Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №296/9223/16-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №296/9223/16-ц

Суддя: Черняк Юлія Валеріївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11листопада 2026 року

м. Київ

справа № 296/9223/16-ц

провадження № 61-4495св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство «УкрСиббанк»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року, ухвалене у складі судді Рожкової О. С., та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Коломієць О. С., Григорусь Н. Й., Талько О. Б., та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Біленького Вадима Володимировича, на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Коломієць О. С., Григорусь Н. Й., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року Акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - АТ «УкрСиббанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що 22 червня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (далі - АКІБ «УкрСиббанк»), правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11173815000, відповідно до умов якого остання отримала кредит у розмірі 58 000 дол. США, що було еквівалентно 292 900 грн, зі сплатою 12,5 % річних та терміном повернення до 22 червня 2028 року.

На забезпечення виконання позичальницею ОСОБА_1 умов цього договору, 22 червня 2007 року між АТ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 11173815000, відповідно до умов якого поручитель зобов`язався відповідати у повному обсязі за виконання позичальницею усіх зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 22 червня 2007 року № 11173815000.

У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх договірних зобов`язань утворилася заборгованість, розмір якої станом на 24 жовтня 2016 року складає: 7 535,41 дол США - заборгованість за кредитом, 716,90 дол. США - заборгованість за процентами, 1 592,88 грн - пеня.

На підставі викладеного та посилаючись на вимоги статей 509, 510, 526, 546, 554, 559, 1050, 1054 ЦК України, АТ «УкрСиббанк» просило суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 11173815000 у розмірі 8 252,31дол. США та пеню у розмірі 1 592,88 грн.

У лютому 2017 ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «УкрСиббанк» про визнання договору про надання споживчого кредиту недійсним.

У лютому 2017 ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду. Зустрічний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Заочним рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року позов АТ «УкрСиббанк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 11173815000 у розмірі 8 252,31 дол. США та пеню у розмірі 1 592,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 взяті на себе кредитні зобов`язання не виконувала в повному обсязі, певний час не погашала кредит та щомісячні проценти за наданим кредитом, внаслідок чого станом на 24.10.2016 допустила утворення заборгованості з повернення кредитних коштів у розмірі 8 252,31 дол. США, з яких: 7 535,41 дол. США - заборгованість за кредитом; 716,90 дол. США - за процентами, у тому числі прострочена заборгованість 638,41 дол. США за строк з 01 лютого 2016 року до 30 вересня 2016 року, та 1 592,88 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів, що підтверджується довідками-розрахунками заборгованості, наданими банком.

Зобов`язання за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 11173815000 забезпечено договором поруки від 22 червня 2007 року № 11173815000, укладеним банком з ОСОБА_2 .

За таких обставин, суд вважав, що утворена станом на 24 жовтня 2016 року заборгованість у вказаному розмірі підлягає стягненню з боржника ОСОБА_1 та поручителя ОСОБА_2 у солідарному порядку.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дятла В. І., залишено без задоволення. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Біленького В. В., задоволено частково. Заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року скасовано, позов АТ «УкрСиббанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у солідарному порядку на користь АТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 11173815000 у розмірі 8 252,31 дол. США та пеню у розмірі 1 592,88 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано наступним.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що у зв`язку із невиконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору, утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителів у солідарному порядку.

Кредитор реалізував своє право, передбачене статтею 1050 ЦК України та змінив строк виконання основного зобов`язання, надіславши 02 вересня 2016 року, як позичальнику, так і поручителю, вимогу про дострокове повернення кредиту.

Однак зазначені вимоги кредитора боржником та його поручителем виконані не були, у зв`язку з чим позивач, в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з дня, встановленого кредитором для дострокового повернення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, а саме 27 жовтня 2016 року, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про припинення зобов`язання за договором поруки є необґрунтованими, оскільки в розумінні положень частини четвертої статті 559 ЦК України (на час виникнення спірних правовідносин) банк не пропустив строк для дострокового повернення кредиту з поручителя, так як з моменту направлення вимоги (02 вересня 2016 року) до моменту пред`явлення позову (27 жовтня 2016 року) минув лише місць.

При цьому апеляційний суд звернув увагу, що за вказаних обставин банк не порушив досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту, встановлений статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

З урахуванням викладеного, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача в солідарному порядку заборгованості за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 11173815000.

Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке згідно з пунктом частини третьої статті 376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, і законодавець не пов`язує настання таких наслідків із неправильним вирішенням справи.

Так, в матеріалах справи відсутні докази належного повідомлення ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання відповідно до вимог статей 128, 130 ЦПК України.

Наслідки порушення вказаних норм процесуального права є безумовною підставою для скасування судового рішення.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

02 квітня 2026 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року.

10 квітня 2026 року до Верховного Суду через засоби поштового зв`язку представник ОСОБА_2 - адвокат Біленький В. В., подав 2 аналогічні за змістом касаційні скарги на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Біленького В. В., на постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року, витребувано з Корольовського районного суду м. Житомира цивільну справу № 296/9223/16, відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Біленького В. В., про зупинення виконання (дії) оскаржуваного судового рішення.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків, попереджено заявника про наслідки невиконання ухвали.

У наданий судом строк представник ОСОБА_1 направив до суду матеріали на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 24 квітня 2026 року.

Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року.

17 червня 2026 року матеріали цивільної справи № 296/9223/16 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року скасувати, справу направити на новий розгляд.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Біленький В. В. просить постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року скасувати, прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову АТ «УкрСиббанк».

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судового рішення ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від: 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16; постановах Великої Палати Верховного Суду від: 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010, 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц, 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, 02 лютого 2021 року в справі № 925/642/19, 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19; постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від: 18 квітня 2018 року № 442/8753/13-ц, 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17, 20 червня 2019 року у справі № 185/998/16-ц, 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20; постанові Верховного Суду від: 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, 14 червня 2018 року у справі № 364/737/17, 27 березня 2019 року у справі № 739/1371/16-ц, 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14, 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15, 15 квітня 2020 року у справі № 489/3570/16-ц, 13 травня 2020 року у справі № 686/20582/19, 14 грудня 2020 року у справі № 278/2177/15-ц, 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17, 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17, 05 жовтня 2022 року у справі № 607/122/15-ц, 31 липня 2024 року у справі № 554/5281/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивовано тим, що обмежившись встановленням обставин щодо реквізитів укладено договору, суди попередніх інстанцій не з`ясували зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, та на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб та чи використано цей кредит на зазначені потреби та не встановили чи підлягає визначенний зміст правовідносин до застосування умов щодо особливого порядку врегулювання вимог кредитодавця у разі неналежного виконання умов договору споживчого кредиту та чи сторонами дотримано передбачений зазначеним договором порядок.

Суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у відповідній редакції.

Регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону України «Про захист прав споживачів». 3 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон України «Про споживче кредитування», а у частині, що йому не суперечить, - також Закон України «Про захист прав споживачів». Частина десята статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановлювала обов`язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту. Звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту не замінює визначений Законом України «Про захист прав споживачів» порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 цього Закону у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього як у позичальника відсутній обов`язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.

Саме поштове відправлення листа з описом та повідомленням про вручення може вказувати про направлення позивачем відповідачам вимог про усунення порушень умов кредитного договору. Факт надсилання не може підтверджуватися лише копіями цих вимог.

Суд не з`ясував, що в матеріалах справи є копії «поштових повідомлень про вручення», які можуть вказувати про направлення поштового листа, однак не доводить надсилання саме повідомлення, Вимоги № 30-12/35226 про усунення порушень умов кредитного договору, та отримання його адресатами.

Оскільки матеріали справи не містять певних засобів доказування одержання позичальником належного повідомлення про таку вимогу відповідно до пункту 6.2 договору та частини десятої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», слід констатувати про порушення судами процесуального порядку, встановленого пунктом 2 статті 78 ЦПК України.

Суди попередніх інстанцій не з`ясували обставин, пов`язаних з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не здійснили оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується з огляду на їх відсутність у справі, не встановили період виникнення заборгованості за договором та, як наслідок з урахуванням обставин даної справи суди самостійно не змогли визначитись із сумами заборгованості встановленими довідками-розрахунками, та обмежились виключно інформацією з копії їх наявності в матеріалах справи.

Крім того, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на необхідність дослідження саме первинних документів в справах про стягнення кредитної заборгованості, оформлених в порядку статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які встановлюють розмір заборгованості.

Розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.

Довідка-розрахунок станом на 24 жовтня 2016 року та розрахунок у вимозі банку від 02 вересня 2016 року прийнято судом в якості належного та допустимого та достатнього доказу у справі в порушення законодавства. Позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідачів виконання боргового зобов`язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Суд не з`ясував обставини, що випливають відповідно до пункту 1.2.2 договору про надання споживчого кредиту щодо зобов`язання позичальника повернути кредит в повному обсязі відповідно до графіка погашення кредиту.

Також суди не перевірили чи є інформаційний лист частиною правочину та чи відповідає він обставинам вчиненого правочину згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України.

Суди не надали оцінку твердженням відповідачки про неотримання інформаційного листа банку.

Також, суди не з`ясували відсутність доказів на підтвердження ознайомлення споживача з наведеною інформацією відповідно правил 2.4 Постанови № 168 та розроблення банком її форми (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) з метою доведення інформації споживачеві, що б відображало волевиявлення останнього.

Підставою касаційного оскарження судового рішення представник ОСОБА_2 - адвокат Біленький В. В., зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від: 24 вересня 2014 року у справі № 6-106цс14, 20 квітня 2016 року у справі

№ 6-2662цс15, 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, 22 лютого 2017 року у справі № 6-2705цс16, 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, 14 червня2017 року у справі № 644/6558/15; постановах Великої Палати Верховного Суду від: 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11, 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц, 03 квітня 2019 року у справі № 757/31762/14-ц, 04 липня 2023 року у справі № 2-1268/11 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Біленького В. В., мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні неправильно застосував положення частини четвертої статті 559 ЦК України.

На момент подання позову в жовтні 2016 році банк втратив право на пред`явлення матеріально-правової вимоги до поручителя у зв`язку з невиконанням зобов`язання позичальником, шестимісячний строк з моменту настання строку виконання зобов`язання позичальником сплинув, а тому порука була припиненою. В силу застосування частини четвертої статті 559 ЦК України безпідставним є задоволення судом позову на користь кредитора про стягнення грошових коштів з поручителя.

Також Житомирський апеляційний суд у цій справі 09 червня 2025 року виніс постанову, якою задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 та скасував ухвалу Корольовського районного суду м. Житомира від 13 лютого 2025 року в частині залишення без розгляду зустрічного позову ОСОБА_2 до АТ «УкрСиббанк» про визнання поруки припиненою, а справу в цій частині направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Натомість справа № 296/9223/16-ц в частині розгляду зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про припинення поруки за автоматизованим розподілом призначена Корольовським районним судом м. Житомира на суддю Анциборенко Н. М. (не призначалась до розгляду судом).

ОСОБА_2 виходить з наявності підстав вважати поруку за договором поруки від 22 червня 2007 року припиненою відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки кредитор реалізуючи право дострокового стягнення всієї заборгованості, змінив строк виконання зобов`язання за договором про надання споживчого кредиту, та звернувся до суду з позовом до поручителя лише 27 жовтня 2016 року, тобто після шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Отже, норми частини четвертої статті 559 ЦК України в редакції Закону № 2478-VIII від 03 липня 2018 року, які набрали чинності після звернення позивача з позовом про стягнення кредитної заборгованості 27 жовтня 2016 року та після пред`явлення кредитором вимоги 02 вересня 2016 року до поручителя, виключає можливість застосування зазначеної норми до спірних правовідносин, оскільки вона запроваджена пізніше.

Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, відповідно жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.

Згідно з пунктами 1.2.2 і 1.3.4 кредитного договору, строки сплати платежів за кредитом порушено з 23 листопада 2014 року, а строки сплати платежів за процентами за користування кредитом порушено з 23 лютого 2016 року. Відповідно з 22-го числа щомісяця в розумінні частини четвертої статті 559 ЦК України відбулось настання строку виконання основного зобов`язання. Позивач мав би враховувати шестимісячний строк від цих дат, з метою дотримання строку пред`явлення позову. Проте позивач лише 27 жовтня 2016 року звернувся в суд з позовом до поручителя, тобто після шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Внаслідок припинення поруки у суду апеляційної інстанції не було правових підстав до задоволення позову в частині стягнення боргу з ОСОБА_2

ОСОБА_2 оскаржує постанову суду апеляційної інстанції лише в частині позовних вимог до поручителя. У частині вимог до позичальника постанова апеляційного суду не оскаржена.

Доводи інших учасників справи

У відзивах на касаційні скарги, поданих до суду у травні та червні 2026 року, АТ «Укрсиббанк» заперечує проти доводів відповідачів, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року - без змін.

Також порушує питання про закриття касаційного провадження за касаційними скаргами на підставі пункту 4 частини першої статті 396 ЦПК України, посилаючись на те, що після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 червня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11173815000, за умовами якого банк надав ОСОБА_1 кредит в іноземній валюті в сумі 58 000 дол. США, що еквівалентно 292 900 грн, зі сплатою 12,5 % річних та терміном повернення до 22 червня 2028 року.

Виконання зобов`язання за кредитним договором від 22 червня 2007 року № 11173815000 забезпечено договором поруки від 22 червня 2007 року № 11173815000, укладеним між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 .

Згідно з пунктом 1.3 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник, в тому числі, за повернення суми боргу, процентів за використання кредитних коштів, відшкодування можливих збитків, за сплату пені та інших штрафних санкцій, передбачених умовами основних договорів.

Відповідно до пункту 1.4 договору поруки від 22 червня 2007 року № 11173815000 відповідальність поручителя і боржника є солідарною.

Відповідно до статуту ПАТ «УкрСиббанк» (АТ «УкрСиббанк») останнє є правонаступником АКІБ «УкрСиббанк».

АТ «УкрСиббанк», в порядку реалізації передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України права вимоги дострокового повернення кредиту, 02 вересня 2016 року направило вимогу боржнику та поручителю про погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення. Також в цих повідомленнях банк зазначив, що у випадку неусунення порушень на 32 (тридцять другий) день з дня отримання цієї вимоги вимагає виконання всіх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 22 червня 2007 року, а саме сплатити банку заборгованість з повернення суми кредиту в повному обсязі та сплатити нараховані проценти. Зазначені вимоги отримані боржником та поручителем 09 вересня 2016 року (а. с. 28, т. 1),

Згідно з розрахунками, наданими АТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 не виконувала взяті на себе кредитні зобов`язання в повному обсязі, певний час не погашала кредит та щомісячні проценти за наданим кредитом, внаслідок чого станом на 24 жовтня 2016 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість з повернення кредитних коштів, яка становить 8 252,31 дол. США, у тому числі: 7 535,41 дол. США - заборгованості за кредитом; 716,90 дол. США - за процентами, у тому числі прострочена - 638,41 дол. США за період з 01 лютого 2016 року до 30 вересня 2016 року; 1 592,88 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг та відзивів на них, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

Забезпечення зобов`язання створює між кредитором у цьому зобов`язанні та особою, що забезпечує зобов`язання, особливий вид відносин - акцесорне (додаткове) зобов`язання по відношенню до основного зобов`язання (стаття 548 ЦК України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Наслідки солідарного обов`язку боржників передбачені статтею 543 ЦК України: у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що солідарна відповідальність у зобов`язальному праві - це відповідальність кількох боржників перед кредитором, при якій кредиторові надається право на свій розсуд вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного з них окремо. Як солідарне зобов`язання, так і солідарна відповідальність виникають лише у випадках, встановлених договором або законом.

Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників, який не задовольнив цю вимогу, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника.

На підставі рішення суду про стягнення боргу з солідарних боржників солідарна відповідальність покладається на відповідачів до повного погашення боргу. Відповідачі як солідарні боржники відповідають в межах загальної суми кредитної заборгованості.

Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором (частина четверта статті 543 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України, у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, суть солідарного обов`язку полягає в тому, що у випадку невиконання боржником грошового зобов`язання, забезпеченого порукою, кредитор має право вимагати виконання цього грошового зобов`язання одночасно як від боржника, так і від поручителя. Водночас солідарну відповідальність щодо заборгованості поза встановленим частиною четвертою статті 559 ЦК України строком поручитель не несе.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 161/8822/19 (провадження № 61-7223сво22).

Cтрок, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Тому, враховуючи припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання зі спливом визначеного договором або законом строку, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Вказане не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18, пункт 62), від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19, пункт 76), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19, пункт 59), а також постанова Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

Іншими словами, за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після спливу шести місяців з моменту настання терміну погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеного періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (провадження № 14-70цс19, пункт 84), від 03 липня 2019 року у справі № 1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19, пункт 63), а також від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19, пункт 40).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 523/3082/14-ц зазначила, що у разі пред`явлення вимоги до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, порука припиняється в частині відповідних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку. Водночас правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Проте цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81)).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

На підтвердження позовних вимог банк надав суду: копії кредитного договору про надання споживчого кредиту, договору поруки, досудових вимог банку відповідачам, рекомендованих повідомлень про отримання останніми поштових відправлень, довідки-розрахунки заборгованості, виписки з поточного рахунку позичальниці ОСОБА_1 .

Судом апеляційної інстанції встановлено, що кредитор виконав свої зобов`язання та надав позичальниці кредитні кошти згідно з погодженими сторонами умов договору, що підтверджується, у тому числі випискою з особового рахунку позичальниці ОСОБА_1 за 22 червня 2007 року (призначення платежу про видачу з поточного рахунку фіз.особи 58 дол. США, що еквівалентно 292 900 грн), натомість відповідачкою зобов`язання за кредитним договором не виконувалися належним чином, порушено строки повернення кредитних коштів і сплати відсотків, у зв`язку з чим кредитор скористався своїм правом на дострокове повернення кредиту (частина друга статті 1050 ЦК України) та, направивши позичальнику і поручителю досудові вимоги про повернення повної суми кредиту, змінив строк виконання грошового зобов`язання.

У справі встановлено, що за умовами пункту 1.2 договору про надання споживчого кредиту від 22 червня 2007 року № 11173815000 позичальник зобов`язалася повернути банку кредит у повному обсязі в строк, не пізніше 22 червня 2028 року.

02 вересня 2016 року АТ «УкрСиббанк» направило вимогу боржнику та поручителю про погашення простроченої заборгованості протягом 31 календарного дня з дати одержання цього повідомлення, а саме: 7 535,41 дол.США кредитної заборгованості та 557,30 дол.США простроченої заборгованості за відсотками.

У вказаних повідомленнях банк зазначив, що у випадку неусунення порушень на 32 (тридцять другий) день з дня отримання цієї вимоги вимагає виконання всіх зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту від 22 червня 2007 року, а саме сплатити банку заборгованість з повернення суми кредиту в повному обсязі та сплатити нараховані проценти. Зазначені вимоги отримані боржником та поручителем 09 вересня 2016 року (а. с. 28, т. 1).

Встановивши, що вимоги про дострокове виконання кредитного зобов`язання відповідачі отримали 09 вересня 2016 року, суд апеляційної інстанції, з огляду на умови кредитування та зміст надісланих вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що кредитор реалізував своє право, передбачене частиною другою статті 1050 ЦК України, та змінив строк виконання основного зобов`язання з 22 червня 2028 року (на 11 жовтня 2026 року (32 (тридцять другий) день з дня отримання цих вимог).

Згідно з розрахунками, наданими АТ «УкрСиббанк», заборгованість ОСОБА_1 станом на 24 жовтня 2016 року становить 8 252,31 дол. США, у тому числі: 7 535,41 дол. США - заборгованості за кредитом; 716,90 дол. США - за процентами, у тому числі прострочена - 638,41 дол. США за період з 01 лютого 2016 року до 30 вересня 2016 року; 1 592,88 грн - пеня за несвоєчасну сплату процентів.

Згідно з указаними розрахунками АТ «УкрСиббанк» не здійснювало нарахування відсотків поза межами строку кредитування, розмір відсотків охоплюється шестимісячним строком пред`явлення кредитором вимоги позичальнику та поручителю.

Суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи розрахункам розміру заборгованості за кредитним договором станом на 24 жовтня 2016 року.

Відповідачі, заперечуючи розмір заборгованості за кредитом, будь-яких розрахунків, первинних документів ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції не надали, не спростували розмір кредитної заборгованості, визначений судом апеляційної інстанції, що є їх процесуальним обов`язком у силу вимог статей 12, 81 ЦПК України.

Відповідачка ОСОБА_1 зазначає про неотримання інформаційного листа банку, відсутність доказів на підтвердження її ознайомлення з інформацією про умови кредитування відповідно до правил 2.4 Постанови № 168, що б відображало її волевиявлення, фактично заперечуючи тим самим проти видачі їй банком грошових коштів. Разом з цим, позичальниця не заперечує факт укладення нею кредитного договору, не спростувала обставин отримання коштів від банку у погодженому з банком розмірі.

Вказані доводи касаційної скарги ОСОБА_1 самі по собі висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Встановивши, що на спростування заявленого кредитором розміру заборгованості за кредитним договором відповідачі не надали належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, суд апеляційної інстанції обґрунтовано вважав, що така сума невиконаного позичальником кредитного грошового зобов`язання є доведеною.

Згідно з пунктом 3.1 договору поруки, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , порука діє до повного припинення зобов`язань боржника за основним договором.

Отже, у договорі поруки не встановлено строк припинення поруки, тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки.

У справі встановлено, що обов`язок погашення кредиту настав достроково у повному обсязі 11 жовтня 2026 року (32 (тридцять другий) день з дня отримання вимог банку про дострокове погашення кредиту).

Встановивши, що банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості 27 жовтня 2016 року в межах шестимісячного строку, встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що порука за договором поруки не припинилася, з огляду на що наявні правові підстави для стягнення із поручителя ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у солідарному порядку з ОСОБА_1 .

Таким чином, суди попередніх інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Доводи касаційних скарг висновків апеляційного суду не спростовують, на законність постанови апеляційного суду не впливають, а спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судом, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень (рішення у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, від 03 квітня 2008 року).

Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що апеляційний суд правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з урахуванням доказів, наданих сторонами, зробив обґрунтовані висновки по суті спору, не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженої постанови апеляційного суду судом касаційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому її, відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Враховуючи, що касаційні скарги залишаються без задоволення, тому відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 415-419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Біленького Вадима Володимировича, залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 09 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк

Оригінал: reyestr.court.gov.ua