Постанова від 05 листопада 2026 р. у справі №677/458/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: за законом.

Дата: 05 листопада 2026 р.

Справа: №677/458/24

Суддя: Дундар Ірина Олександрівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2026 року

м. Київ

справа № 677/458/24

провадження № 61-9458св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Красилівська міська рада Хмельницького району Хмельницької області,

третя особа - приватний нотаріус Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Мартинюк Світлана Омелянівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2025 року в складі судді Вознюка Р. В. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року в складі колегії суддів: Спірідонової Т. В., Гринчука Р. С., Костенка А. М.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Красилівської міської ради Хмельницького району Хмельницької області (далі - Красилівська міська рада), третя особа - приватний нотаріус Кам`янець-Подільського районного нотаріального округу Хмельницької області Мартинюк С. О. (далі - приватний нотаріус Мартинюк С. О.), про визначення додаткового строку на прийняття спадщини.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його двоюрідний брат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був особою з інвалідністю першої групи з дитинства та проживав в комунальному закладі Хмельницької обласної ради «Дунаєвецький психоневрологічний інтернат» з 04 червня 1996 року до дня смерті.

Після його смерті відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/3 частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; інші 2/3 частки у праві власності на вказану квартиру належать позивачу.

Заповіт щодо розпорядження майном ОСОБА_2 не залишив, тому відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України право на спадкування одержали спадкоємці за законом. Згідно з частиною першою статті 1265 ЦК України позивач є спадкоємцем п`ятої черги.

Листом приватного нотаріуса Мартинюк С. О. від 16 серпня 2023 року № 103/01-16 позивачу повідомлено, що йому необхідно звернутися для визначення в судовому порядку додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Позивач зазначав, що він пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин. Так, з березня 2020 року розпочалась пандемія коронавірусної хвороби COVID-19, а тому, він з сім`єю займався питаннями профілактики та лікування. З цієї причини він не відвідував брата, і про його смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 працівники інтернату його не повідомили. У листопаді 2020 року позивач подзвонив в інтернат з метою відвідати брата та телефоном йому повідомили про його смерть.

З метою оформлення спадщини позивач звернувся до нотаріуса, який повідомив, що для заведення спадкової справи йому необхідно отримати свідоцтво про смерть. Надалі у відділі РАЦС позивачу повідомили, що вони зможуть видати свідоцтво про смерть за умови підтвердження факту родинних відносин. Тому психоневрологічний інтернат погодився передати свідоцтво про смерть ОСОБА_2 лише 04 липня 2023 року.

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року в справі № 677/1386/23, яке набрало законної сили 19 лютого 2024 року, задоволено заяву ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин з двоюрідним братом ОСОБА_2 .

Отже, його дії були ускладнені існуванням пандемії коронавірусної хвороби COVID-19, яка спричинила зупинку роботи установ, обмеження поїздок та контактів, тривале перебування вдома у зв`язку з необхідністю дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню хвороби.

Надалі, після запровадження в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року позивач із сім`єю виїхав в сільську місцевість для забезпечення їм безпечних умов життя.

ОСОБА_1 просив визначити йому додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини за законом після смерті двоюрідного брата - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , терміном шість місяців після набрання рішенням суду законної сили.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду з позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. Суд не може визнати поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім`єю), невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.

Стосовно доводів позивача про його необізнаність про смерть спадкодавця ОСОБА_2 суд першої інстанції зазначив, що не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей. Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.

Неспілкування позивача зі спадкодавцем внаслідок неприязних відносини між ними, а також необізнаність спадкоємця про факт смерті не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини. Саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Якщо у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що необізнаність позивача про смерть брата ОСОБА_2 , не є поважною причиною пропуску строку подання заяви про прийняття спадщини в розумінні закону.

Щодо доводів позивача про те, що для оформлення спадщини він звернувся до нотаріуса, який йому повідомив, що для заведення спадкової справи йому необхідно отримати свідоцтво про смерть у відділі РАЦС, суд вказав таке. Під час розгляду справи суд встановив, що на підтвердження факту звернення позивача для оформлення спадщини до нотаріуса, який повідомив, що для заведення спадкової справи йому необхідно отримати свідоцтво про смерть брата, у матеріалах справи відсутні. Також у матеріалах справи відсутні докази про те, коли саме позивач звертався до нотаріуса для оформлення спадщини, та який конкретно нотаріус здійснював прийом позивача та повідомляв йому про необхідність надати свідоцтво про смерть, при цьому не зареєстрував звернення ОСОБА_1 , як заяву про прийняття спадщини.

Крім того, з огляду на норми пунктів 1.1 - 1.5 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, відсутність у позивача свідоцтва про смерть спадкодавця не може розцінюватися як об`єктивна обставина, яка утруднила йому можливість звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.

Тому суд вважав неспроможними доводи позивача про те, що відсутність у нього свідоцтва про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини, адже не є перешкодою для звернення з відповідною заявою до нотаріуса, на якого покладено обов`язок з`ясування відомостей стосовно факту смерті спадкодавця.

Посилання позивача на епідемію захворювання COVID-19, та виїзд його з сім`єю у сільську місцевість через військове вторгнення російської федерації, обстріли мирного населення як на обставини, які в сукупності ускладнили його звернення до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, не підтверджують наявності об`єктивних перешкод у зверненні позивача із заявою до нотаріуса про прийняття спадщини у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини. Проживання спадкоємця в іншому населеному пункті (як зазначав позивач у сільській місцевості) та епідемія захворювання COVID-19 не можуть розцінюватися як об`єктивні обставини, які утруднювали здійснення ним відповідних дій, та не є об`єктивними та непереборними труднощами, з якими закон пов`язує поважність причин пропуску строку для прийняття спадщини.

У позовній заяві ОСОБА_1 стверджує про те, що не знав про смерть брата, оскільки він, насамперед, займався питаннями профілактики та лікуванням від коронавірусу, у зв`язку з чим не відвідував брата. При цьому докази про те, що позивач хворів та лікував гостру респіраторну хворобу COVID-19 у період з 09 червня 2020 року до 09 грудня 2020 року в матеріалах справи відсутні. Проте сама по собі епідемія захворювання COVID-19 не свідчить про виникнення об`єктивних обставин, які унеможливили або істотно ускладнили своєчасне звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини у передбачений ЦК строк, адже нотаріуси продовжували роботу під час карантинних обмежень, а особиста присутність у нотаріуса за останнім місцем проживання спадкодавця для подачі заяви про прийняття спадщини від спадкоємця законом не вимагається, позивач не був позбавлений можливості засвідчити свою заяву про прийняття спадщини у будь-якого нотаріуса за своїм місцем проживання та надіслати її засобами поштового або електронного зв`язку за місцем відкриття спадщини.

Також суд першої інстанції наголосив, що суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Врахувавши, що тривалість пропуску позивачем строку для прийняття спадщини спадкодавця ОСОБА_2 становить три роки, а також встановлені судом обставини, суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність позивачем поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк. Тому підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_2 відсутні.

Крім того, суд першої інстанції вказав, що відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача. Визначення в позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) повинно відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Проте позивач, на підтвердження обставин, які входять до предмета доказування у справах про спадкування (місця відкриття спадщини, кола спадкоємців, які прийняли спадщину), та які можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі, всупереч нормам статей 12, 81 ЦПК України, не клопотав про витребування у нотаріуса доказів - спадкової справи (або її копії) заведеної до майна померлого ОСОБА_2 або ж інформаційної довідки зі Спадкового реєстру про наявність чи відсутність у Спадковому реєстрі інформації про спадкові справи та виданих на їx підставі свідоцтв про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 . Указане позбавило суд можливості встановити те, чи пред`явлено позов до належного відповідача.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2025 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що при вирішенні питання про визначення додаткового строку для прийняття спадщини суд повинен встановити, чи були у спадкоємця перешкоди для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини та чи виникли ці перешкоди з поважних причин. Якщо суд не визнає заявлені спадкоємцем обставини поважними, то він відмовляє у визначенні додаткового строку для прийняття спадщини.

На час відкриття спадщини ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем та у шестимісячний строк ОСОБА_1 не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . На обґрунтування поважності причин пропуску строку позивач посилався на те, що не знав про смерть спадкодавця ОСОБА_2 , адже працівники інтернату, в якому проживав брат, не повідомили йому про це; відсутність у нього свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; необхідність встановлення у судовому порядку факту родинних відносин із спадкодавцем; поширення пандемії COVID-19 та запровадження на території України воєнного стану. На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 надав суду свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсійне посвідчення ОСОБА_2 як інваліда 1 групи, довідку Дунаєвецького психоневрологічного інтернату про те, що 04 липня 2023 року ОСОБА_1 передано свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , свідоцтво про право власності на житло, рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року, яким встановлено факт, що ОСОБА_2 є двоюрідним братом ОСОБА_1 .

Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення з заявою про прийняття спадщини повинна передусім стосуватися періоду часу від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом згаданого шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції надав належну правову оцінку кожному доводу та підставам пропуску строку, на які посилався позивач, та обґрунтовано вказав, що позивач не довів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк, тому відсутні правові підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вказані позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не є поважними, внаслідок чого його позов необґрунтований.

Позивач підтвердив, що дізнався про смерть брата ОСОБА_2 у листопаді 2020 року під час телефонної розмови з працівником інтернату, в якому проживав брат, що не позбавляло позивача можливості подати заяву про прийняття спадщини. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції правильно виходив з того, що відсутність у позивача свідоцтва про смерть спадкодавця не може розцінюватися як об`єктивна обставина, яка утруднювала здійснення ним цих дій. При цьому правильно не прийнято до уваги посилання ОСОБА_1 у позовній заяві як на підставу пропуску строку звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини на відсутність у нього свідоцтва про смерть спадкодавця, адже відсутність такого документа не є перешкодою для звернення з відповідною заявою до нотаріуса, на якого і покладено обов`язок з`ясування відомостей стосовно факту смерті спадкодавця.

З огляду на норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, позивач не був позбавлений можливості протягом шестимісячного строку після смерті двоюрідного брата подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, у тому числі шляхом її направлення засобами поштового зв`язку, з подальшим дооформленням належним чином (із засвідченням справжності підпису) або особистим прибуттям до нотаріуса. Доказів, які б свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав. Тому безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що у позивача існували додаткові перешкоди для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), запровадження в країні воєнного стану, адже наведені позивачем обставини, не перешкоджали йому реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв`язку.

На переконання апеляційного суду, не заслуговують на увагу посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на порушення судом першої інстанції принципу пропорційності при вирішенні спору. У спірних правовідносинах дотримання принципу пропорційності безпосередньо залежить від наявності об`єктивних, непереборних та істотних обставин, які є підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку на подання заяви про прийняття спадщини. У разі якщо таких обставин суд не встановив, то не можна допускати втручання у права спадкоємців, які прийняли спадщину, навіть з огляду на такий фундаментальний принцип спадкового права, як свобода заповіту, оскільки це порушить принцип правової визначеності стосовно особи, яка добросовісно скористалася власними цивільними правами, та не відповідатиме принципу пропорційності втручання у право власності на спадкове майно. Після закінчення строку, передбаченого ЦК України для подання заяви про прийняття спадщини, право спадкоємця на прийняття / відмову від прийняття спадщини є реалізованим, а його результат не підлягає зміні у зв`язку з обставинами, які залежали від самого спадкоємця, до яких, зокрема, входить пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює чи повинен усвідомлювати (у зв`язку зі своєю спорідненістю зі спадкодавцем та відсутністю спадкоємців попередньої черги, закликаних до спадкування) наявність в нього права на спадкування. У цьому аспекті потрібно також враховувати, що право на прийняття спадщини є суб`єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надано альтернативу: прийняти спадщину або відмовитися від неї. Право особи на відмову від прийняття спадщини може бути реалізоване, зокрема, й шляхом неподання спадкоємцем протягом встановленого ЦК України строку заяви про прийняття спадщини, а реалізація цього права передбачає виникнення чи можливість виникнення в інших осіб права на спадкування та, як наслідок, набуття ними матеріального права, втручаючись у яке, потрібно дотримуватися, зокрема, й принципу «пропорційності». Тому безпідставне визначення додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента верховенства права та є незаконним втручання у право власності спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.

Апеляційний суд також вважав необґрунтованими посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на те, що при розгляді справи в суді першої інстанції порушено право на справедливий суд, адже суддя Вознюк Р. В. безпідставно повернув його позовну заяву, чим перешкодив у доступі до правосуддя, у зв`язку з чим є сумніви в неупередженості та об`єктивності судді.

Неупереджений та об`єктивний розгляд справи є однією із фундаментальних засад здійснення правосуддя суддею. Проте учасники справи наділені правом спростування цієї «процесуальної теореми» шляхом заявлення відводу судді, тим самим, забезпечуючи його незалежність в кожному окремому провадженні.

Доводи ОСОБА_1 ґрунтуються на його незгоді з процесуальними рішеннями судді, що не може бути розцінено як порушення права на справедливий суд. Таким чином, аргументи позивача щодо порушення його права на справедливий суд під час розгляду справи в суді першої інстанції є безпідставними.

Посилання позивача на те, що ним надано до суду достатньо доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для прийняття спадщини є необґрунтованим, адже суд першої інстанції надав належну правову оцінку доводам позивача, висновки суду відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

строк для подання заяви про прийняття спадщини позивачем пропущений з таких причин: (1) з березня 2020 року розпочалася пандемія коронавірусної хвороби COVID-19. Тому він насамперед із сім`єю займались питаннями профілактики та лікування від коронавірусу. Саме з цієї причини він не відвідував брата і про його смерть ІНФОРМАЦІЯ_1 працівники інтернату його повідомили. У листопаді 2020 року він збирався навідати брата та подзвонив у інтернат, чи це можливо у зв`язку з карантинними обмеженнями, телефоном йому повідомили, що брат помер; (2) відсутність у нього свідоцтва про смерть (яке він не міг отримати через органи РАЦС у зв`язку з відсутністю документів, які підтверджують його родинні відносини зі спадкодавцем, зокрема свідоцтва про народження батька брата; (3) необхідністю встановлення у судовому порядку факту родинних відносин із спадкодавцем - рішення Красилівського районного суду Хмельницької області в справі № 677/1386/23, яким задоволено його заяву про встановлення факту родинних відносин з двоюрідним братом ОСОБА_2 ухвалене лише 19 січня 2024 року; (4) пандемією COVID-19, яка спричинила зупинку роботи установ, обмеження поїздок та контактів, тривале перебування вдома у зв`язку із необхідністю дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби, (5) та тим, що 24 лютого 2022 року війська російської федерації вторглись на територію України - у зв`язку з обстрілами мирного населення, поступовою окупацією все більших територій, турбуючись за життя дітей, вони виїхали у сільську місцевість. Таким чином, строк для прийняття спадщини пропущено через сукупність перелічених поважних та істотних труднощів. За таких обставин помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що зазначені причини не є поважними;

суди визнали неспроможними доводи позивача про те, що відсутність у нього свідоцтва про смерть спадкодавця є поважною причиною пропуску строку на прийняття спадщини, адже не є перешкодою для звернення з відповідною заявою до нотаріуса, на якого покладено обов`язок з`ясування відомостей стосовно факту смерті спадкодавця. Проте суди не звернули уваги на те, що нотаріус, яка залучена до справи як третя особа, покладаючись на думку суду, не заперечувала вказаних у позовній заяві обставин;

оскільки збереження життя є пріоритетом для кожної людини, він дотримувався карантину та рятував від обстрілів свою сім`ю. Отже, не можна погодитись із висновками судів про те, що епідемія захворювання COVID-19 та виїзд позивача з сім`єю у сільську місцевість через військове вторгнення російської федерації не є обставинами, які у сукупності ускладнили його звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. При цьому суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 953/8112/20, у подібних правовідносинах;

законом не визначений перелік поважних причин, тобто відсутня чіткість та точність, що впливає на «якість закону» та передбачає можливість різного тлумачення. Законодавець визнав карантин та воєнний стан обставинами, які об`єктивно унеможливлюють своєчасне вчинення юридично значимих дій. Запровадження на всій території держави карантину є безумовною правовою підставою для продовження відповідних строків. Більш того, аналіз норм законодавства свідчить, що карантин та воєнний стан є підставою для продовження або зупинення перебігу позовної давності, але водночас не є поважною причиною для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини;

відповідачем у цій справі є Красилівська міська рада, яка має право на визнання спадщини відумерлою. При цьому відповідач не заперечував проти задоволення позову, не подав відзиви на позовну заяву та апеляційну скаргу, що, власне, свідчить про відсутність спору про право, а територіальна громада не претендує на спадкове майно та визнає право позивача на спадкування. Отже, інтереси відповідача не порушуються внаслідок задоволення позову;

суди не врахували принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Невизначення йому додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини позбавляє його права на спадкове майно. Таке втручання у право власності позивача (законне сподівання, очікування) не в повній мірі відповідає законній меті встановлення строків у спадковому праві, не вирішує нагальні соціальні потреби, а тому не може вважатись пропорційним. Також суди не взяли до уваги те, що спадщина складається лише з 1/3 частки у праві власності на спірну квартиру, а інших 2/3 частки належить позивачу;

відмова судових органів у визначенні позивачу додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини із формальних підстав, без належного врахування індивідуальних обставин, коли відповідач не заперечує проти позову, є непропорційним втручанням у його право на спадкування та мирне володіння майном, порушує принцип справедливості та пропорційності;

апеляційний суд безпідставно не застосував пункт 5 частини першої статті 36 ЦПК України, необґрунтовано відхилив доводи позивача про те, що незадоволенням судом першої інстанції заяви про відвід судді Вознюку Р. В. порушено його право на справедливий суд. Так, на переконання позивача, безпідставне повернення позовної заяви, перешкоджання йому в доступі до правосуддя викликали у нього обґрунтовані сумніви в неупередженості та об`єктивності судді. При цьому ці сумніви були небезпідставні, адже одночасно з відхиленням вказаних доводів суддя Вознюк Р. В. повністю проігнорував аргументи щодо принципу пропорційності.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі № 677/458/24 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У серпні 2025 року матеріали справи № 677/458/24 надійшли до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 липня 2025 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 953/8112/20, від 11 грудня 2023 року в справі № 947/8885/21, від 10 липня 2024 року в справі № 206/3045/23, від 17 жовтня 2018 року в справі № 681/203/17, від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач ОСОБА_1 є двоюрідним братом ОСОБА_2 , що підтверджено рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року в справі № 677/1386/23. Вказане судове рішення набрало законної сили 19 лютого 2024 року.

На момент смерті ОСОБА_2 , який був особою з інвалідністю першої групи, проживав у комунальному закладі Хмельницької обласної ради «Дунаєвецький психоневрологічний інтернат».

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/3 частка у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; інші 2/3 частки у праві власності на вказану квартири належать позивачу ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 є спадкоємцем п`ятої черги після смерті ОСОБА_2 .

Визначений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк прийняття спадщини ОСОБА_2 становив з 09 червня 2020 року до 09 грудня 2020 року.

16 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Мартинюк С. О. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 , тобто, поза встановленим законом шестимісячним строком для прийняття спадщини.

Листом приватного нотаріуса Мартинюк С. О. від 16 серпня 2023 року № 103/01-16 позивача повідомлено, що оскільки заяву у визначений статтею 1269 ЦК України до нотаріальної контори не подано, то йому необхідно звернутися до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини.

Відповідно до витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 24 квітня 2025 року у спадковому реєстрі відсутня інформація стосовно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, спадкова справа після його смерті не заводилася.

Позиція Верховного Суду

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях; 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (частина друга статті 1223 ЦК України).

У п`яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення (частина перша статті 1265 ЦК України).

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1269 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (частина третя статті 1272 ЦК України).

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно (частина перша статті 1277 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2024 року в справі № 545/1231/23 (провадження № 61-16142св23), на яку є посилання у касаційній скарзі, зазначено, що «відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов`язані з об`єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними. Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17, у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі№ 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 жовтня 2018 року в справі № 681/203/17-ц (провадження № 61-26164св18), на яку позивач посилався у касаційній скарзі, зазначено, що «гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд включає в себе принцип доступу до суду, ефективність якого обумовлюється тим, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду за вирішенням певного питання, і що держава не повинна чинити правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права. Судом установлено, що шестимісячний строк подання позивачами заяви про прийняття спадщини після смерті матері сплив 04 лютого 2017 року, а позов до суду вони пред`явили 15 лютого 2017 року, тобто пропущений ними строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним. При цьому, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети. Апеляційний суд, погодившись з рішенням суду першої інстанції про залишення позову без задоволення, не врахував принцип пропорційності між застосованим заходом та переслідуваною метою, якою є захист порушених прав заявника в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 жовтня 2021 року в справі № 953/8112/20 (провадження № 61-10272св21), на яку є посилання у касаційній скарзі, вказано, що «правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; 2) ці обставини визнані судом поважними. Якщо ж у спадкоємця об`єктивних перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1215цс16, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17. Постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року до 31 серпня 2020 року в Україні було запроваджено карантин. Листом Міністерства юстиції України від 17 березня 2020 року № 1534/19.5/32-20 «Щодо організації роботи державних нотаріальних контор та приватних нотаріусів на час дії карантину» було рекомендовано державним та приватним нотаріусам обмежити прийом громадян та вчиняти лише невідкладні нотаріальні дії. […] Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши обставини справи, обґрунтовано виходив із того, що ОСОБА_1 з поважних причин у визначений законом шестимісячний строк після смерті матері не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, а тому наявні правові підстави для визначення додаткового строку (два місяці) для подання заяви про прийняття спадщини.При вирішенні спору апеляційний суд надав належну оцінку обставинам справи, врахував те, що пропущений позивачем строк для подання заяви про прийняття спадщини є незначним: строк для подання до нотаріуса заяви про прийняття спадщини розпочався 08 листопада 2019 року та закінчився 08 травня 2020 року, а позивачем подано заяву про прийняття спадщини 14 травня 2020 року, отже пропуск складає лише два робочі дні, зважаючи на те, що у період з 09 травня 2020 року по 12 травня 2020 року всі дні були вихідними, святковими. Апеляційним судом враховано обмеження, які діяли з 12 березня 2020 року по 31 серпня 2020 року в Україні у зв`язку із запровадженням карантину, внаслідок чого було обмежено прийом громадян державними нотаріальними конторами й приватними нотаріусами. Необхідність дотримання карантинних обмежень і запобігання зараженню й поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) створили позивачу перешкоди у тому, щоб своєчасно подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини після смерті матері».

Якщо спадкоємець пропустив шестимісячний строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважних причин, закон гарантує йому право на звернення до суду із позовом про визначення додаткового строку на подання такої заяви. За конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як-от розумність, добросовісність та справедливість. Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини. Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини. Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду. Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою (див. пункти 53 - 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20 (провадження № 61-16153св20) вказано, що «саме по собі незнання про смерть спадкодавця без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку. Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 703/1560/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 344/6096/16-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах».

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини ОСОБА_1 зазначав, що заяву про прийняття спадщини не було подано у визначений строк через існування об`єктивних та істотних перешкод для прийняття спадщини, а саме: він не знав про смерть спадкодавця ОСОБА_2 , оскільки працівники інтернату, в якому проживав брат, не повідомили його; відсутність у нього свідоцтва про смерть ОСОБА_2 ; необхідність встановлення у судовому порядку факту родинних відносин із спадкодавцем; поширення пандемії COVID-19 та запровадження на території України воєнного стану;

суди встановили, що позивач ОСОБА_1 є двоюрідним братом ОСОБА_2 , що підтверджено рішенням Красилівського районного суду Хмельницької області від 19 січня 2024 року в справі № 677/1386/23. Це судове рішення набрало законної сили 19 лютого 2024 року;

після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до складу якої входить 1/3 частка у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ; інші 2/3 частки у праві власності на вказану квартири належать позивачу ОСОБА_1 ;

на час відкриття спадщини ОСОБА_1 не проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та у шестимісячний строк позивач не подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини після смерті двоюрідного брата ОСОБА_2 ;

передбачений частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячний строк прийняття спадщини ОСОБА_2 тривав із 09 червня 2020 року до 09 грудня 2020 року;

16 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 . Проте листом приватного нотаріуса від 16 серпня 2023 року № 103/01-16 позивача повідомлено, що оскільки заяву, передбачену статтею 1269 ЦК України до нотаріальної контори не подано, то йому необхідно звернутися до суду для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини;

відповідно до витягу зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 24 квітня 2025 року у спадковому реєстрі відсутня інформація стосовно ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Тобто спадкова справа після його смерті не заводилася;

суд першої інстанції зробив висновок про недоведеність позивачем поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та існування об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк. Тому підстав для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини ОСОБА_2 немає;

апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції надав належну правову оцінку кожному доводу та підставам пропуску строку, на які посилався позивач, та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач не довів поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та наявності об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк. Тому відсутні правові підстави для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини. Отже, на переконання суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що вказані позивачем причини пропуску строку для прийняття спадщини не є поважними, а його позов - необґрунтованим;

саме по собі незнання про смерть спадкодавця без встановлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини не свідчить про поважність пропуску строку для подання нотаріусу заяви про прийняття спадщини. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви до нотаріуса не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні. Позивач зазначав, що він дізнався про смерть брата ОСОБА_2 у листопаді 2020 року під час телефонної розмови з працівником інтернату, в якому проживав брат, що не позбавляло позивача можливості подати заяву про прийняття спадщини. Отже, суди обґрунтовано вважали, що необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення позивачу додаткового строку для прийняття спадщини;

відсутність у позивача свідоцтва про смерть спадкодавця не може розцінюватися як об`єктивна обставина, яка утруднювала здійснення ним дій саме щодо подання заяви про прийняття спадщини. Указана ситуація (відсутність свідоцтва про смерть) не є перешкодою для звернення до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Більш того, саме на нотаріуса покладено обов`язок з`ясування відомостей стосовно факту смерті спадкодавця.

суди правильно зазначили, що позивач не був позбавлений можливості протягом шестимісячного строку після смерті двоюрідного брата подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, у тому числі шляхом її направлення засобами поштового зв`язку, з подальшим належним оформленням (із засвідченням справжності підпису) або особистим прибуттям до нотаріуса. Тому необґрунтованими є посилання позивача на існування додаткових перешкод для своєчасного подання ним заяви про прийняття спадщини, зокрема карантинні обмеження, спрямовані на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19), запровадження в країні воєнного стану. Вказані обставини не позбавляли позивача можливості реалізувати свої спадкові права шляхом подання відповідної заяви про прийняття спадщини, зокрема й через засоби поштового чи електронного зв`язку. Крім того, належних та достатніх доказів, які б беззаперечно свідчили про наявність перешкод для подання такої заяви, позивач до суду не подав.

надавши належну оцінку кожному доводу та підставам пропуску строку, на які посилався позивач, тривалість пропущення строку позивачем до подання заяви про прийняття спадщини, суди обґрунтовано вважали, що позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для звернення із заявою про прийняття спадщини та існування саме об`єктивних, непереборних, істотних труднощів, які перешкоджали поданню цієї заяви у встановлений законом строк.

За таких обставин підстави для скасування судових рішень відсутні.

Необґрунтованим є посилання позивача на принципи добросовісності, розумності, справедливості та неприпустимості позбавлення права власності. Ці загальні засади цивільного законодавства не можуть тлумачитися як підстава для ігнорування встановленого законом порядку прийняття спадщини та передбаченого статтею 1270 ЦК України строку.

Фактично ОСОБА_1 наполягає на наданні переваги його майновому інтересу у спадкуванні над встановленим законом порядком реалізації спадкових прав лише з огляду на бажаність для нього збереження можливості оформити право на частку у праві власності на квартиру, адже до спадкової маси входить 1/3 частки у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ; інші 2/3 частки у праві власності на цю ж квартиру належать позивачу. Проте наявність у особи майнового інтересу не є тотожною наявності у неї поважної причини пропуску строку.

Необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що суди при вирішенні спору порушили принцип пропорційності. Саме посилання позивача на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції та принцип пропорційності також не змінює правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Принцип пропорційності тісно пов`язаний з принципом правовладдя (верховенства права): принцип правовладдя є фундаментом, на якому базується принцип пропорційності, натомість принцип пропорційності є умовою реалізації принципу правовладдя і водночас його неодмінним наслідком. Судова практика Європейського суду з прав людини розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде порушенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, потрібно визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж потрібно для реалізації поставленої мети (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року в справі № 686/5757/23).

Захист права власності за Конвенцією не означає гарантованого збереження за особою майнового права, яке вона не реалізувала у встановленому законом порядку. Саме поняття «майна» у розумінні статті 1 Першого протоколу передбачає наявність уже існуючого майнового права або достатньо обґрунтованого легітимного очікування, а не лише абстрактної можливості набути майно за умови дотримання встановлених законом передумов.

У спірних правовідносинах позивач мав можливість реалізувати своє право на спадкування за законом шляхом подання заяви нотаріусу протягом шестимісячного строку, але цього не зробив. Тому наслідком відмови у визначенні додаткового строку є не свавільне позбавлення її набутого права власності, а застосування встановленого законом наслідку невчинення спадкоємцем необхідних дій для прийняття спадщини.

Крім того, принцип пропорційності не може використовуватися для нівелювання принципу правової визначеності та встановлених законом строків реалізації цивільних прав. Верховний Суд прямо зазначає, що після закінчення встановленого строку право спадкоємця на прийняття або неприйняття спадщини вважається реалізованим, а пасивна поведінка спадкоємця, який усвідомлює або повинен усвідомлювати наявність у нього права на спадкування, не може бути перетворена на поважну причину пропуску строку.

Також необґрунтованими є доводи касаційної скарги про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було порушено право на справедливий суд, адже суддя Вознюк Р. В. безпідставно повернув його позовну заяву, чим перешкодив у доступі до правосуддя, а тому є сумніви в неупередженості та об`єктивності судді.

У пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом (частина перша статті 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У частині четвертій статті 36 ЦПК України встановлено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не можуть бути підставами для відводу.

Головною метою відводу є гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу- запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді. Європейський суд з прав людини зазначає, що у кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу й такий ступінь, що свідчать про небезсторонність суду.

Стосовно відводу (як права сторони його ініціювати) вказано, що особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного.

Безумовно, сторони можуть побоюватися, що суддя є небезстороннім, але вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України»).

Висновки або позиції суддів, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя і у протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших подібних справ у подальшому.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що:

у березні 2024 року позивач звернувся з позовом у цій справі;

ухвалою судді Красилівського районного суду Хмельницької області Вознюка Р. В. від 15 березня 2024 року позов залишено без руху з посиланням на те, що позовна заява не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача, відповідача та третьої особи;

25 березня 2024 року на виконання вимог ухвали суду позивач повідомив про відсутність у нього електронного кабінету, а те, що про наявність або відсутність електронного кабінету відповідача та третьої особи йому невідомо;

ухвалою судді Красилівського районного суду Вознюка Р. В. позовну заяву було повернено, оскільки, на переконання судді, недоліки позовної заяви, про які зазначено в ухвалі суду від 15 березня 2024 року, позивачем не усунені;

постановою Хмельницького апеляційного суду від 28 травня 2024 року ухвалу Красилівського районного суду Хмельницької області від 09 квітня 2024 року скасовано, а матеріали цивільної справи направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. Апеляційний суд зробив висновок, що оскаржена ухвала суду першої інстанції обмежує права позивача та перешкоджає йому у доступі до правосуддя;

після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції її передано раніше визначеному складу суду - судді Вознюку Р. В.;

ухвалою судді Красилівського районного суду Хмельницької області Вознюка Р. В. від 07 червня 2024 року відкрито провадження у справі;

надалі, 10 вересня 2024 року, позивачем подано заяву про відвід головуючого у справі (судді Вознюка Р. В.);

ухвалою судді Красилівського районного суду Хмельницької області Шовкуна В. О. від 17 вересня 2024 року в задоволенні вказаної заяви про відвід судді Вознюка Р. В. від розгляду справи № 677/458/24 відмовлено.

В цілому доводи заяви свідчать про незгоду з процесуальними діями судді Красилівського районного суду Хмельницької області Вознюка Р. В., що відповідно до частини четвертої статті 36 ЦПК України не може бути підставою для відводу або ж розцінено як порушення права на справедливий суд. Крім того, необґрунтоване усунення судді від участі у розгляді певної справи є так само порушенням права на справедливий суд, як і незадоволення обґрунтованої заяви про відвід судді.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності оцінки (переоцінки) доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права та/або з неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Красилівського районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2025 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 17 червня 2025 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

В. І. Крат

Оригінал: reyestr.court.gov.ua