Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №490/4808/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №490/4808/26

Суддя: Гуденко О. А.

нп 2/490/3759/2026 Справа № 490/4808/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі: головуючого судді – Гуденко О.А., при секретарі – Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою,-

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року року позивач звернувся до Центрального районного суду м.Миколаєва з позовом до відповідача про стягнення грошових коштів у сумі 28330,00 грн, в рахунок погашення боргу по розписці.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що ним особисто 19.06.2025 року було передано в борг ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1300 доларів США, що за курсом Національного банку України, станом на 25.05.2026 року, складає суму в розмірі 57330 грн.. (1 300 х 44,10). На підтвердження отримання коштів відповідачем було надано особисту письмову розписку на суму 1300 доларів США, із зазначенням умов їх повернення, а саме до 01.09.2025 роду. Позивач зазначає, що відповідач частково повернув отримані ним грошові кошти в загальній сумі 29000 грн. Незважаючи на досить тривалий час користування позикою відповідач не повернув позивачу отримані кошти в сумі 28330 грн та уникає виконання своїх зобов`язань.

Позивач стверджує, що його неодноразові звернення з проханням дотримання взятого зобов`язання щодо повернення грошових коштів відповідачем постійно ігноруються.

В результаті такої поведінки відповідача ОСОБА_1 змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2026 року справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 04.06.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Сторони до судового засідання не з`явилися, про час та місце слухання повідомленні належним чином.

Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідача повідомлено про розгляд справи шляхом направлення ухвали про відкриття провадження та копію позовної заяви на адресу його реєстрації, а також, відповідно до ч.10 ст. 187 ЦПК України, шляхом надання оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, будь-яких заяв та клопотань від нього не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Згідно ст.282 ЦПК України, за формою і змістом заочне рішення повинно відповідати вимогам, встановленим статтями 263 і 265 цього Кодексу, і, крім цього, у ньому має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, на підставі наявних у справі письмових доказів, та за згодою позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що не суперечить положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення її по суті, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 1300,00 дол. США строком до 01 вересня 2025 року, про що відповідачем написано та власноручно завірено підписом розписку.

Оригінал розписки позивачем надано до суду.

Як вбачається з платіжної інструкції № P24A4936478573D4280 від 06.10.2025 року та скриншота з мобільного додатку, в рахунок погашення боргу по розписці 06.10.2025 року відповідач сплатив позивачу 12050,00 грн та 17.09.2025 року ним сплачено 17000,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договором, як зазначено у статті 626 ЦК України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Положеннями ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 1 ст. 1047 ЦК України).

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Приписами ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Як вбачається з розпики, відповідач зобов`язався у термін до 01.09.2025 року виконати взяте на себе грошове зобов`язання.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 11.11.2015 у справі № 6-1967цс 15, на підтвердження укладення договору позики та його умов згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та дату отримання коштів.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 року справа № 520/11358/15-ц (провадження № 61-7539св21) зроблено висновок, що «тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок».

Вказаний висновок підтриманий Верховним Судом у постановах від 03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18 (провадження № 61-12851св21) та від 23 червня 2023 року у справі № 756/9028/20 (провадження № 61-1897св23).

З огляду на вищезазначені норми цивільного законодавства, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як факт його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Тобто, розписка - це документ, що засвідчує в письмовій формі факт одержання особою у власність, користування чи розпорядження грошей від іншої особи. Крім того, розписка має також містити дату отримання коштів.

Для того, щоб договір позики набрав чинності, необхідне підтвердження одержання позичальником позики.

З оглянутої судом наданої позивачем розписки вбачається, що сторони в належній формі уклали договір позики, за яким відповідач взяв на себе зобов`язання повернути позичені кошти в строк до 01.09.2025 року.

Загалом, зі змісту вказаної боргової розписки вбачається наявність між сторонами боргового зобов`язання, встановлений факт передачі відповідної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також зазначено про зобов`язання позичальника повернути борг у визначений строк зі сплатою процентів за користування горошовими коштами.

Відтак суд встановив, що між сторонами виник спір щодо договірного зобов`язання з повернення грошових коштів за договором позики, який регулюється загальними положеннями про зобов`язання Глави 47 Книги п`ятої Зобов`язальне право та відповідними нормами параграфу 1 Позика Глави 71 ЦК України.

Згідно з вимогами ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 545ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку.

У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528ЦКУкраїни виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545ЦКУкраїни регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у цій статті. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку.

Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, провадження № 61-21724св18.

Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача без зазначення на ній про повернення оспорюваних сум, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 липня 2021 року у справі № 266/37291/18-ц провадження № 61-96св21).

Аналогічні висновки містяться у Постанові КЦС ВС від 15.05.2019 у справі №707/2606/16-ц, в Постанові КЦС ВС від 18.07.2018 у справі №143/280/17, у постанові ВС від 05.10.2022 року у справі № 463/9914/20, провадження № 61-1664 св22; у постановах від 05 вересня 2018 року у справі №756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18, від 08 квітня, 2021 року у справі №500/1755/17, провадження № 61-1899св20, від 22 вересня 2021 року у справі №761/29374/19та від 16 лютого 2022 року у справі №520/19325/18 у постановах Верховного Суду від 10 серпня 2021 року у справі №473/995/18(провадження № 61-6674св21), від 14 липня 2021 року у справі №266/7291/18-ц(провадження № 61-96св21), від 25 березня 2019 року у справі №211/2672/16-ц(провадження № 61-41785св18), від 30 січня 2019 року у справі №751/1000/16-ц(провадження № 61-586св17).

Таким чином, письмовий договір позики та правильно складена письмова розписка позичальника (разом або кожній окремо) є самостійним підтвердженням існування між сторонами правовідносин, пов`язаних із наданням та отриманням у борг коштів.

Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконав, зазначену в розписці суму в погоджений сторонами строк та в повному обсязі не повернув.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Отже, наявність оригінала боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанова від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц, від 15.05.2025 року у справі №212/7460/23.

Доказів того, що позивач неправомірно заволодів розпискою матеріали справи не містять.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Згідно із частинами першою, другою статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, за правилами статті 533 ЦК України у зобов`язанні, де сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума заборгованості, що підлягає сплаті у гривні, визначається спочатку у сумі відповідної іноземної валюти, яка визначена еквівалентом зобов`язання, а потім переводиться за офіційним курсом у гривню на день платежу чи на день визначення розміру заборгованості.

Приписи чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, у якому має бути виражене та виконане зобов`язання (частина перша статті 192, частина перша статті 524, частина перша статті 533 ЦК України), проте не забороняють вираження у договорі грошового зобов`язання в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті, а також на перерахунок грошового зобов`язання у випадку зміни Національним банком України курсу національної валюти України щодо іноземної валюти.

Як укладення, так і виконання договірних зобов`язань, зокрема позики, виражених через іноземну валюту, не суперечить законодавству України.

Виконання зобов`язання у гривнях з урахуванням еквівалента іноземної валюти можливе лише у разі, якщо сторони узгодили це у договорі.

Відтак, суд дійшов висновку, що між сторонами був укладений договір позики, що підтверджено розпискою, яка в свою чергу як документ підтверджує укладення самого договору, його умови та засвідчує отримання вказаної грошової суми. При цьому, розписка містять зобов`язання про повернення боргу позичальником.

Отже, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача борг за розпискою в загальній сумі 28330,00 грн.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції то захист драв людини і основоположних, свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Сторони у процесі користуються своїми правами на власний розсуд, обирають спосіб захисту порушених прав, надають суду докази на підтвердження своєї правової позиції та спростування заперечень іншої сторони, при цьому тягар доказування повністю покладається на сторони.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 1331,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 26.05.2026 року.

За такого, враховуючи задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у сумі 1331,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10-13, 76-81, 89, 141, 264-265, 280 ЦПК України, ст. ст. 545, 546, 625, 1046, 1049, 1050 ЦК України суд,-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за розпискою - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) суму боргу за договром позики в розмірі 28 330,00 грн (двадцять вісім тисяч триста тридцять гривень 00 копійок).

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 1 331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня 20 копійок).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Суддя О.А. Гуденко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua