Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про визначення місця проживання дитини
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №569/9260/25
Суддя: Червинська Марина Євгенівна
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 569/9260/25
провадження № 61-15432св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Іващенко Іриною Ігорівною, на постанову Рівненського апеляційного суду в складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шимків С. С. від 18 листопада 2025 року,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Орган опіки та піклування Рівненської міської ради, про визначення місця проживання дітей.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона з 01 лютого 2014 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . У період шлюбу у них народилося двоє спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Зазначає, що діти є громадянами України, мають зареєстроване місце проживання в АДРЕСА_1 . У Республіці Польща діти перебували і проживають тимчасово.
З вересня 2024 року діти проживають разом із нею постійно на території України, де відвідують школу.
Просить суд, визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із їх матір`ю - ОСОБА_1 .
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2025 року задоволено клопотання представника відповідача - адвоката Іващенок І. І., а провадження у справі закрито.
Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що діти з 2024 року є Громадянами Республіки Польщі, проживали на території цієї іноземної держави з 2021 року по 2024 рік, а відповідач також є громадянином Польщі, тому спір виник за участі іноземного елемента, а отже, наявні підстави для закриття провадження у справі з огляду на непідсудність справи національним судам.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Штогрін В. С., задоволено. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2025 року скасовано і направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що справа йому не підсудна через наявність іноземного елемента, а належить до юрисдикції компетентних органів Республіки Польща. Відповідно до статті 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. Тому апеляційний суд виходить із того, що сторони справи, у тому числі їхні спільні діти, насамперед є громадянами України і, тим паче, за правом народження».
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
08 грудня 2025 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Іващенко І. І. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року та залишити в силі ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 26 червня 2025 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка незаконно, без згоди відповідача, як батька, перемістила/вивезла спільних дітей до України. У даній справі громадянство батьків і дітей немає вирішального значення, оскільки місце постійного проживання дитини є визначальним при вирішенні питання щодо повернення дитини до держави постійного проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання, виходячи зі змісту статті 16 Конвенції 1980 року, належить до виключної компетенції держави постійного проживання дитини. Отже, спір між батьками щодо місця проживання дитини може бути вирішено лише після повернення дитини до держави постійного місця проживання дитини.
У цій справі переміщення дітей є незаконним згідно статей 3, 5 Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, оскільки порушено право відповідача, як батька дітей, піклуватися про них.
Утримання дітей на території України без отримання згоди батька є підставою для застосування механізму, передбаченого Гаазькою Конвенцією 1980 року, згідно з яким діти мають бути негайно повернуті до постійного місця проживання.
Крім того, підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні. Відповідач не має зареєстрованого місця проживання в Україні, а зареєстрований та проживає у Республіці Польща.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд при прийнятті оскаржуваної постанови проігнорував положення статті 16 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей від 25 жовтня 1980 року, оскільки під час розгляду справи про незаконне утримання дітей на території України та повернення їх за постійним місцем проживання, суд не може вирішувати по суті питання щодо піклування про дитину та визначення її місця проживання, оскільки це питання. Виходячи зі змісту статті 16 Конвенції, належить до виключної компетенції держави постійного проживання дитини.
Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою вимоги процесуального закону про наявність підстав для закриття провадження у справі у зв`язку з непідсудністю справи національним судам, відтак, вважаємо, що оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
23 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - Штогрін В. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін.
Відзив обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції повно та всебічно дослідив усі наявні обставини у справі, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про те, що справа йому не підсудна через наявність іноземного елемента, а належить до юрисдикції компетентних органів Республіки Польща.
Узагальнені доводи письмових пояснень по справі
09 лютого 2026 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду письмові пояснення по справі, у яких вказує на те, що у цій справі позовні вимоги не належать до виключної підсудності судам України, то у національних судів відсутні правові підстави для ухвалення рішення по суті спору.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду 24 грудня 2025 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 569/9260/25 з Рівненського міського суду Рівненської області.
Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року зазначену справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд установив, що 01 лютого 2014 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 укладено шлюб, про що видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 84. При укладенні шлюбу ОСОБА_6 змінено прізвище на « ОСОБА_7 ».
У період шлюбу у сторін народилося двоє синів: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_3 у період з 01 вересня 2021 року по 07 жовтня 2024 року був учнем початкової шкоди № 51 в м. Люблін Республіка Польща.
ОСОБА_4 у період з 01 вересня 2021 року по 07 жовтня 2024 року відвідував дитячий садок № 63 в м. Люблін Республіки Польща.
Відповідно до ЄДРСР рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року у справі № 569/337/25, яке залишено без змін постаново Рівненського апеляційного суду від 16 квітня 2026 року та постановою Верховного Суду від 16 вересня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання незаконним утримання дітей на території України та повернення їх за постійним місцем проживання - відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК України, законом або міжнародним договором. Згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. (стаття 497 ЦПК України).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Питання набуття, здійснення, припинення чи обмеження батьківської відповідальності, а також її делегування, права опіки, в тому числі права стосовно піклування про особу дитини та, зокрема, право визначити місце проживання дитини, а також права на спілкування, у тому числі право брати дитину на обмежений період у місце інше, ніж звичайне місце проживання дитини, охоплюється предметною сферою застосування Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року (надалі - Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).
Відповідно до пункту й статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року судові або адміністративні органи Договірної держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майно дитини.
Наведені норми дозволяють дійти до висновку, що юрисдикція спорів щодо батьківського піклування має визначатися залежно від місця звичайного проживання.
Так, у разі неправомірного переміщення або утримання дитини органи Договірної держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримання, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та
а) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або
b) дитина не проживає в такій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місцеперебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі (пункт 1 статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року).
За правилами Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримування дитини держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, за умови дотримання певних умов відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 цієї Конвенції встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування.
Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року потрібно встановити такі обставини:
1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;
2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;
3) дитина адаптувалася до нового середовища.
Відповідно до статті 16 Гаазької конвенції 1980 року після одержання повідомлення про незаконне переміщення або утримування дитини відповідно до статті 3, судові або адміністративні органи Договірної держави, на територію якої була переміщена дитина, або на території якої вона утримується, не буде вирішувати по суті питання про піклування доти, поки не буде визначено, що дитина не повинна бути повернута відповідно до цієї Конвенції або поки заява не подана відповідно до цієї Конвенції протягом розумного періоду часу після одержання повідомлення.
З даних ЄДРСР вбачається, що рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 01 грудня 2025 року у справі № 569/337/25, яке набрало законної сили, було відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні його вимог про визнання незаконним утримання дітей на території України та повернення їх за постійним місцем проживання до Республіки Польща. У цій справі суд установив, що звичайним місцем проживання неповнолітніх дітей була і є Україна, а перебуваючи в Республіці Польща, діти не набули нового звичайного для себе та постійного місця проживання у цій країні.
Факти, встановлені рішенням у цивільній, господарській чи адміністративній справі, не потребують доказування в інших справах за участю тих самих осіб (частина четверта статті 82 ЦПК України).
У зв`язку із цим, юрисдикція даної справи має визначатися відповідно до пункту 1 статті 5 Гаазької конвенції про батьківську відповідальність 1996 року залежно від звичайного місця проживання дітей.
Водночас, суд також враховує положення статті 28 Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах (Договір підписано 24 травня 1993 року та ратифіковано Постановою Верховної Ради України № 3941-XII (3941-12) від 04 лютого 1994 року), якою регулюється правові стосунки між батьками і дітьми. Так, в правових стосунках між батьками і дітьми, в тому числі аліментних обов`язках батьків застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина. Встановлення і оспорювання походження дитини від певної особи регулюється законодавством тієї Договірної Сторони, громадянином якої є мати дитини в момент народження дитини. Але достатнім є дотримання форми визнання дитини, що передбачена законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої визнання має бути або було здійснене. В справах, зазначених в пунктах 1 і 2, компетентними є органи тієї Договірної Сторони, громадянином якої є дитина, а також органи тієї Договірної Сторони, на території якої дитина має місце проживання.
Зважаючи на вищевикладене у сукупності та враховуючи, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 народилися в Україні та є громадянами України, не проживали в Україні нетривалий проміжок часу, їх звичайним місцем проживання залишалася Україна, тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про поширення юрисдикції судів України на цей спір та скасування ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
При цьому суд касаційної інстанції також враховує, що будь-яких доказів щодо розгляду спору про визначення місця проживання дітей в судах Республіки Польщі матеріали справи не містять.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат понесених заявником відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану адвокатом Іващенко Іриною Ігорівною, залишити без задоволення.
Постанову Рівненського апеляційного суду від 18 листопада 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:І. А. Воробйова
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
Оригінал: reyestr.court.gov.ua