Постанова від 09 листопада 2026 р. у справі №381/5983/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 09 листопада 2026 р.

Справа: №381/5983/25

Суддя: Червинська Марина Євгенівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 381/5983/25

провадження № 61-9931св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Державна іпотечна установа,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області в складі судді Анапріюк С. П. від 09 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. від 24 червня 2026 року,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної іпотечної установи про визнання договору поруки недійсним, у якому просив визнати недійсним договір поруки, укладений 14 лютого 2008 року між ним та ВАТ КБ «Надра банк», за яким Державна іпотечна установа у справі № 381/26/25 завила вимоги до позивача про солідарне стягнення боргу за договором кредиту.

Вимогу позову обґрунтовані тим, що у квітні 2025 року відповідач звернувся до суду із позовом про солідарне стягнення з нього та ОСОБА_2 боргу в розмірі 814 184,64 грн за кредитним договором № 67/П/31/2007/840, укладеним 14 серпня 2008 року між ОСОБА_2 та ВАТ КБ «Надра банк».

Цей позов Державна іпотечна установа обґрунтовувала тим, що між ВАТ КБ «Надра банк» та ОСОБА_2 у 2008 році укладений кредитний договір. Позичальник не виконала умови договору та не повернула отримані у кредит кошти та проценти, у зв`язку із чим виникла заборгованість. Первісний кредитор відступив Державній іпотечній установі право грошової вимоги за цим договором кредиту на суму 814 184,64 грн. З метою забезпечення виконання зобов`язання за вказаним кредитним договором ВАТ КБ «Надра банк» та ОСОБА_1 14 серпня 2008 року уклали договір поруки. За цим договором право грошової вимоги також відступлене Державній іпотечній установі.

Позивач зазначає, що не визнає укладення договору поруки.

Крім того, звертає увагу суду на те, що у договорі поруки неправильно вказаний ЄДРПОУ кредитора та зазначений реєстраційний номер облікової картки платника податків, який йому не належить. Отже, договір поруки містить персональні дані іншої особи, як йому не відома.

Позивач вказує на те, що жодних вимог чи повідомлень про наявність в нього фінансових зобов`язань чи заборгованості він не отримував до квітня 2025 року, позов про стягнення заборгованості за кредитним договором з нього як поручителя він не визнає, а тому звертається до суду із цим позовом про визнання договору поруки недійсним.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не надав суду достатніх та допустимих доказів на підтвердження заявлених ним вимог про недійсність правочину.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 24 червня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки його посилання на те, що договір поруки ним не був підписаний само по собі не є підставою для його визнання недійсним, а може свідчити лише про неукладеність з відповідними наслідками, які могли бути підставою для відмови у задоволенні позову щодо нього у спорі про стягнення кредитних коштів у цивільній справі № 381/26/25.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

23 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2026 року та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8-17/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на те, що належним способом встановлення справжності підпису є проведення судової почеркознавчої експертизи. Однак суди фактично позбавили позивача можливості довести обставини, на які він посилався.

Узагальнені доводи вимог відзиву на касаційну скаргу

17 вересня 2026 року представник Державної іпотечної установи - Єрохін О. П. через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. В обґрунтування доводів своїх заперечень вказує на те, що подання ОСОБА_1 окремого позову про визнання договору поруки недійсним саме під час розгляду справи № 381/26/25 про стягнення з нього заборгованості обґрунтовано розцінене судами як спробу створити штучний спір та уникнути виконання взятих на себе зобов`язань, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц, згідно з якою звернення боржника (поручителя) з окремим позовом про визнання відсутності права вимоги кредитора після того, як кредитор уже ініціював спір про стягнення заборгованості, не є належним способом захисту.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2026 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано цивільну справу № 381/5983/25 з Фастівського міськрайонного суду Київської області.

Зазначена справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 14 лютого 2008 року між ВАТ КБ Надра» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 67/П/31/2007/840, за умовами якого банк надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 67 013,28 дол. США в порядку та на умовах визначених договором за програмою «Перше житло».

Цільове призначення кредиту - проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 410 від 14 лютого 2008 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_3 , згідно якого позичальник придбаває у власність нерухоме майно (будинок), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 2.4 договору, у якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених договором, можливих штрафних санкцій, банк укладає в день укладення цього договору з ОСОБА_1 договір поруки.

14 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов`язань, що витікають з кредитного договору № 67/П/31/2008/840 від 14 лютого 2008 року, в тому числі: повернути до 13 лютого 2016 року кредит в сумі 67 013 дол. США, сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 14,29% річних, сплатити інші платежі передбачені договором, сплатити можливі штрафні санкції.

2.Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається встановлено, що спірні правовідносини випливають із договору поруки, який був укладений 14 лютого 2008 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 уже були предметом судового спору у цивільній справі № 381/26/25. У зазначеній справі було встановлено, що у січні 2025 року Державна іпотечна установа звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 14 лютого 2008 року № 67/П/31/2007/840 у розмірі 814 184,64 грн.

Так, рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28 листопада 2025 року, яке набрало законної сили, позов задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 у сумі 814 184,64 грн, що складається: із заборгованості за тілом кредиту за період часу з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року в сумі 81 071,92 грн та заборгованості за нарахованими процентами за період часу з 10 листопада 2021 року до 10 жовтня 2024 року в сумі 733 112,72 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Так, із вище вказаних судових рішень вбачається, що ОСОБА_1 , будучи стороною вищевказаної цивільної справи № 381/26/25, приймаючи в ній участь не надав суду належних та допустимих доказів неукладеності ним вищевказаного правочину.

Таким чином вказаним судовим рішенням підтверджено дійсність зобов`язань позичальника ОСОБА_2 та поручителя ОСОБА_1 перед Державною іпотечною установлю як правонаступника кредитора за кредитним договором № 67/П/31/2007/840 від 14 лютого 2008 року та за договором поруки від 14 лютого 2008 року.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами (частина перша статті 44 ЦПК України).

Процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів (див., постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23 (провадження № 61-4145сво24)).

Судами попередніх інстанцій обґрунтовано взято до уваги ту обставину, що під час розгляду справи № 381/26/25 позивач не заперечував факт укладення ним договору поруки, його обґрунтування стосувалися лише суми боргу.

Позивач у своєму позові зазначав, що договору поруки від 14 лютого 2008 року не підписував, а відтак просив суд визнати його недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23), зробила такі правові висновки.

Основним критерієм, за яким можна розмежувати укладені та неукладені правочини купівлі-продажу, є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину.

Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки його посилання на те, що договір поруки ним не підписаний само по собі не є підставо для визнання його недійсним, а може свідчити лише про його неукладеність з відповідними наслідками, які могли бути підставою для відмови у задоволенні позову щодо нього у справі про стягнення кредитних коштів у цивільній справі № 381/26/25.

Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду, наведеним заявником у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 лютого 2026 року та постанову Київського апеляційного суду від 24 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинська

І. А. Воробйова

В. М. Коротун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua