосуванням підвищення на 20 відсотків за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року та коефіцієнта 1,2 за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15.

Однією з обставин, яка підлягає встановленню під час розгляду справи, є характер фактично виконуваних позивачем посадових обов`язків, зокрема їх відповідність функціям із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій.

Відтак документи, які містять відомості про визначення відповідальних осіб за відповідний напрям діяльності, покладення на позивача певних функціональних обов`язків та повідомлення державних органів про відповідальних за кіберзахист осіб, стосуються обставин, що входять до предмета доказування у справі.

Суд зазначає, що доводи представника відповідача про інформаційний характер поданих листів, відсутність у них розпорядчих приписів щодо встановлення підвищеного посадового окладу та недостатність наведених відомостей для підтвердження права позивача на застосування підвищувального коефіцієнта самі собою не свідчать про неналежність або недопустимість відповідних доказів.

Зокрема, відсутність у документі рішення про встановлення підвищеного посадового окладу не виключає можливості використання такого документа для встановлення інших юридично значущих обставин, у тому числі факту покладення на особу певних функціональних обов`язків або повідомлення уповноважених державних органів про визначення відповідальної особи.

При цьому питання про те, чи є наведені документи достатніми для підтвердження безпосереднього виконання позивачем функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, а також чи породжують установлені обставини право на підвищення посадового окладу, підлягає вирішенню судом під час розгляду справи по суті.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, приєднання письмових доказів до матеріалів справи не означає автоматичного визнання судом достовірними всіх відомостей, викладених у них, та не свідчить про попереднє встановлення обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Водночас передчасне виключення таких доказів із матеріалів справи виключно з мотивів незгоди відповідача з їх змістом або правовими висновками представника позивача не відповідало б принципам змагальності сторін, рівності учасників судового процесу та офіційного з`ясування всіх обставин справи.

Суд також враховує, що відповідач реалізував своє процесуальне право на висловлення заперечень щодо поданих документів, а тому їх приєднання до матеріалів справи саме по собі не обмежує процесуальних прав відповідача та не позбавляє його можливості спростовувати наведені у них відомості.

За таких обставин суд доходить висновку, що наведені представником Луганської обласної державної адміністрації доводи не є достатніми підставами для відмови у приєднанні додаткових доказів до матеріалів справи та визнання їх неналежними і недопустимими.

Враховуючи викладене, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин справи, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні заперечень представника відповідача та приєднати подані представником позивача письмові докази до матеріалів справи, надавши їм належну правову оцінку під час вирішення спору по суті.

Таким чином, клопотання представника Луганської обласної державної адміністрації про відмову у задоволенні клопотання адвоката Ахтирської Рени Агабєковни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про приєднання доказів до матеріалів справи та визнання поданих доказів неналежними і недопустимими задоволенню не підлягає.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , з 08.05.2007 року проходив державну службу на різних посадах у Луганській обласній державній адміністрації.

Зокрема, розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 31.08.2014 року №677-к ОСОБА_1 призначено на посаду начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації.

Відповідно до наявних у матеріалах справи відомостей трудової книжки позивач у період з 01.09.2016 року по 31.08.2026 року обіймав посаду начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації.

Наказом керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 10.04.2018 року №16 затверджено Положення про відділ інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації та посадову інструкцію начальника зазначеного відділу.

Вказані документи визначали організаційні засади діяльності відділу, його завдання, функції та посадові обов`язки начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату облдержадміністрації.

Як убачається з матеріалів справи, упродовж спірного періоду Луганською обласною державною адміністрацією приймалися розпорядчі акти щодо визначення осіб, відповідальних за захист інформації та адміністрування автоматизованих систем апарату облдержадміністрації.

Зокрема, наказом керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 08.06.2018 року №21 позивача визначено відповідальним за виконання відповідних функцій із захисту інформації в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації.

Надалі до зазначеного наказу вносилися зміни наказами керівника апарату від 04.12.2019 року №36 та від 16.04.2020 року №11.

Крім того, наказом керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 08.12.2020 року №29 врегульовано питання визначення відповідальних осіб за захист інформації та адміністрування автоматизованих систем апарату облдержадміністрації.

До цього наказу вносилися зміни наказами від 08.10.2021 року №10 та від 08.03.2024 року №2.

Зі змісту зазначених розпорядчих актів, у тому числі відомостей, наведених Луганською обласною державною адміністрацією у листі від 29.10.2026 року №1/01.01-13-64-64, вбачається, що ОСОБА_1 було визначено відповідальним за захист інформації, адміністратором безпеки, адміністратором документів та системним адміністратором в автоматизованих системах апарату Луганської обласної державної адміністрації.

Отже, матеріали справи містять відомості про покладення на позивача протягом спірного періоду обов`язків, пов`язаних із захистом інформації та забезпеченням функціонування автоматизованих систем апарату облдержадміністрації.

Водночас між сторонами виник спір щодо того, чи відповідають зазначені обов`язки функціям із безпосереднього забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, виконання яких є підставою для застосування спеціального підвищення посадового окладу державного службовця.

Предметом спірних правовідносин є нарахування та виплата позивачу посадового окладу за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року із підвищенням на 20 відсотків, а за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року - із застосуванням коефіцієнта 1,2 відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», а також відповідний перерахунок похідних складових заробітної плати, розмір яких залежить від посадового окладу.

Як убачається з матеріалів справи, 14.01.2026 року позивач за допомогою системи електронного документообігу АСКОД звернувся до керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації зі службовою запискою №09-05/2.

У зазначеній службовій записці позивач просив застосувати до його посадового окладу підвищувальний коефіцієнт 1,2 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 за період із червня 2018 року по грудень 2023 року включно, здійснити перерахунок заробітної плати та всіх похідних виплат, розмір яких визначається залежно від посадового окладу, провести відповідні донарахування та виплатити заборгованість.

Крім того, позивач просив надати довідку-розрахунок належних йому сум за зазначений період.

До службової записки позивачем додано копії Положення про відділ інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації, посадової інструкції начальника зазначеного відділу та наказів керівника апарату облдержадміністрації, якими на нього покладалися відповідні обов`язки із захисту інформації та адміністрування автоматизованих систем.

Листом Луганської обласної державної адміністрації від 06.02.2026 року №7/01.01-29-789 позивачу надано відповідь на зазначену службову записку.

У вказаному листі відповідач повідомив, що до 2024 року питання оплати праці державних службовців регулювалися, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів».

Відповідач зазначив, що згідно з примітками до відповідних схем посадових окладів посадові оклади державних службовців, які безпосередньо виконують функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, визначаються із застосуванням коефіцієнта 1,2.

Водночас Луганська обласна державна адміністрація вказала, що накази керівника апарату облдержадміністрації, додані позивачем до службової записки, не містять положень щодо застосування підвищувального коефіцієнта до посадового окладу начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення за виконання функцій із захисту інформації.

Також відповідач повідомив, що інші розпорядчі документи щодо встановлення відповідного підвищення посадового окладу не приймалися, та послався на відсутність бюджетних асигнувань для проведення відповідних донарахувань і виплат.

Таким чином, за результатами розгляду службової записки від 14.01.2026 року №09-05/2 Луганська обласна державна адміністрація не здійснила перерахунку заробітної плати позивача із застосуванням підвищувального коефіцієнта за спірний період.

Надалі розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації – начальника обласної військової адміністрації від 20.08.2026 року №265-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації за угодою сторін із 31.08.2026 року.

Пунктом 2 зазначеного розпорядження управлінню фінансово-господарського забезпечення апарату облдержадміністрації доручено виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічних основних та додаткових оплачуваних відпусток.

Зокрема, відповідно до розпорядження від 20.08.2026 року №265-к позивачу підлягала виплаті компенсація за 101 календарний день невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки та 69 календарних днів невикористаної щорічної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби.

Згідно з повідомленням управління фінансово-господарського забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації від 31.08.2026 року №9/4 про нараховані суми, що належать працівнику при звільненні, позивачу за серпень 2026 року нараховано:

посадовий оклад - 35 144,00 грн;

надбавку за ранг - 800,00 грн;

надбавку за вислугу років - 10 543,20 грн;

індексацію - 103,17 грн;

премію - 10 543,20 грн;

компенсацію за невикористані 101 календарний день щорічної основної та 69 календарних днів щорічної додаткової оплачуваної відпустки - 265 374,49 грн.

Загальна сума нарахованих виплат становила 322 508,06 грн.

Із зазначеної суми проведено утримання на загальну суму 150 259,65 грн, у тому числі: 14 000,00 грн - виплачена заробітна плата за першу половину місяця, 74 176,85 грн - податки та збори, 62 082,80 грн - аліменти.

Сума до виплати відповідно до зазначеного повідомлення становила 172 248,41 грн.

Водночас у повідомленні від 31.08.2026 року №9/4 відсутні відомості про здійснення перерахунку посадового окладу позивача за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року із застосуванням підвищення на 20 відсотків або коефіцієнта 1,2, а також про нарахування відповідних сум похідних складових заробітної плати за зазначений період.

З матеріалів справи також убачається, що під час судового розгляду представником позивача - адвокатом Ахтирською Реною Агабєковною направлено адвокатські запити від 23.10.2026 року до Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та Луганської обласної державної адміністрації з метою отримання відомостей про визначення осіб, відповідальних за забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій упродовж спірного періоду.

Листом Луганської обласної державної адміністрації від 29.10.2026 року №1/01.01-13-64-64 повідомлено, що в період з 09.05.2018 року по 31.12.2023 року розпорядження голови обласної державної адміністрації - обласної військової адміністрації про визначення структурних підрозділів та осіб, відповідальних за забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, не видавалися.

Також зазначено, що інші розпорядчі документи на виконання Закону України «Про основні засади забезпечення кібербезпеки України» за вказаний період в облдержадміністрації відсутні.

Разом із тим у зазначеному листі підтверджено факт видання наказів керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 08.06.2018 року №21, від 04.12.2019 року №36, від 16.04.2020 року №11, від 08.12.2020 року №29 та від 08.10.2021 року №10, відповідно до яких ОСОБА_1 визначено відповідальним за захист інформації, адміністратором безпеки, адміністратором документів та системним адміністратором в автоматизованих системах апарату облдержадміністрації.

Крім того, листом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 30.10.2026 року №05/02/01-12826/2026 повідомлено, що відповідно до інформації, наведеної у листах Луганської обласної державної адміністрації від 17.03.2023 року №6/01.01-10-1054, від 10.05.2023 року №6/01.01-10-1801 та від 01.08.2023 року №1/01.01-10-3220, відповідальною особою за кіберзахист в апараті облдержадміністрації зазначено ОСОБА_1 - начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату облдержадміністрації.

Отже, наявні у матеріалах справи документи підтверджують, що упродовж спірного періоду позивач обіймав посаду начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації, а окремими наказами керівника апарату на нього покладалися обов`язки із захисту інформації та адміністрування автоматизованих систем.

Водночас із наданих сторонами документів убачається, що окремого розпорядчого акта щодо застосування до посадового окладу позивача підвищення на 20 відсотків або коефіцієнта 1,2 за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року відповідачем не приймалося.

При цьому сам факт відсутності відповідного розпорядчого акта, так само як і факт визначення позивача відповідальним за захист інформації, не вирішує питання про наявність або відсутність у нього права на спірне підвищення посадового окладу без дослідження змісту фактично виконуваних функцій та відповідних нормативно-правових положень.

Таким чином, спір між сторонами виник у зв`язку з незастосуванням Луганською обласною державною адміністрацією до посадового окладу ОСОБА_1 підвищення на 20 відсотків за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року та коефіцієнта 1,2 за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року, а також непроведенням відповідного перерахунку похідних складових заробітної плати.

Вважаючи, що відповідачем порушено його право на належну оплату праці державного службовця, який безпосередньо виконував функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої, четвертої та сьомої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначені Законом України від 10.12.2015 року №889-VIII «Про державну службу».

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України «Про державну службу» держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Частиною другою зазначеної статті визначено складові заробітної плати державного службовця, до яких належать посадовий оклад, надбавка за вислугу років, надбавка за ранг державного службовця та премія у разі її встановлення.

Порядок визначення посадових окладів державних службовців протягом спірного періоду регулювався постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів», якою затверджувалися відповідні схеми посадових окладів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.01.2018 року №24 внесено зміни до постанови №15, зокрема щодо умов оплати праці державних службовців у 2018 році.

Відповідно до нормативного регулювання, на яке посилається позивач, посадові оклади державних службовців, які безпосередньо виконували функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, у 2018 році підлягали підвищенню на 20 відсотків, а протягом 2019–2023 років визначалися із застосуванням коефіцієнта 1,2.

Отже, визначальною умовою застосування відповідного підвищення є безпосереднє виконання державним службовцем функцій із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій.

При цьому суд зазначає, що вирішення питання про наявність права на підвищення посадового окладу повинно здійснюватися з урахуванням змісту фактично виконуваних державним службовцем обов`язків, а не виключно формального найменування займаної посади.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді начальника відділу інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації.

Розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації від 31.08.2014 року №677-к позивача призначено на зазначену посаду.

Наказом керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 10.04.2018 року №16 затверджено Положення про відділ інформаційно-комп`ютерного забезпечення апарату Луганської обласної державної адміністрації та посадову інструкцію начальника відповідного відділу.

У подальшому наказом від 21.03.2019 року №13 до зазначених документів внесено зміни.

Зі змісту відповідних документів убачається, що до функціональних обов`язків позивача належало забезпечення функціонування інформаційних систем, організація заходів із захисту інформації, забезпечення безпеки автоматизованих систем, запобігання несанкціонованому доступу до інформаційних ресурсів та здійснення інших заходів, пов`язаних із захистом інформаційних технологій.

Крім того, наказами керівника апарату Луганської обласної державної адміністрації від 08.06.2018 року №21, від 04.12.2019 року №36, від 16.04.2020 року №11, від 08.12.2020 року №29 та від 08.10.2021 року №10 на позивача персонально покладалися обов`язки, пов`язані із захистом інформації та адмініструванням безпеки інформаційних систем.

Наведені розпорядчі документи свідчать, що забезпечення захисту інформації та безпеки інформаційних технологій не було виключно загальним завданням структурного підрозділу, а належало до персонально визначених службових функцій позивача.

При цьому відповідачем не наведено належного документального підтвердження того, що відповідні обов`язки були припинені або що протягом заявленого періоду позивача було звільнено від їх виконання.

Суд також ураховує, що Луганська обласна державна адміністрація у листах від 17.03.2023 року №6/01.01-10-1054, від 10.05.2023 року №6/01.01-10-1801 та від 01.08.2023 року №1/01.01-10-3220 зазначала позивача відповідальною особою за кіберзахист в апараті облдержадміністрації.

Наведені відомості підтверджуються листом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 30.10.2026 року №05/02/01-12826/2026.

Отже, матеріали справи містять не лише внутрішні розпорядчі документи відповідача, а й відомості про офіційне визначення позивача відповідальною особою за кіберзахист у взаємовідносинах з уповноваженим державним органом.

Суд зазначає, що відсутність аналогічних листів за кожен із попередніх календарних років не свідчить про відсутність у позивача відповідних службових обов`язків протягом 2018-2022 років.

При цьому оцінці підлягає сукупність доказів, зокрема посадова інструкція, положення про структурний підрозділ, персональні накази та відомості про фактичний характер виконуваної роботи.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Застосовуючи зазначені положення, суд виходить із того, що відсутність окремих звітів про виконання заходів кіберзахисту, журналів адміністрування або інших документів, які фіксують кожну технічну операцію, не може автоматично спростовувати виконання державним службовцем відповідних функцій.

Водночас сам факт видання наказу про покладення службових обов`язків не звільняє суд від необхідності встановити їх зміст та відповідність нормативно визначеним функціям, з виконанням яких пов`язане підвищення посадового окладу.

Оцінивши зазначені документи в їх сукупності, суд виходить із того, що персональні накази, посадова інструкція та офіційне листування відповідача підтверджують виконання позивачем функцій, пов`язаних із забезпеченням захисту інформації та безпеки інформаційних технологій.

Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на відсутність окремого розпорядчого документа щодо застосування до посадового окладу позивача підвищувального коефіцієнта.

Суд не погоджується з такими доводами з огляду на наступне.

Постанова Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 є нормативно-правовим актом, обов`язковим для застосування відповідними державними органами.

Якщо державний службовець відповідає передбаченим нормативним актом умовам установлення посадового окладу, державний орган зобов`язаний забезпечити визначення його розміру відповідно до чинного законодавства.

Відсутність внутрішнього наказу про застосування підвищення не може сама собою усувати право, яке виникає безпосередньо з нормативно-правового акта.

Інший підхід фактично ставив би реалізацію гарантованого законодавством права на належну оплату праці у залежність від прийняття роботодавцем додаткового розпорядчого документа.

Крім того, відповідач зазначає, що позивача не було визначено відповідальним за кіберзахист усієї Луганської обласної державної адміністрації, включаючи її структурні підрозділи.

Однак нормативне регулювання, на яке посилається позивач, пов`язує підвищення посадового окладу з безпосереднім виконанням відповідних функцій, а не обов`язково з покладенням відповідальності за кіберзахист усіх структурних підрозділів державного органу.

Тому сама по собі обставина виконання позивачем відповідних функцій в апараті облдержадміністрації не виключає застосування передбаченого законодавством підвищення.

Щодо посилань відповідача на відсутність належного фінансування суд зазначає наступне.

У рішенні від 08.11.2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що держава має право змінювати законодавство, яке регулює відповідні виплати, однак за наявності чинних правових положень, що передбачають виплату, та виконання особою встановлених умов державні органи не можуть свідомо відмовляти у таких виплатах, посилаючись на відсутність коштів.

Наведений правовий підхід підлягає врахуванню у спірних правовідносинах, оскільки відсутність бюджетного фінансування не може сама собою виправдовувати невиконання державним органом обов`язку щодо виплати заробітної плати у законодавчо визначеному розмірі.

Водночас застосування зазначеної практики Європейського суду з прав людини можливе за умови попереднього встановлення наявності у позивача самого права на відповідну виплату.

Щодо періоду, за який підлягає здійсненню перерахунок.

Позивач просить здійснити перерахунок посадового окладу за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року шляхом його підвищення на 20 відсотків та за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року із застосуванням коефіцієнта 1,2.

Суд зазначає, що нормативне регулювання оплати праці державних службовців протягом 2018-2023 років змінювалося, а тому право позивача на відповідне підвищення повинно оцінюватися з урахуванням редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15, чинної протягом кожного відповідного періоду.

Разом із тим матеріали справи містять документи, які свідчать про покладення на позивача відповідних службових обов`язків починаючи з 08.06.2018 року.

За відсутності встановлених судом обставин припинення виконання відповідних функцій або зміни їх змісту виключно з 01.01.2023 року немає достатніх підстав розмежовувати періоди 2018–2022 та 2023 років лише за критерієм наявності додаткового офіційного листування.

Таким чином, за умови відповідності фактично виконуваних позивачем функцій вимогам відповідних редакцій постанови №15 суд доходить висновку про наявність правових підстав для перерахунку посадового окладу за заявлений період.

Щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.

Судом встановлено, що розпорядженням голови Луганської обласної державної адміністрації від 20.08.2026 року №265-к позивача звільнено із займаної посади 31.08.2026 року.

У день звільнення позивачу надано письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми від 31.08.2026 року №9/4.

До адміністративного суду позивач звернувся 18.09.2026 року.

Вирішуючи питання дотримання строку звернення до суду, суд ураховує, що предметом спору є нарахування та виплата заробітної плати державного службовця, а також правові наслідки проведення остаточного розрахунку під час звільнення.

До 19.07.2022 року частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України передбачала можливість звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року №2352-IX зазначене нормативне регулювання було змінено.

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025 визнано неконституційним відповідне обмеження строку звернення до суду у спорах про стягнення заробітної плати, передбачене частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України.

При цьому суд окремо враховує положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, які передбачають спеціальний строк звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, з дня одержання письмового повідомлення про нараховані та виплачені йому суми.

Оскільки письмове повідомлення про остаточний розрахунок позивач отримав 31.08.2026 року, а позовну заяву подав 18.09.2026 року, суд доходить висновку, що звернення до суду відбулося в межах тримісячного строку, передбаченого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України.

Суд також ураховує підхід Верховного Суду, відповідно до якого до належної працівникові заробітної плати належать усі виплати, право на отримання яких виникає відповідно до законодавства та умов проходження служби, незалежно від того, чи були такі виплати фактично нараховані роботодавцем.

Отже, підстав з мотивів пропуску строку звернення до суду суд не встановив.

Щодо перерахунку похідних складових заробітної плати.

Позивач також просить здійснити перерахунок надбавок, доплат, премій та інших виплат, розмір яких визначається із застосуванням посадового окладу.

Суд зазначає, що право на підвищення посадового окладу та право на збільшення окремих складових заробітної плати мають взаємопов`язаний, але не тотожний характер.

Відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» надбавка за вислугу років встановлюється у відсотковому співвідношенні до посадового окладу державного службовця.

Отже, зміна посадового окладу безпосередньо впливає на розмір надбавки за вислугу років.

За таких обставин у разі встановлення права позивача на підвищений посадовий оклад відповідач зобов`язаний здійснити відповідний перерахунок надбавки за вислугу років із застосуванням установленого позивачу відсоткового значення та з урахуванням раніше виплачених сум.

Водночас надбавка за ранг державного службовця встановлюється у фіксованому розмірі відповідно до законодавства.

Тому підвищення посадового окладу не є підставою для автоматичного пропорційного збільшення надбавки за ранг.

Щодо премій та інших заохочувальних виплат суд зазначає наступне.

Правова природа премії відрізняється від правової природи посадового окладу та гарантованої законом надбавки за вислугу років.

Встановлення премії, визначення її розміру та періодичності здійснюються з урахуванням результатів службової діяльності державного службовця, положення про преміювання та відповідних рішень уповноваженої посадової особи.

У постанові від 10.02.2023 року у справі №480/6208/21 Верховний Суд звернув увагу на індивідуальний характер преміювання державних службовців та дискреційні повноваження керівника державного органу щодо встановлення стимулюючих виплат.

Зокрема, Верховний Суд виходив із того, що премія залежить від особистого внеску та результатів роботи конкретного працівника, а її встановлення здійснюється в межах відповідного правового регулювання та фонду оплати праці.

Суд ураховує зазначену правову позицію та зазначає, що підвищення посадового окладу не може автоматично зумовлювати встановлення нової премії або збільшення визначеного роботодавцем відсотка преміювання.

Водночас необхідно розмежовувати встановлення премії як стимулюючої виплати та арифметичний перерахунок премії, яку вже було встановлено у відсотковому співвідношенні до посадового окладу.

Якщо уповноваженою посадовою особою прийнято рішення про преміювання державного службовця у визначеному відсотку від посадового окладу, зміна розміру посадового окладу може впливати на грошове вираження такої премії без зміни встановленого відсотка преміювання.

Натомість у випадку встановлення премії у фіксованій сумі підвищення посадового окладу не створює самостійного права на її пропорційне збільшення.

Дослідивши матеріали справи, суд установив, що вони не містять повного комплекту наказів про преміювання позивача за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року та помісячних розрахункових відомостей, які дозволяли б установити спосіб визначення кожної окремої премії.

Водночас суд зазначає, що відсутність таких документів не може бути підставою для відмови у перерахунку гарантованих законодавством складових заробітної плати.

Разом із тим за відсутності належного підтвердження способу встановлення окремих стимулюючих виплат суд не може виходити з припущення, що всі премії, надбавки та доплати протягом спірного періоду визначалися виключно у відсотковому співвідношенні до посадового окладу.

При цьому відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, установлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, відповідач повинен довести правомірність здійснених ним нарахувань та виплат, а відсутність окремих документів у розпорядженні позивача не може автоматично свідчити про необґрунтованість заявлених вимог.

Водночас суд не може встановлювати нові премії, змінювати відсотки преміювання або визначати право на виплати, щодо яких не встановлено відповідних правових підстав.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що перерахунку підлягають посадовий оклад позивача, надбавка за вислугу років, а також ті фактично встановлені складові заробітної плати, розмір яких визначався залежно від посадового окладу.

Водночас підстави для безумовного пропорційного збільшення всіх інших складових заробітної плати незалежно від установленого порядку їх нарахування відсутні.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

Суд зазначає, що ефективний спосіб судового захисту повинен забезпечувати реальне відновлення порушеного права позивача, а не лише формальне констатування протиправності поведінки відповідача.

Якщо судом установлено право особи на отримання заробітної плати у визначеному законодавством розмірі, належним способом захисту є зобов`язання відповідного державного органу здійснити перерахунок та виплату належних сум.

При цьому відсутність у матеріалах справи повного помісячного розрахунку заборгованості не перешкоджає покладенню на відповідача обов`язку здійснити відповідні нарахування на виконання судового рішення.

Визначення конкретних сум належних до виплати коштів здійснюється відповідачем на підставі відповідних розрахункових даних із застосуванням установлених судом правових критеріїв.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04) Європейський суд з прав людини наголосив, що одним із аспектів належного здійснення правосуддя є обов`язок судів належним чином зазначати підстави, на яких ґрунтуються їхні рішення.

Водночас у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00) Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак це не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Ураховуючи наведені правові позиції, суд зазначає, що при вирішенні цього спору визначальне значення мають встановлення фактичного змісту службових функцій позивача, застосовність нормативного підвищення посадового окладу та правова природа похідних складових заробітної плати.

Водночас суд не вбачає підстав для покладення на відповідача обов`язку здійснити безумовний перерахунок усіх премій та інших заохочувальних виплат без урахування порядку їх встановлення.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати посадового окладу з передбаченим законодавством підвищенням і зобов`язання здійснити відповідний перерахунок та виплату, включаючи складові заробітної плати, розмір яких безпосередньо залежить від посадового окладу.

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено покладення на ОСОБА_1 службових обов`язків, пов`язаних із забезпеченням захисту інформації та безпеки інформаційних технологій, починаючи з 08.06.2018 року.

Наявні у матеріалах справи посадова інструкція, положення про структурний підрозділ, персональні накази та офіційне листування відповідача підлягають оцінці в сукупності й можуть підтверджувати безпосереднє виконання позивачем відповідних функцій протягом заявленого періоду.

Відсутність окремого наказу про застосування підвищення посадового окладу, а також посилання відповідача на недостатність фінансування не є самостійними підставами для відмови у застосуванні нормативно встановлених умов оплати праці.

Отже, за умови встановлення відповідності виконуваних позивачем функцій вимогам чинних у відповідні роки редакцій постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15, позивач має право на перерахунок посадового окладу за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року із застосуванням підвищення на 20 відсотків та за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року із застосуванням коефіцієнта 1,2.

Відповідному перерахунку підлягають також надбавка за вислугу років та інші складові заробітної плати, розмір яких відповідно до законодавства та прийнятих уповноваженими особами рішень безпосередньо залежить від посадового окладу.

Водночас суд не встановив правових підстав для безумовного пропорційного збільшення виплат, розмір яких не залежить від посадового окладу, або для встановлення нових стимулюючих виплат, не передбачених відповідними рішеннями роботодавця.

З огляду на викладене суд доходить висновку про необхідність задоволення позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності Луганської обласної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати позивачу посадового окладу з відповідним підвищенням та зобов`язання відповідача здійснити його перерахунок і виплату разом із належними похідними складовими заробітної плати, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні вимог щодо безумовного перерахунку інших виплат, для збільшення яких не встановлено відповідних правових підстав, слід відмовити.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, у тому числі і аргументи учасників справи щодо прийняття спірних наказів, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.

У рішенні по справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, суд повторює, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Суд зазначає, що при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат необхідно враховувати не лише формальне співвідношення задоволених та відхилених позовних вимог, а й характер спірних правовідносин, зміст заявлених вимог, їх взаємозв`язок та фактичний обсяг судового захисту, наданого позивачу.

У цій справі суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення основних позовних вимог щодо визнання протиправною бездіяльності Луганської обласної державної адміністрації та зобов`язання здійснити перерахунок і виплату посадового окладу позивача із застосуванням передбаченого законодавством підвищення за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року.

Водночас судом визначено межі перерахунку похідних складових заробітної плати з урахуванням установленого законодавством порядку їх нарахування.

При цьому вимоги щодо перерахунку посадового окладу та залежних від нього складових заробітної плати є взаємопов`язаними, оскільки випливають з одних і тих самих спірних правовідносин та спрямовані на відновлення порушеного права позивача на належну оплату праці.

Отже, часткове задоволення позову саме по собі не свідчить про необхідність відшкодування позивачу лише половини сплаченого судового збору.

З огляду на те, що судом задоволено основні позовні вимоги, а обмеження стосуються лише порядку перерахунку окремих похідних виплат, суд доходить висновку, що понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі 1064,96 грн.

Таким чином, на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної державної адміністрації підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Луганської обласної державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганської обласної державної адміністрації щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 посадового окладу державного службовця, який безпосередньо виконував функції із забезпечення кібербезпеки, кіберзахисту та безпеки інформаційних технологій, за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року із підвищенням на 20 відсотків та за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року із застосуванням коефіцієнта 1,2 відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» у редакціях, чинних протягом відповідних періодів.

Зобов`язати Луганську обласну державну адміністрацію здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату посадового окладу за період з 08.06.2018 року по 31.12.2018 року із підвищенням на 20 відсотків та за період з 01.01.2019 року по 31.12.2023 року із застосуванням коефіцієнта 1,2 відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» у редакціях, чинних протягом відповідних періодів, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати Луганську обласну державну адміністрацію здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату надбавки за вислугу років, а також інших фактично встановлених складових заробітної плати, зокрема надбавок, доплат та премій, розмір яких визначався у відсотковому співвідношенні до посадового окладу, за період з 08.06.2018 року по 31.12.2023 року з урахуванням перерахованого розміру посадового окладу, встановлених відсоткових значень відповідних виплат та раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Луганської обласної державної адміністрації (код ЄДРПОУ 00022450) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1064,96 грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник

Оригінал: reyestr.court.gov.ua