Постанова від 10 листопада 2026 р. у справі №953/2862/23 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 10 листопада 2026 р.

Справа: №953/2862/23

Суддя: Сердюк Валентин Васильович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 953/2862/23

провадження № 61-15469св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова,

відповідач: Харківська районна державна адміністрація, Циркунівська сільська військова адміністрація Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вишневецька Тетяна Анатоліївна, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2023 року у складі судді Власової Ю. Ю. та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року у складі колегії суддів Яцини В. Б., Маміної О. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2023 року керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до суду з позовом до Харківської районної державної адміністрації, Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на землю та повернення земельної ділянки, в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19 листопада 1991 року

№ 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства»;

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16 січня 1998 року

№ З-A «Про передачу в приватну власність ОСОБА_1 земель селянського господарства»;

- визнати недійсним державний акт № 2244 від 26 лютого 1998 року на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_1 (ім`я змінено на « ОСОБА_1 ») на земельну ділянку з кадастровим номером 6325185000:04:001:0005, площею 12,7 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для організації селянського господарства;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, площею 12,7000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Позов мотивований тим, що на земельній ділянці з кадастровим номером 6325185000:04:001:0005, площею 12,7 га, розташований водний об`єкт - озеро Очерет, площею 8,2853 га, яке знаходиться посередині земельної ділянки. Прибережна захисна смуга навколо озера, яка потрапляє в межі земельної ділянки складає 3,5556 га. Також крізь земельну ділянку проходить лінія електропередачі напругою 110 кВт, охоронна зона вздовж ЛЕП складає 1,6468 га.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Київський районний суд м. Харкова рішенням від 06 грудня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року, позов задовольнив.

Визнав незаконним та скасував рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19 листопада 1991 року № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства».

Визнав незаконним та скасував рішення Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16 січня 1998 року

№ 3А «Про передачу в приватну власність ОСОБА_1 земель селянського господарства».

Визнав недійсним державний акт від 26 лютого 1998 року № 2244 на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_1 на земельну ділянку

з кадастровим номером 6325185000:04:001:0005, площею 12,7 га за адресою:

АДРЕСА_1 , для організації селянського господарства.

Зобов`язав ОСОБА_1 повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, площею 12,7000 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Стягнув з Харківської районної державної адміністрації, Циркунівської сільської військової адміністрації Харківського району Харківської області, ОСОБА_1 судовий збір в рівних частках по 3 578,66 грн із кожного.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувані рішення органів місцевої влади є незаконними з огляду на те, що спірна земельна ділянка має у своєму складі ставок і внаслідок цього належить до земель водного фонду. За своїм призначенням та місцерозташуванням спірна земельна ділянка має інше, не сільськогосподарське призначення - водоохоронне, захисне, санітарно-гігієнічне, оздоровче, рекреаційне, естетичне, та є джерелом для задоволення потреб суспільства у водних ресурсах.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон. Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу. Тому оскаржені рішення органу місцевої влади щодо розпорядження такою земельною ділянкою від імені держави були прийняті поза межами їх повноважень.

З наведених підстав з урахуванням вимог частин першої статті 21 ЦК України суди визнали оскаржені рішення незаконними та скасували правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, оскільки він суперечить актам цивільного законодавства і порушує суспільні цивільні права або інтереси щодо знаходження спірної земельної ділянки водного фонду у приватній власності та виснували про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді.

Також суди врахували, що спірна земельна ділянка передана відповідачу у приватну власність безоплатно, про що свідчить його заява про надання йому цієї ділянки для ведення селянського господарства, подана 12 грудня 1997 року на ім`я голови Циркунівської сільської ради.

Крім того, звернення прокурора до суду у цій справі спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значущого питання про повернення територіальній громаді незаконно наданої у приватну власність земельної ділянки водного фонду. Таким чином, у цьому випадку не порушується баланс державних (суспільних) і приватних інтересів та відсутній факт надмірного втручання держави у спірні правовідносини.

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

20 листопада 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат

Вишневецька Т. А., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року

у цій справі, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника вказує:

- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, зокрема:

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі

№ 179/1043/16-ц та від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, в частині того, що особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння, за законом не може бути позбавлена права на таке володіння;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі

№ 487/10128/14-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, у частині того, що позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку можна розглядати як негаторний позов виключно за умови наявності факту порушення вимог земельного та водного законодавства України та залежно від обставин кожної конкретної справи. Тобто не у всіх випадках вимога про зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду має розглядатися як негаторний позов; у постановах

від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц та від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 в частині того, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом порушених прав, суду необхідно встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави;

- пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, заявник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, в частині того, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Заявник зазначає, що рішенням Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2013 року у справі № 2034/2-2620/11 позовні вимоги Харківського міжрайонного прокурора, який діяв в інтересах Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку площею 12,7 га, яка розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 6325185000:04:001:0005, скасування державного акта на право приватної власності на землю серія ХР-25-00-078401 від 26 лютого 1998 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 2244, та зобов`язання ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 12,7 га, яка розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий № 6325185000:04:001:0005, задоволено. Однак рішенням Апеляційного суду Харківської області від 21 травня 2013 року у справі № 2034/2-2620/11 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, рішення Харківського районного суду Харківської області від 13 лютого 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог прокурору відмовлено.

Аналіз суб`єктного складу, предмета та підстав позову у справі № 2034/2- 2620/11 та у справі № 953/2862/23 свідчить про те, що заявлені в межах цих справ позови є тотожними.

Звертає увагу, що рішенням Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19 листопада 1991 року № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» дозволено відведення земельної ділянки для організації селянського господарства

ОСОБА_1 загальною площею 13,3 га, в тому числі пасовищ 3,1 га; сіножать 1,0 га; чагарники 2,0 га; ставок 7,2 га. Радгоспу «Кутузівка» у довічне успадковуване володіння і таке рішення повністю відповідало чинному на той момент законодавству.

На підставі рішення Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 14 грудня 1995 року № 1084, 1086-1090 із землекористування

ОСОБА_1 вилучено 0,6 га, загальна площа відведеної земельної ділянки склала 12,7 га (відмітка про внесення відповідних змін міститься в державному акті).

Рішенням Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16 січня 1998 року № 3А передано ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку площею 12,7 га під організацію селянського господарства та запропоновано зареєструвати ОСОБА_1 селянське господарство за адресою: АДРЕСА_3 ; видати ОСОБА_1 державний акт про на право приватної власності на землю. На виконання цього рішення ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю № 2244 від 26 лютого 1998 року, а саме на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 12,7 га, для організації селянського господарства (кадастровий номер 6325185000:04:001:0005).

Отже, спірна земельна ділянка, якій в подальшому було присвоєно кадастровий номер 6325185000:04:001:0005, відведена ОСОБА_1 у довічне успадковуване володіння для ведення селянського господарства в порядку та в межах, передбачених чинним на той момент законодавством, а тому особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

Заявник зазначає, що позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку можна розглядати як негаторний позов виключно за умови наявності факту порушення вимог земельного та водного законодавства України та залежно від обставин кожної конкретної справи. Тобто не у всіх випадках вимога про зобов`язати повернути земельну ділянку водного фонду має розглядатися як негаторний позов.

Заявник переконує, що він отримав дозвіл на відведення земельної ділянки для організації селянського господарства у 1991 році у довічне успадковуване володіння за рішенням компетентного органу і таке рішення відповідало чинному законодавству, тому такий позов не може розглядатися як негаторний і позовна давність до спірних правовідносин застосовується в межах трирічного строку.

Провадження у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 10 грудня 2024 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою прокурора, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 вересня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи у такому складі: Сердюк В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю.

Доводи відзиву на касаційну скаргу

У відзиві на касаційну скаргу прокурор просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на їх законність та обґрунтованість.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Київською окружною прокуратурою міста Харкова здійснюється процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 42021222010000207 від 30 вересня 2021 року за частиною другою статтею 165 КК України (1960 року) за фактом протиправного, в порушення вимог водного та земельного законодавства, надання у приватну власність земельної ділянки, на якій розташовано водний об`єкт

з гідротехнічними спорудами, чим спричинено тяжкі наслідки державним інтересам.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19 листопад 1991 року № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» дозволено відведення земельної ділянки для організації селянського господарства ОСОБА_1 загальною площею 13,3 га, у тому числі пасовищ 3,1 га, сіножаті 1,0 га, чагарників 2,0 га, ставка 7,2 га радгоспу «Кутузівка» в довічне успадковане володіння.

Рішенням Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16 січня 1998 року № ЗA вирішено: передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 12,7 га під організацію селянського господарства; зареєструвати ОСОБА_1 селянське господарство за адресою: АДРЕСА_3 ; видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю. На виконання вказаного рішення сільрадою ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю № 2244 від 26 лютого 1998 року на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 12,7 га, для організації селянського господарства (кадастровий номер ділянки 6325185000:04:001:0005).

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 06 вересня 2012 року № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» спірна земельна ділянка у складі частини земель Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області була передана Харківській міській раді. Додатком до цієї постанови затверджено новий план зовнішньої межі міста Харкова.

Рішенням Харківської міської ради від 24 лютого 2021 року № 45/21 упорядковано найменування місця розташування земельної ділянки за адресою (згідно

з правовстановлюючими документами): «на території Циркунівської сільради,

АДРЕСА_4; АДРЕСА_3 » «на АДРЕСА_2 ».

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, натепер земельна ділянка має кадастровий номер 6310136600:12:064:0040. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Вид цільового призначення: 01.03 Для ведення особистого селянського господарства. Форма власності: приватна. Площа земельної ділянки: 12,7000 га. Дата державної реєстрації земельної ділянки: 27 липня 2021 року.

Згідно з геодезичним звітом від 27 січня 2023 року, виконаним ТОВ «Лік-проект»,

за результатами геодезичної зйомки встановлено, що на земельній ділянці

з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040 розташований водний об`єкт - озеро Очерет, яке знаходиться посередині земельної ділянки. Площа озера, що накладається на земельну ділянку, становить 8,2853 га. Прибережна захисна смуга навколо озера, яка потрапляє в межі земельної ділянки, складає 3,5556 га. Крім того, скрізь земельну ділянку проходить лінія електропередачі напругою 110 кВт, охоронна зона вздовж ЛЕП складає 1,6468 га.

Розташування на вказаній земельній ділянці водного об`єкта - озера Очерет -підтверджується протоколом огляду місця події від 27 січня 2023 року, складеним прокурором під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021222010000207, та актом обстеження від 27 січня 2023 року, складеним інспектором Державної екологічної інспекції у Харківській області.

ОСОБА_1 у 2021 році замовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для організації селянського господарства АДРЕСА_5. Згідно з технічною документацією, виготовленої ТОВ «Інвестиційно-консалтингова компанія «ПРОКОНСУЛ» (зокрема, у кадастровому плані земельної ділянки), зазначені відомості про водний об`єкт (ставок) площею 8,7101 га, однак відсутні будь-які відомості про водоохоронну зону та прибережну захисну смугу навколо цього водного об`єкта.

Виходячи з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, прибережна захисна смуга навколо озера «Очерет» складає 50 метрів. Таким чином, загальна площа земель водного фонду, що потрапляє в межі спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040, складає 11,8409 га (8,2853 га + 3,5556 га - за даними геодезичного звіту від 27 січня

2023 року, виконаного ТОВ «Лік-проект»), тобто землі водного фонду займають 93% від загальної площі земельної ділянки (12,7000 га).

Відповідачі були обізнані про те, що станом на час прийняття рішень у 1991 та 1998 роках про передачу спірної земельної ділянки ОСОБА_1 на ній знаходилася замкнена природна водойма - озеро, площею понад 3 гектари, що підтверджується, зокрема, змістом рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19 листопада 1991 року № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства», в якому безпосередньо зазначено, що земельна ділянка площею 13,3 га включає в себе ставок радгоспу «Кутузівка» площею 7,2 га.

Окружною прокуратурою відповідно до вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» 16 лютого 2023 року письмово повідомлено Харківську міську раду про намір звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави у спірних правовідносинах. Одночасно, запропоновано позивачу самостійно захистити інтереси держави шляхом пред`явлення відповідного позову.

Згідно з відповіддю Департаменту земельних відносин Харківської міської ради

від 24 лютого 2023 року міською радою не вживалися заходи цивільно-правового характеру щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_5. У разі подання окружною прокуратурою відповідного позову Департамент, який представляє інтереси Харківської міської ради у таких категоріях справ, направить до суду повноважного представника для представництва інтересів Харківської міської ради в суді. На момент подання цього позову, за інформацією веб-порталу «Судова влада України», позивачем самостійно відповідний позов не пред`являвся.

Харківська міська рада була обізнана про існуючі порушення інтересів держави і прав територіальної громади щонайменше з 2019 року. Так, з відповіді Департаменту територіального контролю Харківської міської ради на адресу Харківської обласної прокуратури від 04 січня 2019 року відомо, що міська рада вбачає порушення земельного та водного законодавства при передачі спірної земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , однак заходи правового реагування з цього приводу не здійснювала.

Департамент земельних відносин Харківської міської ради у своїй відповіді

від 19 січня 2023 року повідомив окружну прокуратуру, що листами Департаменту територіального контролю міськради від 04 січня 2019 року та Департаменту земельних відносин міськради від 18 лютого 2022 року органам прокуратури надано всю наявну у виконавчих органах міської ради інформацію щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України).

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (стаття 19 ЗК України).

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (частина перша статті 60 ЗК України, частина перша статті 88 ВК України).

Отже, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (статті 61-62 ЗК України, статті 89-90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України

від 19 червня 1996 року № 173, і додаток 13 до цих правил).

Тобто землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом (частини перша та четверта статті 59 ЗК України).

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється, зокрема, розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об`єктів фізичної культури і спорту, які не є об`єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів (частина друга статті 61 ЗК України).

Прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; б) для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; в) для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється (частина друга статті 60 ЗК України, частина друга статті 88 ВК України).

За положеннями статті 88 ВК України прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються згідно з комплексними планами просторового розвитку територій територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, а в разі їх відсутності або якщо зазначеною містобудівною документацією межі таких смуг не встановлені, вони визначаються шириною 100 метрів від урізу води морів, морських заток і лиманів, а для інших водних об`єктів - згідно з частиною другою цієї статті. Межі прибережних захисних смуг, пляжних зон зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації та позначаються органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування на місцевості інформаційними знаками. Відомості про межі прибережних захисних смуг, пляжних зон вносяться до Державного земельного кадастру як відомості про обмеження у використанні земель.

Згідно з пунктом 2.9. Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05 листопада 2004 року № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку визначення з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони.

Порядок та умови виготовлення проєктів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються статтями 50, 54 Закону України «Про землеустрій».

Землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Отже, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством ширини, вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим. Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України).

Відсутність проєкту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до порядку визначення.

Наведений висновок узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц (провадження № 14-71цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18) (пункт 44), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) (пункт 53).

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-71цс18).

Відповідно до положень статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина четверта статті 373 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам.

Згідно із статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Відповідно до частин другої та третьої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, провадження № 14-364цс19; від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14, провадження № 14-740цс19).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов`язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт

96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі

№ 653/1096/16-ц, провадження № 14-181цс18).

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частина сьома статті 81 ЦПК України передбачає, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

За положеннями частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом, суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16 січня 1998 року № ЗA вирішено: передати ОСОБА_1 у приватну власність земельну ділянку загальною площею 12,7 га під організацію селянського господарства; зареєструвати ОСОБА_1 селянське господарство за адресою: АДРЕСА_3 ; видати ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю. На виконання вказаного рішення сільрадою ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю № 2244 від 26 лютого 1998 року, а саме

на земельну ділянку, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , площею 12,7 га, для організації селянського господарства (кадастровий номер ділянки 6325185000:04:001:0005).

Згідно з постановою Верховної Ради України від 06 вересня 2012 року № 5215-VI «Про зміну і встановлення меж міста Харків, Дергачівського і Харківського районів Харківської області» вищевказана земельна ділянка у складі частини земель Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області була передана Харківській міській раді. Додатком до цієї постанови затверджено новий план зовнішньої межі міста Харкова.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, на теперішній час вищевказана земельна ділянка має кадастровий номер 6310136600:12:064:0040. Категорія земель: землі сільськогосподарського призначення. Вид цільового призначення: 01.03 Для ведення особистого селянського господарства. Форма власності: приватна. Площа земельної ділянки: 12,7000 га. Дата державної реєстрації земельної ділянки: 27 липня 2021 року.

Згідно з геодезичним звітом від 27 січня 2023 року, виконаним ТОВ «Лік-проект»,

за результатами геодезичної зйомки встановлено, що на земельній ділянці

з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040 розташований водний об`єкт - озеро Очерет, яке знаходиться посередині земельної ділянки. Площа озера, що накладається на земельну ділянку, становить 8,2853 га. Прибережна захисна смуга навколо озера, яка потрапляє в межі земельної ділянки, складає 3,5556 га. Крім того, скрізь земельну ділянку проходить лінія електропередачі напругою 110 кВт, охоронна зона вздовж ЛЕП складає 1,6468 га.

Розташування на вказаній земельній ділянці озера Очерет як водного об`єкта підтверджується також протоколом огляду місця події від 27 січня 2023 року, складеним прокурором під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42021222010000207, та актом обстеження від 27 січня 2023 року, складеним інспектором Державної екологічної інспекції у Харківській області.

ОСОБА_1 у 2021 році замовив технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для організації селянського господарства АДРЕСА_5. Згідно технічної документації, виготовленої ТОВ «Інвестиційно-консалтингова компанія «ПРОКОНСУЛ» (зокрема, у кадастровому плані земельної ділянки), зазначені відомості про водний об`єкт (ставок) площею 8,7101 га, однак відсутні будь які відомості про водоохоронну зону та прибережну захисну смугу навколо цього водного об`єкта.

З огляду на викладене суди на підставі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження у справі доказів, встановивши що ОСОБА_1 отримав безоплатно у власність земельну ділянку з кадастровим номером 6310136600:12:064:0040 площею 12,7000 га, на якій знаходиться озеро Очерет, площа якого разом з прибережною смугую складає 11,8409 га (тобто землі водного фонду займають 93%), дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: 1) виражається у першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; 2) викладена у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплена у другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право. Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Враховуючи недобросовісність дій як з передання, так і з набуття у приватну власність земельної ділянки, на території якої знаходиться озеро, Верховний Суд вважає що загальний інтерес у контролі за використанням зайнятого озера разом з прибережною захисною смугою земельної ділянки за її цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає над приватним інтересом у заволодінні такою ділянкою у власність, тому колегія суддів вважає що у цій справі дотримано справедливий баланс між вказаними інтересами.

Окрім того, ОСОБА_1 набуваючи безоплатно у власність спірну земельну ділянку для ведення селянського господарства не міг не знати про наявність на земельній ділянки озера Очерет площею 8,2853 га, що разом із прибережною захисною смугою навколо озера у розмірі 3,5556 га складає 93 % від загальної площі земельної ділянки.

Доводи заявника про те, що у справі № 2034/2-2620/11 прокурор уже звертався

з позовом до відповідача та рішенням Апеляційного суду Харківської області

від 21 травня 2013 року у справі № 2034/2-2620/11 у задоволенні позову прокурора відмовлено, а тому позов, поданий прокурором, є тотожним, що суперечить положенням ЦПК України та відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю, колегія суддів не бере до уваги

з огляду на таке.

У справі № 2034/2-2620/11 розглядався спір за позовом Харківської міжрайонної прокуратури в інтересах Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області до ОСОБА_1 про припинення права власності, в якому прокурор просив: припинити право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 12,7 га, яка розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області за адресою

АДРЕСА_1 кадастровий номер 6325185000:04:001:0005; скасувати державний акт на право приватної власності на землю серії ХР-25-00-078401

від 26 лютого 1998 року, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 2244, та зобов`язати ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку площею 12,7 га, яка розташована на території Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 6325185000:04:001:0005.

Апеляційний суд Харківської області рішенням від 21 травня 2013 року, відмовляючи у задоволенні позову прокурора, вказав, що рішення органу місцевого самоврядування виконане, внаслідок видачі ОСОБА_1 державного акта

на право приватної власності на землю серії ХР-25-00-078401, кадастровий

номер 6325185000:04:001:0005.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що прокурор не звертався до суду із заявою про визнання незаконним рішення виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16 січня 1998 року № 3-А про передачу ОСОБА_1 у приватну власність спірної земельної ділянки. Тому вказане рішення органу місцевого самоврядування натепер не визнано незаконним та підстав для скасування державного акта на право приватної власності на землю серії ХР-25-00-078401, кадастровий номер земельної ділянки 6325185000:04:001:0005, на ім`я ОСОБА_1 немає. Крім того, підстави припинення права власності на земельну ділянку вказані у статті

140 ЗК України, але такої підстави, на яку посилався прокурор, не передбачено.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України свідчить, що підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі

№ 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) зазначено, що «необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили (стаття 223 ЦПК України). За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір».

Для застосування вказаної підстави закриття провадження у справі необхідна одночасна наявність трьох складових: тотожних сторін спору, тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Зазначена підстава для закриття провадження у справі спрямована на усунення випадків повторного вирішення судом тотожного спору, який вже розглянуто і остаточно вирішено по суті, оскільки після набрання рішенням суду законної сили сторони та треті особи із самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав. Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення. Закриття провадження у справі у цьому разі можливе лише за умови, що позов, з приводу якого ухвалено рішення, яке набрало законної сили, є тотожним з позовом, який розглядається (постанови Верховного Суду від 09 травня 2024 року в справі № 753/876/23, провадження № 61-16231св23; від 30 травня 2024 року у справі № 757/130/22-ц, провадження № 61-15800св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) зазначено, що «підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права».

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 (провадження № 61-48565св18) вказано, що визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.

Колегія суддів звертає увагу, що предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог, а також матеріально-правове регулювання у справі, яка переглядається, та у справі № 2034/2-2620/11 не є тотожними, що свідчить про неподібність спірних правовідносин, а тому не вбачає підстав для застосування пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Надаючи оцінку доводам заявника про те, що рішенням Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19 листопада 1991 року № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» дозволено відведення земельної ділянки для організації селянського господарства ОСОБА_1 загальною площею 13,3 га, в тому числі пасовищ 3,1 га, сіножать 1,0 га, чагарники 2,0 га, ставок 7,2 га радгоспу «Кутузівка» у довічне успадковуване володіння і таке рішення повністю відповідало чинному на той момент законодавству, колегія суддів зазначає таке.

За змістом статей 6, 50 ЗК України від 18 грудня 1990 року (у редакції, чинній на час його прийняття) у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського господарства). Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

Постановою Верховної Ради Української РСР від 27 березня 1991 року, яка втратила чинність на підставі постанови Верховної Ради України № 2201-XII від 13 березня 1992 року, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.

ЗК України у редакції від 13 березня 1992 року не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.

При цьому відповідно до пункту 8 постанови Верховної Ради України від 13 березня 1992 року № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до ЗК України.

Пунктом 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 року визначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини другої статті 14, частини другої статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

ОСОБА_1 , звернувшись 12 грудня 1997 року на ім`я голови Циркунівської сільської ради із заявою про надання йому земельної ділянки для ведення селянського господарства, з власної ініціативи просив змінити правовий режим земельної ділянки із права довічного успадковуваного володіння землею на право власності. Таким чином, рішення Виконавчого комітету Харківської районної Ради народних депутатів Харківської області від 19 листопада 1991 року № 1117 «Про відведення земель для організації селянського господарства» не має правового значення для розгляду цієї справи, оскільки рішенням виконавчого комітету Циркунівської сільської ради Харківського району Харківської області від 16 січня 1998 року заяву ОСОБА_1 було задоволено, у зв`язку з чим змінено правовий режим спірної земельної ділянки.

У постанові Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 947/30277/19 (провадження № 61-12547св21) вказано, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 697/2434/16-ц (провадження № 61-22890св19) зазначено, що на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення. Отже, зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки.

Отже, наведене спростовує аргументи касаційної скарги щодо пропуску прокурором позовної давності.

При цьому підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та

від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, про що вказує заявник у касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає, оскільки посилання заявника на те, що земельна ділянка надана йому з дотриманням на час виникнення спірних правовідносин норм законодавства не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

З урахуванням встановлених у цій справі обставин висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц, від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц,

від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Вишневецька Тетяна Анатоліївна, залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 10 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді В. В. Сердюк

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

Оригінал: reyestr.court.gov.ua