Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Шахрайство
Дата: 01 листопада 2026 р.
Справа: №755/8937/21
Суддя: Анісімов Герман Миколайович
ОКРЕМА ДУМКА
судді ОСОБА_1
справа № 755/8937/21
провадження № 51-2852кмо25
1. В цій справі постало питання про кваліфікацію таких дій.
Засуджений заволодів грішми АТ КБ «ПриватБанк». Він встановлював на банкомати пристрій для зчитування відомостей з банківських карт (скімер), за допомогою якого здійснював зчитування даних, що містяться на чипах та магнітних стрічках банківських карт клієнтів банку. Він також встановлював пристрій з вмонтованою мінікамерою для відеофіксації числових комбінацій (паролів), які вводилися клієнтами банку при використанні їх банківських карт. Отриману в такий спосіб інформацію використовував для виготовлення підроблених банківських карток, використовуючи які й інформацію про паролі він і його спільники знімали гроші в банкоматах.
Кримінально-правова оцінка посягань на власність, які вчиняються з використанням платіжних карток та їх реквізитів, що мають наслідком протиправний переказ грошових коштів з відповідних рахунків, на моє переконання, має отримувати юридичну оцінку за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК), а не ст. 185 КК, як ухвалила об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду (далі - Об`єднана палата).
2. Визначним аргументом Об`єднаної палати щодо кваліфікації аналізованих дій є теза про те, що обман передбачає повідомлення неправдивих відомостей людині, чого мовляв не відбувається при використанні комп`ютеризованої платіжної системи, оскільки банкомати і платіжні термінали як технічні пристрої позбавлені психіки, отже не можуть бути введені в оману (як не можна обманути, наприклад, замок у сейфі), отже, у випадку здійснення переказу коштів за допомогою підроблених платіжних інструментів має місце таємне викрадення чужого майна.
Натомість сучасне теоретичне розуміння обману в кримінальному праві, яке враховує поміж іншого стрімкий розвиток цифрових технологій та автоматизованих платіжних систем, «штучного інтелекту» дає підстави вважати такий правозастосовний підхід застарілим, оскільки він був сформований за часів, коли майнові відносини здійснювалися виключно між фізичними особами в особистому спілкуванні, отже є концептуально непридатним для з`ясування способу вчинення кримінального правопорушення, яке здійснюється через використання електронних платіжних систем.
Як слушно вказують в науковому висновку в цій справі члени Науково-консультативної ради при Верховному Суді, доктори юридичних наук, професори, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , позиція, згідно з якою шахрайство вимагає «добровільної передачі» майна потерпілим, апелює до архаїчної моделі правопорушення, побудованої на парадигмі безпосереднього особистого контакту між шахраєм і жертвою.
Використання інформаційно-комунікаційних систем, які застосовуються в банківській сфері щодо здійснення банківських розрахунків, є формою взаємодії між людьми, обміну інформацією між ними, отже є підстави для перегляду такого усталеного підходу, який обстоює Об`єднана палата в цій справі.
В умовах повсюдної автоматизації суспільних відносин дедалі частіше функцію ухвалення певних рішень виконують не фізичні особи, а програмно-апаратні системи. Зокрема, коли автоматизована банківська система приймає рішення про авторизацію операції та видачу готівки на підставі введених до неї завідомо неправдивих даних щодо справжності платіжної картки та правомірності здійснюваної транзакції, є всі підстави розглядати такі дії як різновид обману в його функціональному розумінні.
Визначальним чинником тут є використання електронно-обчислювальної техніки не просто як інструменту, а як невід`ємної частини механізму обману. Скімер і прихована камера - це спеціалізовані пристрої, спрямовані на перехоплення цифрової інформації. Виготовлення підробленої карти - це перетворення отриманої інформації у формат, сумісний з банківською системою. Використання карти в банкоматі - це активація механізму обману через електронні канали. Кожна з цих дій безпосередньо пов`язана з використанням електронно-обчислювальної техніки, через що досліджуваний акт поведінки охоплюється ч. 4 ст. 190 КК.
3. У досліджуваній ситуації обман має визначальне значення для механізму вилучення коштів. Коли підробленою карткою здійснюється операція в банкоматі, електронна система розпізнає її як справжню. Система видає готівку саме тому, що вважає операцію легітимною. Це і є обман у класичному його розумінні - свідоме введення в оману стосовно істотних обставин щодо протиправного заволодіння чужим майном.
Такий підхід не є новим у кримінальному праві України щодо кваліфікації вказаних вище дій за ст. 190 КК, його обстоював і, на мій погляд, найбільш авторитетний вітчизняний науковець у цій сфері д.ю.н., професор ОСОБА_4 (див. «Обман як ознака складу злочину і його кримінально-правове значення», журнал «Юридична Україна», 2014, № 5, ст. 72-79), наукові здобутки якого щодо дослідження способу вчинення злочину на рівні родового поняття про нього і, серед інших, обману як його окремого виду, мають фундаментальне значення у розбудові доктрини кримінального права України.
Водночас у порівняльно-правовому контексті він узгоджується із усталеними підходами законодавців інших країн. Так, § 263а КК ФРН установлює відповідальність за комп`ютерне шахрайство; ст. 7 Fraud Act 2006 (Велика Британія) і ст. 8 Конвенції Ради Європи про кіберзлочинність 2001 року, яка ратифікована Україною, передбачають відповідальність за вчинення дій, спрямованих на заволодіння чужим майном або завдання майнової шкоди шляхом будь-якого введення, зміни, знищення або приховування комп`ютерних даних або будь-якого втручання в роботу комп`ютерної системи. Пояснювальний звіт до згаданої Конвенції (Explanatory Report to the Convention on Cybercrime. Council of Europe. Budapest, 23 November 2001. Para. 86. URL: https://rm.coe.int/16800cce5b) підтверджує, що при таких діях в оману не обов`язково має вводитися саме фізична особа.
4. Викладене засвідчує, що розуміння поняття обману як такого, що охоплює маніпулювання автоматизованими системами, є не доктринальною новацією, а усталеним правовим підходом, що є методологічно значущим орієнтиром для тлумачення ст. 190 КК, зокрема, у її взаємопоєднанні із ст. 255-4 КК «Створення, керівництво електронно-комунікаційною шахрайською організованою групою або участь у ній».
5. Питання застосування норм ст. 255-4 КК, на мій погляд, ще неодноразово будуть предметом тлумачення Верховного Суду. Водночас вважаю, що в розумінні цієї статті поняттям «участь в електронно-комунікаційній шахрайській організованій групі» охоплюється як набуття членства в такій групі, так і участь у вчинюваних нею злочинах, ознаки яких необхідно з`ясовувати з урахуванням Приміток. 1. та 2. до вказаної статті.
Відповідно до Примітки. 1. під електронно-комунікаційною шахрайською організованою групою у цій статті слід розуміти об`єднання трьох або більше осіб, попередньо організованих для систематичного заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою з використанням електронних комунікацій, учасники якого діють відповідно до узгодженого плану та розподілу функцій.
За Приміткою. 2. діяльність електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи, крім іншого, може включати збирання, зберігання, обробку або використання персональних даних, інформації, що становить банківську таємницю, реквізитів платіжних інструментів, індивідуальної облікової інформації, кодів автентифікації чи іншої інформації, що використовується для вчинення шахрайства.
Так от, якщо пристати як до обґрунтованої позиції Об`єднаної палати в цій справі, то використання скімеру і прихованої камери з метою перехоплення цифрової інформації, використання підробленої карти в банкоматі учасниками електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи як форми «участі в електронно-комунікаційній шахрайській організованій групі» будуть кваліфіковані за ст. 255-4 КК. Такі дії відповідно до законодавчого підходу за своєю юридичною природою є шахрайством.
Водночас діяння особи, яка не «є учасником електронно-комунікаційної шахрайської організованої групи», але вчинила дії, визначені в Примітці. 2. до ст. 255-4 КК, зокрема, «використання персональних даних, інформації, що становить банківську таємницю, реквізитів платіжних інструментів, індивідуальної облікової інформації, кодів автентифікації чи іншої інформації, що використовується для вчинення шахрайства», що по своїй суті й становить собою «використання підробленої карти в банкоматі», за висновком Об`єднаної палати мають отримувати юридичну оцінку суто в межах ст. 185 КК, в той час як їх юридична складова, на моє переконання, визначена в ч. 4 ст. 190 КК, і таке її розуміння узгоджується із положеннями ст. 255-4 КК.
6. У тому різновиді банківського шахрайства, про який йдеться в цій справі, заволодіння чужим майном відбувається через операцію, яка розпізнається системою банку як легітимна. Гроші видаються не попри введення в оману, а саме завдяки цьому, шляхом використання технічних засобів і програм для повідомлення завідомо неправдивої інформації.
Підміна достовірних даних фіктивними з метою маніпулювання результатом оброблення інформації автоматизованою системою за своєю правовою природою є нічим іншим, як обманом, хоч й в опосередкованій формі, де завідомо неправдиві відомості про ініціювання платежу фактичним держателем картки повідомляються не безпосередньо банківському службовцю, а через засоби обчислювальної та комунікаційної техніки. Інакше кажучи, при вчиненні такого шахрайства обманюється не комп`ютер, а людина, яка використовує комп`ютер для удосконалення своєї діяльності.
Використання банківською установою системи, заснованої на використанні електронних платіжних засобів, фактично є формою комунікації банку з клієнтами. Отримання готівки в банкоматі, здійснення оплати товарів або послуг за допомогою платіжної карти (в Інтернеті або торговельному підприємстві, обладнаному платіжному терміналом) - це по суті така ж форма спілкування банку з клієнтом, що і звернення до касира. Різниця полягає у застосуванні відповідних технічних засобів, які, як відомо, суті поведінки не змінюють. Отже, обман тут є не допоміжним (супутнім, другорядним) засобом, а становить суть операціонального виконавчого механізму заволодіння чужим майном - способом вчинення злочину, визначеного в ч. 4 ст. 190 КК.
Застосування засобів дистанційної комунікації (телефон, комп`ютер тощо) суттєво розширює межі можливого протиправного впливу з метою введення в оману уповноваженої особи щодо тих чи інших обставин, які обумовлюють заволодіння чужим майном. Особа шляхом обману, зокрема за допомогою використання відповідних технічних засобів та програмного забезпечення, з метою віддаленого керування відкритими в банку рахунками та розпорядження коштами може розпорядитися чужими для неї грошима як власними і протиправно заволодіти ними. У цьому випадку подана особою в такий спосіб завідомо неправдива інформація, яка нібито виходить від власника банківського рахунку, обумовлює можливість розпорядження «як власником» чужими грошима з чужого банківського рахунку.
З такого правозастосування обґрунтовано виходила колегія суддів Третьої судової палати ККС ВС в постанові від 09 березня 2026 року у справі № 712/6681/23 (провадження № 51-4343км25), з огляду на що не вбачаю належного підґрунтя до відступу від таких висновків в цій справі. До того ж, на мій погляд, навряд чи можна вважати релевантними правовідносини у справі № 712/6681/23 (провадження № 51-4343км25), які аналізувала Третя судова палата ККС ВС в постанові від 09 березня 2026 року, тим, що встановлені в цій справі.
7. Алогічно, на мій погляд, аналізувати технічні пристрої, комп`ютерні програми, банкомати та автоматизовані інформаційні системи на предмет того, чи наділені вони правосуб`єктністю, власною свідомістю чи волею в контексті обґрунтування того висновку, якого у підсумку дійшла Об`єднана палата в цій справі.
Можна сприймати як обґрунтовану в ланцюзі логічних умовиводів посилку про те, що якщо особа з метою заволодіння коштами не вводить в оману власника рахунку чи уповноважену на розпорядження майном особу, то немає складу шахрайства. Водночас, безпідставним, на моє переконання, є завершаючий умовивід, за яким використання в АТМ підробленої картки та пін-коду, призводить до протиправного заволодіння чужими коштами поза людським волевиявленням щодо передачі майна, оскільки волевиявлення розпорядника коштів втілюється відповідно умов банківського сервісу за запитом користувача в обумовлений сторонами спосіб.
Протиправне використанняперсональних даних, реквізитів платіжних інструментів, індивідуальної облікової інформації, кодів автентифікації чи іншої інформації, що використовується для заволодіння чужим майном, є формою здійснення взаємодії яка обумовлює здійснення волевиявлення розпорядником коштів через отримання несанкціонованого доступу до його сфери управління, що і є шахрайством.
8. Вважаю нерелевантними посилання на висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2022 року (справа № 686/13801/16-к, провадження № 51-4160кмо20), оскільки аналізуючи встановлені в тій справі обставини, Об`єднана палата не визначала такого висновку, що обман не може бути виявлений у формі, яка встановлена в цій справі.
Цілісна система уявлень про сутнісні властивості й закономірності, які мають значення для вирішення питання про правильну кваліфікацію дій засудженого в цій справі, не має ґрунтуватися суто на застарілих орієнтирах та інструментах пізнавальної діяльності, які не враховують в цій справі, на моє переконання, реалій сучасного інформаційного розвитку суспільства, особливостей і впливу відповідних технологій на всі сфери взаємодії соціальних суб`єктів, з огляду на що не придатні для ефективного дослідження тих явищ об`єктивного світу, які є предметом аналізу і дослідження.
Отже, заволодіння чужим майном (зокрема коштами чи цифровими активами) шляхом несанкціонованого використання засобів авторизації, розрахункових чи платіжних інструментів для проведення автоматизованих операцій є шахрайством. Вважаю, що використання підробленої платіжної картки та її реквізитів для протиправного отримання готівки або оплати товарів чи послуг є заволодінням чужим майном шляхом обману, поєднаним із використанням електронно-обчислювальної техніки, та має бути кваліфіковано за ч. 4 ст. 190 КК.
Суддя
ОСОБА_1
Оригінал: reyestr.court.gov.ua