Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №488/5186/25 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

Суд: Корабельний районний суд м. Миколаєва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: про стягнення аліментів

Дата: 08 жовтня 2026 р.

Справа: №488/5186/25

Суддя: Чернявська Я. А.

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/5186/25

Провадження № 2/488/1121/26

РІШЕННЯ

Іменем України

09.10.2026 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді — Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання — Коваль А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В провадженні судді Корабельного районного суду м. Миколаєва Чернявської Я.А. перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, в якому позивач просила суд стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неустойку (пеню) у розмірі ста відсотків суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до 25.11.2025 року на користь ОСОБА_1 , на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі 153 164,77 (сто п`ятдесят три тисячі сто шістдесят чотири грн. 77 коп.) гривень.

В обґрунтування позову представник позивача вказала, що 16 березня 2024 року набрало законної сили рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва, яким було зобов`язано відповідача виплачувати аліменти для утримання двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі – 2833,00 грн., та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі – 2833,00 грн., щомісяця, з подальшою індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.07.2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

Вказала, що виконавче провадження №74718518 відкрито Корабельним відділом державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі виконавчого листа №2/488/350/24 (справа №488/2704/23) від 22.02.2024 року.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 борг станом на 01.10.2025 року становить 153 164,77 (сто п`ятдесят три тисячі сто шістдесят чотири грн. 77 коп.) гривень.

Представник позивача звернула увагу суду на той факт, що аліменти відповідач не сплачує і обставини, які є причиною не сплати аліментів, не повідомляє. Заборгованість відповідача по аліментах, станом на подачу позовної заяви, становить 153 164,77 (сто п`ятдесят три тисячі сто шістдесят чотири грн. 77 коп.) гривень.

Оскільки відповідач не наводить причин затримки з виплатою, вважала, що ця заборгованість виникла з його вини, а, отже, відповідно до ст. 196 Сімейного кодексу мала право на стягнення неустойки в розмірі одного відсотка від прострочених сум.

Сумарно неустойка за період з 31 липня 2023 року по 25 листопада 2025 року становить 153 164,77 (сто п`ятдесят три тисячі сто шістдесят чотири грн. 77 коп.) гривень, на підтвердження вказаної суми представник позивача у позові навела розрахунок неустойки.

На підставі вищезазначеного позивач звернулася до суду з відповідним позовом.

29.12.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 — адвоката Бєлової Р.В. надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечувала проти задоволення позову у повному обсязі, вказала, що відповідач та його представник не отримували копії ухвали про відкриття провадження у справі, позовної заяви з додатками, а про наявність даного спору адвокату стало відомо із сайту суду. Із матеріалами справи, позовною заявою та доданими до неї документами представник відповідача ознайомилася через електронний кабінет підсистеми «Електронний суд» лише 22 грудня 2025 року.

Зазначила, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 21 березня 2007 року, від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Шлюб між сторонами було розірвано на підставі рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27 липня 2023 року, яке набрало законної сили 29 серпня 2023 року.

Представник відповідача вказала, що заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2024 року у справі №488/2704/23 з ОСОБА_2 було присуджено стягнення аліментів на утримання двох дітей у розмірі 2 833,00 грн на кожну дитину щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31 липня 2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

Водночас зазначила, що копію вказаного заочного рішення відповідач не отримував, про його ухвалення та існування дізнався лише у грудні 2025 року від свого представника після ознайомлення з матеріалами справи про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Представник відповідача вказала, що постановою про відкриття виконавчого провадження № 74718518 від 12.04.2024 року старшим державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Вівсяною Любов`ю Іванівною було відкрито виконавче провадження з виконання заочного рішення про стягнення аліментів на утримання дітей.

Зауважила, що копії відповідної постанови також отримано Відповідачем не було та про існування відкритого виконавчого провадження йому не було відомо. Відомості про вручення відповідачу поштового відправлення відсутні. В матеріалах справи відсутні відомості про отримання Відповідачем копії заочного рішення та постанови про відкриття виконавчого провадження.

Посилаючись на відповідь Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 14 листопада 2025 року №154256, надану на адвокатський запит, представник відповідача зазначила, що відповідно до розрахунку заборгованості у виконавчому провадженні №74718518 за період із липня 2023 року по жовтень 2025 року заборгованість зі сплати аліментів становить 153 164,77 грн, а штраф за несплату аліментів – 52 251,98 грн.

Крім того, представник відповідача звернула увагу на те, що, згідно з відмітками у закордонному паспорті, ОСОБА_2 з 26 липня 2022 року перебуває за межами України та постійно проживає у місті Лейдшендамі, Королівство Нідерландів, тоді як позивачка проживає у місті Гаазі, Королівство Нідерландів.

Стверджувала, що протягом усього часу відповідач добровільно надавав позивачці матеріальну допомогу на утримання спільних дітей, які також періодично проживали разом із ним та приїжджали до нього в гості. При цьому кошти на утримання дітей відповідач передавав позивачці готівкою.

Представник відповідача наголошувала на відсутності вини ОСОБА_2 у виникненні заборгованості зі сплати аліментів, зазначаючи, що останній не був обізнаний про ухвалення судового рішення щодо стягнення з нього аліментів та відкриття відповідного виконавчого провадження, у зв`язку з чим не мав можливості своєчасно виконувати покладений на нього обов`язок у визначеному судом порядку.

На переконання представника відповідача, сама по собі наявність заборгованості зі сплати аліментів не є безумовною підставою для стягнення неустойки, оскільки відповідальність за прострочення сплати аліментів пов`язана з наявністю вини платника у виникненні такої заборгованості. При цьому, на її думку, позивачкою не надано належних доказів того, що відповідач був обізнаний про покладений на нього обов`язок зі сплати аліментів та умисно ухилявся від його виконання.

Також представник відповідача зазначила, що відповідач протягом спірного періоду перебував за межами України, не отримував судових та виконавчих документів, а тому не міг бути обізнаним про необхідність здійснення платежів у визначеному судом розмірі та порядку. За таких обставин вважала, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з причин, які не залежали від волі відповідача, а отже, підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді неустойки відсутні.

З огляду на викладене представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у повному обсязі.

30.12.2025 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 — адвоката Цибульської О.В. до суду надійшла відповідь на відзив, в якій остання, заперечуючи проти доводів представника відповідача, наполягала на обґрунтованості заявлених позовних вимог та зазначила наступне.

Щодо доводів представника відповідача про неотримання останнім копії судового рішення про стягнення аліментів та постанови про відкриття виконавчого провадження №74718518 представник позивача зазначила, що направлення вказаних документів не належало до обов`язків позивача чи її представника. При цьому звернула увагу на те, що відповідач, за його власними твердженнями, з 26 липня 2022 року проживає за межами України, у Королівстві Нідерландів, у зв`язку з чим направлення йому кореспонденції поштовим зв`язком, на її думку, не було б ефективним способом повідомлення.

Також представник позивача вказала, що відповідач, як громадянин України, мав можливість отримувати судові повідомлення та документи за допомогою застосунку «Дія», а отже, не міг бути повністю необізнаним щодо судових проваджень за його участю.

Крім того, зазначила, що відповідач був обізнаний про наявність інших судових спорів між сторонами, зокрема справи №488/4430/24, яка перебувала на розгляді Корабельного районного суду м. Миколаєва за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації у розмірі ринкової вартості збудованого житлового будинку, у якій його інтереси також представляла адвокат Бєлова Р.В. За твердженням представника позивача, починаючи з листопада 2024 року відповідач та його представник мали можливість перевірити відомості на офіційному вебсайті судової влади України та дізнатися про наявність рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2024 року про стягнення аліментів. У зв`язку із цим вважала, що щонайменше з листопада 2024 року відповідач був обізнаний про покладений на нього обов`язок зі сплати аліментів та мав можливість виконувати його.

Також представник позивача зазначила, що ще до звернення до суду з позовом про стягнення аліментів позивач повідомляла відповідача про свій намір звернутися до суду з відповідними вимогами, однак останній на такі повідомлення не відреагував. На переконання представника позивача, відповідач продовжує ухилятися від виконання обов`язку з утримання дітей, посилаючись на свою необізнаність про ухвалення судового рішення та відкриття виконавчого провадження.

Щодо тверджень відповідача про добровільне надання матеріальної допомоги та передачу коштів готівкою зазначила, що такі обставини не підтверджені належними доказами та не відповідають дійсності. Також вказала, що відповідач майже два роки не спілкується з позивачкою, заблокував її номер телефону, близько півтора року не бачив молодшу доньку та не цікавиться життям і потребами дітей.

Крім того, представник позивача зазначила, що навіть після ознайомлення з позовом відповідач не вжив заходів для погашення заборгованості зі сплати аліментів. На підтвердження доводів щодо систематичного невиконання відповідачем судових рішень послалася на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2024 року у справі №488/890/23 про стягнення грошової компенсації та судових витрат, яке, за її твердженням, відповідачем також не виконано.

Узагальнюючи викладене, представник позивача вважала доводи відзиву необґрунтованими, а поведінку відповідача такою, що свідчить про ухилення від виконання обов`язку з утримання дітей та невиконання судових рішень. У зв`язку із цим наполягала на наявності підстав для стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів.

06.01.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Бєлової Р.В. надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких остання не погодилася з доводами представника позивача та просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування заперечень зазначила, що відповідач не користується застосунком «Дія», а тому не міг отримувати через нього судові рішення та постанови державних виконавців. Крім того, зауважила, що мати застосунок «Дія» - це право особи громадянина України. Також вказала, що адвокат Бєлова Р.В. представляла інтереси відповідача виключно у справі №488/4430/24, а тому не була уповноважена представляти його інтереси в інших судових справах та не зобов`язана була повідомляти його про наявність рішення про стягнення аліментів. Твердження позивача про попереднє повідомлення відповідача щодо наміру звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів представник відповідача вважала безпідставними та непідтвердженими.

Крім того, зазначила, що відповідач не ухилявся від утримання дітей та добровільно надавав їм матеріальну допомогу, а позивачка до листопада 2025 року не висувала до нього претензій щодо сплати аліментів. За твердженням представника відповідача, останній підтримує спілкування з дітьми, старша донька приїжджає до нього, через яку він передає кошти на їх утримання.

Щодо доводів позивача про обізнаність відповідача з виконавчими провадженнями у зв`язку зі списанням коштів з його банківського рахунку зазначила, що відповідач не має активних банківських карток та не мав можливості контролювати списання коштів зі старих рахунків, а тому про такі операції обізнаний не був. При цьому вказала, що справа №488/890/23 не пов`язана зі спором про стягнення аліментів.

Узагальнюючи викладене, представник відповідача наполягала на тому, що позивачкою не доведено обізнаності відповідача про рішення суду щодо стягнення аліментів та наявності його вини у виникненні заборгованості, оскільки на момент ухвалення судового рішення та відкриття виконавчого провадження він перебував за межами України та про відповідні обставини не знав.

З огляду на викладене просила суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у повному обсязі.

23.03.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Цибульської О.В. надійшли письмові пояснення, у яких остання зазначила, що блокування банківських карток відповідача не позбавляло його можливості поповнювати рахунки та користуватися банківськими застосунками, а тому він мав можливість сплачувати аліменти. Також вказала, що відповідач, будучи обізнаним про блокування рахунків, не звертався до органу державної виконавчої служби для з`ясування причин такого блокування та наявності заборгованості.

Крім того, представник позивача заперечила доводи щодо неможливості користування відповідачем застосунком «Дія» через відсутність активних банківських карток, зазначивши, що авторизація в ньому можлива за допомогою біометричного закордонного паспорта, копію якого відповідачем було надано до суду.

Також зазначила, що відповідач мав можливість перевірити наявність заборгованості через Єдиний реєстр боржників, а також дізнатися про рішення щодо стягнення аліментів через свого представника – адвоката Бєлову Р.В., яка з 2024 року представляла його інтереси в інших судових справах за участю позивачки.

Окремо вказала, що позивач ще до звернення до суду повідомляла відповідача про намір подати позови про розірвання шлюбу, поділ майна та стягнення аліментів, однак останній відмовився від мирного врегулювання спору. На думку представника позивача, перебування відповідача за межами України не перешкоджало йому отримувати інформацію про судові рішення та наявні боргові зобов`язання.

З огляду на викладене представник позивача вважала, що відповідач мав реальну можливість дізнатися про рішення суду щодо стягнення аліментів та відкриття виконавчого провадження, однак не вжив заходів для з`ясування відповідних обставин і погашення заборгованості.

Просила прийняти письмові пояснення та врахувати викладені в них доводи під час ухвалення рішення суду.

08.06.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивачки ОСОБА_1 — адвоката Цибульської О.В. надійшла заява про долучення уточненого розрахунку заборгованості зі сплати аліментів та пені станом на 01.06.2026 року. У заяві зазначено, що внаслідок тривалого розгляду справи та подальшої несплати відповідачем аліментів заборгованість продовжувала збільшуватися, у зв`язку з чим первісний розрахунок втратив актуальність. Відповідно до нового розрахунку, заборгованість зі сплати аліментів та пеня становлять по 192 826,77 грн.

09.06.2026 року від представника відповідача ОСОБА_2 — адвоката Бєлової Р.В. надійшли заперечення, у яких остання зазначала, що подана заява фактично є заявою про збільшення позовних вимог, оскільки первісно позивачка просила стягнути пеню в розмірі 153 164,77 грн, тоді як уточненим розрахунком її розмір збільшено до 192 826,77 грн. Вказувала, що заява подана після початку розгляду справи по суті та з пропуском установленого процесуального строку, без клопотання про його поновлення. Крім того, заперечувала правильність розрахунку пені з огляду на неврахування правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 03.04.2019 у справі № 333/6020/16-ц, та просила відмовити у прийнятті уточненого розрахунку.

17.06.2026 року від представника позивачки надійшла заява про поновлення процесуального строку на подання заяви про збільшення позовних вимог. На обґрунтування зазначала, що необхідність уточнення розміру вимог виникла після отримання актуального розрахунку державного виконавця станом на 01.06.2026 року. При цьому тривалість розгляду справи та подальше непогашення відповідачем заборгованості зумовили її збільшення і, відповідно, виникнення права на стягнення додаткової суми пені вже після подання позову. Посилаючись на об`єктивну неможливість визначити остаточний розмір пені на час звернення до суду та необхідність ефективного захисту прав дітей, представник позивачки просила поновити строк на подання заяви про збільшення позовних вимог та прийняти її до розгляду.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні, призначеному на 18.06.2026 року, представник позивача ОСОБА_1 — адвокат Цибульська О.В. позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Зазначила, що заборгованість зі сплати аліментів підтверджується матеріалами виконавчого провадження, у межах якого з відповідача здійснювалося примусове стягнення коштів. Вказала, що відповідач був обізнаний про судові спори між сторонами щодо розірвання шлюбу, поділу майна та стягнення аліментів, а позивач неодноразово повідомляла його про необхідність сплати аліментів. Також зазначила, що сторони підтримували спілкування, як і відповідач із дітьми, однак останній добровільно аліменти не сплачував. На думку представника позивача, надання відповідачем матеріальної допомоги дітям не звільняє його від виконання встановленого судовим рішенням обов`язку зі сплати аліментів. Наголосила, що блокування банківських карток не свідчить про необізнаність відповідача щодо наявності заборгованості, оскільки з його рахунків здійснювалися стягнення коштів. Крім того, зазначила, що обов`язок доведення відсутності вини у виникненні заборгованості покладається на платника аліментів. У зв`язку з викладеним просила стягнути з відповідача пеню за прострочення сплати аліментів.

У судовому засіданні, призначеному на 18.06.2026 року, представник відповідача – адвокат Бєлова Р.В. проти задоволення позову заперечувала та просила відмовити в його задоволенні. Зазначила, що відповідач не був обізнаний про ухвалення заочного рішення щодо стягнення з нього аліментів та відкриття виконавчого провадження, а тому не мав умислу ухилятися від виконання відповідного обов`язку. Вказала, що сторони після виїзду до Королівства Нідерландів припинили спільне проживання, а твердження позивача про обізнаність відповідача щодо стягнення аліментів не підтверджені належними доказами. Також звернула увагу, що відповідач проживає за кордоном, не мав можливості користуватися банківськими картками та застосунком «Дія», а тому не міг отримувати інформацію про виконавче провадження. Наголосила, що саме позивач має довести наявність вини відповідача у виникненні заборгованості. Зазначила, що відповідач має намір погасити заборгованість зі сплати аліментів, однак підстав для стягнення пені немає, оскільки його вина у простроченні сплати аліментів не доведена.

24.09.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 — адвоката Цибульської О.В. надійшла заява про розгляд справи за її відсутності та відсутності позивача, у якій остання зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити.

24.09.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 — адвоката Бєлової Р.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони відповідача за наявними у справі матеріалами, відзивом та запереченнями. У заяві представник відповідача додатково зазначила, що після того, як відповідачу стало відомо про ухвалення рішення суду щодо стягнення аліментів та відкриття виконавчого провадження, останній повністю погасив заборгованість зі сплати аліментів, сплативши станом на 22 вересня 2026 року 215 880 грн, на підтвердження чого надано відповідні квитанції.

Водночас представник відповідача продовжувала заперечувати проти задоволення позову, посилаючись на те, що матеріали виконавчого провадження підтверджують перебування відповідача за межами України як на момент ухвалення заочного рішення про стягнення аліментів, так і на момент відкриття виконавчого провадження. Зазначила, що позивачем не надано доказів обізнаності відповідача про стягнення з нього аліментів та умисного ухилення від їх сплати, у зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення неустойки.

Сторони у судове засідання, призначене на 09.10.2026 року, повідомлені своєчасно та належним чином не з`явились.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.11.2025 року відкрито провадження у справі. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28.05.2026 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 — адвоката Бєлової Р.В., про витребування доказів у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Витребувано від Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ: 34993136, адреса: 54052, м. Миколаїв, вул. Океанівська, 1а) належним чином завірену копію усіх матеріалів виконавчого провадження № 74718518.

Протокольною ухвалою суду від 25.06.2026 року заяву представника позивача ОСОБА_1 — адвоката Цибульської О.В. від 08.06.2026 року залишено без розгляду у зв`язку з клопотанням представника позивача про її зняття з розгляду.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.06.2026 року задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 — адвоката Цибульської О.В. про збільшення позовних вимог у цивільній справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів; позивачу ОСОБА_1 — адвокату Цибульській О.В. поновлено процесуальний строк на подання заяви про збільшення позовних вимог. Прийняо заяву про збільшення позовних вимог від 17.06.2026 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотиви суду.

Суд, дослідивши матеріали та обставини справи, письмові докази, взявши до уваги заяви сторін по справі прийшов до наступного.

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує,чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Крім того, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Між позивачем по справі ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено шлюб 21.03.2007 року про що зроблено запис №81 Корабельним відділом реєстрації актів громадянського стану Миколаївського міського управління юстиції Миколаївської області, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 .

Від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей — доньку: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого Корабельним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Миколаївського міського управління юстиції, 23.11.2010 року; та доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого Лиманською сільською радою Жовтневого району Миколаївської області, 16.07.2013 року.

У свідоцтвах про народження дітей у графі «Батько» зазначено ОСОБА_2 .

Шлюб між позивачем та відповідачем розірвано рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27.07.2023 року. Рішення вступило в законну силу 29.08.2023 року.

Заочним Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14 лютого 2024 (справа №488/2704/23, н/п 2/488/350/24) було вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти для утримання двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі – 2833,00 грн., та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в розмірі – 2833,00 грн., щомісяця, з подальшою індексацією відповідно до закону, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.07.2023 року і до досягнення дітьми повноліття.

Постановою про відкриття виконавчого провадження № 74718518 від 12.04.2024 року старшим державним виконавцем Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Вівсяною Любов`ю Іванівною було відкрито виконавче провадження з виконання заочного рішення про стягнення аліментів на утримання дітей.

Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого до суду, заборгованість ОСОБА_2 зі сплати аліментів на утримання неповнолітніх дітей — ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , станом на 01 жовтня 2025 року становила 153 164,77 грн.

Згідно з уточненим розрахунком, станом на 01 червня 2026 року заборгованість зі сплати аліментів становила 192 826,77 грн. Розмір пені за прострочення сплати аліментів позивачкою визначено в такому ж розмірі — 192 826,77 грн, що підтверджується наданою до суду копією розрахунку заборгованості.

Виконавче провадження № 74718518 було відкрито 12.04.2024 року на підставі заяви представника позивача від 28.03.2024 року. Водночас, як убачається з матеріалів виконавчого провадження, перші виконавчі дії вчинено 29.04.2025 року, коли старшим державним виконавцем Вівсяною Л.В. винесено постанову про арешт коштів боржника.

Матеріали справи не містять доказів отримання відповідачем у встановленому законом порядку копії заочного рішення суду та постанови про відкриття виконавчого провадження.

Згідно з долученою до матеріалів справи копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що останній перетнув державний кордон України 26.07.2022 року, що підтверджується відповідною відміткою про перетин кордону в пункті пропуску «Будомєж». Отже, з 26.07.2022 року відповідач перебував за межами території України.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Європейський суд з прав людини у рішенні «М.С. проти України» повторює, що існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси.

Так, відповідно до ч.2 ст.141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Згідно із ч.4 ст.155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Згідно з статтею 51 Конституції України та статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення (стаття 197 Сімейного кодексу України).

Грошове зобов`язання представляє собою зобов`язання по сплаті грошових коштів. Воно може бути, зокрема: як договірним, так і недоговірним; готівковим і безготівковим та ін. У грошових зобов`язаннях предметом виконання виступає певна грошова сума, що має бути сплачена. Причому сплата коштів може відбуватися як готівкою, шляхом передачі коштів, так і в безготівковому порядку.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідач зобов`язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 196 СК України.

Щодо вимоги про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, суд зазначає.

Згідно з частинами першою та другою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.

Як зазначено у ч.1 ст. 196 СК України, неустойка може бути стягнута з того, хто винен у простроченні сплати аліментів. За аналогією з цивільним законодавством, у цьому разі слід виходити із презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов`язання. У зв`язку із цим на неї покладено тягар доказування протилежного.

Згідно з статтею 8 СК України, якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Тлумачення статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 661/905/19 зазначено, що положення Цивільного кодексу України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

У статті 196 СК України не встановлено будь-яких обмежень періоду нарахування пені, навпаки, в ній зазначено, що пеня нараховується за кожен день прострочення.

Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що під час обчислення загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто, пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення.

У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

Тобто відповідач зобов`язаний довести відсутність його вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів і сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною першою статті 196 СК України.

Отже, стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти.

Як установлено судом, відповідач ОСОБА_2 з 26.07.2022 року перебував за межами території України, що підтверджується відміткою про перетин державного кордону в паспорті громадянина України для виїзду за кордон.

Заочне рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 14.02.2024 року про стягнення з відповідача аліментів ухвалено за його відсутності. Виконавче провадження № 74718518 відкрито 12.04.2024 року. Водночас матеріали справи не містять доказів вручення відповідачу копії зазначеного судового рішення та постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що представник відповідача — адвокат Бєлова Р.В. 04.12.2025 року звернулася до суду із заявою про ознайомлення з матеріалами справи № 488/5186/25. Саме після вступу представника у справу відповідач дізнався про наявність судового спору щодо стягнення з нього пені за прострочення сплати аліментів, а також про обставини, покладені в основу позовних вимог.

За таких обставин суд бере до уваги, що відповідач перебував за межами України, участі в розгляді справи про стягнення аліментів не брав, доказів отримання ним судового рішення та постанови про відкриття виконавчого провадження матеріали справи не містять.

Враховуючи, що відповідач перебував за межами України, а докази вручення йому копії заочного рішення суду про стягнення аліментів та постанови про відкриття виконавчого провадження в матеріалах справи відсутні, суд вважає, що відповідач не був належним чином обізнаний про наявність судового рішення та обов`язок зі сплати аліментів у період з 12.04.2024 року до 04.12.2025 року.

Доводи представника позивача про те, що відповідач мав можливість встановити та користуватися мобільним застосунком «Дія», а також самостійно відстежувати списання коштів із банківських рахунків, суд відхиляє, оскільки встановлення та використання мобільного застосунку «Дія» є виключно правом, а не обов`язком громадянина України. Сам по собі факт наявності у відповідача банківських карток та можливості перевіряти рух коштів за рахунками не свідчить про його обізнаність щодо відкриття виконавчого провадження та існування судового рішення про стягнення аліментів. За відсутності належних доказів вручення відповідачу копії заочного рішення та постанови про відкриття виконавчого провадження такі доводи не можуть бути достатньою підставою для висновку про його обізнаність щодо наявності відповідного обов`язку та винну поведінку у виникненні заборгованості.

Відповідно до висновків Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 у справі №661/905/19 зазначив: ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов`язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо).

Отже, з 04.12.2025 року стороні відповідача достеменно стало відомо про існування судового рішення про стягнення аліментів та відкритого виконавчого провадження. З огляду на це суд вважає, що саме з указаного моменту відповідач був обізнаний про наявність обов`язку зі сплати аліментів, а тому його подальша несплата за відсутності доказів вжиття заходів для належного виконання цього обов`язку може свідчити про наявність вини у виникненні заборгованості зі сплати аліментів.

У заявах про долучення доказів представником відповідача надано копії платіжних інструкцій на підтвердження погашення заборгованості за виконавчим провадженням № 74718518, а саме: платіжну інструкцію від 25.06.2026 року, код документа 9419-3669-0103-2096, на суму 50 000,00 грн; платіжну інструкцію від 29.07.2026 року, код документа 9422-7733-0209-2009, на суму 60 000,00 грн; платіжну інструкцію від 18.08.2026 року, код документа 9424-7659-3232-2506, на суму 61 600,00 грн; платіжну інструкцію від 22.09.2026 року, код документа 9428-2404-1487-5935, на суму 44 280,00 грн.

Проте, з наданого розрахунку, складеного державним виконавцем, який не оскаржувався сторонами вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів становила: у грудні 2025 року — 164 496,77 грн, у січні 2026 року — 170 162,77 грн, у лютому 2026 року — 175 828,77 грн, у березні 2026 року — 181 494,77 грн, у квітні 2026 року — 187 160,77 грн, у травні 2026 року — 192 826,77 грн.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 квітня 2019 року в справі № 333/6020/16-ц розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 %. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.

За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем.

Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.

У разі виплати аліментів частинами необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов`язання.

У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.

Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.

У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %. Аналогічно вирішено питання в постанові Великої палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року в справі № 572/1762/15-ц, проте помилково наведено формулу, за якою обчислення пені за несплату або прострочення сплати аліментів передбачає врахування кожного місяця окремо, а не за кожен день прострочення сплати аліментів.

У постанові від 25 квітня 2018 року по справі №572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток.

За загальними правилами відповідальності за прострочення виконання зобов`язання слід виходити із презумпції вини платника аліментів, який прострочив сплату аліментів на утримання дитини, а тому саме на відповідача, який прострочив сплату аліментів, покладається тягар доказування протилежного.

З урахуванням установленої судом вини відповідача з 04 грудня 2025 року та визначеного періоду розрахунку до 01 червня 2026 року суд здійснює обчислення пені за кожним щомісячним платежем, строк сплати якого настав, виходячи з наведених вище правил.

Так, у відповідача станом на грудень 2025 р. наявна заборгованість по сплаті аліментів в сумі 164496,77 грн., що підтверджується розрахунком заборгованості зі сплати аліментів, складеного виконавцем.

Доказів на спростування вказаного розрахунку боргу відповідачем не надано.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі №661/905/19 (провадження №61-16670сво19) вказано, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин. Стягнення пені, передбаченої абзацом першим частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. У такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року в справі №569/14819/19 (провадження № 61-1586св20) зазначено, що правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина перша, друга статті 264 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України, пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Згідно з указаним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду (провадження № 14-616цс18) щодо порядку обчислення неустойки (пені) розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на 1 %.

Виходячи з правових позицій Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 572/1762/15-ц та від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 569/14819/19, розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів здійснюється окремо за кожним простроченим місячним платежем шляхом множення суми несплачених аліментів за відповідний місяць на кількість днів прострочення та на один відсоток.

Тобто формула: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %

?грудень 2025 року — 5 117,50 грн ((5 666,00/31*28) ? 151 ? 1 %), з урахуванням обмеження));

?січень 2026 року — 5 666,00 грн (5 666,00 ? 120 ? 1 %, з урахуванням обмеження);

?лютий 2026 року — 5 212,72 грн (5 666,00 ? 92 ? 1 %);

?березень 2026 року — 3 456,26 грн (5 666,00 ? 61 ? 1 %);

?квітень 2026 року — 1 756,46 грн (5 666,00 ? 31 ? 1 %);

?травень 2026 року — 0,00 грн (5 666,00 ? 0 ? 1 %).

Отже, з ОСОБА_2 підлягає стягненню неустойка (пеня), нарахована за період з грудня 2025 року по травень 2026 року, у розмірі 21 208 грн 94 коп.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 3 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», то у відповідності до частини 6 статті 141 ЦПК України, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави у розмірі 1211,20 грн.

На підставі наведеного, у світлі вказаних правових норм, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача та стягує з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів в розмірі 21 208,94 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у сумі 21 208,94 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь держави суму судового збору у розмірі 1 211,20 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Повний текст судового рішення складено 12.11.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua