Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:
Дата: 10 листопада 2026 р.
Справа: №212/1478/24
Суддя: Сердюк Валентин Васильович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2026 року
м. Київ
справа № 212/1478/24
провадження № 61-8177св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , соціальна мережа TikTok Pte.Limited, власником якої є компанія Beijing ByteDance Technology Co. Ltd.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026 року в складі колегії суддів Бондар Я. М., Акуленка В. В., Остапенко В. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року фізична особа-підприємець (далі - ФОП) ОСОБА_1 звернулася до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу з позовом до ОСОБА_2 , соціальної мережі TikTok Pte.Limited, власником якої є компанія Beijing ByteDance Technology Co., Ltd., про захист ділової репутації.
Позов обґрунтовано тим, що в соціальній мережі TikTok, а саме на веб-сайті https://www.tiktok.com на сторінці (профілі) з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка доступна за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_1 з`явилися негативні відомості про ветеринарну клініку (кабінет) « ІНФОРМАЦІЯ_3 » та про ділові якості ОСОБА_1 як ветеринарного лікаря.
Позивач зазначала, що поширені ОСОБА_2 відомості щодо лікування її собаки, яка згодом померла, не відповідають дійсності, порочать ділову репутацію позивача.
Враховуючи викладене, позивач просила суд задовольнити позов, визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію інформацію, розміщену і поширену ОСОБА_2 в указаній соціальній мережі, зобов`язати відповідачів вчинити дії щодо спростування інформації, видалити інформацію з мережі Інтернет, стягнути з відповідачів моральну шкоду та відшкодувати судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Покровський районний суд міста Кривого Рогу ухвалою від 17 березня 2026 року, постановленою у підготовчому засіданні, позовну заяву залишив без розгляду через повторну неявку представника позивача у підготовче засідання на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач двічі поспіль не з`явилася в судове засідання, про причини неявки суд не повідомила, про час та місце розгляду справи позивач та її представник повідомлялися належним чином, заява про розгляд справи за відсутності позивача до суду не подавалася.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Не погодившись із судовим рішенням суду першої інстанції, ФОП ОСОБА_1 в особі представника адвоката Шипіцина О. В. подала апеляційну скаргу.
Дніпровський апеляційний судпостановою від 28 травня 2026 року апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 в особі представника адвоката Шипіцина О. В. задовольнив.
Ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 березня 2026 року скасував, справу направив до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач та її представник не з`явилися в підготовчі засідання, призначені на 24 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року, однак матеріали цієї справи не містять доказів того, що в указані дати секретар судового засідання здійснила запрошення представника позивача (апеляційний суд допустив описку та помилково зазначив у тексті «прокурора») приєднатися до судового засідання в режимі відеоконференції, що було узгоджено із судом першої інстанції. Тому висновки місцевого суду про порушення позивачем вимог процесуального закону щодо обов`язкової участі в судовому засіданні та необхідності залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України є передчасними.
Встановивши порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке призвело до постановлення ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, апеляційний суд скасував ухвалу суду першої інстанції та направив справу до місцевого суду для продовження розгляду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи особи, яка її подала
16 червня 2026 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася
до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026 року та залишити в силі ухвалу Покровського районного суду міста Кривого Рогу від 17 березня 2026 року.
У касаційній скарзі ОСОБА_2 підставою касаційного оскарження постанови апеляційного суду вказує порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.
Зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 квітня 2025 року у справі № 203/4777/20, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Апеляційний суд не звернув уваги на те, що в останні призначені місцевим судом судові засідання, а саме 24 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року, позивач та її представник не з`явилися, у зв`язку з чим суд першої інстанції правомірно застосував положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України. Крім того, апеляційний суд помилково зазначив, що пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України застосовується виключно у випадку неявки позивача в судове засідання, а не у підготовче засідання, що відбулося у цій справі.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду, ФОП ОСОБА_1 в особі представника адвоката Шипіцина О. В., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення апеляційного суду без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 02 липня 2026 року відкрив касаційне провадження у цій справі, витребував справу із суду першої інстанції.
У липні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини, встановлені судами щодо вирішення питання про залишення позову без розгляду
В лютому 2024 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , соціальної мережі TikTok Pte.Limited, власником якої є компанія Beijing ByteDance Technology Co., Ltd., про захист ділової репутації.
26 березня 2024 року представник позивача адвокат Шипіцин О. В. через систему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів (а. с. 100, том 1). До клопотання було додано клопотання ФОП ОСОБА_1 від 25 березня 2024 року, в якому позивач просить суд проводити судове засідання, а також слухати справу та ухвалювати рішення по суті заявлених позовних вимог без участі позивача (а. с. 101, том 1).
18 червня 2024 рокупредставник позивача адвокат Шипіцин О. В. через систему «Електронний суд» подав до суду першої інстанції клопотання про участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів (а. с. 214, том 1). До клопотання додано клопотання позивача ФОП ОСОБА_1 від 14 червня 2024 року, в якому позивач просить суд проводити судове засідання, а також слухати справу та ухвалювати рішення по суті заявлених позовних вимог без участі позивача (а. с. 215, том 1).
Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу ухвалою від 18 червня 2024 рок заяву представника позивача ФОП ОСОБА_1 адвоката Шипіцина О. В. про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задовольнив. Призначив підготовче засідання в режимі відеоконференції поза межами суду за допомогою системи EasyCon на 28 червня 2024 року на 09 год 30 хв, та за необхідністю подальші судові засідання.
Представник позивача адвокат Шипіцин О. В. неодноразово брав участь у призначених судом першої інстанції судових засіданнях у режимі відеоконференції, а саме 28 червня 2024 року, 13 вересня 2024 року, 11 жовтня 2024 року, 22 листопада 2024 року, що підтверджується відповідними журналами судових засідань, в яких зафіксовано запрошення представника позивача до участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції (а. с. 220-221, 241-244, том 1; а. с. 1-4, 12-15, том 2).
Суд першої інстанції ухвалою від 22 листопада 2024 року провадження у справі зупинив до надходження відповіді на судове доручення про надання правової допомоги.
Покровський районний суд міста Кривого Рогу ухвалою від 02 лютого 2026 року поновив провадження у справі зі стадії підготовчого засідання. Підготовче засідання у справі призначив на 24 лютого 2026 року на 09 год 15 хв, про що ухвалив повідомити сторони.
Матеріали справи містять судові повістки про виклик до суду від 02 лютого 2026 року, згідно з якими суд повідомив учасників справи ( Шипіцина О. В. , ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ) про час і місце судового засідання, призначеного на 24 лютого 2026 року.
Покровський районний суд міста Кривого Рогу ухвалою від 24 лютого 2026 року відклав підготовче засідання у цій справі на 17 березня 2026 року на 09 год 15 хв. Ухвалив повідомити учасників справи про дату, час та місце проведення підготовчого засідання.
Матеріали справи містять судові повістки про виклик до суду, згідно з якими суд повідомив учасників справи (ФОП ОСОБА_1 , Шипіцина О. В. , ОСОБА_2 ) про час і місце судового засідання, призначеного на 17 березня 2026 року.
Покровський районний суд міста Кривого Рогу ухвалою від 17 березня 2026 року позовну заяву залишив без розгляду через повторну неявку (24 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року) представника позивача у підготовче засідання на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції установив, що матеріали справи не містять журналів судових засідань від 24 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року, в яких зафіксовано запрошення представника позивача до участі у судових засіданнях суду першої інстанції в режимі відеоконференції.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону оскаржене судове рішення суду апеляційної інстанції відповідає.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України). За положенням частини третьої статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
На учасників судового процесу та їх представників покладається загальний обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю варто розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборону зловживати наданими правами.
Особи, які беруть участь у справі, мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (стаття 43 ЦПК України).
У частинах третій-шостій статті 128 ЦПК України передбачено, що судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення.
Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі (частина п`ята статті 130 ЦПК України).
Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться (частина перша статті 131 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.
Відповідно до частин першої, другої, п`ятої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники. У разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Пункт 3 частини першої статті 257 ЦПК України передбачає, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення судового рішення, у зв`язку із виникненням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому.
Однією з підстав для залишення позову без розгляду є повторна, тобто двічі поспіль, неявка в судове засідання позивача, якщо від нього не надходило заяви про розгляд справи без його участі та існують перешкоди для такого розгляду. При цьому позивач має бути належним чином і в установленому порядку повідомлений про дату, час і місце як першого, так і другого судового засідання, в яке він не з`явився.
Зазначені наслідки настають незалежно від причин повторної неявки, які можуть бути поважними. Навіть маючи докази поважності причин неявки позивача, суд залишає позов без розгляду, якщо нез`явлення позивача є перешкодою для розгляду справи. Тобто законодавець диференціює необхідність урахування судом поважності / неповажності причин неявки позивача до суду залежно від того, якою є неявка: першою чи повторною. Така диференціація обумовлена як необхідністю забезпечити дотримання прав позивача на участь у судовому засіданні у разі першої неявки за належного його повідомлення про час та місце судового засідання та поважності причин неявки, так і необхідністю введення певних обмежень з метою дотримання процесуальних строків розгляду справи, прав та інтересів іншої сторони, а тому саме позивач має продемонструвати свій процесуальний інтерес у як найшвидшому розгляді справи, а отже, зобов`язаний у розумні інтервали цікавитися провадженням у справі.
Отже, норми частини п`ятої статті 223 та пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України дисциплінують позивача як ініціатора судового розгляду, стимулюють його належно користуватися своїми процесуальними правами, щоб не допустити затягування розгляду справи.
Під час вирішення питання про залишення позову без розгляду правове значення має виключно належне повідомлення позивача про день та час розгляду справи, повторність неявки в судове засідання та неподання заяви про розгляд справи за відсутності позивача.
Верховний Суд у постановах від 12 січня 2023 року у справі № 205/3009/16 (провадження № 61-6033св22), від 14 лютого 2023 року у справі № 947/15909/21 (провадження № 61-10773св22) зазначив, що причини повторної неявки позивача в судове засідання правового значення не мають, а обов`язковими умовами для застосування передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України процесуальних наслідків повторної неявки позивача в судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи без його участі у судовому засіданні. Правом на залишення позову без розгляду суд наділений лише у разі повторної неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.
Аналогічні висновки про застосування норм прави викладені у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2026 року у справі № 357/4107/23 (провадження № 61-5457св25).
У справі, яка переглядається, позивач подавала суду заяви (від 25 березня 2024 року та від 14 червня 2024 року) про розгляд справи за її відсутності (а. с. 101, том 1; а. с. 215, том 1).
Представник позивача адвокат Шипіцин О. В. неодноразово брав участь у призначених судом першої інстанції судових засіданнях у режимі відеоконференції, а саме 28 червня 2024 року, 13 вересня 2024 року, 11 жовтня 2024 року, 22 листопада 2024 року, що підтверджується відповідними журналами судових засідань, у яких зафіксовано запрошення представника позивача до участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції (а. с. 220-221, 241-244, том 1; а. с. 1-4, 12-15, том 2).
Апеляційний суд, скасовуючи ухвалу, вказав, що суд першої інстанції не врахував подання позивачем заяви про розгляд справи за її відсутності та не встановив, чи перешкоджає нез`явлення позивача вирішенню спору, а тому дійшов передчасного висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Крім того, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що матеріали справи не містять журналів судових засідань від 24 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року, в яких зафіксовано запрошення представника позивача до участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Відсутність доказів запрошення представника позивача до участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції позбавляє можливості констатувати навмисне нез`явлення представника позивача у відповідні судові засідання та покладення на позивача наслідків, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо залишення позову без розгляду, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що у цій справі від позивача надходили заяви про розгляд справи за її відсутності, а також те, що матеріалами справи не містять журналів судових засідань від 24 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року, в яких зафіксовано запрошення представника позивача до участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про передчасність висновків суду першої інстанції, який залишив без розгляду позов на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
З таким висновком апеляційного суду колегія суддів погоджується.
При цьому Верховий Суд у цій справі враховує, що додатковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції про залишення позову без розгляду, апеляційний суд указав те, що положення пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України могли бути застосовані тільки у судовому засіданні, а не у підготовчому засіданні.
Такий висновок апеляційного суду є помилковим, оскільки за змістом пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився у підготовче засідання чи в судове засідання.
Водночас скасування у цій справі законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції виключно з тих підстав, що апеляційний суд помилково зазначив додатковою підставою для скасування ухвали місцевого суду неможливість застосування пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України у підготовчому засіданні, є недоцільним. Такий формальний недолік постанови апеляційного суду не впливає на правильний за своєю суттю висновок про те, що місцевий суд передчасно залишив позов без розгляду, з підстав, які викладені вище в цій постанові.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Європейський суд з прав людини в рішенні Esertas v. Lithuania від 31 травня 2012 року (заява № 50208/06) зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.
Аналогічні за своєю суттю висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 235/3619/15-ц (провадження № 14-11цс18).
Вимогами частини першої статті 400 ЦПК України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає у касаційному порядку судові рішення виключно в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди з судовим рішенням апеляційного суду і такі доводи не дають передбачених законом підстав для скасування оскарженого рішення, яке відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості.
Доводи касаційної скарги повністю спростовуються матеріалами справи та висновками про застосування судом апеляційної інстанції пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України, викладеними у цій постанові.
Доводи касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду колегія суддів до уваги не бере, оскільки від позивача надходили заяви про розгляд справи за її відсутності, а матеріали справи не містять журналів судових засідань від 24 лютого 2026 року та 17 березня 2026 року, в яких зафіксовано запрошення представника позивача до участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції.
Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про передчасність висновків суду першої інстанції про залишення позову без розгляду на підставі пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України.
ЄСПЛ зазначив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення. Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Винятки із цього принципу можуть мати місце лише за наявності підстав, обумовлених обставинами важливого та вимушеного характеру (справа «Пономарьов проти України», заява № 3236/03, рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року).
Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості.
Враховуючи викладене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваного судового рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026 року, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Дніпровського апеляційного суду від 28 травня 2026 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіВ. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
Оригінал: reyestr.court.gov.ua