Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 19 жовтня 2026 р.
Справа: №490/4325/26
Суддя: Гуденко О. А.
нп 2/490/3539/2026 Справа № 490/4325/26
Центральний районний суд м. Миколаєва
__________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2026 року м.Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
ВСТАНОВИВ:
У травні 2026 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ»), в особі свого представника, звернувся до Центрального районного суду м.Миколаєва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути заборгованість за Кредитними договорами: №8929606 від 05.04.2025 р. та №00-10476502 від 11.07.2025 р. в загальній сумі 24 921,77 грн та сплачений судовий збір в сумі 3328,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що 05.04.2025 р. між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №8929606, який підписано електронним підписом позичальника та за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит. 31.03.2026 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №31032026, відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до Реєстру боржників від 31.03.2026 року до Договору факторингу №31032026 від 31.03.2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 18794,72 грн, з яких: 4753,51 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 4991,21 грн – сума заборгованості за відсотками; 9050,00 грн - сума заборгованості за пенею, штрафами.
11.07.2025 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №00-10476502, який підписаний електронним підписом позичальника та за умовами якого відповідачу надано фінансовий кредит. 19.03.2026 р. між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу №19032026-МК/ЄАПБ, у відповідності до якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19.03.2026 до Договору факторингу №19032026 від 19.03.2026 р. ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право грошової вимоги до відповідача у сумі 6127,05 грн, з яких: 3639,95 грн - залишок по тілу кредиту; 1612,10 грн - залишок по відсоткам; 875,00 грн - штрафні санкції згідно умов договору.
Сторона позивача зазначає, що з моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій.
Всупереч умовам кредитних договорів, ОСОБА_1 не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попередніх кредиторів.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за Кредитними договорами: №8929606 від 05.04.2025 р. та №00-10476502 від 11.07.2025 р., в загальній сумі 24921,77 грн.
Позикодавці свої зобов`язання за договорами виконали в повному обсязі, а відповідач кредит та відсотки за кредитами у повному обсязі не сплачує, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з нього заборгованість за кредитними договорами та судові витрати.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 року дану справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.
Ухвалою судді Гуденко О.А. від 18.05.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Сторони до судового засідання не з`явилися.
Позивач в позовній заяві просив про розгляд справи за відсутності представника ТОВ «ФК «ЄАПБ», позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Відповідач про час та місце слухання справи повідомлений належним чином, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження та судових повісток на його місце реєстрації, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення з відмітками про одержання ОСОБА_1 судових повісток особисто.
Будь-яких заяв та клопотань від відповідача не надходило, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.
Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
Статтею 174 ЦПК України визначено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
Щодо укладення Договору №8929606 про надання споживчого кредиту від 05.04.2025 року.
Матеріалами справи підтверджується, що 05.04.2025 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір №8929606 про надання споживчого кредиту, відповідно до якого Товариство надає Споживачу кредит у гривні, а Споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором (п. 1.2 Договору).
Згідно п.п.1.3-1.5.2. Договору, сума кредиту (загальний розмір) складає: 5 000,00 гривень. Тип кредиту – кредит. Строк кредиту 360 дні. Періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 15 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (Графік платежів), що є Додатком №1 до цього Договору. Графік платежів розраховується за зниженою процентною ставкою, виходячи з припущення, що Споживач виконає свої обов`язки на умовах та у строки, визначені в Договорі.
Тип процентної ставки фіксована. Стандартна процентна ставка становить 1,00% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4 цього Договору.
Знижена процентна ставка становить 0,01% в день та застосовується відповідно до умов, зазначених в цьому Договорі.
Мета отримання кредиту сторонами погоджена в п. 1.6. Договору - споживчі (особисті) потреби.
За п.п. 1.8.-1.8.2. Договору загальні витрати на дату укладення Договору складають:
- за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 18000,00 грн;
-за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 17257,50,00 грн.
Згідно п.п. 1.9.-1.9.2. Договору, орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення Договору складає:
- за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 2899,03% річних;
-за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 1933,14% річних.
Відповідно до п.п. 1.10-1.10.2. Договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору складає:
- за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 23000,00 грн;
-за стандартною процентною ставкою з урахуванням періоду застосування зниженої процентної ставки 22257,50 грн.
За п.п. 2.1. Кредитного договору, кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реківзитів платжіної картки № НОМЕР_1 .
Наведені умови кредитування відображені й в паспортах споживчого кредиту та таблицях обчислення загальної вартості кредиту (Графік платежів), які підписано між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та відповідачкою електронними цифровими підписами одноразовими ідентифікаторами.
Отже, встановлене свідчить про те, що сторони погодили умови кредитування, в тому числі сплату процентів за користування кредитними коштами.
Факт перерахування кредиту в сумі 5000,00 грн у відповідності до умов Договору №8929606 про надання споживчого кредиту від 05.04.2025 року на рахунок ОСОБА_1 підтверджується листом ТОВ «ФК «КОНТРАКТОВИЙ ДІМ» від 02.04.2026р. Вих.№22058 про успішність фінансової операції, згідно укладеного між Товариством та ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» договором №087/20-П від 08.07.2020 року, а саме: перерахування коштів у сумі 5000,00 грн на картковий рахунок № НОМЕР_2 .
Згідно розрахунку заборгованості, складеним первісним кредитором за період з 05.04.2025 року по 30.03.2026 року, відповідач частково вносив платежі на погашення заборгованості в загальній сумі 7069,14 грн, які у відповідності до ч. 1 ст. 534 ЦК України, були перераховані на погашення відсотків у сумі 6822,65 грн та тіла кредиту у сумі 246,49 грн.
За такого, станом на 30.03.2026 року заборгованість ОСОБА_1 за Договором кредиту №8929606 05.04.2025 року складала 18794,72 грн.
Щодо укладення Договору кредитної лінії №00-10476502 від 11.07.2025 року.
Матеріалами справи підтверджено, що 11.07.2025 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 укладено Договір кредитної лінії №00-10476502 (далі - Договір кредиту).
Відповідно до п.1.1 Договору кредиту, Кредитодавець надає Позичальнику кредиту національній валюті у форміі Кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит, сплатити проценти за користування Кредитом та Комісію, а також виконати інші обов`язки, передбачені Договором.
Пунктами 1.2. - 1.9. Договору кредиту передбачено наступні умови:
- сума ліміту кредитної лінії (Сума кредиту) складає: 3500,00 гривень;
- тип Кредиту – кредитна лінія (безвідклична);
- цільове призначення Кредиту (мета отримання Кредиту): на споживчі потреби;
- строк дії кредитної лінії (Строк кредитування): 360 календарних днів. Позичальник зобов`язаний повернути Суму кредиту Кредитодавцю в останній день Строку кредитування (дата остаточного повернення кредиту) - «06» липня 2026 р. згідно умов пункту 3.6 цього Договору;
- тип процентної ставки – фіксована;
- стандартна процента ставка складає 0,94% від Суми кредиту за кожний день користування Кредитом, застосовується у межах Строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору;
- кредитодавець одноразово нараховує Комісію за надання кредиту у розмірі 20,00% від Суми кредиту, що складає: 700,00 грн, яку Позичальник зобов`язаний сплатити на умовах, визначених пунктом 3.5 цього Договору.
Згідно з пунктами 1.6 Договору кредиту, цей Договір укладено на веб-сайті Кредитодавця https://lehko.credit.
За п.2.10. Договору кредиту, Кредитодавець зобов`язаний надати Кредит у дату надання/видачі Кредиту: "11" липня 2025 р. Сума Кредиту перераховується Кредитодавцем в сумі 3500,00 грн на рахунок Позичальника за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 .
Згідно розрахунку заборгованості, складеним первісним кредитором, станом на 19.03.2026 року заборгованість ОСОБА_1 за Договором кредиту №00-10476502 від 11.07.2025 року складала 5252,05 грн, з яких: 3500,00 грн – сума заборгованості за основним зобов`язанням; 1612,10 грн – смуа заборгованості за нарахованими процентами; 139,95 грн – сума заборгованості за нарахованими комісіями; 875,00 грн – штрафні санкції згідно умов договору.
Щодо відступлення права вимоги за Кредитними договорами.
31.03.2026 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №31032026, відповідно до умов якого ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому Права Вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» Права Вимоги до Боржників, вказаними у Реєстрі боржників.
31.03.2026 року між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» складено Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №31032026 від 31.03.2026 року, за яким Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр Боржників від 31.03.2026 року кількістю 4123, після чого, з урахуванням пункту 1.2. Договору факторингу №31032026 від 31.03.2026 року, від Клієнта до Фактора переходять Права Вимоги заборгованості від Боржників і Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей.
Відповідно до Витягу з Реєстру боржників від 31.03.2026 року до Договору факторингу №31032026 від 31.03.2026 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором кредиту №8929606 від 05.04.2024 року в сумі 18794,72 грн, з яких: 4753,51 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 4991,21 грн – сума заборгованості за процентами; 9050,00 грн - сума заборгованості за пенею, штрафами.
19.03.2026 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу №19032026-МК/ЄАПБ, відповідно до умов якого, ТОВ «МАКС КРЕДИТ» відступає ТОВ «ФК «ЄАПБ», а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «МАКС КРЕДИТ» права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
19.03.2026 року між ТОВ «МАКС КРЕДИТ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» складено Акт прийому-передачі Реєстру Боржників до Договору факторингу №19032026-МК/ЄАПБ від 19.03.2026 року, за яким Клієнт передав, а Фактор прийняв Реєстр Боржників Клієнта від 19.03.2026 року.
Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 19.03.2026 року до Договору факторингу №19032026-МК/ЄАПБ від 19.03.2026 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за Договором кредиту №00-10476502 від 11.07.2025 р., в сумі 5252,05 грн, з яких: 3639,95 грн - залишок по тілу кредиту; 1612,10 грн - залишок по відсоткам; 875,00 грн - штрафні санкції згідно умов договору.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов`язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.
Отже, за змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.
У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги до ОСОБА_1 за Договорами кредиту: №8929606 від 05.04.2025 р. та №00-10476502 від 11.07.2025 р. було здійснено шляхом укладення Договорів факторингу про відступлення ТОВ «ФК «ЄАПБ» належне йому право вимоги .
У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання Договорів факторингу укладених між первісними кредиторами та ТОВ «ФК «ЄАПБ» недійсними або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цих договорів.
За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаними вище Договорами кредиту перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ», що дає останньому право на стягнення з відповідача в судовому порядку неповернуті ним суми позик.
Щодо укладення договорів в електронній формі.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.
Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.
Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України " Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеному у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею ( стаття 11 Закону України " Про електронну комерцію).
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України " Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що Договора кредиту: №8929606 від 05.04.2025 р. та №00-10476502 від 11.07.2025 р. між первісними кредиторами та відповідачем ОСОБА_1 укладені в електронному вигляді, із застосуванням електронних підписів одноразовими ідентифікаторами.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що вищевказані кредитні договора укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронних підписів, відповідають вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із Договорів кредиту: №8929606 від 05.04.2025 р. та №00-10476502 від 11.07.2025 р.
Щодо стягнення заборгованості за Договором кредитної лінії №00-10476502 від 11.07.2025 року.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач має непогашену заборгованість перед позивачем за Договором кредитної лінії №00-10476502 від 11.07.2025 року у сумі 6127,05 грн.
У відповідності до статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. В свою чергу, будь-який кредитор, первісний або новий, окрім доведення факту укладення договору та набуття прав на стягнення з боржника у зобов`язанні повинен довести факт виникнення зобов`язання у боржника, що, в даному випадку може бути підтверджено фінансовими документами про перерахування коштів на рахунок відповідачки, які до матеріалів справи додані не були.
Отже, з огляду на положення вказаних вище норм законодавства, докази надання відповідачу коштів, оплати чи неоплати за кредитним договором відповідачем є необхідним для доведення вимог позивача про стягнення заборгованості. Позивач повинен був довести ці обставини за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України та з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог, зазначені ним обставини.
Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд звертає увагу, що згідно умов Договору кредиту, у п.2.10. сторони домовилися, що кредит надається відповідачу в безготівковій формі у національній валюті на рахунок відповідача включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .
Згідно п. 1.6. ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-III) в редакції, чинній станом на момент укладення договору, документ на переказ - електронний або паперовий документ, що використовується суб`єктами переказу, їх клієнтами, кліринговими, еквайринговими установами або іншими установами - учасниками платіжної системи для передачі доручень на переказ коштів.
Відповідно до п. 22.1. ст. 22 Закону № 2346-III ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер. Національний банк України має право встановлювати інші види розрахункових документів.
Згідно п. 22.4. ст. 22 Закону № 2346-III під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.
Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.
Подання паперових розрахункових документів до банку має здійснюватися клієнтом особисто, якщо інше не передбачено договором.
Подання електронних розрахункових документів може здійснюватися клієнтом як особисто на носіях інформації, так і за допомогою наданих йому обслуговуючим банком програмно-технічних засобів, які забезпечують зв`язок з програмно-технічними засобами цього банку. Програмно-технічні засоби з вбудованою в них системою захисту інформації мають відповідати вимогам, що встановлюються Національним банком України. (п. 22.5. ст. 22 Закону № 2346-III).
Відповідно до п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, в редакції, чинній станом на момент укладення договору, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21) від 25.05.2021 року належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в чинній станом на момент укладення договору редакції) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
У постанові від 15.06.2023 у справі № 910/15023/21 Верховний Суд зазначив, що виписки з особового рахунка клієнта банку (банківські виписки з рахунку позичальника) є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, від 19.02.2020 у справі № 910/16143/18, від 26.02.2020 у справі № 911/1348/16, від 19.11.2020 у справі № 910/21578/16, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 554/4300/16-ц, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21, від 07.12.2022 у справі № 298/825/15-ц).
Отже, належним доказом перерахування первісним кредитором відповідачу кредитних коштів є відповідні розрахункові документи, банківські виписки або інші первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Позивачем не були надані суду розрахункові документи, банківські виписки або інші належні та допустимі докази, які підтверджують факт перерахування первісним кредитором на банківський рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів, у сумі 3500,00 грн, як це передбачено пунктом 2.10. Кредитного договору.
На підтвердження існуючої заборгованості позивачем долучено додаток до підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів від 30.03.2026 року та розрахунок заборгованості, складеними первісним кредитором ТОВ «МАКС КРЕДИТ», що не може вважатись належними та достатніми доказами існуючої заборгованості, оскільки вищевказані додаток та розрахунок заборгованості є внутрішніми документами фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду пересвідчитися, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит.
Зазначені додаток та розрахунок із зазначенням конкретних розмірів заборгованості є документами, що створені самим кредитодавцем, а відтак інформація, що вказана в них, за відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Підтвердженням зарахування кредитних коштів на картковий рахунок та користування кредитними коштами може бути виписка по рахунку, проте таких документів матеріали справи не містять.
Отже, позивачем не надано доказів наявності заборгованості відповідача перед первісним кредитором на момент укладення договору факторингу, зокрема не доведено ті обставини, що відповідачем взагалі були отримані кошти на встановлених у Договорі кредиту №00-10476502 від 11.07.2025 р. умовах.
Суд зазначає, що позивач не заявляв клопотання про витребування доказів. З огляду на принцип змагальності, суд не має права за власною ініціативою витребовувати докази перерахування первісним кредитором ТОВ «МАКС КРЕДИТ» на картковий рахунок відповідача кредитних коштів у сумі 3500,00 грн.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зазначила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18(пункт 41)). Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
У постанові від 27.05.2020 у справі № 2-879/13 Верховний Суд зазначив, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі, належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом.
Крім того, у постанові від 01.11.2023 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 462/2056/20, провадження № 61-3758св23) зазначає, що засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов`язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов`язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
Отже, позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість.
Враховуючи ненадання позивачем належних та допустимих доказів перерахування ТОВ «МАКС КРЕДИТ» на картковий рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів у сумі 3500,00 грн, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором кредиту №00-10476502 від 11.07.2025 року в розмірі 6127,05 грн
Щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та відсотками за Договором №8929606 про надання споживчого кредиту від 05.04.2025 року.
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до вимог ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
ОСОБА_1 прийняті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконував в повному обсязі.
З розрахунку заборгованості, складеному первісним кредитором ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА», вбачається, що первісним кредитором нарахування відсотків здійснювалося у відповідності до погоджених сторонами умов договору, а саме у строк погоджений сторонами у п.п. 1.4. та за процентними ставками передбаченими п.п.1.5.1.-1.5.2.
Вказаний розрахунок складений відповідно вимог до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Оскільки нормативно-правовими актами, в тому числі актами Національного Банку України, не затверджено зразок «Розрахунку заборгованості кредитним договором», тому розробка такого документу такого типу віднесена до компетенції кожної фінансової установи.
За таких обставин, долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості є формою, встановленою фінансовою установою, мета якого фіксування кредитної заборгованості позичальника.
Враховуючи правовий висновок Верховного Суду у постанові від 17.12.2020 по справі 278/2177/15-ц, суд визнає наданий банком розрахунок заборгованості належним та допустимим доказом в розумінні ст. ст. 77, 78 ЦПК України.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором Банк зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Відповідно до частини другої статті 1054 та частини другої статті 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення боржником зобов`язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення всієї суми кредиту.
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу.
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. В разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно положенням пунктів 1-1 та 4 частини 1 статті 1 Закону «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - це вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження №14-308цс18)).
Жодних даних, які свідчать про погашення заборгованості та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за вказаним Договором кредиту №8929606 від 05.04.2025 року у добровільному порядку, відповідачем ОСОБА_1 за час розгляду справи в суді не надано.
Суду не надано також належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, що відповідає положенням ст. 617 Цивільного кодексу України.
Таким чином, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ», до якого перейшло право вимоги за Договором кредиту №8929606 від 05.04.2025 року, за тілом кредиту - 4753,51 грн та за процентами – 4991,21 грн.
Щодо стягнення штрафних санкцій за Договором №8929606 про надання споживчого кредиту від 05.04.2025 року.
Згідно розрахунку заборгованості за Договором кредиту №8929606 від 05.04.2025 року, первісним кредитором нараховано за період з 28.09.2025 року по 23.12.2025 року штрафні санкції у сумі 9050,00 грн.
Штрафні санкції за кредитним договором – це фінансові стягнення (неустойка, пеня, штраф), які позичальник сплачує кредитору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань.
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Приписами ст.549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022, серед іншого, внесені зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК та доповнено його п.18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».
Здійснюючи тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК, Верховний Суд у постанові від 12.06.2024 у справі № 910/10901/23 виснував, що у період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки - звільнення від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення повернення коштів.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 18.10.2023 у справі № 706/68/23.
Отже, на період дії воєнного стану позичальники звільняються від сплати неустойки (пені, штрафу).
Таким чином, підстави для стягнення неустойки у період воєнного стану відсутні, в зв`язку із чим позовні вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у сумі 9050,00 грн підлягають залишенню без задоволення.
Згідно зі ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, що визначено частиною 2 статті 77 ЦПК України.
Згідно ст. ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відтак, оскільки на час розгляду справи судом відповідачем не надано даних, що свідчать про повне погашення заборгованості у добровільному порядку та про причини несвоєчасного погашення заборгованості за Договором кредиту №8929606 від 05.04.2025 р., беручи до уваги неправомірність нарахування штрафних санкцій під час воєнного стану, а також враховуючи недоведений факт перерахування відповідачу кредитних коштів за Договором кредиту №00-10476502 від 11.07.2025 року, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ» та стягнення з ОСОБА_1 кредитної заборгованості за Договором кредиту №8929606 від 05.04.2025 р. у загальній сумі 9744,72 грн, з яких: 4753,51 грн – сума заборгованості за тілом кредиту та 4991,21 грн - сума заборгованості за відсотками. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити, в зв`язку з їх необгрунтованістю.
Щодо стягнення судових витрат.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №153193 від 28.04.2026 року.
За такого, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 1041,03 грн (9744,72 х 2662,40/ 24921,77).
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов проти України", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за Договором кредиту №8929606 від 05.04.2025 р. у сумі 9744,72 грн та судового збору у розмірі 1041,03 грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247, 280-285 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість Договором №8929606 про надання споживчого кредиту від 05.04.2025 року в розмірі 9 744,72 грн (дев`ять тисяч сімсот сорок чотири гривні 72 копійки), з яких: 4753,51 грн – сума заборгованості за тілом кредиту та 4991,21 грн - сума заборгованості за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» витрати на судовий збір у сумі 1 041,03 грн (одна тисяча сорок одна гривня 03 копійки).
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Реквізити сторін:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ: 35625014, реквізити IBAN № НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місцн реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя О.А. Гуденко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua