Рішення від 19 жовтня 2026 р. у справі №490/3990/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 19 жовтня 2026 р.

Справа: №490/3990/26

Суддя: Гуденко О. А.

нп 2/490/3374/2026 Справа № 490/3990/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в м. Миколаєві цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року позивач, ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» (далі - ТОВ «ФК «ЕЙС»), в особі свого представника, звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 року у розмірі 31 263,90 грн, а також покласти на відповідача судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що 13.04.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір №354626622 на суму 2500,00 грн. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 10000,00 грн.

28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу №28/1118-01 зі строком дії якого 28 листопада 2019 року. В подальшому шляхом укладання Додаткових угод до договору факторингу, строк дії договору був продовжений до 31 грудня 2024 року. Згідно Витягу з реєстру прав вимоги № 135 від 25.05.2021 до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу № 05/0820-01. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача.

11.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач уклали Договір факторингу № 11/07/25-Е, за умовами якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 р. Відповідно до Реєстру Боржників Б/Н від 14.07.2025 року за Договором факторингу № 11/07/25-Е від 11.07.2025 року, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 31263,90 грн. ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивач не здійснювали нарахувань за кредитним договором.

За такого, оскільки відповідач не виконує свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів та відсотків, передбачених умовами Кредитного договору та додаткових угод до нього, позивач, який є правонаступником первісного кредитора, має право на вимогу до відповідача про сплату заборгованості, в зв`язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2026 року дану справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді Гуденко О.А. від 05.05.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Оскільки розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, розгляд проводиться по матеріалах справи.

Відповідача повідомлено про відкриття провадження у справі, шляхом направлення ухвали про відкриття провадження за місцем його реєстрації, в установлений ч. 7 ст. 178 ЦПК України строк відзив на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 8 ст. 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

У порядку ст. 178 ЦПК України відповідач не скористався своїм правом подання до суду відзиву на позовну заяву та/або заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Враховуючи вищенаведене, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

Так, за ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Договір, в тому числі і договір кредиту, є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Матеріалами справи встановлено, що 13.04.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Договір №354626622, у формі електронного документа з використанням електронного підпису.

Згідно п.1.1. Договору, за цим Договором Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові Кредит, на суму 2500 грн 00 коп. (дві тисячі п`ятсот грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «СМАРТ» Товариства з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА».

За п.1.2. Договору, Кредит надається строком на 7 (сім) днів від дати отримання Кредиту Позичальником.

Відповідно до п.п. 1.4. - 1.4.2. Договору, за користування Кредитом протягом Дисконтного періоду Позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти за користування Кредитом, які нараховуються в наступному порядку:

- виключно на період строку визначеного в п. 1.2 Договору нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється щоденно за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 605,90 (шістсот п`ять цілих дев`ять десятих) процентів річних, що становить 1,66 процентів від суми Кредиту за кожний день користування ним;

- за умови продовження строку Дисконтного періоду, на умовах п. 1.3. Договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.2. Договору строку, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Індивідуальною процентною ставкою в розмірі 604,99 (шістсот чотири цілих дев`яносто дев`ять сотих) процентів річних, що становить 1,66 процентів в день від суми Кредиту за кожний день користування ним.

За змістом п.4.1. Договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано Позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на Сайті Кредитодавця: www.moneyveo.ua.

Розрахунок сукупної вартості Кредиту за Дисконтною процентною ставкою та Термін платежу згідно строку передбаченого п. 1.2. цього Договору, зазначені в Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток № 1 до Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткові угоди, якими сторони домовилися збільшити суму Кредиту на наступні суми: Додатковою угодою від 14.04.2021 року – на 1250 грн 00 коп; Додатковою угодою від 15.04.2021 року – на 1000 грн 00 коп; Додатковою угодою від 16.04.2021 року – на 3100 грн 00 коп; Додатковою угодою від 18.04.2021 року – на 2150 грн 00 коп.

Загальна сума кредиту становить 10000,00 грн.

Факт перерахування на картковий рахунок відповідачки грошових коштів в загальному розмірі 10000,00 грн підтверджується платіжними дорученням про зарахування кредитних коштів у перерахованих вище сумах на платіжну картку № 5168-75XX-XXXX-0863.

Отже, Первісний кредитор свої зобов`язання за Кредитним договором виконав в повному обсязі, а саме - надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором та додатковими угодами до нього.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступає ТОВ «Таліон Плюс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» приймає права вимоги до боржників. Строк договору до 28 листопада 2019 року.

Додатковими угодами №19 від 28.11.2019 року, №26 від 31.12.2020 року, №27 від 31.12.2021 року, №31 від 31.12.2022 року та №32 від 31.12.2023 року строк дії Договору факторингу № 28/1118-01 від від 28.11.2018 року продовжено до 31.12.2024 року.

Відповідно до Реєстру прав вимоги № 135 від 25.05.2021 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 р. на загальну суму 18843,90 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість по кредиту; 8843,90 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було укладено договір факторингу №05/0820-01, відповідно до якого ТОВ «Таліон Плюс» відступає ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» приймає права вимоги до боржників.

В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угод: №2 від 03.08.2021, №3 від 30.12.2022, якими продовжено строк дії Договору факторингу до 30.12.2024 включно.

Відповідно до Реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 до Договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 р. на загальну суму 31263,90 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість по кредиту; 21263,90 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

11.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу №11/07/25-Е, відповідно до якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступає ТОВ «ФК «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЕЙС» приймає права вимоги до боржників.

Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 11/07/25-Е від 1.07.2025 р., від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «ЕЙС» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 р. на загальну суму 31263,90 грн, з яких: 10000,00 грн - заборгованість по кредиту; 21263,90 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом.

Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору

У даній справі, встановлено, що відступлення прав вимоги за вищевказаним кредитним договором було здійснено шляхом укладення Договорів факторингу про відступлення ТОВ «ФК «ЕЙС» належне йому право вимоги у відповідності до вимог ст. 512-516, 1077-1082 ЦК України. За змістом наведених положень закону заміна кредитора на фактора не означає звільнення боржника від обов`язку виконати зобов`язання, а лише надає боржникові право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце та у випадку, коли таких доказів не надано, виконати зобов`язання на рахунок первинного кредитора.

У матеріалах справи відсутні документи, які б свідчили про визнання договорів факторингу: № 28/1118-01, укладеного 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» (з подальшими улкдаденими додатковими угодами), №05/0820-01, укладений 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та №08/07/25-Е, укладений 08/07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС», недійсними або заперечення учасниками справи факту правомірності укладення цих договорів.

За такого, враховуючи вищевказане, право вимоги до боржника ОСОБА_1 за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 року перейшло до ТОВ «ФК «ЕЙС», що дає останньому право на стягнення з відповідача в судовому порядку неповернуту ним суму позики.

Щодо укладення договору в електронній формі.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Пунктами 5 та 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини 1 статті 3 Закону України « Про електронну комерцію»).

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вказаний кредитний договір та додаткові угоди до нього укладені сторонами шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовими ідентифікаторами, що узгоджується з вимогами законодавства. Такі договора прирівнюються до договорів, укладених в письмовій формі.

Відповідач добровільно за допомогою мережі інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства, www.moneyveo.ua обрав для себе у вбудованому калькуляторі бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, в тому числі і банківську картку на яку в подальшому отримав грошові кошти, пройшов декілька етапів підтвердження наміру вступити в договірні відносини з Товариством та уклав кредитний договір та додаткові угоди до нього без зовнішнього впливу та примусу

Як вбачається з Довідки від 05.06.2023 р. щодо дій позичальника в ІТС ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога», Кредитний договір №354626622 від 13.04.2021 року та додаткові угоди до нього були підписані відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовими ідентифікаторами, одноразовий персональний ідентифікатор «MNV577ВН» було направлено позичальнику 13.04.2021 року о 17:30:46 год. на номер мобільного телефону вказаний ним в Заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства 13.04.2021 року о 17:31:08 год, після чого відповідач натиснув кнопку «ТАК», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором.

Відразу після вчинених дій Товариством було перераховано грошові кошти банківську карту, що належить відповідачу, що в свою чергу слугує доказом того, що відповідач прийняв пропозицію ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога».

Судом встановлено, що без здійснення вказаних вище дій відповідачем кредитний договір та додаткові угоди до нього не були б укладенимими сторонами, отже ці правочини відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважаються такими, що за правовими наслідками прирівнюються до договорів, укладених у письмовій формі, та укладення цих договорів у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідача.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21).

Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що Кредитний договір №354626622 від 13.04.2021 р. та додаткові угоди до нього, укладені сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору та додаткових угод до нього.

Щодо стягнення суми заборгованості за тілом кредиту.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як встановлено судом, відповідач не виконав в повному обсязі взяті на себе зобов`язання за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 року та додатковими угодами до нього щодо повернення суми отриманого кредиту, у зв`язку з чим, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», до якого за Договором факторингу перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , про стягнення з останнього заборгованості за тілом кредиту в сумі 10 000,00 грн.

Щодо стягнення суми заборгованості за процентами.

З доданих позивачем розрахунків заборгованості, складених первісними кредиторами, вбачається, що нарахування відсотків на загальну суму 21263,90 грн здійснювалося за період з 13.04.2021 року по 18.07.2021 року (97 днів).

Разом з тим, суд не погоджується з розміром нарахованих первісними кредиторами відсотків, виходячи з наступного.

В пункті 1.2. Договору сторони погодили строк кредитування, а саме 7 днів.

Додатковими угодами до Кредитного договору №354626622 від 13.04.2021 року строк кредитування не продовжено, що підтверджується графіками розрахунків, що є додатками до додаткових угод, в яких термін останнього платежу вказано 20.04.2021 року.

Суд зазначає, що докази укладення відповідачем додаткових угод на продовження строку кредитування після 20.04.2021 року матеріали справи не містять.

Як вбачається з умов Кредитного договору №354626622 від 13.04.2021 року в п.1.3. сторони погодили, що встановлений в п. 1.2. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником, шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо Позичальником в Особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів Кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду.

Однак, суд зазначає, що до матеріалів позову не надано докази оплати ОСОБА_1 протягом Дисконтного та Пільгового періоду всіх фактично нарахованих процентів, а отже, строк кредитування не був продовжений.

Факт неоплати відповідачем нарахованих процентів також підтверджується розрахунками заборгованості, складеними первісними кредиторами, з яких вбачається, що ОСОБА_1 за період з 13.04.2021 року по 20.04.2021 року (Дисконтний період) не вносилися платежі на погашення тіла кредиту чи відсотків.

Разом з тим, в п.п.1.7,1.7.1 Кредитного договору, сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України, яка має наслідком продовження строку користування Кредитом (продовження загального строку дії Договору) на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми Кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання Позичальника по оплаті основної суми Кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду.

Відповідно до частини першої та третьої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Верховний Суд у справі № 496/1561/16-ц зазначив, що тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини.

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 754/4475/19 (провадження № 61-5491св21) зазначено, що сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини. Водночас згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За змістом цієї норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відповідна подія має неминуче настати. Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи.

Норми ст. 530 ЦК України передбачають, що за відсутності строку виконання зобов`язання, воно обумовлюється вказівкою на настання певної події, з настанням якої виконується договірне зобов`язання/реалізується право.

Також, у разі якщо конкретний строк виконання договірних зобов`язань не встановлено він може бути визначений з пред`явленням вимоги і визначенням розумного строку щодо необхідності виконання цих зобов`язань.

Верховний Суд у постанові по справі №908/2187/21 від 15.06.2023 зазначив, що відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Зазначена норма розміщена законодавцем в Главі 16 "Правочини" Розділі 1 "Загальні положення про правочини". В свою чергу, положення статті 625 ЦК України містяться в Главі 51 ЦК України "Правові наслідки порушення зобов`язання. Відповідальність за порушення зобов`язання", тобто є відмінними від суспільних відносин, врегульованих статтею 212 ЦК України. У силу частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Таким чином, сума кредиту та процентів належить до основного зобов`язання у кредитних відносинах. Встановлюючи у пункті 7.4. договору підвищений процент саме за користування кредитом після порушення кредитного зобов`язання, сторонами було встановлено підвищене основне зобов`язання зі сплати договірних процентів у силу статті 212 ЦК України, на яку прямо посилається пункт 7.4. Пов`язуючи одночасно підвищений процент за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично підвищений договірний процент як частину основного зобов`язання за неправомірне користування кредитними коштами, що суперечить зазначеній вище практиці Великої Палати Верховного Суду. Враховуючи наведене, Суд доходить висновку, що пред`явлення кредитором до позичальника вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для нарахування процентів за підвищеною ставкою (п. 7.4. кредитного договору) з посиланням на ст. 625 ЦК України, оскільки такі проценти є підвищеними процентами основного зобов`язання, фактично - договірні проценти за "неправомірне користування" з урахуванням статті 212 ЦК України, на яку посилається пункт 7.4. договору. Натомість основне зобов`язання з нарахування будь-яких договірних процентів припиняється саме пред`явленням кредитором до позичальника вимоги про дострокове погашення кредиту з урахуванням практики Великої Палати Верховного Суду.

Суд критично ставиться до ототожнення факту прострочення виконання грошового зобов`язання з відкладальною обставиною, яка є підставою для пролонгації договору.

Конструкція відкладальної обставини стосується правомірних дій сторін або об`єктивних подій. Натомість порушення позичальником строку повернення кредиту є невиконанням прямого договірного обов`язку, тобто цивільним правопорушенням (стаття 610 ЦК України). Відтак, неправомірна поведінка боржника не може ототожнюватися з відкладальною обставиною та слугувати законною підставою для зміни умов правочину (автоматичної пролонгації).

Факт подальшого користування сумою кредиту після 20.04.2021 року є, по своїй суті, прямим порушенням основного зобов`язання щодо вчасного повернення коштів. Порушення умов договору не може розглядатися як об`єктивна «обставина» в розумінні приписів статті 212 ЦК України.

З огляду на неоднозначність та суперечливість умов договору щодо строку кредитування і порядку нарахування процентів, суд застосовує принцип contra proferentem, відповідно до якого сумнівні умови договору тлумачаться проти сторони, яка їх сформулювала, тобто проти кредитодавця.

За таких обставин, посилання кредитодавця на відкладальну обставину не змінює правової природи прострочення. Отже, після спливу початкового строку кредитування право кредитодавця на нарахування процентів за користування кредитом припиняється, і він може претендувати лише на захист своїх майнових інтересів згідно зі статтею 625 ЦК України.

При цьому, позивач не звернув уваги, що неповернення кредиту у визначений договором строк, в даному випадку після спливу 7-ми днів кредитування, свідчить не про продовження строку договору, як це зазначено в п. 1.7. договору, а про неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань.

Крім того, згідно п. 4.3 Кредитного договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку дії цього Договору (після 90 дня від дати закінчення Дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі визначеному в п.1.7.2. Договору, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»). Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Так, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»); суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Тлумачення змісту вказаних умов договору в дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими або двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків. Саме в такій ситуації підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача .

Зі змісту вищевказаних положень Кредитного договору №354626622 від 13.04.2021 року вбачається, що зазначені проценти договір пов`язує з неповерненням у встановлений строк кредитних коштів, а відтак по суті це є санкцією для позичальника.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеним кредитним договором строком суперечить вимогам ЦК України та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 27 липня 2021 року за № 910/18943/20 - припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України».

У постанові від 05.04.2023 року у справі № 910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (частина перша статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»).

Якщо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. 3 та 4 ст. 213 ЦК України, неможливо встановити порядок проведення розрахунків між сторонами, необхідно застосовувати тлумачення contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (висновки Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 року в справі № 753/8945/19).

Як встановлено судом, сторонами у договорі погоджено строк користування кредитом 7 днів та плату за користування кредитом у межах вказаного строку.

Доказів того, що в подальшому сторонами було пролонговано вказаний договір матеріали справи не містять.

Враховуючи споживчий характер правовідносин, суд виходить із того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з фінансовою установою фактично не є рівними.

За таких обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав до стягнення на користь позивача відсотків, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 1.2. договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 1.2. договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено в постанові Миколаївського апеляційного суду від 21.05.2026 року у справі №644/9480/25.

Позивач, як юридична особа, діяльність якою пов`язана з наданням фінансових послуг і яка є правонаступником особи, яка підготувала проєкт договору позики - є сильнішою стороною у цих правовідносинах, а тому тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь відповідача.

Отже, виходячи з умов договору та додаткових угод до нього та тієї обставини, що доказів пролонгація кредиту у спосіб передбачений п.1.3. Кредитного договору, після 20.04.2021 року до матеріалів справи не додано, останій день нарахування процентів становить 20.04.2021 року.

За такого, суд зазначає, що нарахування відсотків у період з 21.04.2021 р. по 18.07.2021 р. є необґрунтованим, оскільки здійснено поза межами строку, погодженого сторонами в Кредитному договорі №354626622 від 13.04.2021 року та додаткових угодах до нього.

Станом на 20.04.2021 року заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 року та додатковими угодами до нього складала 10775,22 грн, з яких: 10000,00 грн –заборгованість по тілу кредиту та 775,22 грн –заборгованість по відсоткам.

З огляду на зазначене, загальна сума заборгованості відповідача перед ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» по несплаченим процентам складає 775,22 грн.

Також суд зазначає, що первісні кредитори, мали право стягнути заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами за користування кредитними коштами у межах погодженого сторонами строку кредитування, а після закінчення строку кредитування у позикодавця відсутні правові підстави нараховувати передбачені договором проценти, а у разі прострочення позичальником грошового зобов`язання позикодавець має право на стягнення грошових коштів відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, однак у цій справі таких позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» не заявило, а, тому вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за простроченими процентами поза межами дії кредитного договору задоволенню не підлягають.

Таким чином, оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висовку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, шляхом стягнення з боржника ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованості за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 року та додатковими угодами до нього у загальній сумі 10775,22 грн, з яких: 10 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 775,22 грн – заборгованість по процентам.

У решті вимог позивача слід відмовити за їх необґрунтованістю.

Щодо стягнення судових витрат.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити судові витрати між сторонами.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №49290 від 29.04.2026 року.

За такого, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір пропорціно до задоволених вимог у сумі 917,61 грн (10775,22 х 2662,4 /31263,90).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, що передбачено пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.

Позивач у позові просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь понесені витрати на правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

В обґрунтування витрат на правничу допомогу позивачем надано Договір про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладений між ТОВ «ФК «ЕЙС» та Адвокатським бюро «Соломко та партнери», Додаткову угоду №25770903438 до Договору про надання правничої допомоги №20/08/25-01 від 20.08.2025, Акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року на суму 7000,00 грн.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Суд вказує на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, слід керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок викладено у постанові ВС від 12.01.2026 року у справі №642/716/22.

В даній справі судом враховано незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, спірні правовідносини не є новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала значних затрат часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Крім того, суд враховує, що суть надання позивачу адвокатом правничої допомоги зводилась до написання та направлення позовної заяви до суду, розгляд справи проведено без участі сторін у справі.

Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 7000,00 грн витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).

Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 2 000,00 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно позиції Європейського суду з прав людини, сформованої, зокрема у справах "Салов протиУкраїни", "Проніна проти України" та "Серявін та інші проти України": принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

За такого, на підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованість за Кредитним договором №354626622 від 13.04.2021 року та додатковими угодами до нього у сумі 10775,22 грн та судових витрат, які складаються з судового збору у розмірі 917,61 грн і витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 549, 610-612, 625, 1049-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 13, 77-81, 259, 263-265, 247 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Договором №354626622 від 13.04.2021 року та додатковими угодами до нього в сумі 10 775,22 грн (десять тисяч сімсот сімдесят п`ять гривень 22 копійки), з яких: 10 000,00 грн – заборгованість за тілом кредиту; 775,22 грн – заборгованість по процентам.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати на судовий збір у сумі 917,61 грн (дев`ятсот сімнадцять гривень 61 копійка) та витрати на правову допомогу у розмірі 2 000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

В задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Реквізити сторін:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, адреса місцезнаходження: Україна, 02090, місто Київ, Харківське шосе, будинок 19, офіс 2005.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя О.А. Гуденко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua