Рішення від 11 листопада 2026 р. у справі №490/4200/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: Справи щодо забезпечення громадського порядку та безпеки, національної безпеки та оборони України, зокрема щодо

Дата: 11 листопада 2026 р.

Справа: №490/4200/26

Суддя: Гуденко О. А.

нп 2-а/490/91/2026 Справа № 490/4200/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Семенову Ю.Ю., за участі позивача та представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Патрульної поліції про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення ,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту Патрульної поліції в Миколаївській області в якому просить поновити строк на оскарження постанови про адміністративне правопорушення ЕГА 1989535 від 11.03.2026 року як такий, що пропущений з поважних причин, скасувати постанову Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції ЕГА 1989535 від 11.03.2026 року про накладення адміністративного стягнення за ст. 183 КУпАП у вигляді штрафу, а справу про адміністративне правопорушення закрити у зв`язку з відсутністю складу правопорушення та стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,6 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивачка вказує, що 11.03.2026 о 08:00 нею було з`ясовано що зник її малолітній син - ОСОБА_2 . Перебуваючи у стані сильного душевного хвилювання, вона почала пошуки. Приблизно о 09:00 зателефонував її батько, дід дитини, ОСОБА_3 і повідомив, що знайшов дитину у місті далеко від дому, а дитина повідомила, що вона самостійно втекла з дому до діда та баби. Зазначає, що приблизно о 12:00 до її приватного домоволодіння прибули представники Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, які почали вимагати доступу до її будинку та стверджувати, що її дитину вилучено. Вказує, що їй не було надано повної інформації або будь-яких документів щодо вилучення. Не розуміючи законності дій осіб, та точного місця перебування моєї дитини, вона двічі викликала поліцію через звернення на лінію 102. Перший виклик о 12:22, в системі звернення за №268620677. Перший наряд за викликом ігнорував її заяви про зникнення дитини та підозри щодо її викрадення дідом. Тому позивачка повторно викликала поліцію о 13:01, в системі звернення за №268626314, для встановлення обставин перебування дитини та захисту своїх прав. Стверджує, що другий наряд викликала оскільки перебувала в стані крайньої необхідності. Виклик був зумовлений реальним зникненням дитини та відсутністю моєї згоди на її переміщення. Також зазначає, що пізніше, о 19:44 у телефонній розмові син зізнався, що насправді дід попередньо розмовляв з ним та забрав його з місця проживання на машині.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.05.2026 року дану справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15.05.2026 року позов прийнято до розгляду та відкрито провадження по справ за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

11.05.2026 року позивачка подала до суду клопотання про заміну неналежного відповідача. Зазначає, що при поданні позовної заяви нею помилково було зазначено відповідачем управління Національної поліції в Миколаївській області, однак, оскаржувана постанова була винесена інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції, тому просить визнати Головне управління Національної поліції в Миколаївській області належним відповідачем

01.06.2026 року надійшов відзив на позов, в якому просять відмовити в задоволенні позову.

У відзиві на позовну заяву представник Управління патрульної поліції в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції Ахіджанова О.Ю. у задоволенні позовних вимог просила відмовити у повному обсязі з тих підстав, що прибувши на викликом екіпаж патрульної поліції виявив, що на місці подій працювали соціальні працівники та відділ в`язків з громадськістю УПП, а дитину було вилучено для передачі до дитячого будинку за неналежний догляд т а невиконання батьківських обов`язків. У зв`язку з чим на ОСОБА_1 було складено постанову за адміністративне правопорушення ст. 183 КУпАП ЕГА № 1989535.

02.06.2026 року позивачка подала відповідь на відзив. Наголошує на тому, що викликавши поліцію перший раз вона реалізовувала своє право на самозахист, адже працівники соціальної служби намагалися проникнути на її приватну територію, демонстрували агресивну поведінку та здійснювали психологічний тиск. Щодо другого виклику, то позивачка зазначає, що вона перебувала в стані глибокого психоемоційного струсу через зникнення дитини та діяла в стані крайньої необхідності, оскільки після візиту соціальної служби вона уже була не впевнена в тому, що її син знаходиться у діда, який, за її словами, викрав його вранці.

В судовому засіданні позивачка підтримала вимоги позову, просила про його задволення з викладених в заявах по суті позову підстав. Додатково наголосила на тому, що на час виклику поліції вона не розуміла, де перебуває єїї малолітній син, адже від незрозумілих осіб, які назвали себе працівниками Служби у справах дітей, почула про те, що ніби-то дитина сама до них звернулася, в той час як син не відповідав на телефонний дзвінок. Ці особи не повідомили їй, де наразі дитина, отже вона вимушена була звернутися до органів поліції для захисту своїх прав та прав малолітнього сина. Більш того, в цей день вона подала заяву про вчинення кримінального праволпорушення - а саме зникнення її сина, вона і зверталася до поліції саме щодо зникнення дитини, а не його викрадення.

Представник відповідача Ахіджанова О.Ю. в судовому засіданні заперечила проти позову з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, суд дійшов таких висновків.

По-перше, одночасно з подачею позову позивач заявив клопотання про поноволення строку на звернення до суду з позовом для оскарження Постанови.

В обгрунтування клопотання зазначила, що починаючи з 24.03.2026, її стан здоров`я на фоні вагітності та стресу критично погіршився, що підтверджує доданий до матеріалів справи виписний епікриз №3154/165. А згідно з Наказу МОЗ України № 624 від 03.11.2008 р. (Клінічний протокол «Передчасні пологи») цей стан є тривалим і вимагає суворого обмеження фізичних та психоемоційних навантажень для збереження вагітності.

Суд акцентує увагу на тому, що позивачка приймала активні дії щодо отримання інформації щодо руху справи про адміністративне правопорушення, внесенні відомостей до ЄРДР про що свідчать заяви з вимогою розпочати досудове розслідування за фактом викрадення дитини, позов до Центрального районного суду м. Миколаїв з вимогою внести дані до ЄРДР та апеляційна скарга на постанову слідчого про закриття кримінального провадження.

Така послідовність дій свідчить, що позивачка не ігнорувала свої права, не допускала бездіяльності та не мала наміру затягувати звернення до суду а навпаки, вона діяла активно та добросовісно.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав що строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним.

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Таким чином, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду.

При цьому, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.

Беручи до уваги викладене, суд доходить переконання, що позов про скасування оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення складеної стосовно позивача підлягає задоволенню.

Як вбачається з пояснень позиваач, вранці 11.03.2026 року позивачкою було виявлено зникнення її малолітнього сини - ОСОБА_2 . Приблизно о 09:00 зателефонував її батько, дід дитини, ОСОБА_3 і повідомив, що знайшов дитину у місті далеко від дому, а дитина повідомила, що вона самостійно втекла з дому до діда та баби. Приблизно о 12:00 до її приватного домоволодіння прибули представники Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, які почали вимагати доступу до її будинку та стверджувати, що її дитину вилучено, однак їй не було надано повної інформації або будь-яких документів щодо вилучення.

Не розуміючи законності дій осіб, та точного місця перебування дитини, позивачка викликала поліцію через звернення на лінію 102. Перший виклик здійснено о 12:22, в системі звернення за №268620677. Зазначає, що перший наряд за ігнорував її заяви про зникнення дитини та підозри щодо її викрадення дідом. Тому позивачка повторно викликала поліцію о 13:01, в системі звернення за №268626314, для встановлення обставин перебування дитини та захисту своїх прав. Стверджує, що другий наряд викликала оскільки перебувала в стані крайньої необхідності.

Прибувши на викликом екіпаж патрульної поліції виявив, що на місці подій працювали соціальні працівники та відділ в`язків з громадськістю УПП, а дитину було вилучено для передачі до дитячого будинку за неналежний догляд та невиконання батьківських обов`язків. Позивачка на місці подій написала письмову заяву про викрадення дитини дідом, однак співробітники поліції відмовилися приймати дану заяву а на ОСОБА_1 було складено постанову за адміністративне правопорушення ст. 183 КУпАП ЕГА № 1989535.

Зазначила, що документи зі справи вилучення сина їй були надані лише через тиждень, а саме 18.03.2026 року після візиту з двома свідками, відеофіксацією та викликом поліції через лінію 102 від 18.03.2026 року. 18.03.2026 року на звернення від 17.03.2026 року Служба у справах дітей повідомила, що 11.03.2026 року до них звернувся ОСОБА_2 у супровідні ОСОБА_3 . Хлопець повідомив, що втік до дідуся тому що не може більше терпіти жорстоке поводження з боку вітчима.

Також до матеріалів справи позивачка долучила рішення Виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 25.03.2026 року, де вирішено негайно відібрати ОСОБА_2 у батьків, та влаштувати його на тимчасове проживання в родину баби та діда.

25.03.2026 р. позивачка повторно подала заяву до ГУНП з описом обставин подання першої заяви від 11.03.2026 р. та з вимогою розпочати досудове розслідування за фактом викрадення дитини. Оскільки розслідування не було розпочато, а дані до ЄРДР не були внесені, подала скаргу на дії слідчого до Центрального районного суду м. Миколаїв з вимогою внести дані до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення.

21.04.2026 року винесено ухвалуслідчого судді по справі №490/3148/26 щодо зобов`язання внести до ЄРДР відомості, зазначені у заяві від 25.03.2026 року.

На виконання ухвали суду від 21.04.2026 року уповноваженими особами ВП № 1 МРУП ГУНП України в Миколаївській області було внесено відомості до ЄРДР, відкрито кримінальне провадження 120261152020000639 з попередньою кваліфікацією за ч. 1 ст. 146 КК України ( незаконне позбавлення волі або викрадення людини) -за заявою ОСОБА_1 , про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її баткьо ОСОБА_3 , незаконно забрав сина заявниці ОСОБА_2 .

Після проведення певного досудового розслідування 15.05.2026 року слідчий виніс постанову про закриття даного кримінального провадження. Позивачка подала скаргу на постанову слідчого однак ухвалою слідчого судді від 03.09.2026 року відмовлено у задоволенні скарги.

Позивачка подала апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді від 03.09.2026 року. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду м.Миколаєва від 17.09.2026 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а ухвалу слідчого судді від 03.09.2026 року без змін.

Як вбачається з вказаних судових рішень, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що у ході досудового розслідування ОСОБА_1 пояснила, що 11.03.2026 року ОСОБА_3 , який є рідним дідусем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вмовив дитину втекти з дому та надати неправдиві свідчення, нібито він сам пішов з місця постійного проживання. Вказана подія відбулася на фоні довготривалого конфлікту через різні погляди на життя та виховання між нею та батьками. 11.03.2026 року дідусь доставив дитину до служби у справах дітей.

11.03.2026 року ОСОБА_3 звернувся до Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради із заявою про вжиття заходів до ОСОБА_5 та її чоловіка ОСОБА_6 , які вчиняють насильство щодо його онука ОСОБА_4 .

У відповідності до наказу Служби у справах дітей Адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради № 42 від 12.03.2026 року, з метою соціального захисту дитини, яка залишилася без батьківського піклування внаслідок того, що вилучена у батьків ОСОБА_1 , внаслідок виявлення жорстокого поводження з дитиною та неналежного виконання ними батьківських обов`язків, з підстав тимчасового влаштування дитини до сім`ї родичів, малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , , тимчасово влаштовано у сім`ю дідуся, на яку покладено відповідальність за життя та здоров`я дитини.

Згідно із рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 351 від 25.03.2026 року на підставі документів про негайне відібрання дитини було ухвалено негайно відібрати дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у батьків (матері, яка є позивачем у даній справі) ; влаштувати малолітнього на тимчасове проживання в родину баби та діда .

На момент ухвалення оскаржуваної постанови слідчого у провадженні Заводського районного суду м.Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом Органу опіки та піклування в особі виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , третя особа Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради, про відібрання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Більш того, як вбачається з Рапорту від 11.03.2026 року , складеного уповноваженими працівниками відповдіача, вбачається , що заявниця ОСОБА_1 , при виклику поліції повідомила такі самі обставини, що син пішов вранці з дому, вона так і повідомила, що сина міг забрати її батько ОСОБА_3 , а наразі до неї направлено працівників соціальних служб.

Вищенаведені докази підтверджують пояснення позивачки, що станом на 11.03.2026 року, на момент події та зникнення дитини, позивачі не було надано жодних документів, які б підтверджували закономірність вилучення дитини, отже, не було підстав вважати що позивачка здійснила завідомо неправдивий виклик спеціальних служб, а саме поліції.

Спірні правовідносини регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Законом України «Про Національну поліцію» та ст.286 КАС України.

Згідно із п.8 ч.1 ст.23 Закону України Про «Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про Національну поліцію» під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації.

Як вбачається із вимог ст.183 КУпАП завідомо неправдивий виклик пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань - тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері громадського порядку.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП, полягає у завідомо неправдивому виклику пожежно-рятувального підрозділу (частини), поліції, бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або інших аварійно-рятувальних формувань. Дії правопорушника спрямовані на зрив роботи таких служб, як пожежна охорона, поліція, швидка медична допомога, аварійні бригади, що обслуговують газову, водопровідну, опалювальну, електричну та інші системи житлово-комунального господарства. Правопорушник викликає представника хоча б однієї з перерахованих у статті спеціальних служб нібито для надання допомоги, знаючи наперед про те, що в цьому немає ніякої необхідності.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю прямого умислу. Правопорушник, повідомляючи певну інформацію спеціальній службі, усвідомлює, що вона є неправдивою, і бажає даремного виїзду на місце виклику працівників цієї служби.

У відповідності до ст.222 КУпАП України розгляд справ про правопорушення, передбачені ст.183 цього Кодексу, покладено на органи Національної поліції.

Відповідно до ч.1 ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Винність діяння є обов`язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку), викладеного у ст.9 КУпАП.

У своєму позові та наданих в судовому засіданні поясненнях позивачка категорично заперечує свою вину у вчиненні нею адміністративного правопорушення, передбаченого ст.183 КУпАП.

Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

У відповідності до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для справи.

У відповідності до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова про адміністративне правопорушення не може оцінюватися судом в розумінні ст.73 КАС України в якості належних і допустимих доказів, що підтверджує факт вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.183 КУпАП, оскільки заперечується позивачкою. Інші докази, які б її обґрунтовували в матеріалах справи відсутні, представником відповідача до відзиву на позовну заяву не долучені.

Суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень трактуються на користь позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач. Єдиною умовою для цього є повідомлення позивачем мінімально достатньої інформації про такі рішення чи дії (Постанова Вищого адміністративного суду України від 13 вересня 2006 р. у справі № К-7375/06).

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з положеннями ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Суд також враховує позицію, вказану у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

За правилами ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів належними та допустимими доказами наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ст.183 КУпАП.

Жодного доказу наявності обов`язкової складової складу адміністративного правопорушення - суб`єктивної сторони. а саме будь-якої форми вини у діях позивачки при виклику поліції 11.03.2026 року - відповідачем суду не надано, більш того, відсутність будь-яких винних дій позивачки підтверджена наданими нею доказами у справі.

Відповідачем згідно з вимогами ч. 2 ст. 71 КАС України не доведено належними, достатніми, достовірними та допустимими доказами наявності у діянні позивачки умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 183 КУпАП, тобто на завідомо неправдивий виклик поліції.

Натомість, з дослідженої судом сукупності доказів виклик поліції неможливо кваліфікувати як завідомо неправдивий.

Так, суд зауважує, що суб`єктивне сприйняття особою певної конфліктної ситуації як кримінального правопорушення, адміністративного правопорушення або іншої події, про які така особа повідомляє поліцію (зокрема, про зникнення малолітньої дитини), виключає кваліфікацію її дій як завідомо неправдивого виклику поліції з огляду на відсутність суб`єктивної сторони даного складу адміністративного правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення

Враховуючи викладене вище, суд вважає за необхідне скасувати постанову про адміністративне правопорушення, серії ЕГА 1989535 від 11.03.2026 року та закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення.

Розподіл між сторонами судових витрат.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом з матеріалів справи встановлено, що позивач за подання адміністративного позову сплатив судовий збір у розмірі 655,60 грн.

Враховуючи задоволення позовної заяви, суд зазначає, що з відповідача, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача слід стягнути судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 655,60 грн.

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із позовною заявою про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення серії ЕГА 1989535 від 11.03.2026 року.

Скасувати постанову УПП в Миколаївській області Департаменту патрульної поліції серії ЕГА 1989535 від 11.03.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності і накладення на неї адміністративного стягнення за ст. 183 КУпАП у вигляді штрафу, а провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 183 КУпАП відносно ОСОБА_1 - закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 665,6 грн.

Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення (складення повного тексту) безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 12.11.2026 року

Суддя О.А. Гуденко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua