Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №753/12955/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №753/12955/24

Суддя: Зайцев Андрій Юрійович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 753/12955/24

провадження № 61-16544св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості

за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Тарасова Сергія Олексійовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року у складі судді Якусика О. В., постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором позики в розмірі 2 400 000,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що 01 лютого 2023 року між ним як фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) і ФОП ОСОБА_3 був укладений договір позики № 010223 за умовами якого позивач надав позичальнику кошти у сумі 2 400 000,00 грн на строк до 31 грудня 2023 року, що підтверджується платіжними дорученнями про перерахування коштів. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 загинув, а спадкоємицею після його смерті стала донька, ОСОБА_2 .

Позивач двічі надсилав відповідачці як спадкоємиці вимогу про повернення коштів, однак станом на дату звернення до суду із вказаним позовом вона коштів не повернула.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 01 травня 2025 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 01 лютого 2023 року № 010223 у сумі 2 400 000,00 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними. Суд виходив з того, що відповідачка, прийнявши спадщину після смерті позичальника ОСОБА_3 , до складу якої входили в тому числі його обов`язки за договором позики від 01 лютого 2023 року, укладеним з позивачем, і вартість одержаного у спадщину майна перевищує суму зобов`язання за цим договором, вимоги кредитора не задовольнила, обов`язок повернути кошти, отримані у позику, належним чином не виконала і станом на день розгляду справи суму позики не повернула.

Дарницький районний суд міста Києва додатковим рішенням від 10 червня 2025 року заяву адвоката Гресь О. В. про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 29 500,00 грн. В іншій частині вимог відмовив.

Короткий зміст постанов апеляційного суду

Київський апеляційний суд постановою від 03 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником Тарасовим Сергієм Олексійовичем , залишив без задоволення. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року залишив без змін.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Київський апеляційний суд додатковою постановою від 25 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 , подану представником Гресем О. В., задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 19 000,00 грн. В іншій частині вимог відмовив.

Апеляційний суд мотивував постанову тим, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами розмір витрат на правову допомогу, а відповідач не вказував на невідповідності заявленої до стягнення суми складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи. З огляду на це суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати, понесені на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, у розмірі 19 000,00 грн.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тарасов С. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2025 року і закрити провадження у справі.

Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 27 червня 2018 року у справі № 916/2791/16, від 13 лютого 2019 року у справі № 910/8729/18, від 05 червня 2019 року у справі № 904/1083/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 646/6644/17, від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17, від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, від 25 лютого 2020 року у справі № 916/385/19, від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 08 квітня 2020 року у справі № 9901/118/19 та постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 01 травня 2024 року у справі № 491/838/21, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 09 лютого 2022 року у справі № 910/17345/20, від 06 квітня 2023 року у справі № 910/18417/21, від 11 травня 2023 року у справі № 910/17047/20, від 17 серпня 2023 року у справі № 910/16718/20.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором позики від 01 лютого 2023 року № 010223, що укладений між ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_3 , а тому спір не підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства. Крім того, позивач у своїй позовній заяві неправильно визначив свій статус, вказавши себе як позивача - фізичну особу, а не як ФОП, що призвело до порушення предметної підсудності.

Також скарга містить доводи про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , крім ОСОБА_2 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , які прийняли спадщину і повинні були бути залучені до участі у справі як співвідповідачі.

У лютому 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гресь О. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 січня 2026 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

11 лютого 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 03 листопада 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди попередніх інстанцій встановили, що 01 лютого 2023 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір позики № 010223, за умовами якого позикодавець зобов`язався передати у строк до 28 лютого 2023 року частинами чи одним платежем у власність позичальника кошти у розмірі 2 400 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути позику у повному обсязі у строк до 31 грудня 2023 року (пункти 1.1, 2.1., 3.1, 4.1, 5.1 договору).

Платіжними дорученнями від 01 лютого 2023 року № 20, від 02 лютого 2023 року № 21, 22, 23, 24, 25 від 03 лютого 2023 року № 26 ОСОБА_1 перерахував на банківський рахунок ОСОБА_3 кошти у загальному розмірі 2 400 000,00 грн.

Наведені обставини також підтверджуються випискою з банківського рахунка ОСОБА_3 НОМЕР_1 , відкритого у Акціонерному товаристві «Держаний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк»).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, і після його смерті відкрилася спадщина.

З матеріалів спадкової справи № 77/2023, заведеної 29 червня 2023 року щодо майна померлого ОСОБА_3 , відомо, що спадкоємцями померлого, які прийняли спадщину, є ОСОБА_5 і ОСОБА_2

28 грудня 2023 року до приватного нотаріуса Ізмаїльського районного нотаріального округу Єфіменко М. Д. звернувся ОСОБА_1 з претензією кредитора до спадкоємців ОСОБА_3 щодо виконання зобов`язань за договором позики.

Про вказану вимогу приватний нотаріус 22 січня 2024 року повідомила ОСОБА_5 і ОСОБА_2

12 квітня, 10 травня і 24 травня 2024 року ОСОБА_1 також надіслав ОСОБА_2 заяву-вимогу про повернення позики у розмірі 2 400 000 грн, відповіді на яку не отримав.

20 березня 2024 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 укладено договір про поділ спадкового майна, відповідно до якого сторони погодили, що частка ОСОБА_2 становить 3/4 спадкового майна, частка ОСОБА_5 - 1/4 спадкового майна.

У пункті 2 цього договору встановлено, що до складу спадкового майна, що підлягає поділу за цим договором, входять, зокрема, грошові обов`язки до ОСОБА_1 , який надіслав претензію кредитора від 18 січня 2024 року № 30/02 - номер заяви у книзі обліку і реєстрації садкових справ від 19 січня 2024 року № 12/2024 (пункт 2.44 договору).

Згідно з пунктом 3 спадкового договору після його укладення у спадщину до спадкоємця ОСОБА_2 переходить майно, перелічене в пункті 2 підпунктів 2.1-2.3, 2.6, 2.11-2.41, 2.44-2.48.

12 березня 2024 року, 18, 19, 22 квітня 2024 року приватний нотаріус Ізмаїльського районного нотаріального округу Єфіменко М. Д. видала ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину. Зокрема, 22 квітня 2024 року ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину, яке складається з грошових вкладів з відповідними відсотками, що розміщені в АТ «Ощадбанк» на рахунку НОМЕР_2 , сума залишку на якому становить 8 000 000,00 грн, які належали померлому, що підтверджується листом АТ «Ощадбанк» від 04 березня 2024 року № 46/12-05/23723/2024/БТ.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 та підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526 УЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частина третя статті 545 ЦК України передбачає, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції встановив, що 01 лютого 2023 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 укладено договір позики № 010223, за умовами якого позикодавець зобов`язався передати у строк до 28 лютого 2023 року кошти у розмірі 2 400 000,00 грн, а позичальник зобов`язався повернути позику в повному обсязі у строк до 31 грудня 2023 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, а спадкоємцями, які прийняли спадщину, є ОСОБА_5 і ОСОБА_2 .

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно з частинами першою, другою статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб. Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

У разі смерті фізичної особи, боржника за зобов`язанням у правовідносинах, що допускають правонаступництво у порядку спадкування, обов`язки померлої особи (боржника) за загальним правилом переходять до іншої особи її спадкоємця, тобто відбувається передбачена законом заміна боржника у зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

Отже, правовідносини, що виникають між банком та боржником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов`язальні правовідносини, що виникають між кредитодавцем та спадкоємцями боржника і вирішуються у порядку статті 1282 ЦК України.

Згідно зі статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі смерті позичальника за кредитним договором (договором позики) за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину.

При цьому у разі смерті спадкодавця спадкоємці, які прийняли спадщину, не відмовилися від її прийняття, замінюють його особу у всіх правовідносинах, що існували на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті спадкодавця.

За змістом наведених вище норм матеріального права, задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватися у межах вартості отриманого ними у спадщину майна.

У ЦК України серед положень про порядок задоволення вимог кредитора спадкодавця в імперативному порядку визначений справедливий баланс між законними інтересами та правомірними очікуваннями кредитора спадкодавця і відповідними, зустрічними їм, інтересами спадкоємців. Дотримання цього балансу полягає в тому, щоб забезпечити задоволення вимог кредитора спадкодавця за рахунок спадкового майна, не порушивши майнових прав та інтересів спадкоємців такої особи.

Визначення цього балансу в законі сформульовано таким чином, що спадкоємці боржника повинні відповідати за його зобов`язаннями в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Зокрема, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Враховуючи предмет спору, до обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, - обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Отже, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.

Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 352/271/21 (провадження № 61-17326св24), від 04 червня 2025 року у справі № 759/25646/21 (провадження № 61-17090св24).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) вказано, що «задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця і, як наслідок, у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, пункт 98)».

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 20 березня 2024 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 укладено договір про поділ спадкового майна, відповідно до якого сторони погодили, що до складу спадкового майна, що підлягає поділу за цим договором, входять, зокрема, грошові обов`язки до ОСОБА_1 , який надіслав претензію кредитора від 18 січня 2024 року № 30/02.

Згідно з пунктом 3 спадкового договору після його укладення у спадщину до спадкоємця ОСОБА_2 переходить майно, перелічене в пункті 2 підпунктів 2.1-2.3, 2.6, 2.11-2.41, 2.44-2.48.

Тобто ОСОБА_2 є спадкоємицею, яка зобов`язана задовольнити вимоги кредитора спадкодавця, оскільки у спірному випадку відбувалася заміна боржника в основному зобов`язанні.

Встановивши, що ОСОБА_2 , успадкувала майно (грошові кошти) на суму більшу, ніж вимоги позивача у цій справі за договором позики, місцевий суд, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували того, що предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за договором позики від 01 лютого 2023 року № 010223, що укладеним між фізичними особами - підприємцями, а тому спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, не заслуговують на увагу, оскільки в спірному випадку, відповідно до вимог закону, відбулася заміна боржника в основному зобов`язанні на фізичну особу.

Спір між кредитором спадкодавця і спадкоємцями померлого боржника є за своєю суттю спором про виконання обов`язків, які виникли із цивільних (матеріальних) правовідносин, та входять до складу спадщини.

Аргументи скарги про те, що позов пред`явлено до неналежного відповідача, оскільки спадкоємцями після смерті ОСОБА_3 , крім ОСОБА_2 , є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не заслуговують на увагу, оскільки суди встановили, що ОСОБА_6 не є спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 . Також суди встановили, що між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 укладено договір про поділ спадкового майна, відповідно до умов якого всі зобов`язання за вимогами кредитора ОСОБА_1 перейшли до ОСОБА_2 , яка є належним відповідачем у цій справі.

Касаційна скарга не містить доводів про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при ухваленні додаткової постанови.

З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги (в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а зводяться до незгоди заявника з ухваленими у справі судовими рішеннями та необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права, а не факту і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв`язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.

Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судом, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 25 грудня 2025 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 03 березня 2025 року, у зв`язку із залишенням цих судових рішень без змін їх виконання необхідно поновити.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тарасова Сергія Олексійовича залишити без задоволення.

Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 03 грудня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 грудня 2025 року залишити без змін.

Поновити виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 01 травня 2025 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 25 грудня 2025 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua