Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №607/4751/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: до засобів масової інформації

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №607/4751/25

Суддя: Коротун Вадим Михайлович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 607/4751/25

провадження № 61-16549св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Воробйової І. А.,

Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Воробйова Євгена Леонідовича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2025 року у складі судді

Герчаківської О. Я., постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Костіва О.. З., Храпак Н. М.

і касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - Берегуляка Володимира Федоровича на постанову Тернопільського апеляційного суду від

11 грудня 2025 року у складі колегії суддів: Гірського Б. О., Костіва О.. З.,

Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист честі, гідності, ділової репутації, спростування недостовірної інформації, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй персональній сторінці в соціальній мережі «Fасеbооk» ОСОБА_2 поширив статтю суспільно-політичного вісника « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка містить інформацію про результати ІНФОРМАЦІЯ_3 , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 та у своєму дописі, супроводжуючи поширену статтю, він зазначив таке: «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій.».

Крім цього позивач указував, що ІНФОРМАЦІЯ_5 на своїй персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook» ОСОБА_2 опублікував допис, який містить текст такого змісту: «Ну а тепер прийшов час для моєї розповіді про те, як мер Тернополя ОСОБА_1 замовив начальнику обласної поліції ОСОБА_6 моє побиття і вивезення з Тернополя, а саме:

- про те, як представники спецпідрозділу «КОРД» зранку 18 березня 2025 року побили мене у казармі приміщення ІНФОРМАЦІЯ_15 прямо на очах в купи присутніх призовників - били по голові, по корпусу, по ребрам та ниркам ногами

й руками…

- про те, як винесли (ногами я майже не йшов) з п`ятого поверху на очах

в усього воєнкомату в кайданках за спиною, обличчям в підлогу (як водять пожиттєвих у СІЗО) усього в крові і в шкарпетках без взуття....

- про те, як закинули усього в крові і в кайданках в бус, та вивезли на полігон, де залишили там, хоча я не поставив жодного підпису під жодним документом

й усім говорив, що я вірянин євангельської церкви....

Окремо кілька слів лицемірам братам-віруючим, так званим «капеланам»

й іншим корисним ідіотам, що своїми безглуздими коментами й побажання «усім служити» схвалюють тотальне беззаконня й порушення прав людей....».

Позивач звертав увагу на те, що цей текст також доповнений відеоматеріалом,

в якому відповідач стверджує про події та явища, яких не існує взагалі, зокрема:

- на часовому проміжку 0:46 - 0:53 год «беззаконня, яке коїли на замовлення ОСОБА_1 поліціянти»;

- на часовому проміжку 0:57 - 1:06 год «ОСОБА_1 ручна керована мавпочка

у формі пан ОСОБА_6 , який виконує його злочинні накази»;

- на часовому проміжку 2:15 - 2:21 год «почав шукати втрачену давно честь та гідність, якої в нього ніколи не було» - це твердження сказано про ОСОБА_1 .

Позивач уважав, що наведені поширені відповідачем твердження є завідомо неправдивими, не відповідають дійсності, порушують гарантовані йому Конституцією України, ЦК України права особи на повагу і недоторканність честі, гідності та ділової репутації.

Зазначені твердження у дописах викладені у контексті спаплюження його честі, гідності та ділової репутації, оскільки в тексті згадується його прізвище. Зокрема, у першому дописі йдеться саме про ОСОБА_1 , виходячи з контексту поширеної статті, а саме з того, що в цій статті міститься інформація про результати аудиту Державної аудиторської служби щодо діяльності Тернопільської міської ради та посадових осіб Тернопільської міської ради.

У другому дописі він зазначається безпосередньо, як мер Тернополя ОСОБА_1 .

Позивач стверджував, що ця інформація не відповідає дійсності, містить відомості про події та явища, яких не існує взагалі. Поширенням зазначеної вище інформації відповідач створює негативну соціальну оцінку його особи

в очах оточуючих, порушивши його честь й ділову репутацію, оскільки він займає посаду міського голови м. Тернополя, яка є публічною і соціально важливою, передбачає безперервний процес спілкування як із членами Тернопільської міської територіальної громади, так і посадовими особами різних гілок влади. Вказана інформація доведена до відома користувачів мережі «Інтернет», що є доведеним фактом, та така спірна інформація з огляду на її зміст безсумнівно порушує особисті немайнові права і завдає шкоди відповідним його особистим немайновим благам.

Позивач уважав, що вислови, викладені у спірних дописах, є фактичними твердженнями, оскільки вони можуть бути перевірені на предмет їх дійсності щодо істинності фактів, і вони є недостовірними з огляду на те, що фактичних доказів на підтвердження достовірності таких висловлювань не існує. Вжиття

у публікаціях термінів, сформульованих як пряме звинувачення його, посадової особи міської ради, у злочинній поведінці, за відсутності жодних доказів та переконливих фактів для їх підтвердження (доказів про притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень чи інших злочинів, будь-яких доказів щодо повідомлення йому про підозру чи складання протоколу про вчинення корупційного правопорушення), свідчить про те, що відповідач безперечно порушує принцип невинуватості особи.

На думку позивача, висловлювання ОСОБА_2 у вказаних матеріалах містить недостовірну інформацію, яка має негативний характер, одночасно

є образливою і такою, що формує його образ як злочинця.

У зв`язку з поширенням недостовірної інформації він зазнав моральних страждань. Неправдива інформація була поширена шляхом розміщення її

в мережі «Інтернет» і вона була доступна великій кількості людей. Він

є публічною особою, а поширена відповідачем недостовірна інформація ставить під сумнів авторитет діяльності всього органу місцевого самоврядування. Це завдало йому репутаційної шкоди та спричинило низку негативних емоційних переживань, зокрема, приниження честі та гідності поширенням інформації, що асоціює його з кримінальними вчинками, і, відповідно, викликало у нього почуття несправедливості та образи. Розмір моральної шкоди позивач оцінив

в 300 000,00 грн.

Посилаючись на викладене, з урахуванням заяви про збільшенння позовних вимог ОСОБА_1 просив:

1) визнати недостовірною і такою, що порочить його честь, гідність та ділову репутацію, інформацію:

1.1) поширену ОСОБА_2 шляхом публікації на офіційній сторінці

у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_6 / такого змісту (мова оригіналу): «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій.»;

1.2 поширену ОСОБА_2 шляхом публікації на офіційній сторінці

у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 / такого змісту (мова оригіналу):

а) «мер Тернополя ОСОБА_1 замовив начальнику обласної поліції ОСОБА_6 моє побиття і вивезення з Тернополя»;

б) «беззаконня, яке коїли на замовлення ОСОБА_1 поліціянти»;

в) «ОСОБА_1 ручна керована мавпочка у формі пан ОСОБА_6 , який виконує його злочинні накази»;

г) «почав шукати втрачену давно честь та гідність, якої в нього ніколи не було».

2) зобов`язати ОСОБА_2 спростувати вказану поширену ним інформацію

у спосіб, який відповідає способу поширення інформації, а саме протягом 10-ти днів з дати набрання законної сили рішенням суду поширити на своїй сторінці

у соціальній мережі «Facebook» відповідну публікацію (повідомлення), що вказана інформація не відповідає дійсності, порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 ;

3) стягнути із ОСОБА_2 на свою користь на відшкодування моральної шкоди 300 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міського суду Тернопільської області від 06 серпня 2025 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність, принижує ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 шляхом публікації на сторінці у соціальній мережі «Facebook»

ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 інформацію (допис) такого змісту: «Не вдалося провернути аферу

з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій».

Зобов`язано ОСОБА_2 в 10-денний строк з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати у той самий спосіб таку, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність, принижує ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 шляхом публікації на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» інформацію, що допис від ІНФОРМАЦІЯ_1 не відповідає дійсності, порочить честь, гідність і принижує ділову репутацію ОСОБА_1 ,

а саме: «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій».

Визнано недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність, принижує ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 шляхом публікації на сторінці у соціальній мережі «Facebook»

ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 інформацію (допис) такого змісту: «..мер Тернополя ОСОБА_1 замовив начальнику обласної поліції ОСОБА_6 моє побиття і вивезення

з Тернополя…»; «…беззаконня, яке коїли на замовлення ОСОБА_1 поліціянти…»; «…ОСОБА_1 ручна керована мавпочка у формі пан ОСОБА_6 , який виконує його злочинні накази…».

Зобов`язано ОСОБА_2 в 10-денний строк з дня набрання законної сили рішенням суду спростувати у той самий спосіб таку, що не відповідає дійсності, порочить честь, гідність, принижує ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену ОСОБА_2 шляхом публікації на своїй сторінці у соціальній мережі «Facebook» інформацію, що допис від ІНФОРМАЦІЯ_5 не відповідає дійсності, порочить честь, гідність і принижує ділову репутацію ОСОБА_1 ,

а саме: «..мер Тернополя ОСОБА_1 замовив начальнику обласної поліції ОСОБА_6 моє побиття і вивезення з Тернополя…»; «…беззаконня, яке коїли на замовлення ОСОБА_1 поліціянти…»; «…ОСОБА_1 ручна керована мавпочка у формі пан ОСОБА_6 , який виконує його злочинні накази…».

Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 10 000,00 грн грошового відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що зміст публікацій, опублікованих як дописи в Інтернеті, відповідають висловлюванням, які цитує позивач у позові. Також відповідач не заперечує, що відповідні акаунти соціальної мережі належать йому.

Суд уважав доведеною обставину поширення інформації, оскільки вона існує

в мережі «Інтернет» за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_10 від ІНФОРМАЦІЯ_1 та за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 / від ІНФОРМАЦІЯ_5

Поширена інформація дійсно стосується позивача, оскільки як у статті, що розміщена за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_10 від

04 березня 2025 року, так і у статті, яка доповнена відеоматеріалом і розміщена за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 / від ІНФОРМАЦІЯ_5 чітко зазначено ім`я: ОСОБА_1 ; ОСОБА_1 , згадуються факти займаної ним посади мера м. Тернополя; проведеного аудиту Державною аудиторською службою щодо Тернопільської міської ради.

Висновком експерта від 20 травня 2025 року № 319/25-22, складеним експертом Тернопільського відділення КНДІСЕ Наталією Устіменко, за результатами проведення семантико-текстуальної експертизи мовлення установлено, що висловлювання ОСОБА_2 :

- у дописі від ІНФОРМАЦІЯ_1 , поширеному в соціальній мережі «Fасеbооk» на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій.» міститься інформація негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 , яка викладена

у формі фактичних тверджень та є образливою відносно особи ОСОБА_1 ;

- у дописі від ІНФОРМАЦІЯ_5, поширеному в соціальній мережі «Fасеbооk» на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 «Ну а тепер прийшов час для моєї розповіді про те, як мер Тернополя ОСОБА_1 замовив начальнику обласної поліції ОСОБА_6 моє побиття і вивезення з Тернополя…» міститься інформація негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 у формі фактичного твердження;

- у відеоматеріалі (з 0:40 год до 2:30 год), прикріпленому до допису від ІНФОРМАЦІЯ_5 поширеному в соціальній мережі «Fасеbооk» на сторінці « ІНФОРМАЦІЯ_11 » за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 «…щодо цього беззаконня, яке коїли на замовлення ОСОБА_1 поліціянти , якими керував в свою чергу ОСОБА_14 керована ручна мавпочка у формі пан ОСОБА_6 , який виконує його злочинні накази і покриває корупцію в Тернополі, який по суті є соучасником цих злочинів…» - міститься інформація негативного характеру щодо особи ОСОБА_1 у формі фактичного твердження; «… як з`ясувалося ОСОБА_1 подав проти мене позов про захист честі і гідності, пішов шляхом ОСОБА_15 , почав шукати втрачену давно честь, гідність, якої в нього ніколи не було» - міститься інформація щодо особи ОСОБА_1

у формі фактичного твердження; висловлювання: «можливо, десь там колись,

я не знаю, але це було давно і не правда…» - викладена у формі оціночних суджень. Висловлювання «ОСОБА_1 злодій» є образою.

Надавши правову оцінку вказаному дослідженню, місцевий суд зробив висновок, що поширена ОСОБА_2 інформація, а саме: «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій»; «..мер Тернополя ОСОБА_1 замовив начальнику обласної поліції ОСОБА_6 моє побиття і вивезення з Тернополя…»; «…беззаконня, яке коїли на замовлення ОСОБА_1 поліціянти …»; «…ОСОБА_1 ручна керована мавпочка у формі пан ОСОБА_6 , який виконує його злочинні накази…»

є недостовірною, а тому підлягає спростуванню.

Оспорювана інформація має негативний характер, є образливою і такою, що порушує принцип презумпції невинуватості особи, формує образ позивача, як злочинця, за відсутності будь-яких кримінальних проваджень вчинення ним корупційних злочинів, пов`язаних із зловживанням владою та впливом з метою одержання неправомірної вигоди. Тобто фактично такі висловлювання характеризують позивача з негативної сторони, свідчать про його низькі моральні принципи у професійній поведінці.

Суд зробив висновок про наявність підстав для задоволення позову в частині відшкодування моральної шкоди за поширення недостовірної інформації,

а визначений позивачем розмір, суд уважав таким, що не відповідає принципам розумності й справедливості, а тому визначив для відшкодування 10 000,00 грн.

Відповідач не довів, а суд не встановив достовірності оспорюваної інформації.

Разом із цим місцевий суд уважав, що висловлювання «почав шукати втрачену давно честь та гідність, якої в нього ніколи не було» має характер оціночних суджень, а тому вказане висловлювання не підлягає спростуванню.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

06 серпня 2025 року в частині поширення публікації на сторінці у соціальній мережі «Facebook» від ІНФОРМАЦІЯ_1 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_8 скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким стягнено із ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 за висловлення суб`єктивної думки в образливій формі моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

06 серпня 2025 року в частині відшкодування моральної шкоди за поширення публікації на сторінці у соціальній мережі «Facebook» від ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9 скасовано

й ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цих вимог відмовлено.

В іншій частині апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції уважав, що поширена відповідачем інформація щодо позивача такого змісту: «не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій» - не містить фактичних даних щодо дій позивача, способу, методу вчинення неправомірних дій. Так, використання слів «не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді» свідчить про те, що автор інформації висловлює свою власну думку, аби звернути увагу на питання, яке має суспільний інтерес, а не констатує факт.

Висловлюючи власну думку в побудові вказаного речення, автор використав також слова «ОСОБА_1 злодій», чим, на думку суду апеляційної інстанції, висловив свою суб`єктивну думку в принизливій (образливій) формі, що принижує гідність, честь та ділову репутацію фізичної особи, оскільки характеризує позивача

з негативної сторони, свідчить про його низькі моральні принципи у професійній поведінці.

Зазначена інформація є оціночним судженням відповідача про особу позивача,

є його суб`єктивною думкою, яка не може бути спростована, але вона висловлена у брутальній, принизливій та непристойній формі, що принижує його гідність, честь й ділову репутацію. А тому апеляційний суд уважав, що правильним способом захисту порушеного особистого немайнового права позивача є не спростування цієї інформації, а відшкодування моральної шкоди, яку апеляційний суд визначив в сумі 5 000,00 грн.

Щодо публікації на офіційній сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_12/ апеляційний суд вказав, що досліджуючи та надаючи правову оцінку поширеній відповідачем інформації, суд першої інстанції правильно вважав, що

ОСОБА_2 висловився відносно ОСОБА_1 , звинувачуючи його у вчиненні злочину, в тому числі в контексті викладеної оспорюваної інформації на сторінці відповідача у мережі «Facebook». Спірна інформація містить фактичні дані щодо дій позивача, способу, методу вчинення неправомірних дій. А тому ця інформація може бути перевірена на предмет її правдивості.

ОСОБА_2 не довів правдивості висловленої ним інформації, водночас позивач надав докази на її спростування, зокрема відповідь ГУ НП

в Тернопільській області про відсутність інформації про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності тощо.

Оскільки вказана недостовірна інформація містила звинувачення позивача

у вчиненні протиправних дій, суд дійшов висновку, що вона є такою, що порушує особисті немайнові права позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що спірні висловлювання мають характер оціночних суджень, апеляційний суд вважав безпідставними, оскільки вони стосуються конкретних подій, конкретної особи (позивача) та подаються як установлений факт.

Апеляційний суд відхилив аргументи апеляційної скарги про те, що позивач

є публічною особою, а тому межа допустимої критики щодо нього є ширшою, ніж до приватної особи, оскільки навіть публічні особи, які викликали гарячі дебати своєю поведінкою та публічними коментарями, не повинні терпіти, коли їх публічно звинувачують у насильницьких злочинних діяннях, якщо такі заяви не підтверджуються фактами (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 листопада 2017 року у справі EGILL EINARSSON v. ICELAND, яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2018 року). У випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Оскільки позивач у цьому спорі займає посаду мера міста Тернополя

і, відповідно, є суб`єктом владних повноважень, то у цій справі в частині вирішених вимог про захист честі, гідності та ділової репутації у зв`язку

з поширенням недостовірної інформації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не має права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди за її поширення.

Апеляційний суд вказав, що рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, а тому відповідно до статті 367 ЦПК України

в іншій частині апеляційним судом не переглядається.

Додатковою постановою Тернопільського апеляційного суду від 30 грудня

2025 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Воробйова Є. Л. про ухвалення додаткового судового рішення задоволено частково.

Стягнено із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та 1 816,80 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Врахувавши, що за результатом розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу відповідача задоволено частково в частині вирішених судом першої інстанції позовних вимог немайнового характеру, апеляційний суд дійшов висновку, що з позивача на користь відповідача слід стягнути

1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції та 1 816,80 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

29 грудня 2025 року представник ОСОБА_2 - Воробйов Є. Л. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня

2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня

2025 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не врахували позицію сторони відповідача щодо неналежності та недопустимості використання семантико-текстуальної експертизи як доказу завдання моральної шкоди. У матеріалах справи немає будь-якого висновку психологічної експертизи чи іншого доказу, які підтверджували б наявність у позивача моральних страждань, їх інтенсивність, тривалість або причинний зв`язок із спірним постом та розрахунком суми. Розмір присудженої моральної шкоди не ґрунтується на будь-яких об`єктивних розрахунках, встановлених доказах або висновках експертів, а тому є довільним. Зробивши висновок про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди в частині одних вимог, апеляційний суд стягнув моральну шкоду в іншій частині вимог. Апеляційний суд взагалі не надав оцінки доводам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Відповідач вважає, що публікація від ІНФОРМАЦІЯ_5 неправомірно була предметом розгляду у цій справі, оскільки становить інший предмет спору. Суди помилково кваліфікували публікацію від ІНФОРМАЦІЯ_5 як фактичні твердження, а не як оціночні судження. Суди не врахували, що ця спірна інформація має суспільний інтерес.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник ОСОБА_2 - Воробйов Є. Л. зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

16 січня 2026 року представник ОСОБА_1 - Берегуляк В. Ф. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року та залишити в силі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

06 серпня 2025 року.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд дійшов взаємовиключних правових висновків щодо однакових за змістом публікацій та фактично вибірково застосував різні правові режими захисту. Вийшовши за межі доводів апеляційної скарги, апеляційний суд фактично ототожнив позивача із суб`єктом владних повноважень не з огляду на характер спірних правовідносин,

а виключно з підстав займаної посади, що призвело до обмеження способів захисту особистих немайнових прав позивача. У цій справі позивач виступає як фізична особа, а не як суб`єкт владних повноважень. Зробивши висновок про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди в частині одних вимог, апеляційний суд стягнув моральну шкоду в іншій частині вимог, чим непослідовно та вибірково застосував різні правові режими захисту. Заявник вказує, що публікація від 04 березня 2025 року містить фактичні твердження, що можуть бути перевірені на предмет достовірності. Апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги висновок експерта.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення представник ОСОБА_1 - Берегуляк В. Ф. зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Інші аргументи учасників справи

12 лютого 2026 року представник ОСОБА_2 - Воробйов Є. Л. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити.

23 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - Берегуляк В. Ф. подав до Верховного Суду відзив, у якому просить у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити.

23 лютого 2026 року представник ОСОБА_1 - Берегуляк В. Ф. подав до Верховного Суду додаткові пояснення.

Рух касаційних скарг та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.

09 березня 2026 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг, урахувавши аргументи, наведені

у відзивах на касаційні скарги та додаткових поясненнях, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги слід залишити без задоволенняз таких підстав.

Короткий зміст фактичних обставин справи

ОСОБА_1 є міським головою м. Тернополя.

ОСОБА_2 ( ОСОБА_2 ) є користувачем соціальної мережі «Facebook».

ІНФОРМАЦІЯ_1 на своїй персональній сторінці в соціальній мережі «Fасеbооk» ОСОБА_2 поширив статтю суспільно-політичного вісника « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка містить інформацію про результати ІНФОРМАЦІЯ_3 , за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 У своєму дописі, супроводжуючи поширену статтю, відповідач зазначив таке: «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій».

Станом на ІНФОРМАЦІЯ_14 розміщена відповідачем публікація під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_13» набрала 2914 переглядів.

ІНФОРМАЦІЯ_5 на своїй персональній сторінці в соціальній мережі «Facebook» ОСОБА_2 опублікував допис, який містить текст такого змісту: «Ну а тепер прийшов час для моєї розповіді про те, як мер Тернополя ОСОБА_1 замовив начальнику обласної поліції ОСОБА_6 моє побиття

і вивезення з Тернополя, а саме:

- про те, як представники спецпідрозділу «КОРД» зранку 18 березня 2025 року побили мене у казармі приміщення ІНФОРМАЦІЯ_15 прямо на очах є купи присутніх призовників - били по голові, по корпусу по ребрам та ниркам ногами й руками…

- про те, як винесли (ногами я майже не йшов) з п`ятого поверху на очах

в усього воєнкомату в кайданках за спиною, обличчям в підлогу (як водять по життєвих у СІЗО) усього в крові і в шкарпетках без взуття....

- про те, як закинули усього в крові і в кайданках в бус, та вивезли на полігон, де залишили там, хоча я не поставив жодного підпису під жодним документом

й усім говорив, що я вірянин євангельської церкви....

Окремо кілька слів лицемірам братам-віруючим, так званим «капеланам»

й іншим корисним ідіотам, що своїми безглуздими коментами й побажання «усім служити» схвалюють тотальне беззаконня й порушення прав людей....».

Цей текст також доповнений відеоматеріалом, який був предметом перегляду

у судовому засіданні в суді першої інстанції та у якому ОСОБА_2 стверджує про події та явища, зокрема:

- на часовому проміжку 0:46 год - 0:53 год «беззаконня, яке коїли на замовлення ОСОБА_1 поліціянти»;

- на часовому проміжку 0:57 год - 1:06 год «ОСОБА_1 ручна керована мавпочка у формі пан ОСОБА_6, який виконує його злочинні накази»;

- на часовому проміжку 2:15 год - 2:21 год «почав шукати втрачену давно честь та гідність, якої в нього ніколи не було».

Оригінал зазначеного допису знаходиться на платформі соціальної мережі «Facebook» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 /.

20 березня 2025 року дружина ОСОБА_2 - ОСОБА_18 зверталася до ГУ НП в Тернопільській області із заявою про викрадення людини і позбавлення її волі, зокрема про викрадення її чоловіка ОСОБА_19 18 березня 2025 року близько 17:00 год поблизу площі Данила Галицького в м. Тернополі невідомими особами.

За цим фактом до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відомості про кримінальне правопорушення №12025210000000398 від 01 квітня 2025 року.

Також у матеріалах справи є інформація (лист № 78709-2025 від 02 червня

2025 року (330063) на запит адвоката Берегуляка В. Ф.) про те, що у слідчому відділі Тернопільського РУ поліції ГУ НП в Тернопільській області з 20 листопада 2012 року та станом на 02 червня 2025 року, згідно Єдиного реєстру досудових розслідувань, кримінальні провадження щодо ОСОБА_1 не реєструвались. Також відповідно до пункту 25 частини першої статті 3 КК України ОСОБА_1 не є учасником будь-якого кримінального провадження, досудове розслідування

у яких здійснюють слідчі СВ Тернопільського РУ поліції ГУНП в Тернопільській області.

Мотиви, якими керується Верховний Суд

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням в межах доводів касаційних скарг, колегія суддів враховує таке.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України, зокрема, честь, гідність

і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України визначено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 461/9631/15-ц (провадження № 61-14857св18) зазначено: «тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції та практики ЄСПЛ щодо її застосування».

Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати

і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади

і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане

з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду

і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією

з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, §188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року).

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 607/4318/16-ц (провадження № 61-24241св18) зроблено висновок, що «оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики

у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку

з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Вказані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати».

07 листопада 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі EGILL EINARSSON v. ICELAND, яке набуло статусу остаточного 07 лютого 2018 року, ключові висновки у якому сформульовані в контексті з`ясування того, чим за своєю суттю є звинувачення у вчиненні злочину: оціночним судженням чи твердженням про факт, схиляючись до того, що навіть припустивши теоретичну можливість визначення звинувачення у вчиненні злочину як оціночного судження, воно має мати фактологічну підставу, накшталт вироку, яким засуджено особу.

Також у цьому рішенні ЄСПЛ зазначив, що навіть спірні публічні особи, які викликали гарячі дебати своєю поведінкою та публічними коментарями, не повинні терпіти, коли їх публічно звинувачують у насильницьких злочинних діяннях, якщо такі заяви не підтверджуються фактами.

Результат аналізу наведеного свідчить про те, що навіть ті особи, які залучені до політичних баталій, повинні виявляти принаймні мінімальний рівень стриманості та пристойності. Незважаючи на градус критики, вона є допустимою, допоки базується на фактах, а не на безпідставних обвинуваченнях.

Отже, у випадку, коли щодо особи публічно висловлено заяву, яка містить пряме або опосередковане звинувачення у вчиненні злочину, що не підтверджено перевіреними фактами, це тягне за собою порушення статті 8 Конвенції.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 754/6964/21 (провадження № 61-12816св23) та від

05 червня 2024 року у справі № 756/14771/21 (провадження № 61-17539св23).

Ніхто не може бути притягнений до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (частини перша та друга статті 30 Закону України «Про інформацію»).

ЄСПЛ вказує, що у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень

є нездійсненною і порушує свободу висловлення думки як таку, що

є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції. Однак навіть якщо висловлення є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (UKRAINIAN MEDIA GROUP

v. UKRAINE, № 72713/01, § 41, 42, ЄСПЛ, 29 березня 2005 року).

Безсумнівно, пункт 2 статті 10 Конвенції дає можливість захищати репутацію інших осіб, тобто всіх людей, і цей захист поширюється і на політиків також, навіть коли вони не виступають як приватні особи; але в цьому разі вимоги такого захисту мають розглядатися у зв`язку з інтересами відкритого обговорення політичних питань. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 42, 46, ЄСПЛ, від 08 липня 1986 року).

У постанові Верховного Суду від 30 липня 2020 року у справі № 200/20351/18 (провадження № 61-21258св19) вказано, що «вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи».

У постанові Верховного Суду від 07 травня 2020 року у справі № 757/32917/17-ц (провадження № 61-4421св19) зазначено, що «розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести,

а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені. Враховуючи вищевикладене, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів)».

Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (рішення ЄСПЛ в справі «Дактарас проти Литви»

від 24 листопада 2000 року).

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що

є складовою класичного принципу «jura novit curia» (суд знає закони)

(див.: постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року

у справі № 904/5726/19; від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20).

Апеляційний суд, установивши, що поширена відповідачем інформація щодо позивача з таким змістом: «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді. ОСОБА_1 злодій» не містить фактичних даних щодо дій позивача, способу, методу вчинення неправомірних дій,

а використання слів «Не вдалося провернути аферу з приватизацією, так вирішили нагріти місто на оренді», - свідчить про те, що автор інформації висловлює свою власну думку, аби звернути увагу на питання, яке має суспільний інтерес, а не констатує факт, зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині, оскільки наведена спірна інформація є оціночним судженням.

Крім того, встановивши, що, висловлюючи власну думку в побудові вказаного речення, автор використав також слова «ОСОБА_1 злодій», чим висловив свою суб`єктивну думку в принизливій (образливій) формі, що принижує гідність, честь та ділову репутацію фізичної особи, оскільки характеризує позивача

з негативної сторони, свідчить про його низькі моральні принципи у професійній поведінці, правильно вважав, що правильним способом захисту порушеного особистого немайнового права позивача в цій частині вимог є не спростування цієї інформації, а відшкодування моральної шкоди.

За наведених підстав колегія суддів відхиляє аргументи касаційних скарг про те, що зробивши висновок про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди в частині одних вимог, апеляційний суд стягнув моральну шкоду в іншій частині вимог

Доводів щодо розміру стягненої моральної шкоди в касаційній скарзі

ОСОБА_1 немає.

Щодо публікації на офіційній сторінці у соціальній мережі «Facebook» ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_7 / суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, досліджуючи та надаючи правову оцінку вказаній поширеній відповідачем інформації, правильно вважав, що ОСОБА_2 висловився стосовно ОСОБА_1 , звинувачуючи його

у вчиненні злочину, в тому числі в контексті викладеної оспорюваної інформації на сторінці відповідача у мережі «Facebook». Спірна інформація містить фактичні дані щодо дій позивача, способу, методу вчинення неправомірних дій. А тому ця інформація може бути перевірена на предмет її правдивості.

ОСОБА_2 не довів правдивості висловленої ним інформації, водночас позивач надав докази на її спростування, зокрема відповідь ГУ НП

в Тернопільській області про відсутність інформації про притягнення відповідача до кримінальної відповідальності тощо.

У матеріалах справи немає доказів на підтвердження дійсності поширеної відповідачем інформації про причетність позивача до вчинення кримінальних правопорушень, тому вона є недостовірною, негативною і такою, що завдає шкоди діловій репутації позивача, оскільки призводить до формування

в суспільства негативного ставлення до нього.

Згідно з частиною другою статті 31 Закону України «Про інформацію» суб`єкти владних повноважень, до яких відноситься позивач, у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових

і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Оскільки спірна інформація, яка поширена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_5 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_9/, стосується

ОСОБА_1 як суб`єкта владних повноважень, то у цій справі в цій частині вимог позивач, у зв`язку з поширенням недостовірної інформації, вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не має права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди за її поширення.

Апеляційний суд, урахувавши наведене, зробив правильний висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, визначеної судом першої інстанції в розмірі 10 000,00 грн.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що публікація від ІНФОРМАЦІЯ_5 неправомірно була предметом розгляду у цій справі, оскільки становить інший предмет спору, є безпідставними, тому що заява про збільшення позовних вимог була подана з дотриманням норм ЦПК України.

Також безпідставними є аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що

в основу судового рішення апеляційного суду покладено висновок експерта, оскільки такі доводи спростовуються змістом оскаржуваного судового рішення.

Аргументи заявників про неврахування висновків Верховного Суду, наведених

у касаційних скаргах, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами

у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду у справах, зазначених заявниками у касаційних скаргах.

Інші доводи касаційних скарг зводяться до незгоди заявників з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє

в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатом розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів касаційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 серпня 2025 року у нескасованій частині та постанови Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_2 - Воробйова Євгена Леонідовича та представника ОСОБА_1 - Берегуляка Володимира Федоровича залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від

06 серпня 2025 року у нескасованій частині та постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

І. А. Воробйова

М. Є. Червинська

Оригінал: reyestr.court.gov.ua