Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №160/32693/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: військової служби

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №160/32693/26

Суддя: Ремез Катерина Ігорівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2026 рокуСправа № 160/32693/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

13.10.2026 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу у відповідача, який у спірний період обчислював йому посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1 762 грн), тоді як пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 вимагає обчислювати оклади з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На запит представника позивача відповідач листом від 08.07.2026 повідомив, що перерахунок грошового забезпечення не здійснюється, що позивач вважає протиправним. Разом із позовною заявою представник позивача подала заяву про поновлення строку звернення до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.10.2026 відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 13.11.2026.

Відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву.

22.10.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач зазначає, що розміри грошового забезпечення встановлює Кабінет Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII), а порядок його виплати визначено Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260. На думку відповідача, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 після внесення змін до пункту 4 постанови № 704 став нормою цієї постанови і вичерпав свою дію як самостійна норма, тому його скасування судом не відновило первісну редакцію пункту 4 постанови № 704, а у спірний період чинною залишалася редакція з розрахунковою величиною у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня 2018 року, яка діяла до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Відповідач посилається на Рішення Конституційного Суду України від 26.06.2008 № 13-рп/2008, постанову Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 800/120/14, постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24, у якій, за його тлумаченням, підтверджено повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів і те, що судове рішення про скасування норми не відновлює попередню редакцію акта, а також на частину четверту статті 62 Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність». Вимогу про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідач вважає похідною від основної і так само необґрунтованою.

Відповіді на відзив позивач не подав.

Згідно з положеннями статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 25.02.2022 призваний на військову службу за призовом під час мобілізації та з цієї дати проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 (наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 № 41), у спірний період - на посаді командира зенітного ракетного взводу у військовому званні старшого лейтенанта, що підтверджується витягом з послужного списку та картками особового рахунку за 2022 та 2023 роки. З грудня 2025 року позивач продовжує військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що вбачається з витягу з послужного списку та записів у посвідченні офіцера.

З карток особового рахунку позивача за 2022 та 2023 роки вбачається, що протягом спірного періоду посадовий оклад позивача становив 3 440,00 грн, оклад за військовим званням - 1 200,00 грн; у 2022 році позивачу виплачено грошову допомогу для оздоровлення у розмірі 16 604,80 грн та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі 8 693,71 грн, а також щомісячно виплачувалася премія.

Листом від 08.07.2026 № 4945/ФЕС відповідач на запит представника позивача від 28.05.2026 повідомив, що нарахування грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 здійснено відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103) з розміром розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеної законом на 01.01.2018, відповідно до телеграми Міністра оборони України від 14.01.2020 № 248/291, та що перерахунок грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, не здійснюється.

Водночас статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2022 року встановлено в розмірі 2 481 грн, а статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 1 січня 2023 року - 2 684 грн, тобто в більшому розмірі, ніж 1 762,00 грн, з яких виходив відповідач.

Не погоджуючись із цим, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. За частиною 4 цієї статті грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

На виконання наведених приписів Кабінет Міністрів України постановою від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – постанова № 704) затвердив, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів (додаток 1) та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням (додаток 14).

У первинній редакції пункту 4 постанови № 704 було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» цю розрахункову величину було замінено прожитковим мінімумом для працездатних осіб, встановленим законом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункт 6 постанови № 103 визнано протиправним та скасовано; цю постанову залишено без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Отже, увесь спірний період - з 24.02.2022 по 19.05.2023 припадає на час дії пункту 4 постанови № 704 у первинній редакції: пункт 6 постанови № 103 вже було скасовано, а постанова № 481 ще не набрала чинності.

Нормативної підстави обчислювати посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача у цей період з величини 1 762,00 грн не існувало. Телеграма Міністра оборони України, на яку посилається відповідач, не є нормативно-правовим актом, який може змінити розрахункову величину, визначену постановою Кабінету Міністрів України.

Доводи відповідача про те, що скасування судом пункту 6 постанови № 103 не відновило первісної редакції пункту 4 постанови № 704, суд відхиляє. Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Пункт 6 постанови № 103 не встановлював самостійного правила, а змінював текст пункту 4 постанови № 704, тому визнання його протиправним та скасування означають втрату чинності саме цієї зміни - правила про обчислення окладів з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року. Якщо, як стверджує відповідач, ця зміна після набрання чинності стала частиною пункту 4 постанови № 704, то нечинною є саме ця частина пункту 4, і він підлягає застосуванню без неї - у редакції, що діяла до внесення зміни. Жодного іншого акта, який у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 встановлював би для обчислення окладів розрахункову величину, відмінну від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, Кабінет Міністрів України не приймав; таку величину (1762 гривні) запроваджено лише постановою № 481 з 20.05.2023.

Саме так наслідки постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 оцінює і Верховний Суд. У постановах від 25.03.2026 у справі № 160/14434/25 (пункти 40-43) та від 18.06.2026 у справі № 200/4206/25 (пункти 19-20) Верховний Суд зазначив, що цією постановою скасовано зміни, у тому числі до пункту 4 постанови № 704, та відновлено його попередню редакцію, тому з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено застосування розрахункової величини «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року», а не «прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року»; при цьому Верховний Суд послався на такі самі висновки у своїх постановах від 15.06.2023 у справі № 380/13603/21 та від 30.04.2025 у справі № 620/9741/24. Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Посилання відповідача на підходи Конституційного Суду України (Рішення від 26.06.2008 № 13-рп/2008) і висновки Верховного Суду (постанова від 22.02.2024 у справі № 800/120/14) щодо дії нормативно-правових актів у часі цього висновку не змінюють. Наслідки скасування пункту 6 постанови № 103 саме для застосування пункту 4 постанови № 704 у період з 29.01.2020 до 19.05.2023 Верховний Суд визначив у наведених постановах у справах № 160/14434/25 і № 200/4206/25, висновки яких суд враховує відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не спростовує цього і посилання відповідача на частину другу статті 19 Конституції України. Діяти на підставі та у спосіб, що передбачені законами України, відповідач у спірний період мав, застосовуючи чинну редакцію пункту 4 постанови № 704, яка з 29.01.2020 передбачала обчислення окладів з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не редакцію, зміну до якої скасовано судом. Не має значення для вирішення спору й те, що текст пункту 4 постанови № 704 на вебпорталі Верховної Ради України, як стверджує відповідач, не містив вказівок на скасування змін: нормативно-правовий акт або його частина втрачає чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду (частина 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України), і це не залежить від того, як його текст відображено в інформаційних базах законодавства.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 суд відхиляє, оскільки правовідносини у тій справі не є подібними до спірних. Предметом розгляду там були дії Кабінету Міністрів України під час прийняття постанови № 481 і вимога про зобов`язання скасувати її пункт 2, а ключовим питанням - наявність у Кабінету Міністрів України повноважень установлювати розрахункову величину для обчислення окладів, у тому числі у фіксованому розмірі. Висновків про те, яка редакція пункту 4 постанови № 704 діяла до 20.05.2023, і про наслідки скасування пункту 6 постанови № 103 ця постанова не містить; те, що суди попередніх інстанцій виходили з відновлення з 29.01.2020 дії пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, Верховний Суд у ній навів без заперечення. Повноваження Кабінету Міністрів України встановлювати розмір грошового забезпечення само по собі не означає, що у спірний період діяла розрахункова величина, якої Уряд на той час не встановлював.

Не ґрунтуються на законі й посилання відповідача на частину четверту статті 62 Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність». Згідно з пунктом 1 розділу «Прикінцеві положення» цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, тому його положення до спірних правовідносин 2022-2023 років не застосовуються. Крім того, стаття 62 цього Закону регулює скасування підзаконного нормативно-правового акта суб`єктом правотворчої діяльності (частина перша цієї статті), а не наслідки визнання акта протиправним і нечинним судом, які визначено статтею 265 Кодексу адміністративного судочинства України. Цей Закон прийнято після ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 і після спірного періоду, а закони не мають зворотної дії в часі (стаття 58 Конституції України).

Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом і встановлюється щороку законом про Державний бюджет України. Обчислення окладів з величини, яка відповідає прожитковому мінімуму 2018 року, суперечить закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Так само виходить і Верховний Суд: у пункті 42 постанови від 25.03.2026 у справі № 160/14434/25 зазначено, що положення пункту 4 постанови № 704 у частині застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік.

Отже, обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 24.02.2022 по 19.05.2023 виходячи з розрахункової величини 1 762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, вимогам законодавства не відповідає, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення, обчисленого у належний спосіб, є протиправною.

Суд ураховує також, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням тягне за собою перерахунок тих щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, розмір яких є похідним від цих окладів і які відповідач у спірному періоді фактично нарахував та виплатив, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії. Такий самий підхід застосував Третій апеляційний адміністративний суд у постанові від 23.09.2026 у справі № 160/2488/26, зобов`язавши перерахувати та виплатити за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 разом із грошовим забезпеченням виплачені за цей період грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і премію.

Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі – Порядок № 44; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), грошова компенсація виплачується громадянам України, які мають статус військовослужбовця, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб. Згідно з пунктами 4, 5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення, за місцем його одержання, у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Тому перерахунок та виплата грошового забезпечення за період з 24.02.2022 по 19.05.2023 мають бути проведені відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.

Щодо строку звернення до суду, суд зазначає таке.

До 19.07.2022 частина 2 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачала, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; за висновком Верховного Суду у складі судової палати Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, регулюються цією редакцією статті 233.

Позивач з військової служби не звільнявся, а продовжує її проходити у військовій частині НОМЕР_2 , тому до вимог за період з 19.07.2022 застосовується частина 1 статті 233 Кодексу законів про працю України, яку в частині встановлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025. Верховний Суд у постанові від 30.09.2026 у справі № 160/27090/24, яка стосувалася вимог про перерахунок грошового забезпечення за той самий період з 19.07.2022 по 19.05.2023, зазначив, що для вирішення питання про строк звернення до суду необхідно з`ясувати, чи продовжував позивач перебувати на військовій службі на день звернення до суду. Отже, строк звернення до суду позивачем не пропущено, а подана разом із позовною заявою заява про поновлення цього строку окремого вирішення не потребує: строку, який належало б поновлювати, не пропущено.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доводи відзиву правомірності обчислення грошового забезпечення позивача у період з 24.02.2022 по 19.05.2023 виходячи з розрахункової величини 1 762,00 грн не підтверджують, інших доказів такої правомірності відповідач не надав.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в періоди з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез

Оригінал: reyestr.court.gov.ua