Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про відшкодування шкоди, з них
Дата: 03 листопада 2026 р.
Справа: №761/11713/21
Суддя: Гулейков Ігор Юрійович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 761/11713/21
провадження № 61-9727св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,Коломієць Г. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачка - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губська Христина Юріївна, на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2026 року у складі колегії суддів: Ящук Т. І., Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст вимог заяви
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича компанія «Базальт» (далі - ТОВ «НВК «Базальт», товариство) від 03 березня 2016 року № 03/16 відповідачку було призначено на посаду генерального директора товариства, з 04 березня 2016 року. Вказаним протоколом також було вирішено змінити найменування товариства з «Науково-виробнича компанія «Базальт» на «Дісі Лайт».
На підставі наказу ТОВ «Дісі Лайт» від 06 травня 2016 року № 02/16 відповідачка зайняла посаду директора.
Наказом ТОВ «Дісі Лайт» від 05 грудня 2017 року № 4 ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади за угодою сторін.
У період з 04 березня 2016 року до 05 грудня 2017 року у ТОВ «Дісі Лайт» був відсутній головний бухгалтер, у зв`язку з чим відповідальність за правильне ведення бухгалтерського обліку та фінансової звітності покладалася на відповідачку як на директора.
Наказом ТОВ «Дісі Лайт» від 06 грудня 2017 року № 2/к-12-17 на підприємстві утворено інвентаризаційну комісію, а наказом № 3/к-12-17, прийнятим у той же день, призначено проведення повної обов`язкової інвентаризації у зв`язку зі зміною керівництва. Із зазначеним наказом відповідачка була ознайомлена, однак підписати його вона відмовилася.
На час проведення інвентаризації ні до головного офісу, ні до орендованого товариством складу ОСОБА_2 не з`явилася, у зв`язку з чим керівництво товариства створило комісію і змушене було зрізати замки на трьох дверях складу у присутності семи осіб - членів комісії, судового експерта та працівників заводу.
За результатами інвентаризації встановлено, що внаслідок співставлення фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей із даними бухгалтерського обліку виявлено недостачу у загальному розмірі 638 654,59 грн, розмір якої надалі було підтверджено висновком судового експерта від 27 березня 2018 року № 2018/03-1, складеним за наслідками проведення бухгалтерсько-економічного дослідження. Крім цього, експерт встановив, що розмір заборгованості відповідачки перед підприємством ТОВ «Дісі Лайт» становить 215 806,38 грн.
Зазначена заборгованість виникла під час перебування відповідачки на посаді директора товариства і пов`язана з її протиправними діями, а отже, є збитками, яких вона завдала ТОВ «Дісі Лайт».
05 січня 2019 року між ТОВ «Дісі Лайт» та ОСОБА_1 укладений договір відступлення права вимоги № 2, за умовами якого позивач набув право вимоги до відповідачки щодо відшкодування майнової шкоди, завданої ТОВ «Дісі Лайт».
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на відшкодування майнової шкоди, завданої ТОВ «Дісі Лайт», 854 460,97 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 854 460,97 грн на відшкодування майнової шкоди.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач довів, що відповідачка перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дісі Лайт» та несла повну майнову відповідальність за схоронність матеріальних цінностей.
ОСОБА_2 порушила посадові обов`язки, завдавши товариству майнової шкоди у загальному розмірі 854 460,97 грн.
На підставі договору про відступлення права вимоги від 05 січня 2019 року № 2 ОСОБА_1 як новий кредитор набув право вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди, завданої ТОВ «Дісі Лайт» (первісний кредитор) ОСОБА_2 (боржник), у загальному розмірі 854 460,97 грн.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року скасовано.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди скасовано.
Роз`яснено позивачу, що справа підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, а також право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції, застосувавши до спірних правовідносин положення статей 130, 132, 134 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) дійшов висновку про те, що ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Дісі Лайт» та несла повну майнову відповідальність за схоронність матеріальних цінностей товариства.
Водночас суд першої інстанції не звернув уваги на те, що обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на положення Статуту ТОВ «Дісі Лайт», статті 89, 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК України), зазначивши, що ОСОБА_2 несе повну матеріальну відповідальність як директор, виконавчий орган товариства, на підставі пункту 16.1 Статуту товариства та норм ГК України. Суд не з`ясував, які саме правовідносини виникли між відповідачкою та ТОВ «Дісі Лайт», яке передало право вимоги позивачу ОСОБА_1 .
Таким чином, зміст позовної заяви та матеріалів справи свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо завданих юридичній особі збитків діями її посадової особи (виконавчого органу - директора), повноваження якої припинені. Вказані правовідносини за своєю суттю є господарськими, а не трудовими, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У липні 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губська Х. Ю., на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2026 року, в якій позивач просить оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції порушив право позивача на доступ до правосуддя, позбавивши його можливості захистити свої права.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 23 лютого 2021 року (справа № 910/18164/20) провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди було закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
За наявності конфлікту юрисдикцій закриття провадження у цивільному судочинстві поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист. З огляду на наведену аргументацію та пріоритет забезпечення принципу правової визначеності, є підстави для висновку, що розгляд спору має завершитися за правилами цивільного судочинства (постанова Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 638/5047/21).
У жовтні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Семенець Г. Л., до якого додано клопотання про поновлення строку на його подання, мотивоване тим, що ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку не отримала ухвалу Верховного Суду про відкриття провадження у справі та копію касаційної скарги, оскільки перебуває за кордоном, а її представник - адвокат Семенець Г. Л. ознайомилася з матеріалами справи лише 01 жовтня 2026 року.
Згідно з частиною першою статті 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Статтею 120 ЦПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до частин другої та шостої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
З огляду на зазначені вище обставини, які підтверджуються матеріалами касаційного провадження, з метою забезпечення права учасника справи на доступ до правосуддя, колегія суддів вважає, що встановлений судом строк на подання відзиву ОСОБА_2 підлягає продовженню до дати його подання - 05 жовтня 2026 року.
Відзив мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що спір між сторонами підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.
Посилання ОСОБА_1 на те, що суд апеляційної інстанції порушив його право на доступ до правосуддя, є необґрунтованими, оскільки згідно з позицією Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на доступ до правосуддя не є абсолютним і може підлягати обмеженням.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 20 липня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губська Х. Ю., на постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 30 липня 2026 року відкрито касаційне провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Шевченківського районного суду міста Києва матеріали справи № 761/11713/21; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У вересні 2026 року матеріали справи № 761/11713/21 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 жовтня 2026 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи
з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з протоколом загальних зборів учасників ТОВ «НВК «Базальт» від 03 березня 2016 року № 03/16 вирішено призначити на посаду генерального директора товариства ОСОБА_2 з 04 березня 2016 року та змінити найменування ТОВ «НВК «Базальт» на ТОВ «Дісі Лайт».
Відповідно до наказу генерального директора ТОВ «НВК «Базальт» від 04 березня 2016 року № 01/16 ОСОБА_2 приступила до виконання обов`язків генерального директора ТОВ «НВК «Базальт» з 04 березня 2016 року.
Згідно з наказом ТОВ «Дісі Лайт» від 06 травня 2016 року № 02/16 ОСОБА_2 вступила на посаду директора ТОВ «Дісі Лайт» на підставі протоколу № 5 загальних зборів учасників ТОВ «Дісі Лайт» від 06 травня 2016 року.
Наказом ТОВ «Дісі Лайт» від 05 грудня 2017 року № 4 ОСОБА_2 звільнено з посади директора товариства 05 грудня 2017 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) за угодою сторін, на підставі її заяви про звільнення від 21 листопада 2017 року та протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Дісі Лайт»№ 7 від 05 грудня 2017 року.
Згідно з наказом директора ТОВ «Дісі Лайт» 06 грудня 2017 року Медведський В. І. приступив до виконання обов`язків директора з 06 грудня 2017 року на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Дісі Лайт» від 05 грудня 2017 року № 07.
Наказом директора ТОВ «Дісі Лайт» Медведського В. І. від 06 грудня 2017 року № 3/К-12-17 призначено проведення повної інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків з перевіркою їх фактичної наявності та документального підтвердження станом на 06 грудня 2017 року.
За наслідками проведеної інвентаризації, які відображені в узагальнюючому акті результатів інвентаризації товарно-матеріальних цінностей та необоротних активів станом на 20 грудня 2017 року, а саме: інвентаризаційного опису товарно-матеріальних цінностей, результатів проведеної інвентаризації на основному складі підприємства від 18 грудня 2017 року, зроблено співставлення фактичної наявності товарно-матеріальних цінностей із даними бухгалтерського обліку, встановлено, що недостача становить 586 471,97 грн; згідно з інвентаризаційним описом необоротних активів (офісних меблів та офісної техніки) недостача становить 52 182,62 грн.
Відповідно до висновку судового експерта Божко Л. М., складеного за результатами бухгалтерського-економічного дослідження від 27 березня 2018 року, експерт рекомендував на основі отриманого дослідження звернутися до правоохоронних установ щодо виявлених в процесі дослідження порушень в обліку та використанні товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів колишнім керівником ТОВ «Дісі Лайт» ОСОБА_2 за період роботи з 04 березня 2016 року до 06 грудня 2017 року, загальна сума заборгованості грошових коштів директора ОСОБА_2 перед ТОВ «Дісі Лайт» становить 854 460,97 грн.
05 січня 2019 року між ТОВ «Дісі Лайт» в особі директора Медведського В. І. та ОСОБА_1 укладений договір № 2 про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ «Дісі Лайт» (первісний кредитор) передало ОСОБА_1 (новий кредитор), а ОСОБА_1 (новий кредитор) набув право вимоги до ОСОБА_2 (боржник) про відшкодування майнової шкоди, завданої ТОВ «Дісі Лайт» (первісному кредитору) ОСОБА_2 (боржником), у загальному розмірі 854 460,97 грн.
14 липня 2020 року на адресу ОСОБА_2 було направлено повідомлення про відступлення права вимоги, відповідно до якого її було повідомлено про те, що належне ТОВ «ДісіЛайт» право вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої первісному кредитору боржником, у загальному розмірі 854 460,97 грн перейшло до ОСОБА_1 за договором про відступлення права вимоги від 05 січня 2019 року № 2.
Шевченківським управлінням поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 12017100100014923 за фактом протиправних дій ОСОБА_2 стосовно завдання майнових збитків ТОВ «Дісі Лайт».
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у справі № 910/18164/20 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди було закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
У березні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що спір між сторонами підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 13 грудня 2021 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 854 460,97 грн на відшкодування майнової шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2025 року скасовано. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди скасовано.
Роз`яснено позивачу, що справа підлягає вирішенню у порядку господарського судочинства, а також право звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією до господарського суду.
Нормативно-правове обґрунтування та мотиви, з яких виходив Верховний Суд
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до частини першої статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Частиною першою статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можна вирішити за відповідними судовими процедурами. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
У частині першій статті 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року у справі №183/4196/21).
Разом з тим, у статті 1 та у частині першій статті 2 ГПК України визначено юрисдикцію та повноваження господарських судів, установлено порядок здійснення судочинства у господарських судах, а також регламентовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Так, відповідно до пункту 12 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (власників), учасника (учасників), акціонера (акціонерів) такої юридичної особи, поданим в її інтересах.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що наявність трудових відносин між власником (учасником, акціонером) юридичної особи та посадовою особою цієї юридичної особи не впливає на визначення юрисдикції спорів за позовом власника (учасника, акціонера) до такої посадової особи щодо відшкодування збитків, завданих юридичній особі діями або бездіяльністю посадової особи, поданим власником (учасником, акціонером) в інтересах юридичної особи. Такі спори підлягають розгляду господарськими судами відповідно до пункту 12 частини першої статті 20, частини першої статті 54 ГПК (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 910/12217/19).
Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 638/15118/16-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 910/20261/16 щодо розгляду спорів між господарським товариством та його посадовою особою про відшкодування збитків, завданих цьому товариству діями такої посадової особи.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 54 ГПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник (учасник, акціонер) юридичної особи, якому належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства (крім привілейованих акцій), або частка у власності юридичної особи якого становить 10 і більше відсотків, може подати в інтересах такої юридичної особи позов про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі її посадовою особою.
Статтею 62 Закону України «Про господарські товариства» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами.
Відповідно до частини першої статті 89 ГК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках - учасники товариства.
Згідно з частиною другою статті 89 ГК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) посадові особи відповідають за збитки, завдані ними господарському товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою господарському товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, якщо такі збитки були завдані: діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями; діями посадової особи, вчиненими з порушенням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення подібних дій, встановленої установчими документами товариства; діями посадової особи, вчиненими з дотриманням порядку їх попереднього погодження або іншої процедури прийняття рішень щодо вчинення відповідних дій, встановленої товариством, але для отримання такого погодження та/або дотримання процедури прийняття рішень посадова особа товариства подала недостовірну інформацію; бездіяльністю посадової особи у випадку, коли вона була зобов`язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов`язків; іншими винними діями посадової особи.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є учасниками ТОВ «Дісі Лайт».
Згідно з пунктами 12.1, 12.2 Статуту ТОВ «Дісі Лайт» (далі - Статут) виконавчим органом товариства, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства, є директор.
Директор обирається загальними зборами учасників або наймається на контрактній основі, з правом продовження повноважень на новий строк.
Пунктом 12.3 Статуту визначено, що директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників. Директор контролює ведення бухгалтерського обліку результатів діяльності товариства, організує ведення статистичної та податкової звітності та представляє її у встановленому обсязі відповідним державним органам.
Згідно з пунктом 12.5 Статуту директор діє без довіреності від імені товариства в межах, встановлених чинним законодавством, установчими документами товариства та рішеннями зборів учасників. Директор формує апарат управління та очолює його. Директор має право укладання (підпису) правочинів (договорів, контрактів).
Пунктом 16.1 Статуту визначено, що посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу товариства.
Відповідно до пункту 16.3 Статуту посадові особи відповідають за заподіяну ними товариству шкоду відповідно до чинного законодавства України.
У постанові Верховного Суду від 17 серпня 2023 року у справі № 902/183/22 (пункт 89) зазначено, що «правовий статус членів виконавчого органу юридичної особи, посадових осіб, в т.ч. директор, які здійснюють управління діяльністю юридичної особи, значно відрізняється від статусу інших працівників, що обумовлено специфікою його трудової діяльності , яка полягає у виконанні ним функцій по управлінню юридичною особою. Той факт, що члени виконавчого органу юридичної особи перебувають у трудових відносинах з юридичною особою, не встановлює пріоритет трудового регулювання над цивільним, оскільки до цих відносин не може застосовуватися модель «роботодавець - працівник» властива трудовим відносинам».
Установивши, що правовідносини, які виникли між ОСОБА_2 та ТОВ «Дісі Лайт» щодо відшкодування збитків, стосуються дій та рішень відповідачки як директора - виконавчого органу товариства під час здійснення нею управлінських повноважень, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що такі правовідносини за своєю суттю є господарськими.
Водночас, закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що ухвалою Господарського суду м. Києва від 23 лютого 2021 року у справі № 910/18164/20 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди було закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України, оскільки спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства.
ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами, зокрема в рішенні від 09 грудня 2010 року в справі «Буланов та Купчик проти України» (Bulanov and Kupchik v. Ukraine, заяви № 7714/06 і № 23654/08) ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.
У рішенні від 01 грудня 2011 року в справі «Андрієвська проти України» (Andriyevska v. Ukraine, заява № 34036/06) ЄСПЛ визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці через те, що її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України; натомість останній відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є саме Вищий адміністративний суд України.
У рішенні від 17 січня 2013 року в справі «Мосендз проти України» (Mosendz v. Ukraine, заява № 52013/08) ЄСПЛ визнав, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами.
У рішенні від 21 грудня 2017 року в справі «Шестопалова проти України» (Shestopalova v. Ukraine, заява № 55339/07) ЄСПЛ виснував, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду, а національні суди надавали суперечливі роз`яснення стосовно їхньої юрисдикції.
Крім того, у рішенні від 28 лютого 2008 року в справі «Церква села Сосулівка проти України» (Tserkva Sela Sosulivka v. Ukraine) (заява № 37878/02) ЄСПЛ зазначив, що заявник мав доступ до судів різної юрисдикції, проте жодний з них не розглянув по суті його скарги, оскільки суди вважали, що вони не мають юрисдикції розглядати такі питання, незважаючи на те, що процедурні вимоги прийнятності було дотримано. У цьому випадку ЄСПЛ дійшов висновку, що така відмова прирівнюється до відмови у здійсненні правосуддя, що порушує саму суть права заявника на доступ до суду, яке гарантується пунктом 1 статті 6 Конвенції.
Схожої позиції щодо вирішення спорів, у яких наявний юрисдикційний конфлікт, дотримується Велика Палата Верховного Суду (постанови від 12 грудня 2018 року у справах № 490/9823/16-ц та № 761/12676/17, від 27 березня 2019 року у справі № 766/10137/17, від 28 січня 2020 у справі № 917/259/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 906/1308/19, від 15 червня 2021 року у справі № 904/6125/20).
За таких обставин закриття судом апеляційної інстанції провадження у цій справі поставить під загрозу сутність гарантованих Конвенцією прав позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту, оскільки непослідовність національних судів створила позивачеві перешкоди у реалізації права на судовий захист.
З огляду на наведену аргументацію та пріоритет забезпечення принципу правової визначеності, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про те, що розгляд цього спору має завершитися за правилами цивільного судочинства.
Зазначене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 29 березня 2023 року у справі № 638/5047/21, на яку посилається позивач у касаційній скарзі.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
За викладених обставин постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Губська Христина Юріївна, задовольнити.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 червня 2026 року скасувати, справу № 761/11713/21 направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк
Оригінал: reyestr.court.gov.ua