Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №464/2100/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №464/2100/25

Суддя: Коломієць Ганна Василівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 464/2100/25

провадження № 61-3739св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Національна академія наук України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Національної академії наук України нарішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Чорної С. З., та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів: Левика Я. А., Крайник Н. П., Шандри М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії наук України (далі - НАН України), в якому просив визнати незаконним та скасувати розпорядження про оголошення догани.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що з 16 травня 2018 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, займав посаду директора Державної установи «Інститут регіональних досліджень ім. М.І. Долішнього НАН України» (далі - Інститут).

Розпорядженням Президії НАН України від 27 лютого 2025 року № 107 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, щодо виконання вимог уповноваженого органу управління та ефективного використання закріпленого за Інститутом майна.

На виконання постанови Бюро Президії НАН України від 04 липня 2018 року № 214, якою рекомендовано вирішити питання забезпечення житлом своїх працівників та покращення матеріально-технічної бази, 26 липня 2018 року між Інститутом та Приватним акціонерним товариством «Холдингова компанія «ЕКО-ДІМ» (далі - ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ») укладений договір 2-18 про будівництво житлових будинків на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні Інституту, розташованій на АДРЕСА_1 .

За результатами перевірки стану виконання вказаного договору, 05 грудня 2024 року Бюро Президії НАН України винесло постанову № 473. Позивач указував, що пунктом 3 цієї постанови його, як директора, зобов`язано у місячний строк підготувати узгоджений з інвестором для подання НАН України на погодження проект додаткової угоди, в якій викласти договір № 2-18 в новій редакції, усунувши зауваження, зазначені в акті роботи комісії про проведення перевірки стану виконання укладеного між Інститутом та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» договору від 26 липня 2018 року № 2-18 про спорудження житлових будинків на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 від 29 листопада 2024 року (далі - акт роботи комісії від 29 листопада 2024 року), зокрема щодо активу інституту - земельної ділянки площею 1,0739 га та передбачити умови про розірвання укладених додаткових угод № 1, 2, 3, 4, 5 до договору № 2-18, а також активів розподілу площ (попередніх) згідно з договором від 26 липня 2018 року.

Позивач уважав розпорядження незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки він не вчиняв жодних дисциплінарних проступків, не порушував трудової дисципліни та належним чином і в повному об`ємі виконував всі посадові обов`язки.

ОСОБА_1 просив суд скасувати розпорядження Президії НАН України від 27 лютого 2025 року № 107 про оголошення йому, директору Інституту, догани. Вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Президії Національної академії наук України №107 від 27 лютого 2025 року про оголошення догани ОСОБА_1 , директору Державної установи «Інститут регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього Національної академії наук України».

Стягнуто з Національної академії наук України на користь ОСОБА_1 витрати на сплату судового збору у розмірі 1 211, 20 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції встановив відсутність у позивача обов`язку погоджувати додаткові угоди, укладені до договору від 26 липня 2018 року № 2-18, з відповідачем. Указані додаткові угоди укладено з дотриманням вимог контракту та Статуту. Укладення додаткових угод до договору не призвело до збільшення розміру ділянки фактичної забудови, що визначена таким договором. Площа житлових приміщень та паркомісць, що передбачені для передачі Інституту та їх ринкова вартість відповідають умовам, визначеним у договорі, що виключає у діях позивача неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, щодо виконання вимог уповноваженого органу управління та ефективного використання закріпленого за Інститутом майна та завдану шкоду інтересам Інституту.

Перевіряючи дотримання строків застосування дисциплінарного стягнення роботодавцем, суд першої інстанції врахував акт роботи комісії про проведення перевірки стану виконання договору № 2-18 та додаткових угод до нього, складений 29 листопада 2024 року, винесену на його підставі 05 грудня 2024 року постанову Бюро Президії НАН України № 473, указавши, що саме в цей строк почали б спливати строки застосування дисциплінарного стягнення.

Суд уважав, що позивач виконав пункт 3 постанови Бюро Президії НАН України № 473, тому відповідач неправомірно притягнув позивача до дисциплінарної відповідальності. Крім того, відповідач не довів, у чому саме полягало неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків, вину працівника та наявність причинного зв`язку між діями і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Спростовуючи доводи відповідача, суд першої інстанції вказав, що твердження відповідача про те, що земельну ділянку площею 1,0739 га слід уважати додатково залученим активом Інституту в межах виконання договору від 26 липня 2018 року № 2-18, не підтверджено належними та допустимими доказами. Однак у новій редакції договору № 2-18 передбачено забудову 0,7686 га в межах ділянки площею 1,8425 га, що повністю відповідає вимогам постанови Бюро Президії НАН України від 04 липня 2018 року № 214 з урахуванням нової земельної та проектної документації.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 червня 2026 року апеляційну скаргу НАН України задоволено частково. Змінено рішення Сихівського районного суду м. Львова від 17 червня 2025 року, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Змінюючи мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вказав, що в оскаржуваному розпорядженні відсутні фактичні обставини, які послужили підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення до позивача у вигляді догани (тобто не вказано конкретно, у чому проявилися неправомірні його дії чи бездіяльність, які свідчать про порушення ним вимог внутрішніх актів, що підлягали ним до виконання та вимог закону).

В описовій частині розпорядження вказано лише про те, що з наданих директором Інституту пояснень (лист від 04 лютого 2025 року № 1/52) та службової записки керуючого справами НАН України від 19 лютого 2025 року вбачається, що вимоги пункту 3 постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 виконано не в повному обсязі, однак не зазначено, який конкретно дисциплінарний проступок вчинив ОСОБА_1 ; у чому полягає часткове невиконання згаданого пункту постанови, зокрема в дії чи бездіяльності, та в чому саме таке проявилося (зважаючи на те, що частково такий пункт постанови виконано).

Суд апеляційної інстанції вважав, що оскаржуване розпорядження не вказує про конкретну протиправність дій чи бездіяльності позивача, тобто про конкретний дисциплінарний проступок, який вчинив позивач, а тому суд вказав, що оскаржуване розпорядження не відповідає вимогам закону.

Оскільки судом установлено протиправність оскаржуваного наказу по суті, питання застосування строку притягнення до дисциплінарної відповідальності суд не вирішував.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2026 року Національна академія наук України, в інтересах якої діє представник Овчинников Д. В., подала до Верховного Суду касаційну скаргу нарішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 червня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2026 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення, справу передати на новий розгляд.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2026 року, визначено наступний склад суду: Тітов М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцев А. Ю., Коротенко Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 04 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із Сихівського районного суду міста Львова, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У травні 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду 28 травня 2026 року, у зв`язку з обранням судді Тітова М. Ю. до Великої Палати Верховного Суду, сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В.

Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скаргамотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставою касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає:

- застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 травня 2020 року у справі № 486/937/17 (провадження № 61-46190св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 333/2099/17 (провадження № 61-32805св18), від 17 лютого 2021 року у справі № 336/8112/18 (провадження № 61-15719св19);

- суди не дослідили зібрані докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Суди попередніх інстанцій не дослідили питання виконання позивачем пункту 3 постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473, тобто не встановили, чи було враховано і усунено в повному обсязі в проєкті додаткової угоди № 6, яку 04 лютого 2025 року позивач надіслав відповідачу на погодження, ті зауваження, що зазначені в акті роботи комісії від 29 листопада 2024 року.

Заявник указує, що позивач не оспорює вимоги пункту 3 вказаної постанови, отже, погоджується з цими вимогами відповідача.

Відносини, які виникли між Інститутом та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» на підставі договору № 2-18, були предметом перевірки Державної аудиторської служби України за період з 01 січня 2020 року до 30 вересня 2023 року, за результатами якої НАН України вжило заходів, зокрема видало оскаржуване позивачем розпорядження.

Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі вимог статті 13 ЦПК України, встановив, що земельну ділянку площею 1,0739 га не слід уважати додатково залученим активом Інституту в межах виконання згадано договору № 2-18, обґрунтувавши це тим, що в новій редакції договору передбачено забудову 0,7686 га в межах ділянки площею 1,8425 га, що відповідає вимогам постанови Бюро Президії НАН України № 214.

Заявник не погоджується з таким висновками, оскільки вони не ґрунтуються на доказах, зібраних судом.

На думку заявника, суд першої інстанції не врахував доводи відповідача щодо послідовності дій, які мав би вчинити позивач для виконання пункту 3 постанови № 476. Звертає увагу, що частка Інституту в договорі має саме збільшитись на вартість додатково включеного активу Інституту - земельної ділянки площею 1,0739 га, як вимагає вказаний пункт постанови, а не обраховуватись по-новому, виходячи з вартості земельної ділянки загальною площею 1,8425 га.

Суди проігнорували той факт, що вимоги пункту 3 постанови № 476 Бюро Пленуму НАН України позивач виконав не в повному обсязі.

Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції, як і суд першої інстанції, не дослідили наявні докази, додатки до розпорядження Президії НАН України про оголошення догани, які прямо спростовують твердження апеляційного суду.

Суд апеляційної інстанції вивів рішення суду першої інстанції поза правове регулювання, фактично усунув усі аргументи відповідача, при цьому не скасував рішення в цілому, не вніс конструктивних змін, які б свідчили про більш глибоке дослідження матеріалів справи.

Справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідності».

Заявник стверджує, що незрозумілим залишися факт того, з якої дати почався перебіг початку строку для застосування дисциплінарного стягнення - 29 листопада 2024 року чи 05 грудня 2024 року.

Разом з тим, дисциплінарний проступок позивача відповідач виявив відповідно до службової записки керуючого справами НАН України від 19 лютого 2025 року на підставі наданих позивачем пояснень, які стали індикатором навмисних, винних дій позивача.

Відзив на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 , відповідно до контракту, з 16 травня 2018 року перебуває у трудових відносинах з НАН України на посаді директора Державної установи «Інститут регіональних досліджень ім. М.І. Долішнього НАН України».

Пунктом 2 контракту передбачено, що керівник здійснює безпосереднє управління діяльністю державної наукової установи та є представником державної наукової установи у відносинах з державними органами, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами і дії без довіреності в межах наданих повноважень.

Згідно з пунктом 4.13 Статуту Інституту, затвердженого розпорядженням Президії НАН України від 12 грудня 2016 року № 849 (далі - Статут), директор Інституту в межах наданих йому повноважень організовує діяльність Інституту та відповідає за його діяльність перед НАН України за виконання обов`язків, передбачених законодавством, статутом Інституту та контрактом.

Пунктом 4.14 Статуту визначено, що директор Інституту має право, в тому числі, розпоряджатися майном та коштами у межах та у спосіб, що передбачені контрактом, цим статутом та законодавством; представляти Інститут в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, установах, організаціях, підприємствах незалежно від форми власності без окремого на те доручення.

Відповідно до пункту 4.15 Статуту, директор Інституту зобов`язаний забезпечувати стабільне фінансово-економічне становище Інституту та ефективне використання майна, закріпленого за Інститутом, дотримуватись вимог законодавства під час надання в користування іншим особам зазначеного майна.

27 жовтня 2017 року Бюро Президії НАН України ухвалило постанову № 280 «Про будівництво (реконструкцію) житла та інших об`єктів нерухомості в НАН України».

26 липня 2018 року між Інститутом в особі директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» в особі Голови правління Артемовича В. І. укладений договір № 2-18.

05 вересня 2018 року між Інститутом в особі директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» в особі Голови правління Артемовича В. І. укладений додатковий договір № 1 про внесення змін до договору від 26 липня 2018 року № 2-18.

04 липня 2019 року Бюро Президії НАН України винесло постанову № 214 «Про будівництво житлових будинків на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні Інституту, розташована на вул. Козельницькій, 4 у м. Львові».

09 вересня 2020 року між Інститутом в особі директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» в особі Голови правління Артемовича В. І., укладена додаткова угода № 2 про внесення змін до договору від 26 липня 2018 року № 2-18.

17 лютого 2021 року між Інститутом в особі директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» в особі Голови правління Артемовича В. І. укладена додаткова угода № 3 до договору від 26 липня 2018 року № 2-18.

21 квітня 2023 року між Інститутом в особі директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» в особі Голови правління Артемовича В. І. укладена додаткова угода № 4 про внесення змін до договору від 26 липня 2018 року № 2-18.

11 січня 2024 року між Інститутом в особі директора ОСОБА_1., який діє на підставі Статуту, та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» в особі Голови правління Артемовича В. І. укладений додатковий договір № 5 про внесення змін до договору від 26 липня 2018 року № 2-18.

10 квітня 2024 року Президія НАН України винесла розпорядження № 233 «Про усунення порушень та недоліків, виявлених Державною аудиторською службою України при проведенні державного фінансового аудиту виконання бюджетних програм НАН України за період з 01 січня 2020 року до 30 вересня 2023 року».

05 грудня 2024 року Бюро Президії НАН України винесло постанову № 473 «Про результати роботи комісії НАН України щодо перевірки стану виконання укладеного Інститутом договору від 26 липня 2018 року № 2-18».

Відповідно до пункту 3 вказаної постанови, директора Інституту зобов`язано у місячний строк підготувати узгоджений з інвестором для подання НАН Українина погодження проект додаткової угоди, в якій викласти договір від 26 липня 2018 року № 2-18 у новій редакції, усунувши зауваження, зазначені зокрема: в акті роботи комісії від 29 листопада 2024 року, врахувати збільшення частки, належної Інституту, на вартість додатково включеного активу Інституту - земельної ділянки площею 1,0739 га та передбачити умови про розірвання укладених додаткових угод №№ 1, 2, 3, 4, 5 до договору, а також активів розподілу площ (попередніх) згідно з договором від 26 липня 2018 року № 2-18.

26 грудня 2024 року Інститут надіслав президенту НАН України лист № 1/494, яким повідомив, що на виконання постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 надсилає на погодження узгоджений з інвестором проект додаткової угоди до договору від 26 липня 2018 року № 2-18 про будівництво багатофункційного комплексу з міжшкільним ресурсним центром, офісною будівлею, об`єктами побутового обслуговування, житловими квартирами для працівників Академії наук України та підземним паркінгом на вул. Козельницькій, 4 у м. Львові. Вказано, що в проекті додаткової угоди враховані всі зауваження, зазначені в акті роботи комісії про проведення перевірки стану виконання укладеного між Інститутом та ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ» договору від 26 липня 2018 року № 2-18.

17 січня 2025 року НАН України скерувало лист директору Інституту за № 18/104-8, в якому вказала, що аналіз поданих Інститутом матеріалів свідчить про те, що із усіх рекомендацій та зауважень, викладених у постанові Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 та акті від 29 листопада 2024 року, враховано лише розірвання додаткових угод. Також НАН України вказала, що не виконано вимог, викладених у пункті 3 постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 щодо:

- викладення договору від 26 липня 2018 року № 2-18 у новій редакції;

- збільшення частки, належної Інституту, на вартість додатково включеного активу, а саме земельної ділянки площею 1,0739 га;

- розірвання актів розподілу площ (попередніх) згідно з договором від 26 липня 2018 року № 2-18.

04 лютого 2025 року Інститут надіслав НАН України лист № 1/52, яким повідомив, що відповідно до вимог постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 Інститут зобов`язано підготувати проект додаткової угоди, в якій викласти договір від 26 липня 2018 року № 2-18 у новій редакції, а також усунути зауваження, зазначені в акті роботи комісії від 29 листопада 2024 року. Вказано, що всі зауваження, зазначені в акті роботи комісії від 29 листопада 2024 року враховані, а вимоги постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 виконані повністю.

27 лютого 2025 року Президія НАН України видала розпорядження № 107 про оголошення догани ОСОБА_1 , директору Інституту за неналежне виконання обов`язків, передбачених контрактом, щодо виконання вимог уповноваженого органу управління та ефективного використання закріпленого за Інститутом майна.

Мотивуючи розпорядження, відповідач зазначив таке:

- відповідно до пункту 3 постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 директора Інституту ОСОБА_1. зобов`язано підготувати узгоджений з інвестором (ПрАТ «ХК «ЕКО-ДІМ») проєкт додаткової угоди, для подання НАН України на погодження, в якому викласти договір від 26 липня 2018 року № 2-18 у новій редакції, усунувши зазначені в акті роботи комісії від 29 листопада 2024 року зауваження, зокрема, врахувати збільшення частки, належної Інституту, на вартість додатково залученого активу Інституту - земельної ділянки площею 1,0739 га, та передбачити умови про розірвання укладених додаткових угод № 1, 2, 3, 4, 5 до договору, а також активів розподілу площ (попередніх) згідно з договором від 26 липня 2018 року №2-18;

- із наданих директором Інституту пояснень (лист від 04 лютого 2025 року № 1/52) та службової записки керуючого справами НАН України від 19 лютого 2025 року вбачається, що вимоги пункту 3 постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473 виконано не в повному обсязі, що свідчить про порушення директором Інституту ОСОБА_1. умов (підпункти 1 та 15 пункту 6) укладеного з ним контракту від 16 травня 2018 року (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 15 травня 2023 року).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права:

- суди попередні інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

- суди не дослідили зібрані докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Національної академії наук України задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції у незмінній апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Задовольняючи позов та скасовуючи розпорядження відповідача про оголошення позивачу догани, суд першої інстанції , з яким погодився суд апеляційної інстанції, керувався тим, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт вчинення позивачем дисциплінарного проступку, немає даних про винні дії позивача щодо грубого порушення саме його трудових функцій як керівника Інституту, які могли би бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності та оголошення йому догани.

Верховний Суд уважає такий висновок судів, зроблений на основі оцінки зібраних у справі доказів, обґрунтованим з огляду на таке.

За змістом статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової дисципліни.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно зі статтею 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана; звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Відповідно до статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`йязку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

До застосування дисциплінарного стягнення роботодавець повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення роботодавець повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку (стаття 149 КЗпП України).

У постанові від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18) Верховний Суд зазначив, що ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника. Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Саме на роботодавцеві лежить обов`язок надати докази фактів винного вчинення працівником дисциплінарного проступку.

Під час обрання виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати всі обставини, за яких вчинено проступок.

Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності в обов`язковому порядку має бути встановлена вина як одна із важливих ознак порушення трудової дисципліни. За відсутності вини працівник не може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Отже, під час розгляду справ про накладення дисциплінарних стягнень за порушення трудової дисципліни судам необхідно з`ясовувати, в чому конкретно проявилося порушення, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарного стягнення, зокрема, чи враховані обставини, за яких вчинено проступок.

Для правомірного накладення дисциплінарного стягнення роботодавцем необхідна наявність сукупності таких умов: порушення має стосуватися лише тих обов`язків, які є складовими трудової функції працівника чи випливають з правил внутрішнього трудового розпорядку.

Невиконання чи неналежне виконання працівником трудових обов`язків має бути винним, скоєним без поважних причин умисно або з необережності.

Підставою застосування догани є вчинення працівником протиправного винного діяння (дії чи бездіяльності), яке визнається дисциплінарним проступком. Протиправність поведінки працівника полягає в порушенні ним своїх трудових обов`язків, закріплених: КЗпП України, правилами внутрішнього розпорядку, статутами, положеннями, посадовими інструкціями, трудовим договором (контрактом), колективним договором, а також у порушенні або невиконанні правомірних наказів та розпоряджень роботодавця. Дисциплінарним проступком визнаються діяння, що пов`язуються з невиконанням чи неналежним виконанням працівником своїх обов`язків без поважних причин. Тобто наявність поважних причин у такому разі свідчить про відсутність вини працівника (див. постанову Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 487/1885/17(провадження № 61-25009св18)).

Роботодавець не може ставити у вину працівникові та притягати його до дисциплінарної відповідальності за невиконання обов`язків, не обумовлених трудовим договором, і про які працівник не був поінформований належним чином (див. постанову Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі № 343/1678/19 (провадження № 61-10738св20)).

У наказі про накладення дисциплінарного стягнення обов`язково має бути зазначено, в чому полягає порушення трудової дисципліни, тобто має бути посилання на фактичні обставини, які стали підставою для застосування заходу дисциплінарного стягнення. Наказ про накладення дисциплінарного стягнення повинен обов`язково містити нормативне посилання, тобто роботодавець має зазначити назву, статтю, її частину, абзац, пункт, підпункт нормативно-правового акта чи акта локального нормотворення, на підставі якого працівник притягується до дисциплінарної відповідальності. Виконання всіх цих вимог є безумовною запорукою правильного та законного оформлення прийнятого роботодавцем рішення, що одночасно виступає гарантією дотримання трудових прав працівників(див. постанови Верховного Суду від 28 лютого 2024 року у справі № 299/2637/21 (провадження № 61-10779св22), від 22 липня 2020 року у справі № 554/9493/17 (провадження № 61-38286св18)).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

У справі, що переглядається, суди дослідили, зокрема, оскаржуване розпорядження відповідача, нормативний документ, який визначає права та обов`язки позивача (контракт, Статут), зміст обставин, на основі яких позивачу оголосили догану, та зауважили на недоведеності вини позивача в зазначених в оскарженому розпорядженні обставинах. Тобто недоведеності того, що ці обставини виникли внаслідок неналежного виконання позивачем своєї трудової функції.

Колегія суддів погоджується з судом апеляційної інстанції в тій частині, що відповідач, посилаючись на невиконання в повному обсязі позивачем, як директором Інституту, вимог пункту 3 постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473, не зазначив, який конкретно дисциплінарний проступок вчинив ОСОБА_1 ; у чому полягає часткове невиконання вказаного пункту постанови, зокрема в дії чи бездіяльності, та в чому саме таке невиконання проявилося (зважаючи на те, що частково такий пункт постанови виконано).

Послідовність дій, які мав вчинити позивач для виконання пункту 3 постанови Бюро Президії НАН України від 05 грудня 2024 року № 473, та про які зазначає заявник у касаційній скарзі, не прописані будь-яким актом, виданим відповідачем.

Отже, підстав уважати, що позивач діяв поза межами посадових обов`язків, чи нормативних документів, якими визначені його права та обов`язки, як директора Інституту, немає.

Верховний Суд у постанові від 21 травня 2020 року у справі № 486/937/17 (провадження № 61-46190св18), на яку як на підставу касаційного перегляду посилався заявник, зазначив, що саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Суди виходили з того, що в цілому обставини, на основі яких відповідач оголосив позивачу догану (частина яких взагалі не конкретизована) не дають підстав для висновку про вчинення позивачем діянь, що містять склад дисциплінарного проступку.

Колегія суддів уважає, що немає підстав стверджувати, що такі висновки судів є довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів.

Щодо доводів касаційної скарги щодо дотримання роботодавцем строку застосування дисциплінарного стягнення, визначеного статтею 148 КЗпП України, то суд апеляційної інстанції надав таким доводам належну правову оцінку, з якою Верховний Суд погоджується. У цій частині позивач судові рішення не оскаржив.

Висновки Верховного Суду, на які послалася заявник у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального та процесуального права, у справі, яка є предметом касаційного перегляду.

Доводи касаційної скарги не свідчать про застосування судами попередніх інстанцій норм статей 139, 147, 149 КЗпП України, 12, 13, 44, 83 ЦПК України без урахування висновків щодо їх застосування, сформованих у наведених заявником постановах Верховного Суду.

Вказані та інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а у зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, що встановлено статтею 400 ЦПК України.

Таким чином, доводи заявника, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанцій - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Національної академії наук України залишити без задоволення.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 17 червня 2025 року у незміненій апеляційним судом частині та постанову Львівського апеляційного суду від 17 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua