Суд: Центральний районний суд м. Миколаєва
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 15 жовтня 2026 р.
Справа: №490/2518/26
Суддя: Гуденко О. А.
нп 2/490/2777/2026 Справа № 490/2518/26
Центральний районний суд м. Миколаєва
__________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 жовтня 2026 року місто Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі:
головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Романової К.Т., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку, -
ВСТАНОВИВ:
23.03.2026 року ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє її представниця – адвокат Сидоренко Т.В., звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати за ОСОБА_1 право власності на 58/100 часток у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0427 га. за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - обслуговування індивідуального житлового будинку за вказаною адресою.
В обгрунтування позову сторона позивача посилається на те, що ОСОБА_1 є власником 58/100 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього господарських і побутових споруд АДРЕСА_1 . Підстава набуття права власності позивачем на частину житлового будинку – свідоцтво про право власності на житловий будинок від 02.02.2001 року, видане ВК ММР. Право власності позивача зареєстровано КП ММБТІ 02.02.2001 року, реєстровий № 19561 в книзі № 116. Право власності позивача зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 28.03.2024 року, номер запису про право власності.
Позивач зазначає, що відповідачка є власницею 42/100 часток у праві власності на житловий будинок з відповідною часткою прилеглих до нього господарських і побутових споруд АДРЕСА_1 . Підстава набуття права власності відповідачкою– свідоцтво про право на спадщину від 06.07.2010 року, видане Першою Миколаївською державною нотаріальною конторою, зареєстровано в реєстрі за № 5-553.
Також сторона позивача вказує, що співвласники житлового будинку з господарськими та побутовими спорудами позивач та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 (спадкодавці відповідачки) приватизували земельну ділянку площею 0,0427 га. з цільовим призначенням обслуговування індивідуального житлового будинку за вказаною адресою. 04.09.1998 року співвласниками отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 2231. Ідеальні частки співвласників земельної ділянки не визначені. Земельна ділянка належить співвласникам на праві спільної сумісної власності. Цільове призначення спірної земельної ділянки позивачем та відповідачем не змінювалося.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.03.2026 року головуючим суддею визначено суддю Гуденко О.А.
Ухвалою судді від 25.03.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 15.06.2026 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті
Сторони в судове засідання не з`явилися ,про час та місце слухання справи повідомлені належним чином.
Представниця позивача – адвокат Сидоренко Т.В. надала до суду заявву про розгляд справи без участі позивача та його представника, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.
Відповідачка в судове засідання не з`явилася, відзив на позовну заяву не надала, будь-яких клопотань чи заяв по суті спору від неї не надходило.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (Постанова ВС від 24.10.2024 у справі №752/8103/13-ц).
За такого, суд вважає, що підстав для відкладення розгляду справи немає, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення рішення, адже основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів, що відповідає приписам ст. 223 ЦПК України.
Згідно ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи дійшов наступного висновку.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).
Як вбачається з Державного акту на право спільної власності на землю від 04.09.1998 року, на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради народних депутатів від 26.06.1998 р. за №367, ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0427 га для обслуговування індивідуального житлового будинку по АДРЕСА_1 .
Згідно Свідоцтва про право власності на житловий будинок від 02.02.2001 року, виданого Виконкомом Миколаївської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 26.01.2001 р. №6, виданого замість договору купівлі- продажу від 02.12.1997 р. №3059-1, ОСОБА_1 є власником 58/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .
Право власності ОСОБА_1 на вказану вище 58/100 частину житлового будинку зареєстроване в Миколаївському МБТІ 02.02.2001 року за реєстровим №19561.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речоіих прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №119901850, власницею 42/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину №5-553 від 06.07.2010 року.
Згідно з ч.3 ст. 2 ЗК України об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
За змістом ч.1 ст. 86 ЗК України земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності, визначено у частині першій статті 79 ЗК України, як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з частинами другою-п`ятою статті 89 ЗК України у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.
Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.
Відповідно до статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній сумісній власності.
Згідно з частиною третьою статті 370 ЦК України виділ частки з майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
Частиною першою статті 364 ЦК України передбачено право співвласника на виділ у натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності.
За змістом цієї норми виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Положеннями статті 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно ст. 377 ЦК України, до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі № 6-253цс16, за змістом ст. 377 ЦК України, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Перехід права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлю або споруду, які розташовані на ній, визначається на підставі цивільно-правових угод (ч.1 ст.120 ЗК України).
Згідно ч.1 ст.120 ЗК України, у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. У разі, якщо відчужувачу (попередньому власнику) такого об`єкта належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку, до набувача цього об`єкта переходить право власності на таку частку. При вчиненні правочину, що передбачає перехід права власності на зазначений об`єкт, мають дотримуватися вимоги частини шістнадцятої цієї статті.
Аналіз змісту норм статті 120 ЗК України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості, спорудженого на земельній ділянці із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці , та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Такі висновки узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 9 грудня 2020 року по справі №642/3950/17 за аналогічних обставин.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині 4 статті 120 ЗК України особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником (законним користувачем) відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.
Статтею 381 ЦК України визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.
У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір присадібної ділянки (для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд), на отримання якої в містах із земель державної або комунальної власності мають право громадяни України, складає не більше 0,10 гектара (пункт «г» частини першої статті 121 ЗК України).
Статтею 328 ЦК України, передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Отже, аналіз вказаних норм права свідчить про те, що перехід права власності на земельну ділянку відбувається одночасно з переходом права на об`єкт нерухомості, що відповідає принципу «superficies solo cedit» - «збудоване на землі слідує за нею».
Вказані висновки викладено Верховним Судом у постановах від 21.03.2018 року у справі № 686/9580/16-ц, від 16.06.2021 року у справі № 299/2490/16-ц, від 16.03.2020 року у справі № 675/2372/16-ц, від 20.09.2021 року у справі № 307/2235/20.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 року у справі 689/26/17 вказала на те, що враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки (закріпленому у цивільному та земельному законодавстві ) та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу права на земельну ділянку не передбачено умовами договору чи приписами законодавства.
У постанові Верховного суду від 20.01.2021 року у справі №318/1274/18 Верховний суд виснував, про те, що разом із тим при відсутності окремої угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди).
Враховуючи цей принцип, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Аналогічного висновку дійшов Верховний суд і у постанові Великої палати від 04.12.2018 року у справі №910/18560/16, вказавши на імперативність приписів щодо переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду.
Враховуючи, що позивач є власником 58/100 частки будинку, який розташований на спірній земельній ділянці, яка має цільове призначення для будівництва та обслуговування домоволодіння, та в сукупності утворює цілісний об`єкт нерухомості, при тому, що з відповідачкою, як правонаступницею попередніх власників 42/100 частки домоволодіння будь-які цивільно-правові угоди не укладались, суд вважає, що набуваючи право власності на житловий будинок, позивач набув і право власності на земельну ділянку для його обслуговування.
За такого, позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
На підставі викладеного, ст. ст. 10, 12, 13, 18, ч. 1 ст. 30, 76-84, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України ( в редакції 2001 року), суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку– задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), право власності на 58/100 часток у праві власності на земельну ділянку, площею 0,0427 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки - обслуговування індивідуального житлового будинку за вказаною адресою.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Суддя О.А. Гуденко
Оригінал: reyestr.court.gov.ua